Волонтерський фронт: викриття путінських холуїв

Це той рідкісний випадок, коли зроблена велика робота, але автор не знає, що з цим робити. До 24 лютого 2022 року я майже дописав книгу про волонтерський рух в Україні, що фінансово підтримував фонд "Відродження". Це не академічна книга. Вона складається з ряду розповідей про людей, які вважали себе волонтерами, або волонтерили просто за покликом душі, не називаючи себе волонтерами

Я був уже в передчутті свіжого видання. Аж раптом Путін почав свою безумну авантюру. І стався такий сплеск волонтерської активності, що у порівнянні з цим масштабом мої розповіді об’єктивно перетворювалися на дрібній епізоди. Тож, видання книги саме з моїм підходом втрачало сенс.

Я досі з цього приводу переживаю. Книгу, звісно, видавати не буду. Але все ж таки вирішив надрукувати найцікавіші уривки з неї.

Усвідомлюю, що у героїв книги багато що змінилося. Мої публікації зафіксували їхній стан на 24.02. 2022 року.  

Початок Тут, тут, тут,  тут і тут

Інформаційний спротив

19 червня 2019 року засоби масової інформації облетіла трагічна новина. Загинув народний депутат України, координатор групи  "Інформаційний спротив", підполковник запасу  Дмитро Тимчук.  Висувалися різні версії. Але врешті-решт кримінальне провадження було закрито через відсутність складу злочину. Його колеги схиляються до думки, що це був  не навмисне самовбивство. Бо він збирався на засідання парламентського комітету і його під будинком чекала машина.

Російські  ЗМІ оперативно відгукнулися на цю подію. Там, крім новин, з’явилися сповнені сарказму і зловтіхи  коментарі.

 "Вечерняя Москва" у день смерті Тимчука надрукувала статтю  "Революція зжерла Тимчука", де  автор стверджував, що  загиблий відносився до того типу "вояків", які обожнюють робити "тактичне селфі"  у найновіших зразках польової форми і приписують собі участь у бойових діях. Жодних доказів автор не навів. 

Схоже, що це його фантазії, адже серед фотографій профілю Тимчук на Фейсбуці лише одне фото, де він у касці і польовій формі. Він там біля пальми. Слід припустити, що це фото з Іраку, куди він  виїздив у службове відрядження.  Якщо погуглити, то серед десятків  можна знайти іще два фото, де Тимчук у касці на фоні танку. В усіх інших випадках він у цивільному.  

Далі у статті ішлося про групу "Інформаційний спротив".

"Завданням цієї дивної організації, - говорилося в газеті, -  було "поширення оперативної інформації щодо російського вторгнення на Україну". Ось так, ні більше ні менше! За минулі роки за допомогою популярного депутата-блогера Тимчука та тисяч його різностатевих клонів в соцмережах в голови простих українців було щільно вбито переконання, що їх велика держава наскрізь пронизана російськими шпигунами і донецькими диверсійними групами. Саме завдяки зусиллям Тимчука та його подільників одне тільки слово "ФСБ", вимовлене вголос в Маріуполі або Харкові, могло привести людину в похмурі бетонні каземати, звідки він якщо і виходив, то дуже нескоро і, як правило, інвалідом".

Такий сарказм  і відверта брехня з боку російської пропагандистської машини цілком зрозумілий, адже "Інформаційний спротив", де Тимчук був одним з координаторів, у перші ж дні війни самоорганізувалася і постачала правдиву інформацію про те, що робиться в Криму, а потім на Донбасі.

 

Дмитро Тимчук народився 1972 року в  російському місті Чита, де служив його батько офіцер радянської армії.  Він вважав себе українцем. 1995 року закінчив факультет військової журналістики Львівського вищого військово-політичного училища. Служив на різних посадах, пов’язаних з військовому журналісткою аж поки не вийшов на пенсію у званні підполковника.

Співкоординатор "Інформаційного простору" уродженець Стаханова (Нині Кадіївка)  полковник запасу Юрій Карін вчилися з Дмитром Тимчуком на одному курсі у  Львівському  вищому військово-політичному  училищі. Каже, що з того часу і дружили,  особливо тісні стосунки були в них  останні років десять. 

"Коли 27 лютого 2014 року стало відомо про захоплення урядових будинків у Криму, - каже Юрій Карін, -  ми з Дмитром Тимчуком  стелефонувалися і обговорили ситуацію. Також говорили  колегами з "Українського  центру дослідження проблем безпеки", де директором був той же Тимчук. Центр тепер носить його ім’я.  Ми не мали ілюзій, ми зрозуміли, що це війна.

За словами ще одного співкоординатора "Інформаційного спротиву" днині державного чиновника Олексія Копитька,   інформацію про рух  російських військ вони мали ще до того, як російські військові захопили урядові будинки в Криму 27 лютого 2014 року.  Зокрема, пересування через Керченську переправу. Олексій Копитько твердить, що в них лишалися ілюзії, що справа обмежиться лише Севастополем, де базувався ЧФ Росії. Однак, вийшло зовсім інакше. 

Співкоординатор "Інформаційного спротиву"  Олексій Копитько каже, що Дмитро Тимчук пішов на зустріч з керівництвом РНБО. Він мав пропозицію утворити про цій структурі інформаційний центр, який би давав оперативну і правдиву інформацію про те, що відбувається в Криму.   Одначе, успіху пропозиція не мала.  Тому Тимчук і колеги вирішили діяти самостійно.

