Як працює корпусна система на війні: досвід 3-го АК
4 червня минулого року Третій армійський корпус під командуванням Андрія Білецького першим серед корпусів Збройних Сил України зайняв свою смугу відповідальності та розгорнувся в бойові порядки. Саме тоді розпочалася масштабна реформа. Особовий склад навчався, переймав досвід, змінював підходи до роботи та вдосконалював взаємодію між підрозділами. Менш ніж за рік вдалося сформувати єдиний злагоджений військовий механізм.
Це стало одним із ключових чинників стабілізації плацдарму: темпи втрати територій вдалося суттєво скоротити - із десятків квадратних кілометрів до мінімальних показників. До прикладу, у березні цього року корпус відбив наймасштабніший прорив на Лимансько-Борівському напрямку - ворог одночасно атакував на сімох напрямках, але наступ було зупинено за чотири години. У відбитті штурму були задіяні штатні та придані бригади корпусу. У Третьому вважають, що основною причиною успішного результату стала система, яку вдалося вибудувати ще до початку цього штурму. Завдяки цьому усі підрозділи діяли як єдиний організм, з високим рівнем автономності та ініціативності.
- Рік тому ми отримали смугу, яка наразі становить понад 150 кілометрів. Тоді вона була найбільшою, і сьогодні є найдовшою серед корпусів, - говорить заступник начальника штабу Третього армійського корпусу Данило Новицький.
– Ми - перший корпус, який зміг вести в бій та розвернути в бойові порядки саме свої повноцінні штатні підрозділи. Всі бригади корпусу були за рік сформовані та введені в бій підрозділів корпусного комплекту, що дало змогу створити системи забезпечення бою та їхнього прикриття на глибину, як від ЛБЗ в сторону противника, так і на всю глибину нашої логістики і зони інтересу в тилових районах. У наш корпус входять в підпорядкування 66-та бригада Сухопутних військ, підрозділи ДПСУ, ТрО та Національної гвардії. Ми також постійно працюємо з ССО, СБУ, ГУР МОУ. Менше ніж за рік ми змогли трансформувати власні підрозділи, свою ділянку фронту та зупинити наступ противника.
Напроти Третього армійського корпусу стоять аж три армії рф - 20-та та 25-та військові та перша танкова. Там, де до нашого приходу могли втрачатися по 70 кілометрів на місяць, наразі не віддається жодного метра. Покращується тактичне положення. Ми змогли стабілізувати фронт, повністю ліквідувати всі райони інфільтрації, смуги корпусу, які колись досягали до десяти кілометрів в глибину. Наразі всі бригади стоять стійко. Ми спромоглися створити вогневий вплив, повністю взяти під контроль логістичні шляхи окупантів на Луганщині, чим дуже сильно шкодимо їм вже на оперативному та стратегічному рівні. Розвиваємося. Створили сталу оборону. Як оцінку її ефекту ми можемо навести за приклад саме масштабний наступ, який відбувся в березні, коли спільними зусиллями всіх бригад корпусу було знищено понад 100 одиниць ворожої техніки з піхотою. Причому не на фронті, а ще на підступах.
Що ми принесли з собою на досвіді Третьої штурмової бригади? Побудували єдину систему управління за стандартами провідних країн НАТО. Але не сліпо взяли їхні доктрини, а адаптували їхні системи під наш сучасний фронт. Під кожну задачу ми створюємо бойовий штаб, в якому кожному відведена своя роль. Ми перші, хто впровадили у всіх підрозділах корпусу посаду Battle Captain - це офіцер, який безпосередньо керує боєм. Ми вибудували з них систему, яка повноцінно запрацювала. Також ми скоротили кількість доповідей, щоб не було непотрібної дублюючої інформації, що спростило роботу штабів. Ми змогли вийти на те, що офіцери штабу працюють над бойовими діями, а не займаються паперовою війною.
Також ми продовжуємо розбудову за принципами Mission Command. Командир визначає задачу і намір, молодші офіцери самі обирають спосіб виконання. Разом ці принципи скорочують час реакції з днів до годин. Саме довіра і впевненість в молодших підпорядкованих командирах є однією з основ будь-якого успіху будь-якого підрозділу.
