Драпатий замість Сирського: очікування, ризики, перспективи
Новий головнокомандувач ЗСУ, головнокомандувач Сил оборони України Михайло Драпатий. Що це за людина, що відомо про нього мені, які очікування і які виклики можуть стояти перед ним?
Треба відмітити, що це не месія, це не людина, яка вирішить все. Є велика кількість проблем, загроз, викликів, яким йому доведеться протистояти. Річ у тому, що посада головнокомандувача під час війни – це настільки велика відповідальність, настільки великий комплекс інформації, відповідальності рішень, які мають бути в одній людині, яка має швидко адаптуватись, яка має мислити великими величинами, яка має змінити перебіг війни врешті-решт і зупинити російський наступ, те, що раніше не вдавалось. Відповідальність настільки велика, що зараз без перебільшення прикуті очі до нього усіх українців, усіх друзів, симпатиків України в усьому світі, ну і, звичайно, усіх ворогів.
Отже, для початку, як я дізнався про Михайла Драпатого. Це сталось у липні 2014 року. Тоді я якраз приїхав до штабу 72-ї бригади, яка перебувала на самому кордоні з Росією, і бригада виконувала бойове завдання по блокуванню прикордонної смуги на дуже широкому фронті, кілька десятків кілометрів, і завдання бригади було спільно з іншими підрозділами, підрозділами десантно-штурмових військ перекрити повністю кордон.
Наші воїни пройшли від Сонцевого, від Амвросіївки, пройшли вздовж кордону і вже були близько біля Луганська. Але остання траса, яку вони не перекрили, вони перекрили всі шляхи постачання, всі магістралі, по яких Росія перекидала війська і озброєння на Донбас. Але залишилась одна траса Ізварине. І за це місто, за контроль за цією трасою, розгорнулись запеклі бої. Так от саме там, серед інших наших підрозділів, опинився і другий механізований батальйон 72 бригади, яким командував майор Михайло Драпатий. Тоді ще нікому не відомий. Ну і під час цих боїв наші війська фактично були заблоковані. Все постачання ворог просто заблокував. І на кордон скидали забезпечення з літаків. Потім один з наших літаків був збитий. Потім на підтримку наших військ літали штурмовики на кордон. В нас теж були втрати в авіації. Тобто робили все, щоб втримати. На жаль, ворог зосередив великі сили і трасу на Ізварине зумів втримати. Завдяки великій перевазі в силах. І вони намагались знищити наші два батальйони 72 бригади, підрозділи десантників, які тримали кордон. Завдавали ударів, але наші воїни тримались. І не відступали, незважаючи на відсутність всього, навіть води.
Там був випадок, коли з одного з місцевих магазинів фуру з водою українські патріоти пригнали під носом бойовиків. І от нарешті у серпні 2014 року наші підрозділи отримали наказ іти на прорив. Ситуація була вже вкрай важка. І 6-7 серпня підрозділи отримали наказ прориватись з Ізвариного. Ворог вів обстріл постійний, дороги мінувались. Ризик був великий. Тоді сталась велика подія, така травматична. Командир першого батальйону 72 бригади вирішив, що прорив без великих жертв неможливий. І він не став ризикувати людьми, він вирішив врятувати їх за будь-яку ціну. Тому перший батальйон знищив своє озброєння і люди перейшли на територію Росії. Відбулося так зване інтернування, і потім цей батальйон повернули в іншому місті державного кордону. Тоді Росія ще удавала, ніби вона відкрито не воює проти України. Але вони, як ви розумієте, використали цю подію в своїй пропаганді по максимуму. Що ось, дивіться, українські військові не вважають нас ворогами. Вони самі до нас прийшли. Ми, росіяни, російські військові, їм допомагаємо, а воюють з українцями повсталі шахтарі Донбасу. Так от в цій ситуації, що врятувало, на мій погляд, і підтримало, посилило бойовий дух українських воїнів, української армії, що ввійшло в історію, - командир другого батальйону 72 бригади Михайло Драпатий вирішив не складати зброю, не йти в Росію, а йти на прорив. Він зібрав всіх бійців, там було кілька підрозділів, згуртував навколо себе і повів колону. Під час прориву загинуло кілька бійців-прикордонників під час обстрілу, але всі інші вийшли, вивезли техніку, вийшли на техніці навіть, врятували поранених.
Це дійсно був справжній подвиг. Мені випала честь першому дізнатися цю інформацію, я першим написав про цей подвиг, вперше написав про це, що є такий командир, командир батальйону майор Драпатий, який зробив вчинок, яким має пишатися кожен українець. Ну і для мене честь, що після цього, вже після цієї публікації Михайло Драпатий вже постійно в медіа, він відома людина, він популярна в армії людина, ну а починалось це ось так. Потім Драпатий почав робити кар'єру, його шанують в армії, його відзначили за реальний подвиг, і він став згодом командиром 58 бригади і ще до великої війни став бригадним генералом.
Потім я з ним зустрічався, у нас була теж така визначна зустріч у березні 22-го року. Склалась дуже важка обстановка на півдні, і наші війська відходили на кількох напрямках і йшли важкі бої, і ворог рвався по кількох напрямках, по правобережжю України, намагаючись захопити якомога більше території. Одне з російських угруповань було націлено на Кривий Ріг. Вони намагались вийти по трасі Баштанка-Кривий Ріг, Баштанка-Новий Буг в обхід Кривого Рогу, вийти на Кіровоградську трасу. Ворога треба було зупиняти, там були буквально імпровізовані формування. Щоб ви розуміли, найближчий патруль росіян, російських підрозділів, який наближався до Кривого Рогу, найближча фіксація була за 12 кілометрів від Кривого Рогу. І там сталась теж дуже драматична подія. Один з наших командирів тактичної групи, яка мала обороняти Запоріжжя, прибув на місце, оцінив обстановку, в якому вона була просто в жахливому стані, які імпровізовані сили були у нас на цій ділянці фронту , і на жаль, покінчив життя самогубством, прямо на командному пункті. Уявіть, який моральний стан у підлеглих. Щоб врятувати ситуацію, направили генерала Драпатого. Він прибув , спілкувався майже з усіма, військ було дуже мало. Я приїхав до нього в штаб разом з Героєм України Дмитром Коцюбайлом, видатним українським воїном. Дмитро оцінив обстановку, також побачив, що Кривий Ріг під ударом, це велика загроза для України, Дмитро прибув і йому Драпатий, одразу в нього була буквально одна батарея не зовсім відремонтованих таких з арсеналу старих 152-мм гармат. І це була єдина артилерія в усьому районі Кривого Рогу, єдина важка артилерія. І цю батарею, дві гармати цієї батареї, які були в найбільш боєздатному стані, взяв собі ДаВінчі. Рада оборони Кривого Рогу видала якісь тягачі, десь знайшли. Знайшов, до речі, сам Олександр Вілкул, вийшов з ініціативою забезпечити артилерію. Так, я був теж здивований. Але ці гармати ДаВінчі почали працювати.
