Комбат "Шершнів Довбуша", позивний Лютий: "У нас багато ідей із застосування різних типів дронів. Але нам для цього потрібні люди. І потрібні вони зараз"

Автор: Євген Кузьменко

Майор В’ячеслав Шевчук, позивний Лютий, належить до тієї категорії командирів, які про свій шлях на війні говорять у останню чергу. Хіба що журналіст окремо запитає. От про різні аспекти війни, стосунки з бійцями і реформи у ЗСУ — залюбки відповість.

А ще — про БПЛА, адже у 68-й окремій єгерській бригаді ім.Олекси Довбуша В’ячеслав очолює батальйон безпілотних систем. Назва батальйону — "Шершні Довбуша". До речі, батальйонного пса — спокійного та вихованого коргі — теж звати Шершнем.

Всупереч своєму позивному, про бійців Лютий відгукується з теплом і повагою. А про своє кредо командира каже так: "У мене колись у військовому інституті були непогані деякі викладачі. І один з них казав: не буває поганих солдатів, є погані командири. Кожна людина має свої сильні сторони і слабкі. Потрібно акцентуватися на сильних і підтягувати трошки слабкі".

Ця розмова відбулася у одній з київських кав’ярень. Говорили і про проблеми з постачанням дронів і складових до них; і про те, як побудована служба у "Шершнях Довбуша". Наразі колишня рота безпілотних систем збільшилася до розмірів батальйону. Лютому і його "Шершням" потрібні нові люди — як на профільні кадрові позиції, так і на цілу низку інших. У бесіді В’ячеслав розповів про те, як новобранці у його батальйоні можуть поступово, у міру власних навичок та амбіцій, знайти на цій війні своє місце.

А розпочали розмову з оперативної ситуації на фронті.

- Ви тільки-но з-під Покровська. Який характер носять бойові дії у тому секторі, де воює бригада імені Олекси Довбуша?

- За останні майже 6 місяців нам вдалося стабілізувати лінію фронту. Стоїмо безпосередньо перед самим Покровськом, тримаємо оборону. Противник там уже не має успіху. Ми не втратили позиції, стоїмо уже стало плюс-мінус. Ворог має не такі активні штурмові, як рік тому — коли під Авдіївкою на нас навалювалося по 100-200 окупантів на добу і відбувалося безліч штурмових. А зараз там 10-20 окупантів наступає. Відповідно, вони намагалися обійти нас з Котлиного; потім їм була поставлена задача до 9 травня зайти - але вони не зайшли ще досі і намагаються обійти нас з Мирнограду. Його вони хочуть взяти, щоби контролювати логістичні шляхи до Покровська. Їм Покровськ дуже потрібний – вони його мали взяти ще в грудні. Для них це була мегазадача, але вони з нею не впоралися.

"ПРОТИ ОПТОВОЛОКНА РЕБ НЕ ПРАЦЮЄ. ОПТОВОЛОКНО ТАК НЕ ПЕРЕМОЖЕШ. УСЕ МАЄ БУТИ КОМПЛЕКСНО"

- Загальну картину боїв зрозуміли — тепер перейдемо до вашого батальйону. Про те, БпЛА яких виробників мають виробників мають на озброєнні "Шершні Довбуша", ми зараз згадувати не будемо, бо і ворогу це максимально цікаво. А от якими дронами воює ваш противник — спитаємо.

- Противник дуже накопичив оптоволоконні дрони. Це реально показало гарний результат - тому що їх не видно по відеоперехопленню, їх неможливо подавити. Тому що зв'язок передається по оптоволокну. Це така, можна сказати, котушка рибальська з лескою. Він летить, ця котушечка розмотується собі легенько. І зв'язок весь і відео, і управління - здійснюються через цю леску. Для нас важливо, щоби дрон був у радіогоризонті з наземною або з ретранслятором-передавачем – щоби він був у зоні видимості. Ми не можемо залетіти за будівлю, тому що втратиться зв'язок. А оптоволоконний дрон може і в будівлю залетіти...

- На скільки по максимуму літають ваші дрони?

- Є різні обсяги котушок. В середньому найоптимальніше — і те, що нам зараз потрібно - це 15-20 км.

- А що у них?

- Так само. В середньому вони використовують і десятки, і п’ятнадцятки, і двадцятки.

- Минулого року військові дуже просили робити збори на РЕБ. Оптоволокно змінило ситуацію?

- Так, РЕБ ніякий не працює. Оптоволокно так не переможеш.

- І що тепер робити з цими РЕБами?

- Використовувати комбіновано. Усе має бути комплексно. До того ж, оптоволокно дуже вразливе. У нас буває таке, що дрон вилітає - і обрив; або хтось десь пошкодив, або зачепився через вітер. Впливають погодні умови: не завжди ти можеш полетіти на оптоволокні. Є обмеження. А для радіодрону – не такі критичні обмеження. Тому це комплексна дія. І мають бути різні засоби боротьби.

