11 років війни за незалежність | Юрій Бутусов. ВIДЕО

18 лютого 2014 року на Майдані Незалежності в Києві і в центрі Києва на Печерську почались зіткнення, в яких бандити та беркути президента Януковича - проросійського ватажка в Україні - відкрили вогонь по українських патріотах, по демонстрантах, які захищали свободу України.

Саме в той день, я вважаю, почалась справді війна, почалось російське вторгнення, зрежисоване Путіним для того, щоб знищити Україну повністю.

20 лютого 2014 року російська офіційна влада оголосила днем початку операції повернення Криму, тобто захоплення Криму Російською Федерацією, і пам'ятна медаль відбита і там саме ця дата, 20 лютого. В Україні вже 3 дні вбивали людей за те, що вони виходили з українськими і європейськими прапорами на площу і все це робилось під управлінням Москви і, до речі, російським озброєнням із залученням російських спецслужб.

Три роки тому, 24 лютого 2022 року, думаю, що кожен пам'ятає цей ранок, в нашому житті почалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації. І зараз, я думаю, всі ми розуміємо, що ця війна, ці одинадцять років, ці три роки унікального захисту, унікальної боротьби, вони саме створили українську націю. І тепер українська нація настільки стійка, настільки сильна, що жодні зовнішньополітичні та внутрішньополітичні буревії не можуть збити українців, не можуть роз'єднати українців. І колись глузували, що ось тут "Моя хата скраю" – це гасло українців.

Одинадцять років війни і таких найважчих, наймасштабніших бойових дій у 21-му столітті показали, що насправді українці – це одна з найзгрупованіших і найорганізованіших націй у світі. Так, у нас у всіх є своє бачення свободи. Саме це робить з кожного українця пасіонарну особистість, здатну на вчинки. І між нами складно створити спільний протокол спілкування. Але там, коли нас єднають спільні цілі, спільна боротьба, ми бачимо, що ми змінюємо історію. Протягом усіх одинадцяти років демонструємо всьому світу, що тут, в центрі Європи, це справжня нація і справжня нова держава, з якою рахуватись потрібно всім і поважати яку потрібно всім. Тож дякую зараз тим українцям, тим громадянам, які не можуть дивитись цей стрім, тому що вони захищають Україну. Саме ці люди, які тримають фронт, вони і створюють суб'єктність, створюють вплив, авторитет України в усьому світі і змушують усіх людей промовляти слово Україна, всіх чесних, аде

Для мене те, що відбувається останні роки, як і для всіх, - це найбільше переживання і подія в житті. І я багато спілкуюсь з воїнами, багато чого чув, і для мене найбільша емоція, яку я бачив в житті – це ті люди, які першими, навіть без досвіду, без розуміння, що буде попереду, йшли у бій.

Ми нагадали репортаж Ірини Стороженко на каналі "Бутусов плюс", присвячений пам'яті першого Героя України з часів повномасштабного вторгнення. Буквально за дві години після того, як росіяни почали обстріл України, масований удар, о 6-й ранку 24 лютого матрос Віталій Скакун зі своїм побратимом Олександром Ткачем вивезли за планом причіп з вибухівкою на міст біля Генічеська на Арабатській Стрілці. Це один з тих об'єктів, один з тих мостів, по яких російська армія наступала на Україну. Всього за планом оборони існувало 13 мостів. Були автомобільний, залізничний міст, також були дамби і були шляхи, автошляхи через Перекоп. Тринадцять таких об'єктів за планом оборони України, починаючи з 2015 року, мали бути підірвані і знищені для того, щоб уникнути російського вторгнення з півдня, що завжди вважалося як основна стратегічна загроза Україні. І, на жаль, так сталося, що готувалися, проводили навчання кожен рік. Останнє навчання проводилось під керівництвом президента Зеленського.

12 лютого, буквально за 12 днів до початку війни, перевірка готовності до відбиття атаки на Чоногарі і в Криму, на фронті перед Кримом. На жаль, з цих тринадцяти споруд, які намагались підривати 10 років, не була підірвана жодна, крім одного об'єкту. Це міст, на який вийшов Віталій Скакун. Раджу всім подивитись репортаж Ірини Стороженко. І ці два хлопці вийшли на міст, і виявилось, що хоча вони підігнали той причіп, підривник електричний не спрацьовує. Запасного електричного підривника у бійців не було. Тоді нічого не було зрозуміло. Війна тільки почалась. Вони ще не бачили жодної російської колони. Вони тільки були під обстрілом, вони чули вибухи. Вони не знали, як буде далі, чи встоїть Україна, якими силами піде ворог, як далеко він зайде, що станеться. Вони нічого не знали і не могли знати. Але Віталій Скакун для себе ухвалив те рішення, яке разом з ним, навіть не знаючи ще тоді всіх деталей, ухвалили мільйони українців. Він вирішив зробити все для того, щоб зупинити ворога, який міг прорватися через його рубіж усіма силами. І коли Віталій Скакун, 25-річний матрос 137-го батальйону морської піхоти, зрозумів, що підривник електричний не працює, він взяв єдиний запасний підривник, механічний, і залишив свого побратима, пішов один на той міст і підірвав заряд вибухівки. Віталій Скакун, на жаль, загинув на місці. Свідомо віддав життя за українську свободу, за український народ. І саме він за цей подвиг абсолютно справедливо нагороджений званням Герой України посмертно. З цього подвигу почалася велика війна. З перших ударів, перших жертв. І такий героїзм, який продемонстрував Віталій Скакун, такий героїзм був масовим на всьому фронті. Багато з цих подвигів ми не знаємо. Ми не можемо встановити деталі, але прикладів, коли українські воїни навіть в безнадійній обстановці бились до останнього, тисячі, не десятки, не сотні. Саме завдяки цьому Україна встояла і Україна встоїть. І ні в кого в світі, я думаю, нема сумніву, і нема сумніву, я думаю, навіть у наших ворогів, що зламати і знищити Україну не вдасться нікому. Тому що в Україні є народ, який готовий у захисті своєї свободи йти до кінця.

