Юрій Бутусов: Поки що у нас світовий досвід ведення війни не працює через дуже низький рівень освіти керівників

Автор: Юрій Бутусов

Юрій Бутусов про стратегію перманентного наступу РФ, організаційні проблеми в Силах оборони, що заважає реформам в армії та ін.

Проєкт "Хід Тузова". Країна має чути голос військових. В ефірі Юрій Бутусов, командир взводу безпілотних систем бригади "Хартія". Журналіст, головний редактор видання "Цензор. НЕТ". Пане Юрію, радий вас вітати в ефірі.

Вітаю.

Ви на Харківському напрямку. Яка ситуація з точки зору спроб ворога штурмувати наші позиції в зоні відповідальності вашого підрозділу?

В зоні дії бригади "Хартія" ми володіємо тактичною ініціативою. Всі спроби ворога атакувати відбиваються без шансів для противника. Тому на нашій ділянці ситуація стабільна. Також в цілому стабільна ситуація, наскільки мені відомо, в усій смузі Другого корпусу "Хартія".

Що ви зафіксували? Ворог якось змінює тактику порівняно із зимовим сезоном?

Зараз у нас такий зимовий сезон ще не закінчився. Тобто фактично він продовжується, скажімо так, в сенсі тактики, яка на полі бою. Тому що зима важлива для ведення бойових дій як сезон, коли зникає повністю листя і підвищується якість застосування тепловізійних сенсорів на дронах. Тому зараз поки що зеленка не вийшла, зараз вже все почало зеленіти, але ще тиждень десь два до того, як зеленка вкриє посадки і земля розігріється, і тоді зміняться умови для бойової роботи.

Юрію, а можете оцінити, чи існує загроза підготовки ворога до якогось масштабного наступу?

А ворог не припиняє наступ. Російська стратегія війни, починаючи з жовтня 23-го року, всі ці роки незмінна. Ворог продовжує такий перманентний наступ, я б так сказав. Проводить перманентний наступ, наступ шляхом дій малих груп піхоти і одиночних бійців. І ця тактика має застосовуватись на якомога ширшій лінії фронту, тому що стратегія цього перманентного наступу полягає в тому, що тиск треба чинити одночасно всюди, для того, щоб послабити наші можливості проводити ротації, маневрувати силами і так далі. Тому цей наступ як продовжувався ворогом, так і продовжується. А те, що ворога зупинили взимку, це пов'язано просто з тим, що піхота в зимових умовах, в низьких температурах та за відсутності маскування в сучасній війні при щільному застосуванні дронів просто приречена на знищення.

Що ви скажете про стан ворожої армії, якщо бачите відповідні маркери, за якими можна оцінювати?

Я вважаю, що боєздатність російської армії значно скорочується, і умови для того, щоб ворога зупинити, зараз найкращі з початку війни. Ворог виснажений наступом своїм перманентним, деморалізований дійсно збільшенням щільності роботи наших підрозділів БПЛА, підвищенням їхньої якості, як управління, так і організації в цілому на фронті. В принципі, активні дії противника, наступальні, проводяться тільки тому, що, на жаль, у нас є значна кількість ділянок фронту, де є певні проблеми в застосуванні військ, в організації управління, взаємодії піхоти, в першу чергу, піхоти і дронів, а також інших підрозділів підтримки забезпечення. 

І там, де ці проблеми не вирішені, там ворог може ще повзти далі. Якщо дивитись на загальну ситуацію, зараз наша армія Сил оборони України в тому стані, коли вони можуть як зупинити ворога, так і розгромити його, в принципі, на будь-якій ділянці фронту, де є компетентні командири рівня корпусу, рівня бригади, які здатні організувати управління військами і застосовувати гнучку тактику.

А означені проблеми пов'язані з якістю управління підрозділами?

В першу чергу, проблеми організаційні. З них витікають проблеми управління, проблеми застосування, проблеми підготовки.

Йдеться про якість підготовки і командного складу.

Юрію, розкажіть нам про Хартію детальніше. Наскільки змінилось ваше уявлення про бригаду до того, як ви були військовим? І що ви бачите зараз?