- А яке приблизне співвідношення fpv-дронів - ворожих і наших - на вашому напрямку?

- Не можна недооцінювати ворога. Вони все ставлять на військові рейки. Росія завжди існує для війни, для агресії. Вони завжди це виробляли. У них завжди буде надлишок і боєприпасів, і вибухівки, і дронів. А це зараз в сучасній війні - найбільш актуальна зброя. Дрони вирішують війну.

- У мережі вистачає відео, у яких дрон полює за ворожим одинаком-військовим . Для вас теж є прийнятно таке співвідношення?

- Звичайно, прийнятно. Нам противника треба знищувати будь-яким чином. І одну fpv-шку витратити на одного противника — це абсолютно нормально. А інколи витрачається і по кілька, бо бувають перешкоди, які треба знищувати.

Аби цей ресурс був, ми вкладаємо дуже багато власних коштів. За місяць (і я цього не соромлюся - хлопці всі долучаються) – наша тоді ще рота з бойових витратила до 3 млн тільки особистих коштів.

- Нічого собі. Я правильно розумію, що це доводиться робити ще й тому, що майже 100% дронів, які вам надаються, не готові до застосування і їх треба доопрацьовувати?

- Відповім так: це ваше формулювання. І заперечувати не буду.

- А як щодо нашої оптоволоконки? Яка її якість?

- Зараз дуже низька. Ми тільки починаємо все це намацувати. Є більш якісні виробники, їх оптоволокно має менший відсоток обриву і втрати зв’язку. У інших - взагалі обривається при відльоті.

Тобто поки що все у тестовому режимі - але воно вже є, і ми з ним починаємо працювати. І це чудово.

- Ризикуючи здатися диванним критиканом, спитаю: чому лише у тестовому? Адже досить давно було зрозуміло, що в цьому напрямку все іде. Звичайно, що адресувати це питання треба не вам, мені просто цікава ваша точка зору.

- Ми учимось на помилках. Люди думали, що поки працює радіодрон, і ми знаходимо частоти, на яких можемо активно працювати, ніхто не буде… А тут майже пів року стан сталого фронту. І вони підтягують нові-нові засоби радіоелектронної боротьби, РБУ, виставляються. І нам дуже стає тяжко працювати.

- І саме життя змушує обидві сторони розвивати оптоволокно.

- Да, це має бути. Можна сказати, 100%-вий засіб ураження. Він хай і обмежений, але вразить в незалежності від дії РЕБу противника.

- В розвиток цього. У лютому цього року один з пілотів Шершнів на позивний Луг написав, а Цензор передрукував гіркокритичний або розлючений, або розчарований пост про факапи з камерами, які часто з дронами, що держава постачає у ЗСУ. Ось цитата: "Є компанії, які ставлять дуже х*рові камери на свої дрони. Бо у нас є ProZorro, є тендери. І якщо ти поставив туди саму дешеву камеру, то держава обов'язково купить твої дрони. А пілоти обов'язково будуть мучиться і страждать, і втрачати дрони, і не виконувати бойові завдання, і не вбивати росіян. А росіяни будуть вбивати нас".

Минуло три місяці. Чи змінилася ситуація? Може, відсоток х*рових камер зменшився? Бачу по саркастичній посмішці, що ні.

- Луг – це головний сержант нашого батальйону. Це моя опора. А щодо факапів з камерами...Є такі помилки у дронах, які доволі легко виправити. Навіть скажу, що приїжджав один виробник, не буду називати, хто, ми йому кажемо: нам оця деталь тут не потрібна. Ви можете її забрати і зекономити гроші. Вони: так там вже все закладено, а куди ми її дінемо?. Типу, only business…

Це була не медійна розмова. Він каже: а куди я їх подіну? – Так і нам вона не потрібна…

Про дешеві деталі. Розумієте, ті ж антени можна ставити доволі прості і набагато дешевші за ті, що нам постачаються. Можна іноді знайти дешевші рішення. Не хочуть.

Далі. Ми можемо мати ті самі базу, камеру, хороші мотори, раму – те що константа і не змінюється. А те, що нам необхідне, - відеоприймачі і до керування якийсь зв'язок – треба апгрейдити. І тут починається найсумніше, що може бути. Тому що на цю необхідність змін ніхто не зважає. Підписують ці тендери умовно на тисячу штук таких дронів. Ми беремо, клас. Вони нам підходять, беремо. Але 10 штук вилітуємо - і вони вже не літають, тому що противник побачив, проаналізував - і почав його подавлювати. Все. Нам треба змінювати. А вони кажуть: ну, ще 990 ваших маєте одлітати! І нам доводиться самим вкладати кошти, щоб змінити, переробити! Тому що ми цінуємо кошти співвітчизників. Це ж платники податків. Люди, які допомагають нам, волонтери. Коли ти дивишся, як моя бабуся зі своєї пенсії скидає постійно 100 гривень на банку, на "Шершнів"...І люди донатять, підтримують. Ми це цінуємо і поважаємо. Тому ми вкладаємо ще максимум своїх грошей - щоб все одно воно працювало.

