Хто та навіщо намагається сісти зверху на Нацбанк – ціна питання
Підштовхування голови НБУ Андрія Пишного до відставки може зіграти на руку одразу кільком інтересантам, саме тому пошуки однієї відповіді чому це відбувається і кому вигідно, досі не мають єдиної обґрунтованої гіпотези.
Центральний банк (відповідно – Нацбанк в Україні) – це така цікава установа, яка здатна як втримати гроші від обезцінення, так і обвалити їх. Ми вже бачили в нашій країні й те, й інше. НБУ, залежно від того, наскільки він був професійний та незалежний у своїх діях, або утримував в стабільності фінансову систему, або ж ні.
Абсолютно точною та яскравою ілюстрацією цієї тези є епізод із усуненням з посади голови НБУ Володимира Стельмаха в 2010 році. Згодом стало зрозуміло, навіщо це було зроблено: поставлені натомість маріонетки на кшталт Арбузова та Соркіна зробили все, щоб висмоктати до лютого 2014 року валютні резерви в нуль. Те, що сталось у 2010 році із НБУ, називається в економічній теорії захопленням регулятора, від англійського терміну Regulatory Capture.
Подолати наслідки того Regulatory Capture вдалось лише кілька років по тому – вже після того, як був усунутий режим, який те захоплення здійснив. Тож коли розпочалось повномасштабне вторгнення, саме завдяки відновленню спроможності та незалежності Нацбанк як по канату протягнув гривню у 2022 році – коли система зовнішнього фінансування ще тільки намальовувалась, а війна вже палила економіку та вимагала космічних сум на утримання Сил оборони.
Ця історія ще раз підтверджує: у голови Нацбанку має бути достатньо незалежності у рішеннях та заліза у тестікулах, щоб казати "ні" у відповідь на пропозиції вмикати друкарський верстат без крайньої потреби та/або щоб бути здатним ігнорувати вимоги відкрити навстіж двері для виведення валюти у воєнний час. Керівник Нацбанку має тримати удар та не дивуватись, коли отримує від одних і тих же персон закиди і щодо ситуативної девальвації гривні, і щодо використання валютних резервів на утримання її стабільності. Він також має тонкими налаштуваннями стимулювати кредитування найбільш критичних під час війни галузей. І це ще дуже стислий та не повний перелік вимог.
Тому в мене не було здивування, коли Андрій Пишний 4 листопада зробив коротку, але вичерпну заяву про свою позицію щодо незалежності НБУ, ризиків політичного тиску на центральний банк під час війни та неготовності приймати будь які рішення під тиском.
Якщо стисло, його послання зводиться до трьох пунктів:
- Жодних заяв про відставку голова НБУ не писав і йти з посади під тиском не збирається. Проте він відкритий до предметної розмови та готовий відповідати за кожне складне рішення, ухвалене під час війни.
- Він вважає, що чутки про його звільнення – це наслідок спланованої кампанії з дискредитації та політичного тиску.
- Проблема не в перебуванні його на посаді, а в тому, чи здатна держава дотримуватися закону та захищати незалежність НБУ від політичного тиску.
Якщо перший пункт – це просто констатація фактів та особиста позиція Андрія Пишного, то два наступних – це про стійкість української фінансової системи як такої.
Почнемо з третього – про незалежність НБУ та його спроможність тримати політичні удари.
Сім років не просто так більші за п’ять
З липня 2010 року термін перебування на посаді голови НБУ складає 7 років. Так, ця норма була запроваджена у достатньо суперечливий момент – коли режим Януковича стрімко набирав впливу. Але варто зазначити: рішення зробити керівництво Нацбанку більш захищеним від зміни політичного вітру ухвалювалось до того, як Віктор Янукович отримав президентську посаду. На тлі того, що каденції президента та парламенту складають по 5 років, 7 років для керівництва НБУ мали надати гарантії того, що український центральний банк буде незалежним і стійким до швидкоплинних політичних впливів.
Але як демонструє вже згадана історія Володимира Стельмаха, одного лише рядка в законі недостатньо для стійкості інституції. І ми зараз є свідками тому, як чинник "7 років каденції" може стати реально діючим запобіжником та гарантією сталості фінансової системи. Ну, або вже остаточно ні.
Як то кажуть, "в цій кімнати має залишатись хтось дорослий", і це особливо важливо в умовах війни. Тим паче, що з липня 2020 року НБУ отримав статус регулятора всіх небанківських фінансових установ, включно зі страховими компаніями – внаслідок реалізації так званого "закону про спліт" (Закон України № 79-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг"), який був ухвалений Верховною Радою 12 вересня 2019 року.
Чому тяглість управління для НБУ є критично важливою
Розширення повноважень, "тонкі налаштування" монетарної та валютної політики, необхідність формування чесної політики щодо транзиту валютних коштів, які Україна отримує у вигляді зовнішнього фінансування – все це створює колосальну спокусу для зовнішніх Акторів впливати на регулятора. Тобто спокусу вдатись до того самого "перехвату". Тому, схоже, й мають місце репутаційні атаки, спроби політичного впливу etc.