Мені часто ставлять питання, що для мене змінилось, коли я став військовослужбовцем. Оскільки я і так більшу частину часу проводив у військах, здивувати мене чимось за стільки років неможливо, бо по багатьох питаннях, по багатьох ситуаціях я маю досвід з 2014 року, якого немає, в принципі, у більшості інших військовослужбовців. Я був, можна сказати, здивований хіба що тим, що деякі адміністративні, бюрократичні речі в роботі, деякі рішення, які я вважав, будуть значно повільніші і значно незручніші, тут вирішуються достатньо швидко і без проблем. Насправді, хіба що таке маленьке в адмініструванні, в роботі з армійською бюрократією, я завжди песиміст, і в даному разі це був песимізм, який не виправдався.

Ага, це добре. А на вашу думку, Хартія може бути таким певним прототипом, чи навіть зразком для інших підрозділів?

Я думаю, що Хартія – це модель, яка може бути масштабована і має бути масштабована. Але оскільки в Україні немає такої аналітичної роботи по аналізу бойового досвіду, по висновках, немає ніякого стратегічного плану подальших якихось дій, розгортання, генерації військ, бо у нас дуже багато побудовано досі на ініціативі, я думаю, що Україні треба спробувати  систематизувати і масштабувати різні моделі різних успішних бойових частин, кількох корпусів, кількох бригад, кількох полків, для того, щоб під різні завдання, під різний склад командирів були обрані різні методики, які можна обкатувати у бойовій обстановці. Я вважаю, що у Хартії є чого повчитись, але також у нас є частини, які мають свій бойовий досвід, свої моделі для масштабування, які, наприклад, мені цікаві також. Тому я думаю, що Хартія мала бути базою для масштабування, сподіваюся, що корпус Хартія буде зібраний в цьому році в складі своїх бригад нарешті, чого досі не відбулось, тому що  у нас є недооцінка ролі армійських корпусів, недооцінка ролі правильної організації управління військами, на жаль. Це наша проблема на стратегічному рівні і ворог в організації військ на стратегічному рівні нас переважає і переважав раніше, як не прикро це визнати. Тому це один з викликів, я сподіваюсь, досвід Хартії буде масштабований.

А в цьому контексті в чому ви вбачаєте переваги сил оборони України над ворогом?

В першу чергу це мотивація й інтелект. Тобто Україна веде війну і за спиною української армії стоїть українське суспільство. А за спиною російської армії, армії, найнятої за 200 тисяч рублів, яка йде на штурм виключно з-під палки і воює з-під палки під страхом розстрілу, під страхом тортур і репресій в Росії, за нею, за російською армією, стоїть тільки Кремль. І все. Тому, звичайно, що мотивація свідомих людей, мотивованих, які намагаються докласти максимально свій інтелект для перемоги на нашій стороні, непорівнянно більше, ніж в Росії. Це є наша ключова перевага, і один з факторів цієї переваги - те, що в Україні  масштабуються різні успішні моделі, в тому числі організації військ, організації батальйонів, полків, бригад, корпусів. Тобто це одна з ознак, чому ми більш гнучкі. Ми гнучкі, тому що ми боремось за виживання української нації, незалежної держави, і тому що найкращі за інтелектом люди України знаходяться в Силах оборони або підтримують активно Сили оборони. Це наша перевага.

Непроста тема щодо наших штурмових полків, які мають виконати завдання за будь-яку ціну. А чи була якась реакція на ваші критичні слова, достатньо жорсткі і достатньо критичні, і на ваш виступ? Чи не прилітало від військового командування щодо цього?

Скажімо так, офіційно ніякої реакції не було.

А неофіційно?

Була реакція, але оскільки вона неофіційна, а я військовослужбовець, посадова особа, неофіційні в даному разі речі, які стосуються особисто мене, я не вважаю зараз за необхідне поширювати. Я сказав те, що я сказав, по суті того, що було сказано, я думаю, для всіх очевидно, що заперечити там нема чому. 

На вашу думку, чи існує альтернатива штурмовим полкам старенного типу на нинішньому етапі війни? Як ви вважаєте?

