Відкритий експорт: чи перемогли українські зброярі і які виклики на них ще чекають
Початок літа вийшов дуже вдалим для українських зброярів. Україна була успішно представлена на Eurosatory 2026 – 80 компаній проти 5 стендів 4 роки тому. Під час виставки оголошено близько 20 заяв про подальшу колаборацію з іноземними виробниками.
1 липня Кабмін ухвалив постанову про відкриття експорту зброї. 3 липня президент Володимир Зеленський після Ставки заявив: "Україна вийшла на здатність виробляти такий обсяг технологічних видів зброї, який може довгостроково перевищити російські спроможності".
Україна більше місяця успішно атакує російські виробничі потужності, які насичують її економіку. Ми із задоволенням дивимось кадри палаючих заводів і черги за бензином.
Але чи дійсно наш успіх відкриває нам усі двері, зокрема для продукції українських зброярів?
Заступник верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Джон Стрінджер розповів виданню Business Insider, що союзникам варто вчитися саме "темпу засвоєння і адаптації технологій" в Україні, де він вимірюється тижнями.
За його словами, успіх України значною мірою тримається на тому, що на передовій поруч із військовими працюють технологи й виробники, тож "уроки не просто вивчають - їх реально застосовують".
Такий швидкий цикл - тестування, виявлення недоліків, доопрацювання і повторне випробування - дійсно є головною перевагою.
Під час Defence talks, організованих в червні Незалежною антикорупційною комісією, учасники дискусії, зокрема керівник служби роботизованих комплексів батальйону "Вовки Да Вінчі" Олександр Ябчанка наголосив, що якщо в 2022-2023 ми воювали в основному артилерією, то зараз 80% уражень здійснюється дронами, які швидко еволюціонують.
Антон Мельник додав, що якщо ще в 2025 оновлення дронів займало кілька місяців, то зараз це відбувається щотижня. І це реалії.
Все частіше в західних ЗМІ можна читати про те, що українські військові на навчаннях перемогли військових з країн НАТО. А дехто чесно визнає, що якщо з лінії фронту прибрати українських військових і запустити іноземних, давши ту саму зброю, то вони нічого не зможуть зробити.
І це не тільки про бойовий досвід як тактику і стратегію, але й про те, скільки українські військові докручують всього в майстернях до того, що їм видає Генштаб.
НАТО, правда, є чого повчитись в Україні. Тут Джон Стрінджер має рацію. Швидке тестування, виявлення недоліків, доопрацювання і повторне випробування - створюють нашу перевагу. Так як і конкуренція на цьому ринку десятків компаній.
Більше того, НАТО вчиться у нас не лише швидкості випробувань і кодифікацій. Воно вивчає нашу еволюцію і швидкість закупівель. Навіть дивлячись на цей процес з точки зору стратегічного огляду закупівель Україна-НАТО, можна зрозуміти, що Україна пройшла швидко такий складний шлях і розвинула закупівлі, що деякі індикатори, затверджені 2 роки тому вже не актуальні.
І тепер вже в наших закупівельників вчаться, зокрема щодо роботи таких інструментів як Brave1 та Dot-chain.
Наш накопичений воєнний досвід справді має стати товаром, для вигідного обміну з партнерами.
Але перші два пункти, на жаль, не гарантують, що українська зброя швидко завоює світові ринки.
Отже, повернімось до Eurosatory 2026.
"Сьогодні Україна представлена 75 компаніями — це справжній прорив. Щороку, відвідуючи цю виставку, я бачу прогрес. Але цього разу це вже не просто прогрес, а справжній тріумф нашої оборонної промисловості. Усі тут відчувають, що Україна стає вагомим гравцем на світовому ринку озброєнь", - підсумовував виставку посол у Франції Вадим Омельченко в коментарі журналістам.