Драпатий керував обороною, він налагодив зв'язки з місцевою владою, він налагодив зв'язки з добровольцями, які заходили в 60-ту бригаду. І воїни цієї 60-ї бригади стали кістяком, стрижнем цієї оборони. І таким чином, з допомогою от таких буквально імпровізованих формувань, ненавчених людей, майже не озброєних людей, просто з автоматами, навіть магазинів всім не вистачало, сталося таке диво, яке зробили українські воїни, добровольці, всі мешканці Кривого Рогу, - ворога було зупинено. Я не можу сказати, що це було масштабне порівняно з іншими напрямками, але мені сподобалось, що це були чіткі дії в максимально можливій хаотичній обстановці.
Потім ми перетиналися з Драпатим, коли він командував угрупованням, на жаль, під час невдалих наших спроб, які українське вже Верховне командування намагалось провести, атакувати той злощасний плацдарм на правому березі, спроби були, на жаль, невдалі. Але після звільнення Херсону Драпатий очолив оперативно-стратегічне угруповання на півдні, і мені тоді було приємно бачити, вперше тоді саме Драпатий організував взаємодію з одним з наших видатних організаторів, людиною, на мій погляд, історичного масштабу Павлом Єлізаровим, засновником і командиром спецпідрозділу Нацгвардії "Лазар". І Єлізаров розповів Драпатому, що у нас немає взаємодії з різними підрозділами, силами, засобами, між дронами і РЕБ, між загальновійськовими підрозділами, тому у нас наш РЕБ глушить наші власні дрони всіх типів, ми не можемо зробити коридори для прольоту, і у нас проблеми з цілевказуванням. І Драпатий налагодив, мабуть, вперше в рамках ОСУВ, оперативно-стратегічного угруповання, взаємодію дронів. Він запрошував постійно Єлізарова і його представників на Півдні, для того, щоб налагодити ефективну взаємодію дронів, РЕБ, інших підрозділів, розвідки, організувати планування ураження, і треба відмітити, що там це вперше спрацювало. Результати бойової роботи були дуже високі. Мені було приємно за цим дивитись і спостерігати, це дійсно видатне досягнення.
ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ
Драпатий – це найкраще рішення на посаду головкома, чи були варіанти краще?
Головнокомандувач Збройних Сил – це не самостійна постать. Це людина, яка має бути підлеглим верховного головнокомандувача. Персону верховного головнокомандувача, його методи управління, я думаю, ми вже всі з вами розуміємо. Далеко не кожна професійна людина може з ним співпрацювати. Тому вибір у нас не був між професійний і ще більш професійний, тому що професійні критерії далеко не завжди у нас застосовуються. Був просто вибір людей, у яких є відомість, популярність, у яких є посади, яких знають керівництво державою, і з ними якимось чином вели співбесіди.
Ми не знаємо, в чому був сенс цих співбесід. Наскільки мені відомо, якихось конкретних питань там не обговорювалось, тому що для того, щоб міняти головнокомандувача отак швидко, треба спершу сформулювати вимоги, що не міг робити минулий головнокомандувач. В чому були проблеми? Їх треба десь хоча б написати, на папірці, може, хоча б, але щоб вони були чітко сформульовані. Які були недоліки у Валерія Залужного як головнокомандувача? Ніхто ж не знає, чому його зняли. Вони не оголошувались. До нього була претензія, що він занадто багато веде публічну діяльність. Це єдине, що озвучив Верховний головнокомандувач. Претензій конкретних, що він не так робив, і одночасно дороговказу новому головкому, а що треба робити, Залужному не висунули.
Я, до речі, тоді теж не погоджувався з цим. Я завжди казав, що Верховний головнокомандувач несе відповідальність за все, що відбувається на війні. За проблеми, передусім. Це він має формулювати вимоги до головнокомандувача, якого він призначає своїм указом. Їх не було по Залужному, не було зауважень по Залужному, after action review його діяльності загалом на стратегічному рівні. Так само не були виставлені конкретні зрозумілі критерії для Сирського. Просто взагалі не було. Я пам'ятаю, що там серед наказів Сирському був справедливий розподіл озброєння. Просто інколи такі речі були, які просто не можна навіть коментувати. Зараз незрозуміло, чому зняли Сирського з професійної точки зору. Причина зняття на даний момент – це конфлікт з міністром оборони, якого звільнили. В чому причина? Тобто професійно було все добре чи не добре? Ніякої критики нема, аналізу нема. Тому не були сформульовані вимоги і до нового головнокомандувача. Тому ми дивимось зараз на Михайла Драпатого з великою надією, бо йому треба буде для себе самого зібрати цю рамку рішень, в якій він існує. Систему координат, визначити стратегічні пріоритети, самому визначити, як будуть розпоряджатися ресурси, куди має направлятися в своєму розвитку армія, хід бойових дій, генерація військ, мобілізація в тій частині, яка стосується сил ЗСУ, підготовка людей, розвиток високотехнологічних озброєнь, прикриття неба, просто космос, космос проблем, величезна кількість. Тому у Драпатого великий виклик. Тому ми зараз будемо говорити про всі ці деталі більш ретельно.
Що думаєте про ракетний удар по стрілецькому клубу?
Мені дуже прикро, що це сталося. Мені прикро, що росіяни вбили таку кількість українців. Багато людей постраждали, зазнали поранення. Серйозних втрат зазнав саме наш сектор оборонної промисловості. З точки зору заходів безпеки, безумовно, це були серйозні недоліки в організації заходів безпеки. Безумовно за це має хтось відповідати. Вбили росіяни, безумовно, але будь-яка людина, яка під час війни бере відповідальність за життя і здоров'я інших людей, має відповідати і знати, що ти маєш бути готовим до такої відповідальності. Ворог може вдарити, але ти маєш розуміти, що ти зробив усе належне, щоб вберегти людей. Комплекс безпеки. Якщо удар завдається по такому місцю, яке не проглядалось з траси, в лісі, де раніше не проводились такі заходи, значить були інші недоліки. Я під час війни багато разів брав і беру участь у масових заходах, і всюди дуже суворий порядок.