Я говорив і повторюю, штурмові полки в Україні потрібні. Україні потрібні і десантно-штурмові бригади, корпуси, потрібна морська піхота, потрібні штурмові бригади, які знаходяться у складі сухопутних військ. У нас ще штурмові бригади є там. В принципі, у нас штурмові підрозділи є в складі будь-якої боєздатної бойової частини. Вони або штатні, або позаштатні, або ціла частина є штурмовою. Проблеми і критика у нас виникає не тому, що якась частина є штурмовою або виконує штурмові завдання. І це завдання треба виконувати. Я особисто, як доброволець, брав участь у чотирьох штурмових операціях. І маю уявлення, що це таке. Безпосередньо, з власного життєвого досвіду. Тому штурмувати необхідно. Питання завжди як? Як для того організовують людей, як готують, як забезпечують, яким чином ставлять завдання, які цілі операції, чи є вони реалістичними, чи є ця тактика можливою і успішною для даної ситуації в конкретній точці, в конкретний час. Якщо це все заплановано, якщо є якісне планування, то втрати в штурмових діях, як правило, значно нижче, ніж під час оборони деяких позицій. А якщо є проблеми в плануванні, в постановці завдань, то якщо заздалегідь ставляться абсолютно нереальні цілі, які неможливо досягнути, то тоді виникає критика. Критикують штурмові полки просто тому, що полк критикувати насмілюються майже всі. А критикувати тих, хто ставить завдання полку, більшість боїться. От і все.

Мінімізувати ось ці ризики, які ви означили, на сьогодні реально? Треба мати відповідну кількість, в тому числі, і підготовлених командирів, щоб ставити адекватні задачі і  мати можливість їх реалізувати.

Адекватний командир – це завжди дуже суб'єктивна історія. Сказати об'єктивно,  який командир адекватний, а який ні, можливо виключно після того, як він виконує якесь конкретне бойове завдання, по результатах якого проводиться об'єктивний аналіз затрачених ресурсів, затрачених людей, зазнаних ворогом втрат і придбаної або втриманої або втраченої території. Коли застосовується after action review, професійний аналіз післядії, одна з базових стандартних оперативних процедур країн НАТО, тоді аналізуючи дії тих чи інших командирів, тим більше протягом деякого часу, ти можеш сказати, ця людина результативна, ефективна, компетентна. А зараз у нас це об'єктивно встановити неможливо. І одна з основних проблем Сил оборони України – це те, що ми йдемо в НАТО тільки на словах. У нас є багато політичних гасел, що ми йдемо в НАТО. Насправді жодні ключові стандартні оперативні процедури управління військами, які застосовуються в країнах НАТО,  бойові статути НАТО, в Україні не застосовуються. Звання перейменували, в штабах поназивали старі радянські назви посадовців на західний манер С1, С2, С3. Все це воно є, а реальних змін структурних, які б відповідали принципам і порядку дій військ НАТО, нема. Тому і результати такі, тому і складно сказати. 

Хороший командир роти, який компетентно командував, може стати достатньо посереднім або навіть поганим комбатом і абсолютно некомпетентним комбригом. Тому що, можливо, він не встиг вивчитись на цій посаді, зробити висновки або отримав неправильний службовий досвід. Бо служба в армії і війна дає не тільки позитивний досвід. Всі говорять, що війна дає досвід бойовий. Так насправді проблема в тому, що війна дає не тільки позитивний бойовий досвід, вона й негативний бойовий досвід дає так само. І це теж проблема. Тому якщо ти хочеш випереджати, якщо ти хочеш покращувати якість командування, треба вводити об'єктивні критерії оцінки тих чи інших командирів. Те, що працювало, той командир і його методи, які працювали рік тому - за рік сучасної війни може бути повністю застарілим, некомпетентним, шкідливим. Тобто аналіз дій має бути в інтенсивній війні постійним. Тоді ти можеш мати базу даних компетентних командирів на підставі якихось об'єктивних факторів. На даний момент, наскільки мені відомо, команда нового міністра оборони Михайла Федорова намагається побудувати саме таку математику війни, аналіз дій командирів частин, командирів бригад, командирів корпусів для того, щоб мати доказову базу для висновків. А не просто якусь суб'єктивну думку, що ця чи інша людина у військовій формі, він довго служить, він симпатичний, або він був поранений, або він брав участь у якомусь бою на якійсь посаді. І після цього все, можна йому довіряти на 100%. Життя вчить, що люди від посади до посади по-різному вчаться, по-різному навчаються, по-різному себе проявляють. І це треба врахувати, це жива матерія. Люди можуть і помилятись,  їх треба виправляти, з ними треба працювати. В цьому є складність кадрової роботи будь-якої, а в армії під час такої страшної великої війни особливо.

А що вам відомо, якщо відомо, звісно, наскільки жорсткий спротив спробі формувати нову систему? Ви зараз згадали нове керівництво Міністерства оборони і Михайла Федорова. І наскільки це серйозний чинник для відповідних змін?

