Батьки загиблого у ДТП 12-річного Гріші Глушича: "Основна наша потреба – зупинити зухвалих на дорогах"
Після загибелі 12-річного Гріші Глушича у моторошному ДТП на Караваєвих Дачах у Києві його батьки почали розбиратися, чому водії, які системно і грубо порушують швидкісний режим, залишаються за кермом. І нерідко продовжують їздити навіть після того, як їх позбавляють прав.
Вони ініціювали петицію до президента, закликавши провести реформу дорожнього руху, долучилися до обговорення відповідних законопроєктів і тепер намагаються добитися системних змін і зниження смертності на дорогах.
Про розслідування ДТП, покарання для водіїв, запуск "Фантомів" та те, що насправді може зробити дороги безпечнішими, ми поговорили з Олексієм Глушичем та Олександрою Терлецькою. І якщо ви подивитесь фотографії із сімейного архіву цієї родини, які вони надали на моє прохання до публікації, зрозумієте, наскільки щасливою вони були до того страшного дня, який перевернув усе.
"Цензор.НЕТ" вже неодноразово писав про цю трагедію, але я все одно запитала, що дає їм сили і допомагає не зневіритись. І чого вони очікують від народних депутатів, які цього тижня планують нарешті розглянути законопроєкти, здатні убезпечити від повторення подібного.
"ЯКЩО ВЖЕ МИ ЗАПЛАТИЛИ ЦЮ ЦІНУ, ТО ЦЕ МАЄ БУТИ НЕ ДАРМА"
— Минуло трохи більше трьох місяців від загибелі Гріші. Як ви прожили цей період?
Коли загинув мій чоловік, зрозуміла, що в перші дні не так важко, як потім. Яким було це "потім" для вас?
О.Г.: В перші дні були якісь обов'язкові поточні справи, питання, які треба було вирішувати. А коли це відходить, залишаєшся сам на сам з думками, сам на сам з рідними. І значно важче, бо постійно думаєш про те, що сталося. Так, ви праві, це важко переживати.
Психологи кажуть, що рік часу – це абсолютна норма, коли дуже важко.
— Ви часто думаєте про те, що мало б статися раніше, аби 5 червня не сталося взагалі?
О.Г.: Мільйон разів. Постійні якби-якби-якби-якби. Це і про дрібниці, і про важливі рішення. Якби я вирішив не йти в армію? А якби мене перевели раніше? А якби він там пообідав і з'їв ту котлетку? Цих якби – мільйон.
— Ви майже одразу після трагедії почали публічно говорити про необхідність змін, які б вплинули на ситуацію на дорогах і зменшили кількість смертей. Звідки у вас тоді взялися сили не просто переживати втрату, а почати цю боротьбу? І що вже вдалося зробити?
О.Т.: Все, що ми бачили навколо, нас якось само підштовхнуло. Люди писали нам не лише слова співчуття, а й розповідали про свої випадки.
А далі чи то алгоритми так спрацювали, чи так зійшлися зорі, що ми стали бачити все більше і більше інформації про те, що ж насправді відбувається на дорогах. Дізналися, що статистика ДТП в Україні жахлива і в що вона в рази гірше, ніж в країнах Європи.
Коли загинув Гріша, ми відчували – це дуже несправедливо, що так сталося. І це відчуття посилилося після того, як ми почали усвідомлювати масштаб проблеми зі смертністю на дорогах.
Ми також дізналися, що "світить" водієві, який створив таке ДТП. Максимум 10 років, за які ще треба поборотись у суді. І максимум на 3 роки позбавлення права керувати. Усе це не вкладалося в голові.
При цьому, люди в коментарях писали: довічне, довічне… Наші люди емоційні, розуміємо, чому вони так писали.
І коли ти в тому стані, то думаєш, ну правда, життя за життя. Тут 4 людини загинуло. Що таке 10 років? І якось оці думки підштовхнули до того, щоб більше почали читати про законодавство на цю тему, питати ChatGPT – а чому, а що, а як. А також про те, коли законодавство на цю тему взагалі востаннє оновлювалося. І як сталося, що ми живемо в країні, де потерпілі настільки незахищені в таких справах, що при обранні запобіжного заходу водію, їхньому адвокату навіть не дають слова. Ніби те, що відбувається, потерпілих не стосується. Хоч, якщо таку людину не беруть під варту і вона тікає, страждають саме вони.