Велику увагу приділяємо бойовій підготовці – як піхотинців, так і відповідних спеціалістів. Саме закритий цикл своєї БЗВП в наших бригадах корпусу, і підрозділах, які нам підпорядковані, дає нам змогу отримувати фахівців того рівня, якого би нам хотілося, а не вибирати з того, що є.
Загалом так скажу: ми не вигадали щось велике та нове, чого ніколи не було. Ми просто змусили працювати те, що є на зараз. Наступним кроком буде щось досконаліше.
"Цензор.НЕТ" поговорив із кількома керівниками підрозділів, приданих у підпорядкування Третьому армійському корпусу, та однієї корпусної бригади про їхню співпрацю і взаємодію, про успіхи на фронті й забезпечення.
ПРО ПРИЄДНАННЯ ДО ТРЕТЬОГО АРМІЙСЬКОГО КОРПУСУ
Командир 60‑ї окремої механізованої бригади Дмитро Рогозюк:
Коли було створено Третій армійський корпус, 60-та ОМБр приєдналася до нього одночасно з Третьою окремою штурмовою бригадою, яка формувала його управління. До складу сил і засобів корпусу також увійшли 63-тя, 53-тя, 125-та бригади та низка інших підрозділів. Як змінилася ситуація в 60-тій бригаді після входження до корпусу? Тут варто виділити дві складові. По-перше, вона найпершою з усіх пережила зміну управління. Відверто кажучи, вона була проблемною. Стояла на напрямку основних зусиль ворога і зовсім не справлялась з його натиском. Через що в значних масштабах втрачала території. Тобто у зоні відповідальності 60-ї ОМБр противник показував одну з найкращих динамік успіху на цій ділянці фронту. Після того, як вона увійшла до корпусу, за допомогою корпусної взаємодії та підтримки засобів ураження, із переглядом усіх планів вогневого ураження та підтримки бригади, оперативної побудови й бойового порядку вдалося зменшити темп ворожого наступу. Але все одно він залишався на досить високому рівні.
Другим кроком відбулася зміна керівництва бригади. Не секрет, що попереднє було, м’яко кажучи, не зовсім вдалим. Тут процвітали корупційні схеми, ставлення до особового складу було поганим, а ефективність роботи бригади була на низькому рівні. Тому командир корпусу прийняв рішення, клопотав перед вищим командуванням і повністю змінив керівництво 60-ї ОМБр. Після того, як я прийняв бригаду, першочерговим завданням було повністю змінити те, як вона веде бій, особливо коли противник наступає. Тому були прийняті рішення долучити до команди спеціалістів з Третього армійського корпусу та Третьої окремої штурмової бригади, які зараз очолили ключові напрямки. Була повністю переглянута взаємодія артилерії та безпілотного компонента, чим ми значно підвищили ефективність ураження противника. І це дало нам зворотну фазу - ми почали зберігати нашу піхоту: на передньому краї у нас втрати зменшилися втричі. Водночас більше ніж у п’ять разів ми підвищили втрати ворога на ділянці, за яку відповідає 60-та ОМБр, завдяки чому темпи просування противника за місяць впали. А за два місяці ми повністю зупинили його просування по смузі бригади. Але не ціною життя солдатів. Ми показали, що існують зовсім інші підходи до вирівнювання і стабілізації фронту. Зокрема за допомогою нового підходу до батальйону безпілотних систем, який також очолили фахівці з корпусу, що виросли в Третій штурмовій, з нуля відродили роту наземних роботизованих комплексів, яка зараз входить до десятки найкращих. А за кількістю виконаних місій і перевезеного вантажу ми входимо до п’ятірки найкращих серед Збройних Сил України. Також ми надзвичайно підвищили ефективність артилерії – десь втричі. Це все показало свій результат. Тож люди, які раніше пішли в СЗЧ, побачили: тепер бригада працює по-іншому. Зі зміною керівників, з відбудовою сержантського корпусу, з правильним ставленням до сержантів і до особового складу загалом усе почало змінюватися. А хлопці ж спілкуються між собою – і з тими, хто залишився в бригаді чи перейшов до іншої, і з тими, хто самовільно залишив частину. Вони обмінювалися інформацією, і люди почали до нас повертатися. Також доєднувалися новачки. Бригада досі збільшується і стала однією з найкращих на цій ділянці фронту. Ми щомісяця показуємо приріст особового складу та підвищення ефективності роботи. Вирощуємо нових спеціалістів, стараємося не втрачати бійців. Тобто все працює в сукупності. Немає якогось одного ноу-хау, яке за день переверне тобі фронт. Це все системний підхід, який сповідує Третій армійський корпус, і з яким зараз успішно працює 60-та бригада.
