Міністр соцполітики, сім’ї та єдності Денис Улютін: "За кожен місяць бойового досвіду потрібно додати певну суму до пенсії"
Кабмін Юлії Свириденко неодноразово критикували за використання малоефективних інструментів підтримки населення у вигляді різноманітних виплат, які надходили ситуативно не лише нужденним, а усім підряд. А після того, як наприкінці травня Світовий банк схвалив новий проєкт SPIRIT, спрямований на модернізацію системи соціального захисту України, це викликало суспільний резонанс.
З кількох причин. З одного боку, Україна в умовах війни отримує 880 мільйонів доларів США на соціальну сферу і це означає, що ці соціальні видатки будуть профінансовані. З іншого – деякі політики наголошували, що лише 20 мільйонів – це грантове співфінансування, а 860 млн – це позика, і її доведеться повертати, а нова система, яку планують запроваджувати, погіршить і без того скрутне становище людей, які потребують допомоги від держави. І коли ми спілкувалися з міністром соціальної політики, сім’ї та єдності Денисом Улютіним, то говорили здебільшого саме про практичну сторону цієї реформи, щоб люди зрозуміли, що насправді їх очікує. А оскільки інтерв'ю записували до відставки уряду Юлії Свириденко, то, питаючи про проблеми вимушено переміщених осіб, тоді ще не знала, що у новому Кабміні буде переформатовано частину міністерств і створено нове.
Окрім того, поговорили з міністром про ще одну гостру проблему – пенсійну реформу, зокрема в частині спецпенсій, доплат до пенсій людям, які воюють, і про накопичувальну систему, яка може стати вже не вибірковою, а масовою, якщо депутати ухвалять відповідний закон.
ЧИМ ЗАМІНЯТЬ ВИПЛАТИ "ЗА СТАТУСОМ"?
– Було заявлено, що проєкт "Соціальний захист для інклюзії, стійкості, інновацій та трансформації (SPIRIT)" вартістю 880 мільйонів доларів США, який впроваджуватиме міністерство, підтримує масштабний пакет реформ для модернізації соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, трансформації фінансування та надання соціальних послуг, а також запровадження сучасної системи супроводу людей з інвалідністю, яка відповідає стандартам Європейського Союзу.
Пане міністре, якщо пояснити цю реформу людям простою мовою, що саме для них зміниться окрім суми виплати?
– Це більше проєкт не про виплати. В першу чергу йдеться саме про реформу, яка поєднає виплати із соцпослугами, і під неї виділялись кошти урядами трьох країн. Вона складається з трьох компонентів, які дають можливість загалом змінити підходи до соціальної політики.
Почнімо з головного. Зараз соціальна політика орієнтована на статус. Найпростіше – присвоїти статус, дати під нього якусь невелику виплату і не вирішувати проблему. Але в такій конструкції людина постійно залежна від цієї виплати, оскільки й надалі залишається в складних життєвих обставинах.
А система, до якої ми будемо переходити і під що схвалено проєкт Світовим банком, передбачає потребо-орієнтований підхід. Бо з проблемами потрібно працювати через надання послуг, які якраз і будуть виводити людей зі складних життєвих обставин, повертати до самозарадності і можливості бути економічно активними.
Це складно, бо потребуватиме глобальної зміни вже існуючої державної системи, а також змін на рівні громад, тому один із елементів – розбудова системи надання соціальних послуг саме на рівні громад. І ще один елемент реформи, яка підтримується Світовим банком, - це перехід до оцінки потреб людей з інвалідністю за міжнародною системою класифікацій функціональності. Йдеться про те, що виплата не просто прив’язується до групи, а є компенсацією втрати функціональності. Це також досить великий блок реформування, але повернусь до базового елементу – запровадження базової соціальної допомоги.
Законопроєкт щодо цього у Верховній Раді, він пройшов перше читання і допрацьовується до другого.