- І це замість того, щоб відправити сім’ям цю копійку, за яку на ринку на вас дивляться голодними очима.

- Так. А має бути так: виробник прикріплений до кількох бригад. І споживач конкретно каже: отакий-то продукт, отаке ти мені робиш. Ставлять йому ТУ. Він виконує його, постачає — все! Відпрацював – набагато коротше працювати. Коли б це було так, і виробнику, я думаю, було б набагато простіше, ніж просто роздати шлак…

А ще ж у нас старий радянський наратив: кожен хоче мати собі резерв. Тобто командування і решта нарезервили собі, типу, fpv.

- Як консерви?

- Еге ж. У мене є випадки, де вони просто зіпсували бабки. Вони ті fpv неправильно зберігали, вони розбалансовані. Їх просто викинути, це вже раритет, який не літає сьогодні. Ні, я розумію, кожен має мати якийсь резерв; це правильно і розумно. Але ж не в цьому випадку, бо ти маєш розуміти, що зберігаєш!Автомат – так, його не зміниш. Боєприпас 120 до міномет –він є, ти його зберігаєш. Але з дронами так не працює! І коли до нас потрапляють дрони від одного виробника, і він до нас приїжджає, ми кажемо: це ж шлак, викинути. А він каже: ми ж це робили 2 роки тому, хлопці, де ви їх взяли?

"У ПОКРОВСЬКУ ВОРОГ КИДАЄ НА НАС 20-30 КАБІВ НА ДЕНЬ. А МИ ЗБІЛЬШИТИ ДИСТАНЦІЮ НЕ МОЖЕМО, БО Ж І НАМ ТРЕБА ДІСТАВАТИ ПРОТИВНИКА"

- Бесіда у нас з вами поки що виходить критично-сумна. Отже, з камерами справи часто "не дуже". З оптоволокном - теж проблеми. Дрони присилають прострочені. Скажіть мені хоча б, що з боєприпасами у вас гаразд.

- Складнувато. Звичайно, коли військовий вмотивований, йому ніколи нічого не вистачає; усього мало, тобто він хоче бути максимально ефективним. Тому не треба думати, що у нас все негативно. Ми все одно працюємо і будемо працювати, знищувати ворога. І з боєприпасами теж така ситуація, що інколи доводиться десь почекати трошки довше...

- А чому? Багато ж вже виробників. І вони конкурують. У їхніх телеграм-каналах - ефектні відоси про те, як закидують у люк БТРа чи вражають чергового кацапа.

- Ефектне відео зробити – це не така проблема. А от якісно зробити виріб... У нас в батальйоні - досвідчені сапери. Вони, як кажуть, де ти навчався, я там викладав. Це про моїх саперів. З 2014 року вони вже пройшли все. І от привозять гарну упаковку і просять: візьміть, потестіть. Вони просто подивилися, відтестили - як воно детонує, яка бризантність у цієї вибухівки. І кажуть: це гівно...

А картинку можна зробити будь-яку. У мене був пілот, він гранатою так попав у люк танку, що той розірвався. Гранатою! Взагалі то це ж неможливо. От ти кидаєш гранату в танк. Йому байдуже! Це для нього - як для слона дробина. А буває таке, що ТМки кинули, і просто ядерний був у противника склад ТМок, боєприпасів. І туди скидом з мавіку 500 грам вибухівка потрапляє - і такий ядерний вибух був! Картинка – ідеальна! (З іронією) І ми кажемо: дивіться, які вибухи ми робимо оцим боєприпасом!

- Важке питання: внаслідок чого здебільшого гинуть та дістають поранення ваші бійці? Дрони, арта, мінометна робота?

- У Покровську дуже сильно працюють КАБи. Ми стоїмо на невеликому відтинку — і збільшити дистанцію не можемо, бо ж і нам треба доставати противника. Тому ми обмежені у відстані. А противник на день кидає 20-30 КАБів. Вирівнює нам укриття, ламає, збиває дев’ятиповерхівки. І зараз вони валять так, що просто рівняють Покровськ з землею. Тому ми уже обмежені в укриттях. Вони не такі хороші… нема цього різноманіття вибору.

Так само fpv вражають, дуже багато техніки підбивають. Наш підрозділ Бог береже, ми маємо мінімальні втрати. Але трапляються і такі випадки, як той, коли у нас загинув Саба. Герой України уже посмертно… Був знаменитий хлопчина, який насправді це звання заслужив. Та й взагалі багато з хлопців перейшли (як особисте досягнення) за тисячу плюс знищеного противника. Це Хлопці з великої літери. І не тільки ті, хто вбивав, а всі, хто докладається до цього. Тоді і весь підрозділ - як один механізм працює.

