Зниження податків призводить до зростання економіки. Це міф!

Нещодавно агентство InfoSapience оприлюднило результати опитування бізнесу щодо податкової реформи "10-10-10", згідно до якого 84% опитаних представників бізнесу підтримують цю реформу. Дивно, що не 100%, бо зменшення податків - то природне бажання будь-якого платника цих податків, тому, до речі, не проводять референдуми з питань оподаткування, бо результат відомий ще до початку референдуму.

Анекдотичний висновок опитування цікавий не сам по собі, а як ще одна спроба гальванізувати розкритиковану вщент реформу "10-10-10". Я не збираюсь повторювати аргументи критики, головним з яких є збільшення бюджетного дефіциту без зрозумілих засобів його компенсації. Глибинна світоглядна основа пропонованою податкової реформи – віра в те, що зменшення податків прискорює економічне зростання. Здається, що важливість зростання виправдовує ризик неконтрольованого бюджетного дефіциту.

Але це свідомий або несвідомий обман, бо твердження, яке сприймається як аксіома, в дійсності є одним з економічних міфів, які я описав в попередній колонці.

Міф походить з припущення, що при зменшенні податків у бізнесу залишається капітал для інвестування, а інвестування призводить до зростання економіки. Здається, що таке припущення відповідає здоровому глузду, хоча можна з таким же успіхом припустити, що додатковий капітал буде вкладений не в розширення бізнесу, а буде виведений за кордон для купівлі "хатинки в Іспанії".

В дійсності, нема жодних емпіричних досліджень, які могли б підтвердити це міфічне твердження. Процитую з цього приводу Нобелевських лауреатів з економіки Бенерджі і Дюфло: "Не існує абсолютно ніякого зв’язку між глибиною зниження податків в 1960-2000-х роках у якійсь країні і зміною темпів зростання у цій країні за той самий період".ⁱ Складно сказати більш категорично.

Наочним прикладом є США. Республіканські і демократичні адміністрації, які багато десятирічь змінюють одна одну, мають протилежне ставлення до податків: республіканці їх зменшують, демократи збільшують. Але виявити вплив цих змін на економічне зростання не можливо: чи є він, чи його нема – не виявлено жодним дослідженням, бо інші фактори, які діяли в той самий час, мали значно більший вплив на економічне зростання, ніж ставки оподаткування.

Більш того, економіка США мала найвищий рівень світового домінування в 1940-1960-х роках, коли там діяла прогресивна шкала оподаткування доходів, вища ставка якої була більше 70%, а в 1950-х роках – навіть досягла 90%. Такі шалені податки не завадили США стати світовим економічним гегемоном і бути ним протягом десятків років.

Якщо зміна податків на економічне зростання не впливає, то на які ж показника така зміна достеменно впливає?

Одним з доведених наслідків скасування прогресивного оподаткування доходів з надвисокими ставками є різке зростання економічної нерівності в суспільстві. Найвідоміший приклад – це США, де починаючи з часів президенства Рейгана найвища ставка податку не піднімалася вище 40%, а економічна нерівність повернулася до стану 1920-х років. Це явище викликало велику кількість економічних досліджень, досліджувалися не тільки політичні, а й технологічні причини зростання нерівності.

Нерівність зросла і в інших країнах, які відмовились від дуже високих прогресивних ставок податку на доходи – в Британії, Канаді, Ірландії, Португалії тощо. Навпаки, в країнах, які зберегли високі прогресивні ставки зростання нерівності не відбувається або воно незначне (Німеччина, Швеція, Швейцарія, Іспанія, Данія), що говорить на користь не технологічного, а політичного походження економічної нерівності.

Зростання нерівності – це основа для соціальних негараздів і потрясіть. Є багато підстав вважати, саме стрімке і значне зростання нерівності є причиною нечуваного явища – скорочення тривалості життя американців з низькими доходами, що має місце останні роки через соціальні причини, а саме через алкоголізм, наркоманію і самогубства. Такий ось може бути несподіваний наслідок податкових реформ.

Податкове навантаження на доходи в Україні (враховуючи податок на прибуток підприємств та податок на доходи фізичних осіб) не відрізняється від середнього рівня в світі. Є багато країн, де рівень оподаткування значно вище нашого, особливо високі податки в країнах ЄС: Данія, Франція, Швеція, Фінляндія, Італія, Бельгія, Австрія – всі ці країни мають вдвічі вище податкове навантаження, ніж Україна, що не заважає їхньому високому рівню життя.

Якщо порівняти непрямі податки, то й тут Україна нічим особливо не відрізняється від загального рівня. Українська податкова система відрізняється складністю, незручністю, поганим адмініструванням, що не тільки викликає додаткові витрати, але й створює основу для зловживань.

Одним з показників якості адміністрування податкової системи є кількість часу на рік, який потрібен бізнесу для оподаткування. В Естонії, яка має одну з найкращих податкових систем світу, потрібно 50 годин на рік, а в Україні – майже в 7 разів більше. (Заради справедливості скажу, що є податкові системи, значно гірші за нашу, чемпіоном світу є Бразилія, де потрібно витратити 1500 годин на рік для сплати податків)ⁱⁱ.

Відсутність залежності зростання від зниження податків пояснюється тим, що економічне зростання є багатофакторним феноменом, податки є одним з факторів, але настільки незначним порівняно з іншими, що вплив цього фактору виявити не вдається. В дослідженні Комісії Світового банку зі зростання і розвитку, в якому проаналізовано всі випадки "економічних див" ХХ сторіччя, серед виявлених факторів зростання не виявлено рівня оподаткування.