Начальник штабу Третього прикордонного загону Андрій Гітт:
Наш загін після приєднання до Третього армійського корпусу вперше за свою історію отримав власну смугу оборони. До того ми були розкидані по різних бригадах по широкому фронту - від Попасної до Ізюма. Було так, що один взвод в одному місці, скажімо, у Святогірську, інший або його половина - у Кремінній, якась частина була у Тернах чи на Лиманському напрямку трохи вище. Було таке дроблення на окремі зведені групи. Це, звісно, впливало на моральний стан військовослужбовців, тому що їхні командири були десь в іншому місці, тож такої командирської підтримки було недостатньо.
Тоді точилися серйозні бої за Святогірськ, Богородичне, Ізюмський напрямок. Також на правому фланзі - далі в районі Лисичанська. Коли я був призначений заступником начальника загону, мій підрозділ уже вийшов із боїв і був стабілізований на більш спокійній ділянці фронту. Тоді у нас виникла ідея, що все ж таки треба збирати всіх докупи. І ми грали в ці "п’ятнашки", щоб стягнути людей. Нам це вдалося. Підрозділ поїхав на відновлення. І коли прийшли інші підрозділи з інших органів охорони кордону, то ми вже діяли за принципом: один підрозділ "в одні руки". Коли у 2023 році ми реформувалися в загін бригадного типу, то вирішили все ж таки стати як загін, у якого штатна структура вже була приведена до аналогічної структури бригад Збройних Сил зі своїм комплектом артилерії, з підрозділами бойового забезпечення. Перша наша смуга була таким собі навчанням. Тому що на той час ми були виведені в райони відновлення. І коли почали формуватися, збирати людей, готувати їх, направляти на підготовку, отримали завдання прикриття білоруської ділянки кордону, коли "вагнера" зайшли на Білорусь. Нас знову захотіли розкидати по підрозділах, тож виходив такий "вінегрет" із різнорідних сил та засобів. Але ми настояли на своєму. Просто уявіть: є командир батальйону ТрО, якому, окрім свого, підпорядковані декілька різних підрозділів. Я запитав: "Якщо почнеться наступ противника, якісь його дії, чи впорається він з управлінням? Чи буде у нього комунікація та належна взаємодія? Чи стримає він наступ?". Звісно, що ні, тому що він один. Ми запропонували все ж таки впорядкувати питання бойового порядку і нашого місця в ньому. Таким чином ми собі вибрали смугу оборони - забезпечення. Але, формуючись, одночасно тренувалися діяти, як один організм. Коли на початку 2024 року вже зайшли на виконання бойових завдань, то добивалися самостійності. І от минулого року вперше було стажування в 93-й бригаді. А потім відбулося знайомство з Третім армійським корпусом, який був на стадії формування. Наші бійці із "Срібної трійки", яка названа на честь Серебрянського лісу, виконували бойові завдання і потрапили в підпорядкування Третьому. Тоді ж у ході перших знайомств, ми знову почали розвивати ідею про те, що давайте все ж таки ми зайдемо до вас у смугу і станемо невеличким колективом. Андрій Білецький це підтримав. Уже були певні плани, але обстановка змінювалася, і та ділянка фронту була передана 11-му корпусу. Мабуть, були на те причини. Тому наше питання трошки стало на паузу. Але ми все одно пересікалися з Третім армійським, підтримували взаємозв'язок. Але зрештою за їхньої підтримки та зусиль нашого керівництва наш план вдалося реалізувати.