"Наша  група утворилася на основі тих, хто гуртувався навколо сайту "Флот-2017", - розповідає Олексій Копитько, - 2008 року на день Севастополя з друзями були там і чули черговий виступ тодішнього мера Москви Юрія Лужкова про "город русских моряков".  У нас виникла дискусія, на підставі чого Чорноморський флот Російської Федерації перебуває на території України.

Ми зразу не змогли знайти відповідь. Народилася ідея створити сайт, присвячений цій темі і темі  Криму загалом. Добрі люди допомогли нам зробити сайт. Я став його власником.

Потім я познайомився з Дмитром Тимчуком. Він погодився стати головним редактором. 

Сайт називається "Флот-2017".  Йшлося про те, що Росія має вивести флот до 2017 року.  Саме флотським проблемам було присвячене це видання. Але  так звані Харківські угоди, підписані Віктором Януковичем,  передбачили перебування   російського флоту на території України   до 2042 року. Однак, назва залишилася попередньою, оскільки ці угоди були явною зрадою національних інтересів України.    За час від 2008 до 2014 року в нас з’явилася ціла мережа інформаторів з Криму. Тож до інформаційної війни ми підійшли підготовленими".

За словами засновників "Інформаційного спротиву", Ця  група не підпорядковувалася жодним урядовим структурам. Вона складалася з офіцерів, які недавно звільнилися в запас. Як вказував, Дмитро Тимчук у себе на Фейсбуці, спершу було три координатори  - він сам, Юрій Карін і Олександр "Хол", справжнє прізвище якого не називалося. Він також наголосив, що список інших учасників групи не надається і ніколи надаватися не буде.  Вони не отримували фінансування ні від держави, ні від західних донорських організацій.

"Роботи виявилося дуже багато, - згадує Юрій Карін,-  Я після звільнення у запас працював на  редактором програми "Джедаї" на телеканалі "2+2". Вона була присвячена життю на дорогах — дорожнім війнам, правилам дорожнього руху тощо. Спершу я хотів поєднувати, але  за місяць зрозумів, що це  неможливо. Вирішив, що захист країни важливіший. І звільнився з телебачення.

Ми в групі домовилися, що інформування відбуватиметься через Фейсбук. Дмитро Тимчук мав там свій профіль, певну кількість читачів. І він став голосом нашої групи".

2 березня 2014 року Дмитро Тимчук опублікував у Фейсбуці наступне повідомлення: "Друзі, з цього моменту я буду давати інформповідомлення по оперативну ситуацію. Деякі повідомлення йдуть по лінії МО, по іншим - я не можу розкривати джерела, але інформація достовірна з перших вуст...

...Прохання до журналістів! Використовуйте цю інформацію! Ми повинні заповнити наше інформпростір ПРАВДОЮ, а не пропагандистським маренням російських ЗМІ. Це - наша інформаційна війна! Наша зброя — правда!".

Він також повідомив, що інформація друкуватиметься на сайті"Флот-2017", а також на "След" нині не існуючому.

Наступного дня Тимчук відповів на запитання його читачів про природу групи: "Ініціативна група - це, як і я, офіцери запасу, недавно звільнилися з армії. Це означає, що у нас немає начальників, ми не отримуємо за свою роботу гроші і ні від кого не залежимо. Ми працюємо на голому ентузіазмі, і рухає нами тільки патріотизм (хто хоче покидатися лайном і спростувати - факти в студію).

Учасники групи - також офіцери, службовці сьогодні в різних відомствах".

Він додав також: "Інформація, що надходить,  перевіряється як мінімум за 2-ма непов'язаними джерелами, норма - 3 джерела. Якщо інформація вкрай резонансна, ми апелюємо до очевидців і учасників подій...За кожним повідомленням стоїть робота багатьох людей".

3 березня  Тимчук вперше  в кінці свого повідомлення згадав назву групи - "Інформаційний спротив". Вказав, що таку робочу назву вони дають своїй групі і надалі будуть її використовувати.

В кінці дня Тимчук зробив допис, який давав уяву про те, як йому працювалося: "На жаль, я не можу відповідати кожному в приват  і давати кожному коментар, хоча дуже стараюся - вибачте і зрозумійте. На отриманні і виході інформації я сиджу один. Мої соратники - на "інформаційній  передовій", а я штабний щур. По кожному слову я намагаюся знайти кількох "профільних" людей, хто може підтвердити або спростувати, плюс зараз дуже затребувані ексклюзивні коментарі - це займає купу часу. Плюс є ще робота - пенсією живий не будеш))) В загальному, не ображайтеся якщо щось не так. Я роблю, все що можу, хоча хотілося б більше.

Я благаю вас - не просіть номер картки і не пропонуйте гроші! За патріотизм і виконання боргу милостиню не дають. Я розумію ваші благі наміри, але, врешті-решт, вибачте, це образливо".

4 березня 2014 року президент Росії Владімір Путін , відповідаючи на запитання російських журналістів про те, чи блокували українські військові частини російські вояки,  сказав неправду, що це були місцеві сили самооборони.

6 березня міністр оборони Росії Сергей Шойгу назвав провокацією  опубліковані у ЗМІ фотографії російської військової техніки в Криму. Він назвав  нісенітницею опублікований  відеоролик, де військовослужбовці без розпізнавальних знаків казали, що вони з Росії.