Документ передбачає уніфікацію розрізнених виплат без потреби для людини подавати заяви на кожну виплату окремо.
Також виплати відповідно до потреб, як я вже сказав, будуть супроводжуватись наданням соціальних послуг. Наприклад, одинокій мамі можуть бути потрібні послуги по догляду за дітьми, щоб вона могла навчатись, піти на роботу чи мала можливість її пошукати.
Або в родині є особа з інвалідністю, яка теж потребує певного догляду. І такі послуги мають надаватись, щоб люди могли піти на роботу, мати перепочинок.
Тобто, ми намагаємось надати допомогу, виходячи саме з потреби людини в конкретній ситуації. Бо зараз люди з однаковими статусами можуть мати різні потреби, а на це система не реагує. А сім’ї з приблизно однаковим матеріальним становищем і потребами можуть мати якраз різні виплати, бо у них різний статус.
– Як усе ускладнено.
– Навіть тим, хто в цій соціальній системі розбирається, складно з'ясувати, а яка конкретно допомога потрібна родині, який статус застосувати. Нова система буде це максимально спрощувати.
Зараз ми впроваджуємо пілотний проєкт із запровадження базової соціальної допомоги в частині уніфікації виплат, в ньому беруть участь 22 тисячі сімей (близько 66 тисяч осіб). Наш орієнтир в першому році після прийняття закону – це 100 тисяч отримувачів такої допомоги разом із послугами, які мають стати обов’язковим компонентом загалом цієї соціальної реформи.
– Є якісь дискусійні правки, по яких не вдається з депутатами домовитись?
– Ні, у нас хороша конструктивна робота з депутатами. Ми розуміємо, що хочемо досягти. Окрім того, у нас є перехідний період. І ми про це говоримо.
Як це працює наразі? Людина через "Дію" подає заявку про те, що хоче бути в цьому пілотному проєкті і отримувати базову соціальну допомогу. Проводиться розрахунок, оцінюються документи і показується, скільки людина буде в результаті отримувати. Якщо людина хоче перейти на базову соціальну допомогу, вона це робить, якщо не хоче переходити, оскільки зараз по комплексу різних допомог отримує більше, то може цього не робити.
В перехідний період ми показуємо, що нова система буде набагато людиноорієнтованішою. Вона буде таргетувати проблеми, які необхідно вирішити.
– Якщо проблеми у сім’ї будуть змінюватись, що робити? Приходити до державного органу і повідомляти про це, чи цей процес буде автоматизовано?
– В цьому і відмінність нової соціальної системи – вона оцінюватиме потреби, а не статус. А вони, звісно, можуть змінюватись. Статус – статична історія, яка не може вирішити проблему домогосподарства, сім’ї або окремої людини.
Можуть також бути якісь кризові моменти, ми теж це передбачаємо в проєкті закону. Ми бачимо, як росія руйнує цивільну інфраструктуру, і може статися так, що в один момент людина усе втратить. Їй знадобиться допомога. Але зараз оцінювання її матеріально-фінансового стану за попередній період не дасть можливість їй зайти в існуючу систему. А нова система буде реагувати і на подібні кризові ситуації.
– А як ви рахуєте вартість послуг? Вона ж різна.
– Це елемент розвитку соціальних послуг. Соціальні послуги є базові, які мають надаватись на рівні громад, а на сьогодні їх визначено 8. І є перелік загальнодержавних соціальних послуг, які мають надаватись і фінансуватись за рахунок державного бюджету. Одна з послуг, яку нині ми оплачуємо на загальнодержавному рівні, – послуга життєстійкості. Окрім того, разом з урядом Великої Британії і ЮНІСЕФ розвиваємо мережу надавачів соціальних послуг в громадах у межах проєкту "Малі гранти". Оскільки саме створення надавача – це дійсно досить затратна історія. І це теж те, що ми робимо в процесі реформування. Програма показує свою ефективність, уряд Великої Британії дає грантові кошти на те, щоб ми розвили мережу надавачів, тому що закуповувати послуги потім буде простіше.
