Мер Мелітополя Іван Федоров: "Сьогодні більше ніж 15 мелітопольських активістів у полоні. У росіян є в місті безмежна сила, але підтримки нема"

Автор: Тетяна Ніколаєнко

11 березня російські окупанти викрали 33-річного Івана Федорова, мера Мелітополя. Він тиждень провів у полоні, після чого його обміняли на 9 російських військових. Поки мер був у полоні, мелітопольці виходили на багатотисячні мітинги з вимогою, щоб його відпустили.

Після цього Федоров кілька разів відвідав Європу, щоб розповісти, що росіяни роблять в Мелітополі. А про те, що від нього хотіли в полоні і що відбувається в окупованому місті, він розповів в інтерв’ю Цензор.НЕТ.

В ЯКИЙСЬ МОМЕНТ НА ПІВДЕННОМУ В’ЇЗДІ В МЕЛІТОПОЛЬ БУЛО ДО ТИСЯЧІ ОДИНИЦЬ ТЕХНІКИ

- Почнімо з самого початку, коли росіяни зайшли в Мелітополь, наскільки агресивно вони поводились? Чи допускали ви, що вас можуть затримати чи взяти у полон?

- Місто було захоплене майже одразу. Перші ракетні удари в нас почались трохи раніше 5-ої ранку 24 лютого. В ці хвилини прийшла війна до міста і розуміння, що відбувається в Україні. Вже о 5:30 ми були в оперативному штабі на базі міськвідділу і починали обдумувати свої дії і розвиток подій, бо на той момент до нас ще не доводилась оперативна інформація військовими. Ми одразу ж зв’язались з керівником нашої авіаційної частини, він повідомив, що було кілька ударів по ній і горять кілька літаків. Треба звернути увагу, що аеродром розташований за 200 метрів від житлових будинків, де спали мирні мелітопольці. ППО тоді спрацювала неякісно, удари пройшли по військовій частині, постраждала і радіолокаційна станція в 5-7 кілометрах від аеродрому.

Вже о третій дня російські танки були на кордоні міста. У першу ніч вони там і лишились, а наступного дня російська техніка зайшла в місто. Тоді ж, десь о 12 годині зайшли і українські танки з північного боку. І в цей час розпочались бої в Мелітополі, на центральній площі міста були танкові бої. Вони були недовгі, але були.

- Після цього, я так розумію, українські війська відступили?

- Так, десь за добу Мелітополь і навколишні населені пункти були окуповані. Після цього було декілька заїздів російських солдатів до виконкому. Перший раз це було 25 лютого, вони заїхали буквально на 5 хвилин, зірвали прапор та поїхали. Вдруге вони були 26 чи 27 лютого, з ночівлею. Наскільки я зрозумів, це була регулярна армія. Вони розтрощили приміщення виконавчого комітету і поїхали.

- Владу міста вони не шукали тоді?

- Ні.

- Як відбулось ваше захоплення? І як вони дізнались, де ви?

- З першого дня, коли розтрощили виконком, ми командою переїхали в центральний палац культури, і там розгорнули центр допомоги жителям міста. Там надавали їжу, теплий одяг, тимчасове житло тим, чиї будинки були пошкоджені. Це близько 50 будинків на той момент. Бо на той момент бої закінчились, але були точкові удари, і наші військові намагались знищити сили окупантів. А росіяни робили на південному в’їзді в Мелітополь посилену концентрацію своїх військ, щоб просуватись далі. В якийсь момент, за словами очевидців, там було до тисячі одиниць техніки. Також 25 лютого були пошкоджені комунікації – електропостачання, теплопостачання, води, інтернет, мобільний зв'язок…

- А газ був у людей?

- Газ не був пошкоджений, але його одразу відключили, бо безліч будинків були пошкоджені, і це було небезпечно. Потім ми його запускали по кожному стояку окремо.

