491 день на позиції, сам відрізав собі ногу: Історія воїна, якого вперше у світі евакуювали повітряним дроном
Костянтин Власенко, воїн 30-ї окремої механізованої бригади, 491 день утримував бойову позицію. Після загибелі побратима, втративши обидві ноги, він сам продовжував виконувати завдання й виходити на зв’язок. А потім його евакуювали повітрям: уперше у світі боєць був вивезений із позиції дроном.
Історія, яка залишиться у вічності. Про характер, волю і порятунок своїх. 491 день виконував бойові завдання на позиції воїн другого батальйону 30-ї механізованої бригади.
Він залишився один. Його товариш загинув. Після поранень він втратив обидві ноги. Йому довелось відрізати самому свою поранену ногу ножем.
Ворог неодноразово закликав його здатися у полон. Йому казали, що він відрізаний від своїх. Він далеко в тилу і шансів на порятунок нема. І тим не менше українські воїни врятували героя.
Вперше у світі повітряний дрон прилетів врятувати українського бійця. І героя вивезли повітрям до нашого тилу. Сьогодні він на лікуванні у шпиталі. Він почуває себе добре і може говорити про цю історію, яка реально вражає.
Друже, представтесь, будь ласка, як вас звати?
Власенко Костянтин Валентинович. Народився 7-го 7-го 77-го.
Скажіть, будь ласка, як ви потрапили в армію?
Сам пішов. Мене не привело ні ТЦК, нічого. Мене довго не брали.
Я вообще ніколи не воював, не служив. Бронь була, що не пускали. Ну і я уже сам, коли ТЦК начало ловить хлопців з мого підприємства на коксохімі, я сам під'їхав на машині і виклянчив повістку.
Розкажіть, будь ласка, ви з якого міста?
Місто Кривий Ріг.
Де працювали до вторгнення?
До вторгнення працював на центральному гірничо-збагачувальному комбінаті ПГТ Петрово. Кар'єр, на Белазі.
Белаз - це ота величезна махіна.
Так. 130-тонна.
Колись от у нас, да, був відомий фільм "Порятунок рядового Раяна". А тут у нас, я думаю, друже, що порятунок рядового Власенка - це не менш вражаюча історія.
За 491 день, як получилося, побратим мій заступив, прийшов з відпустки і заступав на позицію Вертун. Це дренажна труба бетонна, в якої посередині хлопці вибили діру і зробили укриття. Труба ж була в дві сторони, що можна було спостерігати з двох сторін. І укриття це ж було.
Він заступив, ну, неудачно по посилку пішов, провізію кинули, не замітив лепестка, попав на лепесток, відірвало йому пальці, стопу. І мені прийшлося іти на евак 2 червня за ним, його евакуювати і замість нього 3 червня вже заступити на Вертуна.
Скільки часу ви в цій трубі були?
10 місяців.
10 місяців в бетонній трубі, в якій не можна сісти навіть. Ну, було укриття ж викопане. Я ж кажу вам, яма. Ну, в ямі теж було. Ну, сидячи можна, потому що сидячи ми їли, ми ще й розкопували, дальше інженерку проводили, бо хотіли, щоб була нормальна заміна, щоб коли хтось заходить мінять, щоб ми сиділи, він заліз, до нас приліз, ми помінялися, бо тільки на двох було розраховано. Оце укриття дві людини і СП сама труба теж там дві людини могло поміститися. Ну, щоб не було на СП в самій трубі, а в укритті, щоб сиділо чотири людини. То розкопували, далі копали, щоб було.
Ну, кухню зробили даже, де можна було готувати і, ну, викопали нормально, обжилися, так сказать, привикли до цих умов.
Все це під землею. Тобто ви світло бачили там в шпариночку вузеньку.
Так, як з укриття дивиться. Дірка одна, дірка друга.
Скільки людей було на вашій позиції?
Двоє. Я і мій побратим.
Вдвох ви тримали?
Так, вдвох.