- Враховуючи неточність КАБів і їхню наявну кількість у русні, стає зрозумілим, що вас тупо трамбують цими КАБами.

- Уже все трохи змінилося. Колись КАБи були максимально неточні. Але нині ворог їх модернізує, і влучають вони інколи доволі непогано. Хоча там, де влучають, знаходяться цивільні. Але їм байдуже. Там Покровськ весь уже в могилах цивільних. Просто у дворах ховають. Там, де дитячі майданчики, - могили цивільних місцевих. Тому вони тих, хто залишився, шліфують.

- А ті, хто усе ще залишається у Покровську, - то ждуни чи просто люди з категорії "нехай краще мене тут поховають, але свою хату не покину"?

- Переважна більшість - друге. Раніше, де ми зустрічалися, ближче під Авдіївкою, мені траплялися і ждуни.

- Так прямо і казали?

- Типу так. Це було зрозуміло. Не треба було дуже випитувати. Все було видно. А тут усе дещо по-іншому. Нам один дід читав патріотичні українські вірші і розказував, як ненавидить русню, які вони всі там пі**раси, і таке інше. І багато цивільних кажуть, що вони вже задовбали населення цими обстрілами і цим знищенням їхнього міста і їхньої домівки. Тому я більш схиляються до того, що там більше патріотично налаштованих, які або більше ненавидять русню, але не можуть залишити домівки. Я там поспілкувався з однією жіночкою, вона каже: у мене Галя, сусідка з’їздила вглиб України. Побула там два місяці, їй дали гуртожиток, а потім сказали: якось ви давайте самі, вигрібайте. І Галя повернулася. Каже, ми там нікому не потрібні. Я не знаю, наскільки це правда, але все одно...

- Насправді, якщо поставити себе на місце цих людей, то це жах.

- Так. Все, що ти вкладав, все життя здобував, треба залишити, взяти одну сумку і їхати незрозуміло куди і без будь-якої підтримки. А треба цю підтримку вкладати в цих людей. Бо, наприклад, одна поїхала, і це ж сарафанне радіо, вона каже: тут клас. І втягнулися люди більше б, мені здається...

- В’ячеславе, я правильно розумію, що на цій війні подвійна увага приділяється знищенню ворожих підрозділів БпЛА? І що до цього полювання у бійців та офіцерського складу – особливий азарт?

- Звичайно. Дронщики завжди були на вагу золота. Нам неодноразово казали, і ми по перехопленням чули. У них волосся на спині вставало, якщо вони нас виявляли. Одразу туди насипали...

- Те саме у зворотний бік?

- Ми стараємося це робити, наскільки це можливо. Для нас знищувати цих так званих колег важливо тому, що це - найефективніше. У нас якось між Новогродівкою і Селидівкою був маленький населений пункт Маринівка, одна вулиця і просто хати. Але він на висоті і на відкритій місцевості. Так от, ми там разом із бригадною піхотою за тиждень знищили близько 500 окупантів. Там просто було м'ясо! Саме вороже м'ясо. І от після того вони почали активно працювати проти нас.

- Тобто з обох сторін якщо завалили ворожих дронщиків – вважай, справжнє свято?

- Звичайно. Це пріоритет. Я вважаю, що це один з найважливіших пріоритетів.

- У вас є прогноз щодо того, яких змін нам слід очікувати на дронному полі бою до кінця цього року? У плані технології і тактики?

- Так, напевно, - важко прогнозувати. Я думаю, що оптоволокно вийде на високий рівень. І хочеться, щоб в Україні біля джерела цього розвитку стояли достойні люди. Тому що це новий напрямок. На жаль, у багатьох нормативних документах такого поняття, як БпЛА, немає навіть близько. Треба трошки змінювати статути, дивитися, що таке VOP, ROP, відстань. Причому- у зв’язку із сучасної війною, а не залишати радянську книжку, в якій була визначена відстань. Потрібно ставити таких людей, які уже чогось досягли. Не залишати їх біля своїх. Так, це не дуже приємно - забрати людину з підрозділу і поставити керувати. Але такі, як Мадяр, Вереск, Ахіллес – такі підрозділи мають бути головними в цьому джерелі. Так само треба нам давати розвиватися. Тому що у нас багато ідей із застосування різних типів дронів. І є кому це робити. Але нам для цього потрібні люди. І потрібні вони зараз.

- Ми з вами зараз спілкуємося у Києві. Так от, багатьох військових з фронту на вулицях столиці дратує велика кількість поліцейських і їхні гарні машини. У вас такі самі відчуття?

- З приводу машин – так. Ми їздимо на таких, що уже на ладан дихають. У нас була нова машина з салону. Але там уже і зчеплення, і решта – зараз сипляться. Так воно виходить з тією інтенсивністю і швидкістю, як ми там їздимо. Доводиться ремонтувати. У нас там ціле СТО. А тут новенька машина їде по Хрещатику, пікап. І я думаю: от нафіга він йому тут, цікаво?

