"Маємо працювати над лагідною мілітаризацією нашого суспільства": як держава готує нацспротив

Автор: Ольга Скороход

"Українці завжди мають бути готовими до війни", "Бути, як Ізраїль!", "Наші діти не повинні забути досвід батьків". Для того щоб ці гасла стали реальністю, потрібна систематична робота - ще зі шкільної лави, а найпростіші військові навички мають стати рутиною.

З 2014, а особливо з 2022 року Україна поволі підтягувала ту чи іншу сферу до цієї реальності: визначено військовий резерв, діють регіональні центри нацспротиву, у школах і фахових закладах викладають предмет "Захист України". Однак цьому подекуди бракувало системності, ідейності, кадрів чи фінансування.

Врешті новий Закон щодо окремих питань підготовки громадян до національного спротиву підписав Володимир Зеленський. Він вдосконалює механізми підготовки населення, запропоновані ще законом від 2021 року. Нагадаю, тоді нацспротив визначили як сукупність територіальної оборони, руху опору і підготовку до національного спротиву.

"ДЕРЖАВУ ЗАХИЩАЄ НЕ ЛИШЕ АРМІЯ, АЛЕ Й СУСПІЛЬСТВО"

Засаднича ідея змін у тому, що не лише Сили оборони, а й суспільство у цілому має бути підготовленим до війни та оборони, зазначає ініціаторка змін Ірина Верещук:

"Підготовка до національного спротиву є одним з інструментів це забезпечити. Ми маємо перейти від точкових та фрагментованих ініціатив ентузіастів до масштабної роботи держави, від волонтерства до системної професійної роботи.

Вона дасть реальний ефект лише якщо ми зможемо забезпечити належний масштаб - коли десятки і сотні тисяч людей на рік проходитимуть підготовку протягом багатьох років і навіть десятиріч".

Вона зазначає, що при підготовці закону досвід Ізраїлю та інших країн зі взірцевою мілітаризованою підготовкою населення був врахований. Однак Україна по багатьох параметрах є першопрохідцем:

"Якщо брати практичний досвід, то як раз Україна наразі має передові напрацювання. А в інших країн ми беремо більше доктринальний та нормативний досвід.

Насамперед ми враховували досвід країн з розвинутою доктриною тотальної оборони. Це країни Північної Європи, Балтійські країни, а також Ізраїль і Швейцарія.

Філософія тотальної оборони полягає у тому, що обороною країни займається не лише військо, а все суспільство у цілому. Тобто, державні інституції, місцева влада, громадяни, а також бізнес і громадянське суспільство.

Зокрема, йдеться про те, що громадяни зобовʼязані мати певні базові знання та навички, які дозволяють їм бути корисними для оборони держави. Тобто, громадяни не абстрагуються і не просто чекають закінчення війни, а беруть посильну участь в обороні країни. Принаймні вони мають бути підготовлені для цього.

Отже, із доктрини тотальної оборони ми беремо ідею створення такої оборонної екосистеми у суспільстві, у центрі якої перебуває підготовлений громадянин".

Попри жваву реакцію на деякі прийняті норми, багато з них в тій чи іншій формі вже діяли. Найбільшою новацією закону можна назвати скасування базової загальної військової підготовки для чоловіків 18-25 років у вишах та вимогу проходження військової служби для кандидатів на держслужбу (норма почне діяти за рік після війни).

Окрім цього варто зазначити:

- впроваджено правове визначення руху опору та захист учасників руху опору від мобілізації;

- впровадження предмета "Основи національного спротиву" у вишах і, що не менш важливо, визначено базу, на якій мають забезпечити викладання предмета – створення спеціальних навчальних центрів;

- передбачено обов’язкову БЗВП для чоловіків, що триватиме протягом кількох місяців і фактично замінить строкову службу;

НАЦСПРОТИВ ТА РУХ ОПОРУ: У ЧОМУ РІЗНИЦЯ?

Побіжно ознайомившись з витягами з нового закону, можна почути нарікання – мовляв, знову зробили плутанину, змішавши два терміни: нацспротив і рух опору.

Однак у Законі "Про основи національного спротиву" від 2021-го також було регулювання руху опору, а відтепер особи, які доєднуються до нього отримують захист від мобілізації.