Окрім того, створення закупівельника на національному рівні цих послуг – це теж один з елементів проєкту SPIRIT, який ми будемо також реалізовувати зі Світовим банком. Зі свого боку ми бачимо, що будемо це робити на базі Фонду захисту осіб з інвалідністю. Сьогодні вони вже закуповують соціальні послуги, а також реалізовують грантову програму по розвитку надавачів таких послуг в громадах.
– Надавачами послуг можуть бути організації різних форм власності?
– Так. Це можуть бути комунальні підприємства, громадські організації, благодійні фонди, які мають відповідати певним критеріям, надавати стандартизовані послуги, звітувати про їх надання.
Зараз ми хочемо зробити і цифровий застосунок, який давав би можливість лишати відгуки про якість наданої послуги.
Для нас показник ефективності в новій моделі соціальної допомоги – це не кількість виплат або витрачених коштів, а саме виведення людей із складних життєвих обставин.
– Якщо людина з інвалідністю потребує того, щоб хтось разом із нею проживав і допомагав цілодобово, на подібну послугу кошти теж виділятимуться?
– Як я вже казав, потреби можуть бути різними, послуги відповідно теж. Ми максимально відходимо від інституційних закладів. Наша основна задача – це не ізоляція людей, а навпаки їх максимальна інтеграція у суспільство. Втім якщо людина може бути вдома і вона потребує якоїсь послуги – наприклад, денного догляду чи супроводу – така послуга має бути надана.
На сьогодні, наприклад, на загальнонаціональному рівні у нас пілотується за принципом "гроші ходять за людиною" послуга підтриманого проживання, яка таргетує людей старшого віку з числа ВПО. В цьому випадку кошти платяться не надавачу послуг, а людині, яка самостійно обирає собі надавача.
– Чому лише ВПО?
– Ми допрацьовуємо проєкт і поступово будуть додані інші категорії.
– Послуги теж описуються категоріями?
– На сьогодні передбачено 8 базових послуг, які фінансуються з державного бюджету, решта – це те, що ми повинні мати у фокусі уваги залежно від ситуації.
– Можете назвати ці базові послуги?
– Це раннє втручання, підтримане проживання, послуга комплексного розвитку для дітей з інвалідністю, послуга притулку, довготривалий медсестринський догляд, послуга догляду і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в умовах, наближених до сімейних.
– Якщо члени родини отримують різні види допомоги, їм треба відмовитись від них і перейти на одну базову?
– Якщо ви хочете отримувати БСД, так, потрібно буде відмовитись від тих, які вона заміняє. Базова соціальна допомога враховує усіх членів родини, які надали згоду. На одну дорослу людину базовий рівень сьогодні - це 4500 грн. Порахували кількість людей, їхні доходи і виплатили різницю у вигляді базової соціальної допомоги.
Для отримання допомоги людина повинна підписати відповідний договір-згоду на надання соціальної послуги.
– Уявімо, що приходить до вас родина і люди кажуть: ми поки що усі не працюємо, підтримайте нас. Можуть розраховувати на базову допомогу, адже таку ситуацію можна розцінити як складні життєві обставини?
– Якщо люди працездатного віку не хочуть працювати? (посміхається,-авт).
– Або не можуть знайти роботу.
– Ми допоможемо її знайти. У нас, до речі, був випадок, коли людина заявила, що не хоче працювати, але хоче, щоб їй платили гроші. Так не буде. Людина має працювати або перебувати на обліку в центрі зайнятості. Тоді вона отримуватиме базову соціальну допомогу. Якщо люди працездатного віку просто не хочуть працювати, зайти в програму вони не зможуть. Система їх не пропустить.
– Як довго зможуть отримувати виплати люди, які втратили через ракетну атаку майно?
– В законопроєкті передбачено, що це буде три місяці. Далі ми маємо надати відповідні послуги як на рівні громади, так і на рівні держави.
