Україні потрібен новий промисловий контракт
На моє переконання, сьогодні питання державної підтримки промисловості вже не можна розглядати лише як питання економічної політики.
В умовах війни це питання економічної безпеки, стійкості держави та її здатності фінансувати власну оборону. Якщо країна втрачає виробництво, вона втрачає не тільки податки. Вона втрачає робочі місця, технологічні компетенції, інженерні кадри, внутрішній ринок, експортні можливості та, зрештою, частину своєї стратегічної незалежності.
Тому я вважаю, що Україні необхідний не просто черговий пакет антикризових заходів, а справжній рестарт промислової політики. При цьому я б не ставив питання так: "дати пільги великому бізнесу чи не дати". Правильніше питання звучить інакше: які умови має створити держава, щоб промисловий бізнес міг інвестувати, виробляти, експортувати, створювати робочі місця і сплачувати податки в Україні?
Це принципово важлива різниця.
Україна вже має певну основу для такої політики. Програма "Зроблено в Україні" об'єднала цілу низку інструментів: пільгове кредитування, гранти, компенсації, підтримку індустріальних парків, страхування воєнних ризиків, підтримку інвестиційних проєктів. За даними уряду, за два роки програмами політики скористалися близько 90 тисяч підприємців, а її внесок у додаткове зростання ВВП у 2025 році оцінювався у 0,95%.
Але зараз необхідно зробити наступний крок – перейти від переважно загальної підтримки бізнесу до системної політики розвитку промислового виробництва та великих інвестиційних проєктів.
Чому великий бізнес і промисловість принципово важливі
Малий і середній бізнес є надзвичайно важливим для економіки, і держава безумовно має його підтримувати. Але промисловість має особливу економічну природу.
Одне велике виробниче підприємство формує навколо себе цілу екосистему: постачальників, логістику, сервісні компанії, інженерні центри, професійну освіту, локальні бюджети. Воно створює попит на українську продукцію і може бути основою цілої промислової кооперації.
Особливо це стосується машинобудування, металургії, хімічної промисловості, енергетичного машинобудування, оборонно-промислового комплексу, виробництва будівельних матеріалів, електротехніки, транспортного машинобудування, переробки сировини.
Тому держава повинна дивитися не тільки на те, скільки податків підприємство сплатило сьогодні. Треба дивитися на економічний ефект усього виробничого ланцюга: скільки людей працює, скільки українських підприємств отримує замовлення, скільки продукції експортується, скільки валютної виручки залишається в країні, які технології створюються.
Саме тому я прихильник економічно обґрунтованої державної промислової політики, а не політики вибіркових преференцій для окремих компаній.
Якими мають бути перші кроки
Перший крок – визначити промислові сектори та проєкти, які є стратегічними для України.
Не можна підтримувати все однаково. Держава має визначити пріоритети: виробництво продукції для оборони, енергетики, транспорту, критичної інфраструктури, машинобудування, переробку, високотехнологічне виробництво, виробництво обладнання для відновлення країни.
Другий крок – дати інвестору довгострокову визначеність.
Для промислового підприємства інвестиційний горизонт – це не один бюджетний рік. Завод будується на десятиліття. Тому бізнесу потрібне розуміння: які будуть правила оподаткування, митна політика, умови доступу до електроенергії, кредитування, земельні питання, правила локалізації.
Якщо сьогодні держава дає пільгу, а завтра її скасовує, жоден серйозний інвестор не будуватиме в Україні виробництво на сотні мільйонів доларів.
Третій крок – дешеві та довгі гроші для промисловості.
Промисловість неможливо розвивати лише короткими кредитами під високі ринкові ставки. Потрібні інструменти довгострокового фінансування – державні гарантії, компенсація процентних ставок, кредитування інвестиційних проєктів, експортне фінансування, механізми спільного фінансування з міжнародними фінансовими інституціями.
Україна вже має програму "5–7–9%", а у 2026 році окремо розширюються механізми кредитування відновлення підприємств. Зокрема, передбачено кредити до 150 млн грн на відбудову або відновлення пошкодженого війною майна.
Але для великих промислових проєктів цього недостатньо. Нам потрібен окремий інвестиційний контур фінансування великих виробництв.
Чи потрібні податкові пільги?
Так, але я виступав би не за безумовне зниження податків для всіх, а за цільові податкові стимули для інвестицій.
Наприклад, якщо підприємство вкладає значні кошти у нове виробництво, модернізацію, енергоефективність, технологічне переоснащення, створення робочих місць, дослідження і розробки, держава може дозволити прискорену амортизацію, податкові відстрочки, інвестиційний податковий кредит або інші механізми.
Тобто логіка повинна бути дуже простою: держава не просто зменшує податки – вона стимулює бізнес інвестувати в Україну.
Мені здається особливо важливим, щоби податкові стимули були прив'язані до конкретних KPI: обсяг інвестицій, кількість створених робочих місць, обсяг виробництва, експорт, локалізація, технологічний рівень.
Це дозволить уникнути ситуації, коли пільги перетворюються на постійну ренту для окремих підприємств.