Завжди ставляться точки, маршрути, потім цей маршрут вже на місці уточнюється, інформація про детальне місце не передається, ні по яких телефонах взагалі не передається. Людям дають точку збору, на точці збору їх орієнтують куди йти. І йти пішки, інколи значну відстань. І всі це роблять. Потім підбирається місце, підбирається час, так, щоб розуміти повітряну обстановку в цьому районі, чи нема там повітряної розвідки противника. Тобто є комплекс заходів, які в принципі багатьом людям в нашій країні є очевидні. Чому тут це не спрацювало, що було зроблено не так, тепер вже буде слідство визначати. І я вважаю, що безумовно має бути слідство. І люди, які взяли на себе відповідальність за такий захід, я не готовий сказати, що вони 100% винуваті, але безумовно по них має бути слідство і їхня відповідальність має бути визначена. Якщо це дійсно ворогу якось вдалося шпигуна кудись, засунути там, чи щось прокрастись, викрасти, це одна річ. Тоді відповідальності нема. Але якщо це було сповіщення по якихось чат-групах і одразу скидалася точка, значить це відповідальність тих людей, які про безпеку не подбали. І я не знаю, що там було, і не хочу робити поспішних висновків, когось проклинати. Війна, і без заходів, де ми проводимо ознайомлення промисловості, представників промисловості, військових частин із зразками озброєння, які можна показати одразу на полігоні, обійтись без цього неможливо. Але безумовно треба розуміти, яку кількість людей ти збираєш, бо чим більше людей різних, тим більше ймовірність витоку. Або передачі інформації, або злому. Багато разів я на ефірах казав, ворог ламає, проникає за рахунок фішингових програм в телефони нормальних людей, які просто дуже сильно люблять клацати в телефоні якісь посилання, які їм присилають знайомі і незнайомі номери. Це осінт, ворог веде цей осінт, і ми ведемо цей осінт. І в нас також багато успішних влучань через зломи телефонів противника.
До вас можна перевестись з ДШВ після СЗЧ?
Так, якщо по вас відкрито ЄРДР. Будь ласка, чекаю, напишіть мені в особисті, зараз переведення можливі, і по вас також через СЗЧ. Є своя процедура, треба її пройти, вона не швидка, я одразу попереджаю, бо там багато говорять зараз про СЗЧ, легкі, швидкі переведення. Все це поки що процедурно не працює. Якщо ви готові працювати в хорошому колективі, безумовно, в нас немає такої людини, яку б ми не взяли до себе після СЗЧ. Якщо ця людина якісний працівник, якісний воїн, якісно працює. Ще раз підкреслюю, в мене більша частина роти – це бійці після СЗЧ. Більша частина. Взагалі, основне джерело комплектування підрозділу. Так що, безумовно, ми всіх чекаємо, напишіть мені, будь ласка.
Чи поновлять на посаді полковника Рюмшина?
Я дуже сподіваюся, що Михайло Драпатий виправить цю несправедливість, яку на жаль, допустив минулий головнокомандувач Олександр Сирський стосовно полковника Рюмшина. Полковник Рюмшин показав себе на посаді командира бригади 155-ї як абсолютно гідний командир, мав велику повагу серед підлеглих, серед суміжників. Це дійсно заслужена людина і результати його роботи, бойової роботи, вони для мене просто безсумнівні. У 47-й механізованій бригаді він показав себе прекрасно. Я сподіваюся, що те, що потім стало, що його поставили на 155-й просто з політичних, ну чому його призначили винним по справі втечі з СЗЧ 50 військовослужбовців у Франції? Він же не відповідав за це, я, до речі, багато говорив. На нього просто військове керівництво звалило відповідальність, щоб не сказати, що винуваті генерали ОК "Захід", що командування Сухопутних військ винувате, чи ті люди з ГШ, які ставили оцінки боєздатності липові. Ну і вони, для цього вирішили злити полковника. Це просто реально така низька політична інтрига і безвідповідальність. Я сподіваюся, що Михайло Драпатий цю підлість реально виправить стосовно Рюмшина, і Рюмшин повернеться до війська, він потрібен. Давайте порівнювати те, що відбувалось там у війську при ньому, в тих бригадах, якими він командував, і зараз. Є з чим порівняти.
Яка ваша оцінка штурмовим полкам і чи необхідно продовжувати практику їхнього застосування, зрозуміло, що з людинізацією?
До речі, це одне з ключових питань для Михайла Драпатого. Так от, друзі, я вважаю, що штурмові полки необхідні, абсолютно необхідні для Сил оборони України, але безумовно в якій якості? В іншій якості, не так, як зараз. Категорично не так. Штурмові полки, я про це також говорив, але зараз це виклик, є тільки один нормальний, адекватний сценарій їхнього застосування. Це вони мають бути складовою частиною, спеціалізованою штурмовою частиною у складі армійського корпусу. Або це можуть бути окремі частини прямого підпорядкування головнокомандувачу, але з визначеною у смузі одного, максимум двох армійських корпусів смугою відповідальності. Краще це один корпус, один полк. Це взагалі ідеальний варіант. У нас цих полків створили вже стільки, що насправді на кожен корпус вже так один полк і приходиться. Чому це важливо? В смузі полку ворог десь проводить активні дії, проводить інфільтрації, проникнення, намагається атакувати, штурмувати, зосереджує там резерви. Штурмовий полк в руках командира корпусу – це буде засіб посилення військ на якійсь окремій конкретній ділянці, де треба підвищити інтенсивність і темп бойових дій. Тобто не самостійні дії, а дії в смузі корпусу. Є якась смуга бригади, яка тримає там оборону. Ворог чи атакує цю бригаду, чи ця бригада просувається сама. І в її смузі з її розвідувальними БПЛА, з її засобами підтримки, її артилерією, розвідкою, логістикою. Туди заходить на посилення штурмовий полк. Одним, максимум двома штурмовими батальйонами. Інші – на відновленні і підготовці до інших операцій. І вони короткий час, місяць-два до трьох місяців інтенсивно працюють на цій ділянці. Міняють становище, посилюють бригаду, покращують становище. І знов відводяться на ротацію. Це не є засіб постійного контролю фронту, це засіб виконання завдань. Конкретних штурмових завдань, під які в сучасній війні потрібно спеціально готувати свіжих здорових людей. В 2 корпусі Хартія я зараз воюю у складі 23 штурмового полку. Вся піхота у нас тут - штурмовики-іноземці, а українці тут воюють на посадах управління, БПЛА, забезпечення, і ми проводимо дронно-штурмові операції. Для покращення нашого становища, для протидії ворогу, контратак. Я вважаю, що така методика - це правильне застосування.