Окупанти всіляко обмежували доступ до інформації. Автор цих рядків стикнувся з тим, що до Верховної Ради Криму допускали тільки російських журналістів. Працівники ЗМІ зазнавали фізичних атак аж до ув’язнення або жорстокого побиття. Очевидно, що це все робилося з метою якомога більше скоротити інформацію про те, що відбувається на півострові.

Діяльність  "Інформаційного спротиву" спростовувала брехню російських керманичів і їхніх засобів масової інформації. До нього зверталися не лише українські ЗМІ, але й зарубіжні. На початку березня у Тимчука була вельми обмежена кількість читачів. За місяць вона зросла до кількох десятків тисяч. Він став топовим інформатором з питань війни. В кінцевому підсумку в нього  було біля 250 тисяч читачів.

Ось лише один приклад. Публікація від 6 березня 2014 року: "Росія зробила зі своїх військових в Криму розповсюджувачів убогої пропагандистської "джинси". Так, "Інформаційному спротиву" стало відомо про неодноразові спроби підкупу представників прес-служб українських державних органів в АР Крим з метою висвітлення ситуації в "потрібному світлі". Є інформація про подібні звернення з боку телеканалів НТВ, Першого телеканалу Росії та інших.

Сума винагороди за співпрацю залежить від рівня посадової особи, до якого звертаються і від того, що саме потрібно озвучити. Є дані про пропозиції від кількох тисяч до десятків доларів США. Прізвища російських хабарників ми ретельно фіксуємо".

Того ж дня: "Після вчорашнього повідомлення групи "Інформаційний спротив" про переміщення російських кораблів в Криму, в рамках інформаційної війни російські ЗМІ спробували дискредитувати наші джерела на тій підставі, що деякі із згаданих кораблів давно відслужили свої ресурси і списані. Ми не коментували цю ситуацію, оскільки самі не розуміли цього маневру. Наше завдання - перш за все надати оперативну об'єктивну інформацію, а вже потім її аналізувати і шукати причини і наслідки процесів, що відбуваються.

Події ночі з 5 на 6 березня дали розуміння цих переміщень.

Зокрема, вночі на озері Донузлав з метою перекриття фарватеру і блокування українських кораблів, які базуються в Новоозерному, росіянами були підірвані і затоплені БПК пр. 1134Б "Очаків" (в складі ЧФ з 1973 г) та рятувальне буксирне судно "Шахтар" (в строю з 1985 г) зі складу ЧФ РФ.

На даний момент фарватер блокований. Очевидно, це було зроблено з метою не допустити відходу українських кораблів в Одесу".

Така активність не могла залишитися не поміченою Росією Російські ЗМІ досить швидко відреагували на появу цієї  медійної фігури. Юрій Карін вважає, що вони намагалися дискредитувати  Тимчука.

19 березня 2014 року на  сайті  "Российский миротворец" з’явилася стаття Артема Санникова  "Чи був Тимчук?". ("Был ли Тымчук?"). Автор прагнув довести, що такої людини реально не існує. Автор висловлював переконаність, що за цим іменем стоїть ціла група сбушників і натякав на причетність до цього НАТО.

"Якщо  ввести  його ім'я і прізвище у пошуковик (будь-який),  - пише автор "Российского миротворца", - то в результатах ви не знайдете на нього ніяких біографічних даних - тільки посилання на його акаунти в соціальних мережах і коментарі в різних українських ЗМІ. У його особистих даних на Facebook також відсутня інформація, що стосується його повсякденного життя. Фотографій цілих дві штуки. При цьому в очі впадає  і явний дисонанс: дуже маленька кількість коментарів при великій кількості репостів. Наприклад, під записом з 1400 републіковацій  можна знайти всього  з десяток (максимум) коментарів. Такі ознаки, як правило, вказують на штучну "підкручені" публікації. Відсутність же фотографій і мінімум особистої інформації взагалі змушують задуматися про "мертвий" характер аккаунта. Масла у вогонь додає і занадто велике (для однієї людини) число записів, що публікуються щодня. При цьому будь-яке значиме подія, що відбулася на Україні або в Криму, неодмінно знаходить відображення на сторінці Тимчука.

На цьому тлі багато блогерів і користувачів соціальних мереж взагалі вважають, що Дмитро Тимчук - вигадана особистість, за якою ховається ціла група кібер-СБУшників або, у найгіршому разі, Інтернет-активістів "Правого Сектора". Не варто забувати і про Талліннський Кіберцентр  НАТО, фахівці якого вже давно прибули до Києва".

Юрій Карін каже, що читати все це смішно. Туди і міфологізований російською пропагандою "Правий сектор" долучили, і навіть ціле НАТО. На перших порах кістяк складався лише з  трьох    активістів.

Тимчук критикував не лише ворогів, але і Міністерство оборони й тодішній уряд: " Українські війська хоч і не здаються,- писав він 7 березня, -  але, знову таки за нашими даними, у них бойовий дух теж не на висоті. І це зрозуміло: ніякого сценарію для них Київ не пропонує. Він навіть не натякає - що буде далі. Ми домовилися не критикувати в цих умовах українське військово-політичне керівництво, але я, як людина військова, зізнаюся: я не можу уявити, що б робив і відчував, будь на місці наших військових. Я можу зрозуміти слабкість, проблеми, постреволюційну ситуацію в країні. Але я ніколи не зрозумію зради державою своїх солдатів. Тому що це неправильно. І мені боляче від того, що Нова Україна починає свою історію з зради своєї армії. Точніше, не Україна - якраз кожен українець, кожен громадянин душею і серцем сьогодні - там, з нашими хлопцями. Але треба, щоб і українське керівництво відчуло такий же поклик".

