Скільки ще потрібно Україні правоохоронних органів: Чи потрібно множити сутності всупереч необхідності

У ЗМІ промайнула інформація, що Державна митна служба України вимагає статусу правоохоронного органу. Трохи раніше, у травні цього року, нове "реформоване" БЕБ (якщо чесно то з цим важко розібратись воно вже реформований чи ще у процесі, підозрюю, що відповіді на це питання не знають самі реформатори) потребує статусу незалежного правоохоронного органу.

Якби в Україні правоохоронних органів було обмаль, то можна було якось примиритись з тим, що може так воно й має бути. У нас правова держава, тому право має бути захищеним, а всі без винятку підкорятись закону. Але ж у нас цих правоохоронних органів чималенько. На запит про їхню кількість штучний інтелект видає ось таку інформацію.

"Лише "основних" правоохоронних органів є з десяток, починаючи від Офісу генерального прокурора, Національної поліції, СБУ, ДБР і т. д. Крім того, закон відносить до правоохоронних органів також окремі органи державного фінансового контролю, рибоохорони, лісової охорони та інші органи, які здійснюють правоохоронні функції. Тому, залежно від методики підрахунку у науковій літературі зазвичай називають від 9 до понад 20 правоохоронних органів, а разом з органами, що мають окремі правоохоронні повноваження, їх кількість є ще більшою".

Отож, спробуймо пошукати відповідь на поставлене у заголовку питання, яке іншими словами можна сформулювати так: чи потрібно множити сутності без необхідності, адже весь цей розквіт правоохоронних структур під час війни відбувається коштом платників податків, нехай зараз формально й іноземних. Але, тим не менше, це саме так.

Слід припустити, що залежно від суспільного договору, тобто співвідношення прав, обов’язків і свобод, у будь-якій країні має бути якась оптимальна кількість державних структур, що займаються правоохоронною діяльністю. Їх чисельність також має залежати від розміру держави відносно економіки країни, демографічних і ключових цільових соціально-економічних параметрів розвитку. Параметри суспільного договору нам не дуже відомі. Багато хто вважає, що його потрібно переукладати. Тому єдиним твердим ґрунтом, від якого можна відштовхуватись, говорячи про певну оптимальну кількість правоохоронних органів, є соціально-економічні та демографічні тенденції в Україні.

З об’єктивних причин чисельність населення за роки повномасштабного вторгнення значно скоротилась (за словами Міністра соціальної політики на підконтрольній території України перебуває не більше 25 млн людей), економіка теж не дуже приростає, кількість суб’єктів господарювання не примножується.

На відміну від цього, кількість правоохоронних органів на вимогу реформаторів чомусь має зростати. До початку повномасштабного вторгнення кількість працівників правоохоронних органів становила за різними оцінками 290-300 тис. осіб, сьогодні – це 325-335 тис осіб. Тобто, кількість правоохоронців за час повномасштабної війни зросла десь на 10%, а кількість тих, чиї права і свободи мають захищатись, зменшилась за той самий період на 35% (беремо за базу порівняння кількість населення до початку повномасштабної війни на рівні 38-39 млн осіб). Влада мабуть забуває, що захищати потрібно не абстрактне право, а права громадян України.

У листі Міністерства фінансів "Про підготовку пропозицій до бюджетної декларації на 2027-2029 рр.", адресованому головним розпорядникам коштів державного бюджету, зазначається, що "сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується стійкими негативними тенденціями, зокрема зниженням народжуваності, старінням населення, а також значними міграційними переміщеннями… Такі процеси є довгостроковими і вже сьогодні впливають на структуру попиту на освітні, медичні та соціальні послуги".

Видатки зведеного бюджету України за економічною класифікацією за час повномасштабної війни наведені в таблиці.

