Чому замість виробляти батареї для 10 тисяч дронів на день ми й досі їх імпортуємо?

Індустрія дронів

Кілька тижнів тому наша команда Pawell Battery однією з перших привезла в Україну технологію, яка дозволяє виробляти батареї для 10 тисяч бойових дронів на день. Для країни, яка прагне масштабувати власне виробництво безпілотників, це мало б стати хорошою новиною. Але майже одразу ми вперлися в проблему, яка не має жодного стосунку ні до інженерії, ні до виробничих потужностей.

Українському виробнику дорожче виробляти батареї в Україні, ніж завозити готові з Китаю. Гроші, які могли б іти на нові заводи, обладнання та робочі місця, їдуть за кордон.

Чому? Бо готові батареї з Китаю завозяться без ПДВ, а українські виробники платять ПДВ на комплектуючі.

Країна, яка ставить собі за мету масштабувати виробництво безпілотників, фактично сама собі стріляє в ногу, створюючи додаткові бар'єри для тих, хто готовий виробляти їх тут і зараз.

Коли українське виробництво стає дорожчим за китайське

Кілька років тому держава ухвалила логічне рішення: звільнити від ПДВ частину товарів оборонного призначення, які постачаються для військових.

Мета була правильною – зробити необхідне обладнання дешевшим для фронту.

Але на практиці виникла парадоксальна ситуація.

Якщо готова батарея приїжджає в Україну з Китаю, вона може потрапити під пільговий режим і не обкладатися ПДВ.

Якщо ж український виробник завозить ті самі елементи живлення, з яких збирає батареї вже тут, в Україні, він змушений сплачувати ПДВ. Тобто держава фактично підтримує імпорт готового виробу, але не його виробництво всередині країни, де створюються робочі місця, сплачуються податки та формується додана вартість.

Для української компанії це означає автоматичну втрату конкурентоспроможності. Для української компанії це означає просту річ: ще до початку будь-якої конкуренції її продукція стає приблизно на 20% дорожчою за імпортну. У результаті за один і той самий бюджет можна купити або 100 китайських батарей, або лише 80 українських.

Куди зникають гроші

Різниця здається абстрактною лише до моменту, поки не починаєш рахувати. На кожному мільйоні гривень реалізованої продукції український виробник втрачає близько 200 тисяч гривень.

Для виробництва – це нове обладнання. Додаткові працівники. Нова виробнича лінія. Нові інженерні розробки.

Коли батарея виробляється в Україні, тут залишаються зарплати, податки, технології та компетенції. Коли готовий продукт завозиться з-за кордону, більшість коштів просто залишає країну.

Китай отримує гроші, нові інвестиції та розвиток власної промисловості. А Україна не отримує нічого, крім ще більшої залежності в майбутньому.

Чому локальне виробництво виграє у імпорту

Попри це багато підрозділів свідомо обирають українських виробників. Причина проста – швидкість. Сучасна війна давно перестала бути історією про багаторічні цикли розробок.

Сьогодні рішення може бути актуальним кілька тижнів. Потім противник знаходить протидію і все потрібно змінювати заново. Якщо військовим потрібна нова батарея або зміна характеристик під конкретний дрон, український виробник може виготовити її за кілька днів. Іноді навіть за добу.

Ми регулярно відправляємо нові замовлення протягом тижня після запиту. З Китаєм такий сценарій неможливий. Спочатку погодження, потім оплата, потім виробництво, потім логістика. Першу партію часто доводиться чекати від одного до двох місяців. А тепер уявіть, що за цей час ворог уже встиг адаптуватися до нової технології.

Так ми втрачаємо одну з головних переваг України – швидкість інновацій.

Війна сьогодні – це війна ітерацій

Багато хто досі уявляє виробництво батарей як конвеєр, де роками випускають один і той самий продукт. Насправді все навпаки. На фронті постійно з'являються нові задачі.

Потрібно більше дальності, більше потужності, інше компонування. Потрібна нова форма батареї під новий тип безпілотника. Іноді між першою версією виробу та третьою проходять лічені тижні.

Якщо кожне доопрацювання займає місяць або два через виробництво за кордоном, інноваційний цикл просто зупиняється.

Саме тому українське виробництво – це не тільки питання економіки. Це питання швидкості адаптації на полі бою.

Підрозділ може мати справний дрон, але не батарею для нього

Окрема проблема – система "єБалів". Її створили для того, щоб підрозділи могли отримувати додаткові ресурси за результативну бойову роботу.

За уражені цілі військові отримують бали. Бали конвертуються в кошти. За ці кошти можна замовляти необхідне обладнання. На перший погляд система здається логічною.

Але є нюанс. Батареї для дронів та багато комплектуючих не входять до переліку того, що можна закуповувати за цією програмою. У результаті виникають абсурдні ситуації. Підрозділ може мати справний дрон. Може мати екіпаж. Може мати задачі. Але не може купити батарею через механізм, створений для підтримки фронту.

І тоді військові шукають інші джерела фінансування. Звертаються до волонтерів, до громад, до місцевих бюджетів, шукають гранти.

Витрачають час на все, окрім виконання бойових завдань.

Борти стоять на землі

У війні батарея є таким самим витратним матеріалом, як шини для автомобіля чи боєприпаси для зброї. Її ресурс не безкінечний, тому навіть найдосконаліший дрон рано чи пізно потребує заміни джерела живлення. Саме тому на фронті нерідко можна побачити ситуацію, коли повністю справний безпілотник стоїть без роботи не через поломку чи нестачу операторів, а через банальну відсутність батареї потрібної конфігурації.

Ще одна проблема полягає в тому, що військові не завжди можуть замовити саме ту батарею, яка потрібна для виконання задачі. Якщо в номенклатурі прописана одна комплектація, вони змушені працювати саме з нею. Навіть якщо існує більш ефективне рішення.

Поки ми сперечаємося про ПДВ, Китай нарощує виробництво

Проблема полягає не в нестачі технологій, людей чи замовлень. Україна вже має інженерів, здатних створювати рішення світового рівня, має фронт, який формує попит на нові розробки, і має виробників, готових інвестувати у масштабування. Але замість того, щоб спрямовувати ресурси на розвиток власної промисловості, ми часто опиняємося в ситуації, коли вигідніше фінансувати виробництво за кордоном.

Кожен мільйон гривень, вкладений в українське виробництво, залишається працювати всередині країни: перетворюється на зарплати, податки, нове обладнання та нові технології. Натомість кошти, які йдуть на закупівлю готової продукції за кордоном, працюють на розвиток чужих заводів, чужих інженерних команд і чужої економіки.

Якщо ми справді хочемо говорити про технологічну незалежність і масштабування виробництва дронів, то насамперед маємо усунути ситуацію, коли український виробник опиняється у менш вигідних умовах, ніж його закордонний конкурент. Тому що перемогу в технологічній війні визначають не лише інженерні рішення, а й правила, за якими працює економіка.

Отже, ми пропонуємо:

1. Звільнити від ПДВ комплектуючі для виробництва батарей та інших компонентів для defence tech, щоб українські виробники не програвали імпорту ще до початку конкуренції.
2. Дозволити закупівлю батарей та комплектуючих через систему "єБалів", адже без них дрони, НРК та інші системи просто не працюють.
3. Створити умови для локалізації виробництва.