Тому з другого дня війни у нас було одне завдання – боротись з викликами, з якими ми ніколи не стикались. Це коли повна відсутність мобільного зв’язку і тобі в цих умовах треба когось знайти за домашньою адресою. Два тижні в окупації – це були щоденні такі виклики. В один день ми лагодили воду, в інший інтернет і так далі. Через обстріли авіамістечка ми так і не змогли запустити опалення після 26 лютого, бо котельня знаходилась на території військової частини, і росіяни туди не пускали. У них там був хаос – стояли кілька військових частин, які не могли між собою знайти погодження.

Так ми працювали два тижні, а кульмінацією мого викрадення  стало проведення мітингів проти окупації Мелітополя. Адже росіяни очікували, що їм досить трьох днів для проведення війни з Україною, а цього не вийшло. Вони чекали, що ми їх зустрінемо з хлібом-сіллю, а цього не сталося. Вони думали, що міська влада вийде і скаже, що "ми за Росію", а вийшло навпаки. І кульмінацією стало те, коли наші мирні жителі стали виходити на мітинги – спочатку 200-300, а далі вже багатотисячні мітинги. Це їх дуже розізлило.

Місто Мелітополь насправді є знаковим містом для регіону, бо за останні 8 років нашій команді вдалось зробити його повністю проєвропейським. Ми одна з найкращих практик в Україні щодо реалізації грантових проєктів. І тому росіяни зробили приклад, як вони працюватимуть з непокірними містами у нас. Бо всі навколишні міста дивились на Мелітополь.

Тому вони зайшли до мене в кабінет, сказали, що я фінансую "Правий сектор".

РОСІЯНИ СКАЗАЛИ, ЩО Я ФІНАНСУЮ ПРАВИЙ СЕКТОР, ОДЯГЛИ МІШОК НА ГОЛОВУ І ВИВЕЛИ МЕНЕ

- А в місті взагалі хоч був "Правий сектор"?

- Знаєте, здається в 2014-2015 був, але з того часу я не чув про цю організацію.

Так от вони сказали, що я фінансую "Правий сектор", одягли мішок на голову і вивели мене. Руки зв’язали.

- Наскільки я розумію, вас тримали десь у міському відділку МВС чи СІЗО?

- Так, мене доправили до міського відділку поліції, де було СІЗО.

- Там ви провели тиждень. Про що вас допитували, що говорили, у чому хотіли переконати?

- Спочатку вони хотіли, щоб я підписав заяву про звільнення з посади міського голови, звільнив одного зі своїх заступників та призначив заступницею ту саму Данильченко Галину Вікторівну. Зробив її в.о. міського голови. На моє зауваження, що це нереалістично і не може бути, бо такі рішення в Україні ухвалюються виключно міською радою, вони мені заявили, що я не розумію законів України. Вони дуже хотіли, щоб я це підписав. Я спитав: "Чи зможу я піти, якщо підпишу таке?". Вони кажуть: "Так". Я розумів, що це безглуздий папірець. Зрештою, вони змусили мене підписати ці документи. Потім зникли на півтори доби. Зі мною ніхто не говорив. Раз на 20 хвилин вони змінювали мені охоронців біля камери, щоб я з ними не говорив.

- В камері ви були один?

- Так. Пройшло ще півтори доби і з’явився ще якийсь новий переговорник, який сказав, що буде зі мною розмовляти. Я спитав: "Про що?". Тут він дістає свій блокнот, де було 5 аркушів питань до мене. Вони стосувались всіх аспектів життєдіяльності міста та регіону. Як функціонує місто, як функціонує фінансова система, адмінстративна система, хто є лідерами громадської думки, політичні діячі, релігійні діячі, хто мої колеги з навколишніх міст. Це був допит на 5 годин. Але найцікавіше, що вся інформація, яку вони хотіли отримати, вона загальновідома. Ну, наприклад, хто є міським головою Василівки. Ну це ж тупість… - відкриваєш сайт міста і читаєш, хто там голова. Вони зовсім не розуміли, як в нас тут що працює. Думаю, вони розраховували отримати лояльність від місцевої влади, яка їм все здасть.