Почалося все з того, що цей підрозділ - "Срібна трійка" був переданий в оперативне підпорядкування Третього армійського. Оскільки вони зазнали втрат і потребували відновлення, їх вивели в оперативне підпорядкування корпусу. І тут ми побачили, що таке бути в цій структурі. Тобто коли тебе радо зустрічають і кажуть: "Хлопці, що вам треба? Чим вам допомогти? Підготовка? Ось наші полігони, наші інструктори. Спеціалісти НРК, БПЛА? Будь ласка! Усі наші інновації ваші. Нам треба тільки підвищити щільність оборони, допомогти 66-й бригаді, підсиливши її, бо вони теж понесли втрати. Дайте нам 20 людей". Підібрали. П'ять днів підготовки - зайшли на позиції та успішно виконали завдання. Ніхто нас не гнав уперед, не квапив і не підганяв. І це дало змогу нормально підготуватися. Мотиваційно також дуже сильно "запалило", тож наші хлопці були готові робити багато чого. Вони спочатку зайшли в 66-ту бригаду. Потім нам вдалося перевести інший підрозділ з 11-го корпусу. А потім за ними так вдалося перетягнути і нас. Набувши певних знань, досвіду, прийняли смугу оборони і по цей час тут стоїмо. Ми постійно відчуваємо підтримку корпусу. Такого немає, що хтось приїжджає тебе перевіряти, щоб знайти недоліки та в чомусь звинуватити. Навпаки – допомагають! Така відвертість і відкритість - це дуже круто і суттєво полегшує взаємодію, комунікацію, довіру один до одного та роботу.
Начальник розвідки 120-ї окремої бригади ТрО Федір Шаповалов:
Наша бригада перейшла у підпорядкування Третього армійського корпусу 16 жовтня минулого року. Нам надійшов наказ Головнокомандувача взяти під оборону місто Лиман, щоб стабілізувати ситуацію та покращити тактичне положення. Управління бригади дуже швидко переїхало з Київської області до Харківської. Тоді спільними діями разом з суміжниками нам вдалося відсунути противника набагато далі від міста. Вважаю одним із найуспішніших епізодів саме цей захід до Лиману та подальше його утримання на сталих рубежах. Ворог знаходився у певній смузі, нам потрібно було його знищити та покращити тактичне положення, що ми і зробили.
Ще важливий момент: ми впровадили Battle Captain. Раніше у нас була ця система, але не працювала так, як потрібно. Не мали такої необхідності, адже управління знаходилося в Київській області. А тут корпусники показали, що вона дієва й дає необхідний результат. Цей офіцер не тільки керує боєм, а й відповідає за взаємодію між підрозділами, що полегшує роботу. То ми зробили все, щоб у нас теж все запрацювало. Так і сталося.
Начальник БпС 66-ї ОМБр ім. князя М. Хороброго Єгор Щербина:
Спочатку представники Третього армійського корпусу приїжджали до нас і дивилися, як на даний момент побудована робота, щоб зрозуміти, яка в нас точка "А" - тобто відправна позиція. Вивчали наші проблемні моменти, а також те, де щось налаштовано краще, де певні процеси оптимізовані. Виходячи з цього, вони визначали проблеми, які не дозволяють нам швидко розвиватися або уповільнювали процеси, і почали точково на них впливати. З таких напрямків можна згадати Battle Captain - це налаштування роботи чергових на батальйонах. Щодо них були зміни й в нашій безпілотній складовій. На кожному батальйоні поставили чергових розвідки та ударних екіпажів, щоб оптимізувати роботу. Систему Battle Captain інтегрували на різних рівнях - як на батальйонному, так і бригадному.
Далі впроваджували систему повернення із СЗЧ. Ми на прикладі Третього армійського корпусу реалізували це в себе, що сьогодні дозволило нам повертати до бригади близько 80 відсотків людей, які здійснили самовільне залишення частини.
Після входження у підпорядкування у нас зросло забезпечення саме безпілотної складової. Щодо артилерійських боєприпасів не можу сказати з абсолютною точністю, але, наскільки мені відомо, кількість снарядів також зросла.