– Це буде повна виплата?
– Повна. Наразі ми пілотуємо базовий рівень у 4500 гривень, але ця сума може щороку змінюватись, якщо цей показник буде затверджуватись законом про державний бюджет.
– Хто порахував цю суму, як базову виплату? Ви часто самостійно ходите в магазин по продукти?
– Постійно.
– Скільки в середньому за раз витрачаєте? Можете порахувати, на скільки вистачить цих 4500?
- Питання в тому, що ми можемо собі дозволити, як держава. Це більше, ніж затверджений законом про бюджет прожитковий мінімум. Ця базова допомога не може собою заміняти дохід, який має отримувати родина.
І в цій конструкції ми працюємо навіть більше як міністерство, яке відповідає за те, щоб люди повертались до самозарадності і гідного життя незалежно від держави і готуємо програми зайнятості. Зокрема й для людей з інвалідністю. Нещодавно Кабінет міністрів прийняв постанову, якою ми забезпечимо перенавчання у сфері кібербезпеки для двох тисяч людей з інвалідністю 1 і 2 групи, зокрема й для ветеранів та ветеранок з ампутаціями, щоб вони мали професію, яка дасть їм нормальний дохід.
Ця професія не потребуватиме значної мобільності, але дасть можливість заробляти кошти, які будуть відповіддю на ваше запитання.
Сума в 4500 гривень – це обсяг коштів, який розрахований на те, щоб закрити базову потребу.
– Враховуючи нинішні ціни і рівень інфляції, все одно звучить непереконливо. На що їх вистачить?
– На харчування.
– Якщо людина живе одна, їй ще принаймні треба сплатити комунальні платежі.
– Для цього є субсидія.
– Субсидії залишаються?
– Базова соціальна допомога субсидії не заміняє, вона залишається.
– Яка частина виділених міжнародними партнерами коштів дійде безпосередньо до людей у вигляді виплат, а яка піде на адміністрування реформи?
– Усі 880 мільйонів ідуть у бюджет і вони будуть направлені на фінансування соціальних видатків.
– А посилення спроможності громад, про яке йдеться в рамках цієї реформи за рахунок чого фінансуватиметься?
– За рахунок інвесткомпоненту, який наразі складає 20 мільйонів. Це грантове фінансування від Великої Британії та Німеччини, яке буде спрямоване через державний бюджет на подальшу розбудову системи надавачів соціальних послуг на місцевому рівні, навчання соціальних працівників для впровадження інтегрованої моделі базової соціальної допомоги та цифровізацію.
– Україна вже отримала із заявленої суми 600 мільйонів. Можете розповісти, як саме переконували партнерів виділити такі значні кошти на реформу соціальної сфери? Це ж не оборона, від якої залежить і безпека інших країн.
– Ми спільно можемо змінити систему, в якій відійдемо від поняття витрат і прийдемо до поняття інвестицій в наших людей. Тому що витратити на стартовому етапі, коли проблема тільки зароджується, –це набагато менше, ніж витратити у підсумку для вирішення уже великого скупчення проблем.
– Партнери перевірятимуть, як саме використають надані ними кошти?
– Будь-яке використання коштів перевіряється міжнародними партнерами. Вони винаймають для цього аудиторські компанії.
Зі свого боку ми лише "за" те, щоб використання коштів було підзвітним, щоб проводились аудити, оскільки йдеться в першу чергу про кошти платників податків тих країн, які вірять в те, що ми змінюємось.
–- Що зміниться для людей з інвалідністю в процесі провадження цієї реформи? Що робитимете, щоб нова система оцінювання не повторила проблеми МСЕК — суб’єктивність, корупцію, принизливе ставлення?
– Ви правильно сказали – це досить чутлива тема. Ми намагаємось зробити усе максимально комфортним і зрозумілим для людей, які очікують від держави допомоги.