Я думаю, що сам по собі підхід, що ми поки що не бачимо таких глобальних змін, поки що вони анонсуються, але сам по собі підхід, концепція, яка була викладена Федоровим у Верховній Раді, стосовно того, що має бути математика війни, має бути облік всіх основних показників, має бути after action review, аналіз післядій, це правильний напрямок. Це дійсно, на мій погляд, за всі 12 років війни було, є і буде ключовою, не вирішеною проблемою Сил оборони. Про це багато говорять генерали і нічого не роблять. Багато говорять політичні керівники і нічого не роблять.

Я думаю, що Федоров – достатньо амбітна людина, щоб спробувати щось змінити. Подивимось, я чекаю рішення.

До речі, ось така умовна цифровізація, коли все треба рахувати, і Федоров говорив і про аудит наших втрат, і виконання відповідних протоколів, їх можна називати стандартами НАТО, це протоколи дій в підготовці, під час бою, те, що ви назвали after action review, після бою, вони ж застосовуються у вас в Хартії?

Так, проводиться і аналіз , і достатньо відкрито говориться про багато проблем. Безумовно, я не можу сказати, що тут абсолютно все ідеально, все прямо просто супер добре. Серйозні проблеми є всюди, в кожній військовій частині, бо змінюються часи і змінюється противник, і ти маєш постійно бути готовим вирішувати нові завдання. Але такі базові речі, як after action review, вони проводяться, я це бачу. Ну, і я сам в цьому беру участь, і в моєму підрозділі це працює так само.

Тоді ваша думка, а що може заважати провадженню і проведенню відповідних протоколів в більшості підрозділів Сил оборони України?

Ну, перше, просто повна відсутність взагалі визначених цілей, що армію треба реформувати. У нас ніхто про це не думає, і це нікому не цікаво серед людей, які ухвалюють рішення. Проблеми ніхто не хоче вирішувати, перше. Друге, це боягузтво керівників. Вони розуміють, що не можуть компетентно організувати, керувати військами там в певних масштабах. Вони просто бояться, що будь-яка критика, будь-які помилки будуть використані політиками проти них. І замість того, щоб вчитись на помилках, у нас оця радянщина, на жаль, панує в Силах оборони. Радянський підхід, що будь-які проблеми, будь-яка критика, будь-які недоліки треба замовчувати. На жаль, це в головах дуже багатьох керівників, від яких залежить життя людей. Це панує, і вони не хочуть нічого вчитись, не хочуть нічого змінювати, продовжують вести війну на глазок,  як навчили.

А у вас є ідеї, як це змінювати?

Це, в принципі, не моя ідея. Над цим думають останні 2000 років воєнної історії, і рецепти у кожної країни відомі.

Пане Юрію, ви самі кажете, що війна надто швидко змінюється, і більше того, ті рішення, які були успішними певний час тому, зараз можуть навіть бути шкідливими.

Безумовно, я і кажу, що ця проблема швидкості просування кадрів в конфліктах, де все змінюється, так, це є одна з ключових проблем будь-якої організації оборони будь-якої країни, будь-якої війни. І про це, звичайно, сотні тисяч видатних політичних і військових діячів в світі написали величезну кількість книг, величезну кількість досліджень, монографій, рецептів, значна кількість. Ті самі проблеми були і є в армії США, в армії Великої Британії, в армії Ізраїля, в армії Німеччини, в російській армії, радянській армії. Все це відомі речі, і рецепти, яким чином робити армію, просовувати ці якісні командири, вони всі є. Питання тільки одне. А чи є у політичних керівників бажання міняти армію, бажання проводити воєнні реформи і використовувати той досвід, який за 2000 років накопичило людство у веденні війни. Поки що у нас, на жаль, досвід світовий через дуже низький рівень освіти керівників, не працює. Це проблема освіти, низького рівня освіти у тих людей, які мали б ухвалювати відповідні рішення. У нас, наприклад, п'ятий рік повномасштабного вторгнення, 12 років війни. Рівень інтелекту наших генералів, які керують... у нас досі війська не воюють у складі армійських корпусів. Ви знаєте, будь-яка людина, яка має військову освіту, яка хоча б читає книжки про організацію військової справи, розуміє, наскільки абсурд розгортати мільйонну армію, в якій немає сталої структури на організації військ на оперативному і стратегічному рівні. Тільки тактичні частини у нас є. У нас на даний момент створені в країні багато армійських корпусів, але тільки один, третій армійський корпус, розгорнутий у повному складі у своїй смузі. Один корпус взагалі з 18.

Знаєте, а чому так сталося? Ви вибачте, будь ласка, за це питання, можливо, воно аматорське.