Я зробив багато інтерв'ю, спілкувався з людьми, але мало що мене так глибоко зачепило, як фрагмент інтерв'ю з піхотинцем, позивний Джокер. Це боєць-піхотинець, рядовий солдат піхоти 28-ї механізованої бригади в роті відомого українського воїна Івана Чупика, якого багато знають в інтернеті. Так от, в його роті був видатний воїн, позивний Джокер. І Іван якраз розповів про цього бійця. Я приїхав до нього, і вночі він повернувся з позиції, з виходу, де був кілька днів, прямо в бліндаж на нулі, де були наші передові позиції. І я зробив інтерв'ю з піхотинцем, який кілька днів просто виживав. Виживав під огнем, в багнюці, на холоді. І мене дуже вразили слова Віталія, Джокера :

"Більшість людей, які прийшли як я, добровольцями, вже їх немає. Ті, хто прийшли у перші дні, у перші дні було тяжко, дуже тяжко. Не те, що я кажу, що зараз легко. Ну, розумієте, я їхав колись на штурм перший, але я туди не доїхав. Просто мене висадили з бехи, а мені козак один каже, чуєш, як тебе звати? Я кажу, Віталій. Він каже, в мене автомат не стріляє, а ми на штурм їдемо. А я кажу, а як ти зрозумів? Він каже, я хотів у воздух стрільнути, а він не стріляє. Я раз - з предохранітєля зняв, клац - та стріляє. Він каже, на що ти нажав?

Розумієте, людина їде на штурм, яка не знає, як автоматом користуватися. Тоді таких було сотні, тисячі, які не знали, як тримати автомат в руках, і їхали на штурми і спиняли ворога, розумієте?"

Це просто та емоція, яку розповідав Віталій. Це просто було унікально, і я дійсно хочу сказати, що цей порив, масовий порив українців, які не бігли від ворога, а шукали ворога, це одне з найбільших вражень і почуттів тих перших страшних днів війни. І це ніколи, ніколи не буде забуто. І це наша історія.

Відповіді на запитання

Питання до комбата 137 батальйону. Хіба не можна було перевірити детонатори за тиждень до війни? Вже було все зрозуміло.

Ми не знаємо зараз, який був полядок дій, що як було, розслідування ведеться. Так що не знаю, чим воно завершиться. Я не думаю, що просто при діючій владі воно буде завершено і дійде до суду. Поки що нема ніяких ознак. Слідчі ДБР збирають інформацію, ну і все. Хто це буде казати, хто як мав перевіряти, хто що робив на рівні командування. У мене є певна інформація від деяких командирів, командувачів на напрямку. Ми поступово будемо готувати матеріали, що було. У нас вони поступово виходять.

На каналі "Бутусов плюс" ви побачите нове відео Ірини Староженко. Це репортаж про перший день війни на Чонгарі. Бій на Чонгарі. Треба відмітити, що попри те, що, на жаль, Чонгар, мости, вони взагалі там не постраждали і російські колони на високій швидкості просто їхали вперед, тим не менше, кілька наших бійців вступили в бій. І навіть в цих безнадійних умовах, коли колона броні просто йшла на них, а у них було кілька гранатометів і все. Більше не було ніякого зброєння там. Ніяких ні протитанкових ракетних комплексів, ні гармати там не стріляли, ні ракети не стріляли. Ні авіація, нічого не було, ніяких мінних загороджень там не підірвалося, тим не менше там були люди, які здійснили одні з перших пострілів у війні. І ви побачите це унікальне відео Ірини Страженко, яка провела велику роботу і знайшла одразу кількох людей, які були на Чонгарі. Хтось просто дивився, був очевидцем цих подій, а хтось ухвалив рішення і ризикнув собою вступив в бій з окупантами. Отже, ми поступово викриваємо, встановлюємо ці фрагменти історії, які не повинні бути забуті.

До речі, треба відмітити, що це воїни Державної прикордонної служби. Першими вступили в бій в таких важких умовах.

Чому між Залужним і Сирським немає різниці?