Командир корпусу Андрій Білецький нашому командиру бригади дав можливість протягом 7–14 днів готувати й адаптувати людей у підрозділах перед тим, як вони виходили на позиції. Це був один із ключових моментів, адже коли ми тільки увійшли до корпусу, він своїм резервом перекрив певні напрямки та дав нам можливість провести адаптацію новоприбулих військовослужбовців. На даний момент ця система продовжує працювати. У деяких випадках часу на адаптацію буває навіть більше - залежно від підготовки до спеціалізованих операцій.
Їхні сержантські школи допомогли нам організувати роботу, сформувати плани навчань, пояснити нашим сержантам, як вони повинні організовувати роботу, планувати навчання, які мають функції. Таким чином розмежували, де їхня відповідальність, а де – командирів батальйонів, щоб була чітка градація обов’язків у підрозділах і, відповідно, вища ефективність роботи.
У нас пішла горизонтальна підтримка саме на рівні навчань. Тобто заступнику начальника відділу підготовки, заступнику командира бригади, який відповідає за цей напрямок, стало набагато простіше вирішувати певні робочі питання щодо навчального процесу на рівні корпусу. Люди, які обіймають там відповідні посади, відкриті до взаємодії, постійно готові допомагати, вирішувати певні питання на своєму рівні, щоб пришвидшувати процес підготовки наших військовослужбовців.
ПРО ВЗАЄМОДІЮ НА ФРОНТІ
Командир 60‑ї окремої механізованої бригади Дмитро Рогозюк:
Одним із пріоритетів та перших завдань штабу корпусу є взаємодія підрозділів у їхній оперативній побудові. Мені здається, з цим Третій армійський корпус справляється на одному з найвищих рівнів у країні, якщо не найкраще загалом. Взаємодія в корпусі відбувається постійно. Майже щодня проходить спілкування з командиром корпусу, а також між керівниками підрозділів. Ми збираємося і офлайн декілька разів на тиждень. На цих зустрічах доповідаємо про обстановку, а також обговорюємо проблемні питання на стиках – тобто проговорюємо та синхронізуємо дії так, щоб забезпечити максимальну безпеку й ефективність у наших бойових порядках.
Якщо говорити про своєчасне реагування на зміни в бойовому порядку суміжників, на даний час у Третьому армійському корпусі ця система повністю автоматизована. І відображення бойового порядку доступне не тільки сусіду праворуч чи ліворуч, а й через одного сусіда. Я знаю їхній реальний стан положення. За допомогою цифровізації та програмного забезпечення, яке використовує корпус, ми постійно бачимо інтенсивність бойових дій у наших колег, які поруч. Спостерігаємо, які ділянки зараз перебувають під вогнем - де є сильна активність ворога. Також бачимо реальний стан перебування піхоти на тих чи інших позиціях. Корпус приділяє надзвичайну увагу положенню переднього краю і знаходженню там військовослужбовців. Тут все настільки швидко відбувається, що одразу онлайн відображається на карті командирів підрозділів, а також командира корпусу. Відповідно, коли ти бачиш зміни, які показує система, ти можеш одразу зателефонувати і запитати, що саме розгортається. Все, що нам потрібно, слідкувати за змінами, за динамікою, в чому нам допомагає автоматизація процесів, діджиталізація, і вчасно реагувати. Тобто це значно полегшує життя командирам усіх рівнів.
Начальник штабу Третього прикордонного загону Андрій Гітт:
До того, як ми долучилися до Третього армійського корпусу, було таке, що суміжники говорили, що знаходяться поруч, але їм там не було, або не реагували. На Сіверському напрямку наш підрозділ стояв на висоті. Тоді пав Соледар, а "вагнера" вели на нас наступ. А це була стикова ділянка між підрозділами. Бої дуже важкі. На хлопців йде накат за накатом, а сусід, який знаходився праворуч на вигідному положенні, нічого не робив. Коли їм задавали питання: "Хлопці, а що ж ви? У вас же є нормальні засоби, ви могли б підтримати – просто вдарити з флангу". Відповідали: "По-перше, ми не хочемо себе видавати. По-друге, чекаємо, поки прикордонники "присядуть"". На жаль, були такі випадки. У таких умовах неможливо нормально працювати, забезпечувати людей та підтримувати їхній бойовий дух. У нас офіцери стояли на позиціях. Але якщо немає підтримки ні праворуч, ні ліворуч, то як бути?! Сподіватися лише на себе?! Була така проблема. Ми вже четвертий рік воюємо. У нас немає великих людських ресурсів. Ми маємо бережно ставитися до особового складу.