В законодавстві зараз є дуже багато нюансів, які залишають дірки в правилах дорожнього руху. Наприклад, ті самі плюс 20 кілометрів на годину по місту, до яких вже усі настільки звикли, що реагують агресивно при спробі взагалі натякнути, що давайте їх зменшимо. Немає ніде плюс 20, тільки у нас і в Росії залишилось.
Це стара радянська норма. Давайте рухатися в Європу, де плюс 5, здається, похибки – це максимально. І всі повинні слідкувати за швидкісним режимом.
І так поступово, крок за кроком, факт за фактом, воно затягувало. Плюс я побачила випадково кампанію "За безпечні дороги", щось перепостила, і потім через друзів з нами зв'язалися представники громадських організацій, сказали: ми з вами, ми вас підтримуємо. А на той момент, це було ще напевно до похорону, ми вирішили, що спробуємо написати петицію до президента.
Спочатку розмірковували, а до чого тут президент, а потім подумали, що у нас в країні досить багато чого вирішується на такому рівні. І думка президента грає важливу роль.
Громадські організації мали теж таке бажання, тому зрештою ми об'єдналися і написали петицію. Люди нас підтримали, за два тижні ми зібрали понад 25 тисяч підписів.
Згодом отримали відповідь і реакцію президента у відеозверненні. Зрештою це призвело до того, що була нарада в РНБО, куди покликали Олексія. А позавчора нарешті зібралася Координаційна рада щодо безпеки дорожнього руху при МВС, яка була заснована, здається, ще у 2018 році, якщо я не помиляюсь. Ця рада створювалася мультисекторальною. Тобто, поєднує різні гілки влади і громадськість, щоб займатися питанням безпеки дорожнього руху. Зокрема, МВС, Нацполіцію, патрульну поліцію, два комітети Верховної Ради: з питань транспорту і інфраструктури і з питань правоохоронної діяльності, а також громадські організації.
О.Г.: Її склад дуже розумний, але виявляється, вони жодного разу не збиралися з 2018 року.
О.Т.: Нарешті, можливо, будуть якісь дії. Може ми у своїй бульбашці, але нам здається, що все ж ця тема трошки піднялася в свідомості людей і трошки більше про неї говорять, трошки краще, можливо, їдуть. Я так обережно скажу, багато дискусій навколо "Фантомів", чи правильно їх запустили, чи це треба, чи це не треба.
— Як ви ставитесь до того, що їх запустили?
О.Г.: Особисто мені дуже подобається ця ініціатива. Бо я зараз принципово їжджу 50-60 км на годину. Навіть, якщо ззаду мені сигналять, не прискорююсь. А після запуску "Фантомів", я бачу, що люди перестали ганяти на дорогах. Майже немає тих гонщиків, які були раніше.
Пані Тетяно, хочу зі свого боку відповісти на питання, чому ми вирішили публічно діяти і наполягати на системних змінах.
Я давно водій, багато років за кермом. Бачу, що і я так їздив, і все суспільство фактично їздить необережно. Водії не замислюються про наслідки, поки самі з тим не стикнуться. Якщо для мене ціна мого обережного водіння надзвичайно висока – це смерть мого сина – то ми ж не можемо всіх водіїв такою ціною примусити їздити обережно. Ми могли б якісь інші способи застосувати. Адже люди справді не розуміють, як і я колись, що твій поспіх чи твій адреналін — це ризик чужого життя. Нехай краще це розуміння приходить через штрафи чи позбавлення прав керування, ніж через вбивство, правда ж?
Законодавство, інфраструктура, ті самі "фантоми". Без змін в законодавстві, сам фактор присутності скритого спостереження "фантомів" на дорогах вже призвів до обережного водіння масового. Це ж прекрасно. А ще додати сюди законодавчі зміни (покарання штрафами, позбавлення прав) безпекову інфраструктуру, обмеження швидкості саме технічними засобами, і ситуація суттєво зміниться.
Так, інфраструктура забирає гроші, так, на її побудову потрібен час. Але якщо ми будемо саме комплексно діяти, то люди будуть водити обережно. А якщо вони будуть водити обережно, то і статистика буде геть інакшою.
І це ж не моя фантазія, ми ж це бачимо по статистиці Європи. Так само, як ми бачимо статистику країн третього світу, наприклад, Індії. Це жахлива статистика. І ми не хочемо, щоб наші люди гинули.