Війна – це колективна історія. Це не якийсь один керівник керує, а керує Ставка Верховного головнокомандувача, яка прямо впливає на перебіг бойових дій, шляхом розподілу людей мобілізованих, шляхом розподілу озброєння, шляхом розподілу фінансів, всіх видів матеріальних ресурсів, яка затверджує порядок дій, який подають на ставку воєначальники і навіть безпосередньо має повноваження у нас і міністр оборони, і Верховний головнокомандувач втручатись у величезну кількість кадрових призначень. Тому, звичайно, одна особа у нас в Україні не передбачено, щоб був один керівник, який володіє всіма повноваженнями по веденню бойових дій у вигляді якогось генерала. Генерали, вони підлеглі, а є одна людина, якій підпорядковано все, і це Верховний головнокомандувач, його прізвище Володимир Зеленський, не Залужний і не Сирський. Тому, які вимоги ставить ставка, такі вимоги в міру розуміння ситуації намагаються виконати генерали. Вони діють в рамках тих повноважень і тої відповідальності, яка їм визначена. У всіх є при цьому слабкі, сильні сторони, але, звичайно, для солдата на землі, для багатьох командирів, хтось ці зміни бачить, і вони дійсно є, а хтось і не бачить.

Коли це закінчиться?

Друзі, я багато разів відповідаю на це питання і в ефірах, і на вулиці майже кожен день. Тому можу вам сказати, що війна закінчиться, тільки коли ворог буде зупинений на фронті, тобто зазнає поразки, буде забезпечена організаційна і технологічна перевага на всій лінії фронту. І ворог просто зупинить подальший наступ через те, що втрати значно перевищують його можливості їх відновлювати. І подальші прориви стануть неможливими. Я з повагою ставлюсь до всіх мирних ініціатив, сміливих, правильних. Це дуже добре і це потрібно робити. І ми вдячні всім країнам, які намагаються це зробити. Але факт залишається фактом – є реальність. А в реальності Російська Федерація не має ніяких зобов'язань стосовно термінів завершення бойових дій. Продовжується наступ, масовані атаки і кожна людина зараз на фронті на рахунку. І люди в армії потрібні для того, щоб зупинити цю навалу, яка продовжується і не зменшується активність, інтенсивність бойових дій. Навпаки, вона збільшується. Тому коли це буде? Ну, коли ми будемо ухвалювати системні організаційні рішення, коли будуть технологічні рішення, коли ресурси будуть розподілені правильно. І я сподіваюся, коли Сполучені Штати після цих непорозумінь і конфліктів все ж таки повернуться і збільшать масштаби підтримки, як військової, так і фінансової, до тих обсягів, які дозволять нам перемогти Росію. Зокрема, на пресконференції Верховний Головнокомандувач заявив, що Україна за три роки витратила 320 мільярдів доларів на оборону, 120 – власні кошти, 100 – від США і 100 – від Європейського Союзу. Це і фінанси на ведення бойових дій, і вартість озброєння. Так от, хочу сказати, що тільки за офіційними даними Російської Федерації, вона витрачає понад 40 відсотків, можливо, навіть до 50 відсотків свого загального бюджету, як центрального, так і регіонального, на війну. Тобто, за оцінками мінімальних витрат Російської Федерації, за оцінками інституту SIPRI, які близькі до офіційних показників Російського бюджету, Росія витратила за 2024 рік 462 мільярди доларів. Підкреслю, це мінімальна розрахункова оцінка. Так от, за один рік Росія, фактично, витратила в півтора раза більше, ніж Україна разом з союзниками витратила на війну за три. При тому, що Росія має в п'ятеро більше населення і значно більші природні ресурси, яка готувалась до війни багато років, в рази більше, ніж Україна. І зібрала величезні запаси озброєння, боєприпасів, які перевищували навіть все що є в розпорядженні у всіх країн НАТО разом узятих. По деяких позиціях.

Так що, коли закінчиться війна? Війна потребує інтелектуальних рішень, організаційних, управлінських рішень. Вона потребує великої кількості таких рішень, які мають бути спрямовані на якість, на підвищення якості бойових дій, якості застосування, якості організації, планування, управління організацій. Як тільки ми почнемо переважати ворога в цих компонентах, до нас прийде успіх. Я з великою надією дивлюсь на той експеримент і реформу, яку зараз започаткував Олександр Сирський, головний командувач ЗСУ, зі створенням армійських корпусів. І з тим, що лінія фронту вся буде поділена між корпусами, у яких визначений сталий склад військ, які чітко мають свою зону відповідальності і за людей, і за виконання завдання, і за знищення ворога. Я впевнений, що якщо будуть за цим рішенням правильні його реалізація, то це значно покращить ситуацію на фронті. І, звичайно, ми всі цьому маємо максимально сприяти. Корпуси – це якісно новий рівень організації армії і якості ведення бойових дій. Тому, якщо ми будемо ухвалювати рішення такого масштабу і їх реалізовувати, так ми зможемо перемогти у війні, росіяни будуть розгромлені, їх армія буде знищена. Це абсолютно зараз вирішено технологічне завдання, яке залежить від наших управлінських рішень організації і від обсягів фінансування вчасного. Тому, якщо нам наші союзники фінансово нададуть допомогу, якщо ми зможемо збільшити в 3-4 рази фінансування наших сучасних підрозділів частин БПЛА, РЕБ, РЕР, то так ми можемо побудувати фронт дронів, фронт сенсорів, зможемо захистити свої сили і перетворювати будь-який російський наступ на будь-якій ділянці просто на м'ясорубку, без жодних просувань і досягнень. Так, все це можливо, і про це зараз велика кількість українських воїнів, професіоналів, командирів говорять з упевненістю. Тому і я вам цю впевненість хочу передати. Наша армія абсолютно не почуває себе якоюсь жертвою війни, зрадженою. Армія хоче, виключно вимагає від влади адекватних, швидких рішень по обстановці. І наші воїни роблять все для того, щоб максимально знищувати ворога і роблять це з кожним днем все більш майстерно. Основний у нас недолік – це недолік ресурсів.

