Агент ГРУ из Очакова - бывший командующий 73 морским центром ССО Эдуард Шевченко, - СМИ. ФОТО
Российским агентом, которого Служба безопасности Украины задержала в Очакове Николаевской области, оказался Эдуард Шевченко – бывший начальник 73 морского центра специальных операций.
Об этом "Бабелю" сообщили источники в правоохранительных органах, передает Цензор.НЕТ.
Как отмечается, Шевченко прошел бои за Славянск, Краматорск, Лисичанск и Дебальцево, рыцарь орденов Богдана Хмельницкого II и III ступеней, полный кавалер ордена "За мужество".
В мае 2017 года военно-врачебная комиссия диагностировала у Эдуарда Шевченко посттравматический синдром в результате службы в зоне боевых действий на востоке и сочла его ограниченно пригодным. На основании этих выводов Шевченко вывели из 73 центра и перевели "в распоряжение Генштаба". Шевченко не согласился с таким решением и подал иск в административный суд. 7 сентября 2017 года суд признал действия военного руководства противоправными и обязал направить Шевченко на повторное прохождение комиссии.
В 2018 году Одесский апелляционный административный суд отменил постановление Очаковского горрайонного суда Николаевской области – и офицер продолжил военную службу в составе Военно-морских сил Вооруженных сил Украины.
Та шо там говорити. Друга особа в ГРУ Алексєєв, з с.Вінницької області, а перший зам Герасима, головний планувальник війни в Україні - уроженець Миколаїва(це він навчався разом з Хомчаком та Сирським). А головний спец по Україні з ФСБ уроженець Хмельницької області.
Після того, як Богдан Сташинський "перешел на сторону врага" КГБ настрополило агентуру про його місцеперебування. І шо, таки піймали агента КГБ Фельфе, посадовця БНД. І виявилось, що він з СС, списали по хворобі і він в 1943 році перейшов до Шеленберга спочатку водієм а потім оперативником. А в 1948 році його підібрало КГБ і направили в БНД шпигувати. Німець, давав клятву на вірність а працював на СРСР. Так і цей шайтан.
я так розумію що він на Майському був, а там відбір дай Боже
Я його знав особисто і можу сказати, що він ніколи не був українцем. Він приїхав в Україну з Росії зі своїми батьками ватниками, коли він був школярeм. Українську культуру, історію та мову він завжди вважав другосортною в порівнянні з усім російським. Все що він хотів це якнайшвидше закінчити школу і поїхати поступати до військового училища в Росії. Що він і зробив у 1995 році. З 1995 по 1999 рік він навчався у "Тихоокеанском высшем военно-морском училище имени С. О. Макарова". Де він навчався на офіцера підводника. Потім декілька років служби у російській армії де він дослужився до звання капітан першого рангу. Приблизно у 2004 році він вдруге переїжджає в Україну та поселяється в Очакові. Тепер ми розумієм чому саме в Очаків. В Очакові знаходився 73-й морський центр спеціальних операцій Головного управління розвідки України, військово-морська база, і зовсім поруч декілька суднобудівних та судноремонтних заводів. У тому числі заводи, що працювали з ВМС України. Конструкторські бюро і таке інше. Після окупації Криму Очаков стає головною базою ВМС України.
Эдік народився на камчатці в селищі "Рыбачий/Вилючинск (пункт базирования атомных подводных лодок)" де його батько служив офіцером на одному з таких підводних човнів. Народився він у 1977 році і йому зовсім не 55 років, як пишуть деякі журналісти. Виглядати він звісно як старе лайно.
У другій половині 80-х його батько виходить на пенсію та перевозить свою родину до міста Херсон. B селі Козачі Лагері, в Олешківській міській громаді Херсонського району Херсонської області на той час жив а може і зараз живе брат батька Эдікa.
Мати Эдікa при народженні Баранова родом з Курської чи Орловської області. Точно не пам'ятаю. До України взагалі жодного відношення не мала. Як Эдік сам про неї казав її сім'я до революції належала до заможної купецької. Він дуже цим пишався що він походить не з лайна, а з панів.