Якщо вже ми заплатили цю ціну, то це має бути не дарма. Ось чому ми хочемо цим займатися, як би важко нам це не було.
— Пані Олександро, ви сказали, що люди розповідали вам про ситуації, які їм довелося пережити. А що в цих історіях було об'єднуюче? Чи це просто різні ситуації, люди хотіли поділитися власним болем?
О.Т.: В цих історіях було дуже багато безнадії. І, звісно, болю. Зрозуміло, що людям болить, незалежно від того, скільки пройшло років з моменту трагедії, якщо справа стосується близької людини, члена сім'ї.
Це завжди дуже багато болю і досить багато безнадії, тому що суд присудив дуже малий строк покарання винуватцю ДТП. Або відпустив на умовне покарання. Оксана Триндей, голова спільноти "Матері дітей, постраждалих в ДТП" проаналізувала вироки судів за 2025 рік і цифри вражають.
Було дуже багато історій про нетверезих за кермом. Були історії, коли залишали людину помирати на дорозі і тікали. І були історії, де взагалі непокараний водій. Тобто, випадки, коли водії переховуються чи втекли з країни.
Окрім того, люди розповідали про ситуації, коли замість відбування покарання, обвинувачені йшли служити в армію. І ніхто думку потерпілих з цього приводу не питає, а це може відчуватись як несправедливість, неспівмірність.
— Люди пропонували свою підтримку вам? Казали: давайте діяти разом, щоб змінити ситуацію на дорогах?
О.Т.: Було багато різних коментарів. Писали, що готові, якщо треба виходити на вулицю з вимогами щодо змін.
Коли ми збирали підписи на петицію, багато людей повідомляли, що і самі підписали, і друзів попросили, і на роботу принесли. Вони намагалися нас підтримати, швидше зібрати необхідну кількість підписів.
Це було дуже зворушливо і надихаюче.
— Пане Олексію, ви були ініціатором петиції, наполегливо її просували, бо, як ми знаємо, її прийняли лише з третьої спроби. Але врешті-решт президент на неї відреагував. Чи задоволені ви реакцією президента саме в тому вигляді, в якому вона була?
О.Г.: Ну, по-перше, працювали ми всі разом – і ми з дружиною, і громадські організації. Петиція за моїм підписом, тому що такі правила – окремий громадянин подає петицію.
Чи задоволені ми реакцією? Так, ми задоволені реакцією. Незважаючи на те, що це відбувалося в період зміни уряду, це було резонансно, медіа підхопили, суспільство побачило, і органи влади почали щось робити. Тобто, відповідь президента була достойною.
Мене особисто запросили на координаційну нараду при РНБО, я виступав і мене чули. Там були депутати профільного комітету, а пропозиція про мій виступ у Верховній Раді перед голосуванням за відповідний законопроєкт, була добре сприйнята.
Але схвалення далі має бути документальне, а не на словах. Поки його немає і мені здається, що й не буде. Але ви питаєте саме про реакцію президента. Мені подобається, якою вона була. І головне – це дало поштовх до наступних дій. Справи рухаються і слава Богу!
Проте зазначу, що реакція могла бути сильнішою, це міг би бути президентський законопроєкт, такий, що розглядається Радою невідкладно.
О.Т.: Ми не сподівалися, що він буде говорити про цю тему публічно, бо вона внутрішня, не найбільш популярна. Але добре, що він про це сказав.
Це було, коли два автомобілі марки BMW зіткнулися, після чого одна з автівок влетіла на літню терасу ресторану та перекинулася. Тоді дивом ніхто не постраждав. Один з водіїв раніше був засуджений за смертельну ДТП з дитиною.
Він про це згадав і сказав, що вважає, що такі водії взагалі не мали мати права на керування. Це дуже цінно для нас. Бо це саме те, що ми хочемо донести. Якби у водіїв, які лихачать, які зневажають закон і вважають, що грошима від усього можуть відкупитись, хоча б тимчасово відбирали право на керування, і слідкували, щоб вони не сідали за кермо без прав, ми б мали менше смертей на дорогах.
О.Г.: Серед наших обов’язкових вимог є вимога про введення кримінальної відповідальності за керування після позбавлення прав. Це надзвичайно важливо. Бо ситуацій, коли водії сідають за кермо без прав, вистачає.
— Тобто, коли їх вже забрали?