Чи є ймовірність припинення війни в цьому році?

Можуть бути різні ситуації. Буває все в житті. Бувають всякі дива. Я, відверто кажучи, на даний момент передумов для припинення війни в цьому році не бачу. Чому? Тому що мені дуже подобаються впевнені заяви президента Трампа, який каже, я зараз завершу війну, зараз буде мир. Це дуже добре. Але жодних заяв ми не чули з боку Російської Федерації. І Путіна, який цю війну розв'язав. Тому ми бачимо, як одна сторона створює інформаційний фон для перемовин – це США. А інша сторона просто мовчки за цим спостерігає і продовжує наступ, продовжує нарощувати удари по Україні. Скільки це може тривати? Та це може і рік тривати, може і два. Ми ж не знаємо намірів Путіна. Путін вже, ми пам'ятаємо, обіцяв деяким президентам, що якщо зі мною зустрітись, подивитись в очі, то я припиню війну, ми про все домовимося. Що це виявилося? Що Путін використовує перемовини як просто прикриття для розгортання подальшої агресії і демонстрації слабкості сторони, яка приходить і намагається з ним домовитись про мир. Ось що робить Путін. Можливо, щось зміниться. Можливо, Трамп зможе на цих перемовинах пригрозити Путіну ескалацією і збільшення різким американської участі в війні. Я цього не можу виключити. Тому що поки Путін переважає нас у ресурсах в кілька разів, то, звичайно, говорити про те, що ми можемо при співвідношенні один до п'яти по витратах і по людях, скажімо, постійно тягнути цю війну і розгромити ворога швидко, не приходиться. Але якби Америка нам давала, скажімо, допомогу не в обсязі приблизно 30 мільярдів на рік, а якби Америка, якої військовий бюджет 760 мільярдів, могла б виділяти Україні на війну хоча б там 60-70 мільярдів, то ця війна завершилась б, я впевнений, тим, що ми б зупинили ворога. Я не кажу зараз про наступ, але я кажу, що наша оборона була б потужною. Тому що збільшення, кратне фінансування української армії, якщо і це абсолютно ресурси для цього і в США, і в країн Захода є, для них це важке завдання, але завдання, яке вони можуть вирішити, у них є для цього фінансування. Якби нам збільшити фінансування армії, в першу чергу високотехнологічних військ і піхоти, збільшити це в 3-4 рази, ситуація на фронті зміниться просто докорінно. Просто через гроші. Навіть мова не про озброєння. Просто ці гроші підуть на збереження життя піхотинців і на знищення росіян дронами і усіма видами високоточної озброєння. Ось який елементарний шлях, важель є у Трампа. Звичайно, він може його включити, ми не знаємо, і, звичайно, це може вплинути на Путіна. Моє бачення - те, що робить Путін при владі, те, що я бачу його історію вирішення конфліктів, Росія зараз буде намагатись по максимуму, поки йдуть перемовини, знищити український фронт і намагатись якомога далі просунутися. Те, що ворог робить зараз, вони накопичують резерви і вони намагаються прорвати фронт усіма силами. Вони продовжують набір людей, штурмовиків, десятки тисяч гарматного м'яса і посилають їх вперед. Вони все роблять для того, щоб вирвати перемогу, для того, щоб розбити Україну. Тому я не виключаю, що насправді всі ці слова залишаться словами, як це вже було і раніше, і буде продовжуватись війна на невизначений час. Поки що жодного у нас немає розриву з США. Це чітко заявив президент Володимир Зеленський.

Все, що стосується зовнішньої політики, Зеленський виклав абсолютно чітко і логічно, зрозуміло. Тому тут однозначно треба відмітити, що це була позитивна для України пресконференція в цілому. Україна всіма силами уникає будь-яких конфліктних ситуацій як з США, так і з президентом Трампом. І все робиться, це було заявлено президентом, щоб конфлікту уникнути. Тому я впевнений, що у нас будуть все ж таки продовжені ці союзницькі близькі стосунки, і Америка посилить допомогу.

Якби Трамп спочатку ухвалив рішення про збільшення військової допомоги Україні до 100 мільярдів доларів на рік, то ось з таким аргументом Путін вів би перемовини значно швидше, і тоді були б гарантії. Поки що гарантія миру і безпеки України є тільки одна. Українські воїни на фронті. Нічого іншого не існує. Як і не існувало всі ці 11 років.

Європа збереться з рішучістю та надає значну підтримку. Реакція США та Росії.

Я буду тільки вітати. Якщо Європа зараз покаже приклад, то в європейських країн, в Європейському Союзі також є ресурси. 100 мільярдів доларів на рік на війну нам може надати не тільки США, нам може надати прямо зараз Європейський Союз. Я от рахував бюджети наших підрозділів БПЛА, РЕБ, РЕР. Хочу сказати, за 5 мільярдів доларів можна всі ці 3 компоненти оснастити абсолютно сучасною технікою в достатньо короткі терміни, за кілька місяців. Почати масові поставки нового озброєння. Забезпечити війська дронами практично усіх типів. І забезпечити велику перевагу в дронах над ворогом як організаційно, так і технологічно на всій лінії фронту. Оце вже буде фронт дронів, який російська армія не пройде. Тому що кожен крок там буде коштувати просто багатотисячних жертв. Тому все це може робити Європа.

