"Хтось воює, а хтось гуляє": чому зміна бронювання не вирішить проблеми мобілізації?
Бронь від мобілізації може стати менш доступною, а відповідальність за ухилення від служби та самовільне залишення частини - суворішою. Уряд уже взявся переглядати правила бронювання й минулого тижня схвалив проєкт змін, який передбачав скорочення квоти для підприємств оборонно-промислового комплексу та енергетики зі 100 відсотків до 85, а для окремих підприємств тепло- й водопостачання та поводження з відходами із 75 до 60 відсотків. Для решти критичних підприємств планували лишити, як є нині – 50 відсотків. Крім того, пропонували створити Координаційний центр при Кабміні, який братиме участь у погодженні рішень про надання підприємствам статусу критично важливих. Текст цього рішення не був оприлюднений, але й без того ця ідея викликала шквал критики у суспільстві. Тож Кабінет Міністрів був змушений піти на доопрацювання своїх ініціатив.
Однак перегляд бронювання - лише частина ширшої дискусії про мобілізацію. Паралельно прем’єр-міністр Сергій Корецький анонсував актуалізацію законопроєкту щодо відповідальності за ухилення від служби та СЗЧ. Тож влада взяла курс одразу на два напрямки: змінити правила, за якими працівники отримують бронь, і повернутися до питання суворішого покарання за порушення. Однак самотужки виконавча влада не зможе впровадити відповідні зміни – потрібна допомога Верховної Ради. А тут якраз починається найцікавіше, адже виглядає так, що сьогодні уряд та парламент не мають спільного бачення, як розв’язати проблеми мобілізації.
"ТРЕБА МАКСИМАЛЬНО ЗАЙНЯТИСЯ ТІЄЮ КАТЕГОРІЄЮ ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ, ЯКІ НЕ СТАЛИ НА ВІЙСЬКОВИЙ ОБЛІК"
Минулого четверга питання бронювання обговорювалося на засіданні Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, де було присутнє керівництво Міноборони та Мінекономіки, розповідає член Комітету, народний депутат фракції "Слуга народу" Олександр Федієнко:
- Але засідання було закрите, тому я не можу розголошувати, про що конкретно там йшлося. Хіба можу озвучити відкриту інформацію, що Комітет підготував свою позицію: залишити все в тому вигляді, у якому воно є, тобто взагалі нічого не змінювати, не створювати жодних координаційних рад, комітетів чи ще чогось подібного. Натомість максимально приділити увагу саме питанню ідентифікації та розробленню законодавства щодо тих, хто не став на військовий облік. Там наша рекомендація полягає в тому, щоб вони якось поставили на Радар тих, хто не став на військовий облік, і змінили відповідальність для тих, хто пішов у СЗЧ. Але це вже більше питання Комітету з питань правоохоронної діяльності, що теж розуміють.
Наразі виглядає, що, можливо, Кабінет Міністрів хоче якось продемонструвати і президенту, і Ставці, наскільки вони дієздатні. Але нам у парламенті здається, що треба більше приділити уваги тій частині військовозобов'язаних, які взагалі не стали на військовий облік, бо їх мільйони. Корецький заявив про посилення відповідальності за ухилення від мобілізації. Але він взагалі так говорить, що нічого не зрозуміло. Навіть під час Години запитань до уряду, коли я поставив йому пряме запитання, він теж відповідав так, що ніхто нічого не зрозумів. Тому ми вже парламентом передаємо йому меседж: Пане прем'єр-міністре, треба максимально зайнятися тією категорією військовозобов'язаних, які не виконали чинне законодавство й не стали на військовий облік. От прямим текстом йому кажемо. Це одна історія. Друга - потрібно зайнятися тими військовослужбовцями, які самовільно залишили частини, зокрема питанням посилення відповідальності. Там для початку треба провести аудит, бо кількість відкритих кримінальних справ більша, ніж кількість тих, хто пішов у СЗЧ. Треба якось спростити цю схему й підвищити відповідальність. Принаймні тоді вже можна буде якось звітувати перед Верховним Головнокомандувачем, що певної мети досягнуто. Бо зараз Кабінет Міністрів обрав дуже простий шлях. Вони бачать, скільки людей на Радарі: близько півтора мільйона заброньованих. Звісно, найпростіше - "вимивати" цих людей. Я у них запитував не на Комітеті, а в залі: "Чи ви впевнені, що знайдете якусь кількість людей, а вони потім не перебронюються на інших підприємствах? Що не сховаються чи не підуть в СЗЧ?". Ми ж ставимо за мету поповнення Сил оборони, а не просто щось робити. Але вони петляють від відповіді. Очевидно, що це дуже непопулярна історія, яку намагаються перекинути на нас. Ми кажемо: "Окей, якщо ви вже не здатні й не можете ухвалити якесь рішення, давайте ми. Але ж нам потрібно надати певні дані, скільки людей де перебуває. Ми ж цього не знаємо!".
