Нові контракти, вищі зарплати та іноземці в ЗСУ: плюси й мінуси армійської реформи

Автор: Ольга Москалюк

Президент України Володимир Зеленський та міністр оборони Михайло Федоров анонсували перший етап масштабної реформи армії. Вона передбачає зміну підходів до комплектування війська, проходження служби та соціального забезпечення військовослужбовців.

Одним із її елементів стане запровадження нової системи контрактів із чітко визначеними умовами та строками служби. Планується впровадити три види контрактів: піхотно-штурмовий, бойовий та базовий. Кожен з них передбачає гарантовану відстрочку щонайменше на шість місяців після його завершення.

Також запланований перегляд грошового забезпечення. Військові, які перебувають на тилових посадах, отримуватимуть 30 тисяч гривень. Піхотинці – від 200 до 400 тисяч залежно від умов виконання завдань. Такі зарплати мають стати найвищими у світі. Для контролю за справедливістю бойових виплат та моніторингу реального фізичного навантаження на "нулі" впроваджується цифрова система Mission Control.

Крім того, влада планує посилити піхоту завдяки масштабному залученню іноземців. Для цього Україна має намір відкрити можливість набору іноземних громадян до бойових підрозділів. За задумом, вони можуть становити до половини особового складу цього роду військ.

Цензор.НЕТ поговорив із народними депутатами та військовослужбовцями про запропоновані владою зміни і дізнався, які є плюси та мінуси у цієї реформи.

"ІНОЗЕМЦІ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ. А ЗАХИЩАТИ СВОЮ КРАЇНУ МИ ПОВИННІ САМІ"

Народний депутат "Голосу", Секретар парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, полковник СБУ Роман Костенко говорить, що усі ці пропозиції Міноборони презентувало на засіданні комітету, але не детально:

- У певних питаннях була деталізація, а в інших лише в загальних рисах повідомлялося, що буде така реформа. Хочу наголосити, що йдеться не тільки про зміни, які запропоновані сьогодні. Наприклад, щодо контрактів Міноборони почало говорити ще з Умєрова, якому парламент у 2023-му поставив завдання запровадити чіткі терміни служби, потім за Шмигаля, а зараз команда Федорова вже намагається це втілити. Але те, що я зараз бачу в презентаціях МОУ, має не такий вигляд, як це пропонували попередники Федорова. В попередніх версіях змін була пропозиція збільшення заробітних плат незалежно від місця служби. Логіка була така: якщо ти підписуєш контракт, то, наприклад, отримуєш мільйон гривень, який виплачувався частинами протягом дії контракту рівномірно, за винятком щорічних виплат у сумі 100-200 тисяч гривень залежно від строку підписання контракту. І в такому разі планувалось, що грошове забезпечення для контрактників підвищиться мінімум на 40 тисяч гривень.

Таким чином вирішувалося питання як підвищення зарплат, так і термінів служби.

Ця команда планує піти іншим шляхом. Як я побачив із презентацій, за підписання контрактів тих великих сум доплат уже не дають. Тобто пропонують платити від 27 до 33 тисяч гривень за підписання першого контракту, що і зараз існує, для тих хто підписує контракт вперше. Тому, як я розумію, контракти зробили не стільки про підвищення зарплат, скільки більше сфокусувалися на термінах служби. Там їх три види, для кожного з яких зазначається різний термін. Перший - піхотно-штурмовий контракт. Тут теж є розподіл. Для тих, хто відслужив в армії й повернувся, він становитиме шість місяців служби. Наприклад, для тих, хто був поранений, списався або мав інші обставини. Для тих, хто вже служить і підпише такий контракт, - десять місяців. А для тих, хто прийде з цивільного життя, – чотирнадцять.

Другий – базовий контракт, де йдеться про 24 місяці. Тобто для операторів БПЛА, НРК та інших спеціальностей. Такі терміни має і третій тиловий. Після їх закінчення ти отримуєш відстрочку на шість місяців.

