Корвет для ВМС України. Частина 3. Турецький корвет
Продовжую ділитись думками щодо замовлення будівництва або придбання корабля класу корвет для ВМС України.
У першій частині я розмірковував про питання, чи на часі нам взагалі зараз думати про корвет. У другій – про можливість добудови вітчизняного корвету проєкту 58250. Сьогодні поговоримо про альтернативу – варіант замовлення корабля в іншої країни.
Найбільш реальною альтернативою вітчизняному корвету на сьогодні виглядає закупівля турецького корвету типу Ada. Це стало можливим завдяки підписанню Меморандуму про наміри між Міністерством оборони України та Державним агентством з питань оборонної промисловості Турецької Республіки (зауважте різницю посад!) про проєкти в галузі оборонно-промислових проєктів. Документ, який було підписано в жовтні цього року, передбачає, серед іншого, започаткування та реалізацію спільних проєктів з будівництва бойових кораблів.
Отже, країна НАТО пропонує нам бойовий корабель власного виробництва, побудований (напевно) за всіма стандартами НАТО та з відповідним озброєнням – здавалося б, що може бути краще!.. Але, знову ж таки, не все так просто. І мова навіть не тільки про кошти, – їх нам доведеться десь вишукувати і при будівництві вітчизняного корвета, і при замовленні корабля іноземного виробництва. І навіть не про амбіції українських корабелів, які дивуються, як країна, яка має доволі серйозну кораблебудівну історію і кілька діючих підприємств галузі, може замовляти військові кораблі на стороні. Насправді, тут треба більш прискіпливо придивлятись і до корабля та його основних систем, і до зразків озброєння (особливо тих, що не виробляються в Туреччині), і до відповідності всього цього нашим потребам.
У більш широкому сенсі, справа полягає у виборі підходу до побудови оборони держави та забезпечення потреб власних Збройних Сил. Країни з дуже великими статками, звичайно, можуть дозволити собі закупляти за кордоном все, що потрібно для оборони держави. На жаль, це не про Україну. І не про багато інших країн, які, дбаючи про власну безпеку, намагаються витрачати гроші не тільки на закупівлю імпортного озброєння, а й на трансфер технологій, локалізацію виробництва та розвиток власного ОПК. Розвиток бойових спроможностей збройних сил та потенціалу власної промисловості Туреччини за останні 20-25 років може бути гарним прикладом відповідального підходу держави до розбудови сил оборони. Але я хочу навести інший приклад (вся інформація – з відкритих джерел).
У липні 2018 року Пакистан оголосив, що корвет типу Ada, розроблений в рамках проєкту створення Туреччиною вітчизняних бойових кораблів (MILGEM), переміг у тендері на будівництво чотирьох корветів для ВМС Пакистану. Спочатку мова йшла про побудову кораблів за типовим турецьким проєктом (перших двох у Туреччині, наступних – у Пакистані), але вже за кілька місяців почали з’являтися повідомлення про зміни у початковому проєкті. Спочатку - відмова від двох валів та газової турбіни (у підсумку – один вал та збільшення автономності корабля з 10 до15 діб), потім інформація про те, що четвертий корабель буде повністю перепроєктований і побудований у Пакистані та стане першим фрегатом (!) типу Jinnah. Трохи пізніше з’ясувалося, що всі чотири корабля мають бути побудовані як фрегати. У підсумку, відмінностей від корвету типу Ada чимало: більші розміри, інша рушійна система, 16 вертикальних пускових установок для китайських протиповітряних ракет HQ-16, пакистанські протикорабельні крилаті ракети Harba та інші. І хоча загальна вартість контракту збільшилась від 1 до 1,5 млрд доларів США, Пакистан отримав те, що було потрібно саме йому, як замовнику, а не те, що було простіше побудувати виконавцю.
До чого це я? А до того, що зараз лунають заклики, мов нам треба замовляти турецький корвет у тому вигляді, як він є, а вже потім говорити про можливе перепроєктування (з другого корпусу) із залученням продукції українських підприємств. Вище я навів приклад того, як держава-замовник може враховувати власні інтереси при закупівлі іноземного корабля у тієї самої Туреччини. Якщо Пакистану не потрібні вартісні турбіни від General Electric - не беруть. Трохи менше швидкість, але більше автономність. А якщо у нас є не менш якісні, але дешевші власні турбіни від Зоря-Машпроект, то навіщо нам іноземні?! Саме так треба вести мову і про багато іншого: від камбузного обладнання до автоматизованої системи бойового управління і протикорабельного ракетного комплексу. Крім того, не треба забувати, що озброєння інших країн, встановлене на турецькому корветі (італійська гармата, американські торпеди та комплекси ППО тощо) можуть бути недоступні для продажу Україні. А ще й про те, що нам бажано мати уніфіковані системи (зброя, технічні засоби, радіоелектронне обладнання, зв’язок) на різних кораблях і катерах, які ми маємо чи плануємо мати (катери типу Island, Mark VI, корвети, фрегат тощо).
Підсумовуючи, ще раз окреслю мою позицію, як голови підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації, щодо будівництва корвету для ВМС України:
- треба визначитись, чи потрібен нам корабель класу корвет саме зараз;
- якщо потрібен - спробувати реанімувати та добудувати проєкт 58250;
- якщо підемо шляхом замовлення будівництва за кордоном - максимально врахувати можливості вітчизняної промисловості.
Коли на кону стоять питання національної безпеки, вибору вектору розвитку вітчизняного військового флоту та кількох галузей ОПК на багато років, а також бюджетних витрат на десятки мільярдів гривень - не можна приймати рішення поспіхом чи за зачиненими дверима. У гонитві за швидкими перемогами не треба втрачати здоровий глузд та забувати про національні інтереси держави.