О.Г.: Так. На щастя, у нас є практика тимчасового позбавлення прав, і поліція нею користується. Але водії все одно сідають за кермо, і це відбувається не поодиноко, а масово.
Розкажу вам історію, яка сталася під час моєї військової служби.
Я був на посаді заступника командира роти по роботі з особовим складом, і серед моїх посадових обов'язків було працювати з людьми. Це були рекрути – люди на БЗВП, які в армії нещодавно.
Один з них до мене звернувся з питанням про те, що за рішенням суду накладено арешт на його банківські рахунки. І запитав, що можна з цим зробити.
Ми стали розбиратися, що саме стало причиною для арешту. Загалом доволі часто трапляється, що арешт накладається, якщо людина не сплачує якісь штрафи. І оскільки усі банки зобов’язані виконувати таке рішення суду, не можна завести картку в іншому банку, вона теж буде заблокована. Це доволі розповсюджена практика. Люди в армії до мене і раніше зверталися з такими питаннями.
Позбутися цього не можна, поки не буде сплачено заборгованість, але принаймні можна написати заяву, щоб частина коштів була доступна тобі для витрат, а інша частина буде автоматично зараховуватися в рахунок несплачених штрафів.
І от коли цей підлеглий до мене звернувся з проханням допомогти з цими арештованими коштами і ми стали розбиратися, чому арештували, з'ясувалося, що була низка штрафів за керування в нетверезому стані. Ми здивувалися всі разом, як це декілька разів і чому він продовжував їздити.
А він каже, "ну так, мене позбавили прав, але мені ж дітей все одно треба повезти в школу, то я сідав і їхав. Поліція знала, що я цією дорогою їжджу весь час. Мене зупиняли і ще раз накладали штраф 17 тисяч".
Ми питаємо, так звідки в тебе декілька мільйонів заборгованості взялося. Він каже: то я ж щодня возив дітей. І у мене, каже, 23 накладених штрафи. Хоча насправді 94 рази проїздив повз них. Додає, що його зупиняли 94 рази, а 23 рази наклали офіційно штраф.
І це не поодинока історія. Коли людину позбавили права керувати автомобілем, а їй пофіг. Бо після позбавлення, якщо ти все одно це робиш, твоє покарання — це штраф. Який ти ще й, можливо, не платиш, поки не дійшла справа до арешту рахунків.
Ось чому ми наполягаємо на законодавчих змінах.
Це дірка в законодавстві. І ми хочемо, щоб її було закрито. І ось тоді, на нашу думку, це буде превенція.
Тобто людина, навіть якщо і порушила, її позбавлять прав, і вона розумітиме, що реально не зможе більше не те що кермувати, а в тюрму сяде. Якщо люди це усвідомлять, стануть їздити обережно.
Наша задача — не когось покарати. Не сваритися з тими, хто хоче їздити швидко. Наша задача — зробити так, щоб водії не вбивали пішоходів. І це можна зробити законодавчими змінами.
— Чи не варто у таких водіїв забирати ще й машину? Щоб вони відчули і матеріальну відповідальність.
О.Г.: Це теж спадає на думку всім. Але як нам пояснили юристи, які працюють саме у Верховній Раді з законодавством, позбавити людину її майна не така проста історія, як здається.
Просто це прописати в якомусь одному законі буде недостатньо. Бо буде колізія з іншими законами, з Конституцією.
"ПОКИ ЩО З РЕАЛЬНИХ ДІЙ МИ ПОБАЧИЛИ ЛИШЕ "ФАНТОМИ"
— Коли ви побачили історію порушень водія "Мерседеса", який тоді в червні влетів у підземний перехід, що ви відчули? З відкритих джерел відомо, що таких порушень було близько сорока.
О.Г.: По-перше, треба чітко сказати, що 39 порушень рахується за автомобілем, а не за водієм. Це ж не його автомобіль, а доньки. А хто на ньому їздив ці 39 разів, ми не знаємо. А його особисто зупинила поліція 15 разів за півтора року, здається.
Які у нас відчуття? Ми переживаємо усе те, що спонукало нас боротися. Бо ми хочемо, щоб не просто один водій був покараний. Ми хочемо, щоб водії взагалі так не чинили. Щоб вони так не кермували.