- Мені один поліцейський, непогана людина, на ці закиди від фронтовиків відповів: ну, візьмуть вони мою машину, так вони ж її уграють за один місяць! А тут, по-перше, статус, а  по-друге, правопорядок у великих містах теж потрібен.

- Ми можемо дати їм машину, на якій вони можуть їздити спокійно. Нормальна прохідність. Не в статусі річ — просто у нас є машини, які спеціалізовані. І от нам як раз дуже необхідні пікапи, які ти можеш швидко завантажити. Це тобі не ганчір’я в багажник напхати. У нас - мачти, генератори, старлінки, купа обладнання. Ми не можемо навіть простий джип задіяти…

- Тобто до автівок ви ставитеся з повагою. От чому в переліку ворожих цілей, які приємно вразити, у вас, окрім кадрового складу ворога і техніки, завжди вказані транспортні засоби.

- Логістику ми їм накошмарили за останні місяці дуже серйозно. Ми стоїмо — а вони з Селидового виїжджають туди, на Дніпровську. Ох, ми їм дрончиком автівок і напалили... 40 машин нарахували, напалені по різні сторони; немає вже навіть що забирати.

Там просто кладовище з машин. Вони скоро не зможуть навіть проїжджати. Просто їх якось розтягають на узбіччя. Вони у зв’язку з цим їздять на усяких москвичах, на якомусь бобіку раритетному. На буханках… але буханки – це їхня класика. А от коли Москвича дивлюся, вражають. Жигулі, Ниви зі зрізаним верхом…

"НЕ БУВАЄ ПОГАНИХ СОЛДАТІВ, Є ПОГАНІ КОМАНДИРИ. КОЖНА ЛЮДИНА МАЄ СВОЇ СИЛЬНІ СТОРОНИ І СЛАБКІ. ПОТРІБНО АКЦЕНТУВАТИСЯ НА СИЛЬНИХ І ПІДТЯГУВАТИ СЛАБКІ"

- Наскільки я знаю, самі з Житомира, починали з ДФТГ. Потім була Житомирська ТРО. А до бригади імені Олекси Довбуша потрапили у грудні 23 року. Якими міркуваннями керувався комбриг, коли призначив вас спочатку ротним, а зараз – командиром батальйону безпілотних систем? Що він у вас угледів? У вас же не було особливого досвіду роботи з підрозділом БпЛА.

- Можливо, критично скажу і не дуже гарно. Але це правда. Я - чесна людина і намагаюся завжди бути чесним. На війні у тому, що стосується кадрів, ти не завжди можеш обирати. Купа цивільних і немає жодного професійного військового, тим більше це новий напрямок. А є люди, які не хочуть навчатися і не вміють нормально з людьми поводитися. Вони налаштовують весь особовий склад проти себе. Тому кадрові зміни доводиться робити навпомацки.

- Треба слухати інших і знаходити спільну мову. А ще - використовувати в людях ті сторони, які в них сильні.

- Так. У нас в підрозділі взагалі будь-які рішення приймаються спільно. Ми збираємо свою сержантську раду, як козацьку. Усі радимося, за все голосуємо. Звичайно, остаточне рішення за мною як командиром, але, в принципі, я слухаю всіх. У мене хлопці самі кажуть, як краще робити, пропонують: а давайте спробуємо так. Ми узгоджуємо всі варіанти - і тоді їх приймаємо, випробуємо і робимо. А нерозумний командир каже: я так думаю, давай отак — і все. А воно так не працює. Далі цей командир каже: це, мовляв, через те, що ти погано робив, воно не працює. Давай тоді так, як той із самого початку казав...

У мене — інший підхід. Я з ними на рівних і позиції копав, і під обстрілами були, і хлопців забирав. Я їм завжди кажу, що моє життя нічим не дорожче за будь-кого з них.

- Зрозуміло, що в батальйоні ви, перш за все, управлінець. А як з технічними знаннями і навичками? Наскільки потрібно у вашій ситуації бути фахівцем у всьому? І техніком, і планшетником, і пілотом БПЛА. Чи цього не потрібно, бо тоді не робитимеш головного як командир батальйону?

- Основне – це довіра в підрозділі. Коли підрозділ тобі довіряє, а ти – кожному з них. Я їм зажди говорю: головне - казати правду. Я можу не розбиратися в тому чи іншому питанні. Але я знаю, що він не вигадуватиме відмовок і скаже мені правду.

Довіра і чесність між командиром і особовим складом — це головне. А фахові нюанси...Тобі вони пояснять і розкажуть те, чого ти не розумієш. Він тобі розказує, що це ось так. І ти сприймаєш, бо довіряєш своїм майстрам. Вони мене ніколи не підводять.

- А якщо виявилося, що людина екзамен на довіру чи ефективність не пройшла. Причому не раз, а два, три рази. Що зробите? Спробуєте здихатися такого кадра?