Скажи, будь ласка, як так сталось, що минула зміна зайшла на два місяці, а у вас термін почав зростати, зростати і зростати?
Ворог наростив своїх птахів. Дуже багато в них стало мавіків їхніх, їхні дрони, то небо було грязне.
А якщо грязне небо, піхота, якби не було там укриття у тебе якесь там чи плащі оці всі, ну все одно птах бачить. Якщо ти його не побачив, він тебе побачив. Все, він тебе знищить. Йшли хлопці на заміну, не доходили до нас.
Скільки разів вас намагались поміняти?
Ну, один раз намагались поміняти. Ну, не поміняли, не дійшли. А потім ті побратими, що йшли уже їхні тіла забрать, і вони не дійшли, не забрали їх, то я сказав, що не треба по мене йти.
Так я лучше хай один загину, чим іще далі гинули. Залишився я один. 14 лютого ми зробили відкат. Я командування своє предупредив, що уже затопило. Ми не можемо. Ми вилізли, йшли мокрі вже. До речі, мороз тоді опять бахнув. То була відлига, затопило.
Ну, так як 10 місяців я там пробув, вже сил не було. Мишці були слабі вже. Хоть і казав мій командир, каже: "Ви хоть вправи каже якісь там робіть, щоб вдруг що виходить, щоб успіли хоть , бігти могли".
Який бігти? Ніхто там бігти б не зміг. Уже я на четвереньках просто, повз.І це добре, що коли ми відкатувалися, не було ворожих птахів, що ніхто не знав би.
Щоб перепочити, знайшли розбиту школу, предупредили своє командування. Вони нам птахами скидували речі сухі. Ну, а ворожі , їхня розвідка, птахи теж побачили, що кидають туда. Значить, там хтось є, прилетіли, нас побачили.
Ми в уголочку в одному плити вже були побиті в цій школі. В уголочку цьому спряталися. То скиди були, начали скиди робить. Мені попало в ногу.
Ну ноги були настільки відморожені, що я не почув даже, що щось попало. В общем, ліву ногу мені перебило. на праву ще міг ставати. Потім ще наші прилетіли, їжу скинули, я праву ногу підвернув.
Тобто я вобще вже не міг. Там арматура ж, все оце, плити, все оце не видно було. Я хотів скоріше забрати цю посилку, щоб в неї ж не попали, щоб щось залишилося.
Ну, а побратим мій дуже їсти хотів, поліз за цим мішком. Я казав, що як по сіряку, щоб не так стрьомно. Він поліз за цим мішком, бо хотів їсти. Розпечатав його, достав ковбасу.
Каже: "Будеш?" Я говорю: "Не буду". І заліз він на цю цеглу побиту біля мене. Ну, вроде його плита захищала бетонна така, ще торчала одна. Як птахи ворожі долетіли туди, попали по ньому, я не знаю. Я почув тільки, коли був скид птахів. Я чув, що кружляли.
Я уже згуртувався, що ж зараз буде по-любому скид. І зачепило мого побратима. Я до нього, ну, крові не побачив.
Ну, темно вже було. Думаю, утром подивлюся. Ну, і наче ойой ай-аай, толком нічого сказать не може. Я кажу: "Куда попало? В ногу, в руку?" Тільки ойкав, айкав. Я його до себе підтягнув.
Ну, він стогнав. Ну, я ж кажу, крові не побачив ніде. Щупав його, на руки свої дивився. Фонарика не було, щоб включить.
Ну, на утро помер мій побратим. Не врятував я його, і загинув на свій день народження 50 років. Ювілей. У нього 16 лютого був день народження. Боженька зробив йому подарунок, забрав. Я залишився 16 лютого сам, коли уже начало світать, я його накрив. Я поняв, що тут не сильно безопасно, і мені прийшлось на цю ногу, щоб була підвернута, ставать, бо на ліву я вже стать не міг.
