"Моя мрія - щось поміцніше в’ї**ти. Танчики, великий склад БК чи рідкісне РЛС" - операторка БПЛА Ляна Конончук ("Шершні Довбуша")

Автор: Євген Кузьменко

У своєму бажанні бути максимально корисною та ефективною позивний Конон потрапила до "Шершнів Довбуша" - батальйону безпілотних систем 68-ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.

На війні Ляна – ще з часів АТО. Ще у 2019 в інтерв’ю "Цензору" старший стрілець Пленокосова (нині – Конончук) розповідала  про своє прагнення до універсалізму таке:

- Взагалі, я постійно намагаюся щось робити, вчитися: снайперські курси, парамедичні, домедична допомога на полі бою… У мене пачка цих дипломів лежить. Можливо, колись вони знадобляться…

Про БПЛА у тому інтерв’ю не було нічого; тоді ніхто ще не знав ані про Велику війну, ані про те, яку роль в ній відіграватимуть безпілотні літальні апарати. Між тим, саме у цьому напрямку нещодавно пішла кар’єра Ляни: у своєму бажанні бути максимально корисною та ефективною позивний Конон потрапила до "Шершнів Довбуша" - батальйону безпілотних систем 68-ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.

Про будні "Шершнів" на цій війні; про те, як БПЛА змінили та продовжують змінювати характер бойових дій; про те, як у батальйоні "Шершні Довбуша" допомагають новобранцям знайти собі гідне місце у підрозділі – про усе це йдеться у цьому інтерв’ю.

- Ляно, а як ти потрапила до "Шершнів Довбуша"?

- До "Шершнів" ми вдесятьох приїхали з попереднього свого підрозділу на початку листопада минулого року - як прикомандирована група. Здобувати бойовий досвід. Пробули з ними три місяці - і залишилися переводами. 5 людей перевелося через Армія+, 5 – по рапортах. Але це стало можливим через особисті контакти і тиск командира батальйону "Шершні Довбуша".

- Чому під тиском? Вас не хотіли відпускати?

- Не хотіли. А тут якраз рота розширялася до батальйону - і всі прикомандировані виявили бажання лишитися.

- За рівнем підготовки ти вже була готова до виконання обов’язків оператора БпЛА? Чи ще довелося вчитися?

- До того у мене була тільки школа в Житомирі (190 НЦ). Але це було базове навчання. Це як коли вчишся на машині їздити, але потім потрапляєш у якусь екстремальну ситуацію водіння - і вже по ходу підлаштовуєшся. Так само і тут. Там ми навчалися бази, а практичного застосування я навчилася тут, у батальйоні. Тому що до того пів року ми були лише на полігоні - а полігонівські польоти від бойових дуже відрізняються.

- Чим саме?

- Наприклад, коли я була у 190-му навчальному центрі, ми літали з наземної станції. Але в теорії нам розповідали, що на війні ви будете літати з ретранслятором (у більшості випадків, хоча з наземок теж літают на бойових). Щоправда, на практиці його так і не показали (лише схеми), то я просто уявлення не мала, що це таке. На полігоні так само йшлося про ретранслятори - але ніхто з ними не працював на той час. Тільки з наземною станцією.

- Поясни читачеві, що таке ретранслятор.

- Це така приблуда, яка ставиться на носій, передає сигнал від наземки до самого дрона. У нас носієм є мавік, але ретранслятори ставлять й на інші типи дронів. Можливо ще й масово дійдемо до тримання на fpv-шках…

Отут, в батальйоні, я вже навчилася літати на мавіку. Пару раз ходила з хлопцями на полігон, вони мені пояснили ази. Я вже на бойових тримаю ретранслятор на мавіку. На полігоні та в навчальному центрі мені цього ніхто не показував.