- Ні. У мене колись у військовому інституті були непогані деякі викладачі. І один з них казав: не буває поганих солдатів, є погані командири. Кожна людина має свої сильні сторони і слабкі. Потрібно акцентуватися на сильних і підтягувати трошки слабкі. Давати можливість. Ти маєш знайти до нього підхід. А якщо ти просто, раз тобі щось не вийшло, кажеш людині "до побачення" – то так це не працює. У армію нині не біжать всі, як у 2022 році. У нас зараз критично не вистачає людей. І якщо ти будеш так розбазарюватися людьми і казати "пішов нах*р", то у тебе нікого не буде. Від тебе будуть бігти.

- З чого складається типовий день командира батальйону? О котрій прокидаєтеся і що робите?

- По-різному. Буває, зовсім не лягаєш спати, коли критична ситуація. Постійно якісь рандомні дні. Але зазвичай, якщо все добре, то ти просинаєшся і гуляєш із Шершнем. У нас є такий тотемний звір, наш коргі. Дуже спокійний, вихований. Звичайно, трішки шугається від кожного прильоту, але нічого...

- Так, погуляли ви із Шершнем, що далі?

- Останнім часом почав підтягувати фізичну форму. Набагато краще себе почуваєш. Один день намагаюся займатися фізичними навантаженнями, один день — бігом.

- Скільки в середньому спите?

- Коли екіпажі виїжджають на інструктаж, то, буває, опівночі приходжу - а в 5 вже встаєш на доповідь. І починає твій телефон сигналити…Справ багато: і контакти телефоном, і доповіді - коли аналізуєш роботу, за вечір дивишся різні групи, що де працювало, яка була активність. Дивишся перехоплення і тому подібну різну інформацію. Збираєш, аналізуєш це все, запиваєш кавою, пробігаєшся. Плануєш день. І після цього - починаєш роботу. Прибуваєш на своє КП, спілкуєшся з тиловими підрозділами про те, що було зроблено за минулий день, в усній розмові. У нас немає армійщини. Ми ходимо по-цивільному собі, не навантажуючись. Поспілкувались, що плануємо робити. Вони доповідають якісь варіанти. Якщо необхідно, закцентовуємо увагу на тому чи іншому. Або переключаю задачі роботи. Пілоти у нас – це взагалі такі автономні хлопці, що не треба за ним бігти і підтягувати штани, давати йому дрона… Він сам знає, що йому необхідно. Тобі тільки треба інколи додати йому якусь задачу. Вони знають свою роботу досконально: куди летіти, де передові позиції, що треба побачити.

Це все працює як механізм. Інколи ти можеш сказати: от там у нас є цікава інформація; треба, щоб ти тут звернув увагу, подивився. Подивилися, зібрали інформацію. Підготували його класно з "Вампіром" нічним. "Вампір" туди приїхав – пам-пам. Потім летять туди декілька fpvішок - і розбираємо, знищуємо позицію внаглу.

Інколи можемо десь концентрувати певну задачу. А зазвичай це поточна робота. Іде противник, вилетіли, знищили їх – і все.

"НАМ ТРЕБА НАБИРАТИ ПОПОВНЕННЯ. І НАС ЦІКАВИТЬ БУДЬ-ЯКА ЛЮДИНА, ЯКА ПРОСТО ХОЧЕ ПРАЦЮВАТИ…"

- Як у вас з відпустками? Дбайливі командири намагаються відпускати підлеглих відпочити - навіть якщо не зовсім легально, але якщо дозволяє ситуація, відпускати додому.

- З цим у нас взагалі класно. Що попередній комбриг, що нинішній — давали і дають можливість бути справжнім командиром і вирішувати. Не влазять, що, куди і як. Діючий комбриг завжди з розумінням мене питає про проблеми з підрозділом. Будь-які потреби хлопців критичні, нагальні - вирішуються швидко. Комбриг ніколи тобі не відмовить.

- Це супер. А який у вас середній вік пілотів?

- Близько 30 років. У нас немає жорсткого вікового критерію. Хоча взагалі-то чим молодше людина, тим краще для пілота. Тим сучасніше. Але є у нас так само навіть 50+ пілоти, які працюють і мають бажання. Не мають, правда, здоров’я. А його треба мати...

- Ви кажете, що потребуєте кадрового поповнення. На яких позиціях маєте найбільший дефіцит?