У нас немає там якихось багатьох засобів, які є у бригадах. Полк достатньо мобільний, він може швидко маневрувати, зосереджуватись, і він працює в смузі інших частин. Це нормальна, правильна тактика, яка дозволяє якісно організовувати, управляти боєм на ділянці, знижує втрати, і це ефективне застосування. Проблема з штурмовими полками в тому, що вони застосовуються дуже часто взагалі в самостійній смузі. Тобто фронт десь рухнув давно, якийсь корпус, який його тримав, бригади корпуса, їх ніхто не підтримував, не посилював вчасно. Фронт провалювався, провалювався, нарешті провалився. І тоді йдуть вже дописи у фейсбуці, в медіа, відео закидають бійці, родичі бійців кажуть про катастрофу. І ось тоді, коли інформаційний резонанс, ось тоді ухвалюються рішення вперед-вперед всіх туди, заткнути ту дірку. І з ходу, без підготовки, без розгортання нормального, в ту діру кидають оці штурмові полки. Вони входять в бій з ходу, коли ворог наступає, ворог сильний, його бойові порядки щільні. Він проломив оборону і йде вперед. І тут йому в лоб в лоб ідуть штурмові полки. Тобто ми б'ємо ворога не там, де він слабкий, не там, де його можна зупинити на діючих позиціях і завдати максимальних втрат. А там, де він сильний, там, де він вже прорвав фронт і йде далі. Тому при такому порядку застосування штурмових полків вони на затягуванні, на дорозвідці, на розгортанні своїх позицій БПЛА, своєї піхоти, своєї логістики, на заході, на проході, на пересуванні вперед. Несуть велику кількість втрат. І тому от такі втрати безвісти великі. Через першу чергу неграмотну постановку завдань на оперативному і стратегічному рівні. Якби штурмові полки були закріплені в смузі корпусів, тоді б вони чистили ці інфільтрації і прориви, коли вони ще не призводять до падіння нашого фронту, як це на Запоріжжі було, як це було на Очеретиному, на напрямку Костянтинівському-Торецькому. То була б інша керованість, менші втрати були б. Не було б стільки безвісти зниклих. Був би порядок застосування, фронт би не проривався. Основні втрати на війні – це втрати, які витікають з помилок планування, управління і організації військ. Солдат виконує завдання так, як йому його поставили. Командир, який йому ставить завдання, виконує завдання і планує його так, якому дали час, якому дали людей, засобів вогневої підтримки, розвідки, якому дали інформацію по противнику. Дива не буває на війні. Війна, особливо зараз, війна дронів, це війна в першу чергу технології. Воюють фактично великі підприємства, стартапи, де командир сидить і керує грошима, ресурсами, технікою, людьми, боєприпасами, логістикою, багато-багато компонентів, які треба тримати в голові. І тільки коли твій комплекс, коли ти можеш диктувати темп усіх цих компонентів, коли ти краще аналізуєш, коли ти швидше в своєму розумі замикаєш цикл Бойда і твої рішення випереджають ворога, тривалий час, ти здобуваєш перевагу. А не просто кількість. Кількість не вирішує в кілзоні нічого. Дронів зараз в багато разів більше, ніж людей. Не в два, не в три, не в десять, в сто, двісті раз. На одного солдата може полетіти сто дронів. Ну, умовно кажучи, можна виділити і сто, якщо ця ціль не вражається. Тому війна зараз, щоб зберігати людей, треба мати час, мати планування, мати організацію, мати підготовку. Просто людей не достатньо, просто озброєння не достатньо. Система застосування воює.
Чи можна до вас перевестись без СЗЧ?
Можливо, в певних обставинах. Бувають у нас буквально одиничні випадки, коли без СЗЧ вдалося за збігом обставин перевестись людям. Це було пару разів, коли командири частин не втримують людей, а самі підписують переведення. Тоді це достатньо швидко виходить за згодою командира частини. Ну, а так, на жаль, якщо ви в Нацгвардії військовослужбовець, то з Нацгвардії є певні шанси, теж можна сказати, що це питання домовленості на рівні командирів.
Чи підтримували ви призначення Клименка на посаду в Міноборони? Як вам ваш новий начальник Вигівський?
Ви знаєте, я настільки далекий від глобальних політичних процесів, що коли я дізнався, що міняють міністра оборони, ставлять міністра МВС, це було вже ввечері приблизно о 9-й вечора, після того, як всі новини це вже пройшло, я, знаєте, пропустив цю історію повністю. Я насправді без емоцій до цього ставлюсь, тому що, знов-таки, міністр оборони – це посада, яка підпорядкована Верховному Головнокомандувачу, президенту України. Саме президент виносить кандидатуру міністра оборони. Я просто побачив причини зняття, я про це говорив в минулому ефірі, я побачив, я розумів, як він призначається, я почув, президент сказав, він не буде міністром оборони, буде інший. Клименка, до речі, не назвали офіційно взагалі. Тому ця історія з Клименком, вона ж була, наскільки я пам'ятаю, там взагалі один вечір, ну кілька годин буквально. Бо потім зняли Федорова і наступного ранку вже, здається, була відставка всього уряду і там всіх поміняли. Ну, я, відверто кажучи, просто навіть, от я цю політичну кризу, всі ці події я онлайн не відслідковував, я був максимально зайнятий. Бо там у нас були певні дії, активні.
Що ви думаєте про ДФТГ, чи потрібні вони, яка їхня буде доля?