Олексій Копитько  розповідає, що до них дійшла інформація про  те, що Тимчука мають заарештувати. "Чи то хтось не розібрався в силових структурах, - каже пан Копитько,- чи то якісь агенти Кремля, яких було  тоді хоч греблю гати в наших силових структурах, намагалися заткнути Тимчуку рота. В будь-якому випадку виникла загроза. Лише втручання тодішньої адміністрації президента розрядило ситуацію".

Юрій Карін розповідає, що у березні їх запросили на неформальну зустріч з тодішнім виконувачем обов’язки президента Олександром Турчиновим. "Були ми з Тимчуком і ще четверо військових експертів з різних організацій, - каже Юрій Карін, - ми домовилися про координацію дій. Нам видали посвідчення радників виконуючого обов’язки президента. Це, крім усього іншого, мало допомогти  нам уникнути "наїзду"".

Незабаром учасники групі "Інформаційний спротив" виявили сайт з такою самою назвою, який передруковував їхні інформації. Ні Тимчук, ні його побратими не мали до нього відношення.

8 квітня 2014 року Тимчук написав: "Друзі, терміново потрібна ваша допомога. Звертаюся в першу чергу до тих з вас, хто має юридичну освіту.

Ситуація. З початком діяльності групи "Інформаційний спротив" знайшлися хлопці, які створили сайт "Інформаційне спротив", на якому повністю дублювали повідомлення з мого ФБ.

Ми, зрозуміло, не заперечували, - до тих пір, поки ці хлопці не стали під нашу назву клянчити у людей гроші.

Наша принципова позиція полягає в тому, що ми працюємо тільки на ентузіазмі і патріотизмі - і до сьогоднішнього дня не просили і не отримували (хоча пропонували неодноразово) ні копійки грошей у кого б то не було. Але після початку "збору коштів" з народу цими панами на чолі з якимось Тарасом Любимовим, ми зажадали від них припинити їхню  діяльність.

Наші мотиви зрозумілі. Ми вважаємо  це шахрайством (а як ще назвати "збір коштів" під наше ім'я?).  Хлопці нас тупо послали, заявивши, що ми не маємо жодних прав на нашу назву, і вони будуть її  використовувати, як захочуть. Як і нашу інформацію.

Паралельно до мене стали звертатися як прості читачі, так і представники вельми серйозних структур, з проханням підтвердити, що ми ( "Інформаційне спротив") просимо і збираємо допомогу для нашої роботи.

Зрозуміло, що я всім, хто  звертаються з таким питанням вказував, що допомога збирають шахраї, які до нас не мають ніякого відношення. Ми на патріотизмі не заробляємо. Це - позиція всієї групи "ІС".

В результаті переговорів ці дітлахи змінили таки назву сайту на "InfoResist". Зрозуміло, продовжуючи "збирати допомогу". І продовжуючи використовувати практично всю інформацію нашої групи "ІС" - аж до даного моменту.

Ми вже й забули про них. Але тут сьогодні мені приходить від того ж якогось Тараса Любимова ультиматум - дати спростування мого твердження, що їх колектив - шахраї. Інакше вони подають до суду.

Я не збираюся змінювати свою думку. Але вимога вибачень від мене з боку людей (і зокрема, Любимова), які продовжують успішно заробляти на нашій роботі, мені здаються трохи неадекватними. Як думаєте?".

Власник сайту Info Resist  не подав позову на Тимчука.  На сайті вже зі зміненою назвою  ще раніше , 13 березня 2014 року, з’явилося примирливе звернення до читачів з подякою Тимчукові:

"Наш ресурс є незалежним агрегатором оперативних новин і інформації про події в окупованому російськими військами Криму. Ми підтримуємо зв'язок з великою кількістю джерел, готові співпрацювати з усіма, хто, ризикуючи власним життям і здоров'ям, видобуває достовірну інформацію про дії окупантів в Криму. Спасибі вам. Ми створили Info Resist саме для того, щоб якомога більше людей почули нас і вас. Також редакція дякує Дімі Тимчуку та групу "Інформаційне спротив" за те, що надихнули нас на створення сайту.

У нас спільний ворог і єдине зброю протидії - оперативна, об'єктивна і достовірна інформація. Давайте чинити опір разом і ми виграємо цю війну!".

Олексій Копитько каже, що їхня група  не могла збирати  публічно гроші з громадян, оскільки за них треба було б публічно звітувати. "Ми не могли собі такого дозволити, оскільки наші інформатори, яких ми час від часу підтримували фінансово, ризикували свободою і навіть життям. Тому ми не могли їх світити. Нас підтримували деякі люди фінансово, але це робилося кулуарно і вони не вимагали звітів. При тому жодних державних коштів , або коштів від західних фондів ми не отримували".

У квітні 2016 року "Інформаційний спротив" створив власний сайт. За словами Юрія Каріна, він швидко ліг під напливом відвідувачів. Тому довелося його переробляти і нормально він запрацював у травні.

У жовтні 2014 року Дмитро Тимчук був обраний народним депутатом України. Він отримав пропозицію від "Народного фронту" і йшов партійному списку під 13-м номером.