- Звичайно, ті, хто хоче літати (і хто хоче навчитися літати) – це максимальний пріоритет. Але у зв’язку з тим, що ми з роти розширили штат в три рази, бо маємо всі перейти на корпусну систему, нам треба набирати поповнення. І тут нас цікавить будь-яка людина, яка просто хоче працювати…

"ПРАГНЕМО ТОГО, ЩОБ ЛЮДИНА МОГЛА ОБИРАТИ, ЧОГО ВОНА ХОЧЕ (І МОЖЕ) НА ЦІЙ ВІЙНІ. ХОЧЕШ СПРОБУВАТИ ЧУТЬ ДАЛІ - СПРОБУЄШ ТРОХИ ДАЛІ. ЗАХОЧЕШ ТРОХИ БЛИЖЧЕ - СПРОБУЄШ БЛИЖЧЕ"

- Нещодавно мав бесіду з керівницею медичної служби реформованої у армійський корпус третьої штурмової бригади. Там теж у три рази збільшується штат. І от, на її думку, в ідеалі 50% служби мають становити суто профільні люди, тобто медики, а інші 50% - обслуговуючий персонал, який теж дуже важливий. Ви теж думаєте у схожому напрямку?

- Звичайно. У нас є посади і кухарів, і заправників, і механіків. Якщо людина не має потужного здоров’я і хоче трошечки освоїтися, вона може спокійно доєднатися до "Шершнів Довбуша". Прийти і сказати: я потягну таку роботу, дайте, я трохи звикну до війни, до бойових. Від нас до нуля відносно далеко, там, де ми живемо, бойових нема. Але можна стати на посаду кухаря, заправника - і працювати собі на забезпеченні.

- Тобто всі вакансії на сайті бригади стосуються і батальйону "Шершні Довбуша"?

- І навіть більше. Кожен може знайти себе, як себе застосовувати. Ось приклад: до нас прийшов з ТЦК чоловік. Він посидів, пооформляв документи. Просто сидів у відносному тилу, оформляв документи на списання, бо це теж дуже важливо. А потім каже: хочу на бойові. Там же нічого такого страшного немає, на бойових. Це ж не в окоп у піхоту.

Таким чином, ми прагнемо того, щоб людина могла обирати, чого вона хоче (і може) на цій війні. Хочеш спробувати чуть далі - спробуєш трохи далі. захочеш трохи ближче - спробуєш ближче. Кожна робота важлива, аби ти тільки працював. Але в тилу ти маєш працювати дуже активно, щоб пілот був максимально забезпечений і мав змогу відпочити. Це тільки так працює. Коли ти хочеш працювати, можеш сам собі знайти варіант. Аби ти був максимально продуктивний на своєму місці.

- Питання від тих, хто думає про кар’єру пілота БПЛА. Чи правда, що вестибулярний апарат у пілота має бути в гарній формі?

- Якщо на fpv - так, треба звикнути. Якщо на мавіку, там з вестибуляркою простіше. Тому ти можеш орієнтуватися. Є люди, які навіть не знають своїх внутрішніх можливостей: яка у них фотографічна пам'ять, як вони запам’ятовують, орієнтуються на місцевості. Це ж ти дивишся на все у польоті. Інколи буває так: відрубає зв'язок, ти відновлюєшся десь у невідомій місцевості — і маєш зорієнтуватися де ти, що ти, і як тобі повернути дрона.

- Повернімося до ваших профільних вакансій. Їх три – оператор-планшетист, технік fpv-дронів і оператор БпЛА. Щодо техніка fpv-дронів – зрозуміло: це людина, яка обслуговує дрони, ремонтує їх. А чим займається оператор-планшетист? Які мають бути навички у цієї людини?

- Це має бути людина, яка вміє працювати з гаджетами і орієнтуватися у хаті. Іншими словами, це штурман збоку. Тобто дронщик вилітає, а планшетист спостерігає, супроводжує, показує, контролює і, за необхідності, коригує. І не тільки, у планшетиста може бути багато завдань. Нема такого, що я прийшов на планшетиста — і планшета з рук не випускаю. Планшетист часто заправляє генератор, спускає мачти, міняє кабелі, перекидає антени.

- Тобто гарний боєць батальйону – універсал, який вміє робити усе.

- Так. Хоча не скажу, що у мене всі топові пілоти розберуть і відремонтують техніку. Це роблять окремі майстерні. Я сам не в курсі, як той мавік розбирається. Але на то є спеціальні люди.

- А звідки працюють оператори БпЛА? Розкажіть потенційним рекрутам, чого їм очікувати.

- Ми намагаємося працювати з максимально укріплених, 100% замаскованих позицій. Минув той час, коли хлопці працювали з мавіків просто по посадках і з пультом у руках, до пі**рів - 500 метрів, танки їдуть, броня заїжджає, а ти – дроном прилетів з руки. Ані окопу, ані бліндажу, нічого. Просто за деревами. Приліт. Ти ліг і лежиш, щоб не втратити дрон разом з пультом...

- Зараз пілотів бережуть.

- Не те, щоб тоді не берегли. Тоді так працювати дозволяли можливості - вони і працювали. Таких втрат не було, щоби міняти стиль роботи. А зараз ти так просто не постоїш. У тебе все має бути замасковано, антени - виведені окремо. І ти сидиш собі в нормальному укритті з пультом. А деякі пілоти можуть за допомогою мережі Інтернет керувати дроном з будь-якої точки...