- Що ви перейдете на їхній бік як в Донецьку та Луганську?

- Так. І вони не були готові, що доведеться вивчати матеріальну частину, як у нас що функціонує. Вони вимагали у мене реєстр пенсіонерів, щоб видати їм пенсію. Я відповів, що у мене його немає, бо я до пенсійного фонду стосунку не маю. Вони стали просити, щоб я як авторитетна людина сказав керівнику місцевого пенсійного фонду його дати. Коли я сказав, що вона його не надасть, вони стали питати, чому. Кажу: бо він електронний, а з 24 лютого доступ до нього закритий, бо у нас військовий стан. Їх все це дуже дивувало. Мені здається, в них все там досі в якихсь журналах і на списках-простирадлах ведеться.

В такому руслі були допити. На яку інформацію я хотів, я відповідав. Відповів, скільки депутатів у міськраді, бо це загальнодоступні відомості, а коли мене просили розповісти про психотип моїх колег, я відмовлявся і казав, що не психолог.

- Тобто було аж таке бажання маніпулювати людьми?

- Так. Вони шукали їхні слабкі сторони, питали, де діти, як можуть на них повпливати.

ВОНИ КАЗАЛИ, ЩО ВОНИ ПРИЙШЛИ ЗАХИЩАТИ РОСІЙСЬКУ МОВУ, НАСАМПЕРЕД

- А ви своєю чергою питали їх, яка їхня мета в Україні, чого вони прагнуть і чому прийшли?

- Я питав, чому вони прийшли до мого міста, до моєї держави. Вони мені чітко відповідали, причому всі однаково – від конвою, який став на третій день зі мною говорити, до їхніх керівників. Вони казали, що вони прийшли захищати російську мову, насамперед. Це було для мене дуже смішно, бо Мелітополь повністю російськомовне місто. І я з ними про це дискутував, казав, що я в родині і з друзями говорю завжди російською, і це ні для кого не проблема. Як посадова особа заходи проводжу українською, а говорю - російською. І як аргумент, що є проблема з російською, мені конвоїр приніс план евакуації українською мовою. Я сміявся, кажу: та яка різниця, якою мовою там підпис, якщо головне схема.

Друга їхня претензія – що в нас тут нацисти і вони нас рятують. Я спитав, хто такі нацисти, бо за 33 роки життя я таких ніколи не зустрічав і не знаю, де шукати.

Третє – вони сказали, що ми неповажно ставимось до ветеранів Другої світової війни і зовсім не знаємо, як святкувати день Перемоги, що ми б’ємо ветеранів, а тому вони нас навчать їх любити.

- А в місті ще є живі ветерани Другої світової?

- Так. Я їм розповів, що у нас 34 ветерани – тих, хто дійсно воював у Великій вітчизняній війні. Усіх їх наша команда знає особисто і ми раз чи два рази на рік приходимо до них і знаємо, про їхні проблеми точно краще, ніж росіяни. Коли я попросив їх знайти відео, де ми б’ємо ветеранів, він сів шукати відео на Youtube. А коли не знайшов, то сказав, що в нас неправильний інтернет і ми це видалили. Вони дійсно зомбовані в цьому плані. Пропаганда у них працює добре.

- А не знаєте, вони дивились наші новини?

- Так, вони не тільки дивились, але й читали наші новини. Вони їм не вірили, вважали повною брехнею. Наприклад, коли вони мене питали, хто є організатором мітингів, я казав, що ніхто. Вони не вірили, казали, що так не буває. Питали, навіщо я плачу за мітинги. Коли я казав, що люди виходять самі, вони казали, що так не буває. Кажу, ні, в Україні так буває. Ми так звикли з 2004 року відстоювати свої права. Не подобається міський голова – ідемо на центральну площу, не подобається президент – ідемо на Майдан, не подобаються податки – ідемо на мітинг. Вони кажуть: "ні, ні, так не буває, хтось за це платить". Я кажу: "Це у вас так, а у нас все інакше. Ми так звикли відстоювати свої права. Це вже в нашому ДНК, 20 років так пройшло". Вони все одно мені не повірили, як і нашим новинам.