Другий момент – картинка в окулярах у навчальному центрі. Там всі попереджували, що на бойових буде не так. І справді - вона дуже суттєво відрізняється. Тому що тут постійно є "штора", і тобі треба перемикатися між каналами. Ти наче граєш на піаніно, треба призвичаїтися робити це швидко.

- Суто для читачів, які не особливо в курсі того, чим займається підрозділ безпілотних систем, розкажи, чим займається батальйон "Шершні Довбуша".

- У нас є кілька напрямків. Особисто я можу і на fpv літати, і вже можу тримати мавік як ретранслятор. Але є групи, які працюють з мавіками як скидери. Або розвідка. Наприклад, я можу мавік тримати, але ні розвідку, ні скиди, - робити не можу. Тому що для цього потрібна додаткова підготовка.

- Розвідка - це дрони, які ведуть спостереження.

- Так, вони можуть шукати ворожі цілі. Або коригувати артилерію, або, наприклад, вони нам знайшли ціль, дали її - і далі фіксують відео враження для підтвердження.

- Для багатьох читачів, що живуть в тилу, дрони – це ворожі БпЛА, які стартують з російських та окупованих територій - і летять бомбити українські міста. Розкажіть, що роблять з дронами у вашому батальйоні.

- Зазвичай люди думають, що шахед – це дрон, і що fpvшка – це дрон, мавіки ще. Насправді це дуже загальна назва, бо йдеться про цілу екосистему. Задача нашого підрозділу – працювати по ближній лінії. Наразі це підступи до Покровська. Коли там виявляють ДРГ, які намагаються прорватися, чи ворожі штурмові дії, ми їх вражаємо. Якщо ж у цьому плані з’являється пара годин затишшя, ми летимо на вільне полювання і вражаємо логістичні шляхи, якими підвозять особовий склад або БК. Це у нас 10-20+ км, ближні польоти. Основна задача - це забезпечити збереження життів піхоти.

- Розкажи про типовий бойовий день операторки БпЛА Ляни Конончук.

- У нас дуже добре облаштована робота. Що мені сподобалося на відміну від попереднього підрозділу – пілоти, які їздять на виїзди, у вільний час мають можливість і відпочивати, і тренуватися на полігоні.

- Бо кожний виїзд – це цикл, який виснажує. І щоб ти нормально робила роботу, треба відпочивати.

Ми збираємося в день виїзду. Домовляємося з майстернею, коли будуть готові дрони. Замовляємо потреби саперам, майстерні. Водій збирає групу, ми забираємо майно. Найнапруженіше в циклі - це доїзд і виїзд, бо це лотерея.

Група бійців у поїздці

Можуть виїхати 3-4 екіпажі і все буде добре. Може виїхати один – і за ним полює ворожа fpvшка. Так буває.

Ми приїжджаємо на позицію, перевіряємо обладнання, споряджаємо дрони. Якщо, наприклад, вночі затишшя, перед початком роботи можна перекимарити або робити вільні вильоти в пошуках "буханок". Протягом зміни ми працюємо по цілях, які дають чергові. Якщо оперативний черговий каже, що є якісь цілі, - летимо. А якщо нагальних цілей немає - тоді на вільне.

Відпрацювали зміну – закриваємо її. Підготовлюємо позиції для нашої перезмінки. Знову екстремальна дорога, далі відпочиваємо: ловимо воду (бо тут її дають по годинах і не кожного дня), перемося. Їздимо на полігон, випробовуємо нові дрони, обльотуємо. Приходять новенькі – беремо їх, ідемо вчити літати. Тому що буває, що людина або перевелася, або тільки прийшла - і у неї ще нема практики. Ми з ними займаємося.

- Порівняно з новенькими, ти вже ветеран польотів.

- Не думаю, зовсім ні. Більшість часу виходить, що я в основному займаюся організаційною роботою. Бо, ще як на навчанні нам казали: "політ – це 10% всього процесу". Для того, щоб все справно працювало, необхідно зробити ще багато різних маніпуляцій. Я поки ще не можу поставити галочки, що вразила якісь круті цілі. Є люди, які набагато довше за мене літають, краще літають. Тому сказати, що я фахівець великий – не можу.