Ну, якщо, до речі, у Михайла Драпатого дійдуть руки до організаційної структури Сил оборони, то дійсно, я вважаю, що добровільні формування територіальних громад – це важливий і необхідний елемент системи оборони країни. Бо в ДФТГ має об'єднувати не просто тих, хто йде в армію, а хто виконує там якісь завдання на місці, в областях. Це не ТРО повною мірою. ДФТГ – це взагалі об'єднання свідомих, розумних, патріотичних, дієздатних громадян на місці. ДФТГ – це твої сусіди, це не тільки чоловіки, це і жінки, це інформація, це взаємодопомога при надзвичайних подіях, при якихось загрозах, якихось ексцесах, нападах, навіть якась людина порушує правопорядок, загрожує життю людей, безпеці. Це теж ДФТГ. Тобто я вважаю, що все суспільство, має бути більша частина людей, якщо вони мислять себе патріотами, громадянами, вони мають бути залучення в певні структури самоорганізації, взаємодіяти зі своїми сусідами, разом дбати про безпеку у місці проживання. Безпека людини і оборона, взаємодопомога в місці проживання це ДФТГ. Безумовно, вони необхідні.
З відео ударів дронів по росії складається враження вирівнювання у війні. А що з фронтом?
Ніякого вирівнювання у війні не відбулося, ворог як мав перевагу у засобах ураження і своїх вогневих можливостях, так і має зараз. Ми вирівнялись у можливостях завдавати ударів по російській інфраструктурі. У росії така можливість використовувалась з першого дня війни. росія знищувала і знищує нашу інфраструктуру, на жаль, в значно більших масштабах, ніж це робимо ми. Раніше у нас можливості відповісти не було взагалі. Зараз вона є. Але це не значить, що наші удари, які дуже видовищні, дуже ефектні, вони самі по собі – це ознака якогось перелому. Це ознака того, що ми можемо завдавати ворогу більших втрат, ми змушуємо його витрачати більше ресурсів, але у ворога ресурси ще є. Якщо дивитись, у кого вони більші, на жаль, друзі, хочу сказати, що на багатьох ділянках фронту ворог продовжує наступ, ворог захоплює нашу землю, ворог просувається. Захоплена значна частина Костянтинівки, і вона контролюється ворогом. Бої йдуть в центрі міста, це ми бачимо по доповідях осінтерів. Ворог намагається охопити місто із флангів, просувається. Важкі бої йдуть на Запоріжжі. На деяких ділянках просуваємось ми, на деяких ворог просувається. Перевага ворога на багатьох ділянках фронту є в БПЛА, причому не тільки в кількості, організаційно, а і кількісно, і організаційно, і якісно на деяких ділянках фронту. У ворога більше дронів і більше позицій, і є якісне управління. Тому що вони також розвивають свої війська безпілотних систем і безпілотну складову в армії. Війна не є одностороннім процесом, на жаль. Важкі втрати є і у нас. Так, співвідношення на нашу користь, але це не багато разів, на жаль. Тому співвідношення для нас на даний момент по втратах неприйнятне. Тому ворог і просувається. І нам потрібні зміни.
Воювати отак - кількість на кількість - ми собі дозволити не можемо. Ворог просувається, а нам треба його зупинити. Тільки зупинка фронту призведе до мирного вирішення війни. Для цього потрібні стратегічні рішення в багатьох сферах. Я сподіваюся, що Михайло Драпатий це розуміє, об'єктивно знає обстановку. Річ у тому, що він якраз командував угрупованням об'єднаних сил, яке якраз обороняло Харківщину і Сумщину. Тому він часто заїжджав в Хартію, добре володіє обстановкою і у нас, і в смузі сусідніх корпусів, і у Андрія Білецького в корпусі. Тому я впевнений, що його бачення дуже реалістичне. Я впевнений, що він добре розуміє виклики. І тепер основна проблема для нього – це які відповіді сформувати. Бо Драпатий зайшов, йому тепер треба терміново створювати команду. І ця команда має бути якісно іншою, ніж команда управлінців при минулому головкомі, тому що нам треба якісні зміни. Нам треба значну частину людей зберегти, які мають досвід, компетенції. Значну частину для пришвидшення змінити, а когось додати. Особливо уваги, на мій погляд, потребує сама система організації роботи армійських корпусів. Їм треба негайне посилення роботи. Посилення апарату, посилення організації, посилення якісними офіцерами і командирами на всіх рівнях. Такі сили є. І це треба реалізувати.
Чому тоді Сирський сказав, що передає армію, що наступає?
Друзі, це тема окремого ефіру. Розібрати просто заяви Олександра Сирського, відмітити те позитивне, що він зробив, об'єктивно, що є. Ті недоліки, які були в його роботі. Це окрема тема, знов-таки. Я хочу сказати, що сенс цієї фрази не треба сприймати дослівно. Я думаю, що сенс тут має бути такий. Армія, яка має здатність наступати. Наша армія має здатність наступати і диктувати ініціативу на певних ділянках фронту. А на певних ділянках фронту, на жаль, такої здатності немає і потребує здатності організувати якісну оборону. Це проблема і це виклик. Треба бути реалістами. У ворога на більшості ділянок фронту ініціатива, яку він захопив, як на оперативному, так і на тактичному рівні. І ворог наступає і захоплює нашу землю, захоплює наші міста. Зараз велика загроза Донбасу. Ворог просувається дуже близько до Краматорська, буквально із Слов'янська, кілька кілометрів. Ворог захопив велику частину Костянтинівки і продовжує просуватися. Ворог наступає на Дружківку і вже на околиці ворог. Ворог наступає на Добропілля і продовжує просуватися. Ворог майже повністю, майже весь Покровськ, Мирноград захоплений і ворог продовжує наступати. Давайте ми не будемо себе обманювати і розповідати собі відео ударів дронів. Це ефектно і видовищно. І це великі, важкі втрати. Це збільшує ціну війни для Росії в рази. Але це не може зупинити Росію. Не може. Це значить, що ворог отримає значно менше ресурсів, значно менше людей для того, щоб штурмувати нас на фронті. Але ворог буде продовжувати наступати попри нашу кампанію повітряних ударів. Її треба продовжувати. Це необхідний засіб впливу на ворога. Але зупинка фронту – це не просто удари дронів. Це комплексні дії. Це в першу чергу захист своєї піхоти, побудова надійних бойових порядків, якісна організація застосування БПЛА для того, щоб перехопити, захопити панування у малому небі, у небі дронів. І тільки тоді ворог буде зупинений. Інженерне забезпечення, яке у нас максимально слабке. Багато про що треба говорити.
Чи є шанс, що з приходом Драпатого запрацюють переведення, які зараз блокуються командирами бригад? Як, на вашу думку, мають працювати переведення в ЗСУ?