- Коли і як ви дізнались про свій обмін і чи знали, на кого вас мають обміняти?

- Мене ув’язнили у п’ятницю увечері, а дізнався я про обмін у понеділок. До мене зайшов один з них і сказав, що буде обмін. Я попросив розповісти мені про обмін, він сказав просто, що мене будуть міняти. Було декілька варіантів по місцю обміну. Сказали мені це о 9 ранку, а о 12 вже інша людина прийшла сказала, щоб я збирався. Сказав, що обмін буде в Василівці, це населений пункт за 60 кілометрів від Мелітополя. Я звісно добре знаю місцеві дороги, всі ухаби і повороти і розумів, що їхати нам десь півтори години.

Ми їхали 3 години і я розумів, що їдемо ми не у Василівку. Я зрозумів, що щось відбувається не те. Ми зупинялись, на 5 годині ми просто стали і стояли. Я попросив, щоб підійшов старший і пояснив, що відбувається. В голові було багато думок, зокрема, що везуть мене не на обмін, а на убой. Але вони дали мені залізний аргумент: на убой мене не треба було везти так далеко. Старший сів до мене в машину і сказав: "Ситуація така: обміну не буде, бо твоя держава не хоче тебе приймати". Я не повірив, попросив дати телефон, щоб дізнатись, що відбувається. Він відповів: "Не можна. Ми 5 разів намагались зв’язатися з твоїми, вони пішли зі зв’язку. Будемо повертатись". Я спитав, коли може бути наступний обмін. Він відповів, що завтра. Я тоді запропонував лишитись у Василівці, щоб не їздити знову. Але ми повернулись назад.

Наступного дня нічого не відбулося. Ніхто до мене не приходив. А в середу зранку знову прийшли і сказали, що Україна не хоче мене приймати, що відбулось щось під час останнього обміну не те, що за мене дають недостатньо російських військових. Правда, в середу о 4 ранку вони дали мені поспілкуватись з мамою з камери. Я попросив і вони погодилися. Також вони попросили мене подзвонити моїй команді, щоб вони з ними співпрацювали і самопроголошеною меркинею. Я зателефонував, вони все це фільмували. Я розумів, що якщо мої не ув’язнені, то знаходяться у безпеці.

А потім вони прийшли увечері і сказали, що їдемо на обмін. Я здивувався, сказав, що скоро стемніє. Спитав, де це буде. Сказали у Василівці. Питаю: "Так як минулого разу?". Відповіли, що тепер все буде інакше. Ми дійсно дуже швидко доїхали до Василівки. Обмін був правда, в Кам’янському, і туди ми їхали більше години. Хоча відстань там 10-15 кілометрів. Було дуже страшно, бо від мене нічого не залежало. Сидів у броньованій машині, оточений купою солдатів, які можуть з тобою зробити, що завгодно. Заспокоївся, коли прийшов офіцер наших спецслужб. Я вийшов з ним і одним російським солдатом, і пішов на обмін.

- Чи знаєте ви скільки людей було з вами в полоні в СІЗО і чи застосовували до них тортури?

- Я чітко знаю, хто там був, їх привозили-вивозили. Було кілька людей з мітингів, але мені не давали з ними поговорити. Вони приховували від людей інформацію, що я був у Мелітополі. Казали, що мене вивезли, щоб у місті не було протестів. Тому коли я намагався щось крикнути, вони знаходили аргумент, щоб я закрив рота.

Запам’ятав найбільше, як когось привезли вночі. Їм здалось, що це учасник ДРГ. Вони йому, судячи зі звуків, ламали пальці, ламали руки, щоб він зізнався. Вони кричали, що він з якоїсь бригади, а він просто молив, що йшов додому. Ще чув одну жінку.