За результатами виставки оголошено про майже 20 різних колаборацій, зокрема:
- Fire Point + німецька HENSOLDT — угода щодо стратегічної співпраці ППО FREYJA, зокрема HENSOLDT постачатиме та інтегруватиме радари TRML-4D, які вже використовують в Україні. Один такий радар може одночасно відстежувати до 1 500 повітряних цілей, пише AIN;
- КБ "Луч" + MBDA підписали меморандум про співпрацю — що передбачає розвиток крилатої ракети NEPTUNE2
- "Українська бронетехніка" оголосила про співпрацю з чеською AviaNera, щоб виробляти двигуни для ракет і дронів;
- Frontline Robotics + українсько-данська Dropla— співпрацюватимуть у розробці роботизованих систем проти дронів, продовження інтеграції "Бурі" на платформу THeMIS;
- Українська компанія AIDronesUA та шведська Njord Technology домовилися про запуск виробництва наземного роботизованого комплексу MAUL у Швеції,
- MAC — партнерство щодо дрона-перехоплювача Dead Fly та морського безекіпажного KATRAN з виходом на ринки Європи й Африки
З експонатів-прем’єр: реактивний UAV-290 від Укроборонпрому (до 800 км/год) і підводний SEA TRIDENT від Global Mark (1000 кг, 2000 миль), оновлені FP-1/2 з ШІ — ударна версія тепер несе 200 кг на 370 км.
Все чудово.
За тиждень на URC знову оголошують про чергові колаборації.
Але поряд з цим відбувається European defence security sammit, де говорять про те, як розвивати європейську оборонну промисловість. І там в кулуарах присутня аж одна оборонна компанія з України, а на сцені аж один спікер від нас, та й той не представляє офіційну владу.
Між тим, дискусія для нас дуже важлива.
Бо, з одного боку, єврокомісар з оборони Андрюс Кубілюс каже: "Було б важко зрозуміти, якби ми не інтегрували найінноваційнішу оборонну промисловість світу в нашу європейську оборонно-технологічну та промислову базу. Ми повинні інтегрувати Україну в нашу європейську оборонну промисловість, у наш європейський оборонний ринок і в наш майбутній Європейський оборонний союз".
Сам ЄС зараз не в простій ситуації через зміну політики США. Якщо США заберуть з Європи стратегічні енейблери, то їх заміщення коштуватиме сотні мільярдів. Кільський інститут (Німеччина) в своєму дослідженні говорить про 500 млрд євро. Бюджет, передбачений Єврокомісією на 2028-34 рр ,– це 131 млрд. Тому Кубілюс пропонує залучати місцеві бюджети, де є 7 трильйонів.
Водночас, він також звертає увагу, що до 80% оборонних закупівель у Європі проходить через прямі контракти за ст. 346 ДФЄС, без конкурентних тендерів. Наслідок: кілька компаній фактично монополізують ринок, а стартапи і малі та середні підприємства не мають ні простору, ні можливостей для входу. Звідси ЄС упирається в проблему - "немає ринку — немає інновацій" , тому Кубілюс пропонує робити не 27 бюджетів, а один інтегрований ринок.
І тут починається запекла дискусія. Представники менших європейських країн кажуть, що великі європейські збройні компанії з поточних інтересів блокують транснаціональні альянси і менші компанії, і пропонують долучати в проєкти менші компанії з Німеччини, Польщі, Португалії.
Яка думка самих великих компаній і асоціацій, що їх презентують?
Вони просять не робити карикатуру "старі = застарілі": мовляв, великі компанії масштабно інвестують в інновації та партнеряться з новачками. На їхню думку, Європі потрібні три різні речі одночасно, і вони вимагають різного:
- Масовість — через модернізацію і масштабування існуючих виробництв, готових до "fight tonight".
- Складні платформи — ISR, зв'язок, комплексні операції: розробляються роками і не з'являються за ніч.
- Disruptive-інновації — тут вони визнають, що треба максимально "вчитися в України". Але про купляти не каже ніхто.
Загалом позиція великих європейських збройних компаній узагальнено має такий вигляд: хай гроші лишаться нам, а ми раптом що інвестуємо у ті ваші дрони.
На їхньому фоні Свен Крук з "Quantum Systems" видається ледь чи не революціонером, коли пропонує свій рецепт розвитку.
"Моя картинка завжди така: у нас є чорна кава — старі legacy-гравці, і є молоко — нові оборонні компанії. І нам треба знайти правильну суміш. Зараз ми просто вливаємо молоко в чорну каву. А потрібен капучино — чи, може, макіато — щоб пропорція була правильною".
Але навіть цей рецепт кави з молоком в європейському розумінні завжди передбачає наявність українських компаній на спільному ринку Європи.
Але ж як же всі ці меморандуми і співпраці? Поки що все це працює на українському ринку і для ЗСУ.