На мій погляд, перше, я не думаю, що зараз з переведеннями щось можна швидко змінити. Притомних людей в бригадах, які хочуть втікти від частин, де їх, наприклад, багато що не влаштовує, когось командири, когось, в принципі, служба не влаштовує, він не хоче воювати на бойових посадах, а хоче в більш спокійній тиловій. Хтось має друзів в іншій частині і не хоче служити тут, хоче служити зі своїми. Є маса причин для переведень. Маса. Велика кількість. Зараз от те, що було запропоновано, там давайте переводити з кожної бригади хто кого хоче, ну це неможливо. Це можна було робити під час великої мобілізації, наприклад, березень, квітень, там, червень 22-го року. Люди йдуть потоком, тоді так і переводили. Хтось не хоче, його виводять, бо на завтра 10 добровольців. Тоді ніхто не тримає. А зараз нема добровольців. Кожна людина, яка адекватна, не наркоман, не алкоголік, яка не має хронічних хвороб, які не дозволяють їй ходити і думати, яка має дві руки, дві ноги, це просто людина, яку, звичайно, кожен командир хоче втримати. Починати треба не з переведень. На жаль, те, що у нас просто вирішили переведенням, це такий популізм. Такі дії треба було проводити тільки після того, як був би наведений порядок у військах. Основна проблема - не переведення солдатів. Основна проблема в бригадах і корпусах - це командири бригад і корпусів. Ось ця ланка в армії керівна. Вона є ключовою проблемою. Якщо у командира бригади умови організації бойової роботи, де бригада розбалансована, небоєздатна, від такої людини будуть тікати. Переводити людей чи міняти комбрига? Ну в першу чергу міняти комбрига і ставити новому задачу забезпечувати його ресурсами, часом, щоб відновити боєздатність. А потім, якщо це не працює, вже вирішувати питання переведення, але також не всіх поспіль, а окремих людей відповідно до загального плану комплектування, щоби бригади не залишались взагалі без людей. Має бути якась логіка. Цю логіку має контролювати командування родів, армійський корпус спочатку, потім командування родів. Тобто ці люди, на яких замикаються потім корпуси. Тоді буде якийсь порядок. Зараз порядку немає ніякого. У нас є одна з бригад ЗСУ. От я, до речі, хочу сказати, що одна з правильних непомітних реформ, яку зробив Михайло Федоров, міністр оборони, звільнений, це облік боєздатності бригади корпусів, ефективності їх бойової роботи за багатьма критеріями. Такий мішн-контроль військових частин і з'єднань. Так от за цими даними одна бригада була просто... Там обліковувалися всі показники діяльності військових частин. Я був шокований, коли по одній бригаді було 25% особового складу, подали рапорти в Армія+ на переведення. Ви собі уявіть. Ніхто не хоче там служити. Це тільки ті, хто подали рапорти. А скільки ще не подало? Тобто ця бригада не боєздатна. І таких бригад там з меншими відсотками. Потім є бригади, у яких чемпіони по СЗЧ. Вони не втримують нікого. Не хоче людина воювати. Ну, йди, не воюй. Ми тебе відпускаємо. Тільки сам маєш йти, щоб це ти був правопорушник. Це у нас така теж бригади, які теж займаються штурмовими завданнями. Не штурмові полки. В штурмових полках якраз навпаки. Там командири думають про те, щоб всі обов'язково йшли в бій. А тут є у нас бригади, де в принципі кажуть, так головне не скандальте з нами. Хочете йти? Йдіть. Це ваше переведення. Не втримують нікого. Тому теж є чемпіони по СЗЧ, є чемпіони по переведеннях, по рапортах на переведення. Є у нас бригади взагалі важкі випадки. Бригади, які не вбивають за місяць жодного солдата противника. Уявіть собі. Дві чи три бригади, які взагалі не вбили жодного росіянина, російського окупанта. Це про що говорить? Не тільки те, що там поганий командир. Може, до речі, там командири непогані. Просто ця бригада розірвана, поротно, побатальйонно на великій смузі. Немає озброєння, немає людей. Люди деморалізовані, виснажені. Ну, хто буде вбивати? Ніхто. Втрати є, а у ворога зафіксованих, підтверджених в Дельті втрат нема. Так от починати, перед тим, як говорити про переведення, про мобілізацію, комплектацію, як так зробити, щоб люди не хвилювались, не боялись ту армію. Давайте вперше, щоб армія сама себе не боялась. У нас основний виклик. Основний виклик зробити так, щоб ті, хто вмотивовані служити, служили тільки в якісно організованих військових частинах з адекватним командуванням, яке хоч інколи слухає підлеглих, а не просто наказує, наказує і намагається там вирішити всі проблеми. Бо є у нас багато випадків, коли там полковники в військових з'єднаннях батарейки на мавік особисто своїм розпорядженням розподіляють.