- Поговорімо про цю Данильченко, чому саме до неї звернулись росіяни? Вона якась особливо активна серед проросійських сил була?

- Вона представник Опозиційного блоку. Її єдина роль – вона фунт. В місті був такий проросійський політик – Євген Балицький, в минулому двічі депутат. Він був справді російським агентом, а вона його правою рукою чи кимсь таким. Наша команда прийшла до влади в 2014, і коли в 2015 році ми перемогли на виборах мера (тоді мером обрали Сергія Мінька, а Федоров відповідав при ньому за комунальну сферу. – Цензор.НЕТ), а люди Балицького отримали більшість у міськраді. І вони намагались тоді Данильченко зробити секретарем міськради. Їм це не вдалося, ми їх "переїхали", а на виборах у 2020 ми вже отримали тотальну перемогу у 60%, а серед 42 депутатів міськради у нас було 37.

- Тобто у 2020 регіонали вже втратили вплив на місто?

- Так, повністю.

РОСІЯНИ ЗАЙМАЮТЬСЯ ГРАБУНКОМ. ВОНИ ЗАТРИМУЮТЬ БІЗНЕСМЕНІВ, ВИМАГАЮТЬ У НИХ КОШТИ, ПРИКРАСИ, ВИВОЗЯТЬ СІЛЬГОСПТЕХНІКУ

- Що зараз відбувається в місті? Чи доходить до вас інформація з Мелітополя про гуманітарну ситуацію?

- Я повністю розумію, що відбувається в місті, цілими днями я спілкуюсь із жителями та членами нашої команди, які ще залишаються в місті. Ситуація така: оскільки росіяни не змогли отримати підтримку наших громадян, вони роблять усе, щоб їх залякати, аби їх загнати і зробити гуманітарну катастрофу. У місті майже немає продуктів, немає медикаментів, палива для служб порятунку. Зараз вони займаються грабунком. Вони затримують бізнесменів, вимагають у них кошти, прикраси, вивозять сільгосптехніку, станки. Ось що вони роблять.

- Чи вдалось в місто доставити хоч якісь гуманітарні вантажі і як люди виживають?

- Люди, які мають родичів і хоч якісь кошти, намагаються евакуюватися. На мою думку, поїхало десь половина мешканців міста. Якщо взяти відбір води, який ми можемо контролювати, то він упав удвічі. Щодо гуманітарних конвоїв, то зараз до міста має їхати третій гумконвой. Але вчора росіяни його не пропустили на першому блокпосту, сьогодні пропустили через перший і на другому спробували затримати. Але навіть коли доїжджав цей конвой, то нам не давали роздати це жителям міста. Його забирали окупанти, ми вигравали вантаж у частині ДСНС.

- Але до людей цей вантаж хоч потрапляє?

- Якась частина. Якусь частину вони починають продавати. Наприклад, у другому гуманітарному конвої ми відправили майонез певної марки, а вже вчора нам скинули фото, як один з родичів Балицького торгує ним з машини.

- Ще казали, що з цього регіону навіть переправляють продукти на Крим?

- Я про товари не чув, точніше, є багато чуток, але фактів у мене немає. А от факти, що вивозять сільгосптехніку – це є і це реалії нашого часу.

- Що відбувається з журналістами і активістами зараз в Мелітополі?

- Ключові журналісти зараз виїхали з міста, бо ви знаєте були випадки страшні, коли захопили родину, яка відповідали за медіахолдинг і весь медіахолдинг перестав вести діяльність. А друге, коли взяли в полон батька нашої найвідомішої журналістки. Чоловіку 76 років, і його тримали три доби в заручниках. Що стосується активістів, то на сьогодні понад 15 активістів у полоні. Керівник районної ради вже третій тиждень в ув’язненні. І кожного дня все більше людей вони захоплюють. Зараз 29 моїх колег по всій державі – міських голів, заступників, депутатів ради. Вони чітко розуміють, що не отримали від нас підтримки і тому тепер просто залякують репресіями.

