Дипломатичний фронт: чому обмін військовополонених такий важливий для українського війська

Останні тижні новини рясніють сценами нелюдського поводження росіян з військовополоненими. Кожна така новина здіймає всередині українця, особливо військовослужбовця, бурю емоцій. Ми розуміємо, чому і навіщо ворог це робить. Він хоче викликати гнів українських бійців, і скористатись цим, щоб показати світу, мовляв – «дивіться, вони такі ж дикуни, як і ми», щоб розщепити Україну і наших міжнародних партнерів.

Проте як би складно не було нашим бійцям, вони керуються міжнародним гуманітарним правом і коли планують місії, і коли беруть полонених.

За декілька минулих місяців ми взяли в полон більше десятка росіян.

Частина з них здаються самі, решту хартійці захоплюють в стрілецьких боях. Всі полонені — колишні ув’язнені, декілька з них — вагнерівці зі стажем. Один з вагнерівців, зокрема, брав участь в поході Пригожина на Москву. Часто вони здаються в полон вже поранені, адже розуміють, що від своїх вони не отримають ані медичної допомоги, ані евакуації. 

На відміну від росіян, які розстрілюють українських полонених, українські воїни надають їм першу допомогу, воду, харчі, цигарки. Адже ми розуміємо, що кожен такий полонений – це можливість повернути додому українського бійця. 

На жаль, в списках військовополонених, які чекають на обмін, є і бійці Хартії. Тому ми слідкуємо за процесом обміну, і тому кожна новина про повернення українців-військовополонених – це знак для нашого війська, що політична влада - Президент, голова Офісу Президента, міністерство закордонних справ, парламент  – роблять все можливе для порятунку бійців.

Ми слідкували і за перебігом конференції "Звільнення полонених і депортованих осіб", яка пройшла наприкінці жовтня в Канаді – заходу, важливість якого складно переоцінити. Андрій Єрмак, очільник Офісу президента, запропонував країнам-партнерам узяти патронат над цивільними заручниками, знайти можливість установити з ними контакт і домогтися їх звільнення. Це дуже важливий проєкт, адже часто саме ці країни – Турція, Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія, Канада та інші сприяють звільненню заручників.

На тій же конференції у Монреалі виступала і добрий друг «Хартії» волонтерка Юлія Паєвська (Тайра), яку звільнили завдяки дипломатичним зусиллям і підтримці світової спільноти. Ми в бригаді тепло і багато спілкуємося з Юлією, бачимо її характер, мужність та стійкість, і тому дуже цінуємо, що наші політичні лідери надають можливість таким людям, як вона, бути почутими на міжнародній арені. 

Так, основне завдання воїна – це захист вітчизни зі зброєю в руках. А для підтримки бойового духу воїну важливо розуміти, що за його плечами все суспільство, що держава пам’ятає і бореться за кожного військовополоненого. Тому кожна новина про повернення з окупації військовополоненого, викраденої дитини чи родини наповнює мене і бійців Хартії новими силами для боротьби - адже ми воюємо не тільки за нашу землю, а і за наших людей.