Про природу російського нападу на Україну. Частина 2

Перша частина серії текстів "Про природу російського нападу на Україну" 

Росія та Захід: ретроспектива стосунків

Якщо наша нинішня війна є війною ідентичності, то перемога в ній можлива тільки на засадах загальних закономірностей конфлікту цивілізацій, а саме – конфлікту російської цивілізації із західною. Тому треба почати з розгляду загальної ситуації відношень Росії з Заходом.

Ворожі стосунки російської і західної цивілізації склалися з самого початку формування російської цивілізації на уламках монгольської державності і візантійської культури. Разом із тим, російська цивілізація була першою, яка зазнала досвіду вестернізації, тобто масштабного запозичення елементів культури Заходу, вона пішла цим шляхом майже на два сторіччя раніше за Японію і Туреччину.

Одночасна ворожість до Заходу і копіювання його культури є наслідком цілком очевидної причини. Порівняно з Заходом, Росія завжди була технологічно відсталою країною, що призводило до періодичних болючих військових поразок. Для зміцнення збройних сил не було іншого варіанту, ніж запозичення західних технологій.

Росія спромоглася на два епохальні запозичення (ці періоди ще називають модернізацією) – це реформи Петра Першого та радянська індустріалізація. Перше запозичення західної культури дало можливість перемогти шведів в Північній війні і французів в 1812 році. Друге запозичення, яке включало не тільки технологію, а й західну ідеологію марксизму, дало можливість Росії перемогти нацистську Німеччину і стати після Другої світової війни повноцінним суперником західної цивілізації.

В 1940-1970-х роках російська цивілізація мала не тільки другий за силою військовий потенціал в світі, вона контролювала Східну Європу і частину Німеччини й активно вербувала на свою сторону противників західної цивілізації завдяки пропаганді ідеології комунізму. Це був період найбільшої сили російської цивілізації.

Цілком очевидно, що зміна балансу сил відбулася не тільки завдяки радянській індустріалізації, а й через внутрішню слабкість західної цивілізації, яка народила фашизм і нацизм і витратила величезні людські і матеріальні ресурси на його подолання.

Ці два фактори – внутрішнє послаблення і зовнішня загроза - збіглися в часі, а при такому збігу обставин у минулому гинули цивілізації, причому головним фактором у більшості випадків було зростання внутрішніх протирічь.

Одним зі прикладів слабкості західної цивілізації того періоду стали події в Угорщині в 1956 році. Коли Угорщина, яка з часів Стефана Святого тисячу років була частиною західної цивілізації, спробувала вирватись з-під російського диктату, то туди відразу увійшли 30 тисяч російських солдатів і тисяча танків, які вбили декілька тисяч людей, а 200 тисяч вимушені були рятуватися за кордоном Угорщини.

Цей абсолютно брутальний злочин по суті не відрізнявся від нинішньої російської навали в Україну. Захід не тільки не надіслав угорцям військову допомогу, він не зробив абсолютно нічого, навіть символічних санкцій проти СРСР не запровадив.

Поль-Анрі Спаак, один з фундаторів Європейського Союзу і генсек НАТО з 1957 року, назвав угорське повстання колективним самогубством всього народу. Уявляєте, якби зараз генсек НАТО сказав би українцям, що захист від російської агресії - то є самогубство, і треба негайно капітулювати. В 1950-1970-их роках Захід був змушений віддавати на поталу російським військам будь-яку країну, яка не входила до НАТО.

Баланс сил в протистоянні Заходу з Росією почав змінюватися на користь Заходу тільки в 1980-х роках, коли почався черговий період занепаду і відставання Росії від Заходу. Причиною послаблення стала поразка СРСР в холодній війні, яка призвело в наступні 30 років до втрати контролю над всіма країнами Східної Європи, за винятком Білорусі. Найбільш узагальненим економічним показником послаблення російської цивілізації є скорочення її частки в світовому ВВП з 17% до майже 2%.

Що стосується військової техніки, то показовим прикладом технічного відставання є зараз те, що на безпілотниках, які російська армія використовує на війні в Україні, 70% електронних компонентів – західного виробництва, Росія не спроможна виготовляти їх через технологічну відсталість.

Нагадаю, що в СРСР використання імпортних електронних компонентів в військовій техніці було взагалі заборонене.

Наш шанс у цій війні – засаднича технологічна відсталість Росії від Заходу, яка невпинно зростає останні 40 років, як це було у другій половині ХІХ сторіччя. Зараз компенсувати цю відсталість Росії може тільки інший ворог Заходу – Китай. Посилення азійських цивілізацій за рахунок Заходу – глобальне джерело небезпеки для нас.

Сучасний стан західної цивілізації: небезпека для України

Занепад російської цивілізації очевидний, він відбувається досить швидко і прямо у нас на очах. Але західна цивілізація теж знаходиться в стані занепаду, який почався в 1920-х роках і поступово йде вже сотню років. Значна частина книжки Гантінгтона була присвячена аналізу цього процесу.