Після його обрання головним редактором сайту став побратим Тимчука Юрій Карін. "Діма не відійшов від наших справ,- розповідає пан Карін, - ми щодня стелефоновувалися і обговорювали наші справи. Після його смерті група "Інформаційний спротив" і сайт під такою ж назвою продовжує функціонувати. Це значить, що була створена якісна інституція, котра не розвалюється від відходу однієї особи. Мабуть, це найкраща спадщина від нашого товариша".

Олексій Копитько 2 березня 2021 рокуна річницю створення "Інформаційного спротиву" написав а Фейсбуці:

"Сьогодні 7 років з того моменту, від якого ми відраховуємо початок роботи групи "Інформаційне спротив"".

Як уже неодноразово говорилося, в 2014 році група ІС виникла не завдяки, а всупереч. Це була здорова реакція того самого громадянського суспільства. Прояв тієї самої громадянської позиції.

Швидкий старт групи ІС саме з Криму став можливим завдяки сайту "ФЛОТ 2017" і Центру військово-політичних досліджень. Вони виникли в далекому 2008 р. Знову ж - за підтримки небайдужих громадян і без підтримки держави (які б байки на цей рахунок не поширювалися). За що окреме спасибі людям, які кілька років підтримували сайт (в т.ч. - у важких для себе обставинах) без будь-якої публічності та без прагнення отримати якесь схвалення. Це рідкість, погодьтеся.

Ми притягували однодумців. Саме завдяки ось цій здоровій основі і своїм унікальним особистим якостям Дмитро Тимчук

в 2014 р. зібрав і став лідером колективу досить різних людей. Цей колектив дуже швидко масштабувати на Донбас і інші регіони, тому що було легко налаштувати режим "свій — чужий"".

Сирійці возили боєприпаси в окупований Крим  

Катерина Яресько, завідувачка кафедри управління соціальними  комунікаціями Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця. Вона розповідає про те, як з колегами виводили на чисту воду міжнародних шахраїв у Криму.

 

З початком війни я чимало писала на Фейсбуці про те, що відбувається, про власну волонтерську діяльність та безліч ініціатив допомоги військовим, пораненим, переселенцям, які розгорнулися в Харкові. Через свою медійну діяльність познайомилась з розслідувачами з "InformNapalm" і Центру "Миротворець", сама почала займатися розслідувальною журналістикою.

Коли поступово входиш у тему, то рано чи пізно натрапиш на золоту інформаційну жилу. 2016 року до нас дійшла інформація, це виглядало як секретна операція в феодосійському порту. Судно розвантажувалося вночі. Його розвантажували люди у військовій формі. Пірс  був оточений посиленим нарядами поліції і людей в цивільному. Освітлення спрямовувалося від пірсу, що утруднювало видимість. Прожектор на судні запалювався лише до моменту підняття вантажу, а не горів постійно, як це відбувається під час вивантаження зазвичай. Звісно, виникало питання: що це за судно? Що це за вантаж?

Ми провели це розслідування втрьох, хоч ніхто з нас не був фахівцем з моря. Але аналітичні вміння дозволили нам впоратися з новою для нас темою. Дійшли до наступного висновку:  "Аналіз габаритів вивантажених ящиків дозволяє говорити про наявність всередині боєприпасу калібром не менше 200 мм. Не зважаючи на відсутність прямих доказів, аналіз непрямих ознак вантажу дає підстави припускати, що вмістом ящиків є боєприпаси / компоненти зброї масового ураження (ЗМУ) - ймовірно, хімічної".

Крім того, ми виявили, що існує ціла сирійська родина Джохар, головою якої є Хасан Джохар. На день розслідування  Джохар оперував   судами, пов'язаними з незаконною діяльністю. Так, судна  його компанії  регулярно порушували списку санкцій законодавство ЄС, заходячи в порти окупованого Криму.

Нагадаю, що після окупації Україна оголосила, що закрила морські порти півострова: Євпаторію, Керч, Севастополь, Феодосію і Ялту . А Європейський Союз і Сполучені Штати запровадили санкції проти Росії, зокрема, обмежили економічні зв’язки з півостровом. Але на той час, коли ми звернули увагу на кримські порти, можна сказати, що там був прохідний двір. Туди ходили досить багато суден, значною частиною цих порушників був флот виявлених нами сирійсько-румунських судновласників.  Це ми виявили, коли зацікавилися цією темою.

Цей морський досвід міг би бути єдиним в нашому доробку, як і багато інших раніше, коли ми переключалися на різні теми, з яких проводили одне чи кілька розслідувань. Але стаття, яка була опублікована на сайті "InformNapalm", мала резонанс, її помітили, на нас вийшли фахівці, які розбираються в судноплавстві, і ми почали вже працювати разом. Наш проєкт SEAKRIME виходить на інформаційному порталі "Myrotvorets.News", є одним з проєктів Центру "Миротворець".

З того часу ми написали близько п’ятисот статей про порушників, які ризикують ходити в закриті порти окупованого Криму. Наші журналістські розслідування стали матеріалом для державних органів України, щоб вони могли вживати заходів - використовувати їх в провадженнях, звертатися до міжнародних партнерів з проханням про покарання, самим вживати заходів.

Нині кримські порти загнивають. Хоча публічно кримські керівники від Росії заявляють про те, що санкції не впливають, але насправді вони ухвалюють документи, котрі свідчать про протилежне. Відомо, що різко впав обсяг обробки вантажів в кримських портах, пройшло кілька хвиль скорочень, портове обладнання та флот руйнуються. Наприклад, окупаційна влада в Криму за дорученням влади сусідньої Росії розробила  Концепцію розвитку портової інфраструктури півострова до 2030 року. Цим документом передбачено переорієнтацію портів на пасажирські перевезення. Це означає, що порти не працюють для економіки.