Потрібно також підтримати внутрішній попит. Промисловість не може розвиватися без ринку збуту, тому державні закупівлі повинні стати одним із ключових інструментів промислової політики. Якщо держава закуповує обладнання, транспорт, будівельні матеріали, енергетичне обладнання чи іншу продукцію, необхідно максимально використовувати потенціал українського виробника там, де це відповідає правилам конкуренції та міжнародним зобов'язанням України.
Локалізація у публічних закупівлях уже використовується як один із інструментів підтримки національного виробництва. Наступним етапом має стати формування довгострокових державних замовлень, які дозволять підприємствам планувати інвестиції. Бо підприємцю недостатньо сказати: "побудуйте завод". Йому потрібно показати, для кого він вироблятиме продукцію через три, п'ять і десять років.
Окреме питання – енергетика. Сьогодні конкурентоспроможність української промисловості безпосередньо залежить від вартості та стабільності енергопостачання.
Тому державна промислова політика повинна бути одночасно енергетичною політикою.
Потрібно стимулювати промислові підприємства будувати власну генерацію, системи накопичення енергії, когенерацію, використовувати відновлювані джерела, створювати мікромережі. Для великих виробництв це вже не просто питання економії – це питання фізичної можливості працювати.
У цьому напрямі держава вже розширює інструменти підтримки розподіленої генерації та енергетичної стійкості підприємств. Але нам потрібна значно більша системність.
Захист української промисловості
Я вважаю, що захищати українського виробника потрібно і всередині країни, і на зовнішніх ринках. Але захист не означає ізоляцію. Україна рухається до Європейського Союзу, і ми повинні навчитися працювати в єдиному конкурентному середовищі. Наше завдання – не закрити український ринок від іноземної продукції, а створити такі умови, щоб український виробник міг конкурувати.
Водночас держава має набагато активніше використовувати інструменти торговельного захисту, коли імпорт завдає шкоди українському виробнику або створює нерівні конкурентні умови.
На зовнішніх ринках нам необхідна активніша дипломатична й інституційна підтримка українського бізнесу. Експортна політика не повинна обмежуватися участю у виставках. Україні потрібні системні торговельні місії, підтримка виходу підприємств на конкретні ринки, захист українських компаній у торговельних спорах, допомога у проходженні технічної сертифікації, страхування експортних контрактів, експортне кредитування.
І тут роль бізнес-об'єднань, зокрема ІСС Ukraine, може бути дуже значною. Міжнародна торгівля – це не тільки про митні тарифи. Це про встановлення довіри, пошук партнерів, стандарти, арбітраж, захист інвестицій та включення українських підприємств у міжнародні ланцюги створення вартості.
Треба змінити саму філософію відносин держави та промисловості. Я б сформулював її так: держава і бізнес не повинні бути один для одного ворогами чи контролерами. Вони мають бути партнерами, кожен зі своєю відповідальністю. Бізнес відповідає за інвестиції, ефективність, технології, робочі місця, дотримання законодавства і сплату податків.
Держава відповідає за правила гри, інфраструктуру, безпеку, доступ до фінансування, захист конкуренції та міжнародне представництво економічних інтересів України. Тому я виступав би за створення постійного державно-приватного механізму промислового діалогу, де держава разом із представниками промисловості регулярно визначатиме ключові бар'єри та конкретні рішення. Не декларації, а конкретні питання: електроенергія, кредитування, митниця, податки, кадри, логістика, експорт, страхування, державні закупівлі.
Найважливіше – не чекати завершення війни
Є помилкова логіка: спочатку перемога, потім відновлення економіки. Насправді все навпаки. Сильна економіка є однією з передумов нашої перемоги та майбутнього миру.
Якщо сьогодні підприємство зупинилося, завтра його обладнання може бути вивезене, післязавтра фахівці знайдуть роботу в іншій країні, а через кілька років ми вже не матимемо кому і на чому відновлювати Україну. Тому промислову політику необхідно будувати вже зараз.
І я б говорив навіть не про простий "рестарт" державної підтримки. Нам потрібен новий промисловий контракт України – домовленість між державою, бізнесом і суспільством про те, що виробництво, інвестиції, технології та створення робочих місць в Україні є стратегічним національним пріоритетом. Держава повинна створити умови, за яких інвестувати в українське виробництво буде вигідніше, ніж виводити капітал за кордон. А український великий бізнес, зі свого боку, має усвідомити: його роль сьогодні значно ширша, ніж просто отримувати прибуток. Великий бізнес є частиною економічної та соціальної стійкості держави. Ми повинні перейти від моделі "експортувати сировину і імпортувати готову продукцію" до моделі "виробляти, переробляти, створювати технології та експортувати продукцію з високою доданою вартістю".
Саме це, на мою думку, має стати головною метою нового етапу промислової політики України.
І якщо сформулювати позицію ІСС Ukraine максимально коротко, вона така: підтримка промисловості – це не подарунок бізнесу від держави. Це інвестиція держави у власну економічну безпеку, податкові надходження, зайнятість, експорт і майбутню конкурентоспроможність України.
Саме тому нам потрібні не разові пільги, а довгострокова, зрозуміла і професійна промислова політика, яка буде однаково зрозумілою українському підприємцю та міжнародному інвестору.