Всякі бувають дивні історії, де люди просто починають займатися не своєю справою, замість того, щоб виконувати свої безпосередні обов'язки, керувати на своєму рівні компетенції відповідальності. Це і є деталі професійності армії. Так от, коли у нас командир корпуса, це мають бути люди всі, з бездоганною взагалі репутацією, лідерськими якостями. Коли всі вони будуть такими, коли у них будуть штаби, які вони можуть скомплектувати з компетентних людей, коли у них будуть комбриги, яким вони довіряють, у яких також будуть організовані штаби, тоді в армії складеться те, чого нема зараз. Вертикаль відповідальності на всьому фронті. Не тільки в окремих корпусах. Не тільки в частині бригад. А в усіх військах, які тримають ці 1200 кілометрів. Коли такий стандарт загальний буде всюди, тоді питання, тоді кількість переведень припинить бути такою катастрофічною проблемою. Тоді СЗЧ припинить бути катастрофічною проблемою. Бо зараз СЗЧ – це метод переведення. І у нас фактично через СЗЧ що у нас відбувається? У нас неможливо зрозуміти. СЗЧ – це ухилянт реальний правопорушник, який тікає просто, тому що він скоїв якісь правопорушення в армії. Щось вкрав. Такого багато. Армія – це частина суспільства. Або людина вирішила, стала наркоманом. Або була наркоманом і продовжила. Або алкоголіком. Або просто не хоче воювати і вигадує причини, як би звалити кудись додому. І щоб йому за це нічого не було. Велика кількість. Треба розуміти, що СЗЧ – це не всі просто люди, які хочуть воювати, їм не сподобався командир. Є різне. І у нас зараз проблема, що їх не можна відокремити від тих людей, які дійсно добросовісні, які потрапили в жернова, в погані умови служби, до поганих командирів, там, де треба за свої гроші купляти дрони, антени і все таке. І вони йдуть в СЗЧ, бо їх дістали неадекватні люди, які ними керують. І вони просто розчаровані або шукають іншу частину. От для таких добросовісних людей, до них треба увага. Треба, якщо буде якісне управління організацією в армії, в бойових частинах хоча б, то ми маємо прибрати ось це явище, зменшити його. Воно має бути усунено. Тоді зрозуміліше і простіше, що робити з іншою недобросовісною частиною СЗЧ. Тоді інша історія виходить. Із переведеннями це тоді інша історія виходить. Тому чого не вистачає в армії? Відповідальності. Відповідальності командирів. Для того командирів треба припинити міняти як рукавички за будь-яких причин або взагалі без причин, отак як Рюмшина під суд навіть віддали, без причин, просто вигадали кримінальну справу. Сфальшували. По командирах батальйонів. У мене є знайомий, у мене друг є комбат, який за часи війни вже командував там за короткий час, він вже командує вісьмома батальйонами. Уявіть собі. Щось не сподобалось, перекинули туди-сюди. Один раз його зняли помилково, бо його призначили командиром батальйону на Сумському напрямку. А командувач, перед ним був командир батальйону, його зняли там за певні недбалості. А прийшов новий командувач угруповання і сказав так, я чув від попередника, що в тому батальйоні дуже поганий комбат. Ану, зняти його негайно. І йому просто злякались підлеглі сказати, що тут комбата тільки що замінили. Не чіпайте його. Все одне зняли. А зняли, тому що їх міняють так часто і швидко, що це просто взагалі не подіє. Ну, подумаєш командир батальйону, 500 людей. Давайте його поміняємо, завтра ще поміняємо, післязавтра. Нема кадрової логіки у багатьох рішеннях. Це те, на що має звернути увагу Драпатий. Багато командирів просто пішли з армії чому? Неадекватні організаційні умови управління, неадекватна організація. Ми втратили таких супер якісних командирів, як Кащенко, Голішевський, Зіневич, Вадим Сухаревський, Герой України намагається звільнитися з армії, бо не міг служити в цих умовах. Якісний командир піхотної бригади. Ключова проблема в армії - СЗЧ, погана мобілізація, переведення - все це похідні, це не причина, це похідні від поганої організації в командній адміністративній ланці. Оцю проблему має вирішити Михайло Драпатий, якщо він хоче працювати на якісно іншому рівні, ніж Олександр Сирський і дійсно зупинити російський наступ. Справді. Не в пресрелізах, а фактично по карті. Щоб це підтверджувалось на кожній ділянці фронту тим, що у нас відображається осінтерами і DeepState.
Якщо зателефонувати через рекрутинг Хартії, чи можливо попасти до вас у підрозділ?
Ну навіщо ж рекрутинг? Краще мені зателефонувати одразу. Я сам проконтролюю. Будь ласка, напишіть мені в особисті. Можна написати у месенджер фейсбуку, можна написати в особисті інстаграму, що вважаєте за потрібне. Я обов'язково ознайомлюся, я вас сам наберу. Я особисто з кожною людиною, яка по СЗЧ приходить, звертається до мене або переводиться з інших підрозділів. Я завжди спілкуюся особисто, і у мене є контакт. Кожен солдат роти знає мій телефон або може його взяти. Проблем з комунікацією нема ніяких. Ні у колумбійців, ні у українців. Зараз ще і два поляки додались, два польські добровольці, дуже круті хлопці. Теж приємно. Дякую, український волонтер Назар допоміг з такими класними бійцями. Порадив. Тому, будь ласка, напишіть, я після ефіру вас наберу. До речі, це по всіх людях, кому цікаво знайти шлях переведення, є можливості. Я особисто зараз після ефіру з кожним можу переговорити. Пишіть, будь ласка.
Як на вашу думку, чи дозволить система Драпатому впровадити свою позицію в життя?
А це, друзі, є основний виклик. Щоб щось змінити, Михайло Драпатий має побудувати свою систему. Або він буде плисти по течії. І це новий виклик. Він був генералом, він був командиром, командувачем ОСУВ, командувачем сухопутних військ, тактичних груп кількох. Але це основний виклик. Посада головнокомандувача ЗСУ під час такої великої війни, ви собі уявіть, мільйон двісті підлеглих загалом. Бюджети під 60-70 мільярдів євро на рік. Все це в його руках, він цим розпоряджається. Застосовує цю махіну. Ви собі уявіть, якого масштабу мають бути менеджерські здібності, управлінські, командирські. Це реально має бути людина з супер видатними здібностями. А ці здібності мають бути направлені на те, що ця людина створює компетентну, ефективну команду для того, щоб у нього було відповідальність за кожний напрямок, кожну ділянку, самостійні, компетентні, грамотні люди. Такі самі, які мислять, які його відчувають, розуміють, яких розуміє і відчуває він. А не просто, єсть, так точно, будемо вести бої за посадку до останнього солдата. Тримаємось до останнього, не будемо змінюватись, не будемо гнучко керувати. Тільки до кінця вперед-вперед. Для того, щоб змінити систему, щоб у нас стратегія війни від боротьби за посадки змінилась на користь того, що ми контролюємо, обороняємо рубежі, райони оборони, смуги корпусів, для цього всього треба великі зміни, велика команда. І ми побачимо по призначеннях Драпатого швидко, кого він призначає куди. Які командири корпусів, які командири, начальники родів, сил, видів. Це ми побачимо дуже швидко і будемо, звичайно, за цим стежити. Я з повагою ставлюсь до Михайла Васильовича. І він не та людина, яка буде дзвонити і тикати, а от чому там той про мене так сказав, це погано, сидіти в фейсбуці, вичитувати, питати там хто який про мене хто що сказав. Я думаю, що це людина більш масштабна. Я в це вірю. І я сподіваюся, що він буде діяти інакше. Подивимося за результатом. Виклик великий. Чи може його потягнути людина? Я вам хочу сказати, велике випробування. Якщо людина щось не може потягнути, це не можна одразу засуджувати. Треба спробувати виправити, допомогти, скоригувати.