Відбулися вибори у Німеччині і до влади прийшла коаліція друзів України. І ми очікуємо також, що лідерство на фоні лідерства українських воїнів у світі, лідерство демонструють і інші країни. Тому сподіваюся, що Європейський Союз покаже не тільки на словах, а потужну підтримку в політичних деклараціях, ми дуже вдячні, шикарно просто Європа нас підтримує. Але якщо це буде приклад для США у фінансуванні, так, це теж може призвести до перелому, зламу в війні. Це буде приклад для Трампа. І це буде прямо удар нищівний по Путіну.

Якби ми отримали у бюджет зараз 100 мільярдів доларів на розвиток армії, понад тими всіма планами, то 100 мільярдів доларів вони б дуже швидко закінчилися цією війною, можливо, до кінця цього року, можливо, на початку вже наступного. Тому що Україна просто отримала ресурси, які можна було б спрямувати на розвиток високотехнологічних систем озброєння, і це просто призвело до радикальної зміни на фронті. І оце була б ціна миру. Ну, що вигідніше зараз для всього світу? Я думаю, що краще швидко виділити фінансування і підтримати українську армію, скоротити втрати, знищити окупантів і все. І примусити їх до миру. Оце ефективний шлях.

Як нам, українцям, вплинути на владу, щоб проводились реформи у війську?

Очевидно, що у нас вплив тільки один – громадська думка. Вона, в принципі, працює. Завдяки тому, що такий є широкий розголос, підтримка, в тому числі, моїх ефірів, моїх публікацій. Багато речей зроблено. Є і обліки планування вже застосування дронів централізованих, які контролюються керівництвом держави. Є і створення зараз, розгортання корпусної системи. Є розвиток БПЛА стрімкий.Заборонено зараз формування новостворених бригад. Це дозволяє людей направляти вже в ті частини, де хоча б є якісь командні кадри, і зберігати людей, виконувати завдання. Тобто, громадська думка в Україні працює. Проблема в тому, що тривалий час займає створення цієї громадської думки. Тому що пишеш-пишеш, а потім вона тривалий час проходить. Але громадська думка – це теж нормальний інструмент, а в Російській Федерації такого інструменту немає взагалі. Тому вони більш організовані, більш централізовано діють, але вони менш гнучкі. І якби наша влада повірила в народ, в те, що люди є насправді постійним джерелом руху, значно швидшим, ніж бюрократи в кабінетах, і влада повинна посилити зворотний зв'язок, тому що ми всі в одному човні, і ми маємо разом туди плисти. І разом зміни організаційні, управлінські на війні – це наша спільна справа. Якби це сталося, повірте, ми б обігнали Росію дуже швидко. Навіть попри їхню перевагу в чисельності і в грошах.

Чи є результат після призначення на посаду Драпатого? Чи рашисти видохлись?

Рашисти, ви маєте на увазі, чи вплинуло це зараз на ситуацію на фронті? Насправді повноваження Михайла Драпатого зараз не зовсім чітко визначені, оскільки в зв'язку з цією реформою корпусів, в зв'язку з політикою призначення командирів ОТУ і ТГР, посада командувача ОСУВ, вона зараз має такий невизначений статус. Тому я впевнений, що Михайло Драпатий, як людина талановита, він вибудує логіку своїх дій в цій ситуації. Але зараз, в цій ситуації, зупинка російського наступу насправді дуже відносна. Росіяни витратили величезні сили у грудні-січні. Зараз, взимку, у них менша чисельність людей заганяється на контракт. Я думаю, що ніхто не хоче у них іти в м'ясний штурм в январський мороз. Менше людей вони зараз заганяють штурмувати. Їх дуже швидко знищують. Тому вони призупинились. Але я хочу вам сказати, що ворог накопичив певні резерви і зараз знову вводить свіжі сили на Покровському напрямку, на напрямку Сіверська, на напрямку Торецька, Часового Яру, на напрямку Куп'янська. Тому ситуація дуже важка. Якщо фронт рухається, і, на жаль, на захід ворог продовжує продавлювати наші окремі позиції, повзе вперед. Тому, якщо ми просто не втрачаємо деякий час велику кількість населених пунктів, втрачаємо кілька населених пунктів, це не значить, що рашисти видохлись. На жаль, я ще раз підкреслюю, ворог наступає і володіє тактичною ініціативою майже по всьому фронту. Ну, за винаятком деяких ділянок.

Чи є якась інформація по справах Червінського і арештованих генералів?

На даний момент такої інформації нема. Сьогодні там було чергове судове засідання по Харківській справі. По справі полковника Рюмшина, зараз можу сказати, справа повністю фейкова, вигадана, сфальсифікована слідством. І ця кримінальна справа має бути для тих, хто такі звинувачення висунув. Те, що я побачив в матеріалах - події злочину вигадано в папірці. А по справі Романа Червінського, ну що, вони її закинули, Роман сидить під домашнім арештом. Справа вигадана. Що там може бути? Зараз ми боролись за те, щоб Роман просто не сидів абсолютно ні за що в ув'язненні. Це просто абсурд. Немає події злочину. Тобто те звинувачення, яке висунуто, повністю спростовано в усіх деталях. Людина сидить, а правоохоронні органи імітують якісь слідчі дії.