Загалом усі усвідомлюють, що змінами до бронювання можна завдати шкоди. Тому депутати звертають на це увагу. У певних речах я з урядом погоджуюся. Звісно, можна припустити, що ті підприємства, які мають 100 відсотків бронювання, можуть цим зловживати. Але якщо ви так вважаєте, то для цього не потрібна якась координаційна рада. Прийдіть, проведіть перевірку і в разі виявлення порушень просто заберіть у підприємства критичність. Це можуть бути такі показові акції, але вони спрацюють. А просто прибрати стовідсоткове бронювання на критичних підприємствах – не знаю, наскільки це правильно, бо я не енергетик. Але мені важливо, щоб енергетика працювала і її після атак дуже швидко відновлювали. Однак треба розуміти, хто з цих людей займається менеджментом, а хто - безпосередньо відновленням. Наголошую: уряд має достатньо повноважень, щоб проводити перевірки на підприємствах.
Ще один важливий момент: у нас є військові адміністрації, які постійно когось бронюють, але ніхто не знає, кого саме і навіщо. Наприклад, юридично існують Луганська та Донецька адміністрації, які зростають у чисельності, а ніхто не розуміє, навіщо вони бронюють людей?! Тож треба ухвалити політичне, вольове рішення й попрацювати з цими військовими адміністраціями. Як і з СЗЧ та людьми, які не виконали вимоги законодавства щодо мобілізації. Але це дуже непопулярна історія. І вони це теж розуміють - і прем'єр, і уряд. Вони усвідомлюють, що на них впаде шквал невдоволення. Я розумію, що дуже просто "продавати" суспільству меседж про те, що заброньованих приблизно стільки ж, скільки людей у Силах оборони. Але тоді просуваймо й інший меседж: у нас тих, хто не виконав військовий обов'язок, десь понад мільйон, а в Силах оборони людей менше. Коли я, як член оборонного комітету, буваю на війні, то чую від військових тільки одне: "Нас не цікавить, хто заброньований. Вони і так на Радарі, і їхній час прийде. Нам цікаво, що ви робите для того, щоб дістати з тіні тих, хто не воює". Це зараз величезна проблема. Існуватиме вона і у майбутньому. Бо коли військові повернуться додому, вони не буцатимуть депутатів чи тих, хто був заброньований. Питатимуть сусіда: "А що ти робив? Ти ж просто ховався, поки я захищав країну!". Цією проблемою ніхто не хоче займатися – ні в уряді, ні деякі депутати. Думають про вибори, тому бояться, адже це ж дуже непопулярна історія.