Тенденції, які засвідчують ці статистичні дані, узгоджуються з баченням Мінфіну у згаданому листі. Видатки на освіту, медицину, культуру, спорт, охорону навколишнього середовища оптимізуються. Тим часом, витрати на державний бюрократичний апарат, правоохоронну діяльність поступаються в обсягах і темпах приросту лише видаткам на оборону. Зростання видатків на охорону навколишнього середовища та ЖКГ можна до уваги не брати, бо їхня питома вага в сумі становить менше 2% від загального обсягу державних витрат.

Закономірно, виникає запитання: чому видатки на соціальні, освітні та медичні послуги для населення, чисельність якого постійно скорочується, зростають значно нижчими темпами, ніж на правоохоронну діяльність? Ми не спостерігаємо жодного спалаху злочинності, але заробітні плати поліціянтам з наступного року зростуть ще майже вдвічі.

Нижченаведена інфографіка від "Слово і Діло" демонструє динаміку зростання заробітних плат в основних правоохоронних органах країни під час війни.

Економіка та податкові надходження точно не поспівають за такими темпами зростання видатків на оплату праці правоохоронних органів.

З однієї сторони, правоохоронці під час війни займаються контртерористичною, розвідувальною діяльністю, беруть участь в бойових діях, але з іншої – у структурі майже кожного правоохоронного органу України є підрозділ, який чомусь досі "дбає" про економіку. Такі підрозділи є в СБУ, Нацполіції, не кажучи вже про БЕБ, ДБР чи цілу екосистему антикорупційних органів.

Взагалі, якось так склалось, що саме МВС, Нацполіція, СБУ, НАБУ є головними постачальниками топменеджерів на вищі посади у митниці, податковій службі, БЕБ тощо. Очевидно, це професіонали своєї справи, доброчесні люди, але виникає запитання, чому економічними проблемами займаються фахівці саме з таким бекграундом.

Мало кому відомо, що чотири юридичні ВНЗ України міцно тримають монополію на всіх конкурсах на високі державні посади в Україні. Можливо, не зовсім випадково випускники цих ВНЗ займають керівні посади всюди та чи варто очікувати хоч на якийсь позитивний ефект від діяльності таких органів, адже абсолютна більшість керівних посад у структурі державних органів займають силовики чи юристи. Універсальні солдати та й годі.

Тут потрібно згадати, що майже 8 років тому, коли відбувалась реформа податкової міліції і створювалось те саме БЕБ, нам розповідали, що це буде єдиний державний орган, який займатиметься проблемами економічної злочинності. В реальності, нічого з обіцяного не сталось.

Згідно з даними дашборду Офісу генерального прокурора кількість кримінальних правопорушень, що стосуються бізнесу, зросла майже вдев’ятеро за останні п’ять років (з 1942 відкритих справ у липні 2021 року до 17182 – у травні 2026)! Що за цим стоїть? Невже відбувається якийсь спалах злочинної економічної активності підприємців чи все ж таки – це бажання гарно відрапортувати, вислужитись та ще, по можливості, трошки на цьому підзаробити?

Це запитання потрібно було б поставити бізнес-омбудсмену. Особисто я, виходячи з досвіду спілкування з бізнесом, який звісно не є репрезентативним, схиляюсь до другого варіанту. Через війну попит з боку державного сектору формує значну частину ВВП, але бізнес каже, що зараз в економіці ситуація така, що з державою хочуть працювати або безстрашні люди, або шахраї. Такі умови створені саме державою, її правоохоронними органами, судовою системою, а не платниками податків.

З огляду на це, напрошується такий висновок. Фундаментальна умова для нормального розвитку вітчизняної економіки та бізнесу полягає у тому, які формальні та, не менш важливо, неформальні правила держава здатна створити для того, щоб не обмежувати економічні свободи підприємців, а закон був один для всіх. Не варто створювати заборони, якщо немає ефективних механізмів їх контролю, а ще дуже важливо уникати політичної заангажованості саме правохоронних органів та дбати про те, щоб вони виконували саме ті функції, які відповідають духу та букві Конституції України, де записано, що "держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності", а не створювати конкуренцію між наглядачами.