Річниця переможної операції зі звільнення Широкиного: як вдалося відбити українську землю. ВIДЕО

Цього тижня – річниця переможної операції зі звільнення Широкиного у лютому 2015 року.

Як повідомляє Цензор.НЕТ, про те, як це було, йдеться у спеціальному сюжеті журналіста Артема Шевченка в програмі "Вечір з Миколою Княжицьким" на "Еспресо". У сюжеті використано епізоди майбутнього документального фільму "Маріуполь – місто нескорених".

Удар сепаратистів і російської армії "Градами" по мирному Маріуполю 24 січня 2015 року показав – місто незахищене, біля самих його східних воріт стоїть сильний і підступний ворог. У той самий час на півночі Донеччини розпочався його наступ на Дебальцеве. Відтак на півдні склалися вигідні умови для контрудару українських сил.

"Тому я вийшов з ініціативою на військовий кабінет, просив доручити мені організувати наступ під Маріуполем. З одного боку, треба було відсунути фронт, щоб не було небезпеки для міста, а з іншого – притягнути на себе російські війська, розтягнути їх, щоб дати можливість вивести наших хлопців з-під Дебальцеве. От такі дві задачі. Погодилися з моєю пропозицією, доручили мені це організувати. Я вилетів під Маріуполь і там непогано спрацювали й хлопці з Азову, і військові ЗСУ", – зазначив Олександр Турчинов, секретар РНБОУ (2014-2019), ексголова Верховної Ради України.

Знову головною ударною силою під час зимового наступу став "Азов". На той час він увійшов до складу Національної гвардії, отримав бронетехніку, став фактично полком і нараховував до двох тисяч вже досвідчених, мотивованих і добре озброєних бійців.

"Моральний дух був у цьому плані високий, усі чудово розуміли, що цим ударом ми А) забезпечимо від обстрілів Маріуполь, Б) Відтягнемо противника однозначно від Дебальцевого значною мірою і В) однозначно поліпшимо тактичні українські позиції на сході країни. Усі ці три завдання в підсумку широкинський наступ виконав", – поділився Андрій Білецький, командир добровольчого підрозділу "Азов" МВС України у 2014-2015 роках.

Холодного ранку 10 лютого 2015 року "Азов" пішов у наступ трьома штурмовими загонами. Одна рота по головній дорозі Маріуполь-Новоазовськ увійшла і з боєм заволоділа приморським селищем Широкине.

"На початку вересня в нас тут був бій, біля цього селища ми зупинили просування ворога на Маріуполь і зараз ми звільнимо це місто, яке 4 чи більше місяців страждає від окупації від банд "ДНР" і російських диверсійних груп, які тут ходять. Зараз йде перестрілка зі стрілецької зброї й великокаліберних кулеметів", – розповідав Андрій Д’яченко, військовослужбовець полку "Азов" НГУ.

Інша рота "азовців" північніше, тобто далі від моря, вглибині території на суходолі кількома легковими автомобілями й пішки увійшла у селище Павлопіль.

Із бронетехніки був один бронетранспортер БТР-3. Зимових маскхалатів на всіх бійців тоді просто не вистачало.

"Було обстріляно околиці Павлополя з міномета, зараз терористи отримають відповідь", – зазначив Іван Харків, військовослужбовець полку "Азов".

Уже ввечері 10 лютого рішучий спротив бойовиків "азовці" зустріли в районі населеного пункту Саханка. За нього билися кілька днів. Тоді в бої з обох боків пішли вже й танки.

"Вступили в контакт, з того боку пішла підтримка: "арти", міни, і танки там пересувалися, тяжко зафіксувати, вони пропрацьовували методично буквально метр за метром", – згадує Сергій Кутраков, військовослужбовець полку "Азов".

"Увечері зупинився наступ, коли зустрілися у прямому сенсу слова з танками. Два танки стояли на Саханці, а між Широкине – голе поле, без висот, без жодних укриттів, і танки добряче всіх притиснули", − пригадує Андрій Білецький.

Але "азовцям" таки вдалося здолати ворожий опір. Рух вперед і звільнення власної землі надихали майже всіх бійців.

Андрій Білецький пригадує: "Було добре, насправді 10-го було достатньо весело, зайшли у всі села, все позитивно, зі всіх сторін оплески, всі кажуть, що все прекрасно, генерали тобі аплодують, генерали зі штабу кажуть, що зразкова операція і все таке інше, у нас фактично без втрат. У сепаратистів на всіх напрямках "200-ті", всі відкинуті, у них паніка й подібні речі".

Але вже через три дні ворог пішов у контратаку. За селище Широкине загалом сторони билися довгі пів року − навесні й влітку 2015 року. Але зрештою його втримали. Хоча нині воно нагадує селище-привид.

"У підсумку в Широкине зараз не залишилося нічого. Просто цегла. В результаті різних подій села не залишилося. Там немає жодної будівлі, в якій є дах. Фактично Широкине було перед Маріуполем, а зліва, від моря, все було пусте. Тепер там утворилася лінія, яка йде по периметру Павлополь-Гранітне, всюди стоять частини, проте можливості обстріляти Маріуполь, як це було в січні 2015 року, вже немає. Місто живе спокійно", – розповів Сергій Коротких, командир розвідувальної роти добровольчого підрозділу "Азов" МВС України у 2014-2015.

Невелике прибережне, влітку курортне селище на півтори тисячі мешканців стало в найтяжчий період війни саме тим оборонним рубежем для захисників Маріуполя, об який зламав зуби ворог. Звідси від берегів Азову і на північ до Павлополя простяглася оборонна лінія. Її було збудовано завдяки промисловому потенціалу потужних маріупольських підприємств, самовідданості жителів міста і героїзму всіх воїнів-захисників. У найтяжчому вересні 2014 року вона втримала противника на підступах до Маріуполя, а в лютому 2015-го після успішної наступальної широкинської операції ворога було відкинуто далі на схід. Таким чином велике стратегічно важливе місто на Азові отримало буфер безпеки десь у 30 кілометрів і можливість мирно розвиватися.

"Ворог недооцінив Маріуполь. Він думав, що він точно контролює повністю Маріуполь і населення точно на його боці. Він не очікував, що у нас там знайдуться сили й засоби під Маріуполем", – наголосив Степан Полторак, міністр оборони України (2014-2019), екскомандувач НГУ.

Про спецоперацію Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України (2014-2021) сказав: "Для нас це було важливо не як символ, а як функція прямої дії операції по Широкине, коли силами НГУ і підрозділу "Азов" ми відтягнули Маріуполь від лінії вогню".

Тепер мирне місто на Азові із більш ніж півмільйонним населенням, портом, пляжами й великою розвиненою промисловістю – друге і єдине українське місто після столиці, де проходить хай і невеликий, але свій військовий парад. Його проводять щороку 13 червня – в День звільнення Маріуполя, справжнього міста нескорених.

Автор: Вадим Куц