Я взяв автомат, зібрав, що міг зібрати, там одіяло ж кидали, якісь сухі речі, щось понасовував. А потім була така детонація, ну, середня. Ну, я думав десь рядом зі мною бахнуло, що я подумав, що вони там побачили. А оказується, вони це предупреждали мене, бо скинули потом чи грамофончик, чи колонка яка-то з розповіддю, щоб я в полон здався.
Що було? Який який запис було на цій колонці?
Запис був такий: "Братуха, мы знаем, что ты здесь.Поверь, твои товарищи тебя не спасут. Слышал взрыв? Следующий может быть в тебя. Мы не хотим тебя убивать. Поставь банку или бутылку на окно, и мы будем знать, что ты готов. И белый фонарь( а у них дрон є такий, даже вдень видно, білим світить таким ярким) тебя проведет. А дальше плен, обменный фонд и домой". Іменно так - и домой.
А я їм: русский военный корабль... Жалко, що вони не чули. Не могло там такого бути, щоб мікрофон був. Русский воєнний корабль туда-сюда.
І своїм же ж передаю. Кажу, кинули тут таку штучку, предлагають в полон. -А де вона? А що вона?
Ну я кажу, я не знаю де. Чи біля труби вона лежить? Мої прилетіли, начали вогами кидать, щоб, динамік знищити, Ну, не попали чи не знайшли. Через 20 хвилин прилетів їхній великий птах. Я не знав, що у них є цей великий птах. Я думав тільки у нас в тому участку є. Ні, прилітає велика їхня птаха. Даже страшно стало не те, що вона кинула, а те, що вона, як вона опускалася.
У мене все пиляка вся стоїть, все пил, не видно нічого.
Дрон спускався і просто від пропелерів у тебе піднялась пилюка? Ого! Тобто він прям знизився до самої позиції, щоб точно завдати ураження по тобі. І ти розумів, що зараз буде по тобі скид.
Так, я вже згрупувався на ліву сторону, зуби зжав. Чого у військових зубів нема? Постоянно стиснуті. Оце була детонація.
Оце я вже поняв, що це таке. Це скоріше все всього по мені теемку скинули. Була детонація. Я думав, що я загинув, але я відчував на зубах скрипить.
Темно було. Я очі розплющив, було темно. Я думав, чи є зір у мене, чи немає. Ну, те, що на зубах скрипить, значить, я ще живий.
А ця падлюка колонка, залишилася так і продовжувала. "І домой". І вони ще таку саму. Вона прилетіла з двома, оказується. І вони кидають іще одну.
В мене сипеться. Всі плити поїхали, цегла. Все. Ну, я те ж саме відчув, що на зубах скрипить, що я живий.
Я думав, мене просто засипало і як одкапуваться. Я укриття вже знайшов, в піч перейшов в саму, чугунні решітки. Куди жар спадає, дірочка. Я не знаю, який ангел мене туда засунув.
Я туда заліз в ці чугунні решітки. І коли другий скид уже був, оце такий самий здоровий, посипалися кирпичі і залишилася одна конструкція із труб, де вода оце поступала, щоб гріть з ції печі. Оця конструкція залишилася і кусок плити, квадратик такий залишився. А я вже був під цією решіткою.
То так я поки мене не евакуювали, там я й жив. Мені їжу кидали, медикаменти. Я оттуда вилазив, туда залазив і вів, так сказать, бойове спостереження.
Казав, де я, що чую.
Розкажи, будь ласка, що трапилось, які поранення ти дістав і до чого це призвело.
Що саме цікаво, що у нас такий організм, це вже потім побачив, що він сам відштовхує інородні тіла, з мене начали випадати, бо я думаю, що таке там випало. А це осколки випадали.
Ну, нога уже була розпухша і права напухала. Це я з розпухшими ногами лазив за посилками забирав. Я не міг на них стати уже. Потім відмерла ліва ступня.
Почалось просто відмирання тканин, гангрена. І відмерла ліва нога.
А ти заблокував турнікетами поширення гангрени. Далі як ти захищав ноги?