- Опиши словами свої дії при вильотах. Що тримаєш в руках, на що дивишся, на кого орієнтуєшся?

- Я або пілот fpv, або пілот мавіка. Отже, є два типи дій. Уявімо, що я пілот мавіка, і нам дали ціль. Ми дивимося по карті, де та ціль; куди приблизно треба направити ретранслятор, щоби пілот fpv мав хороший зв’язок і картинку; на яку висоту треба підняти мавік. Дивимося, яким шляхом йому туди долетіти; як краще зайти на ціль.

Далі, якщо я тримаю мавік, то супроводжую fpvшку, щоб її пілот вдало зайшов на ціль. Спорядили дрон (у нас в батальйоні є людина, яка споряджає), винесли на злітку. Вилетів пілот fpv, вилетіла я. Долетіли, супроводили. Якщо він щось там погано бачить, чи не орієнтується, чи погана картинка, ми йому можемо підказати, де краще. Коли він вразив ціль, посадили мавік і поставили батарейку на зарядку.

Якщо ж я пілот fpv, у мене є пульт-окуляри. Я так само можу погано орієнтуватися, чи буває погана картинка. Мене можуть зорієнтувати. Підбираємо дрон з відповідним БК, знаходимо ціль. Задача – долетіти так, щоб батарейка не висадилася. Якщо це дуже далеко, треба розтягнути заряд батареї. (Це важче, коли погані погодні умови; коли вітер не туди, куди нам треба). Не так, що в тебе є заряд, і ти несешся на всіх парах. Треба розтягувати до пункту призначення. Виявлена ціль – влучаєш.

Fpv-шка – в один кінець, бо в нас це камікадзе. З мавіком більше мороки. Через те, що я з самого початку навчалась та літала на fpv, мені це зрозуміліше і подобається більше. Я лечу, вражаю (або не вражаю, таке теж буває, бо далеко не кожен виліт може бути успішним через ряд обставин) – і все. Моя робота на цьому закінчена. А мавік вдень нормально літає, а вночі його постійно носить. Оце злетіти і посадити – найбільша проблема.

- Тобі доводилося літати на оптоволокні?

- На волокні я не літала, але працювала в групі, де є волокно. Знаю, як його спорядити. Але сама не літала; є фахівці, які в цьому орієнтуються краще за мене. Моя черга ще не дійшла.

- Поясни читачам, чому про оптоволокно зараз всі говорять, і як воно змінило війну.

- Особисто я великих надій на оптоволокно – на його нинішньому рівні розвитку – не покладала б.

- Навіть так? Чому?

- Тому що воно потребує доопрацювання. Перші зразки, які до нас потрапляли, з ними було дуже багато клопоту. Скажімо, там є волокно, яке намотується на бобіну. І от залежно від того, який виробник, змінюються особливості його використання. Десь треба летіти вище, десь нижче, десь швидше, десь повільніше – аби цього волокна вистачало до цілі. До всього ще потрібно акуратно летіти, щоб волокно ніде не заломилось. Але його просто банально може хтось на шляху пошкодити.

Зараз проблема в тому, що росіяни важку техніку відтягнули від переднього краю. Звичайно, волокном і піхоту можна вражати, але це штука задорога, як на мене, і ще не на стільки поширена, як би хотілось. От якби її використовувати по техніці чи по складах… Але є проблема: у нас котушки не по 50 кілометрів.

Чим воно добре? На відміну від звичайних fpv, у нас є хороше зображення і його не "шторить" - на відміну від аналогового зв’язку. Але дуже сильний вітер – і волокно не полетить, тому що швидко вимотається, розрядиться заряд батареї. Й fpv нікуди не дотягне. Він добрий тим, що волокно не перехоплюється аналізаторами як аналог. Вони не бачать нашу картинку. Плюс не можуть його заглушити, бо зв’язок іде по самому волокну.