А якщо беремо піхотно-штурмовий, то там ще за кожен місяць безпосередньої участі в бойових діях йде відстрочка на три місяці. Наприклад, ти прослужив десять місяців, і з них чотири місяці брав безпосередню участь в бойових діях - тоді тобі дається пів року відстрочки за замовчуванням і ще по три місяці за кожен із чотирьох місяців у БРК. Тобто ще дванадцять місяців зверху. Загалом матимеш півтора року відстрочки.

Чи стимулюватиме це людей долучатися до армії? Думаю, хіба підписувати тилові та базові контракти. Можливо, вони будуть їх підписувати або перепідписувати. Тут же дуже багато питань. Наприклад, зараз є штурмовики. Чи можуть вони не підписати штурмовий контракт, а перейти на тиловий? Відповіді немає. Повторюся, залишається чимало питань, адже якісь теми ми обговорювали, а у певних моментах Міністерство оборони дуже швидко пішло вперед і вже самостійно доопрацьовувало деталі.

Наведу приклад, яке у мене було бачення. Я б сказав, що нам зараз, навпаки, потрібно давати більше коштів тим, хто вже служить і має досвід в армії. Бо виходить так, що ти сьогодні служиш і можеш отримувати свої 200–300 тисяч гривень, а завтра через хворобу або після переведення в тил отримуватимеш 30 тисяч. При тому що до цього чотири роки, умовно кажучи, провів на передовій. Коли я робив свій законопроєкт про мотивацію військової служби, там було чітко прописано: якщо ти рік провів на передовій і з них сумарно маєш пів року участі в бойових діях, то твоя зарплата множиться на півтора, і незалежно від того, де ти далі служиш, цей коефіцієнт зберігається. Тому що ти досвідчений. Навіщо брати когось нового, якщо вже є такі?! Оце я вважаю справедливим підходом, щоб людям, які довго служать, платили більше.

І коли говорять, що хтось в піхоті отримуватиме 300 тисяч гривень, то ми ж розуміємо, що це теж така історія, в якій треба розібратися. На яку саме глибину в зоні бойових дій це поширюється? Чи є в нас зараз взагалі чітке визначення, що таке глибина взводу? Це поняття нині розмилося. Потрібно, щоб пояснили, як це рахуватимуть. Бо буде багато питань, коли людина вважатиме, що вона була безпосередньо там, де має отримувати ці кошти, а хтось інший скаже, що це не так. І можуть виникати розбіжності. Так, заробітні плати потрібно підвищувати. Це факт. Але чи це саме той механізм, яким варто застосувати? Потрібно аналізувати глибше.

Чи не є запропоновані цифри по виплатах посилом: якщо хочете достойну зарплату, йдіть до піхоти? Для цього й зроблено, щоб більше мотивувати людей іти на бойові посади. Звичайно, армія – це не лише піхотні підрозділі. І грошове забезпечення у 30 тисяч для тилових військових є малим. Потрібно і його підвищувати. Але нинішня команда Міністерства бачить це саме так. Хоча я думаю, що вони ще поступово розберуться, як працює армія, як воює солдат на полі бою, і чи справді гроші є тією мотивацією, яка змусить людину йти на "нуль", де умови надзвичайно складні, а ризики вижити далеко не найвищі.

Чи є гроші єдиною або найважливішою мотивацією? Для мене - точно ні. І судячи з того, що я чую від бійців, теж ні. Однак питання родин - надважливе для всіх, а не тільки для штурмовиків. Але подивимося на результат. Вони намагаються щось зробити і набираються досвіду.

Щодо залучення іноземців до піхотних підрозділів, якщо подивитися, то у нас орієнтована кількість тих, хто безпосередньо на передньому краї і можуть отримувати по 400 тисяч гривень, - це плюс-мінус 30 тисяч осіб. На мільйонну армію. І от вони порахували, що на плюс-мінус 30 тисяч військовослужбовців знайдуть кошти. А коли ми говоримо про 50 відсотків іноземців на нулі, я думаю вони разраховують на залучення приблизно 15–20 тисяч осіб. Чи можливо поступово залучити в Україну таку кількість? Якщо створити відповідну програму, так. Це проста математика. Але я дуже скептично ставлюся до того, що іноземці можуть ефективно замінити наших військових. Я сам із ними воював і бачив їхню роботу. От на початку війни ми мали підрозділ білорусів на важких напрямках. А потім чув від них такі слова: "Ми не прийшли робити за вас вашу роботу. Це ваша війна! Ми прийшли допомагати вам захищати вашу країну. Зрозумійте різницю!"