Навчався він у Херсонській 41 школі. Вчився на четвірки і зірок з неба не хапав. Від вивчення української мови та літератури він був звільнений, оскільки тоді були правила, якщо ти народився в одній республіці, а потім переїхав до іншої республіки, то ти міг попросити звільнити тебе від вивчення корінної мови в школі. Чим він і скористався. Подивіться будь-яке інтерв'ю Эдіка. Він дає їх усі російською, оскільки українською він і двох слів зв'язати не може.
Во дворі, на вулиці до нього спочатку ставилися як до білої ворони. Эдік був диким. Нічого окрім камчатки, сопок, вулканів він не бачив. Все питав у пацанів во дворі, коли ви ходите на полювання. Чи вмієте ви їздити на лижах? Особливо він був здивований м'якою та теплою погодою в Україні та налічієм овочів та фруктів. Наявністю моря та річки в яких можна купатися, а не тільки дивитися як на Тихий oкеан. Навіть просто саме місто Херсон йому подобалось більше ніж гавнодрючинськ "Рибачий". Бо тут було місто, якась цивілізація якої він раніше не бачив.
І хоча в Херсоні здебільшого всі розмовляли російською, але іноді у фрази вставляли українські слова. Эдіку це не подобалось. Він на початку намагався поправляти пацанів во дворі. Намагався пояснити, що в Україні розмовляють російською. Що немає ніяких українців, що це просто так територія називається. Кожне почуте українське слово во дворі він намагався перекласти російською. Примовляючи: "А у нас на камчатке так говорят". Намагався пацанів присоромити. Мовляв, що ви по-селянськи розмовляєте. Однак пацани йому во дворі пояснили, що ти Эдік приїхав до нас у Херсон, а не ми до тебе на камчатку.
Зрештою, він з цим змирився і почав прислухатися як у Херсоні розмовляють та став копіювати. Згодом пацани во дворі стали забувати що Эдік з камчатки і стали сприймати його як свого. Він уже не здавався таким диким. Але я розумію що Україну він любити не став просто став обережнішим.
Ще я хочу додати що Эдік у школі та на вулиці поводився як боягуз. Конфліктних ситуацій постійно намагався уникнути. Він потім почав ходити на бокс що б не здаватися зовсім слабким. Однак на вулиці його сприймали лише лохом. Авторитету він не мав. Іноді він намагався перекричати свого оппонента грізним тоном, намагаючись його залякати. Я не пам'ятаю жодного разу, щоб це йому допомогло на вулиці або в школі. Тому я особисто не вірю в ті подвиги геракла, які він нібито робив у зоні АТО.
Наші журналісти іноді писали про справжніх героїв АТО. А інколи їх просто ліпили на рівному місці. Бутусов про це знає. В одному із своїх інтерв'ю він сам у цьому зізнався.
Наскільки я знаю, Эдік не вчився в Чорноморському вищому військово-морському училищі ім. Нахімова, м. Севастополь. Та і навіщо йому було там ще рік вчитися після того як він вже закінчив ТОВВМУ у 1999 році. Також він не служив в українській піхоті в 2000-х роках.
Чим займався Эдік в Очакові з 2004 до 2014 року я не знаю. Підозрюю що він "працював" на користь Росії. Однак з початком війни він потрапив на службу в 73-й морський центр спеціальних операцій Головного управління розвідки України. Як з його біографією він туди потрапив, я не розумію. Але він туди потрапив відразу на командно-офіцерську посаду. Навіть звання зберегли, яке в нього залишилося від служби в російській армії.
А далі починається найцікавіше. За два роки (2014-2016) гинуть у боях на сході України одразу три командирa 73-го МЦСпО і Эдік сам стає командиром 73-го МЦСпО у 2016 році. Дивно командири гинуть один за одним. Эдік там теж у всіх операціях бере участь але кожного разу залишається живим. Буває ж таке чудо.
У 2017 році путлер вирішив заморозити війну на сході України та перейти до підриву України з середини. А що наш хлопчик Эдік робить? А Эдік раптово симулює "посттравматичний синдром внаслідок служби в зоні бойових дій на сході" і кидає службу. Навіщо? А для того, щоб обійняти посаду радника голови міста Очаків. Що він вдало і робить.
А далі ви все знаєте.