Шлях від розбору завалів після прильотів до полювання на російських пілотів БПЛА: історія одесита на позивний "Кальмар"
— Вікторе, а звідки у вас позивний Кальмар? — запитую я у 37-річного заступника командира роти з батальйону БПЛА "Шершні Довбуша". — Це якась одеська історія? Чи ви прихильник відомого південнокорейського серіалу?
Кальмар посміхається.
— Коли ми вже закінчували курс БЗВП, то старожили почали придумувати новоспеченим безевепешникам позивні — каже він. — Одному щось придумали, другому… Я думаю: треба цей процес взяти під контроль, щоби мені щось не придумали.
— Мудро.
— Доходить до мене черга, вони і кажуть: ти ж з Одеси, тут треба підібрати щось пов’язане з морем. — Давайте Кальмар. — Чудово, давай Кальмар.
Вийшов непоганий позивний — з гумором, пов’язаний з морем і, як на мене, досить універсальний.
— Я б сказав — в одеській стилістиці. Загалом у Одесі ви були приватним підприємцем, але з початком війни стали добровольцем-рятувальником. Як так сталося?
— Це сталося у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення. Перша реакція — безумовно, страх; потім — нерозуміння, що в таких ситуаціях роблять, як діяти. Оскільки я людина за натурою добра, ніколи себе не пов’язував зі Збройними силами або чимось військовим. Тому негайної думки про те, що треба йти до Збройних сил, не було — така у мене внутрішня конституція. Але відчуття того, що потрібно щось робити, бути корисним — було. Вирішив скористатися тим, що у цивільному житті займався альпінізмом, ходив у гори, тобто мав навички роботи в складних умовах, з мотузками, мав техніку і розуміння, як це працює.
— Для рятувальника — навички дуже важливі.
— Так. І от з однодумцями, з людьми з альпіністської тусовки, створили добровольчий рятувальний загін і намагалися бути корисними саме в цьому напрямку. Застосовували ці навички коли були масовані прильоти. В Одесі розбирали завали, часто їздили допомагати колегам у Миколаїв, який на той час потерпав від обстрілів більше, ніж Одеса.
— Що вам як рятувальнику запам’яталося найбільше?
— Вночі ми були на чергуванні, надійшов виклик, що в приватний будинок прилетіла ракета. Виїхали на місце прильоту — і почали вилучати з-під завалів залишки загиблих. Як виявилося, це був Олексій Вадатурський (Герой України, власник агрогосподарської компанії НІБУЛОН) з дружиною... Потім, коли підірвали Каховську ГЕС, ми також виїхали в Херсон і надавали допомогу в евакуації з затоплених місць. Вся Україна там була, незалежно від того, чи ти рятувальник, чи лікар, чи просто любиш тварин. Кожен прагнув допомогти, хто на машині, хто на човні. Дуже піднімало настрій оце відчуття єдності, коли люди потерпають від якогось лиха. Це у нас, українців, — одна з найкрутіших рис. Як би ми не гризлися у звичайні часи, як настає якась, перепрошую, ср*ка, — ми гуртуємося і допомагаємо одне одному.
— Перегорнімо сторінку. Як ви опинилися серед "Шершнів Довбуша"?
— Йшов час. Минув рік війни. Дуже багато моїх друзів пішли до Збройних сил. І мені не давала спокою думка, що того, що я роблю — недостатньо. Я не міг нормально бути поза війною. Думаю: добре, треба якось йти до Збройних сил.
Це був поступовий процес, бо я одразу хотів його зробити максимально контрольованим. Тобто зробити таким чином, щоб мої навички були максимально ефективно застосовані. Почав вивчати вакансії, які бувають. Перша думка була — піти артилеристом. Бо в піхоту було, з одного боку, страшно, а з іншого — я не зовсім розумів, наскільки там знадобляться мої скіли.
Хотілося, щоб, якщо стріляти, то з чогось потужного. Думаю: а який у нас найбільший калібр у Збройних силах? Дізнався, що — 230, "Піон". А яка бригада використовує Піон? 43 бригада. Зайшов на їхню сторінку у фейсбуці: чи можна служити у вашій бригаді? Мені відповіли, що наразі вільних місць немає.
— Трошки дивно.
