"В поддержку Яныка", - власть готовит альтернативный Автомайдан
В соцсетях распространяются объявления о поиске активистов для участия в автопробеге в поддержку президента Виктора Януковича.
Об этом сообщила журналист Наталья Седлецкая, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Украинскую правду.
"Похоже, Партия регионов запускает очередной "оригинальный" ответ на действия Евромайдана. В соцсетях нанимают водителей со своими авто на автопробеги с 8 января и в течение 20 дней. Объявления от тех же "супервайзеров", которые приводили людей на митинги ПР в Мариинский парк", - отметила она.
Читайте на «Цензор.НЕТ»: Против активистов Автомайдана готовятся новые провокации, - Аваков
В объявлениях указано, что оплата водителям гарантируется на уровне 200-250 грн, пассажирам в автомобилях будут платить 80-100 грн за 6 часов "работы".
По словам Седлецкой, один из "супервайзеров" подтвердил, что ездить по Киеву нужно "в поддержку яныка (Януковича)".
Также читайте: АвтоМайдан навестит Богатыреву: Минздрав давит на врачей Чорновол, чтобы раньше выгнали ее на улицу
Смотрите также: Активисты АвтоМайдана засняли шикарное имение Захарченко с высоты птичьего полета. ВИДЕО
вказівкою Медведчука розігнав євромайдан, дали чітко зрозуміти, що Янукович не керує
країною, насправді він зайнятий лиш тим, що набиває свої кишені. Теперішньою Україною керує Путін і робить він це руками кавалерів т.з. ордену св. Станіслава. Кавалери Ордену св.
Станіслава становлять масонську ложу у яку входить практично вся вища еліта України часів
правління Кучми, а тепер і Януковича. Глави СБУ, міністри оборони й внутрішніх справ,
генеральні прокурори України призначаються винятково із числа членів ложі (Ордена). У
суспільному житті Орден Св. Станіслава керує СДПУ(о) і Партією Регіонів. Пріор ордена,
Павло В'ялов маскується під бізнесмена середньої руки, а сам Орден він описує, як
благодійну організацію, що займається нагородженням «гідних». Насправді ж офіційні
церемонії присвяти відбуваються постфактум, над таємними членами Ордена. Девіз ордену -
«надихає нагородою» та справжню суть його можна виразити словами «продай батьківщину за гроші Путіна». Колись цей орден вручали за заслуги перед Річчю Посполитою, а потім
Російською Імперією - ГОЛОВНИМИ ГНОБИТЕЛЯМИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ і ГОЛОВНИМИ ВОРОГАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. А тепер його вручають за заслуги перед Російською Федерацією, а точніше за відстоювання інтересів РФ головним чином поза її межами, зокрема і в Україні.
Серед кавалерів ордену такі одіозні особи як Жириновський, Черномирдін, Церетелі, Тулєєв,
Стєпашин, а в Україні - Медведчук, Азаров, Табачник, Рибак і багато інших представників ПР
і колись могутньої СДПУ(о).
Діяльність цих політиків по відношенню до України і українців важко назвати «гідною», вона радше тягне на державну зраду, за яку потрібно нести не тільки кримінальну відповідальність...але і відповідальність у вигляді страти "дядюшки
північно-корейського президента"...
Коли заговорять українською й наші "українські" ситі олігархи?..
Дехто з націонал-утопістів радіє з того, що нині в паспорті відсутня графа "національність" і говорить про так званий український "плавильний котел національностей".
Так от, ніколи раніше, і в наш час також, правило "плавильного котла" - "асиміляція" - в Україні не працювало на користь консолідації української нації. Воно працювало й працює лише на користь проімперських антиукраїнських сил. Саме вони, для того щоб розвалити державу й розколоти націю, пропонують утопічну тезу про безнаціональне громадянське суспільство.
Громадянське, нібито безнаціональне суспільство, аморфна політична українська нація - усе це дуже гарні слова.
А що ми маємо нині реально? А реально виходить нібито безнаціональне громадянське суспільство й українська політична нація - але чомусь із російським обличчям, з російською мовою й культурою. І в результаті так званої "переплавки" звісно, виходять етнічні росіяни.
Асиміляція - уподібнення - процес, у ході якого етнічна, расова, соціальна, конфесійна чи інша меншість сприймає цінності, норми поведінки, культуру більшості. Процес етнічної асиміляції найбільш інтенсивно й швидко здійснюється в суспільствах, де відбувається розсіювання іноземних мігрантів в однорідному суспільстві з міцними й сталими економічними, політичними й культурними зв'язками.
У колоніальній, уярмленій Україні за минулі століття було проведено штучну асиміляцію населення шляхом цілеспрямованої державної асиміляторської політики, скерованої на руйнацію етносоціальних систем. Зокрема, шляхом колонізації, політичної диктату, економічної експансії, створення штучного культурно-мовного домінування російського, штучних переселень і насильницьких депортацій, міжнаціональних шлюбів, фізичного винищення населення голодом, фізичного знищення інтелектуалів, створення наднаціональних квазіспільнот - "радянський народ", "слов'янська раса", "русскій мір" тощо.
В Україні меншість домінує.
