199 днів на позиціях: двоє бійців 128 ОВМБр замінили поранених побратимів

Автор: Богдан Пападін

Історія варта екранізації. Колишній майор міліції, який у 2020 році підписав контракт і ЗСУ, та доброволець, що прийшов у військкомат 24 лютого 2022 року. Під час злагодження у 128 ОВМБр вони зголосилися замінити своїх поранених побратимів у населеному пункті Приморське Запорізької обл.

Це населений пункт за 20 км від Запоріжжя, критично важливий для оборони обласного центру. Воїни вступали в стрілецькі бої з підрозділами 108 десантно-штурмового та 135 мотострілецького полків рф. Іноді доводилося вступати в діалог з противником, щоб виграти час та першим відкрити вогонь.

 Герої нашого інтерв'ю провели в цьому пеклі 199 діб.

Геннадій Максимов, військовослужбовець 128 ОВМБр "Дике поле"

 Я служив за контрактом з 20-го року у 38 зенітно-ракетному полку, механік-водій -кранівник. В серпні 25-го року мене забрали з підміни, головний сержант сказав, що тебе та інших переводять в іншу частину. Куди - я не знав. Але бойового досвіду не було. 

 В якому званні ви покинули внутрішні органи?

Майор міліції

 Розкажіть вашу історію, як ви опинилися в Збройних силах.

 Михайло Бошков, військовослужбовець 128 ОВМБр "Дике поле":

 24 лютого 22-го прийшов у військкомат, був направлений у цю ж частину, 38 полк, кидали у відрядження, у серпні перевели у 128-му, сказали- треба. І все.

 У цивільному житті чим займалися?

 І охоронцем, і сторожем, і вантажником. В основному- сторожив. 

А чому 24 лютого вирішили піти у військкомат?

 Тому що на таких надії не було, на контрактників. Знав, що просруть країну. Це ж аватари і дельфіни. Якби не ми, мобіки, де б зараз країна була б?

 Ви вже брали у часть у бойових діях. А де?

  22-23 рік, оборона острова, поки не поранили. З Дзендзика, з коси обстрілювали.

Це з ногою у вас результат того поранення.

 Так. Ускладнення з пяткою.

 В який момент сказали, що ви будете вирушати на позицію?

 Ми ще злагодження проходили. Інструктор сказав, що треба два добровольці, замінити суміжників поранених і контужених.

 Хто перший крок зробив з 30 людей?

Геннадій: Він зробив перший крок, повернувся до мене, спитав- ти підеш? Я сказав піду.

 На першій позиції як події розгорталися? Противник намагався атакувати?

 Противник ішов малими групами, бувало, обходив нас за 100м, за 200, наші дрони фіксували його, ми передавали, вели спостереження. Деякі після наших дронів заскочили до нас. Але нам пояснили, що з дому краще не виходити, щоб не засікли з неба. Ми свою роботу виконували з вікна будівельного вагончика. З вікон ми їх положили прямо під будинком. Ми передали інформацію по іншому будинку, десь 30 м від нас. Наші зняли верхушку, а будинок добротний, перший поверх залишився, але їх покошмарили. Почали бігати по суміжних ділянках, кричати, Двоє забігли до нас, намагалися вибити двері, у вікно залізти, але там вузькі рами, без скла. Ми не дали вибити двері, стрельнули по дверях, по низу шуганули від вікон, вони намагалися нам гранату закинути.

 Мій напарник російськомовний, без акцента. Я суржиком говорю. він почав розмовляти з ними, дав мені кілька хвилин, щоб я зорієнтувався.

 А що ви росіянам сказали?

 Михайло: Я вже не пам'ятаю, щось говорив, інакше він гранату б кинув.

 Геннадій: Я пам'ятаю. "Мужики, свои". 108 полк, а він відповів, я теж 108 полк.

Десантно-штурмовий полк.

-А як твій позивний?- Промовчав. Потім ще кілька слів. Потім говорить: "Мужик, если ты не откроешь, я кину гранату". І потім  я зрозумів, що діалог заходить у глухий кут, коли спитав прізвище його командира,  по 108 полку. Я зрозумів, що треба діяти на випередження. Ну і з вікна почав стріляти, а було незручно, були вузькі воконні рами. Я не прицільно, але чергами стріляв. Вони побігли, ну і потім ми вже добивали разом їх. Ну один намагався гранату висмикнути, ну не встиг.