— Тоді це мене не здивувало — а зараз дивує, тому що у всіх є нестача особового складу. Зараз я розумію, що це була дуже дивна відповідь... Менше з тим. У мене багато друзів пішли до аеророзвідки. Я не пішов — бо не люблю бути у мейнстрімі. Намагаюся свій шлях шукати. Думаю, ще буду шукати вакансії, але не хочу до аеророзвідки. І потім, дрони, дрони — оце все мені незрозуміле. Тому я продовжував шукати вакансії. І тут мій друг зі Збройних сил каже: тобто в аеророзвідку ти не хочеш, а як щодо ударних дронів?
Перша моя думка: ударні дрони — це ті, що на Москву літають? О, цікаво. Почав вивчати цю тему. Як виявилося, це ж не тільки ті, що на Москву летять, це ще fpv, важкі бомбери; та й ті самі мавіки, якщо на них причепити гранати, — теж ударні дрони. Тобто якийсь компроміс між аеророзвідкою та артилерією.
І так сталося, що в інстаграмі я був підписаний на Андрія Оністрата. Він якраз збирав роту ударних безпілотних авіаційних комплексів — і написав пост, що, от, шукаємо людей для служби в лавах Збройних сил. Думаю, а чого б йому не написати? Написав, він каже: приїжджайте на співбесіду.
Поїхав у Покровськ із Одеси на співбесіду. Ми поспілкувалися; мені ставили питання про мої знання, скіли. Він каже: ми вам передзвонимо.
Перші 3 місяці у "Шершнях" я був солдатом-споряджувачем мавіка. Потім місяць — пілотом на мавіку. А потім наш підрозділ отримав важкі бомбери, "Вампіри" — і мені запропонували: не хочеш на важкому? А я ж давно вже хотів чимось великим гупати (посміхається, — Є.К.)...
Мене підтягнули в цю движуху. І на важких бомберах я теж спочатку споряджав, потім став пілотом, а потім — командиром екіпажу. На Авдіївку ми вже заїхали як екіпаж — я і мій побратим. Всю Авдіївсько-Покровську кампанію ми з ним працювали вдвох на бомберах. Було важко, але зробили купу роботи. Знищили достатньо ворога, зробили свій внесок в оборону України.
— Знайдуться диванні вояки, які скажуть: яка там у цих пілотів небезпека, якщо вони пілотують із землі? Розкажіть, яка небезпека була під Покровськом.
— Основна проблема, яка завдавала нам дуже клопоту на той час (2023-2024 рік, — Є.К.), — це, по-перше, КАБи. Дуже ми від них потерпали. Артилерійські обстріли знову ж таки. Вже ближче до другої половини 2024 року ворог почав активно використовувати fpv-дрони.
Заїзди вже теж були веселі — постійно зі сканером і на зв’язку з КП: як там обстановка по небу? Тобто основна проблема — fpv-дрони.
— Тим більше, підрозділи БпЛА з особливим завзяттям і азартом працюють один проти одного...
— Авжеж. Найбільший азарт — це знайти своїх, умовно кажучи, "колег" — і працювати саме по них. Безумовно, коли у тебе є дані, що десь у твоїй зоні досяжності працює екіпаж ворожих БпЛА, ти зробиш все можливе і неможливе, щоб до них добратися і завдати їм шкоди. Щонайменше — унеможливити їхню роботу, а як максимум — знищити їх повністю.
— Маленький лікнеп: що таке "Вампіри", які в них характеристики?
— "Вампір" — це вже бойова класика важких бойових дронів. Як на мене, це як автомат Калашникова у Збройних силах. Його дуже широко використовують у ЗСУ. Переваги "Вампіра" в тому, що він відносно простий: у разі якихось пошкоджень можна відремонтувати на колінці за допомогою, умовно, скотчу і палок. Порівняно з іншими дронами, які потребують більшої ніжності й експертності в ремонті, "Вампір" — простий, доволі надійний апарат масового використання. Коли ми починали, літали десь на 7 кілометрів з вантажем 10-12 кілограмів. З часом технології покращувалися, робили апгрейд "Вампіра" — і зараз ми можемо на ньому залізати на 12-15 кілометрів з вантажем 10-12 кілограмів.
— Про який саме вантаж зазвичай ідеться?