А ще на Покровському напрямку зараз – сильні вітри. І з волокном важче працювати. Але можливо. Також, думаю, його будуть удосконалювати й ставатиме набагато краще.

(UPD. Вже у процесі підготовки цього матеріалу для друку Ляна політала на оптоволокні. Її скориговані враження: "Ті мої думки загалом лишаються незмінними. Зараз не було вітру, вдалося долетіти до цілі. Але є і речі, які від пілота не залежать: десь волокно може зачепитись за гілку чи хтось міг наступить на те волокно. Оці три вильоти були, з одного боку, вдалі, тому що відбулись, і невдалі – бо ціль не була вражена. А наступного дня піднявся великий вітер, волокно вже не могло летіти, і це один з факторів того, чому оптоволокно – не панацея. Підсумовуючи: волокно літає, воно працює і не глушиться – але є обмеження котушок; окрім того, треба конкретна ціль – щоб зразу на неї заходить. Треба, щоб була постійна трансляція, щоб "мавікіст" міг скоординувати…").

- Ти вже кілька разів вжила сленгове "шторити". Про що мова?

- Коли літаєш на одному каналі, десь на полігоні, у тебе добре зображення. Там якщо воно і починає псуватися - значить, ти або залетів за радіогоризонт, або антена не в ту сторону дивиться. А коли ми тут, штора – це така хрінь, яку отримує пілот при польоті, коли діють ворожі РЕБи. Вони діють на канали, так раніше було. Рятувалися тим, що перемикали їх... А зараз вони посилили дію цих речей, і шторить цілими діапазонами. Тому доводиться хитрувати нашим механікам, щоб знаходити такі рішення, і можна було долітати й вражати. Коли у нас зображення хороше, а потім воно перебивається специфічним чином, - ти одразу розумієш, що це штора. Перемикаєш на інший канал – і стає краще. Але коли втрачаєш зображення, без нього, навіть, якщо у тебе є управління, ти нічого не бачиш. Відповідно – вразити ціль не можеш.

- Вам зараз потрібні люди, бо "Шершні Довбуша" розширяються у процесі реформи з бригад у корпуси. У вас насправді є така опція, що люди приходять на різні кадрові позиції, включно з обслуговуючими, а потім поступово, потренувавшись та відчувши впевненість, можуть перейти на профільні спеціальності, пов’язані з БпЛА?

- Так. Навіть якщо людина тільки зараз підписала контракт чи мобілізувалася, вона спочатку потрапляє на БЗВП – базову загально-військову підготовку. Потім одразу людина може попасти на фахове навчання (якщо зібрані групи, бо різні навчальні центри, у них є свої графіки). Якщо ж людина закінчила БЗВП, а навчальні групи на той час не сформовані, вона може одразу потрапити сюди, або чекати фахове. І поки її відправлять на навчання, вона може з нами ходити на полігон та займатись. Для fpvшників є тренувальні програми на ПК. Liftoff – найпопулярніша. Це як гра-симулятор. Треба пульт - і можна тренуватися. База, теорія бази – в інтернеті цього дофіга. Якщо хочеться більше дізнатися, можна поїхати до саперів, механіків, майстрів, теорію підкріпити практикою, попробувати. Зібрати дрон, попаяти, подивитися, як робиться БК. Це кому цікаво.

- Тобто ти можеш на початках працювати в обслуговуючій ланці батальйону. А згодом, якщо хотітимеш, зможеш перейти у профільні, пов’язані безпосередньо з БПЛА, ланки. Звичайно – попередньо пройшовши навчання.

- Тут треба постійно вчитися. Сама людина може почитати і повчитися – це на сьогодні одне. Завтра щось з’являється нове - і ти вже намагаєшся підлаштуватися.