Тож ми маємо усвідомити одну річ: ніхто за нас нашу країну не захищатиме. Вони можуть допомагати, підсилювати, але не замінити нас на 50, 40 чи навіть 20 відсотків на полі бою. Як виходить? Ми – українці, це наша земля, а ви йдіть за нас воювати та помирати. Такий підхід неефективний та і нереальний. Вони можуть звільнитися в будь- який момент і піти займатися своїми справами. Тому це ще одна історія, яку має зрозуміти команда Міністерства, що зараз розбирається з питаннями оборони держави. Є багато нюансів. Іноземці — це добре. Але на підсилення. Ми маємо пам’ятати саме про це. Ще раз: вони можуть допомогти. А захистити свою країну ми повинні самі.

"У АРМІЇ ПОТРІБНО ПРОВЕСТИ ВНУТРІШНІЙ АУДИТ"

Народний депутат фракції "Слуга народу", член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Федієнко найскладнішою частиною цієї реформи вважає строки служби:

- Тому що для звільнення все ж таки, на мій погляд, треба приймати законодавство, вносити зміни до статті 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу", де чітко визначений виключний перелік підстав, за яких людина може звільнитися. Це по-перше. По-друге, також потрібно вносити зміни до законодавства щодо грошового забезпечення. Бо навіть якщо зроблять виплати військовослужбовцям, умовно, мінімально 30 тисяч гривень, то база у них все одно залишиться, як і в чинному законодавстві, - 20 тисяч. Тож всі соціальні пільги зрештою нараховуватимуться не на 30 чи 300 тисяч, а на 20 тисяч. Тому точно треба робити ці дві законодавчі зміни. Але ці аспекти не заважають запуску реформи. Треба розділити цю історію. Тобто маємо реформу запускати паралельно, і це можна зробити. Виконавча влада робить це експериментальними постановами. Як по грошовому забезпеченню, так і по термінах служби. Проблема в тому, що у впровадженні реформи немає швидкого рішення з точки зору законодавства, але його треба знайти, зробити це для військовослужбовців, бо всі ж пообіцяли — і президент, і міністр.

Де брати кошти на виплати? Міністр сказав, що вони будуть завдяки перерозподілу тих грошей, які є в Міноборони, тих самих військових облігацій. Опозиція каже, що їх немає, але не пропонує конкретні рішення. Давайте все ж подивимося до 1 липня, чи будуть ці гроші. Повторюся: міністр пообіцяв, що будуть. Вибачте, коли я працював в бізнесі і був власником ФОПу, мав директора, але не виконував роботу за нього. Так і тут: нас обрав народ, ми - міністрів. Нехай працюють.

Як, окрім грошового забезпечення, стимулювати людей підписувати контракти? Адекватністю командирів. Я буваю на фронті достатньо часто – практично раз на тиждень. Багато спілкуюся з військовими, особливо рядовим, сержантським складом. Всі кажуть одне й те ж: якщо командир неадекватний, ми від нього втечемо в СЗЧ. Командири повинні берегти свій особовий склад. Це величезна мотивація. На фронті дуже сильно працює "сарафанне радіо" військових — про адекватних і неадекватних командирів. Я хлопцям завжди ставлю три питання: скільки ви отримуєте грошей, чи приїжджають до вас народні депутати, і на якому рівні адекватність вашого командира? Відповідають, скільки отримують і про те, що депутати майже не приїжджають. Про командирів спочатку ні. Але коли ти перебуваєш з ними добу, починають уже розповідати. І, дійсно, я вже бачу такий пул командирів, які реально адекватні, бережуть своїх бійців. А є такі, вибачте, "солдафони", хоч вони і на відповідних посадах, які намагаються вислужитися перед вищим військовим керівництвом, а до людей ставляться як до ресурсу. От це погано.