Генштаби, військові навчальні заклади скорочують на 30-40%. Чи правильно, чи доцільно.

Я чув, що є значні скорочення всюди, в тилових адміністративних структурах. Ну у нас, дивіться, скорочення під час війни – це рішення головнокомандувача ЗСУ, Ставки Верховного Головнокомандувача. І все залежить від цілей і від виконання. Якщо це зроблено розумно, якщо мета цього – підготувати людей, поповнити війська, підготувати людей якісно, не кидати їх на м'ясо, а підготувати їх до війни і застосовувати їх виключно з тими професійними навичками, які у них є – я це вітаю. Тому що якщо Генштаб скорочується, значить це демонстрація того, що мають бути скорочені всі. Але я хотів би подивитись на виконання. Тому що те, що я бачу зараз з формуванням корпусів, то на словах кажуть ми боремось за скорочення адміністративного апарату, а фактично його збільшують. Тому що на комплектування корпусів забирають людей зараз з діючих бригад, а оперативні командування, які треба було скорочувати в рамках цієї реформи, і командування родів військ – їх не чіпають. Створення корпусів згідно з логікою військового адміністрування – це зняття великої частини роботи і відповідальності з оперативних командувань і з командування родів військ. Це там треба скорочувати, а не брати все з бригад, у яких і так немає кадрів, а звідти постійно тягають, тягають, забирають, забирають з війни людей. Це абсурд. Тому у нас багато є хороших ідей на словах. І основна проблема – виконання, реалізація. Ось це завжди викликає скандали і протести.

Що вам відомо про оборону Волновахи в кінці лютого- на початку березня 22-го року?

Відомо, на жаль, небагато. Деякі деталі я знаю, і деталі героїчні і сумні, на жаль. Волноваху нам не вдалося втримати, і наші воїни билися там відчайдушно, і там значні втрати. Ворог тоді мав усі сили, кидав у бій величезну кількість боєприпасів, піхоти, техніки, атаки. Там було дуже важко. Я спілкувався з людьми, хто брав участь.

Стів Віткофф сказав, що за базу для перемовин може бути взяти Стамбульська угода. Це ж капітуляція, чи не так?

Я зараз не звертаю увагу на велику кількість таких образів і фраз, які застосовує нова американська адміністрація. Я розумію, що вони хочуть інформаційно сподобатись Путіну. Для того, щоб просто на цій хвилі інформаційній усадити Путіна за стіл перемовин. Тобто, основне. Мені здається, що половина цих текстів, тезисів, які озвучує зараз американське керівництво, це абсолютно не може бути підставою для будь-яких домовленостей між Україною і Росією. Але я просто хочу подивитись. Вони анонсують, створюють завищені очікування. От ми зустрінемось, ми швидко підпишемо. Такий, такий мир, такий.

США не підтримали, наприклад, резолюцію, яку підготувала Україна на третю річницю вторгнення повномасштабного. І ця резолюція засуджує дії Росії. Всі компліменти, які тільки може почути російська пропаганда в Кремлі, американці роблять. Я хочу подивитись тепер, а що ж стане, коли вони нарешті сядуть за стіл перемоги. Бо я пам'ятаю, як в нас було в Україні в 19-20 році. Що тільки не було на адресу Путіна. Всеосяжне перемир'я, в очі подивимось. Все буде добре, кроки до миру стрімко наростають, втрати скорочуються. Завтра буде мир, чудово, мир, мир, мир. Все прекрасно. Нам вішали байки три роки на вуха, а потім виявилося, що Путін використовував цей час просто для того, щоб холоднокровно збільшувати чисельність озброєння своєї армії і планувати вторгнення. Тому, так і тут, створено багато авансів, багато завищених очікувань, надій, сподівань. От я хочу, щоб президент Трамп показав, а яку угоду він принесе насправді. Мені не важливо, що вони говорять зараз. Я хочу, щоб вони показали завтра. Без України ця угода працювати не буде. Без Європи ця угода працювати не буде. Ми не залишимось одні. І я хочу подивитися, що американська адміністрація принесе у вигляді миру. І чи принесе взагалі. Бо цілком імовірно може стати, що пройдуть перемовини за зачиненими дверима, а потім виявиться, що нуль. Так що давайте зачекаємо. І оці інформаційні хвилі до ситуації, до реальних проблем в Україні – це проблеми в окопах зараз на фронті, які мають найбільший резонанс отримувати і в пріоритетному порядку вирішуватись.

Чи буде розслідування щодо здачі Маріуполя?

Ну, здачі Маріуполя якраз не було. Була героїчна його оборона. Можливо, звичайно, потрібно розслідування стосовно здачі півдня України. Тому що під час цієї здачі півдня Маріуполь фактично був оточений ворогом на четвертий день війни. А на восьмий день блокада стала щільною. Це наслідок того, що російські колони практично безперешкодно проїхали просто до Маріуполя з тилу в тил захисників. І основний штурм якраз ішов з цього напрямку, там, де ніяка оборона не передбачалась.

На випадок проведення перемовин про нас, але без нас, чи справді є план Б, який ми не хочемо обговорювати?

