Яким чином можна збільшити фінансування війни

Автор: Вадим Новіков

Для того, щоб народ усвідомив необхідність і неминучість обмеження споживання, щоб народ вклав свої заощадження в ОВДП і цінні папери Укроборонпрому і інших стратегічних компаній, народ має довіряти державі.

Тема фінансування війни останніми днями починає викликати доволі жваву дискусію, тому здається доречним додати деякі пояснення і коментарі до попередньої статті, беручи до уваги приклади з економічної історії та уникаючи упередженості, в тому числі ідеологічної. Причому варто звернути увагу не стільки на самі проблеми, скільки на їх сприйняття. При обговоренні проблеми витрат на війну ми маємо, принаймні, розглядати три її аспекти: мета, засоби, умови застосування.

Мета

Мета випливає з визначення поточної ситуації. На кінець 2023 року ми бачимо, що контрнаступ не відбувся, до Криму ми не вийшли; ворог зараз має перевагу у всьому – більшу чисельність армії, більше гармат, снарядів, літаків, дронів тощо; іноземна допомога через всяких орбанів і трампістів гальмується.

Ми не зможемо досягти паритету чисельності армії, ми можемо покладатися тільки на перевагу у кількості і якості зброї та боєприпасів, але в середині грудня 2023 року генерал Тарнавський заявив агентству Ройтерс, що українська армія вимушена знизити бойову активність через нестачу снарядів.

Очевидно, що в такій обстановці ми маємо збільшувати власні витрати на війну. Спираючись на досвід інших країн, можу визначити кількісну мету збільшення витрат - це 50-60% ВВП.

За словами міністра фінансів (на дискусії 15 грудня) Сергія Марченка, наші витрати на війну втричі менші російських і становлять зараз 40 мільярдів доларів, це без іноземною допомоги, тобто біля 25% ВВП.

Усвідомлення цієї мети приходить повільно і пізно. Воно не може прийти знизу, воно має бути донесене до народу керівництвом держави. Але ще в кінці листопада цього року наш міністр фінансів заявив, що ми даємо на оборону все, на що спроможна наша економіка.

Я тоді заперечив, що це чисто фіскальний підхід, а не макроекономічний, і навів аргументи Кейнса. І, о диво! Вже в середині грудня наш міністр фінансів як справжній кейнсіанець закликає обмежити споживання, щоб збільшити фінансування війни. Тобто наша економіка має можливість збільшити витрати на війну, але не фіскальними (точніше – не тільки фіскальними) засобами.

Це, безумовно, правильна заява, але запізніла і непереконлива. Просто заявляти, що не треба купувати айфони – це свідомо дратувати народ. Потрібні не голі заяви, а аргументи, розрахунки, історичні приклади.

Зараз наша інформаційна робота тут просто нульова. Наберіть в Google "збільшення витрат на війну" і подивіться перші 30 повідомлень: всі вони про витрати Росії і жодного про наші витрати. Що нам важливіше: витрати ворога чи витати на наші збройні сили? Суспільного усвідомлення того, що проблема фінансування нашої армії для нас незрівнянно важливіша, ніж фінансові проблеми рашистів, ще не відбулося. Я не знаю, чи є це результатом маніпуляції, чи наслідком інфантильності суспільства, залишається тільки констатувати це ненормальне явище.

Засоби

Деякі засоби збільшення видатків я розглянув в попередній статті. Якщо не враховувати добровільні пожертви народу через різні благодійні фонди, організації та заходи (ці витрати не можуть створити суттєве джерело, хоча в деяких сегментах це джерело може бути більшим за державне фінансування), то в загальному вигляді витрати на війну можна фінансувати за рахунок:

• Податків і інших надходжень до бюджету,

• Допомоги інших країн,

• Зовнішніх і внутрішніх позик.

Це прямі витрати на війну, крім того, ще є непрямі витрати - інвестиції заощаджень в виробництво зброї і всього, що потрібно для фронту. Ці інвестиції можуть бути зроблені з держбюджету, заощаджень компаній і фізичних осіб.

Податкові надходження до бюджету збільшити суттєво в рамках поточної податкової системи не здається реальним, враховуючи, що більше 7 мільйонів людей в Україні працюють нелегально, тому офіційних доходів для оподаткування не мають.

Податкові надходження можна збільшити підвищенням ставок непрямих податків (ПДВ, акцизів), що зменшить обсяг споживання. Крім того, збільшення витрат на війну з бюджету можна досягти перерозподілом податкових надходжень і зменшенням витрат на заходи, що не мають безпосереднього відношення до бойових дій, наприклад, на благоустрій міст або освіту.