Як посилити відповідальність тим, хто ухиляється від мобілізації? Це має бути пропозиція виконавчої влади. Не треба постійно все перекладати на парламент. На нас уже все валять. Не світяться ліхтарі у Борисполі, хто винен? Теж Верховна Рада. Але ж є виконавча влада, яку ми обрали. Вона повинна все проаналізувати й прийти до парламенту з пропозиціями, а він вже - ухвалити рішення. Якщо Верховна Рада замість уряду аналізує, ухвалює рішення тощо, то навіщо нам Кабмін, якщо ми можемо все за них робити?! Тому дуже неправильні наративи, коли все намагаються перекласти на парламент. Я розумію, що Кабінету Міністрів це вигідно. Але саме вони мають вносити ініціативи. А чи ухвалять їх депутати, чи ні – інше питання. Однак ви повинні надати нам пропозиції. Наприклад, сказати: "Ухилянтів приблизно стільки-то. Ми пропонуємо їм заблокувати доступ до державних послуг - обслуговування в ЦНАПах, блокування рахунків тощо". Це ж нормальна практика. У нас зараз склалася така ситуація, що йдеться про виживання країни. Ми зараз не дискутуємо, хто правий, а хто - ні. Ми намагаємося зрозуміти, як вижити за цих обставин. А уряд чомусь трохи від цього відсторонюється.
Особливо мені "подобається" Міністерство економіки, яке взагалі не володіє жодною статистикою. Вони подають якісь дані та говорять узагальнені фрази. До прикладу, обслуговуюче підприємство, де 300 тисяч заброньованих. Запитую, що туди входить? Магазини, логістика, ще щось. А хіба не можна деталізувати? Ось у нас тролять барменів, клоунів, артистів. А їх заброньовано десь близько дев’яти тисяч. Навіть якщо ми їх усіх відправимо служити, це не вирішить питання. Це тупикова історія, на що звертають увагу всі депутати. Пояснюють виконавчій владі, що так вона рухається у напрямку руйнування економіки, навіть цього не розуміючи. Уже ж йдуть певні процеси: ті, хто заброньовані, почали ховатися чи звільнятися. Ми сьогодні живемо в такому інформаційному середовищі, що люди бояться непрозорості. Тому Кабміну потрібно над цим питанням ретельно попрацювати.
"БРОНЮВАННЯ НЕ ПОВИННО БУТИ ПРИВІЛЕЄМ ДЛЯ ОБРАНИХ. ЦЕ ІНСТРУМЕНТ, ЯКИЙ ДОПОМАГАЄ ДЕРЖАВІ ВИСТОЯТИ"
Народний депутат фракції "Європейська Солідарність", член Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Ірина Фріз підтверджує, що уряду уже направлені рішення із конкретними пропозиціями:
- Насамперед - переглянути постанову від 13 жовтня 2026 року, зберегти 100 відсотків бронювання для оборонного сектору та енергетики, провести додаткові консультації з фахівцями. Також ми запропонували відмовитися від створення Координаційного центру з питань бронювання. Особисто я бачу великий ризик в тому, що такий центр може перетворитися на ще один майданчик для суб’єктивних рішень, тиску та корупції. Ми маємо рухатися до цифрових і прозорих процедур, а не створювати нові органи, де долю підприємств вирішуватиме група чиновників та силовиків. Це хибний шлях.
Перегляд правил бронювання не має робитися без чіткого аудиту, аналізу та моделювання наслідків. Це не може бути бездумне виконання рішення Ставки, яке зводилось до механічного скорочення кількості заброньованих по галузях. Адже результату це не дасть. Особливо коли йдеться про оборонну промисловість, енергетику та критичну інфраструктуру.
Якщо у системі виявлено зловживання, то потрібно зʼясувати, де саме, які були задіяні механізми і чому не понесли відповідальність ті, хто був дотичним до цих процесів. Безумовно, з ними потрібно боротися. Але не можна через зростання загальної кількості заброньованих "на рибʼяче око" різати по всій системі бронювання і починати там, де було 100 відсотків. Наприклад, підприємства ОПК в загальному бронюванні займає лише 10 відсотків. Отже, скорочення цієї галузі не дасть жодного відчутного ефекту для мобілізації. Разом з тим, це точно може призвести до зриву контрактів з Міноборони, відтоку фахівців за кордон та втрати в цілому нашого виробничого потенціалу в ОПК. Тому не забуваймо, що люди, які виробляють зброю, ремонтують військову техніку чи забезпечують країну електроенергією, теж працюють на нашу оборону. Тож спочатку варто розібратися, хто, чому і на яких підставах отримує бронювання по всіх галузях, хто несе відповідальність за надання бронювання по секторах, де є реальна потреба, а де - привілеї та зловживання. Нам потрібно поповнювати військо, але не ціною зупинки підприємств, які його ж забезпечують.