А можливо тому, що третій армійський корпус має певну автономію в керівництві, і командири мають повноваження вирішувати бойові задачі так, як вони вважають раціонально. Чи я помиляюсь?

Ми зараз не говоримо про персоналії, я вам хочу сказати, що колись воєнні історики світу, і політичні історики, будуть розбирати нашу війну і будуть казати : українці на стратегічному рівні значно поступались росіянам і повністю ігнорували всі статути НАТО по організації військ, ігнорували весь військовий досвід і демонстрували дуже низький рівень, на жаль, компетентності на стратегічному рівні управління. Це, на жаль, будь-який військовий історик відмітить. І отак ці люди, які зараз ухвалюють рішення, легковажно, бездумно, отак їх і запам'ятають.

А запровадження реальної корпусної системи може бути реально відповідними наказами запровадження, щоб не було певного чи то нерозуміння, чи саботування, я не знаю, як це назвати. Тому що, по суті справи, про цю реформу в Україні говорять давно.

Звичайно, в армії все має бути наказами визначатись. Інших варіантів немає.

Що потрібно для того, щоб змінити і прийняти відповідну ефективну систему управління військами?

Політична воля, бажання просто це зробити і все.

Щодо політиків, ви стежите взагалі за тим, що відбувається? Зокрема, щодо дискусій про зміни в системі мобілізації. Мені цікаво, що ви думаєте на цю тему?

Я не маю можливості слідкувати за всім дискурсом, який є зараз в інформаційному полі. Оскільки час достатньо обмежений. По мобілізації я сам, в принципі, з цим стикаюся, тому, звичайно, питання мобілізації мене цікавлять.

Які у вас думки щодо змін, які потрібно зробити?

Потрібні комплексні зміни, які навіть за 30 хвилин не перекажеш, і, я думаю, навіть за годину. Потрібні системні дії не просто по мобілізації, як по тому плану, а давайте, як би нам так людей направляти в піхоту з вулиці, щоб вони не відбивались від ТЦК. Це у нас такий зараз, я бачу, предмет обговорення, виключно так, він подається в медіа. Насправді у нас є проблема з кількох компонентів. Проблема, як зменшити відтік людей з армії, як зменшити кількість небойових втрат, як зменшити кількість бойових втрат, як створити стимули для того, щоб люди після поранень поверталися у стрій, як зберегти досвідчені кадри, які на п'ятому році війни навіть найбільш стійкі просто втрачають здоров'я, намагаються перевестись в тил, намагаються списатись на законних підставах, тому що служба не дозволяє їм зберегти здоров'я, не дозволяє їм зберегти родини, своє життя. Оце проблема, яку потрібно вирішувати в першу чергу. По-друге, який у нас аудит взагалі, які у нас джерела поповнення військ, яка кількість піхоти нам потрібна в першій лінії, яка кількість поповнень потрібна для цієї піхоти, звідки ми можемо брати цих людей. Різні джерела. Треба дивитися, яким чином зменшити навантаження, щоб нам не треба була така велика кількість людей, як зараз. Ми ж не можемо воювати, як Росія. Для цього треба облік, чим займається у нас конкретна кількість людей, скільки у нас піхотинців, як ми можемо в яких ситуаціях зменшити присутність людей на полі бою, яким чином. Це має бути і збільшення кількості дронів, як повітряних, так і наземних. Це мають бути системи управління, сенсори. Дуже і дуже багато факторів. І там вже десь один з важливих факторів, залучення добровольців, залучення іноземців, залучення ув'язнених, повернення СЗЧ. І одне з цих питань, одне з 20 питань, які мають загалом стосуватись мобілізації, це як по повістці залучити тих, хто ще не охоплений, як всіх облікувати. Тобто має бути комплексне рішення. Треба покращити умови бойового застосування, організації військ, підготовки. Це комплексні речі. Необхідно підвищити якість роботи з людиною. Потрібна відповідальність за людину з того моменту, коли до нього підходять і кажуть, ви маєте прибути в ТЦК, ви маєте отримати припис, ви мобілізовані. Має бути відповідальність з першої хвилини контакту з армією і відповідальність за перебування в армії і за перебування навіть після того, як людина армію залишає. Будуть комплексні рішення, буде велика кількість компонентів всіх врахована, буде результат. Якщо це буде просто зводитись до піару, а як нам менше, щоб у нас менше поганих роликів було в інтернеті, де там хтось б'ється з ТЦК. Якщо це буде виключно зводитись до такої інформаційної площини, результату не буде.

