Інфляція – не "Сенс Банк". Від неї не сховаєшся

За підсумками серпня річна інфляція прискорилася до 8,1% порівняно з 7,7% у липні, за місяць ціни зросли на 0,1% відносно липня.

У серпні основними драйверами прискорення інфляції виступили тарифи водопостачання (+17% до попереднього місяця) та транспортні послуги (+6%). Водночас сезонно подешевшали овочі (-18%) та фрукти (-12%).

Загалом українська інфляція домінантно формується ситуативними чинниками воєнного, сезонного та адміністративного характеру, які не залежать від монетарної політики та процентних ставок.

Фундаментальна причина української інфляції – торговий дефіцит ($70 млрд або 32% ВВП), який доводиться покривати імпортом коштом зовнішньої допомоги. Ситуація ускладняється ростом світових цін на критично важливі для української економіки енергоносії.

Ключовий канал інфляції – збільшення цін промислових виробників: +43% за рік (в т.ч. на енергоносії +74%). Інші вагомі фактори прискорення інфляції – девальвація гривні, підвищення акцизів на тютюн та пальне, ріст світових цін (зокрема на енергоносії та олію), зростання тарифів водопостачання.

Фактор девальвації гривні поступово набирає інфляційного впливу на споживчі ціни (у серпні девальвація гривні по долару США склала вже +8% проти минулого року). Близько 50% споживчих витрат та близько 30% матеріальних витрат виробників – становлять імпортні товари, що формує девальваційно-інфляційний ефект.

Стримує інфляцію державне регулювання цін (на окремі комунальні послуги, ліки, харчові продукти), невизначеність (відтерміновує споживчий попит до покращення безпекової ситуації), а також тимчасові ситуативно-сезонні ефекти.

Роль монетарної політики залишається контрпродуктивною в питанні зниження інфляції. Високі процентні ставки не в змозі вплинути на ріст витрат і водночас ускладнюють адаптацію бізнесу до нових цінових умов собівартості виробництва.

Композиція інфляції. Близько 50% інфляції сформовано позиціями продовольчої групи, ще 25% припадає на автомобільне паливо та транспортні послуги.

Річний приріст окремих компонентів інфляції (максимум та мінімум), %

Волатильність інфляції. Розмах річної зміни цін становить близько 100 відс. пунктів: від -24% на яйця до +75% на послуги водопостачання та водовідведення, що говорить про ситуативність драйверів інфляції, а не про єдиний інфляційний тренд.

Про слабкість монетарної політики в питанні подолання інфляції. Канали монетарної політики залишаються слабкими та недієвими. Кредитний та депозитний канали становлять лише близько 10% ВВП, валютний та фондовий канал взагалі не функціонують із-за домінування фактора зовнішньої допомоги. Крім того, монетарну трансмісію ускладнюють висока концентрація депозитів у заможних вкладників (понад 60%) та значна банківська процентна маржа (10-12 відс. пунктів).

Інфляційний таргет. НБУ спрямовує монетарну політику орієнтуючись на середньостроковий таргет 5%, який утримується ще з довоєнного періоду і не враховує зміни економічних умов. Заниження інфляційного таргета призводить до встановлення необґрунтовано жорстких параметрів процентної політики, яка зрештою скеровується на досягнення апріорі недосяжних цільових показників інфляції ціною втрати можливостей для самостабілізації економіки. Світовий досвід показує, що інфляція в межах 20% не створює проблем для економічного зростання, особливо в умовах, коли інфляція диктується структурними розривами у виробничих ланцюгах.

Читайте також: Якою повинна бути грошово-кредитна політика на найближчий рік і середньострокову перспективу

Боротьба з інфляцією ціною втрати інвестицій та колосальних витрат державних коштів. В результаті тривалих жорстких монетарних умов рівень кредитування економіки скоротився до найнижчих у світі 14% ВВП, а частка кредитів серед джерел інвестицій – до 4%.

Погіршився макроекономічний баланс між "Заощадженнями" і "Інвестиціями". Внутрішні заощадження непродуктивно накопичуються у пасивних фінансових інструментах, а дефіцитна потреба в інвестиціях компенсується зовнішньою допомогою. При цьому витрати держави на монетарну політику за роки війни вже перевищили 360 млрд грн – це недоотриманий прибуток НБУ до державного бюджету внаслідок процентних виплат НБУ на користь банків.

Інфляційні прогнози НБУ. Нездатність НБУ контролювати інфляцію призводить до постійних переглядів інфляційних прогнозів НБУ. В 2026 році НБУ вчергове переніс строки досягнення інфляційного таргета з 2027-го на 2028 рік.

Висновки:

• Поточна інфляція в Україні формується під впливом зростання вартості витрат, ситуативно-сезонних чинників та факторів адміністративного і податкового регулювання економіки. Вплив монетарних інструментів на базові джерела інфляційного тиску залишається обмеженим.
• Для зниження інфляційного тиску потрібно застосовувати інструменти стимулювання пропозиції, а на обмеження попиту. Розширення виробничих спроможностей бізнесу, зокрема через здешевлення доступу до кредитних ресурсів, дозволятиме поступово закривати вузькі місця пропозиції та компенсувати торговий дефіцит. Вартість кредитних ресурсів має бути адекватно співставною з фактичним рівнем інфляції, регуляторне навантаження повинне враховувати потреби адаптації бізнесу до неринкових воєнних шоків.