Так, комусь хочеться тиснути на газ, бо здається, що це ж безпечно. Бо у тебе ж там справа ще три смуги, а ти в четвертій. Ну і що такого, що ти 150 розженешся в місті? Насправді ти п'ять разів розженешся, а на шостий раз вб'єш когось. І скажеш: то це ж випадковість! Він сам мені впав на капот.
Та ні, друже, це не випадковість. Це ти просто звик тиснути на газ там, де не можна цього робити.
— На першому судовому засіданні, коли обирали запобіжний захід, водій сказав, що погано себе почував, непритомнів, не пам’ятає, чому сталася ДТП. Надалі його позиція якось змінилася?
О.Т.: Він досить мало говорить. В основному говорить багато його адвокат. А я так розумію, що якось вибудовує історію про втрату свідомості. Хоча як це буде далі, ми не дуже розуміємо.
Вони, начебто, вибачаються через адвоката. Щось він намагався і на другому засіданні сказати. Але ці слова не звучать природно. Дуже важко їх слухати, тому що не відчувається щирості. Мені принаймні.
Про втрату свідомості було сказано по-різному. Питали чи до, чи після втратив свідомість. Незрозуміло. Ми знаємо, що витягали його з машини вже потім у свідомості абсолютно.
Ведеться слідство і виникають різні цікаві історії. Ми ще будемо про них розповідати на суді.
В соцмережах було, що є якісь люди, які знали його раніше і просто жаліються, що він нібито любив ганяти, полякати навіть когось, хто в салоні і т. ін. Але це не є офіційними свідченнями. Ми просто про це читали.
— Як зараз просувається розслідування ДТП? Чи задоволені ви тим, як працюють слідство і прокуратура?
О.Т.: В цілому все добре. Трошки вже втомилися, звісно, на четвертий місяць розслідування.
Зараз закінчують всі експертизи і будуть передавати до суду обвинувальний акт.
О.Г.: Офіційно продовжили до кінця жовтня строки розслідування. Але ми думаємо, що воно завершиться раніше і справа буде передана в суд вже скоро.
— Чи отримали ви за цей час відповіді на всі питання щодо обставин аварії? Щось досі залишається незрозумілим?
О.Г.: Для нас все очевидно. І слова про те, що втратив свідомість – це від безнадії. Від того, що фактично сказати нема чого на свій захист. Це просто якісь вигадки.
— Наскільки вам доводиться самим контролювати перебіг справи, нагадувати про себе, вимагати інформацію?
О.Г.: Не обов'язково мати адвоката саме на досудовому розслідуванні, на відміну від суда по суті, але це надзвичайно важливо. На цьому зауважила наша адвокатка ще на початку.
Потрібно стежити за строками, контролювати, щоб нічого не було пропущено і всі необхідні процесуальні дії виконувалися вчасно. Якщо, наприклад, слідчий затягує з якимись діями, вона звертається до прокурора і нагадує про це.
Загалом вона задоволена тим, як вони працюють. З тих звітів, що ми від неї чуємо, розуміємо, наскільки важливо, щоб усе було зроблено вчасно і якісно. Бо якщо в слідстві будуть якісь прогалини, якщо буде хоч щось неякісно, то розумний адвокат сторони захисту за це вчепиться, і потім суддя буде змушений приймати рішення на послаблення покарання.
О. Т.: Можливо, слідчі перевантажені, чи просто в них така специфіка роботи, але вони намагаються зробити по мінімуму.
Кажуть: а що ви хочете? Вже оце є, оце є, в принципі все зрозуміло. А як воно усе це потім розвернеться в суді, невідомо.
— У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №15348 та альтернативний №15348-1. Вони різні, але обидва документи мають на меті поліпшення безпекової ситуації на дорогах. Принаймні так декларують автори. Чи брали ви безпосередню участь у їхньому обговоренні або підготовці?
О.Г.: Брали і дуже вдячні нашим друзям, яких виявилося надзвичайно багато. Один з них взявся за те, щоб прямо прописувати законопроєкт.
Він помічник народного депутата, давно у Верховній Раді працює і не один документ вже готував. Ми давно знайомі по школі наших дітей.
Коли він взявся за підготовку альтернативного законопроєкту, то пояснив, що навряд чи його візьмуть за основу, але надалі він буде помічним у роботі над проголосованим документом до другого читання.
Норми, які в ньому прописувалися, обговорювались і з громадськими організаціями, і нами. Він також дивився на законопроєкти по безпеці дорожнього руху, які раніше зареєстровані. І про самокати, і про бальну систему, і т.д. Усе це опрацював і якісь норми ввів у альтернативний законопроєкт №15348-1.