Я думаю, що це залежить виключно вже від того, що принесе Трамп. У нас є тільки один план, це спротив України. Це оборона від навали. У нас не може бути інших планів. Якщо нам хтось принесе мир, ми його повинні вивчити. Ну і на тій базі, яку задекларував президент, це адекватний підхід, я з ним згоден. З точки зору виключно зовнішньої політики. Тому подивимось і почуємо тоді, що скаже наша влада, яка буде обізнана в деталях, що вона оголосить. Безумовно, без схвалення народом України, українським парламентом, ніякі угоди неможливі. І я вдячний нашим друзям, партнерам в Європейському Союзі. Вдячний всім українцям, які зараз виходять на мітинги в Німеччині, в усьому світі виходять на мітинги на підтримку України. Це наша гарантія, отакий громадський тиск і підтримка за кордоном. Оці всі мітинги зараз, громадська думка, все, що роблять всі українці і друзі України за кордоном. Це гарантія того, що без України нічого не вирішить жоден уряд. І це серйозний, дуже серйозний вплив.

Хочу звернутися до всіх українців, хто виходив на мітинги на підтримку України, будь ласка, а якщо є фотоматеріали, відео про проведення таких мітингів в різних країнах світу, будь ласка, присилайте мені, можна на Фейсбук, можна на редакційний, на реквізити, на адресу в Ютубі. Ми будемо все це зараз ставити в стрічку новин. Для нас така консолідована підтримка масштабна, вона дуже і дуже важлива. І вона багато вирішує в сучасному світі.

Що ви скажете про стратегічну концентрацію наступу на Костянтинівку, Слав'янськ, Краматорськ? Як Україна буде реагувати на цей виклик?

Так, звичайно, ворог намагається захопити цю найбільшу агломерацію. Залишилося в України на Донбасі дві найбільші агломерації – це Слов'янсько-Краматорська і це Покровсько-Мирноградська. Безумовно, для ворога стратегічно важливо захопити обидва ці вузли. Слов'янсько-Краматорський вузол – це фактично ворота на Слобожанщину, в центральну Україну і ворота на Донбас. Ключ. Той, хто контролює цей ключовий район, той і панує на Західному Донбасі. Тому, безумовно, оборона цих напрямків має стратегічне значення для України і це максимально важлива історія.

Що можете сказати щодо здачі Мелітополя? Чи було професійне командування, чи Росія переважала силами та засобами?

Оборони в районі Мелітополя не було розгорнуто. Прямо напередодні вторгнення туди направили один дуже слабкий 9-й батальйон 59-ї бригади, чисельністю до 300 осіб загалом. І там була танкова рота окремого 12-го танкового батальйону, яка також просто з ходу туди прибула і не встигла організувати оборону. Тому оборони Мелітополя, на жаль, організовано фактично не сталося. Було кілька розрізнених бойових зіткнень, і фактично на другий день війни ворог Мелітополь захопив. Тому, звичайно, це повний провал. Це просто неймовірно. 8 років всі говорили, що Росія намагається створити коридор у Крим. Треба захищати Крим, вихід з Криму, треба оборона. І ключові міста, які дозволяли контролювати, обороняти від стратегічного наступу Росії, це, в першу чергу, переправи, які проходять з Криму на материк. І ці ключові міста, як Мелітополь, Токмак, Енергодар, все це просто подарували ворогу. І навіть подарували Нову Каховку в перший день, подарували Олешки, херсонські мости. І за це божевілля, яке принесло такі величезні втрати, такі величезні руйнування, таку, на жаль, стратегічну поразку для України важку, за це безумовно мають бути відповідальні. Це на самому верху. Я думаю, що таке розслідування, воно якщо буде, то, звичайно, не при діючій владі, а тільки при наступній. Ось тоді ми зможемо дізнатись правду.

Де зараз Джокер?

В Італії на відпочинку, реабілітації. Там в інтерв'ю, воно дійсно дуже круте, він сказав, що у мене є мрія, щоб мені відірвало ногу, я не можу вже воювати як піхотинець, бо я просто перевтомлений і перевиснажений, але я можу воювати як оператор гранатомета, кулемета, оператор дрона, воювати з бійцями, зі своїми побратимами, тримати фронт, знищувати ворога. Але я вже втомився стільки часу безперервно, без відпочинку бути в піхоті. І мрію, щоб мені відірвало ногу. Уявіть собі, людина на війні два роки, і ми записуємо це інтерв'ю, і за тиждень після інтерв'ю Віталій потрапляє під мінометний обстріл, міна вибухає поруч з ним, і йому січе уламками ноги, обидві ноги. І уявіть собі, що сталося просто диво. Ноги зрешечені уламками, перебито кілька кісток, але ампутації ніякої не треба. Ноги є, вони потребують тривалої реабілітації, і Віталій ще бігати буде. Так що все сталося значно краще, ніж він собі загадав. Так що він живий і відновлюється від важкого поранення.

Як захоплювали Запорізьку атомну станцію?