Я взагалі вважаю, що в армії потрібно провести внутрішній аудит для того, щоб зрозуміти, наскільки ефективна та необхідна та чи інша чисельність. Якщо сказати звичайною простою мовою, то треба визначити, умовно кажучи, KPI - показник ефективності того чи іншого підрозділу. Наскільки він боєздатний, наскільки бореться за живучість свого піхотинця, а не просто їх "спалює". Бо по факту це саме ті підрозділи, на які треба рівнятись, і які в подальшому потрібно масштабувати. А тут, насамперед, йдеться про ефективність командира та усіх структур підрозділу як у питанні забезпечення, так і, звісно, бережного ставлення до піхотинців. Коли командири про них дбають, це їх мотивує.

"БЕЗ ЗАКОНІВ, ГРОШЕЙ І ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЦЯ РЕФОРМА ЗАЛИШИТЬСЯ ІНФОРМАЦІЙНОЮ КАМПАНІЄЮ"

Народний депутат фракції "Європейська Солідарність", член Комітету з питань нацбезпеки й оборони Ірина Фріз наголошує, що це не реформа, а поки що набір публічних заяв і експериментальних постанов:

- Перехід від примусу до мотивації - правильний напрямок. Ми давно наполягали, що систему мобілізації треба міняти. Але реформа починається не з дописів у соцмережах, а з розроблених законопроєктів, бюджетних рішень і консультацій із профільним комітетом Верховної Ради. Станом на зараз немає головного: правових гарантій для військових, які визначені та закріплені законом, зрозумілого механізму контрактів, фінансового покриття і відповідальності за невиконання.

Це рішення продиктоване і потребами армії, і політичними факторами. Але політичний фактор тут очевидний. Проблеми в ТЦК, порушення прав військовозобов’язаних, корупція і суспільна втома стали надто токсичними для влади. Росія активно використовує ці історії для дискредитації ЗСУ і підриву довіри до України. Але потреби армії теж реальні. Вмотивований військовослужбовець ефективніший за людину, яку система затягнула силою. Армії потрібне поповнення, ротації і нормальне відновлення для тих, хто тримає фронт. Питання - чи влада здатна зробити це не піаром, а законом і ресурсом.

Чи є справедливим розподіл грошового забезпечення, коли військові в тилу отримуватимуть лише 30 тисяч? Пріоритет має бути очевидний: найвище забезпечення — тим, хто воює на передовій і щодня ризикує життям. Виплати на рівні 300–450 тисяч для бойових посад справедливі, але потрібно зробити справедливий механізм нарахування і прозорий контроль. Довести, що фінансово держава має ресурси для того, щоб ці виплати були сталими і стабільними. Я вважаю, що базова ставка для всіх військовослужбовців має бути не меншою за 30 тисяч гривень. Додаткова винагорода має залежати від ризику, участі в бойових діях і реального навантаження.

Строковий контракт — це правильний інструмент. Людина має знати, на який термін вона йде служити, які має гарантії, коли отримає відпочинок і що буде після завершення контракту. Але поки немає змін до законів — немає гарантій. Постанова уряду або наказ Міністерства можуть бути змінені так само швидко, як ухвалені.

Окрема проблема — несправедливість між тими, хто вже служить, і тими, хто тільки підписуватиме нові контракти. Держава не має права створювати ситуацію, коли чинні військовослужбовці опиняються в гірших умовах, ніж нові контрактники.

Контракти можуть спрацювати. Але лише тоді, коли це буде не рекламна кампанія, а юридично захищена система.

Існує дуже високий ризик, що ця реформа не буде реалізована сповна. Сьогодні немає повного пакета законодавчих змін. Немає змін до Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо відстрочки після завершення контракту. Немає гарантій звільнення після визначеного строку служби. Немає закладеного фінансування в державному бюджеті. Це ключове. Військовий не може йти на контракт, який тримається на презентації Міноборони. Він має бачити закон, бюджет і гарантії. Урядові "експериментальні проєкти" не можуть підміняти повноцінну реформу мобілізації. Тим більше в питаннях, які стосуються військової служби, кримінальної відповідальності, СЗЧ, виплат, звільнення і відстрочок.

