"РеZня в Буче. Можем поVторить", - фирма из США продает футболки и худи с рашистской надписью. СКРИНШОТ
Американская фирма добавила в ассортимент футболок и худи одежду с надписью "РеZня в Буче. Можем поVторить". Украинцы обрушили ее рейтинг на Google-картах.
Продавать эту одежду взялась фирма [email protected], сообщает Цензор.НЕТ.
На сайте указано, что предприятие находится в Кливленде, штат Техас. Оно производит, продает онлайн и отправляет по всему миру футболки и худи с разнообразными надписями. Среди разделов на главной странице его сайта – футболки ко Дню святого Валентина и святого Патрика, Международному женскому дню, Рождеству, Хелловину и тд.
Одежда с надписью "РеZня в Буче. Можем поVторить" появилась на сайте около недели назад. Первый отзыв о продукте датирован 12 апреля. Мужская футболка стоит $22,99, женская – $23,99, худи – $42,99.
Когда информация об этих футболках попала в соцсети, украинцы обвалили рейтинг фирмы на Google-картах. Сейчас он составляет 1,1 из возможных 5 баллов.
Оставить свой отзыв на продукцию фирмы на Google-картах можно по этой ссылке.
святамасЬмога марта, здогадайтесь, хто власник цієї контори.треба зробити їм "бізнес" від імені постраждалих бучанців через суд
стаття в КК США думаю знайдеться і не одна :
- пропаганда військових злочинів
- наруга над памяттю близьких (бучанців) і т.д.
Розташований на хостингу в Канаді
в Штатах думаю знайдеться адвокат, який за позовом постраждалих бучанців випотрошить цю т.зв. фірму до останнього цента
гарний адвокат зачинить цей "бізнес" через бабки, ще й в борги залізуть
з путінською пикою.
Або прийняте рішення на рівні держави про геноцид українців,що малойвірно
Трохи почитала експертів, наших і ненаших, щоб зрозуміти, що означає знищення "ґвардєйского ракєтного крєйсєра", який "гордость русского флота" і "аналоговнєт". Пишуть, що востаннє Росія втрачала флагман флоту - 117 рр. тому, в битві при Цусімі (ноу коментс!). І що втрата "Москви" ставить під удар всю наступну, «південну» фазу путінської «спецоперації», бо там ніби мали важливу роль грати морські десанти, а тепер нема чим їх прикривати. Тобто, схоже на те, що вчора в війні таки відбувся нарешті довгожданий перелом: Росія отримала дуже важке поранення, а ми - крутезну тактичну перемогу.
Ну а про морально-символічне значення цієї «збитої скрєпи» нема що й казати: міф Росії як «великої морської держави» якщо й не цілком пішов на дно, то забулькав дуже голосно… Слава ЗСУ, спасибі Нептуну і всім морським богам, і всім героям, живим і мертвим (всі ж в курсі, що на острові Зміїному була могила Ахілла? Я сама довідалась недавно, коли Романа Грибова звільнили, - і зацінила культурологічну інтуїцію тих європейців, котрі порівнювали його відповідь «рускому кораблю» з Molon labe царя Леоніда: «наш, наш Палладіон, сюди, герої!» - як волав Агамемнон у Лесі Українки…)
І тільки один момент мені дибить шерсть на загривку - це коли західні аналітики дивуються, що от, мовляв, до чого докотилася Росія - втратила флагман флоту у війні з країною, яка взагалі флоту не має! І наші послушно їм підтакують: еге ж, отакі ми, гречкосії, куди нам до флоту, а бачте, як ловко впоралися…
Є тут глибоко закладене культурне непорозуміння, котре, парадоксальним чином, досі було нам на руку: ми звикли прибіднятися, росіяни, навпаки - по-бандитському блефувати («тут мне карта и поперла!»), і кожна сторона проектує себе на іншого. Логіка українська: росіяни хвастають - це, мабуть, вони ще ж і прибідняються, то скільки ж там іще в шухлядах-коморах-резервах має бути заховано! Логіка російська: х@хли бідкаються - то наскільки ж у них все має бути ЩЕ гірше, шапкамі забросаєм!.. А противника, зрозуміло, краще переоцінити, ніж навпаки.
Але що працює у війні з колишнім колонізатором, те не працює (ба навіть шкодить!) у діалозі з Заходом.
Не треба повторювати за ними їхніх про нас стереотипів: вони так само погано нас знають, як і росіяни. Не треба прибіднятися, а у випадку з флотом і поготів не маємо права цього робити - маємо голосно казати, що це не хто, як ми, українці (спільно з німцями, правда)) зробили, 200 з гаком рр. тому, Московію - морською державою! Хто не в темі - гаряче рекомендую видану за рік перед війною (якось напрочуд багато вчасних книжок у нас перед війною встигло вийти!) док. повість Антона Санченка «Круз та Лис» - про першу російську (мабуть, краще в лапках - «російську») довколасвітню подорож під орудою остзейського німця Крузенштерна і нашого ніжинського, з козацької старшини поповича Юрія Лисянського. Весь історичний контекст там якраз про те, як наші козаченьки вчили в Петербурзі мckалів морської справи, писали їм Морський устав (Прокопович) та підручники з навігації (Гамалія), - і як імперія тих х@хлацьких отців-фундаторів «русского флота» (тих, кого ТГШ згодом скептично обізвав «дядьки отечества чужого»), от хоч би й того-таки Лисянського, банально поприховувала та позаписували в русскіє, тобто змародерила, як планшети й телевізори з підкиївських сіл…
(Книжка має бути в Книгарні Є і на Якабу, вони працюють).
