Вплив газового лобі: чому Італія схвалила екстрадицію підозрюваного у підриві "Північних потоків"?

Автор: Ольга Москалюк

Справа про підрив "Північних потоків" знову набирає обертів. Сьогодні у центрі уваги опинилися двоє українців, яких німецька сторона, що веде слідство, підозрює у причетності до цієї непересічної події, яка сталася в ніч на 26 вересня 2022 року.

Тоді у Балтійському морі сталися вибухи на газопроводах "Північний потік" та "Північний потік-2". Таким чином були значно пошкоджені ключові газопровідні "артерії" постачання російського газу до Німеччини, яка почала з’ясовувати, що трапилося. Свої розслідування проводили й Данія та Швеція, оскільки їхні територіальні води є частиною цього маршруту, однак невдовзі їх припинили. Тож слідство нині координують німці. За версією німецької федеральної прокуратури, вибухівку з орендованої яхти могла закласти група осіб, серед яких ніби були водолази. Двох підозрюваних німецькою стороною українців затримали за європейськими ордерами - Володимира Журавльова у Польщі, а Сергія Кузнєцова в Італії. Стосовно обох почалися судові процеси щодо екстрадиції до Німеччини. Тільки польський суд відмовився віддавати Журавльова, а італійський по Кузнєцову навпаки вирішив передати чоловіка німецьким слідчим. Причому двічі ухвалив таке рішення, адже перше з них було оскаржене у Касаційному суді. Однак 27 жовтня Апеляційний суд міста Болонья знову підтвердив можливість його екстрадиції. Ми поговорили про цю справу із адвокатом та партнером Адвокатської компанії "Катеринчук, Моор і Партнери" Миколою Катеринчуком, який також задіяний у захисті наших громадян.

- Миколо Дмитровичу, знаю, що ви оскаржуватимете і це рішення італійського суду. Які тут перспективи?

- Насправді, шансів небагато. Ми і так довго протрималися, використовуючи неточності, які були вказані в ордері на екстрадицію до Німеччини, а також особливості італійського процесуального законодавства. Як наслідок - ми скасували попереднє рішення в касації, а зараз повернулися до апеляційної інстанції.

Але, як бачите, її рішення повторило попереднє, виправивши процесуальні помилки, які допустили минулого разу. Дивіться, як тільки Сергія заарештували, він одразу потрапив до суду - буквально за 48 годин. У нього навіть не було свого адвоката, а перекладач був некваліфікований. Більше того, його не доставили до суду, адже заявлена кваліфікація дозволяла проводити засідання без присутності затриманого в залі. Тому зробили відеоконференцію. Це грубе порушення, на що було вказано в рішенні Касаційного суду. Тому це виправили, і Сергій вже був присутній у суді з адвокатом та кваліфікованим перекладачем.

Сергій Кузнєцов.Getty Images/Massimiliano Donati

Загалом так скажу: у цьому рішенні італійського суду можна побачити, що воно "зшите білими нитками" через вплив у цій справі газового лобі Італії. Наприклад, польський суд зауважив, що Німеччина не зазнала шкоди від того, що не отримала російський газ. До того ж, коли будували ці потоки, Меркель запевняла: навіть якщо буде шантаж з боку росії і їх перекриють, це не зашкодить економіці Німеччини та Європейського Союзу. Навіть був експертний висновок з цього приводу. Але ж в цьому рішенні італійський суд переймається тими збитками, які, на їхню думку, отримала Німеччина. І зовсім сміхотворним видається те, що зазначив суд щодо яхти, яка нібито використовувалася. Зазначають, що вона була під німецьким прапором, а це, мовляв, означає, що належить до території Німеччини. Але ж яхта не була пошкоджена! Жоден об’єкт на території Німеччини не постраждав - ні в територіальних водах, ні на континентальній частині. Тобто їй ніякої шкоди завдано не було.

При цьому італійський суд проігнорував повідомлення адвоката про те, що в Данії кримінальну справу було закрито, а у Швеції вона навіть не відкривалася через відсутність складу злочину. Тож італійський суд керувався виключно, на мою думку, тиском, який здійснює газове лобі Італії. Нагадую, що Італія - це другий у Європейському Союзі споживач російського газу після Німеччини. І тому все так складно і важко.

