Изнасилование – оружие россиян, – посол Британии Симмонс

М.Н.Булгаков: "Не народ, а скотина, хам, дикая орда, душегубов и злодеев."

А.М.Горький: "Наиважнейшею приметою удачи русского народа есть его садистская жестокость

Бучу вже цілком заслужено називають українською Сребреніцою. А скільки міст в майбутньому будуть згадувати, як нашу Герніку. Люди хочуть знаходити аналогії в минулому, коли зло вже було засуджене й покаране. Кати Сребреніци й Герніки покарані через кілька років після скоєного. Але найкраще правосуддя - те, яку коїться невідкладно, на місці злочину. Тому ми дуже очікували, що після оточення нашими ЗСУ ворожого угруповання в цих містах-супутниках Києва, їх чекатиме або смерть на місці, або полон і суворий суд.

Але сталося інакше. І тут питань до армії нема. Вони виконують наказ, навіть, коли не вважають його правильним. Найлютіші кати цієї війни змогли вийти. Не прорватися, а саме вийти з місць скоєних злочинів. Це вони мчали колонами в бік Наровлі, попутно в безсилій люті розстрілюючи придорожні села та випадкових людей. Не було великого бою десь за Ворзелем. Ще раз - не було прориву. Був плановий відхід. Вони знали, що він буде. Тому за день до виходу з Бучі було зафіксовано, як активно вантажили у військову техніку награбоване.

І це питання я не стомлюся ставити цій владі (без надії на відповідь) і наступній. Чи не про вивід цих специфічних каральних загонів домовлялися в Стамбулі мединський з арахамією? Чи не заради саме цього єрмак удруге прибув до Генштабу (візит підтвердив сам)? Чи не заради виправдання цього брехливий і підлий арєстовічь на упередження почав спростовувати повідомлення військових про оточення бучанського угруповання. Армії вірю в кожному слові, навіть, коли вони багато недоговорюють. Мерзенним арєстовічам не вірю навіть, коли вони змушені доносити достовірну інформацію. Цього ми не забудемо й правду про це ще взнаємо. Бо нема нічого таємного, що не стало б явним. Самі ж рашисти з часом здадуть своїх "партньоров".

А тепер, чому це так важливо. І що це за феномен такої дикої жорстокості проти цивільних? Вона була справді аномальною. У рашистському вермахті нема невинних. Там усі учасники агресивної жорстокої війни. Але в інших місцях вони поводилися дещо по іншому - за інстинктами або безлико, віддалено. А в Бучі, Ірпені та сусідніх містечках це була добре зорганізована жорстокість. В інших містах терор проти цивільних полягав у обстрілах та бомбуваннях мирних кварталів. На півдні вводиться реальний поліцейський терор, як той, при якому вони самі живуть на раші. Багато було злочинів від рівня моралі в тій країні-помийці: мародерства, зґвалтування... Але не такі розстріли й катування, як під Києвом. Навіть дещо далі, біля Іванкова наш штаб фіксував цілком відмінну поведінку окупантів, більш толерантну до цивільних, бо там і вони самі були дещо іншими...

І я вам наведу єдине зрозуміле та логічне пояснення. Тут ці виродки виладовували не просто лють за зірваний штурм Києва. Тут вони відпрацювали все те, що мали робити на кільканадцять кілометрів далі, якби їхній план бліцкригу вдався. Це була запланована руснею доля Києва. Звернули увагу, скільки відбірних придворних кадирівців нагнали на цьому напрямі? Уся його еліта. Вони воювати не вміють. Їх прислали чинити терор в окупованій українській столиці. У пуйла розуміли - що Київ, навіть після від'їзду половини населення - це все одно сотні тисяч патріотично й пасіонарно налаштованих громадян, а не просто заляканих обивателів. Їх спротив прагнули зламати кадировським терором, виходячи із своїх власних фантомних страхів перед чеченцями. А решта - грушники, спецпідрозділи, спеціально натравлені й оброблені відморозки, готові чинити розправу над цивільними.

У Києві, якби ворог його захопив, була б не одна, а тисяча Сребреніц. Десятки тисяч були б отак розстріляні, закатовані й десь закопані або спалені. Рашисти прагнули повторити той самий червоний терор, який супроводжував їхній перший прихід до Києва понад століття тому з ордою муравйова. Там, напроти Верховної Ради досі весь парк росте на кістках тисяч закатованих, як і в багатьох інших районах столиці. А ще десятки тисяч зігнали б за колючий дріт та після катувань засудили б на десятки років тюрем та вивезли в Сибір. Саме це мали виконати найстрашніші воєнні злочинці, які застрягли в Бучі, Ірпені та навколо. А коли всі плани зірвалися, кинулися витворяти завчене на тамтешніх мирних мешканцях. Ми ж уже чули, що вони вбивали всіх чоловіків та хлопчиків від 16 й до 65 років, а жінок ґвалтували й тероризували, а часто також розстрілювали.

Це й була та модель їхньої поведінки в Києві. І саме цим убивцям хтось дав змогу піти. Їх, на відміну від виведених з північних районів та із Броварського напрямку БТГр, не погнали відразу на Гомель і далі на Донбас. Цих бережуть. Вони зараз осіли в Наровлі, без поспіху відправляють награбоване своїм самкам та мамкам-алкоголічкам, влаштовують, не криючись, мародерські базари. Цих тримають переважно для іншої роботи, а не на те, щоб стати черговим гарматним м'ясом... Дуже надіюся, що наші ЗСУ вже ніколи не дадуть їм на це змоги.

Русня в Бучі здійснила всі можливі військові злочини.
Не встигла тільки побудувати Освенцім...