Коли кровотеча відкрилася, був турнікет. Ну, я знав, що турнікет не вічний. То я як лівої ноги не стало, то вже бандаж. Я турнікет там перетягнув, чуть-чуть начала капать.Я себе перемотав, бандаж поставив і зразу турнікети отказався, я відпустив. Права нога, я її не відчував наступить. Ну, вона болталася, ну, не боліла. Це та, що була вивихнута.
Ну, я її уже не відчував. Потім вона начала заважать. Чого заважать? Бо кістка, сустав, ну, чи прогнив і кістка вилізла зі шкури, а нога висіла.
І чим чаще я лазив за посилками, нога витягувала кістку далі, шкура злазила, то я поняв, що треба її відрізать, бо дотягне до того, що ще й до коліна дойде, що я буду так її тягнуть. І я прийняв рішення відрізати її. Я знав, що її врятувать уже не можна. Хотілося залишитися хотя би з одною ногою, ну, ступнею.
Ну, не вийшло, то не вийшло. Ну, то живий остався.
Розкажи, як це відбулось, де ти взяв ніж, як ти відрізав собі дві ноги? Що це одночасно?
Ні, положив на цеглу, взяв ножа. Обпісявся, сльози текли, треба було різать. Відрізав. А ліва нога, та, що була з пораненням, вона сама вже відгнила.
Я така людина, люблю чорний гумор. Ще пошуткував командиру, кажу: "Можеш мене поздравить." Каже: "Що таке? Що таке? Повтори, не пройшло".
Кажу: "Можеш мене поздравить. В мене нема тепер плоскостопія і 44-го розміру. Ну він зрозумів, що це в квітні, в квітні я загубив ліву стопу, яка сама одгнила, а в травні уже сам відрізав собі праву. Отак було.
Я без ніг залишився, то я за вікно їх викинув. І потім помню, весна була, до речі, холодна, а потім як потепліло, я за за мішком провізії повз і виглянув вже, що ж там мої ноги, а там 200 бабочок десь, десь 200. І не метелики, а бабочки помаранчеві з чорним, здорові такі. Я думаю, боже, з моїх ніг іще й бабочки получились. Мало того, що були опариші, а тепер ще й бабочки. То не знаю, до чого це я сказав.
Це я так уже розповідаю все, що в мене було. От така історія.
Це прямо реально Стівен Кінг. "Я подивився, де лежать мої ноги, а з них тепер виросли, з тих опаришів виросли метелики. І вони тепер літають над позицією життя".
Вже ж холодно, то вже не літають. Да. Кажуть, мухи появляються. В мене метелики появилися. Як далі получилося, що в мене зараження не пішло. Я сам цього не знаю. Ні врачі не знають. В мене з ліків були- бетадін мені кидали, ліки обезболи і все більш-менш.
Все загоїлося, зажило, що в мене уже нічого не боліло. Тільки торчало, як штричка, кістка торчала 5 см.
Розкажи, будь ласка, ти продовжував без ніг виконувати завдання, інформував командування, що відбувається. І ворог до тебе не зайшов.
Не зайшов. Не було нікого.
Я коли чув космос, ну, коли рацію чув, як хлопці з других СП доповідають 4.5.0, 4.5.0, я думав, що, ну, я ж з кимось находжусь. Як тільки я знав, що я кажу 4.5.0, я там крайній, що після мене нікого нема і всьо, опять тиша. І опять на часи, одна хвилина. Та що ж таке? Я кожну годину ждав, щоб доповідь була. Це для мене було щастя, що я не один, що я когось чую. Те, що я за цей час одичав, це точно так же я хлопцям казав.
Я не знаю, чи я людей бояться буду, чи кидаться на них буду. Одиноко було сильно. Мене не кидали, моє командування мене не кидало. Хлопці за мене думали.
Я ж кажу даже такі, ну, прикольчики, що там захотів якусь шоколадку, ну, я казав, що мені солодке треба чай, вода і цигарки. Цигарки мені кидали, балували, так сказать, щоб хоть якась у мене була оддушина відволіктись. Посилку дружина прислала . Вони її упакували, скинули мені, що прислала дружина - книжку Стівена Кінга. "Чужак".