На сьогодні у нас є просто виплата під групи, вони не враховують реальні потреби людей.
Стара радянська система, яка дісталась нам у спадщину, в принципі не покликана змінити ситуацію, в якій опинилася людина. А міжнародна класифікація функціональності – це система ВООЗ, яка оцінює не групу інвалідності, а те, наскільки людина втратила здатність рухатися, працювати, доглядати за собою. Тобто дві людини з однаковим діагнозом можуть мати зовсім різний рівень МКФ. Наприклад, якщо людина працювала айтівцем і щось трапилось, через що вона стала менш мобільною, вона продовжить працювати за професією. У неї немає фінансових втрат. Тому ми, як держава, маємо підтримати і надати певний комплекс послуг, які необхідні цій людині. Доглядові послуги, соціального супроводу або ще щось.
А якщо людина, наприклад, працювала на заводі і втратила мобільність, то вона втратила і функціональність і не може більше працювати на тому ж самому місці. Тому ми повинні дати такій людині можливість перекваліфікуватись, пристосувати робоче місце, попрацювати з роботодавцями. Тобто, зробити усе можливе, щоб людина повернула можливість заробляти кошти і бути самозарадною.
– Хотіла би уточнити, чи правильно я вас зрозуміла. Зараз люди з інвалідністю отримують виплати, прив’язані до встановленої їм групи. А після переходу на нову систему їх можуть позбавити виплати, якщо держава вважатиме, що вони спроможні себе забезпечити. Про це йдеться?
– Не просто вважатиме, треба оцінити потреби такої людини.
– Так виплати, які є зараз, у всіх, хто має групу інвалідності, заберуть чи ні?
– Для початку держава має створити систему, яка може оцінити функціональність.
Загалом давайте питання на питання. А що ми хочемо? Зараз середня виплата по третій групі інвалідності приблизно 2 500 гривень. Ми ж з вами щойно говорили про те, що й 4500 – це небагато.
– Але якщо заберуть і таку, легше не стане.
– Нам, як суспільству, треба визначитись: ми готові усім платити по 2,5 тисячі і забувати про цих людей від виплати до виплати чи маємо заплатити тим, хто цього дійсно потребує в більшому обсязі. І чого саме потребує людина? Невелику виплачу чи сервіси?
– Краще мати велику. Але я про інше. Коли людина отримує кошти, вона може розпорядитись ними на свій розсуд. Наприклад, їй потрібні ліки, вона їх купить.
– Я розумію про що ви говорите, я розумію настрої. Але ще раз спробую пояснити. Питання не в тому, щоб платити і тримати людей на короткому повідцю за невеликі кошти. А в тому, щоб оцінити потребу і дати цим людям можливість заробляти більше.
– Одна з нагальних потреб, про яку ми усі думаємо, – підготовка до зими. Кажуть, що вона може бути важче попередньої. Плануєте якісь програми підтримки населення?
– Ми разом з донорами готуємо велику програму підтримки громадян, які проживають на прифронтових територіях, розширюємо перелік вразливих категорій. Що буде відмінне цього року – це використання державних систем та реєстрів для спрямування коштів гуманітарних організацій, передусім це гуманітарний рахунок. Так ми уникаємо прогалин в охопленні. Вже мали змогу протестувати цей механізм через виплату 6500 грн від ЮНІСЕФ для 8700 дітей з інвалідністю з прифронтових областей.
– Це буде фінансова допомога?
– Так. Частково через наші канали, частково через донорів. Ми хочемо скоординуватись для того, щоб не було дублювання і усі ті, хто проживає на таких територіях і відповідає критеріям вразливості, її отримали.
ЗА СПЕЦПЕНСІЇ ДОПЛАТЯТЬ РОБОТОДАВЦІ
– Ще одна з реформ, яка викликає суспільний резонанс, – пенсійна. На якій вона нині стадії?