Спочатку людина буде вчитися. Може виїхати з підрозділом, відчути цей весь адреналін і двіж. У нас можуть до уже існуючого екіпажу підсаджувати новенького, стажера, щоб він дивився, як процес іде. Тобто є основний екіпаж, в якому кожен має свої обов’язки; а стажер дивиться і розуміє, що йому більше підходить на практиці; чим би він хотів займатися. Чи, скажімо, бути споряджальником, – тоді треба до саперів, щоб більше знати азів. А може йому здаватиметься, що літати - це його. В цьому разі потрібна постійна практика.

Ще людина може піти на майстерню. Тут вже має бути тяга до пошуку нового. Треба постійно лазити на наших та пі**рських усіляких сайтах та каналах, шукати рішення, паяти, придумувати, експериментувати.

- На сайті, де у вас об’яви про набір людей, три ключові спеціальності: оператор БпЛА, планшетист (або штурман) і технік. Про оператора БПЛА ти вже пояснила. Техніки – теж зрозуміло. А чим займаються планшетисти?

- Це людина, яка має добре орієнтуватися на місцевості по орієнтирах, щоб могла адекватно супроводити пілота до цілі. До цієї спеціальності є свої вимоги. Скажімо, якщо у людини географічний кретинізм, ця робота – не для неї.

Важливо додати, що в батальйоні є не тільки fpv і мавіки. Тут є ще й тяжкі бомбери – усілякі "німезиси і вампіри". Просто я до них жодного стосунку не маю.

- Які людські риси і таланти полегшують адаптацію для оператора БпЛА? Я зараз піду по стереотипах. Чи правда що ідеальний рекрут - це молодий хлопець чи дівчина з досвідом та любов’ю до комп’ютерної справи і гарним вестибулярним апаратом?

- І так, і ні. Наприклад, коли я в перший раз сама вдягнула окуляри, мій інструктор спитав, чи були у мені контузії. Кажу, що були. Відповідає, що не заздрить мені. Після чого я вдягаю ці окуляри і від початку до кінця польоту мене нудить і хочеться блювати. У мене підіймається тиск і трохи паніки. Він каже: перетерпи. Так і сталося: один політ я перетерпіла, далі - нормально. Буває таке. А комусь – нічого подібного. Взагалі, якщо людина хоче перейти з піхоти, і у неї були контузії чи травми на тремор, це може бути важче. Хоча і тут бувають винятки. Он зі мною навчалася дівчинка, в якої був вроджений тремор. Так вона літала офігенно!

Тобто у всіх по-різному. Є пілоти, які геймери в минулому і зараз. Чудово працюють! У мене є побратими, зі мною перейшли, вони - музиканти. Теж, у когось краще, у когось гірше.

- А музика тут до чого?

- Дрібна моторика. Я от щойно подумала може треба попробувати літати людям, які вишивають чи в’яжуть? Цілком можливо, буде взагалі чудовий результат…

- Ти єдина жінка у батальйоні? Яке до жінок ставлення?

- Ні, є ще одна. Вона в підрозділі ще до мене. Ставлення? Стосовно нас двох – нормальне. Якщо хтось інший прийде, я не знаю. Коли я прийшла, тут була тільки одна жінка - і те її особливо не допускали до бойових. А зараз вона вже бойовий медик, відучилася – тобто все нормально. А я свого часу зрозуміла, що мої вже почали їздити на бойові, а мене не беруть. Трохи почекала, а потім кажу: а я чого приїхала? Коли вони побачили, що я нормальна людина і моя стать не грає ролі у роботі, то все налаштувалось. Якби я панікувала, істерила, сказала, що я чогось не буду робити, - от тоді, думаю, що нікуди б я не їздила.