Депутатка Соломія Бобровська нагадала різницю: "Є загальнонаціональна підготовка населення – так, як це роблять литовці чи естонці. Ми в них багато вчилися, але у 2021 році зробили все одно не так, як вони це в себе роблять. Ми створили ТРО, яке зайшло в ЗСУ і стало повноцінними Збройними силами.

Є інший напрям, який в багатьох країнах, зокрема балтійських, відповідає за людей, що займаються збройним опором і залишаються на місці за умови окупації на територіях. І концепція такої підготовки тотально відрізняється від нацспротиву. Це, по-перше, передбачений статус залучених осіб чи конфідентів. Вони захищені законом, чи, як у нас наразі напівзахищені. У нас дуже багато таких людей загинуло, в тому числі. Це фактично агентурна мережа, яка залишається в окупації. Тобто це не про в’язання жовтих стрічок. Це розвідка, кінетичні дії, терористичні атаки і так далі. Така бойова і підготовча робота триває вже сьогодні. Це робилося і до 2022 року, але ефект був не той, якого очікували. Зазвичай це мають бути непублічні люди, які здатні на сміливі дії".

Організацією руху опору організовує ССО, новий закон відповідним чином розширив повноваження Командування Сил спеціальних операцій ЗСУ.

ВІД ДПЮ ДО ЗАХИСТУ ВІТЧИЗНИ: ВДАЛИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

Нові зміни продовжують процес переходу від ще радянського формату ДПЮ в школах до підготовки молоді в адекватності до реальних викликів. З 2024 року в експериментальному форматі було оновлено предмет "Захист України", його програма вже розроблена. Викладання розділили на шість блоків, а задля закріплення навичок учні займатимуться один повний день раз на місяць замість щотижневих уроків. Не в усіх школах все відбувається взірцево, зокрема не завжди для викладання у громаді є ветеран нинішньої війни. Але на цьому рівні питань менше.

Натомість у більшості вишів вишколи студентів було провалено з цілого ряду причин, тому тут зміни радикальні. Початок обов’язкової підготовки у новому форматі – з 1 жовтня 2026 року. Програми мають розробити у погодженні як з Міністерством освіти та науки, так і з Міністерством оборони.

Соломія Бобровська вважає скасування БЗВП у вишах і перетворення його в предмет "Основи національного спротиву" найважливішим у законі. Від його проходження зі зрозумілих причин звільнені студенти, які зберігають зв’язок з Україною, перебуваючи на ТОТ.

"Виші сьогодні станом на квітень ледь витягують цю підготовку, - зазначає вона. - У них мало що виходить, бо немає матеріальної бази, немає інструкторів. Далеко не у всіх вишах це запустилося. Полігони їм відмовляють, бо і так мають багато роботи, студенти для них не у фокусі. І от ми зараз фактично це помножили на нуль, ввівши новий предмет".

Як уроки в школах, так і підготовку у вишах викладатимуть без гендерної дискримінації. Тобто, як і нині, дівчата продовжать проходити підготовку на рівні з чоловіками.

На язиці крутиться питання про можливу мобілізацію жінок. "Це питання ніхто не чіпає і не чіпатиме, - підкреслює Бобровська. - І я не соромлюсь говорити, що вся гендерна рівність вимірюється цими дискусіями. Жінка боїться піти прослужити три-п’ять місяців? Але якщо її не будуть обов’язково призивати на війну, то чому боятися йти на військову кафедру? Уявімо, не дай Бог, що під якусь хвилю військових дій підпадуть частини Чернігівщини, Рівненщини, Волині. Бодай накласти турнікет або дати елементарну раду автомату треба вміти".

Є важливий нюанс, БЗВП скасовується у вишах. Однак лишається базова військова служба, яка для хлопців буде обов'язковою - 5 місяців в мирний час і 3 - у воєнний. Це умовний еквівалент строкової служби.

ВИШКІЛ СТУДЕНТІВ: ХТО, ДЕ І ЯК?

Отже, наразі найголовнішим є прискорене розгортання мережі центрів підготовки по всій країні, погоджується Верещук. Закон врегульовує статус центрів підготовки, їхнє фінансування, повноваження та відповідальність місцевої влади за їх функціонування.