— Дуже гарне питання. Важкі бомбери, попри назву, виконують три види задач. Перший — вогневе ураження. Другий — мінування. Третій — логістика. Використовуємо — залежно від потреб вашого підрозділу. Що для вас більше у пріоритеті — відпрацювати по ворогу, забезпечити передові позиції провізією чи замінувати логістичні шляхи на під’їзді до лінії оборони — те завдання бомбер і виконує.
Частіше за все це — відпрацювання по ворогу. Коли ідуть активні наступальні дії, зрозуміло, що ти не займатимешся логістикою, бо тобі перш за все необхідно зупинити ворога. Тому ти першочергово відпрацьовуєш по ворогу. Саме завдання вогневого ураження превалювало в Авдіївській кампанії. Коли інтенсивність бойових дій трохи зменшувалася, ворога ставало вже не так багато, його потрібно було шукати, виявляти, у нас звільнявся час. Щоб не сидіти, ми займалися мінуванням — заміновували логістичні шляхи. З часом, коли ускладнилася логістика на наші передові позиції через активність fpv і активність ворожих дронів, у нас був акцент саме на доставку провізії.
— Скільки кілограмів зараз може нести "Вампір"? Раніше було 10. Нині — 15?
— Зараз, окрім "Вампіра", ще є важкі бомбери, які ми використовуємо — так звані старлінколети. Вони мають більшу вантажопідйомність, вже 15-20 кг на 10-15 кілометрів можуть занести. На них зараз зручніше літати. У характеристиках, які сьогодні має "Вампір", на найбільш активних ділянках фронту він вже трохи програє іншим бомберам. Але в тій смузі, де ми зараз працюємо, він показує себе досить гарно. Знову ж таки, все залежить від загальної обстановки. Десь він більш ефективний, десь — менш. У нашій смузі це досить ефективна зброя. Коли ми працювали на Покровську його ресурсу вже не вистачало, він не летів на ту дальність, на яку нам було потрібно, і не ніс стільки вантажу, скільки було потрібно. Отже, нам потрібно було переходити на інші засоби. Але в новій смузі (на Сумщині) він знову отримав "друге дихання", і ми знову із задоволенням його використовуємо.
— Скільки зараз коштує базовий "Вампір"?
— Це дуже відносні цифри — залежить від того, хто купує, яким чином. Зараз ми часто купуємо за є-бали. І, наскільки я пам’ятаю, коштує це десь мільйон двісті тисяч. Можу помилятися, бо давно не цікавився, тому що наразі виконую трохи інші задачі.
— Якими чіткими характеристиками чи навичками має володіти людина, щоб керувати "Вампіром?"
— Не можу сказати, що для керування "Вампіром" потрібний якийсь необхідний набір навичок. Основна необхідна риса — бажання вчитися та бажання вражати ворога. Все інше ти зможеш спокійно здобути. Я не знаю жодного військовослужбовця, який хотів би навчитися на "Вампірі", але у нього щось не виходило.
— Я спілкувався з одним із "Шершнів" — пілотом "Вампірів" на позивний Колектор. З міркувань безпеки він заборонив викладати свої фото з відкритим обличчям. Обґрунтована позиція?
— Цілком. Як ми полюємо на наших опонентів-дронщиків — так і вони полюють на нас. А екіпажі важких бомберів — ще більш цінна ціль, бо завдають більше шкоди ворогу.
— Якщо вже після війни ветеран на позивний Кальмар прийде до школи і діти спитають "Дядьку, які три найуспішніші вильоти у вас були?" — що скажете?
— Перше, чим пишаюся, — не вогневе враження, а саме мінування. Вночі був виліт; якраз була передишка, не було атак, але на ранок планувалися, і ми отримали завдання замінувати під’їзні шляхи. Спорядили міни і рознесли їх у визначені точки, де планувався наступ ворога. Відпрацювали, поїхали додому, лягли спати. Прокидаюся — і мені скидають відео, як їхали дві БМПи — чітко за тим маршрутом, який ми замінували. Їдуть-їдуть — ба-бах! — на нашій міні підривається перша БМП. Друга її об’їжджає — і підривається на нашій міні! Тобто такий даблстрайк.
Це мене дуже потішило. В якийсь момент, коли ти не завдаєш вогневого ураження, здається — господи, нащо те мінування, кому воно потрібно, краще полетимо і бахнемо по якомусь бліндажу і щось десь знайдемо. А тут я зрозумів, що все це — не дарма. Що за один виліт мінування наступного дня було знищено дві бойові піхотні машини ворога.
