Ратифікація Україною Римського статуту — це шлях до відмови від західної допомоги та до поразки у війні

Про те, що Римський статут та діючий відповідно до нього Міжнародний Кримінальний Суд (МКС) не надають ні ресурсів, ані інструментів, щоб притягнути до відповідальності вище керівництво агресорів, а самий МКС є таким, в компетентності та незалежності якого є обґрунтовані сумніви , є вкрай неефективним та, головне, небезпечним для України та Українців, в першу чергу, через те, що через нього будуть мати місце спроби притягнення до відповідальності наших патріотів, в тому числі, через сателітів москви, довелося писати неодноразово, як у численних публікаціях в ЗМІ, так і у вигляді спеціальної доповіді.

Більш того, свого часу, коли відповідні законодавчі новели в черговий раз намагалися проштовхнути через Раду, а було це влітку 2021 року, тобто, незадовго до початку повномасштабного вторгнення, навіть підготував свого роду amicus curiae (аналітичний висновок) для влади щодо потенційних проблем та загроз для України з цієї теми.

В той раз, нагадаю, питання було знято з порядку денного, хоча й, м'яко кажучи, “дивним” шляхом.

Тоді вже прийнятий Радою відповідний закон, попри вимоги законодавства, не був повернутий із підписом президента чи не був їм ветований, а був їм “просто” не підписаний.

І ось днями влада знову оголосила про плани ратифікувати таки Римський статут.

Більше того, ініціатором цього був оголошений президент.

А від влади ми в черговий раз почули, що, мовляв, ратифікувати Римський статут необхідно, тому що це дозволить Україні:

1)   брати участь в Асамблеї держав-учасниць МКС і формувати політику МКС;

2)   висувати свого кандидата на посаду судді;

3)   брати участь у виборах суддів та інших виборних осіб (зокрема прокурора МКС),

4)   впливати на розробку змін до Римського статуту, що є ключовим для нас у питанні захисту наших військових,

ну і нарешті

5)   затверджувати розподіл бюджету МКС з метою забезпечення належного розслідування російських злочинів в Україні.

З приводу перших чотирьох тез можна сказати лише одне — учасницями Римського статуту МКС є 124 країни, а відповідно до положень статті 112 Римського статуту, кожна держава-учасниця має один голос.

Тому, викликає питання те, яким чином Україна, зможе впливати на прийняття рішень на Асамблеї держав-учасниць (а саме там приймаються рішення по згаданим питанням).

Стосовно ж тези щодо того, що розподіл бюджету МКС якимось чином може вплинути на забезпечення “належного розслідування російських злочинів в Україні”, то на це можна сказати наступне:

1)   відповідно до положень статті 40 Римського статуту, “судді є незалежними під час виконання своїх функцій";

2)   відповідно до положень статті 14 Римського статуту, “держава-учасниця може передати Прокурору ситуацію, в якій імовірно було вчинено один або декілька злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду”.

Тобто, передається ситуація цілком і НЕ щодо окремих злочинів та НЕ щодо тієї чи іншої сторони;

3) за більш ніж 20 років свого функціонування МКС виніс ТРИ вироки, які вступили в законну силу, витративши при цьому більше 2 мільярдів євро, а тільки на 2023 рік МКС запропонував встановити свій річний бюджет у розмірі майже 187 мільйонів євро, що означає його збільшення майже на 21 відсоток.

Тож питання — чи готова Україна до такого роду, м'яко кажучи, сумнівних, надбань та до фінансування (якого так не вистачає самій Україні) зі свого боку цього “свята марнотратства” при практично нульовій ефективності?

Але на цьому етапі навіть це — не головне.

В березні цього року президент України в інтерв'ю заявив прямим текстом, що Україна не зможе перемогти у війні проти російської агресії, якщо Сполучені Штати не надаватимуть їй допомогу.

Як відомо, Сполучені Штати не є членом МКС, адже вони в 2002 році, попередньо підписавши Римський статут, офіційно відкликали свій підпис і вказали, що не мають наміру ратифікувати Римський статут.

Більше того, в США з того самого 2002 року діє дуже важливий в даному контексті закон — “Про захист американських військовослужбовців” (American Servicemembers' Protection Act).

Так от цей закон, який неофіційно прямо називають “законом про вторгнення в Гаагу”, не тільки надає президенту США повноваження використовувати “всі необхідні та відповідні засоби” для звільнення будь-якого військового США або союзників, який затриманий або ув’язнений МКС, від його імені або на запит МКС.

Плюс, забороняє американським органам та установам влади всіх рівнів (включаючи суди та правоохоронні органи) допомагати МКС.

Головне для нас, цей закон ЗАБОРОНЯЄ надання військової допомоги з боку США державам -учасницям Римського статуту (тобто, тим, хто не просто звернувся до МКС у спеціальному порядку, як Україна в 2015 році, а тим, хто Римський статут ратифікував).

На цій підставі можливе навіть накладення санкцій.

Винятки з закону є, але вони такі, що навряд чи торкнуться України, принаймні, в найближчий перспективі.

При тому, застосування заборони на військову допомогу можливе негайно, з моменту відповідної ратифікації.

Таким чином, через ратифікацію Римського статуту наша влада має всі шанси припинити надання Україні військової допомоги з боку США.

На абсолютно законних (для США) підставах.

До речі, у цьому зв'язку обіцянка одного з кандидатів в президенти США швидко закінчити війну в Україні після приходу його до влади починає грати новими фарбами.

Адже новообраному президенту навіть нічого не треба буде робити - “завдяки” ратифікації Римського статут Україна позбавить себе американської військової допомоги власноруч.

А без цієї допомоги, нагадаю, за згаданими вище словами президента Україні, нам війну не виграти.

Більше того, практично на наступний день після оприлюднення Україною проекту закону про ратифікацію Римського статуту в Німеччині заявили через свого міністра фінансів про можливе припинення фінансової військової допомоги Україні від федерального уряду вже в наступному році.

“Дивний” збіг, чи не так?

І чи не початок це ефекту доміно?

Щодо так необхідної та і так недостатньої допомоги нам з боку інших держав. 

Щось добавити до вказаного вище важко.

Крім, можливо, того, що, відповідно до положень статті 111 Кримінального кодексу України, діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду обороноздатності, державній, економічній безпеці України, кваліфікується як державна зрада та в умовах воєнного стану карається позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.

Для тих, хто скаже, що, мовляв, народні депутати не несуть відповідальності за голосування в Раді, нагадаю історію з голосуванням в Раді за сумнозвісні Харківські угоди, та те, що в липні 2022 року Державне бюро розслідувань повідомило про підозру в державній зраді двом колишнім міністрам — юстиції та закордонних справ – Олександрові Лавриновичу і Костянтину Грищенку, які в статусі народних депутатів в 2010 році як раз і голосували за ті самі угоди.

І, до речі, строки давності за державну зраду відсутні.

ДУМАЙ-ТЕ!