"Також, ми маємо швидко інтегрувати підготовку до національного спротиву в систему освіти — від школи до університету. Запровадження дисципліни "Основи національного спротиву" й оновлення предмета "Захист України" фактично формують нову культуру оборонної свідомості та базових навичок у молоді. Про все це теж йдеться у новому законі.

Новий закон розширює коло суб’єктів підготовки. Окрім державних інституцій, до цього процесу залучаються ветерани, громадські організації, заклади освіти та навіть приватний сектор. Такий підхід відповідає сучасній логіці тотальної оборони.

Закон робить акцент на практичній складовій підготовки — від медичної допомоги до поводження зі зброєю та дій у кризових ситуаціях. Тобто йдеться не про теорію, а про реальні навички виживання й спротиву", - додає вона.

Що стосується викликів, то головний - це, звісно, фінансування, - зазначає Верещук. - Значна частина витрат покладається на місцеві бюджети, і не всі громади мають однакові ресурси. Це потребуватиме ефективної державної підтримки, а також роботи з міжнародними та іншими донорами.

Другий виклик - це інструкторські кадри. Потрібні люди з бойовим досвідом, але у поєднанні з педагогічними навичками. І ми маємо платити їм більш-менш конкурентні зарплати.

"Але всі проблеми та труднощі можна подолати, якщо всі дотичні інституції будуть діяти у чіткій координації: Міноборони, Міносвіти, регіональна та місцева влада, а також громадський сектор і міжнародні партнери. Головне - щодня рухати справу, крок за кроком, неухильно", - впевнена депутатка.

"У НАЙБЛИЖЧИЙ РІК ЯКІСНОЇ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ НЕ ВИЙДЕ"

Закон передбачає створення регіональних Центрів підготовки цивільних до національного спротиву, де населення, в тому числі студенти, проходитимуть вогневу підготовку. Від того, наскільки ефективно це буде зроблено залежить чи буде мета щодо тотальної підготовки людей втілена в життя.

Щодо реалій впровадження військової підготовки в університетах та інших вишах Цензор.НЕТ поспілкувався з ветераном та інструктором з тактичної медицини Миколою Кузнєцовим. Він брав участь в успішній організації навчального процесу з БЗВП в НУ "Києво-Могилянська академія" (з квітня 2025 року на волонтерських засадах) та Київській школі економіки (з грудня 2025-го).

"Ми маємо розуміти, що інструкторами мають бути ветерани війни в Україні, - зазначає він. - Та неможливо сказати, що один викладач може викласти і вогневу підготовку, і тактику, і топографію, і медичну допомогу. Наприклад, у КШЕ я викладаю тактичну медицину, виживання та домедичну підготовку. Києво-Могилянська академія також розбудовує нацспротив, але більше у форматі вишколу, тому що це найбільш актуальний і пріоритетний момент для мене – гасло звучить "готуємо нове покоління добровольців".

Він називає чинники, які є ключовими у впровадженні "Основ нацспротиву":

"По-перше, матеріальна складова. Це потребує великих видатків, тому що знайти комплект всього необхідного дуже складно. КМА виходила за рахунок залучення меценатів. До прикладу компанія "Січ" надала турнікети для відпрацювання практичних навичок. З часом, коли були виділені перші гроші, КМА закупила манекени для тампонади, страйкбольні приводи для відпрацювання вогневої підготовки. У КШЕ з фінансуванням було краще, і розбудова курсу була простішою, навіть були закуплені пульти, симулятори та маленькі дрони (вупіки) для того, щоб студенти спробували себе як пілоти FPV.

Ми маємо розуміти, що майно (ті самі турнікети) після деякої кількості накладань, будуть виходити з ладу. Манекени для тампонади не вічні, їх потрібно закупити, і це досить великий фінансово-економічний обмін. Потрібно розуміти амортизацію та розробляти план поповнення розхідників.

Варто підійти раціонально. Є в типовій програмі розпис, що потрібно придбати. Наприклад, 30 костюмів РХБЗ. Чи варто продовжувати радянську історію, коли люди на швидкість одягали костюми і були умовами слониками? Я вважаю, що ні. Відповідно, просто порахувати – нехай 1,5-2 тисячі гривень буде костюм, 30 костюмів – це 60 тисяч гривень. Умовно, за ці ж гроші можна придбати приблизно 11-12 пультів, для того, щоб люди могли отримати початкові навички в симуляторі FPV.