Звичайно, правила бронювання можуть змінюватися. Ми живемо в умовах війни, і потреби армії сьогодні не такі, як два чи три роки тому. Це потрібно розуміти. Але якщо людина чи підприємство виконали всі вимоги держави й законно отримали бронювання, не можна просто в один момент змінити правила і поставити їх перед фактом. Має бути зрозуміло, чому ухвалюється рішення, кого воно стосується і скільки часу є на адаптацію. Влада повинна бути передбачуваною. Бо бізнес має планувати роботу, виконувати контракти, зокрема оборонні. А люди повинні розуміти, за якими правилами вони живуть. Не можна вимагати від громадян дотримання законів, якщо влада натомість постійно змінює правила без зрозумілих пояснень.
Ми вимагатимемо від уряду конкретних цифр щодо бронювання, потреб армії та наслідків змін для економіки. Як можна ухвалювати такі рішення, не маючи повної картини? Кабмін не зробив жодних розрахунків щодо наслідків від тих скорочень, про які йшлося в медіа. Нам вони не були представлені в Комітеті, як і текст відповідної постанови. За словами урядовців, чекають політичного рішення. І це суцільний ідіотизм, адже такі постанови мають ухвалюватися на підставі чітких розрахунків, методології та аналізу, а не політичної доцільності. Ми повинні розуміти, скільки людей заброньовано, у яких галузях, на яких підприємствах і наскільки ці працівники критично важливі. Так само потрібно прорахувати наслідки. Що буде з оборонними замовленнями, з енергетикою, з податками, робочими місцями, транспортом? Ці дані потрібні парламенту для ухвалення обґрунтованих рішень. Звичайно, ніхто не пропонує оприлюднювати чутливу інформацію про потреби війська чи конкретні оборонні підприємства. Але прикриватися секретністю, щоб не пояснювати власні рішення - не припустимо. Владі й так чим далі, тим менше довіряють і така хибна комунікація з ключових питань лише сприяє зростанню недовіри до неї.
Негативні наслідки зміни правил бронювання можуть бути цілком конкретними: невиконання оборонних замовлень, зупинка ремонту військової техніки, відтік фахівців з ОПК, ПЕК, ЖКГ, що призведе до того, що люди залишаться без світла, а військо без своєчасного забезпечення. Ми в Комітеті наполягаємо на перегляді цього рішення. І тут важливо розуміти: не всіх працівників можна швидко замінити. Є інженери, технологи, енергетики, спеціалісти оборонних виробництв, яких готують роками. Якщо підприємство втратить таких людей, воно може просто зупинитися. Тому потрібно оцінювати не лише кількість заброньованих, а й те, що станеться, якщо конкретний фахівець завтра не вийде на роботу.
Я не просто вірю у те, що систему бронювання можна зробити прозорою й справедливою, а й переконана, що влада давно мала встановити чіткі критерії, цифрові процедури й адекватні правила для всіх. Щоб бронювання залежало від реальної важливості підприємства та його працівників, а не від знайомств чи можливості домовитися. Щоб не було економічне бронювання лайтовим форматом, коли достатньо відповідати лише трьом з семи критеріїв бронювання. Це ж, де-факто, через урядові постанови і протягнули те економічне бронювання, яке було розкритиковано і заблоковано як законодавчі зміни свого часу у Верховній Раді. Не пройшло через парламент - протягнули через уряд і тішилися. А тепер країні треба знайти вихід, бо кількість заброньованих росте. Так, потрібно прибирати фіктивне працевлаштування, корупційні схеми та випадки, коли бронювання фактично купують. За це має бути невідворотність покарання і правоохоронна система мала б демонструвати якість своєї роботи на дотримання законів, а не "закривати очі" там, де "попросили" чи там, де "подзвонили". Бронювання не повинно бути привілеєм для обраних. Це інструмент, який допомагає державі вистояти під час війни.