— Це був перший найкращий виліт. № 2?
— Знову ж таки, повертаючись до пошуку наших опонентів-дронщиків. Під час Авдіївської кампанії ми виявляли їхні позиції… Рельєф дозволяв нам знижуватися до рівня земля на території ворога — таке не завжди можливо, іноді доводиться відпрацьовувати з великих висот. І от, виявивши чергову позицію ворожих пілотів, як ми робили? Брали з собою протитанкову міну, підлітали до їхньої позиції, вони ховалися — а ми їм міну просто на вхід скидали. Міну закочували в бліндаж — і потім феєричний вибух...
— Давайте тоді № 3 — по логістиці.
— По логістиці часто буває, коли хлопці на передових позиціях — не в оточенні, але з дуже важкою логістикою — потребують провізії. Нам телефонують з інших батальйонів, в яких немає засобів це зробити. Ми ж намагаємося першочергово задовольняти потреби хлопців, бо завдяки їм ворог не доходить до нас. То маємо робити все можливе, щоб забезпечити їх необхідними засобами, їжею, водою. Особливо хлопців, які на нулі або в оточенні. Якщо таке трапляється, відкладаємо всі справи — і несемо хлопцям все необхідне.
— Що саме входить до таких вантажів?
— Влітку особливо критичне — це вода. На позиціях немає багато води, її і носимо. І їжу. Хоча "багато" — то умовне поняття. Це не те що норма, але для того, щоб вони могли функціонувати, жити і вести бойові дії. Для виживання. До таких вантажів зазвичай входить вода, їжа, медикаменти, сухпайки. Іноді в суперекстрених випадках можемо заносити і вдень. Вважається, що важкі бомбери — це нічні дрони, бо вони великі. Але з часом все змазалося. Іноді ефективніше і вдень працювати. Припустімо, у Покровську взагалі прив’язка — вночі тебе в небі легше спалити тепловізійною камерою.
— Зараз "Шершні Довбуша" воюють на Сумщині. Чим цей напрямок відрізняється від інших?
— Це кардинально різні напрямки. З точки зору бойової інтенсивності Покровськ і Суми взагалі непорівнянні. Але на Сумщині свої особливості. Ми любимо жартувати, що нарешті на четвертий рік війни єгерська бригада попала не в поля і посадки, а в ліси. Там є своя специфіка. Як не дивно звучить, для єгерської бригади це — новий досвід.
— І в чому вона полягає, ця специфіка лісів Сумщини?
— В наявності високих дерев. Раніше ти приїхав у посадку, на її край поставив свою антену, бажаю здоров’я, полетів — все, працюєш. А тут нюанс в тому, що ти посеред лісу. Ти не винесеш на край лісу антену, бо він може виходити зовсім не на той бік. Стоїш посеред лісу — і тобі необхідно там організувати свій злітно-посадковий майданчик, з якого ти можеш працювати. Відповідно, потрібно опанувати навички лазіння по деревах, знайти дерево повище, залізти на нього, причепити свою антену — і з цього працювати.
Плюс географія. Сумщина — особливий регіон, який мені особисто нагадує Карпати: ліси і якщо не гори, то пагорби, якісь яри. Лісові дороги. Покровськ нас розбестив тим, що там переважна більшість шляхів — асфальтовані дороги. Тут переважна більшість шляхів — це багно, бруд, лісові дороги. Відтак, ті транспортні засоби, які ми використовували на Покровську, або не підходять, або дуже швидко ламаються. Вони не підходять для виконання задач у цій смузі. Доводиться швидко адаптуватися, шукати оперативні рішення — квадроцикли, мотоцикли, більш легкий маневрений транспорт.
— Як вважаєте, чи мають сум'яни очікувати, що інтенсивність обстрілів ближче до зими зросте?
— Основні засоби ураження у нас, за власним спостереженням, — це дрони. І знов-таки, аналізуючи загальну обстановку, Суми наразі не є зручним напрямком для наступу. Чому? Ландшафт. Болота, ліси — дуже незручний рельєф, щоб організувати наступ. Це як Волинь, Білорусь.