Якщо кожен університет буде закуповувати весь комплект обладнання, то це буде досить велике фінансове навантаження".

Центри нацспротиву – це муніципальна установа, яка діє при кожній Обласній військовій адміністрації в кожній області. У цьому комунальному підприємстві є наймані співробітники, які викладають більш-менш уніфіковану програму нацспротиву (на 48 годин і на 108 години). Є ветерани, які там викладають.

Вочевидь неможливо відправити всі університети в нацспротив у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. І вочевидь величезна увага має приділятися практичній стороні, а не лише теорії з методички.

До ідеї проводити вогневу підготовку на базі військових училищ Кузнєцов також ставиться скептично. Тому велика надія на створення цілої мережі оновлених центрів нацспротиву.

"Щодо вогневої підготовки, то університети не можуть провести її самостійно, а укладати договір з ТРО або військовою частиною - це наражати студентів на підвищену небезпеку. Не всі люди є достатньо вмотивованими до захисту батьківщини, тому ми маємо працювати над лагідною мілітаризацією нашого суспільства.

Я переконаний, що найближчий рік якісної вогневої підготовки не вийде, бо минулий рік ми переливали і з пустого в порожнє, розповідаючи про полігон. Потрібно десь брати набої, зброю, забезпечувати доїзд на полігон, а це коштує грошей", - коментує Кузнєцов, додаючи, що не варто гнатися за швидкістю, коли постраждає якість.

Неодмінно постане питання щодо часових рамок "Основ нацспротиву". 150 академічних годин, які на нього відведено – це доволі значний курс. З пропозицією розтягнути курс на півтора-два роки заради закріплення навичок Кузнєцов категорично не погоджується:

"Сенсу розтягувати курс у часі немає. Це нелогічна думка абсолютно. Тому що цей курс, як і БЗВП у військових частинах, - це короткий інтенсив. Це має вкладатися в навчальний семестр або в триместр. 150 годин – це не так багато. Там є теоретична і практична частини, є частина на самостійну підготовку. Людина має пройти і завершити цю програму.

А повторення – це вже додаткова історія. Є багато різних методів проведення добровольчих вишколів. Деякі бригади запропонують людей, де вони 2-3 дні бігають, опрацьовуючи вміння".

Останній наріжний камінь – питання, де брати викладачів з бойовим досвідом?

"Я, власне, не хочу засмучувати, але це велика фінансова мотивація серед іншого. Уявіть: повертаються ветерани після військової служби. Він може піти в Miltec і отримувати, скажімо, тисячу плюс доларів у цьому напрямку. При цьому буде активно залучений до процесу оборони. А може піти на 15-18 тисяч гривень у тому же Києві. Тобто це не та історія, котра може тривалий час утримати інструкторів.

Наприклад, Києво-Могилянська академія – це великий волонтерський проєкт ветеранів, котрі не задля грошей, а задля виховання нового покоління цим займаються. Відповідно, ми маємо з вами розуміти, де брати людей. По-перше, їх потрібно навчити.

Маючи дійсний військовий досвід, ти не можеш одразу і РХБЗ викласти, і картографію, і домедичну допомогу, і основи БПЛА дати, і розвідку, і все інше. Це мають бути сертифіковані курси від міністерства освіти.

Наприклад, коли я кликав деяких своїх знайомих доєднатися, то вони походили, подивилися і сказали: "Я не готовий зараз з моїм навантаженням у вже цивільному житті приділяти стільки часу цьому".

Або є ветерани з інвалідністю, які мають відповідну пенсію, їх зацікавлює можливість викладання, але при цьому вони чесно говорять: "Я піду паяти дрони в Miltec, і в принципі я буду мати набагато більше грошей". Тут питання не до університетів, а, скоріше, питання реінтеграції ветеранів і їх підготовки до цього.

Центри нацспротиву отримують від обласних адміністрацій гроші. Чи може Обласна міська адміністрація або Районна адміністрація просто придумати додаткові бонуси, премії, котрі будуть видавати на перші роки БЗВП ветеранам? Тобто умовно вони будуть отримувати в школі 8 тисяч гривень, плюс ще якусь премію, і тоді зможуть бути залучені до цього.