Для нас великою проблемою є те, що надходження до бюджету відбуваються в гривнях, а витрати на зброю та боєприпаси ми лише в невеличкій частині можемо покрити гривнями, бо наше внутрішнє виробництв мізерне, купувати озброєння можна тільки за іноземну валюту.

Більш того, навіть якщо виробляти озброєння в Україні, майже всі компоненти, матеріали і обладнання треба купувати за долари або євро. Тому для нас особливе значення набуває платіжний баланс, а саме його величезний дефіцит в 2022 і в 2023 роках.

За 10 місяців цього року дефіцит платіжного балансу становив 24 мільярди доларів, що перекривалося тільки міжнародною допомогою в обсязі 34 мільярдів доларів. Минулого року без міжнародної допомоги у нас золотовалютні резерви були б нульовими.

Головними факторами відтоку валюти є дефіцит зовнішньої торгівлі (31 мільярд доларів за 10 місяців 2023 року) та продаж валюти населенню (більше 9 мільярдів за той же період).

Це легальні фактори, які фіксує економічна статистика. Крім того, є ще незаконний виток через "чорних експортерів" і зовнішню торгівля між афілійованими особами за трансферними цінами.

Ці незаконні фінансові потоки не враховуються у ВВП і можуть бути тільки приблизно оцінені на рівні декількох мільярдів на рік (біля 10-15 мільярдів на рік до великої війни).

Нагальною проблемою є скорочення як незаконних та і законних витоків валюти. Заходи боротьби з незаконним витоком я вже описував, вони не впливають на споживання і на інфляцію, взагалі вони стосуються дуже обмеженого кола (мабуть декількох сотень) експортерів.

Складності цих заходів в тому, що вони спрямовані проти дуже впливових і заможних осіб, які мають можливості корумпувати державний апарат і взагалі використовувати державу для особистого збагачення. Тому цей незаконний потік валюти з України існує десятиріччями і з ним ніхто ніколи не намагався боротися.

Щодо скорочення дефіциту торгового балансу, то я теж писав про це в попередній статті. Цей захід торкнеться значно ширшого кола людей, він потребує обмеження споживання мільйонів. Хоча необхідність цього заходу в умовах війни очевидна, влада досі нічого не робить, що викликає подив. Мабуть влада, що прийшла з шоу-бізнесу, покликаного розважати і веселити народ, не наважуються сказати народу про неминучість "крові, поту і сліз" під час війни.

Проти цього заходу є пара аргументів:

(1) обмеження імпорту призведе до росту цін і розквіту "чорного ринку",

(2) обмеження імпорту призведе до зменшення надходжень до бюджету (ПДВ, акцизи, мито).

Щодо першого, то треба сказати, що це неминучий наслідок будь-якої великої і довгої війни. Так, бурбон і мартіні будуть тільки на "чорному ринку" і значно дорожче, ніж нині в супермаркеті.

Щодо другого, то треба буде компенсувати зменшення надходжень підвищенням непрямих податків і мита. До слова, високі митні ставки і акцизи самі по собі є інструментом зменшення споживання імпорту.

Про валютні позики на внутрішньому ринку треба говорити наполегливо і переконливо, бо це єдиний спосіб повернути назад в державну фінансову систему валюту, яку населення триває під матрацом.

Валютні ОВДП мають продаватися населенню в мільярдних обсягах, для цього треба зменшити їх номінал хоча б до 100 доларів, а краще ще нижче, і спростити їх купівлю, зробивши їх паперовими, а не тільки електронними.

Зараз на українському ринку цінних паперів нічого не продається, крім ОВДП. Необхідно вивести на ринок корпоративні акції та облігації, перш за все державних акціонерних компаній, які відіграють стратегічну роль у війни (Укрборонпром, Укрнафта тощо).

Умови застосування, або ще раз про довіру до держави

Для того, щоб народ усвідомив необхідність і неминучість обмеження споживання, щоб народ вклав свої заощадження в ОВДП і цінні папери Укроборонпрому і інших стратегічних компаній, народ має довіряти державі. Недовіра до держави - то основна перепона для залучення додаткових ресурсів для війни.

Показовий приклад. Під час дискусії, що відбулася 15 грудня, і при яку я вже згадував, міністр фінансів Сергій Марченко заявив про необхідність обмеження споживання для фінансування війни.

Коментарі в Інтернеті до його заяви були суцільним потоком ненависті і зневаги. Коли такі самі заяви роблять люди, так чи інакше дотичні до війська або волонтерського руху, наприклад Юрій Кас’янов, реакція зовсім інша, навіть протилежна.

Найсвіжіші результати опитування про довіру державним інституціям, оприлюднені 18 грудня, як завжди, невтішні: уряду довіряють 26%, парламенту 15%, судовій системі 12%, прокуратурі 9%.