Піднесення Заходу відносно всіх інших цивілізацій почалося в XVI сторіччі і продовжувалося безперервно біля 400 років. Воно проявлялося в економічній, політичній, військовій, науково-технічній могутності західної цивілізації. В результаті в країнах Заходу і політично залежних від них країнах в 1920 році проживала половина населення світу, а зараз трохи більше десятої частини.

На початку 1920-х років західна цивілізація забезпечувала більше 80% світового промислового виробництва, а зараз навіть 40% не досягає. Перехід від промислової економіки до економіки послуг створив загрозу безпеці, бо торговці облігаціями та бармени нічим не допоможуть у виробництві військової техніки.

Перемога в холодній війні дуже послабила військову потугу Заходу, якщо в 1980 році на країни Заходу припадало 80% світових військових витрат, то в 2022 році їхня частка впала до 63%. Мабуть, єдина сфера, де лідерство Заходу ще непохитне, це наука і технології. Та ще валютно-фінансова сфера теж поки що під контролем західної цивілізації.

Значно важливішими за економічні показники, на думку Гантінгтона, є прояви соціального і культурного занепаду західної цивілізації, а саме:

• Зростання асоціальної поведінки,
• Занепад сім’ї (зростання розлучень, неповних родин тощо),
• Зниження рівня соціального капіталу,
• Падіння робочої етики.

До цих руйнівних факторів можна додати широку популярність в останні роки політиків, які намагаються руйнувати інститути західної цивілізації, як приміром обіцянка Трампа вивести США з НАТО.

Феноменом сучасного стану західної цивілізації є те, що з 1945 року західні країни не воюють між собою, хоча попередні тисяча років становлять безперервну череду війн, включно з двома світовими. Такий довгий період миру не може не розслабити зазвичай дуже агресивну цивілізацію, не може не привчити до комфорту і спокою. Зворотною стороною такого життя є неготовність до самозахисту.

Ми бачимо, який острах викликає у європейців зараз навіть примарний шанс прямого воєнного зіткнення з Росією. Втрата готовності до воєнного спротиву теж є показником занепаду, бо у цивілізації, яка не готова себе захищати, нема майбутнього, вона паде жертвою агресивних цивілізацій.

Нарешті, є ще одне самовбивче для Заходу явище, на яке взагалі не звертають увагу: мільярдні інвестиції західних країн в Росію і Китай протягом десятків років. Ленін казав: "Капіталісти самі продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо".

Коли Захід інвестує в Росію чи Китай, він не просто продає мотузку для власної шибениці, він ще сам за неї платить. Перспективи високих прибутків від інвестицій в потенційних ворогів призводять до передачі їм технологій, які супроводжують інвестиції в промисловість.

В результаті всі сучасні ракети та безпілотники, які кожного дня вбивають українців, керуються електронними приладами, зробленими або спроектованими в країнах Заходу. Віра західних політиків і інтелектуалів, що торгівля, інвестиції і трансфер технологій наблизять інші цивілізації до західної і залагодять конфлікт, є наївною і небезпечною помилкою.

І ось на такому тлі Україна починає свій дрейф до західної цивілізації, і як тільки починає – отримує збройний удар ослабленої, але ще дуже сильної російської цивілізації.

Надія на воєнний захист з боку країн Заходу дорівнює нулю, ні морально, ні фізично воювати вони з Росією не готові. Внутрішні слабкості і конфлікти будуть ставити (і вже ставлять) під загрозу цю допомогу. Що маємо робити?

Внутрішні та зовнішні ресурси для протистояння Росії

Гантінгтон тут нам нічого не підкаже, бо він вважав можливість війни Росії з Україною настільки незначною, що навіть не розглядав її. Але з аналізу війн лінії розлому, запропонованому Гантінгтоном, ми можемо бачити, де ми маємо шукати зовнішній ресурс, а саме – в чому може полягати вирішальна допомога західної цивілізації.

Зрозуміло, що без фінансової допомоги Заходу нам не вижити, зрозуміло, що Хаймарси і гармати М777 нам дають можливість встояти проти російських військ. Україна вже другий рік намагається отримати літаки F-16, які виробляються аж з 1976 року і які ВПС США не купують вже більше 20 років як застарілі.

Таке озброєння, хоча воно й краще, ніж російське, не дає можливості перемогти Росію. Для перемоги треба використовувати ту перевагу західної цивілізації, де її лідерство все ще є незаперечним. Я маю на увазі науково-технічну сферу, тобто військова допомога має включати не тільки зброю 30-річної давнини, але й найновіші зразки, які в принципі не можуть бути доступними росіянам.

Що це може бути – повинні сказати спеціалісти з військової техніки, я тільки можу навести історичний приклад поразки Росії через технологічну відсталість від Заходу.

Прикладом може бути російсько-японська війна 1904-1905 років. Це не було зіткненням цивілізацій в прямому сенсі, але це було зіткнення російського і західного технологічного розвитку, бо основу озброєння Японії становив флот, спроектований і збудований в Західній Європі.