 Микола Катеринчук

- Про що сьогодні для вас ця справа?

- Насамперед, про правову невизначеність: ми взагалі це робили? Українська сторона підтверджує, що це справа рук її громадян чи ні? Ми виходимо із офіційної позиції, що не причетні. І Журавльов, і Кузнєцов говорять, що вони до цього не мають відношення. Ми не можемо змінити цю позицію і сказати щось інше. Але Німеччина проводить розслідування вже не один рік. І ми точно знаємо, що німецькі слідчі спілкувалися з високопосадовцями України й намагалися отримати інформацію. За моїми даними, за даними Журавльова, вся інформація про те, хто це зробив і як, у Німеччини є. Не знаю, наскільки вона оформлена на рівні доказової бази, тому що німецька прокуратура представила нашим адвокатам лише дві експертизи. Перша - це фотографії. Там, м’яко кажучи, ні про що. Наприклад, серед експертиз є копія справжнього паспорта Кузнєцова. А потім – фотографія, взята з якогось іншого документа, із коментарем, що вона ніби з паспорта, з яким він перетинав кордон. А самої копії документа немає! Є тільки номер, який вони вказали, і оця фотографія. Тобто проведення експертизи неможливе. Принаймні всі, хто бодай трохи з цим стикався, знають: коли ти перетинаєш кордон Європейського Союзу, ніяких ксерокопій паспортів ніхто не робить - там уже давно все відбувається у цифровому форматі. Ми намагаємось звернути увагу італійського суду: подивіться, це неналежний доказ, який нічого вам не говорить, бо ми вказали на те, що Сергій був в Україні у ті дні, коли сталася подія з "Північним потоком", що він служив, що в нього є статус військового, і багато інших підтверджень. Але суд поки що "глухий" до таких речей.

Другий їхній доказ: вони стверджують, що на якійсь пляшці було ДНК. Як італійський суд може зважати на це, якщо ще не було офіційного забору ДНК у Кузнєцова, щоб порівняти з тим, яке там ніби знайдено? Де його могли отримати? Можливо, тільки в Україні. Коли ми всі йшли на службу, у нас брали зразки - тобто лише в цьому напрямку можна щось припускати. Але я не впевнений, що це взагалі так. Тобто його ідентифікація, те, що він перетинав кордон по іншому паспорту, що він залишив якісь відбитки, ДНК, чи це порівняння фотографій - усе це з точки зору доказової бази не витримує жодної критики. Але складність цього процесу полягає в тому, що європейський ордер на арешт не розглядає по суті ті докази, які зібрані, чи обґрунтування обвинувачення, яке висунуто, і навіть не аналізує кваліфікацію статей. Досліджується лише, як був затриманий підозрюваний, чи не були порушені його фундаментальні права під час затримання, чи будуть дотримані його права, якщо його передадуть до іншої країни, наскільки в’язниці відповідають європейським стандартам захисту прав людини, і чи є там політична складова. І все! Ніхто не розглядає ні статус, ні питання причетності чи непричетності. Тобто суть звинувачень не аналізується. А ми наголошуємо: у самій кваліфікації, яку застосувала німецька прокуратура, є політична складова, бо там три статті, одна з яких стосується підриву основ конституційного ладу Німеччини. Це ж політична історія. І тоді варто звернути увагу, як це побачив польський суд. Він абсолютно правильно все вказав і, я вам скажу, дуже кваліфіковано. Суддя, який виносив рішення у Польщі, - це відомий науковець, який свого часу зробив доступний переклад Кримінального кодексу Німеччини польською мовою. Тобто він досконало розбирається у німецькому кримінальному законодавстві. І він зазначив у своєму рішенні, що навіть за своїм законодавством Німеччина не мала права порушувати цю кримінальну справу. Натомість Апеляційний суд Італії, як бачимо, підійшов до питання формально та абсолютно упереджено.

