Чому зростають ціни? Невже знову кури винні?

До четвертої річниці перебування на посаді Голови НБУ в Україні перестали нестися кури і тому за підсумками вересня яйця подорожчали в ціні на 44%, а річна інфляція прискорилася до 10,0% порівняно з 8,1% у серпні, за місяць середні ціни зросли на 2,1%.

Основними драйверами прискорення інфляції виступили ті ж ціни на яйця (+44% до попереднього місяця), цукор (+8%) та освітні послуги (+17%). Продовжують зростати ціни на пальне (+5%) та тарифи водопостачання (+6%). Водночас сезонно подешевшали овочі (-2%) та фрукти (-6%). Українська інфляція домінантно формується ситуативними чинниками воєнного, сезонного й адміністративного характеру, які не залежать від монетарної політики та процентних ставок.

Композиція інфляції. Близько 50% інфляції сформовано позиціями продовольчої групи, ще 25% припадає на автомобільне паливо та транспортні послуги.

Річний приріст окремих компонентів інфляції (максимум та мінімум), %

Волатильність інфляції. Розмах річної зміни цін становить майже 100 відс. пунктів: від -5% на фрукти та одяг до +85% на послуги водопостачання та водовідведення, що підтверджує ситуативність драйверів інфляції і відсутність єдиного інфляційного тренду.

Фундаментальна причина української інфляції – торговий дефіцит ($70 млрд або 32% ВВП), який доводиться покривати імпортом за рахунок коштів зовнішньої допомоги. Торгові розриви викликають ситуативні стрибки цін в різних групах товарів та послуг.

Ключовий канал інфляції – збільшення цін промислових виробників: близько +40% за рік (в т.ч. на енергоносії +70%). Ситуація ускладняється ростом світових цін на критично важливі для української економіки енергоносії. Інші вагомі фактори прискорення інфляції – девальвація гривні (+8%), підвищення акцизів на тютюн та пальне, зростання тарифів водопостачання.

Фактор девальвації гривні. Близько 50% споживчих витрат та близько 30% матеріальних витрат виробників – становлять імпортні товари. Тому девальвація гривні поступово формує девальваційно-інфляційний ефект.

Стримує інфляцію державне регулювання цін на окремі комунальні послуги, ліки, харчові продукти, а також тимчасові ситуативно-сезонні ефекти.

Роль монетарної політики залишається контрпродуктивною в питанні зниження інфляції. Високі процентні ставки не в змозі вплинути на ріст витрат і водночас ускладнюють адаптацію бізнесу до нових цінових умов собівартості виробництва.

Канали монетарної політики залишаються слабкими та недієвими. Кредитний та депозитний канали становлять лише близько 10% ВВП, валютний та фондовий канал взагалі не функціонують із-за домінування фактора зовнішньої допомоги. Крім того, монетарну трансмісію ускладнюють висока концентрація депозитів у заможних вкладників (понад 60%) та значна банківська процентна маржа (10-12 відс. пунктів).

Інфляційний таргет. НБУ спрямовує монетарну політику орієнтуючись на середньостроковий таргет 5%, який утримується ще з довоєнного періоду та не враховує зміни економічних умов. Заниження інфляційного таргета призводить до встановлення необґрунтовано жорстких параметрів процентної політики, яка в результаті скеровується на досягнення апріорі недосяжних цільових показників інфляції ціною втрати можливостей для самостабілізації економіки. Існує широкий світовий досвід, який показує, що інфляція в межах 20% не створює проблем для економічного зростання.

Боротьба з інфляцією ціною втрати інвестицій та колосальних витрат державних коштів. В результаті тривалих жорстких монетарних умов рівень кредитування економіки скоротився до найнижчих у світі 15% ВВП, а частка кредитів серед джерел інвестицій – до 4%. Погіршився макроекономічний баланс між "Заощадженнями" і "Інвестиціями". Внутрішні заощадження становлять понад 10 трлн грн, тоді як працюючі кредити – лише 1,3 трлн грн. Дефіцитна потреба економіки в інвестиціях компенсується зовнішньою допомогою замість внутрішніх заощаджень. Водночас витрати держави на монетарну політику за роки війни вже перевищили 360 млрд грн – це недоотриманий прибуток НБУ до державного бюджету внаслідок процентних виплат НБУ на користь банків.

Інфляційні прогнози НБУ. Нездатність НБУ контролювати інфляцію призводить до постійних переглядів інфляційних прогнозів НБУ. В 2026 році Нацбанк вчергове переніс строки досягнення інфляційного таргета з 2027 на 2028 рік.

Тому вже сьогодні ясно, що:

• Поточна інфляція в Україні формується під впливом зростання вартості витрат, ситуативно-сезонних чинників і факторів адміністративного та податкового регулювання економіки. Вплив монетарних інструментів на базові джерела інфляційного тиску залишається обмеженим.
• Інфляційний таргет 5% має бути підвищеним. Коли інфляція диктується структурними розривами у виробничих ланцюгах, її надмірне стримування монетарними методами має контрпродуктивний ефект, заважає самоадаптації економіки.
• Для зниження інфляційного тиску потрібно застосовувати інструменти стимулювання пропозиції, а на обмеження попиту. Розширення виробничих спроможностей бізнесу дозволятиме закривати вузькі місця пропозиції, компенсувати торговий дефіцит та зберігати робочі місця.
• Вартість кредитних ресурсів має бути адекватно співставною з фактичним рівнем інфляції, а регуляторне навантаження на бізнес повинне враховувати потреби адаптації бізнесу до неринкових воєнних шоків. Це полегшуватиме роботу бізнесу в складних економічних умовах, сприятиме наповненню ринку товарами внутрішнього виробництва.