Я всі екранізації його передивився і теж читав. Но вона на цьому не акцентувала уваги, що я прямо там прихильник, а я прихильник Стівена Кінга.
Просто неймовірно, друзі. Книга Стівена Кінга допомогла бійцю вижити 491 день на позиції без ніг, виконуючи бойові завдання в кілзоні під контролем дронів і всіх вогневих засобів. Сама по собі ця історія, я думаю, варта сюжета нового романа Стівена Кінга.
Що ти думав, коли ти залишався там один? Що тобі дозволило зберегти таку ясність розуму, зібраність, бажання вижити сильне, характер, волю? Що тебе тримало? Як ти думаєш?
Може, те, що багато чого в своєму житті не зробив. Не вспів. Мало уваги доньці. Може це щось, що я хочу щось змінити?
Ну, жага до життя то одне. Хоча я ж кажу, що я себе похоронив.
Як звати доньку?
Христина.
А як звати дружину?
Нинішня дружина моя Тетяна. Це друга дружина моя.
Ти хотів повернутись до них?
Ну так, я хотів. Я з донькою довго не балакав. Вона може мене зрозуміє, що тато був на війні.
Друже, розкажи, будь ласка, про надзвичайну подію. Ти дійсно ввійшов в історію не тільки як людина, яка один з найбільших, найдовших заходів на бойову позицію і бойове чергування,провела. Ти перший в історії, в світовій історії воїн, якого евакуювали літаючим дроном. Раніше такого не робив ніхто. І це вперше в історії зробили саме з тобою.
Тобто те, що тобі командири казали, що будуть намагатись витягти будь-якими засобами було реалізовано. Так, я бачу у тебе кепка Gurzuf defens. Це якраз назва компанії. І от таким дроном цієї компанії тебе врятували. Розкажи, будь ласка, про цю операцію. Перше, як ти дізнався, що тебе збираються забирати повітрям?
Те, що мене планують евакуювати, я уже наприкінці знав. Ну, я не думав, що повітрям. Це мені побратим мій сержант Лисий, каже: "Костян, планується уже все практично готово, тільки остались одні штрихи". Я думав, що вони, ну, може, щось їхать буде, чи хтось там залетить на квадроциклі, чи іще щось. Я не знав, що це буде повітря. Потім мій командир каже: "Тобі сьогодні скинуть інструкцію". Яку інструкцію?
Що я не знаю, як вилізти з дірки чи що? Скидують мішечок. Я його забираю, розпаковую. Бачу таке сідало єсть капронове. Ну, крепкий поліетилен такий з карабінами.
Телефон замотаний, відеоінструкція там на відео, як що він должен робить. Та і ще й написано - Чорний писав. Це пілот, який мене, евакуював. Він від руки вже писав українською і російською.
Я ще так, ну, чуть обідився, думаю. [сміх] Ну, як це так? Українською і те саме російською.
Я йому потом висказав. "А откуда я знаю, на якому ти язику там розмовляєш?" Ну це було смішно. Ну потім я поняв, що це буде дрон, бо на відео вже він казав: "Я спущуся, я як приземлюся, ти должен зробити те, те". Ну я думав приземлюся, це його поняття, що він зависне.
Я не думав, що він вообще сяде на землю. Сяде, заглушить двигуни, щоб я підліз. Я уже ліз, ще двигуни працювали, я уже ліз туда під цей дрон. Хотя цього не треба було робити.
Заглушивши цей дрон, я заліз бистро, лебідка, карабін, щолк. Він каже: "У тебе будуть камери стоять і гучномовці єсть. Ну, ти, мабуть, не будеш чуть, бо шум дуже великий". Вруг що - знаками показуй? Ну, тільки як я причепився, я показав окей і I love you. Сердечко їм в камеру. Вони ще з цього потім сміялися. Ну, каже, стільки пробуть, і ще мать юмор такий. І все, я взлетів, полетів.
Страху не було такого. Ну, висоти. Я висоти не боюсь. Що я боявся, це води.