50 нацгвардійців, яким сказали, що підтримки не буде проти 500 орків на танках. Ну, звичайно, там ніякої оборони на Енергодарі, на жаль, такої розгорнути просто не встигли. Ворог дуже швидко туди зайшов, і, на жаль, це дуже сумна також трагічна історія. Найбільша в Європі атомна станція, найбільш важливе місто також, як і Токмак, як і Мелітополь. Енергодар, Токмак, Мелітополь – це фактично контроль півдня України. Це контроль, це той рубіж, який ніколи б не дозволив ворогу захопити цю атомну станцію. Але, на жаль, якихось військ, споруджень оборонних, оборони не було розгорнуто. Ну, окремі наші підрозділи вступали в бій, відчайдушно, але перевага ворога була просто багатократна. Хочу сказати, що найбільш важлива історія, яку ми маємо, це те, що, на жаль, на південному напрямку, до речі, за даними нашого Генерального штабу, які я отримав, і я про це буду говорити скоро в своєму дослідженні, яке я напишу, коротку таку аналітику по уроках трьох років оцієї дроно-піхотної війни в Україні, то я там буду посилатись на дані інформації. Ворог атакував, для наступу на цьому напрямку, зосередив на 24 лютого 22 батальйонно-тактичні групи. Що ж протистояло з нашого боку? Був один батальйон морської піхоти у складі 250 осіб, з них частина військових, молоді люди, який навіть не мав ніякого важкого зброєння взагалі, і займав оборону, мав контролювати полосу, оці всі 13 мостів, дамб, все це мав підірвати. Тобто це умовна така була охорона. І три батальйони 59-ї бригади, яку туди перекинули, артилерія затрималася на полігонах, вона прибула через кілька днів після початку війни. Протитанковий підрозділ теж був в іншому місці. Підрозділ БПЛА був на Донбасі. Сама бригада не була розгорнута взагалі, і знаходилась в базовому складі. І оборони не було. Наші війська, оці три батальйони, були розірвані. Два батальйони залишилися там в Олешках, але фактично розгорнутися до бою так і не встигли. Вони вже зустрілись із ворожими танками біля полігону. І один батальйон послали на Мелітополь, але він там теж не встиг розгорнутися.

Тобто, у нас фактично всі ці три батальйони 59-ї бригади були ще укомплектовані там менше 50%. Тобто, у нас було фактично 4 такі полубатальйони піхоти, дуже умовних, на фронт 150 кілометрів. А ворог мав 22 повністю укомплектовані батальйонно-тактичні групи. Ви собі уявіть, яка перевага. Тобто, перевага, якщо так рахувати, звести всі наші сили, ну окей, давайте так вже, округлимо до двох БТГР, щоб порівняти з росіянами. Але, які не були розгорнуті, на жаль. Росіяни діяли компактно, вони були розгорнуті, злагоджені, а наші – ні. Вони знаходились в базовому таборі або охороняли окремі позиції малими силами. Оборони не було. І на цю оборону з перевагою приблизно в 12-15 разів, із абсолютною перевагою в техніці, абсолютною перевагою в авіації, пішла російська армія. Чи можна щось втримати, коли при тому ніхто не підриває мости, крім одного українського героя Віталія Скакуна? Звичайно, неможливо. Дива не відбувається на війні. При співвідношенні 1-15 по людях і 1-30 по бойовій техніці, артилерії і абсолютному пануванні ворога у повітрі, яка може бути оборона, якщо вона взагалі навіть і не розгорталась? Які зустрічні бої можливі? Оборона була фікцією, і це знали з самого початку. На це є офіційні підтвердження. Ті дані по розрахунку сил і засобів, які я вам зараз сказав, це не секрет. Це навіть у слідчих є. Тому все це – предмет розслідування. Я про це буду найближчим часом писати з посиланням на джерела конкретні, які будь-хто, у кого є також доступ, зможе перевірити. Або отримати у вигляді запитів.

Хочу сказати, друзі, що насправді історія 24 лютого – це, в першу чергу, не історія зради. Це, в першу чергу, подвиг українського народу. Тому що в тих умовах, які український народ самомобілізувався на війну, в тих умовах, коли люди самі взяли в облогу військомати, військові частини, вимагали озброєння, щоб першими вступити у бій, без спорядження, без одягу, без форми, без розвідки, без всього. Це героїзм масовий цього народу, подвиг, який просто немає прикладів в сучасній історії. Це унікально. І ці дні, і 18 лютого, і 20 лютого 2014 року я ніколи в житті не забуду. Це ті дні, які змінили хід історії, які створили українську націю, які згуртували нас заради спільної боротьби і за наше спільне майбутнє. І в мене нема ніяких сумнівів, що Україна переможе у важкій, кривавій боротьбі. Але вона переможе, вона відбудеться. І від нас залежить основне, щоб ми не передали цю війну нашим дітям, щоб ми не зробили наших дітей біженцями. Це зараз завдання для нашого покоління. І я ще раз хочу висловити слова глибокої поваги і подяки кожному, хто в той день, побачивши те, що почалась така жорстока війна, почав думати про своє місце в строю, про те, що він може зробити для перемоги і почав діяти. Такої саморганізації, такого пориву, я не бачив це ніколи в житті, я це ніколи не забуду. Це те, що завжди буде збережено у пам'яті багатьох поколінь і після нас. Світла і вічна пам'ять українським героям, які відбили навалу і розгромили армію ворога, яка переважала у багато-багато разів. Світла пам'ять і честь тим, хто всі ці роки бився за Україну, хто віддав життя, здоров'я. Честь тим, хто продовжує це робити зараз.

Слава Україні!