Если Россия победит в войне против Украины, она может нацелиться на северные страны. - премьер-министр Исландии Фростадоуттир
Российская агрессия против Украины имеет для Исландии значение. Если россияне победят в Украине, они обратят свои взгляды на Север.
Как информирует Цензор.НЕТ со ссылкой на Укринформ, об этом во время пресс-конференции по итогам встречи с генеральным секретарем НАТО Марком Рютте заявила премьер-министр Исландии Криструн Фростадоуттир.
"Мы имели очень конструктивное обсуждение по арктической безопасности. Мы знаем о ситуации на Севере, это для нас дом, а не концептуальная идея, это место, где мы живем. Российская агрессия против Украины имеет для нас значение, даже если происходит далеко. Если они (россияне - ред.) победят на восточном фланге, они могут обратить свои взгляды на Север, где живем мы. Так что это и наша борьба, и именно поэтому мы делаем большой вклад в помощь Украине, что выходит даже за пределы наших обязательств в рамках НАТО. Но мы знаем, что надо делать больше", - отметила руководитель правительства Исландии.
Она отметила, что совершает первый визит в штаб-квартиру НАТО в должности премьер-министра, и считает эту поездку очень важной для укрепления отношений с союзниками и развития евроатлантического партнерства. Такое партнерство Исландия мощно поддерживает, учитывая географическое положение, определяющее ее принадлежность как к Европе, так и к Северной Америке.
В этом контексте, по словам Фростадоуттир, Исландия разрабатывает и воплощает новую национальную политику по безопасности и обороне. Несмотря на отсутствие Вооруженных сил, страна сосредоточена на специфических задачах в рамках НАТО, и готова увеличивать расходы, связанные с обороной и с совершенствованием инфраструктурных объектов, включая авиабазы, порты и услуги для союзников.
На це є ось така думка:
"Кремль не здатний на довгу війну: доказ на поверхні
У росії вичерпався ресурс для продовження агресії проти України.
Докази того, що кремль не здатний вести довгу та інтенсивну війну проти України, лежать на поверхні.
Якби у рашистів були сили для затяжного конфлікту, вони б не завдавали масованих повітряних ударів по українських тилах.
Натомість, ворог би виснажував наш ресурс млявою війною на лінії безпосереднього зіткнення, не особливо прагнучи просуватися вперед, зокрема "перемелював" би нашу живу силу на фронті і робив би усе, щоб український тил якнайшвидше перестав відчувати війну і поринув у турботи буденного мирного життя. Згодом трішинка між фронтом і тилом стала би прірвою. Таку країну було б легше розхитувати зсередини і завоювати. То був би ідеальний сценарій для рашистів.
Але є одне "але"...
Для реалізації такої стратегії потрібен час, а головне ресурс. У ворога немає ні того, ні іншого. Саме тому ворожі сили б'ють дронами та ракетами по мирних містах. Саме тому вони намагаються залякати нас і увесь Світ "Орєшніком" та ще чимось. Вони роблять це тому, що знаходяться на межі своїх можливостей. Через цілу низку проблем у них все сильніше "підгоряє" зсередини. Їм треба поспішати, підганяти інших, щоб у самій росії не почалася серйозна пожежа.
Вони б так не метушилися, якби вони мали впевнений запас сил.
І ще одна фундаментальна проблема ворога. Вона полягає у тому, що їхні можливості не відповідають заявленим амбіціям. Це стане очевидним і для самих пересічних росіян, якщо не поспішати.
Ворог продовжує війну з величезною напругою і безперечно боїться дуже неприємних внутрішніх "сюрпризів", які будь-якої миті може актуалізувати сьогоднішнє становище."
Війна Росії проти України змінила ставлення до Росії і в Норвегії, яка має з нею 219 км сухопутного кордону.
Найбільш вразливе місце Норвегії - архіпелаг Шпіцберген, який має особливий юридичний статус.
Угода від 1920 року визнає суверенітет Норвегії над архіпелагом, проте і закріплює його специфічний статус. Країни-підписанти можуть видобувати ресурси на архіпелазі, але військова діяльність - спорудження військових баз чи використання території для війни - заборонені.
Проте з понад 40 країн-підписантів угоди лише Росія видобуває вугілля на Шпіцбергені, а селище Баренцбург з 500 мешканцями, переважно громадянами Росії, фактично перетворилося в російський осередок.
Норвегію непокоять сценарії гібридних провокацій.
"Є сценарій ескалації малого масштабу, як наслідок прорахунку чи розвідувальної операції за участі російських рибальських суден чи громадян. У цьому сценарії Норвегія втручається і намагається це припинити, а Росія відправляє Північний флот захищати російських рибалок. І тут важко зрозуміти, як досягти деескалації".
Конфлікти в Арктиці сприяли тому, що для скандинавів виживання та розвиток України стають важливим аспектом власної безпеки, як і для країн Балтії або Польщі. Адже лише провал російської агресії в Україні відверне Москву від нових завойовницьких планів.
Для України це окреслює перспективу майбутньої співпраці з арктичними країнами в обороні та дослідженнях Арктики, які досі перебували на периферії українських амбіцій.
Після Холодної війни деякий час в цьому регіоні панувала атмосфера співпраці. У 1996 році вісім держав (США, Канада, Росія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія) створили Арктичну раду, яка, зокрема, мала сприяти охороні довкілля, культурній співпраці та науковим дослідженням.
Проте з 2000-х років конкуренція в регіоні почала різко зростати. Арктика опинилася в епіцентрі світової політики через глобальне потепління та зменшення льодового покриву, що дозволяє активізувати економічну діяльність - наприклад, торгове судноплавство чи видобуток корисних копалин.
За путіна, російські амбіції в Арктиці набули нового розмаху. Символом повернення активної політики стала висадка тодішнього директора ФСБ Миколи Патрушева на Північному полюсі у 2004 році. У 2010 роках Росія побудувала в Арктиці кілька нових військових баз з аеродромами.
Москва планує розвивати Північний морський шлях, який пролягає через Північний Льодовитий Океан, як шлях торгівлі між Європою та Азією. Він суттєво скоротить шлях з Китаю та інших східноазійських держав до Північної та Західної Європи - у порівнянні з традиційним шляхом через Суецький канал.
Судна, які пливуть з Шанхаю до нідерландського порту Роттердам через Суецький канал, долають понад 20 тисяч км, а з Шанхаю до Роттердаму Північним морським шляхом - понад 14 тисяч км.