Під найбільшим ризиком — усе, що потребує грошей і змін до законів. Нові високі виплати потребують змін до Державного бюджету на 2026 рік і чіткого джерела фінансування. Відстрочка після завершення контракту потребує змін до Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Порядок повернення із СЗЧ потребує узгодження із законами про військову службу, Кримінальним кодексом і Кримінальним процесуальним кодексом.

Постанова Кабінету Міністрів № 767 щодо експериментального порядку добровільного повернення із СЗЧ протягом 100 днів — показовий приклад. Такі питання не можна врегульовувати лише постановою уряду. Це має бути чітко синхронізовано із законами, інакше держава створює правову невизначеність для військових, командирів і слідчих органів. Без законів, грошей і відповідальності ця реформа залишиться інформаційною кампанією. За її реалізацію політичну відповідальність несе чинна владна команда. Президент Зеленський є Верховним Головнокомандувачем і відповідає за стратегічні рішення у сфері оборони. Міністр оборони Федоров став публічним обличчям цієї реформи, тому також несе персональну політичну відповідальність за її результат. Але ми вже знаємо цю модель: якщо буде успіх — його привласнить Банкова. Якщо буде провал — відповідальність спробують перекласти на Верховну Раду, Кабмін, військових або "погану комунікацію". Так не має бути. Реформа мобілізації — це питання виживання держави, а не політичного піару. Тут має бути персональна відповідальність, законодавча визначеність і гарантоване фінансування.

"Є ВЕЛИКИЙ РИЗИК, ЩО РЕФОРМА НЕ ПРИБЕРЕ ПРОБЛЕМУ ГЛИБОКОЇ НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ"

Військовослужбовець та екснардеп Ігор Луценко сподівається, що заявлені пропозиції – це лише частина заходів у межах армійської реформи:

- Аналізуючи те, що я чую та читаю, роблю висновок, що це істотно не вплине ні на силу армії, ні тим більше на справедливість служби. Але є якийсь рух, що вже добре. Моя оптимістична гіпотеза полягає в тому, що було презентовано лише частину тих пропозицій, можливо, для того, щоб зібрати фідбек.

Звісно, запланованих заходів недостатньо. Єдиний ефект, який може бути, - покращення долі одного невеликого сегмента військових, а саме піхотинців і штурмовиків. Але це крапля в морі. У мене є підозра, що у Федорова трохи переоцінюють значення того, що потрібно щось робити саме зі становищем класичного піхотинця. Тобто вони вважають, що треба більше піхоти? Так її завжди не вистачатиме. Тут необхідно змінювати зовсім інші речі, а не просто збільшувати чисельність піхотинців. Але проблема в тому, що піхота зараз не має того значення, як, наприклад, чотири роки тому. Зараз "скелет" армії — це пілоти БПЛА. Саме від того, як їм в армії, залежить і те, як вона загалом почувається – добре воює чи погано. Поки що від "дроноводів" щодо цієї історії якихось позитивних відгуків не чути. Принаймні з того, що я бачу навколо себе, і що пишуть у моїх соцмережах. Навряд чи ця реформа спрямована на пілотів БПЛА. Пілот — це висококваліфікований фахівець, а судячи з того, що пропонують, для них усе залишається плюс-мінус так само, як і було. Можливо, я помиляюся, однак мені здається, що їм буде неприємно, коли сусід-піхотинець на позиції отримуватиме більше, а вони просто сидітимуть поруч і залишатимуться при своєму.

Для того, щоб зрозуміти, чи зможе держава покривати грошові виплати, які запланувала, треба все-таки побачити зміни в бюджеті та загалом фіскальну політику. Зараз ми побачили, що проголосували за підвищення зарплат поліцейським. А тут - лише презентації. Тому поки що нічого конкретного з цього приводу сказати не можна.