Чому законопроєкт про посилення відповідальності за порушення правил мобілізації досі не ухвалений? Тут важливо не змішувати все в одну купу. Є люди, які свідомо ухиляються від мобілізації, й ті, хто порушують правила військового обліку. Є корупційні схеми. А є незаконні дії самих посадовців під час мобілізації. Це різні речі, і відповідальність також має бути різною. Будь-яке посилення покарання потрібно ретельно аналізувати, щоб ми не створили ще більше проблем і можливостей для зловживань. Щодо затримки розгляду законопроєкту, то це питання, на яке мають дати відповідь президент і уряд, адже депутатські ініціативи всі заблоковані, а від Кабміну й досі нічого не зареєстровано. Але я хочу наголосити на іншому. У нас уже зараз достатньо законодавчих інструментів для покарання корупціонерів у сфері мобілізації. Питання в тому, чому ці механізми не працюють. І тут проблема часто у відсутності не нового закону, а належної роботи правоохоронних органів.
Звичайно, я підтримую принцип, що за свідоме ухилення від мобілізації має бути відповідальність. Країна воює, і захист держави - наш спільний обов’язок. Але я не впевнена, що чергове підвищення штрафів автоматично вирішить проблему. У нас уже є і штрафи, і кримінальна відповідальність. Були збільшені штрафи, які потім зменшили. В цілому, результату це не дає. Я переконана, що жорсткіше потрібно боротися з організованими схемами ухилення від мобілізації, підробкою документів та корупцією. І відповідати мають не лише громадяни, а й посадовці, які порушують закон.
Але є ще одна принципова річ, про яку ми постійно говоримо, - мотивація до військової служби та зрозумілі терміни її проходження. Сьогодні багато людей не відмовляються захищати країну, але їх лякає невизначеність. Вони не розуміють, на який термін ідуть до війська і коли зможуть повернутися до родин. Це питання влада також зобов’язана вирішувати, а не замовчувати та дистанціюватись.
Щодо голосування по цьому питанню, усе залежатиме від того, що буде містити в собі законопроєкт. Я не підтримуватиму посилення відповідальності просто заради посилення. Закон має бути справедливим, дієвим і зрозумілим для всіх. Ми повинні забезпечувати армію людьми, але водночас зберігати економіку, оборонне виробництво та довіру суспільства. Справедлива мобілізація — це не лише про покарання. Це передусім про чесні правила, відповідальність влади перед людьми та повагу до тих, хто захищає Україну.
"ЧОМУ МИ ПОЧАЛИ ДИСКУСІЮ З ОБОРОННОГО КОМПЛЕКСУ?"
Військовий та колишній народний депутат Ігор Луценко наголошує, що із бронюванням давно потрібно навести лад:
- Мені очевидно, що єдиних критеріїв для того, чи потрібно людину бронювати, чи ні, немає. Якби вони були, то ми мали б змогу порівняти необхідність бронювання священника чи журналіста зі складачем БПЛА в оборонній компанії. А так кожне відомство отримало якусь квоту і на свій розсуд нею розпоряджається. Я маю на увазі кожне міністерство та інші центральні органи влади, які мають свою певну квоту на бронювання. Треба просто в цілому визначитися, що ж є критичним. Це оборонні компанії та інфраструктурні компанії. А телеканали і релігійні організації, очевидно, що ні. Але тут слід також сказати, чому з'явилися останні. Це просто боязнь якось програти суспільній думці. Журналісти потрібні для того, щоб тримати рейтинг влади. Відповідно, провладні медіа бронюються, і ті, хто мають вплив і небезпечні для влади, так само бронюються, щоб була лояльність.