Ми продовжуємо діяти групою. Я не буду називати кількість людей і прізвища. Оскільки ця тема є дуже болючою для Росії, то відповідно вона небезпечна для тих, хто її втілює в життя. Тому ми воліємо світитися мінімально.

 Вона викрила радника Путіна

Аля Шандра відома тим, що проаналізувала і оприлюднила аналіз  зламаної хакерами   пошти  радника президента Росії Владислава Суркова , який курирував український напрямок.  Це була дуже велика робота, на яку нелегко було наважитися. Вона мала назву "Внутрішня кухня російської гібридної війни проти України" і побачила світ у липні  2019 року. Цей факт тим більше вражає, що Аля Шандра не збиралася  ставати журналісткою, але стала нею лише за чотири роки до того - під час Майдану.

 

2014 взимку вона  шукала, де себе застосувати,  як допомогти революції. Дізналася що на Майдані шукають волонтерів із знанням іноземних мов. Вона  дитинство провела у Сполучених Штатах. Її  мама – науковець, займалася дослідження в одному з університетів США. Аля   ходила до американської школи і добре знала англійську. У неї , як і в мами,  намічалася наукова кар’єра після закінчення географічного факультету Національного університету імені Шевченка.

"З  початком Майдану я відчула, що відбувається щось грандіозне, - каже Аля Шандра, -  Вирішила не стояти осторонь від цих подій. Я не могла собі уявити життя в Україні у випадку програшу Майдану. І поринула в це з головою.

Раніше, коли я була у США під час грантового проекту, зайшла в гості до старих знайомих. Мене наша приятелька американка запитала: "Чому ви постійно їздите сюди? Чому ви робите тут робите такі проекти, а не у себе вдома?". Це було за рік до Майдану Я почала думати чому так справді? Чому, щоб зробити щось вартісне, треба їхати на Захід? Чому в Україні таке життя, яке залишало бажати кращого? А в інших країн виходить зовсім інакше.  Чому там можливо реалізуватися, а  в нас з цим проблеми? Усвідомила, що Україна потребує змін. Майдан давав шанс на такі зміни."

Аля  часто ночувала у Будинку профспілок. Там була  команда  перекладачів, десь із двадцяти країн,  яка  онлайн допомагала перекладати інформацію про Майдан різними мовами.

"Я під час Майдану вперше зрозуміла,- каже Аля Шандра, -  який вплив має російська дезінформація. Одна близька мені людина з Данії відмовилася прилетіти до Києва, хоча вже купила квиток. Вона його здала. Бо вона в "The Guardian" прочитала, що в Києві бунтують нацисти радикали, антисеміти та інші нісенітниці.

Аля  мріяла по закінченні Майдану   залізти  у гори на два тижні і там відпочити. Але в гори вона не залізла, оскільки після Майдану почалася війна.

"У мене був вибір, коли почалися війна , - згадує Аля, -  Мені хотілося поїхати на схід, взяти участь у війні там. Або продовжувати інформаційну війну. Я вибрала залишитися в Києві, бо думала, що буду кориснішою на інформаційному фронті. Адже на війні я нічого не знала, не вміла. А в інформаційних справах я вже чомусь навчилася".

Восени  2016 року волонтерська організація "Кіберальянс" оприлюднила  зламану пошту Владислава Суркова, Там був 1 гігабайт даних.

"Мене тоді здивувало, що наші ЗМІ обмежилися лише найгучнішими моментами, - каже Аля Шандра, -  Але ж ці документи дають значно глибше уявлення про сутність російської загарбницької політики".

Коли автор цих рядків 11 грудня 2021 року у Фейсбуці згадав про роботу Алі Шндри з поштою Суркова, колишня журналістка "Української правди" , а нині "Babel" Оксана Коваленко висловила сумнів і справжності пошти. "Це може бути просто якісна підробка, - написала вона в коментарях, -  Експертизи потрібні в тому числі технічні. Я читала переписку,  але ми відмовились про неї писати, бо не були на 100  (відсотків — Ю.Л.)  впевнені, що вона правдива. Це як анонімні телеграм-канали із аудіозаписами голосів, схожих на когось".

Аля Шандра  пояснила колезі: "Є багато критеріїв, за якими визначили правдивість. Електронні підписи листів, величезний масив даних, який неможливо підробити чисто фізично, унікальні фото та відео з подій, події описані в листах справді були,  підтвердження факту переписки з боку тих, з ким переписувалися. Більше в самому звіті".

Незабаром після оприлюднення пошти Суркова Аля Шандра  з колегою Ланою Макаренко були в Одесі на журналістському семінарі. Одна викладачка була  із "The Guardian".

"Я їй розповіла про злам пошти, сказала, що непогано було б аналіз зробити, - каже Аля Шандра, . Вона з’їхала з теми, сказавши, що неможливо визначити правдивість цих матеріалів. Але перевірити насправді було досить просто: звірити пропозиції від Суркова із реальністю. Видно було, що його пропозиції втілюються в життя".

Трохи раніше на Алю  вийшов   нинішній член британського парламенту Роберт Сілі, а на той час колишній журналіст "The Guardian", який став науковцем. Він писав дисертацію і запросив її  на інтерв’ю.