Знову-таки варто розуміти навантаження. Це звучить просто - програма на 150 годин, начебто нічого страшного. Якщо на потоці навчається, скажімо, 100 людей, ми розіб'ємо їх на три групи. Якщо у нас в одній дисципліні 5 практичних занять, то, відповідно, 5 пар по 1 годині 20 хв. І тричі їх провести на один лише предмет. Тобто, навантаження досить велике. Тому якщо для школи 2 ветеранів буде достатньо, щоб опрацювати весь процес, то для вишу, де за рік на курсі навчається 1200 або 650 людей, то це буде інша кількість інструкторів".

НА ДЕРЖСЛУЖБУ – ЛИШЕ ПІСЛЯ ВІЙСЬКА

Закон визначає, що через рік після завершення воєнного стану на посади в держслужбі можуть претендувати лише чоловіки, що пройшли військову службу.

Ця вимога, знову таки, існувала раніше. Новий закон визначає, у якій саме формі кандидат на держслужбу може її виконати.

"Логіка така, як і в мобілізаційному законі 2023 року: ми готуємося до постійної війни. Все одно рано чи пізно обов’язок вистрілить. Тому ми вказали, що будь-яка військова служба зараховується, а не лише БЗВП", – пояснює Бобровська.

Чиновник може підпасти під критерій відповідності, пройшовши військову службу, тобто бути ветераном російсько-української війни, службу у військовому резерві, службу в органах сектору безпеки і оборони або пройти військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу.

"Мета зазначеного положення закону в тому, щоб кардинально змінити культуру нашої державної служби. Є суспільний запит на новий тип людини, яка потраплятиме на держслужбу. Ця норма є справедливою стосовно військових. Також вона підвищує соціальну відповідальність держслужбовців і сприяє укоріненню оборонної свідомості у суспільстві", - вважає Верещук.

Водночас, відновлення конкурсів на держслужбу – це ключова вимога ЄС для продовження фінансування Україні в межах Ukraine Facility Plan. Кабінет міністрів уже схвалив відповідний законопроєкт. Як ця вимога корелюватиме з нормою Закону?

"Норма закону про військову службу як одна з вимог для потрапляння на державну службу по суті не суперечить вимозі ЄС щодо необхідності конкурсів", - зазначає Ірина Верещук.

Конкурси не скасовуються і не заміняються військовою службою. Факт військової служби не означає призначення без конкурсу. Все це Уряд має детально врегулювати у відповідних підзаконних актах", - пояснює вона.

При обговоренні ставлять питання, навіщо чекати до завершення війни. Разом з тим запровадження цієї норми під час воєнного стану зробить додаткове навантаження на бюрократичну систему.

Є ризик зловживань (наприклад, оформлення фейкових інвалідностей) або навпаки ризик браку кандидатів на держслужбу (за умови невисоких зарплат).

"Щодо ризику зловживань, то вони завжди є і це не є причиною не вводити нові норми, особливо коли йдеться про такі фундаментальні речі", - наполягає Верещук.

"Щодо браку кадрів на держслужбу, не думаю, що у нас буде така проблема. Ще раз зауважу: ця новація не для того, щоб ускладнити доступ на держслужбу. Ми це робимо, щоб кардинально змінити культуру держслужби, наповнити її оборонною свідомістю. Держслужбовець має бути прикладом у готовності захищати державу", - вважає депутатка.

Бобровська також не вбачає проблеми. За її словами, у країні, яка воює з агресивним сусідом, дотичність чиновників до війська має стати буденністю:

"По-перше, дивно було б, якби людина, що має, наприклад, 21 рік і більше, не хотіла б бодай якось мати дотичність до війська. Піти на три місяці на базову військову службу - це ж елементарні речі.

Якщо ми так часто говоримо про Ізраїль, то чому ми так боїмося, щоб населення, особливо чоловіче, було постійно готове? Я бачила ці коментарі (серед них дуже багато ботів і їхніх однотипних коментарів) і я не розумію, чому так всі цього бояться. Держава каже пройти п'ять місяців у мирний час підготовки. То в чому проблема?"

Як показала вдала практика викладання військової підготовки у школах, все можливо за бажання, ресурсів і правильної організації.

Після виходу статті Цензор.НЕТ отримав відповідь щодо цього закону від Міністерства оборони:

Ольга Скороход, Цензор.НЕТ