Варто також починати думати і про те, що підваження рішень регулятора в ситуації, коли зовнішнє фінансування є критично важливим, а реалізація санкційної політики має високу вагу – це солодка мрія як Кремля, так і росолігархів, які втратили активи в Україні через санкції.
Зрештою, "ходіння по тонкому лезу" – формування політик центробанку під час війни, – точно має бути звільнене від тіньових зовнішніх впливів, а це можливо тільки за умови реальної незалежності Нацбанку. Мабуть, найбільш чутливими питаннями є позиція Нацбанку щодо емісії, курсової політики, вимог до банків щодо кредитних ризиків та процедур фінансового моніторингу. Це щоденна домашня робота, яка повинна виконуватись в умовах війни хай там що, бо наразі фінансова система має надто малі запаси міцності.
Одночасно НБУ має тримати в фокусі уваги і поточні, але від цього не менш значимі задачі. Одна з ключових на сьогодні – формування політик щодо віртуальних активів, що є по суті створенням нової галузі економіки, зі своїми регуляціями та правилами. Рада, нарешті, наблизилась до ухвалення достатньо детального закону на цю тему. Але, чи не вперше Національний банк виступив з публічним застереженням про непрозорість і можливу корупціогеність підготовки документу. У своїй заяві від 5 листопада НБУ попереджає про ризики неконтрольованого доступу іноземних токенів на вітчизняний фінансовий ринок і ризики монополізації ринку та можливих корупційних зловживань під час авторизації його учасників Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку.
Це вкрай важлива тема, хоча її важливість може бути не надто очевидна тут і зараз. Але ця вага зростає у геометричній прогресії – бо капіталізація крипторинку зросла за останні 6 років майже вчетверо, а масштаби використання стейблкойнів зростають ще швидше. Оскільки стейблкойни активно використовуються для розрахункових операцій, капіталізація цього сегменту зросла за останні 6 років у 15 разів, а середній добовий оборот – майже в 10 разів.
Напевно, саме тому Нацбанк наважився іти в публічне протистояння, наголошуючи що попередні домовленості по законопроєкту порушуються, і зазначені червоні лінії ігноруються. Запровадження адекватних регуляцій крипторинку – це, те, з чим працюватимуть наступні десятиріччя, за різних складів правління чи голів НБУ, але опікуються їх створеннями зараз в кабінетах на Інститутській, 9. Це й називається тяглістю управління. Ну, або хоча би першими її ознаками. Бо інакше Нацбанку знов доведеться гасити чергові неочікувані пожежі.
Підсумки або Ідеальний шторм
Поточна атака на Нацбанк наразі здається одночасно і штучною, і різновекторною. Чому вона штучна – тому що об’єктивні ознаки не дають для неї підстав.
По-перше, незважаючи на війну, банківська система жива, функціонує і навіть поновлює кредитування. Так, це має певну ціну, але падіння банківської системи коштувало б кожному з нас значно дорожче.
По-друге, після шоку 2022 року НБУ розпочав повернення до валютної лібералізації – звісно, спираючись на можливості, які надала зовнішня допомога від партнерів. Мабуть, цей результат ми колись ще оцінимо по справедливості, хоч сьогодні його вважають як само собою впавшим з неба.
По-третє, Нацбанк разом із урядом змогли уникнути фінансування дефіциту держбюджету через емісію. Якби не це, ми б мали наразі інфляцію приблизно як на початку 90-х, хто її ще пам’ятає.
Отже атака на Нацбанк зараз схожа на ідеальний шторм – якби це багато різних інтересантів опинились в одному місці одночасно і зі спільними намірами.
Я вже згадував, про "отвєточку" від колишніх власників української "дочки" Альфа-банку? Вкрай ймовірно, що вони зацікавлені в компрометації всіх залучених до націоналізації "Сенс Банку" – щоб у міжнародних арбітражах відсудити в України кілька мільярдів доларів.
Атака з боку кремлівських – цілком логічна, оскільки на стабільності гривні та репутації НБУ базуються в значній мірі і економічна спроможність, і довіра донорів, які надають Україні зовнішнє фінансування.
Адвокати емісійного фінансування держбюджету? Така емісія не тільки ризикована для стійкості гривні, але ще й створює можливості роздмухування державних витрат, зокрема в непрозорий спосіб.
Охочі повернути тіньові схеми у гральний бізнес точать зубки? А чому б ні, якщо через жорсткі заходи Нацбанку значно скоротились масштаби так званого "міскодінгу" – тобто маніпуляції кодами типів платежів. І це скорочення призвело до значної детінізації грального бізнесу – це видно по стрімкому зростанню податкових надходжень від цього сегменту: з 200 млн за 2021 рік до 17,4 млрд грн у 2025 році.
Приховані інтересанти у сегменті віртуальних активів? Їм також муляє від доволі жорсткої позиції Нацбанку щодо прозорості й адекватності регулювань, які мають бути запроваджені відповідним законопроєктом, що просто зараз має бути винесений на голосування у парламенті.
Не думаю що ці атаки скоординовані, але найімовірніше вони підсилюють одна одну, і наразі центральний банк перебуває на вістрі тиску – інформаційного зокрема. Бо надто багато критично важливих функцій на ньому зав’язано. Спробуйте це заперечити.