Коли ми летіли над річкою, я боявся, що зіб'ють, я упаду у воду. Плавать я не вмію. Оцього я боявся. А висоти те, що вітер, сльози, ну, не продумано чуть, бо, що окулярів не було.
Навушники мені хлопці кинули і то я не встиг їх вдіть, якщо бачили відео, вони в мене на шиї тут висять. І я держуся, блін, і дивлюся, я дивлюся просто, ну, я не туди заходив. Де ми летим, хрєн його знає. Я не можу в місцевості понять, де, на це я просто дивився, дивився, на зустрічі летів птах наш Вампір комусь з хлопців посилку ніс, бо він пролітав.Так тоже прикольно. Він пролітає. Думаю, це ж тоже мене бачить.
Ще у мене супровід був, я так поняв, хлопці казали, три летіло птахи наші Вампіри, що один загубили. Ворог знищив його. Прикривали, прикривали. Так, тил у мене був прикритий.
Прикривали для того, щоб противник вдарив спочатку по них і не помітив, не вдарив по тобі. Так, тобто прикривали бортами іншими.
Це така операція була...
І один з цих бортів, який тебе прикривав, був збитий перехоплювачем противника. Але це говорить про те, що ворог вів постійне патрулювання у повітрі. Якби такого прикриття не було, то збили б, на жаль, тебе.
Так, на щастя, цього не сталось завдяки такому грамотному плануванню, організації всіх зусиль. І ти не бачив, тому що тебе дійсно таким маршрутом знайти було неможливо. З села Петропавлівка дрон тебе підняв і переніс з лівого берега Оскола на правий через річку Оскіл на дуже-дуже велику дистанцію. Неймовірна операція просто. неймовірних масштабів.
І як ти це витримав? Ти прожив під землею 17 місяців практично і потім тебе підняли на висоту 100 м, 100-120 м, і ти прям з верху 16-поверхового будинку дивишся вниз. Ти розумієш, тебе прямо з тила противника дістали і доставили в наш тил. Унікально. Це диво. Вперше у світі.
Я сам повірить не міг.
Всю цю операцію спланував до кучі, пазли ці всі звів начальник розвідки моєї позивний Алекс. Дуже йому вдячний, що це зміг все зв'язати. Ну я ж кажу, є люди, які це все до кучі звели, а єсть люди, які приподнесли мене, щоб мене врятувати. Це мій командир.
Нема слів. Я кожному хочу віддячити. Ну, перш за все, Науму, Віктору, Лисому та комбату. Коли я заходив на позицію, був комбат у мене Абхаз. Зараз другий комбат. Я з ним не знайомий. Дуже б хотілося з ним познайомитись, бо він був причетний до цього всього, щоб мене витягти. Замполіт у мене, я не знаю, це як старший брат Юрій Васильович, позивний Одін, побратимам з 92-ї бригади, яка мені предоставила цей дрон, щоб мене забрали, всім, хто до цього, там дуже багато, задіяно. Я їх даже не знаю, а хочеться частинку себе їм віддати, що я їм дуже вдячний.
Ну, я хочу сказати, друже, що те, що ви зробили, це дійсно найвищий, на мій погляд, ступінь, вимір людської витривалості, мужності. І це, без всяких слів абсолютно героїчна історія, героїчні вчинки. І те, що ви зробили, це буде жити у вічності.
Ну, я цього ще сам не розумію. Я людина, я ж кажу, я не люблю бути першим. Мені краще бути вторим.
Ви вже стали першим, тому що тепер уже від цього ніяк не відійти. Ви один з перших по кількості днів на позиції і ви перший, якого врятували.
І це дійсно це гідно звання Герої України. Дякую вам, друже.
Оператор БПЛА Чорний:
Дуже радий, що все вийшло. Це чудово. Операція була дуже гарно спланована, дуже багато людей було задіяно і все в нас вийшло. Починається новий етап серйозної системної роботи, щоб це відбувалося постійно, це величезна і складна робота.