Не можна сказати, що Росія воювала на фізично застарілій техніці, наприклад, флагмани обох флотів броненосці "Мікаса" і "Князь Суворов" були побудовані в 1902 році, але перший в Британії, а другий – в Росії.

У наслідку російський флот поступався японському в швидкості ходу, далекобійності, скорострільності і точності артилерії (точне враження російська артилерія забезпечувала на відстані до 4 км, хоча дальність стрільби була до 11 км, а японська артилерія британського виробництва забезпечувала прицільний вогонь до 13 км, перевага досягалася за рахунок новітніх приладів управління вогнем), снаряди японських гармат мали в 4-6 разів більшу вибухову силу, до того ж третина російських снарядів не вибухала.

У додаток до цієї матеріальної переваги, рівень кваліфікація і досвід особового складу у японців був значно вищим, ніж у росіян.

Відомо, що на початок війни в 1904 році збройні сили Росії було вшестеро чисельніші за японські, але технічна неспроможність Росії перебазувати їх до театру бойових дій призвела до приблизної рівної чисельності військ, що брали участь у війні.

Тому, коли порівнюються чисельність армії і флоту обох сторін, то особливої різниці не помітно, але коли говоримо про тактико-технічні специфікації і логістичні можливості, то різниця стає вирішальною. Навіть там, де на перший погляд технічний рівень був подібним, при глибшому аналізі можна побачити російську технічну відсталість.

Наприклад, на початок війни японські і російські кораблі вже були оснащені радіозв’язком, але радіостанції на японських кораблях були японського виробництва, створені на базі системи Марконі, які встановлювали і обслуговували японські інженери, а на російських – німецького виробника "Телефункен", які без німецьких інженерів обслуговувати було складно.

Результат відомий: в Цусимській битві Росія втратила майже увесь свій флот, затонуло або було захоплено 21 корабель (в тому числі 6 броненосців, 7 крейсерів, 5 міноносців) проти втрати 3 міноносців японського флоту, один з яких затонув від зіткнення з іншим японським кораблем.

У росіян загинуло 5 тисяч і потрапило у полон 6 тисяч військових моряків проти біля сотні загиблих японців. З усього російського флоту врятувалися втечею тільки 4 крейсери, включно зі знаменитою "Авророю", і декілька другорядних кораблів.

Поразка у війні була спричинена поразкою в Цусимській битві, а в цій битві вирішальними були два технічних фактори, які відрізняли японський флот від російського, – нова вибухова речовина (тринітрофенол), розроблена незадовго до війни у Франції і вперше застосована в корабельній артилерії японцями, та артилерійські далекоміри, створені в 1903 році фірмою "Бар і Струд" в Глазго. Багато інших чинників, як то більша чисельність російської армії або більша надійність гвинтівки Мосіна, на результат війни не вплинули.

Безумовно, подібні новітні технологічні досягнення, не доступні росіянам, є на Заході і нині, але вони нам їх зараз не передають. А саме така військова допомога може визначити результат війни.

Наша війна є не тільки війною ідентичності, вона ще є екзистенційною війною, що вимагає максимальної мобілізації. Стосовно мобілізації внутрішніх ресурсів я написав спеціальну статтю, в якій доводив, що неприпустимо витрачати на війну, яка вирішує долю країни, 25% ВВП.

Коли питання стоїть про життя чи смерть країни, на війну має йти не менше 50% ВВП, що показує досвід Другої світової війни. Недостатні витрати на війну мають купу негативних наслідків, серед них:

• Нам не вистачає снарядів, дронів, ракет, танків і багато чого, що ми отримуємо в якості допомоги від західних країн, а маємо зробити або купити самі.
• Описана вище слабкість Заходу робить допомогу нестабільною і непрогнозованою, тому треба витрачати більше власних ресурсів.
• Недостатній рівень наших власних витрат на війну може зробити західну допомогу ще більш нестабільною і недостатньою, бо навіщо їм витрачати свої кошти на нашу війну, коли ми не хочемо вкладати свої.
• Недостатній рівень витрат створює розкол в суспільстві, бо примушує бійців на фронті замислитись, чому в тилу хтось може пити мартіні і не вкладатися у війну.

Ресурси для збільшення внутрішніх витрат на війну очевидні – обмеження споживання, припинення незаконного виводу капіталу з України, залучення валютних заощаджень населення на кредитування держави і оборонних підприємств.

Ці джерела дозволяють подвоїти власні витрати на війну і досягти паритету фінансових ресурсів (враховуючи допомогу Заходу) з рівнем фінансування війни Росією.

Мобілізація внутрішніх ресурсів в поєднанні з найновішими військовими технологіями Заходу – ось те, що може схилити на нашу користь перебіг війни та припинити її на вигідних для нас умовах.

Результати 2023 року не дали нам ні належної економічної мобілізації, ні найновішої військової техніки. Більш того, нинішня влада не вважає це пріоритетами. Буквально днями в Давосі наш міністр закордонних справ заявив, що зараз у нас два пріоритети – ППО та конфіскація арештованих російських активів. Нема спору – це важливо, але не веде до перемоги.