Задача командира - забезпечити бійця, підтримати позиції, не допустити противника до переднього краю. Тобто знищити його ще до того моменту, як він дійде до наших передових позицій. Це комплекс: виявлення ворога на підступах, простежити його висування, вчинити своєчасне ураження, знищення і так далі. Зараз у нас постійно ведеться така робота командирів різних рівнів, яка приносить результати. Боєць чітко розуміє, що все робиться для того, щоб він був живий. Взаємодія в цьому плані грає дуже велику роль. Військовослужбовець має знати, що відбувається праворуч та ліворуч від нього, хто його підтримує. Він не повинен бути загубленим десь у посадці, усвідомлюючи, що в сусідній нікого немає. Тобто має бути відчуття плеча побратима, який десь поруч.
Начальник розвідки 120-ї окремої бригади ТрО Федір Шаповалов:
Я б сказав, що корпусна система себе виправдовує й дає результати. Сьогодні корпус тримає свою смугу, має кілька бригад у своєму підпорядкуванні. За той час, що я воюю, встиг побувати у багатьох структурах, зокрема був в ОТУ "Донецьк", ОТУ "Соледар". Складно, коли ти приїжджаєш, а там навіть не знають, куди тебе направити. То тут все інакше: ти в курсі, де твоя смуга, а корпус не хоче втратити жодного клаптика землі та жодного бійця. Немає такого ставлення: прийшла бригада, її "пожмакали" й викинули. Ні, вона залишиться тут на довгий проміжок часу, її треба берегти та робити так, щоб вона залишалася боєздатною.
Із взаємодією в корпусі набагато простіше. Не секрет, що на фронті буває так, що суміжники обманюють про своє реальне тактичне положення. Але в корпусі інакше – інформація правдива. Не буває так, що кажуть: "Ми стоїмо на цій ділянці", а їх там немає. Цей аспект в корпусі контролюється. Це полегшує нашу роботу і дозволяє вибудовувати свою оборону. Ми розуміємо, як виставляти свої засоби і сили, щоб вклинитися або перекритися за рахунок суміжних підрозділів. Кожен по секції може зателефонувати своєму побратимові з тієї чи іншої бригади, уточнити питання, які його цікавлять, або попросити підтримки. До прикладу, під час підготовки великого наступу противника до нас зверталися суміжники, щоб ми допомогли своїми FPV-розрахунками для нанесення вогневого ураження. Так само інколи і ми звертаємося по допомогу. Реагують швидко та оперативно. Є загальні чати, де ми спілкуємося, і напряму вирішуємо проблеми.
Начальник БпС 66-ї ОМБр ім. князя М. Хороброго Єгор Щербина:
Якщо ми говоримо про ухвалення рішень і впровадження нових корпусних стандартів, які в нас відбулися, то це питання можна розділити на дві складові. Перша – безпілотна. Друга - безпосередньо піхотна, де ухвалення рішень відбувається одночасно на горизонтальному й вертикальному рівнях. Спочатку проходить взаємодія між батальйонами та ухвалення рішень на рівні батальйону, що пришвидшує реакцію, зокрема щодо залучення вогневих засобів — як безпілотників, так і артилерії. Паралельно передається інформація про те, що відбувається на полі бою. Уже на рівні бригади також ухвалюються рішення щодо підтримки підрозділів, які перебувають у смузі відповідальності.