— Зараз популярна точка зору — що у війні або настав злам на нашу користь, або ось-ось настане. Головна причина цього зламу — перевага Україна у БПЛА. Маємо масштабування українського ВПК, нові тактичні підходи. Згодні? Цікаво почути думку професіонала.
— Я ж теж не військовий стратег-аналітик. Звичайний офіцер Збройних сил, який бачить тільки свою ділянку фронту. Але якусь свою думку я маю. Наразі дійсно відбувається перелам. Це відчувається у нашій смузі — перелам і наше домінування в безпілотних технологіях. Це не говорить про те, що ворог не буде намагатися вживати контрзаходів. Але наразі фіксуємо нашу перевагу в безпілотних апаратах.
— У росіян — жорстка державна вертикаль виробництва БПЛА, у нас — різноманіття приватних контор — великих, маленьких, середніх. Відповідно, у нас квітнуть різні напрямки інженерної думки, БПЛА уособлюють собою різні пріоритети на полі бою. І це розмаїття значно ускладнює росіянам життя.
— Так. Саме великий зоопарк засобів з нашого боку, як на мене, дає більше переваг, ніж недоліків. Тому що це потребує від ворога купи засобів протидії на такий зоопарк. Це не те, коли у тебе, умовно, один засіб, ворог на нього винайшов протидію — і все.
— При цьому всі завжди сходилися на тому, що їхня сильна сторона — РЕБ.
— Але зараз ми володіємо технологіями, які дають змогу іти на крок попереду. Вони нас наздоганяють у засобах протидії. Тобто ми їм завдаємо ураження, минає якийсь час — і вони тільки починають якось цьому протидіяти.
Але якщо повертатися до питання зламу, дійсно, наразі є таке відчуття, і це надихає. Але дуже важливо не розслаблятися, а продовжувати працювати удвічі більше. Інакше все піде по колу.
— Коли чуєте, як щоразу нові БПЛА потрапляють у сусідні з Україною країни, що їх туди "заносить", про що думаєте? Про те, що це росіяни провокують європейців через свої дрони? Чи про те, що вони за допомогою РЕБа збивають з курсу наші апарати?
— Це залежить… Може, це прозвучить не дуже гуманно, але коли російські апарати пролітають нашу територію і залітають на територію наших західних сусідів, то, бажаю усім добра, але я це розцінюю як спосіб трошечки роздуплити наших сусідів. Щоб для них це не була якась абстрактна війна, яка десь іде. Щоб більше заходів власної підготовки до якихось майбутніх конфліктів проводили.
— А якщо наші збиті російським РЕБом БПЛА залітають на ту сторону?
— Це війна. Ліс рубають, тріски летять — ми телефонуємо і вибачаємося.
— На вашу думку, росіяни справді налаштовані на експансію до Європи (у що вірять багато людей у Балтиці, Польщі, інших країнах)? Чи вони гібридно блефують, бо в реальності сточилися об ЗСУ?
— Це більше блеф — як і розмови про застосування ядерної зброї: мовляв, а зараз ми починаємо воювати на повну. Якби вони могли воювати на повну, вони б давно вже це зробили. А так це просто розмови на користь бідних. У них немає можливості. Вони не можуть у нас тут умовну Малу Токмачку взяти...
— Як кажуть на бюрократичних засіданням, перейдімо до кадрових питань. Як заступник командира роти, ви регулярно буваєте на полігоні і не тільки, рекрутуєте людей до себе у підрозділ. Як підходите до цього процесу? Багато хто з ваших колег зітхає, коли мова заходить про якість контингенту мобілізованих.
— Основна проблема в людях, яких зараз залучають до лав ЗСУ, полягає в тому, що їхня довіра до держави і Збройних сил підкошена вже на тому моменті, коли їх запакували в бусик. А таких людей серед тих, що ми рекрутуємо на пунктах розподілення, немало... Трохи поясню, як працює схема: людину бусифікують, за її бажанням (чи без її бажання) привозять на ВЛК. Вона приходить ВЛК. Після цього є пул підрозділів — кожен з яких пропонує потенційному рекруту вступити саме до нього.