Я вважаю, що тут не дотримано справедливості й того, що диктує нам закон. Коли з’являється будь-яке рішення суду в Європейському Союзі, воно є обов’язковим для виконання і врахування в будь-яких інших рішеннях судів країн-членів ЄС. До речі, Україна ратифікувала цю конвенцію, і з літа минулого року всі рішення українських судів є обов’язковими для виконання, у тому числі для врахування всіма європейськими судами країн Європейського Союзу. Але цей принцип не був застосований. Дійсно, з 2022 року до цієї конвенції внесли зміни, які стосуються питань екстрадиції, і тепер він не завжди працює - тобто відданий на розсуд суду. Але практика свідчить, що у політичних справах, як ця з переслідування Сергія, цей принцип має враховуватися. У кваліфікації ордера на арешт, виданого Німеччиною, це прямо зазначено. Тому, звісно, ми не задоволені цим рішенням і, повторюся, звертатимемося до касації. У нас є ще кілька днів, щоб підготувати касаційну скаргу, і апелюватимемо далі.

Також, в тому числі, ми плануємо звернутися до міністра юстиції Італії, який за італійським законодавством має право зупиняти екстрадицію. Ми використовуватимемо всі можливі засоби, щоб Сергій не потрапив до Німеччини, де суд буде точно упередженим.

- А як в цій ситуації діє українська держава? Чи захищає свого громадянина?

- У польській історії ми бачили зовсім інше ставлення – до Журавльова навіть консул приходив до в’язниці, запитував про умови утримання, чим допомогти. Там ми відчували підтримку, хоча вона чомусь була непублічною. А от в Італії все інакше. На момент затримання Сергія, дійсно, зв’язувалися. Навіть надали адвоката, якому, як вони казали, довіряють. Хоча для нас він виявився дуже дорогим. Тож ми вирішили працювати з іншим, з ким співпрацюємо зараз. Це відомий адвокат, який, що важливо, має практику саме у таких справах. Його звати Ніколо Канестріні. А з боку держави на тому все й закінчилося - далі посольство ніяк не проявляло активності. Хіба приходять на суди поспостерігати. Ніяких реальних дій. Хоча на це є можливості. Наприклад, посольство має право попросити видати Сергія на поруки, щоб він не сидів у тюрмі, а перебував чи в посольстві, чи в орендованому Україною помешканні. Але цього ми поки що не добилися, хоча розраховували, що так буде. МЗС, як бачимо, поводиться мляво, офіційно нічого не робить. Думаю, що причина лише в тому, що президент публічно заявив: "Це не ми", після чого всі просто "умили руки". Мовляв, якщо не ми, то офіційна допомога нашому громадянину означатиме нібито визнання своєї причетності. Принаймні німецька прокуратура розглядає таку версію, як основну. Можливо, через це є такий певний переляк. Хоча, якщо ви бачили мою статтю у "Дзеркалі тижня", яка називається "Легітимна ціль: військова природа атаки на Північні потоки", то я там прямо написав: навіть якби це зробила Україна, боятися цього не треба.

Володимир Журавльов. Фото: Скриншот з відео/Youtube/tvpinfo

- Так само публічно зазначив і польський суддя, який ухвалював рішення по Журавльову: якщо це зробили українці, можливо, це був справедливий акт. Але на даному етапі питання навіть не в тому. Держава зобов’язана ж захищати свого громадянина, а тут такого немає.

- Давайте я в цьому контексті ще розкажу, де зараз перебуває Сергій, щоб ви розуміли, чому йому справді потрібна допомога. Дивіться, держава ж його потребувала, коли пішов добровольцем, маючи трьох дітей? Він служив у ССО, виконував бойові накази, був у бойових розпорядженнях, воював. Залишив службу за сімейними обставинами. Зараз перебуває у важкому стані. Виникає питання: чому ми потрібні державі лише тоді, коли треба воювати? А коли людина поранена, списана чи просто потребує допомоги, чому про неї забувають? Це несправедливо і неправильно. Хто ж тоді воюватиме за таку державу, якщо, коли тобі важко, ніхто навіть руки не подає? Це недалекоглядна політика, і я думаю, її треба негайно змінювати.