Економічне зростання і розвиток є, безперечно, важливою метою, особливо для бідної країни зі знищеною війною економікою. Якщо така мета поставлена політично, то треба більш-менш реально уявляти, які ж фактори впливають на її досягнення, щоб не відволікати увагу політиків, бюрократів і суспільства на заходи, вплив яких на зростання не існує або вкрай незначний.

Чи є фактори, які ми можемо вважати дуже суттєвими, такими, що переважають масу незначних? Так, принаймні два фактори є безперечно впливовими, що показано в численних дослідженнях протягом останніх 50-60 років: (1) рівень нагромадження основного капіталу не менше 25% ВВП протягом тривалого часу у два-три десятки років поспіль, (2) зростання продуктивності внаслідок інновацій, перш за все – технологічних.

Економічна політика не має інструментів для прямого встановлення рівня інвестицій в основний капітал, тому в різних країнах політики намагаються різними інструментами вплинути на цей вирішальний фактор, в тому числі – через податкову систему. Що впливає на рівень інвестицій? Тут теж доволі зрозуміла картина – головним фактором рівня інвестування є рівень внутрішніх заощаджень. Іноземні джерела інвестування можуть мати вагомий вплив, але тільки протягом незначного часу, тому якщо мова йде про період у 2-3 десятиріччя і довше, то головним джерелом є внутрішні заощадження.

В Україні до 2022 року інвестиції і внутрішні заощадження були приблизно вдвічі менші, ніж потрібно для швидкого і сталого зростання. Тому, якщо ми говоримо про короткострокову перспективу, то нам потрібно залучати іноземний капітал, найбільш простий і швидкий спосіб – це кредити, прямі іноземні інвестиції приходять повільніше і пізніше. Якщо ж говорити про довгострокову перспективу, то треба в 2-3 рази підняти рівень заощаджень і змінити їх структуру (у нас дуже мала частка домогосподарств порівняно з підприємствами у валових заощадженнях).

Це окрема тема, вона складна і для нашої економічної політики не звична (ніхто і ніколи в Україні не ставив на політичному рівні завдання значного збільшення заощаджень). У її вирішенні, можливо, одним з заходів буде податкова реформа, яка звільнить від оподаткування реінвестований прибуток, але є не менш очевидні заходи, наприклад, припинення незаконного виводу капіталу за кордон або запровадження обов’язкового накопичувального пенсійного фонду.

Для України особливо важливим джерелом інвестицій мають бути репарації Росії, це не стільки питання економіки, як питання справедливості. Але треба визнати, що швидко ми їх не отримаємо, Південна Корея домагалася японських репарацій 20 років, наша історія може бути не кращою. Зараз є тільки політичне бажання, щоб Росія заплатила за руйнування, але ніякого юридичного механізму для цього не створено.

Тому на першому етапі відновлення після війни основним джерелом будуть іноземні кредити, а для їхнього використання потрібно розробити державний механізм, який виключить повторення історії 1990-х років, коли в Україні були розкрадені сотні мільйонів доларів іноземних кредитів. Як буде виглядами цей механізм? Скоріш за все, це має бути національний аналог ЄБРР.

Щодо зростання продуктивності, то тут теж нема прямих заходів економічної політики. Одним з непрямих факторів є витрати на технологічні розробки, але цей інструмент притаманний політиці економічно розвинутих країн. В країнах з рівнем доходів нижче середнього світового рівня (до яких належить Україна) нема достатньо фінансового і людського капіталу для створення власних технологій, для них вирішальним засобом зростання продуктивності є імпорт технологій.

Це теж окрема тема, яка ніколи в Україні не викликала політичної уваги, за замовчуванням це вважалося проблемою бізнесу, а не політики, що є зовсім хибним уявленням. Найновіші сучасні технології, по-перше, коштують дуже дорого і в багатьох випадках не по кишені окремому бізнесу, по-друге, вони часто мають подвійне призначення і не можуть бути імпортованими без політичної підтримки. Без нових технологій Україна приречена залишатися країною з непродуктивною економікою, що є перепоною для зростання доходів і рівня життя (при це я вже писав в одній з попередніх колонок).

Існують різні інструменти імпорту технологій, окремі країни надавали перевагу тим чи іншим інструментам в залежності від обставин та періоду розвитку. Наприклад, на початку розвитку Південна Корея використовувала закупівлю комплектних заводів (обладнання, технології, ноу-хау), пізніше стала використовувати купівлю ліцензій. Малайзія віддавала перевагу створенню спільних підприємств на умовах передачі технологій місцевим партнерам і персоналу. Для нас у післявоєнній відбудові будуть потрібні всі доступні засоби імпорту технологій, головне – таке завдання має бути поставлене на політичному рівні.

Висновки:

• Неможливо довести, що зниження податків впливає на економічне зростання, це міфічне твердження, а не емпірично доведений факт.

• Податкові зміни мають бути не самоціллю, а одним з інструментів стратегії економічного зростання, якої зараз нема. Віз не має стояти поперед коня.

• Фактори економічного зростання бідних і розорених війною країн достатньо добре вивчені, відповідна економічна політика підтверджена досвідом не однієї країни, тільки потрібне бажання і вміння політиків використати ці знання для розробки стратегії і запровадження конкретних заходів економічної політики.

i А. Бенерджі, Е.Дюфло. Дієва економіка для важких часів. К.: Наш формат, 2021, с.202

ii Ці показники наведені Світовим банком у звіті 2020 року за даними 2018 року.

Читайте за темою:

Чи призведе лібералізація до швидкого зростання економіки? Економічний реалізм проти міфів та забобонів

Чи можна збільшенням зарплати подолати демографічну катастрофу? 

Чи може зростати економіка, в якій нема кому працювати?