Якщо ж говорити саме про безпілотну складову, то тут важливу роль відіграли забезпечення та взаємодія. У першу чергу, інтеграція нових систем управління особовим складом і розподіл обов’язків. Тобто ми у себе в БпС імплементували систему, де є окремі напрямки, за певними процесами, які можуть працювати автономно. З усіх цих напрямків інформація стікається до начальника БпС. Таким чином ми змогли побудувати ефективну модель управління і за рахунок цього розвинути нову методику підходу до застосування безпілотних систем. Це в подальшому дозволило нам забезпечити суцільний контроль нашої лінії бойового зіткнення перед батальйонами на глибину до десяти кілометрів і суцільний контроль противника на глибину до п’яти кілометрів - саме завдяки безпілотній складовій та тим засобам, якими володіє бригада.
Однією із найзнаковіших операцій вважаю березневу. Швидке реагування на ситуацію тоді було надважливим. Тобто щойно ми за розвідувальними даними виявили, що противник готується штурмувати наші позиції, весь корпус одразу об’єднав свої зусилля як на горизонтальному, так і на вертикальному рівнях, швидко організував канали комунікації. Це дозволило досягнути того, що на напрямках, де відбувалися штурмові дії, рух техніки або особового складу противника, відразу була реакція як корпусних, так і бригадних засобів, а також додатково залучалися суміжники. Кожен чітко розумів свою роль – був розподіл зусиль на конкретних напрямках. Тобто не всі працювали в одній точці, а були розподілені й могли системно працювати по різних цілях противника. Таким чином ми зосереджували свої зусилля не в одному місці, а одразу в декількох, що й дозволило ефективно відбити штурми і навіть не допустити ворога до нашої піхоти.
Із суміжниками ми працюємо в зв’язці. Всі розуміють, що ми маємо одну мету. Тому немає сенсу приховувати один від одного, хто де знаходиться. Кожен із нас зараз усвідомлює свою роль, як сусіда ліворуч і праворуч. Тобто якщо десь виникають проблеми або ситуації, з якими той чи інший підрозділ не може впоратися самостійно, ми одразу починаємо взаємодію та шукаємо спільні рішення, які можемо реалізувати разом. Тобто десь допомогти засобами, десь щось тимчасово перекрити, щоб наш сусід міг відновитися і вирішити ту проблематику, яка виникла безпосередньо в його смузі відповідальності. Що це нам дало? По-перше, адаптацію до ситуації, до противника. Тож ми можемо підсилювати один одного без втрати власної боєздатності. По-друге, ми відразу розуміємо, хто і де знаходиться, і таким чином можемо визначати, які сили потрібно перерозподілити, а які залишити в резерві для підсилення певного напрямку. Це дало можливість стійко утримувати оборону в наших смугах відповідальності. Так само і нашим суміжникам. Додатково це дозволяє постійно контролювати актуальну ситуацію, зокрема те, що відбувається на стиках між підрозділами.
ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Командир 60‑ї окремої механізованої бригади Дмитро Рогозюк:
Загалом у питаннях забезпечення керівництво корпусу і командири підрозділів правильно розставили пріоритети. Також дуже важливу роль відіграє взаємодопомога. Усі розуміють, що логістика - це дуже складна справа. І нема чого приховувати: інколи ворог завдає по ній вдалі удари. На щастя, обходиться без втрат серед особового складу, але майно втрачається внаслідок пожежі, прильоту тощо.
Я не раз стикався з тим, що навіть без окремої вказівки корпусу колеги приходять на допомогу. Вони готові передати частину своїх засобів, які є в них на складах, щоб закрити мою нагальну потребу після удару противника. Це справжнє побратимство між командирами. Якщо хтось з нас втратив позицію, яка знаходиться на стику, а в сусіда є група військовослужбовців поруч, то ми намагаємося оперативно реагувати, щоб не дати противнику закріпитися. Вони перекривають цю ділянку фронту, поки підходять резерви іншого командира. Така злагодженість, яка вибудована в Третьому армійському корпусі, дає свої плоди. Це правильне людське ставлення існує на кожному рівні. Неважливо, командир ти чи солдат, між усіма вибудовані довіра, взаємоповага та готовність прийти один одному на допомогу, підставивши плече.