Так от Сергій зараз у тюрмі поруч із терористами ІДІЛ, з бойовиками Сомалі. Усі ті справжні терористи перебувають в кращих умовах, аніж він. Наприклад, всі інші мають прогулянки, а він буває хіба у дворі в клітці. Причому у кайданках, у яких він постійно. Інші мають 18 годин телефонних розмов на місяць, він - лише дві. У нього є певні особливості харчування, але майже немає можливості передати йому їжу чи якісь продукти. Вже вдвічі схуд. Також постійно чиниться психологічний тиск. Представники німецької прокуратури кажуть йому: "Ми тебе посадимо на 15 років, визнавай вину". І тут питання, а для чого італійцям треба це визнання українцями? Бо німцям зрозуміло - вони вважають, що "Північний потік" та "Північний потік-2" давав їм економічну перевагу в Європейському Союзі. Разом із росією вони фактично диктували правила на європейському енергетичному ринку. Це ж понад 550 мільйонів споживачів! Збитки, які оцінює росія, становлять близько 140–170 мільярдів євро. Як ви думаєте, з такими цифрами куди потім підуть росія разом із Німеччиною? Звісно, до суду ООН! І що вони там робитимуть? Спробують визнати, що винна Україна або ті, кого вони назвуть такими. Наразі вони хочуть довести саме, що це Україна. А далі ця історія може перерости в іншу розмову про 300 мільярдів заморожених активів росії.

Тому я і наголошую, що тут є політичний підтекст. Ця справа політично розколює Німеччину зсередини. Там немає єдиної позиції. Хтось каже: "Ми стали сплачувати за комуналку на 50 євро більше", а інші відповідають: "Та якби не ці "Північні потоки", то й війни не було б". Бо як тільки вони завершили будівництво, необхідність у нашій українській газотранспортній системі зникла, і саме тоді й почалася війна.

Уявіть, якби зараз ці потоки працювали. Скільки б грошей росія отримувала від Європейського Союзу на підготовку до вторгнення - і до України, і до Європи. Вони цими потоками фактично самі "вигодували" агресора, який тепер запускає "Шахеди" поки що без бойової частини у бік тієї ж Польщі. Тобто геополітичні наслідки цього будівництва були очевидні ще тоді. Поляки попереджали й послідовно говорили, що це не дасть економічної вигоди Європейському Союзу, що це - кабала, залежність від російських енергоносіїв, своєрідна "енергетична голка". Але Меркель не хотіла цього чути, як і все проросійське лобі в Німеччині. Уряд змінився. Ви пам’ятаєте, коли Шольц на початку повномасштабної війни передавав нам п’ять тисяч касок? Ще й думали: давати чи ні. А зараз ми вже говоримо про "Тауруси". Німеччина змінюється політично, але паралельно активізуються проросійські партії, які ставлять питання: "Як ви можете допомагати Україні? Адже українці підірвали нам "Північні потоки". І от тепер нам у ЄС складно конкурувати у промисловості, хімічній галузі та енергетиці".

А щодо італійців, то, з одного боку, їхня прем’єр-міністр погодилася надати черговий транш військової допомоги, з іншого - намагаються віддати до рук німців поки що свідка, який як тільки потрапить до Німеччини, фактично стане обвинуваченим. Там розмова буде іншою: "Визнавай усе, що ми скажемо!" А далі це стане підставою, щоб, як я сказав, росіяни окремо або разом з німцями звернулися до суду ООН.

- А що буде далі з Журавльовим?

- З ним усе буде добре. Він нормально почувається. Давно живе з родиною у Польщі, веде бізнес. Думаю, так буде й надалі.

Ми взагалі розмірковуємо про те, щоб від його імені подати позов до німецької прокуратури, щоб скасувати виданий Федеральним судом європейський ордер на арешт. Там же йдеться не лише про нього, а й ще п’ятьох фігурантів – також громадян України.

- А що з ними зараз?

- Якщо хтось із них потрапить сьогодні на територію Європейського Союзу, їх затримають. Хіба мають можливість їхати до Польщі, де можуть пройти ту ж процедуру, що і Журавльов. Але я раджу тим, кого ми знаємо, з ким спілкуємося, просто не виїжджати з України.