"Я після семінару в Одесі запропонувала йому зайнятися поштою Суркова, - згадує Аля,  Він погодився. Ми з ним ґрунтовно попрацювали. Це була суто волонтерська робота. Той випадок, коли працювали тому, що не могли не працювати. Робота тривала понад рік. Коли закінчували, то стався третій злам пошти Суркова і довелося переробляти вже з врахуванням нових фактів".

Якщо стисло формулювати, суть роботи полягала в наступному:.

Гібридна війна Росії проти України - це результат кропіткої, щоденної, добре спланованої роботи російської влади. Для її виконання ключовими є наявність двох категорії людей: умовної "піхоти" – українці, які готові допомагати Кремлю за гроші, і "польових командирів" – люди, які горять ідеями "руского міра" та самі можуть розробляти плани та координувати роботу. Особливо важливою є друга категорія людей.

- Суть гібридної війни – у створенні віртуальної реальності не стільки за допомогою медіа, але за допомогою активних дій – сфальшованих громадських рухів, підкуплених політиків, проплачених активістів, які створюють потрібну картинку.

- Росія шукала різні способи просувати свій порядок денний  в українське медіа поле. Власне, без корумпованості українських медіа вплив Росії був би значно обмеженішим, оскільки його зусилля би не отримували освітлення.

- Офіс Суркова координував багато проектів одночасно, які включили в себе внесення змін до української конституції в рамках "Мінська-2", кампанія в східноукраїнських заводах по відновленню економічних зв’язків з Росією, проект по створенню альтернативного центру влади в Бесарабії (під кураторством агента КДБ Трансністрії), графіті-кампанії по промоції "Новоросії" в Одесі, дрібне лобіювання за окремих місцевих політиків, підтримка виборчої кампанії комуністки Алли  Александровської в Харкові, кампанія по федералізації регіонів, кураторство Донбасом, просто дрібні протести, створення підкуплених депутатських груп для лобіювання інтересів Кремля. Бажаючі можуть знайти згадану роботу в інтернеті. Вона складає 79 сторінок.

"Коли ми опублікували це в Україні, то наші ЗМІ просто не звернули на це увагу, - згадує Аля Шандра, - Розголос роботі надало те, що вона була опублікована в британському журналі RUSI. Деякі публікації були зроблені в британських ЗМІ, які посилалися на Боба Сілі.

Це спричинило вибух в українських ЗМІ також, адже "британські вчені" встановили. Іронія в тому, що просто добра українська робота не отримала би такого резонансу".

Ще одне вагоме розслідування стосувалося німецької фірми  "Siemens", яка 2017 року на порушення міжнародних санкцій виконала замовлення Росії -  постачала турбіни до окупованого Криму. Фірма вдавала, що не знала про те, що турбіни підуть до Криму. Розслідування Алі Шандри і її чоловіка Тобіаса  Ваймановена  довело: фірма знала, що турбіни ідуть до Криму. Розслідування було чи не такого ж обсягу, як пошта Суркова, воно містило чимало скрінів документів та інших доказів. Воно було опубліковано 24 липня 2017 року на сайті "Euromaidan Press".  Коли цією справою зайнялася німецька прокуратура, автори  відправили туди свої матеріали.

Німецька Партія зелених  5 вересня 2017 року надіслала до Бундестагу  запит  стосовно турбін "Siemens"  в Криму.

Аля Шандра каже, що розслідування німецької прокуратури нічим не закінчилося, вона припускає, що свою роль зіграли політичні мотиви.

Тим не менше, тема звучить у ЗМІ. На Алю вийшла данська радіокомпанія і зробила матеріал стосовно інших дій тієї ж фірми,  тією ж фірмою, яка встановила насоси Siemens-Grundfos. Данські журналісти посилалися на статтю Алі і Тобіаса.

"Euromaidan Press", в якому працювала Аля, спершу був суто перекладацьким проектом.  Учасники  перекладали іноземними мовами статі з українських ЗМІ. Проблема полягала тому, щоб донести західному читачеві інформацію зрозумілим для нього способом. Аля і її колеги вчилися це робити.

"Ми  вийшли з аматорства, - каже вона,  і стали професіоналами. Ми не лише говорили зрозумілою мовою для іноземців, але й залучали їх, встановлювали контакти, вчилися використовувати їхній інтерес на нашу користь.

Постійно наші матеріали в різноманітних аналітичних  звітах, наукових статтях.

Нині Аля очолює проект  "Euromaidan Press". Сторінка його у Фейсбуці має майже 90 тисяч підписників, що  для України є непоганим показником. Крім того, він має свій сайт.

Посилання на матеріали проекту регулярно трапляються у міжнародних звітах  і дослідженнях.

Волонтерська робота після Майдану  тривала півтора року.   Аля Шандра вважає, що їхній проект визрів і зміцнів  завдяки волонтерам з різних країн світу, які редагували або перекладали.

З самого початку з у команді прцює Христина Шрайбі,  1947 року народження, дівоче прізвище Еліяшевська

Вона Дочка українських емігратів до Канади. Батько і мати були причетні до повстанського руху під час Другої світової війни.  Нині пенсіонерка. Раніше викладала англійську і французьку мови. Після закінчення бакалавра ту в Університеті Торонто ,  навчався в аспірантурі у Франції... і залишилася там, вийшла заміж. . Потім, вийшовши на пенсію, живе то у Франції, то в Україні.

Приєдналася до Фейсбуку десять років тому. Писала англійською мовою про Україну. Коли почався Майдан,  Христина Шрайбі жила у Львові.  Писала про львівський Майдан. У січні 2014 року до неї у месенджер  написала Аля Шандра з пропозицією перекладати на волонтерських засадах  для "Euromaidan Press".