От у нас є оцих озвучених два мільйони ухилянтів. Якщо ми розбронюємо будь-яку кількість будь-якої категорії, то що буде далі з цими людьми? Я чомусь побоююсь, що вони просто поповнять "армію" цих двох мільйонів, і далі нічого не буде відбуватися, так само, як не відбувається з цими вже наявними двома мільйонами. Друге питання: у нас купа міністерств і відомств, котрі мають своїх заброньованих. Чому ми почали дискусію з оборонного комплексу? Так, безумовно, в оборонці теж є махінації, але давайте подивимося, що твориться в інших галузях. Долучімося до фахової дискусії, як нам правильно бронювати людей в оборонному комплексі, тому що, звісно, у мене теж велике питання до того, як це раніше робилося. Але якщо говорити про сільське господарство, роздрібні мережі та подібні сфери, то ми можемо мобілізовувати людей без суттєвих негативних наслідків. Це не призведе до перебоїв із постачанням необхідного для бойових дій обладнання, як це, наприклад, сталося у вересні цього року, коли вкотре вирішили переглянути принципи бронювання. І от ми бачимо, що не пройшло і місяця, як "наша пісня - гарна нова, починаймо її знову".
Я сумніваюся, що Верховна Рада наважиться посилити відповідальність для тих, хто ухиляється від служби. Тому що це буде дуже непопулярний крок, а тут сміливих людей я особливо не спостерігаю. Навіть якщо раптом й ухвалять якісь норми, то хто їх буде виконувати?! У нас поліція задекларувала, що вона не хоче втрачати свій гарний імідж перед народом і займатися мобілізацією не бажає. Ще одне: треба розуміти, що для людей, котрі роками фактично пересуваються вулицею перебіжками й переважно перебувають у своїх домівках, блокування рахунків - це, очевидно, не надто велика ціна за те, щоб і далі бути поза межами військової служби.
"ЗАРАЗ У НАС ЯКЕСЬ РОЗШИРЕНЕ АТО: ХТОСЬ ВОЮЄ, А ХТОСЬ ГУЛЯЄ"
Військовослужбовець Олександр Матяш вважає, що змінами правил бронювання влада намагається закрити діру, не використовуючи усіх наших можливостей:
- Починати треба не з бронювання, а саме з мобілізації. Ми перебуваємо у війні, яка за нинішніх темпів не закінчиться ще багато років. Ми втрачаємо сили, час та людей. Ті, хто служать із самого початку, мають лише три варіанти виходу з армії. Перший – "двісті". Другий – "триста". Третій - певні сімейні обставини, як-от троє дітей або догляд за тими хворими рідними, хто цього потребує, що також може бути переглянуто. Виходячи з цього, скільки б у нас не було заброньованих, людей усе одно не вистачатиме.
Тому, на мій погляд, нам треба прийняти те, що усі чоловіки мають служити в армії. Принаймні ті, хто можуть це робити за станом здоров’я та віковими показниками. Люди, які зараз заброньовані, наприклад, на підприємствах критичної інфраструктури, не є незамінними. В армії є багато тих, хто після демобілізації могли б виконувати цю роботу. Тобто нам потрібно проводити ротацію. У нас є ті, хто і з першого дня війни працювали, умовно кажучи, в енергетичній галузі. А є енергетики, які з першого дня воюють.