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА ПРАЦЮЄ, АЛЕ ПІДТРИМКИ У НИХ ВІД МЕЛІТОПОЛЬЦІВ ВСЕ ОДНО НЕ БУДЕ

- Ви не боїтесь, що російська пропаганда поряд із залякуванням вплине на людей і вони змінять своє ставлення, підтримають окупацію?

- А в них хтось буде питати про підтримку? У росіян зараз безмежна сила там – в зброї, людському ресурсі – тому питати народ не будуть. Але підтримки у них як не було, так і немає. І коли вони хотіли зібрати свій проросійський мітинг, то прийшло 20 людей, а 200 зібрались з проукраїнською позицією. Так, російська пропаганда працює, я би її навіть радянською назвав - коли дітей знімають у військових беретах – але підтримки у них від мелітопольців все одно не буде.

- Ви зустрічались із президентом Франції Макроном, він чув вашу історію, ви виступали в ОБСЄ? На вашу думку, наші західні партнери розуміють справжній рівень загроз і що ця загроза не лише для України?

- Ні, не розуміють. На словах кажуть, що розуміють, але внутрішньо відчуваєш, що від них це далеко. І метою моєї поїздки було донести як до жителів Європи, так і до високих керманичів, що це не війна військ Росії і України, а війна військ Росії з народом України. А на мою особисту думку, це третя світова війна на території України. І якщо ми відводимо 1%, що Україна програє, то точно війна прийде в європейські будинки і європейські держави. Я хочу донести, що російські ракети летять 2,5 тисячі кілометрів. Наприклад, "Калібр".

Але найгірше, що я чую від європейських політиків: "Ми ж сьогодні добре допомагаємо Україні". Я кажу: "Так, але скільки це триває?". Вони: "З першого дня війни – 24 лютого". І в цьому найбільша помилка, бо в нас війна почалась у 2014 році. Я кажу: "Коли в нас забрали частини Луганської і Донецької областей, коли анексували Крим. І ви на це дивились з закритими очима і продовжували товаришувати з Росією, робили спільні проєкти, інвестувати в "Північний потік". Я хочу їм трохи більше відкрити очі, на те, що відбувається. Дати відчути ситуацію з окупованих міст.

- Як часто ви спілкуєтесь із президентом, можливо, він ставив для вас якесь окреме завдання?

- З президентом спілкуємось не часто, бо я розумію, яка в нього зараз напруга. Але часто спілкуємось з Офісом президента, з представниками президента. І звичайно є завдання, які виконуються – це і допомога окупованим територіям, це і конкретний план по всіх окупованих територіях, як там працювати, це і міжнародні місії, щоб відкрити очі нашим партнерам. Особливо тим, хто 8 років закривав очі на нашу біду.

- Знаєте, я теж три тижні прожила в окупації, і найбільше ми чекали звуків нашої артилерії. Одного дня нам написали, що скоро нас звільнять. Ми дуже чекали цього дня. Тому моє питання, чи можете ви подарувати таку надію мелітопольцям, що вони будуть звільнені?

- Ви знаєте, я не знаю звідки – може після розмови з Володимиром Олександровичем Зеленським, може, коли бачу як наші військові дають жорстку відсіч окупантам, може після того, як саме наші військові вибили росіян з Київщини, а не як сказав Путін, що це подарунок для перемовин – я чітко вірю, що деокупація Мелітополя можлива. І тут є два шляхи і обидва вони прийнятні. Перший шлях – дипломатичний, але не шляхом капітуляції України, а перемоги. І тоді деокупація можлива малою кров’ю, не така страшна як деокупація Київщини і тих страшних кадрів, які ми бачили. А інший шлях – військовий і ми чітко маємо розуміти і попередити громадян про небезпеку, бо ми не можемо залишити окупантів на нашій землі. Я в це вірю, і вся наша команда в це вірить.

 Тетяна Ніколаєнко, Цензор. НЕТ