Ми дуже за це вдячні і це справді добре. Навіть якщо це лише інформпривід, навіть якщо цей альтернативний законопроєкт, про який просто говорять, не розглядатимуть у Верховній Раді, то це вже добре, що він є. Бо говорити про нього важливо. Тих норм, які в ньому є, навіть близько немає в основному.
Ми про це говоримо і медіа це висвітлюють. І далі робота триватиме. Зараз же лише в першому читанні основний законопроєкт будуть голосувати, а потім ще буде друге читання. І які норми врахують при підготовці документу, залежить від того, як суспільство реагує, як обговорює, що саме там має бути. Плюс 20 чи не плюс 20, позбавляти чи не позбавляти прав.
І від цього залежить, як депутати далі будуть з цим працювати. Нехай навіть не з нашим альтернативним, нехай зі своїм основним, але ж будуть працювати далі.
— Профільний комітет запропонував прийняти за основу №15348, а альтернативний №15348-1 — відхилити. Що у цих законопроєктах для вас принципове і що має, на вашу думку, обов’язково бути у фінальній версії документу?
О. Т.: Підготовка альтернативного законопроєкту відбувалась у дуже стислі строки, і ми намагалися в нього запакувати те, що пакується, в першу чергу.
Основна наша потреба – зупинити зухвалих на дорогах.
З основного законопроєкту – це градація і збільшення штрафів. Ми підтримуємо, але нам цього здається недостатньо. Бо навіть прописані там цифри вже застаріли з того часу, як їх написали.
Друге – це позбавлення права керування (тимчасове чи більш довге) за грубі порушення. Йдеться про створення аварійних ситуацій, проїзд на червоне світло, проїзд пішохідних переходів, значне перевищення швидкості тощо.
І третє з основного – це криміналізація за їзду без прав. Тобто мало того, щоб позбавили, треба, щоб такий водій не сідав за кермо.
А далі в альтернативному є зниження нештрафного порогу з 20 до 10, інші норми.
О.Г.: Там багато є різного, але ви ж, Тетяно, питаєте, що для нас червона лінія, на чому стоїмо на крові. Це три позиції. Перша – це підвищення штрафу, друга – це позбавлення прав за повторювані грубі порушення. Тобто, якщо людина не розуміє з першого разу, з двох разів, то її треба позбавляти прав, щоб вона походила пішки трошки, тоді їй стане зрозуміліше.
Може їздити на таксі, найняти водія – це не є якесь порушення фундаментальних конституційних прав. Походити пішки пів року буде корисно.
І третє, на чому ми полягаємо, і що надзвичайно важливо – це кримінальна відповідальність за їзду без прав. Щоб працював попередній пункт нормально.
— Пані Олександро, ви сказали, що люди писали про те, що покарання має бути більш жорстким – аж до довічного ув'язнення. Ви особисто, і ви, пане Олексію, підтримуєте це? Звісно, кажу про ситуації, коли ДТП має дуже тяжкі наслідки, загинули люди.
О. Г.: Якщо ви питаєте батьків дитини, яка загинула від удару на 150 кілометрів двома тоннами металу, то ми і за довічне, і за смертну кару, і за покарання на місці з пістолета.
О.Т.: Тут важко сказати, як має бути. Немає справедливості. По відчуттях… В нього залишилося життя, залишилося найцінніше. Він може дихати, бачити, відчувати хоч щось. У нас життя, в нашого сина життя відібрали. Я не знаю, як на ваше питання відповісти.
Ми взагалі по життю з Олексієм дуже добрі люди і нам важко взагалі думати, як карати правильно за таке. Дуже важко.
О.Г.: Але коли ззаду до тебе фура пристроюється і бібікає тобі взад, бо ти їдеш по правилах, а йому треба швидше, то дуже хочеться мати ствол і пояснити на місці людині, що він не правий.
О.Т.: Хочеться – то одне. Насправді чи зробиш – то інше.
— Пройшла нарада в РНБО, зібралася на засідання координаційна рада при МВС. Як ви вважаєте, чи буде ще якийсь подальший рух чи це лише показові декларації, так би мовити, в моменті, бо президент сказав, що треба щось робити?
