Без обов’язкового фінансування декарбонізації Україна може втратити промислове виробництво, – ЗМІ

Європейський Союз сформував модель енергоефективності та декарбонізації, що базується не лише на регуляторних вимогах, а й на обов’язковому фінансуванні переходу, яке вже перевищило 100 мільярдів євро.

В Україні ж відсутність масштабної та системної підтримки проєктів зі зниження викидів створює загрозу втрати промислового виробництва та інвестицій, зазначає "ЕкоПолітика".

Ситуація в Євросоюзі

У ЄС енергоефективність є обов’язковим стандартом. Країни працюють відповідно до директив EPBD та ESPR, які встановлюють суворі вимоги для будівель, обладнання й промислових підприємств. Бізнес має регулярно проходити енергоаудити та скорочувати споживання енергії. Ці вимоги підкріплені значними фінансовими ресурсами: інвестиції в модернізацію будівель у Євросоюзі за останні десять років майже подвоїлися й досягли приблизно $100 млрд.

Для цього використовуються різні європейські інструменти – Фонд модернізації, Соціальний кліматичний фонд, програми Європейського інвестиційного банку та Horizon Europe. Після початку повномасштабної війни ЄС запустив програму REPowerEU, спрямовану на прискорення утеплення будівель, встановлення теплових насосів і зменшення залежності від викопного палива. Логіка підходу проста: якщо держава висуває вимоги до модернізації, вона має забезпечити фінансову підтримку цього процесу.

Українські реалії

В Україні ситуація протилежна, зазначає видання. Попри наявність стратегічних документів і цілей до 2030–2050 років, більшість програм енергоефективності діють непослідовно або зупиняються через нестачу коштів. Державний Фонд енергоефективності та Фонд декарбонізації мають обмежені ресурси, які не відповідають масштабам потреб економіки. Основну підтримку забезпечують міжнародні донори, а не державний бюджет.

Найбільші труднощі спостерігаються в промисловості. Українські компанії стикаються з вимогами декарбонізації та дією CBAM при експорті до ЄС, але не мають доступу до грантів, компенсацій або дешевих кредитів, аналогічних європейським. Через це підприємства відкладають модернізацію або розглядають можливість перенесення виробництва за кордон.

Коментарі експертів

Голова Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської Бізнес Асоціації, директор GMK Center Станіслав Зінченко наголошує, що головною перешкодою у впровадженні декарбонізації залишається відсутність джерел фінансування. Він зазначає, що доступні інструменти міжнародної підтримки, зокрема Ukraine Facility, орієнтовані переважно на малий і середній бізнес і не покривають потреб великої промисловості, де вартість проєктів часто перевищує 1 млрд євро.

Ситуацію ускладнюють наслідки війни: зруйнована інфраструктура, нестабільність енергосистеми, брак кадрів і високі інвестиційні ризики. Інвестори також звертають увагу на регуляторну непередбачуваність і відсутність державних гарантій – чинники, які в ЄС вважаються базовою умовою для реалізації "зелених" проєктів.

Експерти попереджають, що без обов’язкового та довгострокового фінансування проєктів з декарбонізації Україна може опинитися перед ризиком, коли вуглецеві мита, зниження конкурентоспроможності та відтік інвестицій призведуть до скорочення або зупинки виробництва. У такому разі країна втратить не лише темп кліматичних змін, а й позиції у боротьбі за ринки та інвестиції.

Фахівці підкреслюють, що досягнення кліматичної нейтральності потребує не декларацій, а щоденної, системної роботи держави у партнерстві з бізнесом. Без цього стратегічні документи залишаться формальністю, а економічні втрати від затримки з фінансуванням модернізації продовжать зростати.

Як повідомлялося, посилення екологічних стандартів без доступу до грантів і державної підтримки створює загрозу деіндустріалізації та суттєвих економічних втрат для України. Про це заявив генеральний директор Центру екології та розвитку нових технологій (ЦЕРН) Владислав Антипов, коментуючи дискусію щодо запровадження механізму прикордонного вуглецевого коригування (CBAM).

Він підкреслив, що технологічне оновлення можливе лише тоді, коли для цього виділяються цільові фінансові ресурси. Без належного фінансування модернізація фактично стає вимогою, яку неможливо виконати.

Автор: Валерій Білик