Скільки ти не бронюй, доти, доки не буде успішного кейсу демобілізації, ніхто до армії йти не захоче. Якщо зараз їх позбавлять бронювання, вони почнуть тікати. Я не знаю, як це можна проконтролювати. Але треба пам’ятати, що в умовах війни не існує простих рішень. Нам потрібно визначитися зі своєю позицією щодо цього протистояння. Всі, хто проживають в Києві, можуть бачити велику кількість молодих чоловіків призовного віку, які не служать, хоча є військовозобов'язаними за віком і станом здоров'я. Вони ходять містом, а хтось купує собі бронювання тощо. Тому я вважаю, що нам потрібно загалом переглядати систему мобілізації, призову та те, як ми існуватимемо далі. Єдиний прийнятний сценарій, який допоможе нам вижити, - це ізраїльський. Там ні у кого немає питань, що вони робитимуть у разі нападу противника. У нас ситуація така: хтось воює з першого дня, втрачає здоров'я, мотивацію, зрештою починає губити психологічну стійкість. А хтось може бути заброньований. Наприклад, працівники "Нової пошти", проти якої я нічого не маю, або тих же державних установ. Насправді вони могли б працювати й без цих людей.
Тому у мене дуже простий підхід: якщо ми воюємо з Росією вже п'ятий рік і кінця цій війні не видно, нам потрібно загалом переглядати підхід до обороноздатності нашої країни. А вона залежить від участі в ній всіх громадян - і чоловіків, і жінок (просто різною мірою). Жінки теж можуть допомагати, наприклад, збирати дрони. Але добровільно. Я проти примусу жінок. Треба створювати можливості. Річ у тому, що служба в армії - непрестижна й неприбуткова. Якщо ти служиш на тиловій посаді, то отримуєш 30 тисяч гривень, перебуваючи у війську, як солдат. Як прожити з родиною на ці гроші?! Якщо ти перебуваєш на ЛБЗ, тобі платять "сотку", але за умови, що ти там перебуваєш весь час. Так не у всіх. Плюс, ти витрачаєш чималі гроші. Наприклад, у мене зараз у двох автомобілях зламалися двигуни. Кожен беушний коштує дві тисячі доларів. Скільки ще коштуватиме ремонт – ще не знаю. За які гроші це все робити?!
Тому я й говорю про те, що нам потрібне комплексне рішення. Як би ми когось не переброньовували або не знімали з броні, лазівки все одно залишатимуться. Ми ж дорослі люди й розуміємо, що вихід завжди можна знайти. Чимало людей купили собі бронювання в тій чи іншій формі. Я їх не звинувачую: вони просто не бачать для себе перспектив в армії. Це зрозуміло. Тому потрібно насамперед підвищувати престиж військової служби. Для того, щоб заохочувати людей, потрібно дати їм розуміння, що армія - це не назавжди. Тобто ти прийшов, відслужив, а потім демобілізувався й можеш відпочити. Якби свого часу ухвалили закон про три роки служби, то зараз друга хвиля військовослужбовців уже наближалася б до зміни. Через рік ті, хто демобілізувався раніше, знову могли б піти служити. Тобто має бути якась ротація. Людям потрібно відпочивати. 30 днів відпустки недостатньо, щоб відпочити від армії, бойових дій або просто від служби. Тому хоч би як вони там крутили й мудрували, людей у нас більше не стане. Це принципово не вплине на ситуацію. Нам потрібно змінювати тих, хто перебуває на лінії бойового зіткнення.
Крім того, нам треба готувати населення до національного спротиву. Тобто люди мають проходити вишкіл не тоді, коли вже потрапили до армії, а ще до вступу на службу. Щоб людина, яку мобілізують, уже мала необхідні навички. А сьогодні у нас мобілізують людей, які мають прибути одразу. Іноді приїжджають такі, що страшно дивитися.
Чи може допомогти посилення відповідальності за ухилення від служби? Є ті, хто не виходять з будинку з початку війни. Навіть якщо їм, наприклад, заблокують рахунки, вони все одно так житимуть. За нього працюватиме дружина та й все на тому. Тож нам потрібно вирішувати проблему комплексно. Ми маємо відповісти на кілька запитань. Найголовніше - що для нас буде перемогою або хоча б не поразкою в цій війні? Виходячи з визначеної великої мети, ми повинні вибудовувати механізми виживання країни. А то зараз у нас якесь розширене АТО: хтось воює, а хтось гуляє.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