- Виходить, найскладніша ситуація у Кузнєцова?

- Вона з усіх боків погана, на жаль. Для нашої держави теж. Бо на нього повісять все.

- Чому німецька сторона не розглядає версію російського сліду? Це теж політика, так?

- Звісно! Адже як тільки порушиш питання про російський слід, відразу стане очевидно, що саме у росіян був мотив зробити це. Тому що "Північний потік-2" був добудований, але не введений в експлуатацію - не пройшов сертифікацію, хоча контракти вже підписали, і поставки мали ось-ось початися. А там величезні штрафні санкції. Щоб їх уникнути, вони цілком могли самі все підірвати, а потім показувати пальцем на інших.

Але ж ні для кого не секрет, що загалом робить російська федерація. Вона, окрім здійснення безпідставної агресії, займається геноцидом українського народу - вбивством українців. І як має реагувати цивілізований світ, цивілізований суд, правоохоронна та політична системи? Як взагалі у німецького слідчого чи прокурора повертається рука підписувати подібні ордери під час такої війни? Якщо вже так треба, то дочекайтесь принаймні її закінчення!

Хочу порушити ще одне важливе питання. Дай Боже, ми переможемо. Бо якщо ми збережемо державу - це вже буде наша велика перемога. Уявіть, що настав мир. Після цього західну правоохоронну та судову системи, які ґрунтуються на цінностях, традиціях і міжнародному гуманітарному праві, яке не стоїть на місці й розвивається від війни до війни, росіяни почнуть закидати позовами. Причому разом із країнами, які зараз співчувають росії й розказують, що нас мало вбивають, як-от та ж Угорщина. А наші громадяни - військові, герої зазнаватимуть таких принизливих процедур за те, що вони воювали і захищали свою країну, а також європейські цінності й цивілізацію. Ось на це питання треба вже сьогодні давати відповідь, а не "ховати голову в пісок" та казати: "Це наші громадяни, але робіть з ними, що хочете", як ми бачимо з дій нашої держави у справі Кузнєцова.

Ще момент – от ми станемо членом Європейського Союзу. А військові злочини та наслідки цієї війни не матимуть строку давності, тож проти українців кидатимуть такі позови через 20 чи 40 років. І що ми з цим робитимемо? Тому на політичному рівні, на мою думку, наше МЗС поводиться надто обережно. Так не годиться. У них є свій дипломатичний фронт, і на ньому вони мають "лягати кістками" за національні інтереси і за кожного громадянина України. Але ще раз: маємо вже передбачити, що коли війна закінчиться, нам треба правову систему ЄС повернути "обличчям" до проблеми, щоб не з’являлися такі екзотичні переслідування кримінального характеру.

- Мені згадалася справа ще одного нашого військового Віталія Марківа, якого також, до речі, судили в Італії, але представники української влади тоді стали на його захист, і нині він на волі.

- Там же взагалі було безпрецедентне рішення – йому одразу присудили 24 роки за те, що він перебував на позиції, з якої ніби щось прилетіло і вбило італійського фотокореспондента, який перебував зі сторони ворога. Суддя був цивільний – тобто той, хто взагалі не розуміє, що таке війна. Він її бачив хіба десь в кіно. От його питання: "А де ви фіксуєте кількість гільз, які ви використали?" Тобто стандарти кримінальної справи мирного часу переносив на поле бойових дій. Добре, що наші посадовці вчасно захистили нацгвардійця. Хочу, щоб зараз МЗС так само захищало – воно має виконувати свою роботу по захисту кожного громадянина України, відстоюючи національні інтереси держави. Чи входить до них те, щоб українця просто забрали до Німеччини, зробили із України "цапа відбувайла" і повісили на нас 170 мільярдів збитків? Ні! То хто сидить у МЗС, якщо там цього не розуміють?! Хто ці люди, які називають себе патріотами та мають бронь від мобілізації? Це ж їхня дипломатична війна, яка на рівні із інформаційною має величезне значення. Нею треба займатися, і захищати тих громадян нашої країни, які, м’яко кажучи, потрапили в біду.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"