На территории разбомбленного завода "Азовсталь" оккупанты устроили концерт. ФОТО

Сьогодні - Міжнародний день пам'яті жертв сталінського терору. І цей глум адресно спрямований...

5 серпня - один із кількох днів у році, коли ми вшановуємо пам'ять жертв сталінського Великого терору 1937-1938 років. Саме 5 серпня 1937 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи», яка дала поштовх наймасовішим політичним репресіям сталінського режиму.

5 серпня пам'ятні заходи, зокрема, відбувалися в урочищі Сандармох. У цьому лісовому урочищі поблизу карельського містечка Медвеж'єгорськ сталінський режим здійснив одну з масових страт політичних в'язнів. За трохи більш як тиждень у жовтні-листопаді 1937 року на спеціальному полігоні розстріляли понад тисячу людей, переважно в'язнів Соловецького концтабору. Для України це місце по-особливому символічне, тому що тут були вбиті ті, кого зараз називають українським «Розстріляним відродженням» - талановиті митці, письменники, режисери, науковці, діячі культури…

Навіть будучи за «Залізною завісою» й упокоривши значну частину суспільства лещатами тоталітаризму, радянська влада довгий час приховувала розстріл в'язнів так званого першого соловецького етапу. Розповсюджувались версії, що вони чи то були потоплені, чи то потонули самі в Білому морі.

Ставлення до пам'яті про жертв Великого терору в Російській Федерації стало маркером повторного сповзання цієї країни у тоталітаризм.

У 1997 році активісти карельського та петербурзького осередків правозахисної організації «Меморіал» Юрій Дмітрієв, Ірина Фліге та Веніамін Іофе провели експедицію в карельських лісах, в ході якої виявили 236 братських могил. Експедиція довела, що в'язні Соловків були вбиті пострілами в потилицю. А кропітка робота зі встановлення імен жертв на основі архівних даних, до якої долучилися й українські історики, встановила долі багатьох видатних українських діячів, як от Валер'ян Підмогильний, Микола Яловий, Валер'ян Поліщук, Микола Лозинський, Лесь Курбас, Микола Зеров, Антон Крушельницький та багато-багато інших. Але також - долі та імена людей, які не мали стосунку до культурної чи публічної діяльності й жили своїм звичним життям - як от товарознавець з Луганська Генріх Кремзер, колгоспник з Запоріжчини Йосип Балаш, київський залізничний інженер Олександр Біленький чи одеська продавчиня Валентина Розенфельд - аж поки радянський тоталітарний режим злочинно та, на жаль, на довгі роки безкарно не позбавив їх життя.

Дослідження істориків встановило й катів жертв Сандармоху - капітан держбезпеки Михайло Матвєєв та його помічник, молодший лейтенант держбезпеки Георгій Алафер. Більшість убивств вони здійснили власноруч з револьверів. За це начальство нагородило їх цінними подарунками та путівками в санаторій. Обидва кати спокійно вийшли на пенсію після Другої світової війни та померли у 1970-х. Мали державні нагороди та високі військові звання.

Перші вшанування жертв у Сандармосі відбулись восени 1997 року. Тоді українські дисиденти Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса й Тетяна Крушельницькі спільно з правозахисниками «Меморіалу» відвідали могили та встановили дерев'яний хрест. Уже за рік відбулось масштабне вшанування з першими православними та католицькими панахидами і встановленням кам'яного козацького хреста.

Однак, з приходом путінського режиму «матвєєви» й «алафери» - знову в пошані, а за пам'ять про злочини сталінського тоталітаризму переслідують. Юрій Дмітрієв, який відкрив правду про злочини у Сандармосі, став однією з жертв путінського режиму. Звинувативши 64-річного краєзнавця та правозахисника в гидких та не підтверджених злочинах, російська влада ув'язнила Дмітрієва на 13 років у колонії суворого режиму. Чекісти одного покоління покривають злочини чекістів попереднього покоління за мовчазного потурання частини російських публічних інтелектуалів. Тому що правдива історія та пам'ять небезпечні не тільки для тоталітаризму, а й для імперських амбіцій. https://t.me/********/553

Пляски на трупах. Буквально.

не, только 95 квартал.

Шта? Хімарс для того і потрібен, щоб нищити русню пачками, щоб вони даже в себе в тилу не відчували безпеку.

Пара сотень бруднодупих жмурів не коштують однієї ракети за 100 тис. баксів? Треба втратити кілька десятків нашіх бійців, щоб їх зажмурити?
То хто тут дурню пише?

Химарсу на один зубок.

мне кажется, что он уже ничого не бачить

Как это цензорята ваш комент еще не снести. Наверное только потому, что их программы текст на картинках плохо идентифицируется...

цензор раскучерявился. герой здесь петя сваливший подальше