Особисто мені зараз видається, що вступ до Збройних сил потенційно став комфортним — бо ти можеш сам обрати підрозділ. Ба більше — за тебе будуть ще боротися різні підрозділи. І якщо ти адекватна розумна людина, у тебе є шанс потрапити до топового підрозділу ЗСУ. В тому числі в підрозділи СБС (Сили безпілотних систем). Для довідки: коли я працював у Дарницькому ТЦК, і привезли людей, то серед них відбір до своїх підрозділів проводили: "Птахи Мадяра", "Немезис", "Ахилес", "К-2", "Шершні Довбуша" і менш відомі підрозділи. Тобто це, по суті, — топеліта Збройних сил. Відповідно, у людей є можливість потрапити до еліти ЗСУ.
Але проблема у тому, що потенційні рекрути не розуміють, наскільки гарні перспективи перед ними відкриваються. І вони до цього дуже скептично ставляться. Їм здається, що їх намагаються десь на#бати. І дуже складно людині пояснити, що вона не йде до піхоти.
Тому наразі основна задача — посіяти в людях довіру до структури Збройних сил. Я так розумію, наразі міністр Федоров цим питанням активно займається. Дай Боже йому в цьому сил.
— "Шершні" перебувають у постійному пошуку нових кадрів. То що саме ви можете запропонувати новачкам? Дайте медійну версію того, що ви кажете рекрутам.
— Перше й основне: "Шершні Довбуша" переважно сформовані з цивільних, тому наш підрозділ функціонує більше не як військовий підрозділ, а як компанія, заснована на людських стосунках, на цивільних. Мінімум затягів армійських, звичайні людська комунікація, взаємодія. Якщо ти людина і поводишся як людина, якщо ти маєш щось у голові, до тебе буде таке ж ставлення.
Друге — можливість займатися тим, що у вас виходить найкраще. Знову ж таки в рамках роботи нашого підрозділу: або пілотування, або ремонт, саперна справа, якась паперова робота, документообіг, програмування. Ці скіли ви максимально можете застосувати у нас. Головне — це бажання. Я зараз дуже боюсь вживати слово мотивація, бо його затаскали, але загалом зараз дефіцит саме мотивованих людей.
— Ви за освітою — інженер-теплотехнік. А ваші побратими? Вони хто за фахом?
— Журналіст, дизайнер, приватний підприємець, айтівець, ще один приватний підприємець, юрист, ще один юрист, будівельник, різнороб, фотограф... Це я тільки пілотів назвав.
— Тобто не те, щоб вони одразу народилися пілотами БПЛА...
— Ніхто з нас не мав уявлення, що таке БПЛА. В тому числі я, допоки не прийшов до Збройних сил, взяв пульт і не спробував політати. Ніхто не знав, як воювати, які тактики застосовувати, яким чином споряджати гранати в дрон, як вкручувати детонатор у fpv-дрон, як на тому fpv-дроні літати, як їздити на квадроциклі чи звичайному автомобілі. Ці скіли і навички ми здобули вже тут. І тепер експертиза у них максимальна.
— Важливе питання — що по грошах?
— Забезпечення. Заробітна плата плюс премія. Бойові пілоти, які працюють на позиціях, наразі отримують 100 тис. державного забезпечення.
— Ви зараз у відпустці. Приїхавши до Києва і заглянувши до соцмереж, не прифігіли від того, які у нас тут точаться баталії навколо пам'ятника Булгакову і тому подібних речей?
— Чесно кажучи, вперше від вас дізнався про цю новину. Не дуже концентруюсь на питаннях, які не допомагають мені тримати себе у бадьорому настрої; відволікають від виконання моїх завдань і демотивують. Я намагаюсь від цього абстрагуватися. Це мені дуже допомагає не тримати зайвого у голові. Не витрачаю енергії на безглузді, даремні балачки, суперечки і решту.
— Вікторе, а ви як одесит бачили монолог відомого роспропагандиста Соловйова про Одесу? Мовляв, то раніше Одеса була руським містом, а тепер ні, бо одесити "обєсчєстілі" себе у травні 2014, тому треба його спочатку знищити, а потім відбудувати...
Що б ви як одесит йому відповіли?
— Відповів би так: дядю Вово, ідіть нах#й. Оце все, що я можу йому сказати.
Вони дуже багато говорять того, що не можуть зробити. Хай говорять, хай вигадують щось у своїх вологих фантазіях. Це нічого спільного з реальністю, з тим, що буде у майбутньому, не має. Взагалі!
Євген Кузьменко, Цензор.НЕТ