У всіх країнах асимілюються емігранти, у нас навпаки - корінне населення. У всіх країнах асимілюється меншість, у нас навпаки - більшість на користь меншості. У нас, до речі, не можна мігрантів чи їхніх нащадків назвати мігрантами, не дай бог вказати їх національне походження, - усіх їх треба називати українцями.
Хоча насправді абсолютна більшість мігрантів немає жодних ознак українців, і головне - навіть не прагне їх набути.
В Україні політична нація лише формується. І за всіма законами цивілізованого суспільства, мала би формуватися на засадах української етнічної нації, навколо ядра, яке має становити корінне населення. Тільки тоді ми будемо мати справді українську Україну.
Постколоніальна Україна відноситься до країн, у яких етнічна асиміляція мігрантів і емігрантів, інтеграція їх в українське суспільство, відбувається найповільніше.
У нас мігранти, представники колишньої панівної нації утворюють замкнені національні, мовні, територіальні об'єднання, що мають міцні розгалужені зв'язки з етнічною батьківщиною. Це дозволяє тривалий час відособлювати значну частину населення від переважаючої більшості, протиставляти мігрантів і їх нащадків корінному населенню, дестабілізувати політичну й економічну ситуацію, гальмувати розвиток країни, що утворилася на уламках імперії.
А чи проводить постколоніальна Україна політику розсіювання іноземних мігрантів хоча б стосовно китайців, в'єтнамців, корейців, індусів та інших, котрі нещодавно приїхали на постійне місце проживання в Україну й отримали громадянство? Чи стають вони за духом українцями? - Ні. Вони в Україні інтегруються в російськомовне, російськокультурне суспільство.
До речі, пригадуєте як двадцять років тому, у Прибалтиці представники "інтерфронтів" говорили, що проблема національного відродження й мови лежить в економічній площині. Мовляв, дайте людям високий рівень життя, і заможні, ситі мігранти, що опинилися в Латвії чи Естонії, автоматично заговорять місцевими мовами.
Пройшло двадцять років, але чомусь у країнах Прибалтики, які стали порівняно ситими й заможними, поборники "русского міра" так і не заговорили національними мовами цих країн. Як не заговорили українською й наші "українські" ситі олігархи…
Російський націоналіст Петро Столипін казав: "Народ, який не має національної самосвідомості, стає гноєм, на якому виростають інші нації".
Нажаль, українці протягом століть виступали й виступають донорами інших націй та генераторами чужих культур.
Отож, нині в Україні працює "плавильний котел національностей". Але чи потрібен нам такий "плавильний котел національностей", у якому в результаті "переплавки" виходить незрозуміло хто?
Не зважаючи на всі закиди на адресу ОУН та УПА, варто наголосити, що боролися вони не скільки проти когось, скільки за що. І вони були послідовні в своїй боротьбі проти будь-якого окупанта українських земель. Польського, німецько-нацистського, російсько-більшовицького. Будь-якого.
Вони були послідовними та незламними. Як свідчать радянські джерела, обмежені дії УПА і підпілля тривали до 1956 року. Проте останнім часом з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС СРСР відбувся 1961 р., а воїн УПА Ілько (Ілля) Оберишин залишався у підпіллі до 1991 року. Чи не занадто довго і самовіддано, як для прислужників режиму, після якого боролися ще півтора десятка років?
Отож, будь-які беззубі заяви про «фашизм», намагання очорнити національно-визвольний рух на основі якогось вигаданого нічим не підкріпленого фактажу, без переконливих доказів носять абсолютно сміховинний характер.
Дуже доречно і влучно висловився про тих таки Бандеру та Шухевича Ігор Туркевич, який нагадав усім «антифашистам», що жодних обвинувальних рішень з приводу їх діяльності нема. Немає на відміну від нацистських злочинців, на відміну від того ж таки рішення суду над організаторами голодомору 1932-33 років, хай і запізнілого, але такого, що має юридичну силу.
Крім того, журналіст не менш влучно написав про «співпрацю» саме Бандери з нацистами, мовляв: якщо і була співпраця (наприклад, отримання Бандерою баланди у концтаборі), то чи була вона настільки злочинною, щоб навіть їхні (Бандери і Шухевича) портрети ставали «символом нацистської скверни?».
Ну, а щодо реакції «регіоналів» та комуністів у парламенті на появу в сесійному залі ВРУ червоно-чорного стягу, коли вони порозбігалися з шипінням та почали знову щось там кричати про «хвошиздів», то вони лише підвели жирну риску під своєю антиукраїнською доктриною, яку просто-на-просто маскують боротьбою проти уявного фашизму із залученням до неї дельфінів, крокодилів та інших вітренків-бандарєнків. По-суті, вони показали свою ненависть до одного із символів національно-визвольної боротьби українського народу в ХХ столітті.
поддерживать то реально нечего! Янукович и его региональская власть
оказались в тупике... олигархия требует, чтобы Янык отдал им российские
деньги в виде префиренций для их бизнеса, люди уже осознали, что
никакого покращення точно не будет, проект нациков-свободовцев
становится неконтролируемые, а идеи комуняк на фоне глупой власти и
беспомощной псевдооппозиции становятся все популярнее и социальный
протест становится лишь вопросом времени... зачем вся эта показуха?