Начальник штабу Третього прикордонного загону Андрій Гітт:
Зараз кілзона дуже велика і насичена засобами ураження, тобто FPV, FPV на оптоволокні, нашими "Вампірами" тощо. Тому у ворожих ефірах постійно звучить: "Там Баба-Яга!" – так вони називають наші бомбери. У них таких немає. Доставляють провізію на позиції на FPV із більш широкою рамою, яка бере більше вантажу за звичайну. Ми про це знаємо, адже слухаємо їхні перехоплення. Але це такі невеличкі посилки: вода, якісь енергетики, можливо, медикаменти, якась батарейка, радіостанція тощо. У них немає такого логістичного забезпечення, як у нас. Ми ж намагаємося створити такі умови, щоб боєць почувався максимально комфортно. По суті, що він хоче, те й отримує. Хоче, наприклад, вареників - будь ласка. У нас навіть була історія так званої "помсти за курку". Наші хлопці доставили посилку, а противник із сусідньої позиції прийшов і її забрав. Тоді наші пішли, ліквідували їх та повернули курку. Така ж ситуація була і з цигарками.
Начальник розвідки 120-ї окремої бригади ТрО Федір Шаповалов:
Ми стараємося забезпечувати свій особовий склад належним чином. Наприклад, на базі наших тилових структур готуємо харчі. Нині робимо м’ясо типу бастурми, щоб було поживно, але не дуже багато важило для легшої доставки на позиції. Намагаємося передати і теплу їжу. На святкові дні закидуємо щось святкове, щоб максимально поліпшити умови перебування та підтримати бійців. Були такі випадки, коли до нас приїжджали кухарі з Київської області. Ми робили такий "бургерний день" - завезли до Лиману велику кількість бургерів для нашого особового складу.
А забезпечення у росіян залежить від локації. Ближче до тилу постачання проходить більш-менш нормально. У тих, хто ближче до лінії бойового зіткнення або на ній, важче. Якщо ми доставляємо на свої позиції необхідне за допомогою НРК та великих бомберів, то вони – FPV-шкою, якою ти багато не доправиш. Вони просять по мінімуму – воду, якійсь батончики тощо. Здебільшого воду. Жаліються, що по п’ять днів і навіть по два тижні нічого не їдять. Ми зловили одного, то він розказував, що їв щавель. Питаю, а де знайшов? Десь в полі.
Начальник БпС 66-ї ОМБр ім. князя М. Хороброго Єгор Щербина:
Я вважаю, що сьогодні ми забезпечені майже в повній мірі. Звичайно, існують певні моменти, на які, на жаль, не може вплинути навіть корпус. Але загалом ми наше забезпечення достатнє для виконання тих завдань, які перед нами ставляться. Ми розуміємо, що фронт на даний момент величезний. Водночас є певні критичні потреби, які для нас мають першочергове значення, і саме вони забезпечуються в повному обсязі. Тобто наші критичні потреби повинні бути закриті на сто відсотків. Якщо говорити про підрозділи, то йдеться, зокрема, дрони, наземні роботизовані комплекси. Далі ми вже нарощуємо таку тенденцію, щоб за окремими напрямками навіть формувати певний резерв. І це, безумовно, нас задовольняє. Тобто якщо є засоби, ми відразу намагаємося наростити сили. У критичні моменти можемо на короткий проміжок часу виставити "відпочиваючі зміни". Саме завдяки цим засобам ми можемо швидше впоратися з певними ситуаціями. А після цього знову повернути людей на належний відпочинок
Яке забезпечення у ворога? Наскільки я знаю, здебільшого воно достатнє. Якщо судити з того вогневого впливу, який вони здатні здійснювати щодня, то забезпечення в них є. Водночас у них існують певні проблеми з логістикою. Завдяки роботі як корпусних засобів, так і наших підрозділів та суміжників, нам вдалося на окремих напрямках значною мірою контролювати їхні логістичні маршрути. Я не кажу, що ми змогли повністю перекрити їхню логістику, але контролювати її ми вже здатні. Саме завдяки цьому, як я вважаю, нам вдалося зменшити їхній вплив безпосередньо на наш передній край. Але загалом забезпечення в них залишається не критичним, а достатнім для того, щоб і надалі чинити нам супротив.
Ольга Москалюк, Цензор.НЕТ
Фото надані пресслужбою Третього армійського корпусу