Тарас Чмут казав, що бригади неукомплектовані на фронті, а в тилу багато військових і солдатів-офіцерів перебувають замість фронту. Як це зрозуміти, яка ваша думка на це?
Треба розбиратись. Проблематика така існує. Я б не сказав, що вона настільки масова, тому що основна проблема, яка у нас є, це відсутність правильної організації військ. У нас, на жаль, феодальна роздрібленість в армії. У нас кожен рід військ, кожен вид сил, вони всі розмножуються і зростають хаотично, відпупковуються, той розвиває собі, що хоче, створюють нові частини, нові підрозділи. В кожної організації, структурі величезний адміністративний апарат, величезна кількість військових частин тилових, бойових, які не виконують бойові завдання, бойових, які виконують бойові завдання, але з низькою ефективністю, тому що вони неукомплектовані і не виводяться на бойові порядки. У нас створена величезна кількість військових частин, які нам не потрібні, але для яких визначено своє призначення. Більше того, хочу сказати, у нас багато і органів управління, в принципі, не потрібні в такому складі, з такою великою організаційною структурою. У нас створена величезна кількість абсолютно не потрібних військових структур, зайвих, які адмініструють самі себе. Треба чітко визначати завдання армії, скорочувати цю махіну частин, покращувати таким чином забезпечення комплектування інших, ставити людям завдання, щоб вони інтенсивно працювали, але мали при тому засоби і особовий склад. А утримання бригад просто заради назви, створення нових бригад, хочу нагадати, що у нас навіть в цьому році створюються нові бригади, при тому, що комплектація інших в середньому по піхоті відсотків 20, по більшості. Це так я оптимістично кажу. Є й менше. Тобто, бригади існують без піхоти. Величезний адміністративний апарат, величезна кількість людей непридатних, обмежено придатних, які в цій махіні крутяться з нульовим коефіцієнтом корисної дії. Це результат безграмотної організації і безграмотного планування оборони України. Цим ніхто не займається, тому що у нас все політизовано. Якщо є якийсь рід сил, сили, наприклад, в нас тих сил величезна кількість, рід військ, види сил. Вони мають свій доступ. У нас бригади, командири бригад, деяких полків, батальйонів мають доступ туди наверх, в різні офіси, де ухвалюються рішення, до Генштабу, до різних людей, які ухвалюють рішення. І всі лобіюють собі якісь розширення штатів, завдання, додаткові підрозділи, додаткові частини. І воно все розростається. І нема одного бухгалтера, який би ставив питання, хлопці, та за які гроші ви це робите? Навіщо ви стільки посад наплодили, частин, для яких нема ні озброєння, ні людей, ні забезпечення? Навіщо ви розтринькуєте те, чого і так не вистачає, просто для того, щоб якісь чуваки отримали собі посади, погони і красувались цим, не розуміючи взагалі, чим вони зараз займаються? Гроші ніхто не рахує, нема відповідальності, а потім ці самі люди, яким довіряють людей, нема відповідальності і за людей.
Такої відповідальності в армії зараз гостро не вистачає. І наслідком того, що не вистачає відповідальності, і нормальної адекватної управлінської структури з відповідальних командирів, самостійних, є купа проблем, в тому числі і така. Купа зайвих частин, непотрібних, незабезпечених.
Як Ви думаєте, чи буде травля з боку телеграм-каналів адміністрації, щоб за місяці 3-4 звільнити Драпатого і призначити лояльну до президента людину?
Цікаве питання. А чому ви думали, що Драпатий нелояльна до президента людина? Генерал Драпатий давав присягу народу України. Він діє по субординації, його призначає президент, Верховний Головнокомандувач своїм указом, він виконує його накази. Я тому і кажу постійно, що не треба переоцінювати фігуру головнокомандувача, він не вирішує абсолютно все у війні. Вирішує ставка Верховного Головнокомандувача. Розподіл грошей, ресурсів, людей, мобілізація, друзі, за законом про мобілізацію – все це президент України. Його особисті повноваження. Своїми указами президент призначає, в тому числі, командувачів сил, родів, військ. Це президент робить. Генштаб. Там все указами у нас президент взагалі все призначає. За все бере відповідальність. І всюди, як ви розумієте, приходять якісь люди, знаходять якісь шпаринки, якихось знайомих друзів і кажуть, ну цей дуже хороший, треба йому допомогти. Цього не треба знімати. Оцей командир полку, навіть такі бувають випадки, ну він хороший хлопець, можна він там залишиться на посаді? Це, до речі, до того, що і Сирському було дуже непросто керувати, коли йде політичний тиск. І Залужному так само. І Хомчаку перед тим.
Які у вас критерії до військових, виключених з військового обліку з інвалідністю? Чи такі потрібні?
Безумовно, друже, нам потрібні будь-які люди, які придатні до виконання навіть обмежених бойових завдань. В тому числі, якщо у людини є мотивація і в нього є інвалідність, ми, і вся людина працездатна, відповідальна, ми знайдемо для вас посаду. Для того, щоб це зрозуміти, треба поспілкуватись. Можете знов-таки написати мені, і я вийду на зв'язок. Бажано месенджер фейсбуку або інстаграм, або мій номер можете дістати. В принципі, він не секрет. У мене в роті знає кожен солдат. Ну і в полку також.
Друзі, дякую вам. Достатньо вже часу в ефірі. Ми проговорили про виклики, які є, про проблематику, яка є в армії. Звичайно, за короткий час це все не проговориш. Ми будемо продовжувати зараз уважно дивитись за тим, що відбувається в армії, ці зміни, від яких залежить доля кожного з нас, кожного військовослужбовця, кожного громадянина України і майбутнє України взагалі. Тому я буду і надалі виходити в ефір. Я знаю, що Михайло Драпатий людина уважна до критики, уважна до інших думок. І будемо намагатись донести те ключове, від чого зараз залежать зміни у війні. А ситуація дуже важка. І, друзі, взимку вона буде такою важкою, як ніколи. Тому і буде у нас велика увага, як тільки у мене буде час, зараз, поки Михайло Драпатий знайомиться з посадою, знайомиться з людьми, відпрацьовує свою стратегію дій, буду намагатись виходити і говорити про актуальну проблематику, щоб, можливо, якимось чином бути корисним, допомогти цій роботі. Я вірю в зміни в Україні, я вірю в нашу перемогу сьогодні більше, ніж ніколи. Дякую вам. Слава Україні!