До речі, у вас на прикладі Хартії, та ж сама проблема СЗЧ, наскільки є актуальною?

СЗЧ є в кожній військовій частині, в кожному підрозділі. Цього неможливо уникнути, люди всі різні, мобілізація масова. Причин, чому людина йде в СЗЧ, дуже багато. Не завжди це тому, що поганий командир або страшні завдання. Часто бувають абсолютно інші побутові причини, особисті причини. І вони становлять велику частину, можливо, половину всіх СЗЧ. Хтось хоче відпочити, хтось не хоче воювати, хтось боїться, і ти його не можеш просто словами переконати. У когось якісь шкідливі звички починають керувати, заволоділи людиною.  Алкоголізм, наркоманія, що завгодно може бути. У когось хвороби. Мільйон причин може бути у людини, чому вона каже, все, я не хочу. Тому, насправді, це дуже системна постійна історія, яка дуже змінюється. І з цим треба постійно також працювати, враховуючи всі ризики. Це не значить, що можна повністю 100% побороти СЗЧ. Це, знов-таки, нікому в жодній армії під час масової мобілізації не вдавалося. СЗЧ, дезертири були всюди. Навіть в демократичних потужних країнах, які вигравали війни, навіть наступали на ворога, все одно знаходились люди, які не хотіли воювати, тікали, скоювали злочини. Питання не в тому, що цього можна повністю уникнути, а питання в тому, як мінімізувати цю проблему. Як зробити менше на кожному етапі, по кожній причині СЗЧ. Менше правопорушень. З цим треба працювати і це мінімізувати порівняно з тим, як це відбувається зараз. Цілком можливо в рази.

Фінансове питання не можу не запитати у вас. На вашу думку, всім відомо, якою є базова зарплата військовослужбовця. Зрозуміло, що є виплати, є надбавки, є бойові, але загалом, на вашу думку, держава мала би сконцентруватись, визначити пріоритети і знайти ресурси і резерви, щоб, по-перше, для початку проіндексувати зарплату військового і збільшити матеріальну винагороду для тих, хто в силах оборони України.

Я думаю так. Держава, якщо вона зацікавлена, щоби люди зберігалися в армії, такий тривалий час, і приходили нові, безумовно, їй вигідно підвищувати заробітну плату тим людям, які в армії дають результат. Є на яких найбільший дефіцит, найбільше навантаження, насамперед для піхоти,найбільші можливості для відпустки,
найбільші можливості для відновлення. Тобто і той, хто штурмує, і той, хто в закріпі. Все. Ти в піхоті, ти номер один. Потім ідуть ті підрозділи, які знаходяться на передовій в кілзоні. Тобто оператори БПЛА, в першу чергу, інші підрозділи бойової підтримки, бойового забезпечення, які працюють в кілзоні. Тобто там є постійний ризик. І потім менші пріоритети. Всюди треба гроші. Безумовно, грошей всім на всіх завжди скільки хочеш не вистачає. Має бути пріоритизація. Це така менеджерська робота. Складна, важлива, необхідна. З цим треба працювати.

Пріоритизація фінансового питання, вона би поліпшила ситуацію з мобілізацією, на вашу думку?

Це тільки один з компонентів. В жодній країні світу масова мобілізація не була на добровільній основі. Мобілізація в США, мобілізація у Великій Британії і під час Першої, і під час Другої світової війни була обов'язковою, примусовою. Тому спочатку починали як добровольчу і потім перейшли на примусову. Але інших рецептів не існує.

І на фінал. По суті, справи на фінал. Про ваш підрозділ. Ви командир взводу безпілотних систем. Про ось цю битву в сфері нових технологій, якщо можна так сказати, безпілотних систем. Чи можна сказати, що ми в цьому компоненті випереджаємо ворога?

Ми випереджаємо ворога в деяких елементах розвитку БПЛА. В першу чергу, як я сказав, в мотивації і в інтелекті. Зворотною стороною вже наслідком цієї переваги в інтелекті, в якості людей, які у нас воюють за Україну, в тому числі в таких високотехнологічних озброєннях, наслідком цього є перевага в розвитку певних технологій, які створюють перевагу на полі бою, в застосуванні певних типів дронів, в масштабуванні позитивного бойового досвіду. І все в комплексі, це працює на нашу користь.

Дякую. Мотивація, зарядженість і правильна організація – це  запорука успіху, але роботи у нас багато з усіма компонентами.