О.Т.: Попри нашу основну роботу, службу, будемо намагатися в цю тему вкладатися, як і громадські організації. Головне, щоб і нас, і громадські організації чули.
Ми хотіли б, звісно, зайнятися комплексно вирішенням проблеми, але не загадуємо далеко, тому що щодня щось міняється. В країні війна, дуже багато складних проблем. Ми це розуміємо.
Є ідеї, як піднімати оцю думку саме серед людей, покращувати культуру водіння, поведінку водіїв на дорогах. Це такі, знаєте, більше громадсько-організаційні рухи.
Наприклад, ми зустрічалися з головою представництва ЮНІСЕФ в Україні Анн-Клер Дюфей і з її командою. Ми спілкувалися про те, що можна було би зробити для того, щоб діти зростали вже з іншою культурою поведінки на дорогах, як пішоходи, так і водії. Щоб їхні батьки приділяли цьому теж багато уваги. І там було дуже багато цікавих ідей висловлено.
Почули від співрозмовників, що ЮНІСЕФ до цього часу займався не достатньо багато питаннями, пов’язаними з безпекою на дорогах. Вони були шоковані статистикою, яку ми їм показали.
О.Г.: Вони займалися іншими питаннями, як, наприклад, мінною безпекою, для дітей це теж важливо. Але коли ми поспілкувались, то пообіцяли, що безпеці дітей на дорогах приділятимуть більше уваги. І ми їм за це дуже вдячні.
О.Т.: Звісно, що з важливого для нас - законодавчий трек. Чекаємо, що проголосують депутати і як рухатимуться далі.
О.Г.: Ви питаєте, чи не здається нам, що це забовтування проблеми в принципі?
— Так.
О.Г.: Здається, що це не балабольство. Здається, що влада за це береться. Що буде далі – побачимо. Поки що із реальних дій ми побачили лише "фантоми", які справді призвели до зниження швидкості. Я це бачу на власні очі. Все решта – це розмови, які, звісно, потрібні.
І наради в РНБО потрібні, і у Верховній Раді зміни в законодавство обговорити потрібно – у депутатів свої думки, а у нас свої. Це все треба. Але з реалістичного наразі – це лише "фантоми".
Також викликають велике занепокоєння настрої депутатів профільного парламентському комітету – з питань правоохоронної діяльності. Ми з ними перетиналися кілька разів очно, в тому числі на нараді в РНБО.
От ці люди, здається, хочуть забовтати проблему. Принаймні виникає таке враження. Бо вони багато говорять, але мало що по суті.
І червона лінія їхніх тез полягає в тому, що "Купол" не проголосує. Тобто ми з вами можемо хотіти, ми вас підтримаємо, але все, що ми принесемо під купол, депутати не проголосують. І що дивно, оці всі тези, оцю червону нитку про "не проголосують", ми чуємо лише від депутатів цього комітету.
Хоча під альтернативним законопроєктом підписалося понад 50 депутатів, включно з головою Верховної Ради, а під їхнім основним лише 12. Це ж само по собі багато про що говорить. Але ж ні. Вони весь час повторюють, де б ми не зустрічалися, про те, що їхні колеги не голосуватимуть. Що треба дуже-дуже мінімально робити зміни, а бажано взагалі нічого не змінювати. Оце їхня позиція, яка нас непокоїть.
— Коли зараз говорять про цю історію, Гріша часто стає для людей "12-річним хлопчиком, який загинув у ДТП". А яким ви хочете, щоб люди пам’ятали саме Грішу — не цю трагедію, а його самого?
Що з того, яким був Гріша, вам особливо хочеться зберегти й розповідати про нього іншим?
О.Т.: Він був дуже сильний хлопчик, цілеспрямований. Дуже талановитий. Він дуже гарно грав на фортепіано, грав у шахи – йому це вдавалося. Любив вирішувати складні задачки з математики, логіки. Не завжди вдавалося, але він "запалювався" від того, йому було цікаво.
Він хотів стати програмістом, допомагати розробляти зброю, якою б захищали нашу країну.
Олексій служив у різних регіонах країни, далеко від Києва. І в цей час я на Грішу опиралася. Здавалося б, 12 років, але він був дуже розвинений.
Він був високий, широкоплечий. Нам з донькою завжди було спокійно поруч із ним.
Він був дуже світлий. Насправді світлий. І добрий.
— І заради його пам'яті, ми усі маємо зробити так, щоб зміни все ж відбулися.
Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"