Тільки Президенту довіряє більше половини народу (62%), але це персоніфікований інститут, тому особиста харизма тут не відокремлена від державного інституту.

На цьому тлі довіра 96% народу до збройних сил виглядає феноменально. Такий майже стовідсотковий рівень довіри до війська підтверджений і в інших опитуваннях.

Чи можна конвертувати таку довіру до збройних сил у довіру до державних інституцій? У звичайній ситуації це виглядає неможливим, хіба що до влади прийде військовий диктатор, якого підтримає народ, зневірений у прогнилому і корумпованому уряді (як відбулося в 1961 році в Південній Кореї).

Але в період воєнного стану є законний варіант передачі влади військовим, бо закон передбачає створення військових адміністрацій в населених пунктах, районах та областях.

В нинішній політичній ситуації доцільно розширити цей закон і запровадити військову адміністрацію на державному рівні, яка замінить собою уряд до кінця війни.

Верховна Рада на цей час призупиняє свою діяльність, замість законів будуть діяти Декрети військової адміністрації. Президент залишиться на посаді, але з представницькими функціями - міжнародні візити, прийом акредитованих послів, видача орденів та медалей тощо.

Державна військова адміністрація (ДВА) буде користуватися довірою на рівні збройних сил, бо буде сформована збройними силами. Це не означає, що всі посади міністрів займуть генерали, міністрів генерали можуть призначити з технократів. При такому варіанті країною буде управляти уряд, а не Єрмак зі своїм офісом.

Висока довіра до державної влади дозволить їй прийняти всі необхідні заходи для збільшення фінансування воєнних дій.

Принаймні, тільки ДВА зараз зможе зупини незаконний виток валюти з України. Якщо нам вдасться досягти паритету у фінансуванні війни (іноземна допомога плюс додаткове внутрішнє фінансування), то при більш високій якості західної техніки і більш вмотивованому особовому складу, ми зможемо вийти з глухого кута, куди зайшла війна в 2023 році.

Зрозуміло, що Президент і нардепи не мають ніякого бажання передати владу військовій адміністрації, тому зі своє волі зміни в закон вони вносити не стануть. Добровільно зректися престолу ніхто не захоче, але під тиском таке відбувалося неодноразово. Єдиний шанс на зміну закону і передачу влади ДВА - широкий суспільний тиск на нинішню владу. Петиції і широка дискусія можуть вплинути не тільки на суспільну думку, а й на владу.

Передача влади військовій адміністрації потребує суспільного контролю над нею, бо загроза перетворення її в військову диктатуру цілком ймовірна. Парламентський контроль при нинішньому рівні довіри до нього неефективний. Для цього потрібні недержавні інституції, які мають високий рівень суспільної довіри.

Багато років таким інститутом була церква, але московські попи за останні пару рокі домоглися не тільки падіння довіри до їхньої конфесії, а й взагалі до церкви. Натомість безумовним лідером довіри став волонтерський рух.

В цитованому дослідженні йому довіряють 84% опитаних, а церкві тільки 38%. Найвідоміший керівник волонтерського руху – Сергій Притула, користується довірою біля 70% опитаних, жодний політик, крім Зеленського, не має подібного показника довіри.

Тому цілком природним було б поставити військову адміністрацію під контроль Всеукраїнської ради волонтерського руху. Така контрольна організація мала б, принаймні, дві функції – право вето на декрети ДВА та право погодження призначень на високі посади в державі.

Після початку великої війни політики з попередньої влади дорікали Зеленському за його небажання створити коаліційний "уряд народної довіри" або "уряд національного порятунку". Як раз з точки зору народної довіри створення такого уряду не мало би ніякого сенсу, бо всі політичні партії, що нині при владі, чи були при владі до 2020 року, не користуються довірою народу.

Створений таким чином з прихильників Зеленського, Порошенка і Тимошенко уряд був би муляжом "уряду народної довіри", і не тільки тому, що нема довіри до жодної з цих партій, а й тому, що уряд не має реальної влади в нинішній її конструкції.

В нинішніх умовах, я оцінюю передачу влади військовій адміністрації виключно позитивно, але роблю це з точки зору економічної політики. Потрібна також оцінка такого реформування влади з інших точок зору, як внутрішньої, так і міжнародної політики.

Наприклад, ДВА має найти якусь управу на прогнилу судову систему, яка ніяк не піддається реформуванню. Якщо така різнобічна оцінки буде позитивною, то суспільство має тиснути на політиків, щоб вони пішли на необхідний для порятунку країни крок.

Вадим Новіков для БізнесЦензор

Більше текстів автора