Так що - ні, це не Росія докотилась до того, що «якась там» Україна їй флагман флоту затопила.
Це продовження того самого «ми вас хрестили, ми вас і відспіваємо»: тепер - на морі.
І за Севастопіль, qrwa, ви нам «іщо отвєтітє».
Слава Україні.
https://www.facebook.com/oksana.zabuzhko?ref=stream
Там зараз грунтовно стоїть питання, що Ахілл був чужинцем, а не греком.
Привикай до пляшки, гнидо, в майбутньому знадобиться.
А можно прямо позвонить Байдену.
На першому кадрі - волонтер, який допомагає ексгумувати десятки тіл із братської могили у Бучі. Весь жах побаченого - на його обличчі.
На другій фотографії - футболки, які продають у московії, з написом "РеZня в Бучі. Можемо повторити".
Это же просто бизнес
Якась фейкова назва, це мабуть віртуальний бізнес, який існує тільки в Google Business.
С ними вести диалог бесполезно, это не люди.
І все ж, читаючи в стрічці десятки чи не сотні запитань в нікуди «як вони так могли», напишу: могли. Це було цілком собі передбачувано. Це наша проблема - нездатність памятати. Інколи вона видається нам чеснотою, ми думаємо, що це - зданість прощати. Тільки це - не прощення. Це ахіллесова пята нашого народу, понад 300-літній стокгольмський синдром, який щоразу змушує нас забувати усе зло, закривати очі у вірі, що так його не існує.
Ми забуваємо.
Ми злимось на тих, хто памятає і часто принижуємо їх у своїй злості.
1708 рік - московити вирізали абсолютно всіх жителів міста Батурин, включно з дітьми, 10-15 тисяч жертв за один день. Просто тому, що місто були столицею Мазепи.
Лютий 1918 року, війська під командуванням Муравйова взяли Київ і масово винищують його населення. Понад 5-10 тисяч загиблих. «Дума запросила перемирие, в ответ я приказал душить их газами».
Січень 1919. Червона армія Щорса під Києвом. Директорія здає столицю без бою, урочисто впускає Щорса. Щорс - комендант Києва. Попри це, Щорс занурює місто в хаос та насилля. Доходить до того, що з посади коменданта Києва його вже у лютому знімають самі ж більшовики, щоб зупинити безчинства в місті. Потім самі ж більшовики застрілять Щорса. А ми поставимо йому памятник в Києві, який щосили будемо захищати від декомунізаціі. Хоча це те ж саме, якби в Києві стояв памятник міхаілу «гіві» толстих, наприклад.
1920-ті - масові репресії проти українського села.
1932-1933 - Голодомор, про який ми почнемо по-справжньому згадувати лише з президентством Ющенка. При цьому, про нього та його винуватців більше воліють памятати люди на заході країни, де голодомору не було, ніж нащадки тих, хто його пережив. Але рефлекси та ритуали щодо шанобливого ставлення до хліба лишаться надовго.
1937 - Розстріляне відродження. Коли Голодомор був винищенням українського села, колиски українського народу, 1937 - винищення української культури, після якого ми надовго втратили міську культуру, а самі міста русифікувалися. Саме тому ви тепер говорите російською і кажете «ето наш родной язик тоже, ми нє аддадім єго расії». Хоча як ви можете не віддати те, що вам і так не належить? За деякими даними, переслідувань зазнали близько 30 тисяч осіб. Знищено цілі галузі та мистецькі течії. В тому числі, через безпосереднє знищення людей. А потім ви скажете «в украінской літєратурє нєт нічєго інтєрєсного, сплошноє нитьйо».
Червень 1941, Львів. Росіяни, панічно втікаючи від армії гітлера, розстрілюють близько тисячі людей, що утримувались в тюрмі на Лонцького. Німці виносять тіла загиблих, містяни їх оплакують. Після цього ви скажете «прєдатєлі, как оні посмєлі воєвать протів рускіх в дівізії Галічіна?».
Далі - ГУЛАГ та повішений Івасюк. Але натомість ви напишите на стіні київського будинку «цой жив!».
1995 рік. Грозний. Вщент розбомблене місто. Росіянами вбито близько 35000 мирних жителів, із них близько 5000 - діти.
11 грудня 1999 року росіяни виставляють УСІМ мешканцям Грозного ультиматум покинути місто, інакше вони вважатимуться терористами та будуть знищені. Станом на 23 грудня 2001 року на території Чечні діє понад 800 фільтраційних таборів/пунктів.
2014 рік. Україна. Ми масово відвідуємо концерти російських артистів, репостимо дудя, селфимось на Червоній площі, працюємо в компанії артємія лєбєдєва, співаємо на корпоративах газпрому, вважаємо російських журналістів професійніше українських, в містах ми зневажаємо українську мову, ми поводимось так, наче росіяни нам брати, а вони називають нас потєшнимі хохлами, бо росіяни мають хорошу память.
2022 рік. Буча. Давайте не забудемо хоча б її.
Примітка: усі «ми» та «ви» в цьому тексті, звісно ж, не стосуються тебе, дорогий читачу, ти не такий, ти хороший, а це все просто художній прийом.
https://t-shirtat.com/