– Ми закінчили "чорнове" відпрацювання проєкту закону всередині, презентували цю реформу народним депутатам і хочемо ще презентувати стейкхолдерами – роботодавцям, профспілкам, економістам. І після цього винесемо документ на широке громадське обговорення.
Пенсійна реформа – це про зміну поглядів і певну відповідальність між поколіннями. Бо коли ти молодий, то про пенсію не дуже думаєш. І коли до мене на зустрічі приходять громадяни зі своїми зверненнями, показують платіжку і кажуть: "От як можна прожити на таку пенсію?", то в мене теж є певні питання. Не до всіх, але є.
– Що саме питаєте?
– Кажу: "А скільки ви заплатили за своє робоче життя ЄСВ"? А люди відповідають, що мовляв, не ті часи були, не треба було платити ЄСВ.
Ми маємо розуміти, що коли ти заходиш в економічну систему, то ти платиш податки, соціальні внески, тому що від цього залежить, яку пенсію ти отримуватимеш у майбутньому.
Але я також розумію, що солідарна система побудована так, що не дуже таргетує постійні внески. Ми хочемо перебудувати солідарну систему таким чином, щоб пенсія людини напряму залежала від того, скільки внесків вона зробила і скільки років працювала.
– Що робити людям, які мають пенсію отримати вже за 5-10 років і не можуть за станом здоров’я багато працювати або й зовсім?
– В нашій пенсійній системі є три елементи, які ми відпрацьовуємо. Один із них – це ситуації, про які ви сказали. Тобто, коли людина вже дожила до певного віку, держава має унеможливити бідність в старості. Тому базова виплата має бути. Ми хочемо зробити старт мінімальної пенсійної виплати з 6 тисяч гривень. Але ми прагнемо того, щоб базова пенсійна виплата була на рівні реального прожиткового мінімуму.
– Але ж виходять не так з реального зараз, як з того, який може дозволити бюджет.
– Проблема в тому, що до прожиткового мінімуму тривалий час прив’язувалось усе, що не є йому властивим. На сьогодні 180 різних виплат і доплат, які взагалі не мають жодного відношення до соціальної сфери, прив’язані до прожиткового мінімуму. І ми не можемо не відв’язавшись від прожиткового мінімуму, зробити реформу прожиткового мінімуму.
А в цій конструкції ми досить далеко просунулись з Радою Європи, працюємо над реформою прожиткового мінімуму для того, щоб це повністю відповідало європейським стандартам.
– Ви сказали, що елементів пенсійної системи, які намагаєтесь змінити, – три. Один з них – це солідарна система. А що з іншими?
– Другий – це спеціальні пенсії. Давно назріла необхідність перевести цей елемент в накопичувальні системи для відповідних професій. Це потрібно як для збалансування публічних фінансів, так і для людей, професії яких дають їм право на такі пенсії. Вони будуть більш захищені в системі, коли зможуть змінювати професії, за якими в подальшому матимуть підвищені пенсійні виплати.
І ще один елемент, якого давно уникають, але ми маємо до нього дійти – це накопичувальна система. Кожен працюючий має думати про те, який обсяг пенсії отримуватиме в майбутньому і робити накопичувальні пенсійні внески. В нашому проєкті ми пропонуємо зробити необов’язкову систему з автозаписом. Це коли оголошено автозапис, усі люди в системі автоматично підписуються на пенсійні внески в певному обсязі, але кожна людина може відмовитись від сплати таких внесків. При цьому, має чітко усвідомити, що в майбутньому не матиме більше, ніж пропонує солідарна система.
Тривалість переходу в нову модель зі спеціальних пенсій до професійних – це десь 13 років. Тому що це якраз більше, ніж половина стажу, яка необхідна на сьогодні для того, щоб зайти в систему. Тобто, всі, хто мають більше, ніж половину стажу сьогодні, мають піти по старій системі. Для усіх нових – це уже захід безпосередньо по новій системі. Таким чином, ми поступово перейдемо до пенсійної системи, яка в принципі буде відповідати тим очікуванням, які ми маємо.