- На війні є професії з розряду "чужий серед своїх". Скажімо, снайпери зізнаються, що їх недолюблюють в інших підрозділах. Ну, тому що полює снайпер — полюють і на снайпера, а отже, під небезпеку потрапляють ті, хто поруч з ним.

Цю аналогію можна перенести на пілотів БПЛА? Бо і вони полюють, і на них полюють.

- Цей аспект адекватно визначено і обговорено з іншими командирами. Ми визначилися у відстані, яка має бути від нас до інших підрозділів.

- Це добре. Бо, з одного боку, така аналогія почасти справедлива. А з іншого боку, де ви, хлопці, опинитеся без ваших БПЛА?

- До речі, те саме можна сказати про мінометників. Так само ми ненавидимо мінометника, який стоїть під боком. Він же як працює? По засічках від противника — і від нього прилітає обратка. Так, воно не точно, але десь поряд лягає, по тобі пристрілюється. Не дуже приємно, розумієте? Так само неприємно, як і дрон, якщо там злітно-посадковий майданчик. А якщо ще дронщики недалекі і не дуже розумні, і не дотримуються правил маскування, і у них старлінк так лежить, зльотка така красива, все розложено, антени посеред двора, висунуті мачти... Ті, хто поряд, будь-який підрозділ, скаже їм: блін, хлопці, ну що ви?

- Офіційний слоган вашої бригади - "Ваші душі за наші кривди". Як ви особисто його трактуєте?

- Трактую так: ми забираємо життя противника за наших цивільних, за наших братів. Наші втрати - це для нас – це втрата сім’ї, втрата рідного. Тому що наш колектив складений на протязі тривалого часу. Це сім’я. це вище, ніж колись в армії співслужбовець. Це - бойовий побратим. Дорожчого немає. Коли ти це втрачаєш, у тебе нічого, крім жаги помсти немає. І цю жагу помсти девіз відображає. Ми готові забрати кожну душу противника за те, що нас ображають ці дуже великі страждання.

Не кажучи вже про обстріли цивільних, тому що серце також кров’ю обливається, коли дивишся на дитячі майданчики, зруйновані цими виродками.

- Як ви реагуєте на усі ці розмови про меремир’я і безуспішні перемовини: Стамбул-1, Стамбул-2...

- Я дивлюся на те, наскільки класно це робить кончений Путін, ну і Трамп так само. Особливо Путін. Він грає просто на горі людей. На нас грає. Оці ІПСО дають розслабитись і народу, і війську. Ну нас це не настальки стосується, бо ми бачимо ситуацію на фронті. Військо це не так сильно демотивує. А от цивільних (а вже після них, по ланцюжку — військових) це демотивує сильно. Путін просто розбиває наш народ із середини. Типовий приклад: от я співпрацюю з волонтерами. Кажу: мені треба те і те купити, зробиш це? Він каже: тяжкувато зараз. – А чого? – Та люди такі: завтра мир, нащо донатити, нащо працювати?

- Так, можна лише уявити, як ці абсолютно хибні сподівання перекидуються зневірою на військо.

- Сподіватися ми можемо на що завгодно, а розраховувати, як військові, маємо на найгірший сценарій. Готуватися до найгіршого. Ніякого перемир’я і близько не буде. Всі цивільні мають розуміти, що ворог не зупиниться у будь-якому випадку. Навіть якщо бойові дії призупиняться, ворог і далі працюватиме на військову промисловість. Будуть завтра воювати наші діти. Це безкінечно.

Є два варіанти нашої реакції. По аналогії з квартирою: у тебе є квартира чи будинок, прийшов злодій і каже: це моя частина будинку. Ти: ну добре, живи. Це — перший варіант. Або ж завдяки нашому спротиву весь цивілізований світ буде розуміти, що якщо ти прийшов у чужу власність, ти маєш відповідати за це. Тебе буде покарано. І це не тільки у випадку з Росією. З іншими агресивними країнами це теж відіграє дуже важливу роль.

- Наостанок спитаю, з якими почуттями і професійною зацікавленістю "Шершні Довбуша" спостерігали за гучною операцією СБУ по знищенню російської стратегічної авіації. Все-таки в центрі подій опинилися дрони. Якими з іншої точки керували такі самі пілоти та планшетники...

- Це велика операція. Вона довго готувалися. Слава виконанню і взагалі Силам оборони, всім, хто долучається до цього. Це дуже важливо, що ми показуємо, що нема кого боятися.

- Я правильно розумію, що такий фокус з фурами проходить один раз?Тепер треба буде ретельно проєктувати іншу комбінацію.

- В безпілотних системах немає обмежень. Це політ фантазії, який не обмежується нічим. Бо приходять нові люди з новими ідеями. І ці люди спираються на новітні технології...

Увага! Охочі допомогти "Шершням Довбуша" можуть донатити сюди:

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото, відео — автора+з архіву "Шершнів Довбуша"