Я бачив, у в руці мелькнуло, коли я почав стріляти, вони почали бігти вздовж будинку. Будинок маленький. Почали бігти, я бачив, що мелькнула граната. І мені було цікаво, я через три тижні під дощ вийшов і перевернув його, і побачив, що це оборонна, що це важка граната Ф1, а не наступальна. І він, навіть коли ми їх добивали, він намагався чеку висмикнути, росіянин. Ми не знали його позивного, ми його прозвали - гранатометник.

Звідки така холоднокровність?

Я кажу, що з міліції в мене деякі навички, наприклад, контролювати страх. Це передалося. І швидко приймати рішення. Це чисто з минулої роботи. Це по мені. У напарника армійський досвід більший, він в деяких моментах мені розказував про озброєння, про ті ж гранати. Я тільки на картинках бачив гранати до цього.

А як взагалі противник зараз екіпірований? Це десантно-штурмові війська, вважаюється елітою російської федерації.

Добре екіпіровані. Краще за нас. У нас це саме, що і броня у них краще. Ну, імпортна броня, але потрапилося, що я зняв. В  мультікамі один із них, тільки в "горці" був. Ну, він такий, видно, патріотик. І георгіївська стрічка у нього була.  Дитя пропаганди. Наймолодший був. Ударений через ВДВ. Такий, больний. В хорошому сенсі.

Наймолодший, це скільки, плюс-мінус?

24.

Ні, ні, ні. 26 плюс-мінус.

Та ну. Це просто мав поганий вигляд. 

Ну, у них середній вік був 33-35 років.

Вам скільки років?

52.

А вам?

 51.

Старікі розбойніки.

На тобі пахати можна.  (сміються,- ред.)

В який момент треба було вже змінювати позицію?

Ну, це не наше рішення, це приймав черговий. Я так до сих пір не розумію істинні мотиви, але ми були раді змінити. Тому що ми там, по-перше, не придатний був до оборони, і ми дуже довго там тривалий час знаходились, і активність ворога поблизу, вони все частіше і частіше було чути, як вони просочувалися в глиб території. Тому ми зраділи дуже зміні обстановки, зміні позиції.

Наступив період, грудень, була дуже холодна зима. Ви пам'ятаєте період найхолодніший, коли це було?

Ну, 1 січня, пам'ятаю, коли по посилки виходили, замерзші голубці їли.

Так, замерзші голубці, і мочки вух підморозилися, і потім ранки були особисто у мене. Це ми 5 хвилин вийшли по посилку і за цей час заморозилося вухо. Ну, у нас трохи, на кілька градусів тепліше в приміщенні під полом.

А взагалі холод, він якось впливав на дії противника?

Звісно. Він теж. Ну, він грав на наш плюс. Вони йшли кілька годин, вони замерзші, руки вже не так,  якщо стріляти будуть. Знову ж таки, мороз на нашу грав сторону.

Деякі до нас по продукти прибігали шукати.

3 березня, так? Ну, телефон був, там, його дані, чому ми і знаємо, що він з Кемерово, його прізвище. По документах видно, що він зайшов у кінці вересня 2025 року. До грудня, мабуть, посилки йому присилали.

Я знаю, що ви знищили 9 противників, так?

Ну, так, підтверджені, так. Нічний бій був. 

Нічний бій?

Так, так. Ми на голоси стріляли, і напарник кинув гранату, тому що у нас нічників не було. Це дорога річ. Почули, що вони до нас заскочили.

Вони ж молоді, швидкі, як сайгаки, бігають по цих ділянках. Вони в наш будинок почали ломитися.

Ґрати почали ламати, те, що ми там закріпили.

Спочатку Гена з ними поговорив, потім я гранату кинув. А потім вони щось... Гостинність їм наша не подобалась, покидали зброю. Один втік одразу, інший через кілька хвилин, поки ми доповідали про бойове зіткнення. Залишили нам амуніцію, зброю, як трофей, особисті речі.  Але у нас є сподівання, що це все-таки 10-й наш. Тому що він був середньо поранений, він біг в морозну ніч без медичної аптечки, він залишив усе у нас.  Ми трохи жалкуємо, що не було прибору ночного бачення, тому ми не змогли їх...