– Людина самостійно зможе обирати недержавний пенсійний фонд, де тримати такий накопичувальний рахунок?
– Звісно, зможе.
– Як оцінити надійність такого фонду?
– За цю систему відповідають Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку і Національний банк, з цим питанням зверніться до них.
Для нас важливо, щоб люди повірили в цю систему. Для цього вони дійсно мають бути впевнені, що захистять кошти на такому тривалому шляху. І ми на цьому акцентуємо увагу, коли спілкуємось із нашими колегами з інших відомств.
– Накопичувальну систему намагаються запустити вже багато років поспіль. Чому не вдається?
– До обов’язкової накопичувальної системи ми підходимо досить повільно, тому що завжди буде питання, за чий рахунок будуть такі сплати. В попередні періоди це було за рахунок внесків, які вже робляться в системі. Частина цих внесків буде перераховуватись в накопичувальний фонд, що собою являє, на мою думку, перенесенням проблем на період, коли ті, хто заходить в цю систему, будуть виходити на пенсію.
– Скільки людям потрібно буде платити щомісяця при накопичувальній системі?
– Це ще прораховується.
– Коли доживемо до того, щоб як пенсіонери з європейських країн, вільно подорожувати світом і нам на це вистачало коштів?
– Коли накопичимо (посміхається,-авт).
Якщо без жартів, то я так розумію, ви говорите про німецький досвід. Найчастіше в доковідний період, коли ми подорожували, бачили на відпочинку, у подорожах саме пенсіонерів з Німеччини, Японії. І вони реально тривалий час накопичують кошти, щоб мати такі можливості.
– Ви заявляли, що професійні пенсії будуть фінансуватися не за рахунок державного бюджету, а за рахунок додаткових накопичень, які здійснюватиме роботодавець. Можете докладніше пояснити механізм?
– У нас є великий спектр законів, якими визначені спеціальні права. Ми порахували, скільки ці права коштують і розуміємо, що вони мають бути оплаченими. Але не усіма платниками податків, як це є зараз і що викликає резонанс, а роботодавцями. В залежності від того, що передбачає закон, який регулює питання про спецпенсію – ранній вихід, більший розмір і т. п. Це може бути додаткові 15% ЄСВ, який має сплачуватись саме у цю накопичувальну систему професійних пенсій. Для людини це великий плюс, бо вже з першого року роботи вона матиме це накопичення.
– А якщо роботодавці не захочуть платити внески?
– У них не буде вибору, якщо це буде врегульовано законом.
– Ви також коментували, що вирішується питання щодо додаткових доплат до пенсії за наявність бойового стажу. В якому розмірі і за яких умов їх планують нараховувати?
– За кожен місяць бойового досвіду, який є у наших захисників і захисниць потрібно додати певну суму до пенсії. На сьогодні є просто виплата за УБД. Вона для усіх однакова: один день ти там був чи чотири роки. Ми маємо це змінити.
– А яка саме це буде сума вже визначено?
– Ні, ми в процесі.
– Щоразу переглядаючи відео вимушених евакуацій людей з територій, де вже неможливо жити через бойові дії, усвідомлюю наскільки людям страшно покинути усе і фактично почати життя з нуля, не маючи на це коштів. Чому держава за роки війни не створила для них прийнятні умови, не напрацювала дійсно дієві пакети підтримки? Стратегія підтримки ВПО до 2030 року, яка була схвалена не так давно, – це реально спроба їм допомогти чи чергова формальність?