Це дуже залежить від людей. Шаблонне мислення, здається, присутнє всюди. Мені ніхто в батальйоні не сказав, що ти дівчина, баба, сиди… Просто треба було раз-два виїхати, щоб зрозуміли, що зі мною можна працювати. Але, припустимо, якщо прийде дівчина і скаже, що, от, манікюр у мене, і я не зможу 6 днів просидіти без душу, ще якісь відмазки, - тоді, підозрюю, їй відмовлять.

- Ти порадила б дівчатам, які хочуть на ЗСУ і на передову, але мають сумніви у власній ефективності, прагнути потрапити до "Шершнів Довбуша"?

- Спробувати можна. Просто треба розуміти всі виклики, які будуть чекати на них.

- А саме?

- Пройдемося по стереотипах. По-перше, люди кажуть, чоловіки і жінки: у мене погане здоров’я. Що я можу їм відповісти? У мене здоров’я з народження нікудишнє. Я мала бути інвалідом дитинства. І протягом моїх 10 років служби я набралася стільки болячок, що на мене лікарі кажуть: як ти там ще до сих пір жива? Бігати я не можу, плавати не вмію. Але іду у спортзал, тягаю залізо. Я це люблю, мені треба це для себе. Потім із собою беру на зміну пігулки - так і працюю.

Друге – гігієна. Тут, де ми живемо, вода має бути раз на два дні. Але насправді її може і тиждень не бути. Можна, звичайно, пошукати, де помитися, але треба бути готовим до того, щоб бути деякий час без води.

Третє: тут ти маєш звикнути, що постійно прилітає. Плюс у нас на позиції світло ввімкнене, бо ми маємо бути завжди на поготові. Тому поспати можна тільки при постійному світлі і гупанні. Якщо ти не будеш висипатися в такому режимі, це теж впливатиме на твою роботу.

Ще варто сказати про навантаження. Звісно, стільки, скільки у піхоті, тягати важкого не треба. Але на позиції потрібна швидка розгрузка – БК, дрони. І якщо не кожен день, то інколи треба буде потягати.

- Ти назвала стримуючі фактори. Але головне питання – яке для вмотивованих людей є найголовнішим: наскільки потрібним ти себе відчуваєш. Чи є у вашому батальйоні відчуття того, що ви робите велику класну справу?

- Так. Я постійно дивлюся на карту Deep State, які і де просування. Приблизно знаю, які там бригади стоять, які групи. І як я заїхала на цей напрямок у листопаді, багато хто прогнозував, що у Покровськ зайдуть вже взимку. А зараз липень 2025 – і що ми маємо? Фланги потроху сипляться, але наш відтинок тримається. Хіба це не показник?

- Показник. Не кажучи вже про те, що і так велика роль дронів у цій війні щомісяця збільшується.

- Так. Звичайно, наша задача тут – це передній край. Тобто якщо людина мріє про польоти в тил ворогу, топити кацапські кораблі морськими дронами чи полетіти, роз**ати Кремль, - вам поки що не сюди. Наша головна задача – вберегти піхоту. І якщо ми знаємо, що до посадки, де є позиції нашої піхоти, підходять пі**ри, маємо їх знешкодити.

- В межах твоєї операторської служби у "Шершнях" у тебе є своя ексклюзивна мрія?

- Я хочу, щоб у мене були зараховані якісь такі класні цілі. Щоб стояли галочки як за збиті літаки. Які це мають бути цілі? Танчики, якийсь великий склад БК, якесь рідкісне РЛС. Зараз масово розвивається напрямок по збиттю шахедів, от це теж цікаво.

Просто, коли я сюди прийшла, техніка вже вільно не швендяла. Тому як їхній танчик і заїде раз на якийсь період, на нього йде полювання – чиї перші капці. У мене подекуди цілі були – антенки, машинки, пі**ри, якісь нори. Тому ефектних вражень у мене поки нема. А я хочу щось поміцніше в’ї**ти. Така одна з моїх мрій!

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото, відео: архів Ляни Конончук