Як ти?

В окопі в морозі висококваліфікований айтішник, гріється від окопові свічки. Він міг би зараз працювати в США, жити на 35 авеню, мати величезну заробітну плату.

Під обстрілами ось прямо зараз відбивається наступ. Хлопці тримаються. Хтось колись випікав хліб, хтось займався ковкою, хтось був механіком. Між обстрілами короткі смс родинам : " в мене все добре, не переживай". Хоча, яке добре, тільки що повезли 300-го. І кожен з них розуміє, що він може бути на його місці, а може й гірше.

Тріск рацій, професійний військовий в бліндажі. В нього одна проблема, як розподілити БК. Він розуміє, що від нього залежить чи повернуться хлопці, які відбивають наступ додому, або не повернуться.

В ванній на матраці з подушкою та улюбленою іграшкою спить хлопчик. Мати сидіть в телеграм каналі читаючи, що відбувається, та рахує кількість гучних обстрілів. І тільки одна думка: " хоч би дитина не прокинулась"

В дитячій мати заспокоює дітей, що це наші стріляють, витирає сльози дітей, і з великими труднощами стримує сльози. Діти, травмовані війною. Як зберегти залишки їх нервової системи, бо їм ще жити.

Робочий день, обстріл. Ти спускаєшся в бомбосховище, телефонуєш в дитячий садочок і дізнається чи спустились молодші діти в бомбосховище. А старшій дитині дзвониш і говориш йди до сусідів, бо в них подвал. Ти на постійному зізвоні з дітьми. Але, звʼязок не стабільний та пропадає. В тебе розривається серце в переживанні, що з дітьми.

Мати, що не спить вже яку ніч, бо її дитина вже багато місяців знаходиться в полоні. Вона читає затерти папірець. Це остання звістка від її дитини.

Кладовища. Безкінечна кількість прапорів, які майорять. Жовто - блаките блакитне кладовище. Він лягає біля могили і намагається заснути. Побратим. Це більше ніж рідні, це більше ніж друзі, інколи, це більше ніж родина.

Ніч, біля дітей, фотокартка з чорною стрічкою. Вона беззвучно плаче, сльози котяться по обличчю, по шиї- аби не розбудити дітей. Як їх ростити, що їм казати, чому в них більше немає батька, як самій не зʼїхати з розуму.

Нерви

Оголені канати нервової системи. Таке враження, що з проводів, по яким йде електрика, зняли ізоляцію. І були яке слово - це удар током.

Сльози, відчай, горе.

Де брати сили жити.

Де брати сили існувати.

Де брати сили ростити дітей.

І одне питання.

Якщо ти таке переживав, скажи як ти вижив.

Біль, сльози, горе, відчай, вигорання.

Як ти?

Складно?

Два роки життя в такому емоційному стані.

Інколи болить шкіра від напруги.

Коли це закінчиться?

Ніхто не знає.

Але тримайся.

Так буде назавжди.

Все закінчиться, але як, коли, і скільки прапорів зʼявиться ще на кладовищах.

Ти мене спитаєш, як жити? Я не знаю. Але я хочу спитати.

Як ти?