Вона  і раніше була волонтеркою. У Франції разом з іншою українкою 1990 року заснували волонтерський проект "Привіт дітям Чорнобиля". До 2010 року вони привозили дітей з України до Франції для відпочинку і розвитку.

"Я погодилася зразу, - каже Христина Шрайбі, - Хоч я виросла за кордоном, але батьки мене виховали патріотичною українкою. Справи України мене завжди цікавили. Я переживала за них".

Відтоді вона продовжує співпрацю з проектом Алі Шандри. Каже, що робить це охоче. Хоча багато з тих, хто був при початках, відійшли — втомилися.

У себе на сторінці у ФБ вона розповідає англійською мовою про загиблих захисників України. Вона вважає, що треба світу нагадувати, що проти України ведеться війна.

Уродженець Великобританії, який мешкає у Швейцарії останні 20 років, приєднався до проекту з політичних переконань. Його обурило свавілля української влади щодо протестувальників на Майдані.

Викладач іноземних мов Майкл Гарруд каже, що років у 13 чи 14

він  прочитав книгу під назвою "Меч і печаль", у якій розповідалося про використання голоду для придушення опору абсолютистському правлінню Сталіна.

- Щось швейцарське всередині мене прокинулося: дуже просте питання легітимності керівної влади, яка вказує людям, як їм жити, іншими словами, питання розподілу влади між правителями та керованими. У британській історії є подібні проблеми: місцеві жителі гарних районів живуть у державному житлі на окраїні, тоді як багатії з Лондона володіють першокласними будинками в селах. Усе це просто неможливо уявити у Швейцарії, де народ є сувереном, а уряд його представниками.

Маючи такий світогляд, він був дуже розчарований поразкою чеченців у боротьбі з Московською свавільною владою. Він зауважив, що Путін побудував  свою репутацію царя на чеченських  кістках -  це був  найбільш гнітючий  результат цієї війни.

У 2013 році він дізнався, що український президент Віктор Янукович "припинив свій роман з Євросоюзом", що викликало протести українців. Наступні події викликали в нього ейфорію від перемоги і депресію від злочинів і війни, яка почалася.

- Якось  польський знайомий  розповів мені про новинну організацію в Києві, якій потрібні редактори для перевірки статей англійською мовою, написаних українськими журналістами. Моя рідна англійська вважалася найкращим внеском у боротьбу, тож оскільки я вже був знайомий із перекладом на волонтерських засадах і запропонував головному редактору інформаційного агентства свою лінгвістичну допомогу.

Є редактори,  які пізніше підключилися.

Після 2015 року  Аля з колегами  отримували чотири гранти від фонду "Відродження". "Проблема в тому, що західні грантодавці орієнтовані на розвиток внутрішніх ЗМІ, - каже вона -  А наш проект це свого роду іномовлення. Тим не менше, нам вдавалося переконувати донорів".

Втім проект живе  не лише за рахунок грантів.  В 2020 році, стверджує  Аля Шандра, вони  утримували редакцію із чотирьох з половиною осіб за рахунок  читачів, які  жертвували чималі сумі. "Така підтримка свідчила, - каже вона,  що ми їм на стільки цікаві, що вони готові платити за нашу роботу".

У кінці лютого 2022 року біля однієї зі львівських шкіл охоронець підійшов до вагітної  жінки, яка розмовляла англійською телефоном. Він почав вимагати від неї пояснити, хто вона така і що тут робить. Вона відходила від нього і продовжувала говорити. Це була Аля Шандра, яка розповідала для дуже популярного американського  каналу  MSNBC про те, що відбувається в країні.

У школі знаходилося бомбосховище і Аля прямувала туди через повітряну тривогу. І саме в цей час їй зателефонували із США. Охоронець школи вирішив виявити пильність. Пізніше до неї підходили вчителі і погрожували викликати поліцію. Аля Шандра мусила доводити, що вона журналістка.

До Львова вона разом з чоловіком і дитиною переїхала після 24.02. 2022., коли на Київ почали падати ракети, а на околицях ішли бої. В цей час  до неї регулярно почали телефонувати з іноземних засобів масової інформації і вона по кілька разів на день давала інтерв’ю. Само собою, сайт продовжував працювати.

20 квітня Аля народила сина. Для цієї справи вони з чоловіком виїхали до Німеччини.

"Я народила о другій ночі, - згадує Аля, - а о восьмій вже проводила щоденну планірку. Трохи пізніше мені почали телефонувати якісь іноземні журналісти і я їм, лежачи в ліжку, давала інтерв’ю. Спілкувалися з іноземними ЗМІ й інші наші співробітники. На початках наш головний меседж був — дайте нам більше зброї, бо, здолавши Україну, Путін піде далі.

Якщо раніше ми писали про реформи в Україні, - продовжує Аля Шандра,  корупцію тощо, то нині ми пишемо про війну. Ми перетворилися значною мірою на новинне агентство — одне з головних джерел для іноземців про Україну.".

За час з 24 лютого читачів твіттера сайту збільшилося 20 тисяч до 285-ти. Таке саме відбулося із відвідувачами самого сайту.

"Коли закінчиться війна, - каже Аля Шандра, - настане час для відбудови України, покарання російських злочинців та засудження ідеології 'руського міру'. В цей час голос України буде особливо важливим".