Важко сказати, чи запрацює нова контрактна система в тому вигляді, в якому її пропонують, тому що тут залишається невідомою одна змінна. А саме: якщо люди не підписують ці контракти, то що тоді? Виходить, що для них узагалі нічого не змінюється? Якщо буде саме такий підхід, то краще не стане. А можливо, в чомусь навіть залишиться образа через те, що не було зроблено якихось справді хороших кроків, а під виглядом реформи провели зміни, які не були очікувані.

Я думаю, що за нинішніх умов навряд чи військові отримають більше можливостей впливати на власне службове становище. Важлива ж не саме буква контракту, а механізми, які дозволяють будь-яке писане право реально застосовувати в армії. А їх немає. Тут панують свої поняття, свої неписані правила. І всі закони України, Конституція, контракти мають глибоко вторинне значення. Тобто армія - це територія, де право не діє. Тому є великий ризик того, що нинішні контракти, які пропонуються, і взагалі ця реформа не приберуть проблему глибокої несправедливості всього, що відбувається з військовими. А це дуже важливо. От яким чином враховуються заслуги тих, хто воює чотири чи шість років? Поки що ніяк. Я сподіваюся, що це ще може бути виправлено.

"НЕ ВРАХОВУЄТЬСЯ ФАКТОР УХИЛЄСІВ, ЯКИХ ЛОВЛЯТЬ В ЄВРОПІ Й США"

Офіцер ЗСУ, ветеран Микола Мельник озвучив плюси та мінуси, як бачить у цій реформі:

- Згідно з постановою Кабміну №768, впроваджуються такі контракти з термінами служби: піхота, солдатсько-сержантський склад - 10 місяців для тих, хто служить;

піхота солдатсько-сержантський склад - 14 місяців для тих хто ще не служить;

всім іншим категоріям два роки; демобілізовані ветерани - від 6 місяців. Ідея якісна. З негативу, перше, те, що не врахований фактор попередньої служби, тобто пофігу чи ти воюєш з 2014-го, 2022-го чи тебе зловили у 2026-му. Друге, немає відповіді, що робити через 10 місяців. От зараз всі підуть підпишуть контракт, в травні 2027-го дембель. Хто триматиме фронт, коли з армії піде "кістяк"? Чи ми не збираємося воювати у другій половині 2027-го?

Я б все ж зробив диференційований підхід. Хто мобілізований до першого січня 2024 року - 10 місяців, з січня 2025-го - 16 місяців, з січня 2026-го - 22 місяці. Це забезпечить врахування факторів стабільності і справедливості.

Також не враховується фактор ухилєсів, яких ловлять в Європі й США та депортують до України. Тобто чувак собі чилив в районі Майямі. Поїздив бухий. Попався. Депортований в Україну і вуа-ля ті ж самі умови, що і для інших. Фігньою попахує.

Щодо грошового забезпечення. По факту так: ті, хто сидять на СП-ці – 270 тисяч гривень, на пункті управління – 150 тисяч, за день штурмових дій при відновленні втрачених позицій – 20 тисяч, за день штурмових дій на території противника – 40 тисяч. Сума в 460 тисяч на місяць є граничною. Із позитиву все ж те, про що так довго говорили: підняли зарплату піхоті майже втричі.

Із негативу щодо армії і мобілізаційного процесу бачу таке: перше, гроші і визначені строки служби жодним чином не будуть сприяти мобілізації, просто відпаде пару відмазок. Друге, без реальної відповідальності за дизертирство і СЗЧ люди продовжуватимуть служити за бажанням. Третє, без реальної пропаганди і публічного засудження фактів перешкоджання мобілізації ми матимемо все більше і більше нападів на військовослужбовців ТЦК та СП. Четверте, немає відповіді, що робити з дуболомами (неадекватними командирами. – О.М.), від якого і самий мирний солдат втече. П’яте, деформована система нагородження, коли нагороди падають на груди штабу і фаворитів не сприяє моральному духу. Шосте, важливо в рамках підвищення грошових винагород посилити контроль за батальйонами і бригадами сімейного типу, коли дружини, коханки, коханці, водії батьків-командирів по документахм з "передка" не вилазять.

Водночас при всьому скепсисі і відчутті, що десь все ж на@буть, але плюсів я бачу більше. Зробили те, що мали зробити ще восени 2023 року.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"