Можна було б ефективніше, так?

Так, вони б не пішли, якби було. А так ми на голоси стріляли і все.

Тут 20-го теж намагався залізти в хату, Гена його зняв.

20 січня?

20-го. Я чергував, напарник відпочивав після чергування. Я думав двох зайців уб'ю, закріплю двері, там були двері, вибуховою хвилею трохи коробку... Я думаю, поверну коробку назад, закріплю саморізами, хомутами підручними. І тут чую шум, а я ж автомат скрізь, в туалет, сплю, там автомат замість подушки був. Одна кімната була. А я був поруч. Я його зрізав короткою чергою.

Ну потім 24-го чеха зняли. 

А чому чех? Це позивний?

Чеченець. Абрек. Ну такий, взагалі російською хреново розмовляв. Там взагалі трохи поговорили.  Він розумів, що він потрапив не до своїх, піксельні рядом були куртки, рюкзаки.

Ти русофоб.(жартують.- ред.)

Та прямо...

А той передостанній калмик, що тобі погано зробив?

Прийшов на мою землю.

Цікаво, що різні національності ви зустріли в Приморському, в Запорізькій області.

Так і ми з Геною суржики. 

 У мене батько росіянин, мати з заходу України.

 У мене 4 крові, по батьківській гагауз, болгари, по материнській росіянин, татарин.

В який момент ви зрозуміли, що вас будуть міняти?

 Та ми не зрозуміли, за годину до зміни нам черговий пояснив, що буде, ми не повірили зразу, але зраділи.

 Я коли зайшов, побачив, що ви з паличкою, не міг повірити, що ви були в такому стані.

 Я не завжди у такому стані, це старі поранення, п'ятка і ахіл пошкоджений. 

 Загострилось.

 Коли виходиш далеко по повній бойовій, птахи літають, не знаєш де наші, де чужі.

Ви кажете, що коли заходили, то було простіше, так?

Так.

А що змінилося?

Птічок стало більше.

Птічок стало більше, зеленки не було. І в глибині території більше просочившихся ворогів було. Ну, по інтенсивності ми там чули десь постріли, відстрілювалося від наших дронів десь ще щось.

Тобто фактично ви виходили по сірій зоні, де частково знаходився противник?

Так, там комбіновано було. Десь ми, наші, десь противник. 

Просто бажання вижити, повернутися в сім'ю, сім'ю побачити, як у Гени, так у мене. Вчора в мене вранці внучка народилась. Моя прислала фото.

Перша внучка?

Шоста.

Шоста? Нічого собі.

Три-три. Три внуки, три внучки. 

Головний по демографії в Україні.

А дітей скільки?

Четверо.

Четверо дітей?
Дівчат. Звісно, прекрасно. Якби ще народила пацана, взагалі б були щасливі. Ну, і за дівчат дякую.

А у вас яка сім'я?
Дві доньки студентки.

Ну так, не знаю як професіонали, але ювеліри (сміються, - ред.)
Так, круто, велика сім'я.
Зато дружна.
Коли вийшли з позиції, в який момент родинам зателефонували?

При першій можливості дзвонити.

Як на подвір'я зайшли.

Хлопці зробили вайфай. Гена почав дзвонити, потім я.
Я вийшов, якраз вдома була старша донька, вона окремо живе, навчається.
І вони всі, доньки, дружина, я на відеозв'язок вийшов.
Вони стояли, я бачив, що вони завмерли.
Переживали багато, не бачили. Я теж переживав.
Я кілька хвилин переговорив і кажу, треба було тут розбиратися, потім перезвоню, детальніше поговоримо.

А ви, друже, як ви з сім'єю зв'язалися?

Теж так само дзвонив, моя плакала. Спочатку довго не підіймала, а виявилося, не могла нажати.
Видно, вибило, що я дзвоню.
Звісно, радувалися. Головне, що живими повернулися. Дай Бог, щоб інші хлопці поверталися. В будь-якому разі живими. Поранили, не поранили, але живими. А не залишилися там. Тому що можливості евакуювати немає.

Ви в відпустку зараз, так?

Ми сподіваємось, що…
Так, сподіваємось, що заслужили.