– Це перший комплексний документ, в якому прописано шлях від моменту евакуації до моменту реінтеграції людей в громаду. А також нею передбачено супровід людини на кожному етапі – на транзитному евакуаційному пункті, в місцях тимчасового проживання. Далі – це інтеграція в громаду і робота в громаді з такою людиною, бо, як я вже казав, задача соціальної політики - відновити здатність людини до самозарадності і були активним членом суспільства. Тому усі ці наші кроки здійснені саме для цього. Серед них – робота відповідних команд в евакуаційних пунктах, послуга довготривалого медсестринського догляду, бо ми знаємо, що люди евакуюються з досить поганих умов, а тому частина з них, особливо з числа маломобільних людей, людей старшого віку потребує медичного догляду. На сьогодні це 90 днів, коли людина перебуває в закладах охорони здоров’я. Після чого вона рухається далі в місце тимчасового проживання і їй шукають місце, де вона далі житиме. Також надають відповідні послуги в громадах. Це і послуга з надання притулку, яку ми зараз також пілотуємо. Це коли надавачам житла оплачується за проживання у них людей. Окрім того, це послуги з відновлення документів, довідок, призначення відповідних виплат.
В цій стратегії також є великий блок питань стосовно житла. Ми відповідаємо в частині двох програм. Одна з них – для людей, які евакуюються, але вони економічно активні і можуть узяти кредит на купівлю житла, тому що мають роботу. Він видається на пільгових умовах – 70% першого внеску і 70% платежів першого року оплачує держава. Плюс держава ще дає 40 тисяч гривень на оформлення цих кредитів. На сьогоднішній день вже надійшло 3 тисячі заявок, з них 2800 вже відпрацьовані. Видано 720 кредитів. Решта людей займається пошуком житла, яке б було для них комфортним.
Друга програма, яку ми зараз реалізовуємо, стосується купівлі житла в сільській місцевості, ініційована народними депутатами. Ми в цьому пілоті очікуємо придбати тисячу будинків вже цього року. Це добре і для людей, які хочуть жити у сільській місцевості, і для громад, які таким чином оживатимуть. Але такі громади обов’язково мають бути з відповідною інфраструктурою (дитячий садок, школа) і мати робочі місця.
Також виділено мільярд гривень субвенції громадам на те, щоб забезпечити місця тимчасового проживання комфортними умовами для маломобільних громадян.
– Щодо програми купівлі будинків у сільській місцевості. Міністерство ініціювало обмеження вартості будинку до 500 тис. грн. При цьому забороняється викуповувати житло, що потребує капітального ремонту або реконструкції, що не підключене до електричних мереж, без централізованого або індивідуального опалення. Що ж можна купити за такі кошти?
– Громади самі підбирають будинки і надають нам інформацію. Наприклад, Київська область підібрала 100 будинків.
– На Чернігівщині з 1 липня стартувала обов'язкова евакуація з населених пунктів на прикордонні. Але люди не хочуть їхати. Наприклад, "Суспільне" зазначає, що у селі Чайкине наразі проживає близько 170 людей, серед яких 28 внутрішньо переміщених осіб, які раніше виїхали з інших прикордонних населених пунктів. Староста населеного пункту ще на початку червня збирав підписи мешканців щодо проведення обов’язкової евакуації, однак жоден із жителів не погодився залишити село. Чи можливо так сформувати програми допомоги, щоб людина точно знала, де вона житиме і допомогти з роботою на новому місці?
– Зараз ми працюємо над цифровим рішенням, яке б покривало увесь шлях ВПО. Там буде кожен крок, можливість попереднього запису на евакуацію. Додатково до цього ми працюємо з донорами, щоб попередня реєстрація давала можливість з нашого боку заплатити людям кошти на перший час.
Також в планах – перелік усіх МТП з фотографіями і наявністю вільних місць.
Щодо роботи, то у нас є й такий блок, створений у партнерстві – це "Прихисток. Робота". Тут роботодавці публікують робочі місця разом з проживанням.
Також маємо напрацювання по платформі для ВПО. Мета такої платформи - надати людям досить інформації, щоб вони приймали усвідомлене рішення і розуміли, як надалі будувати життя.
Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"
Фото: Ангеліна Шорохова, "Цензор.НЕТ"