"Там де створили спільні підприємства - йде фінансування іноземних урядів і подальша поставка в Україну. Наскільки ефективно - важко оцінити в обсязі чи в якості. Там де меморандуми підписували - важко зрозуміти статус, поки не запустили контракти та поставки, чи не здійснили анонсування публічне", - каже співрозмовник Цензор.НЕТ на зброярському ринку, оцінюючи температуру по палаті.
Минулого тижня голова Міноборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що польська влада не передаватиме Києву винищувачі МіГ-29, оскільки українська сторона, як стверджує польський посадовець, відмовилась ділитися технологіями виробництва дронів.
Чи не єдина компанія, яка оголосила про співпрацю з поляками, – це TAF Industries. Сталось це на URC, яка проходила цього року в польському Гданську.
Цензор.НЕТ спитав Михайла Дяченка, CBDO TAF Industries, як вони бачать співпрацю надалі і чи буде передача технологій.
"Меморандуми підписані в рамках ініціативи Build with Ukraine – це документи, які засвідчують прагнення обох сторін співпрацювати. Це лише перший крок, який закладає фундамент і попереду ще дуже багато роботи. І це дуже важливо розуміти", - каже Дяченко.
"Build with Ukraine – це чітко структурований процес, який враховує вимоги Міністерства оборони України та експортного контролю. Це не класичний експорт і не йдеться про повну передачу технологій. Ми прагнемо побудувати довготривалу співпрацю сьогодні та на перспективу. Тобто це не про "отримати технологію", а про створення спільної цінності, де кожна сторона зберігає свою силу", - додає він.
На питання, як розвивається співпраця після меморандумів і чи не лишаються вони лише на папері, Дяченко відповів:
"Підписання меморандумів про намір – це перший, але дуже важливий крок до розбудови довготривалої співпраці. Ми свідомі того, що створення спільних оборонних підприємств не може бути швидким і в цих процесах абсолютно зайвий поспіх, у тому числі становлення наших взаємовідносин".
"У нас є пріоритетні задачі і ми рухаємось відповідно до них. Саме у меморандумах сторони фіксують позиції, а далі починаємо плідну, але виважену роботу. Всі сторони намагаються виконати роботу якісно, щоби співпраця потім була продуктивною з обох боків", - додає CBDO TAF Industries.
Але зазвичай від меморандуму до якогось результату минає 6-8 місяців.
Відповідно побачити результати оголошеного в квітні-червні можна буде хіба що під кінець року.
Чому українські компанії шукають цих партнерств? Здебільшого, щоб отримати доступ до європейських фінансових інструментів типу SAFE таEDIP або ж просто інвестицій.
Оголошений експорт дозволить частині українських компаній відправляти вироби на експорт. Зокрема, і робити експорт технологій, на які отримає експортну ліцензію. При цьому право інтелектуальної власності лишатиметься за Україною. А контракт має стартувати від 15 мільйонів грн (350 тисяч євро), щоб це не було промислове шпигунство, в яке деякі компанії теж намагаються гратись.
Наразі відкритий 1 липня експорт стосується лише drone deal. Це лише кілька європейських країн (Латвія, Литва, Катар, ОАЕ, Азербайджан, КСА). Попередньо перемовини про аналогічні угоди ідуть ще з двадцятьма країнами.
Скоріше за все, і серед компаній ним дозволять скористатися одиницям.
Тож поки що українські компанії продовжують шукати партнерів за кордоном здебільшого для того, щоб збільшити свої потужності як постачальника української армії. І про вихід на європейський ринок з тим, щоб там закріпитись, думають одиниці.
Отже, навіть якщо українська зброя і стала технологічною, щоб змінити перебіг війни з Росією, вона ще тільки починає шлях до виходу на світові ринки.
І тут треба додавати не лише контакти на рівні бізнес з бізнесом чи держава з державою. Тут важлива також аналітична оцінка, що ми зможемо просувати і як закріпитись на світовому ринку. І тут так само треба розширити пошук того, що ми маємо запропонувати ЄС як dual-use.
І ще один нюанс – про експорт ми зараз говоримо лише в контексті дронів, але треба розуміти, що незважаючи на те, що артилерію ми поки робимо лише для себе і на експорт не пускаємо, її наявність в достатній кількості змушує знижувати ціни і світових постачальників. Останні тендери на 155-й постріл – тому яскравий приклад.
Тетяна Ніколаєнко, Цензор.НЕТ
