Классик
Представители российского политического и интеллектуального бомонда очень нервно и неоднозначно смогли пережить “непатриотический” выпад русского классика Михаила Юрьевича Лермонтова. “Прощай немытая Россия...”, - особо часто цитируемая в Украине строчка очень больно ударила по самолюбию российского народа, взращенного на лучших традициях мировой литературы.
Попытки объяснить, что все-таки имел в виду Лермонтов, даже с привлечением "особо тонко чувствующего его бунтарскую натуру" дальнего родственника, не позволили имперским пропагандистам убедительно "отмыть" отечество на фоне построения целостной картины величия и вселенского мессианства российского народа.
Общепризнанного классика трудно обвинить в предательстве и русофобии. Михаила Юрьевича сложно, даже с большой натяжкой, назвать националистом, фашистом или хотя-бы бандеровцем…
Буду не оригинален, но ничто так не раскрывает суть русской души, как русская классическая литература.
Сложно спорить о сути российской ментальности, к примеру, с такой глыбой, как Лев Николаевич Толстой. Отрывок из его "Хаджи Мурата" и сегодня звучит как приговор.
"...Садо, у которого останавливался Хаджи-Мурат, уходил с семьей в горы, когда русские подходили к аулу. Вернувшись в свой аул, Садо нашел свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь и столбы галерейки сожжены, и внутренность огажена. Сын же его, тот красивый, с блестящими глазами мальчик, который восторженно смотрел на Хаджи-Мурата, был привезен мертвым к мечети на покрытой буркой лошади. Он был проткнут штыком в спину. Благообразная женщина, служившая, во время его посещения, Хаджи-Мурату, теперь, в разорванной на груди рубахе, открывавшей ее старые, обвисшие груди, с распущенными волосами, стояла над сыном и царапала себе в кровь лицо и не переставая выла. Садо с киркой и лопатой ушел с родными копать могилу сыну. Старик дед сидел у стены разваленной сакли и, строгая палочку, тупо смотрел перед собой. Он только что вернулся с своего пчельника. Бывшие там два стожка сена были сожжены; были поломаны и обожжены посаженные стариком и выхоженные абрикосовые и вишневые деревья и, главное, сожжены все ульи с пчелами. Вой женщин слышался во всех домах и на площадях, куда были привезены еще два тела. Малые дети ревели вместе с матерями. Ревела и голодная скотина, которой нечего было дать. Взрослые дети не играли, а испуганными глазами смотрели на старших.Фонтан был загажен, очевидно нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Так же была загажена и мечеть, и мулла с муталимами очищал ее.Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения..."
(Л. Н. Толстой "Хаджи Мурат" Гл. ХVII)
Эта страшная смесь ордынской жестокости, таежного хамства и многовековой рабской озлобленности и создали феномен российского народа. Он опасен и разрушителен, склонен к агрессии (бессмысленной и беспощадной). Тоталитарная форма государственности для него является необходимой системой сдерживания и укрощения. Война стала для россиян формой самореализации, когда не сдерживают, когда можно проявить свое нутро.
Оккупация Кавказа, Западной Украины, Восточной Европы, Крыма, Донбасса... Все эти события похожи как по форме, так и по содержанию.
Чтобы победить врага - нужно знать его сущность. И в этом русские классики оказывают нам неоценимую услугу.
У каждого народа во все времена есть свои классики. Их отличает от сотен тысяч современников не просто талант. Этого мало. Есть огромное количество талантливых конъюнктурщиков, умеющих высокопрофессионально облизывать сильных мира сего, или наотмашь бить их по лицу, если з спиной стоят еще более сильные "грантодатели".
Классик не льстит толпе и власти. Для него правда важнее признания. Его могут бросить за решетку, убить, отлучить от церкви, ему могут плевать в лицо, но он не разменяет свои убеждения, свой талант, свою правду на гонорары и аплодисменты. Он - классик, он творец для вечности.
Как же нам сегодня не хватает классиков в литературе, в журналистике, в политике и в жизни.
Александр Турчинов
(Виссарион Белинский, ПСС Том XII, 1956, "Письма 1841-1848", Письмо M.В. Белинской, Харьков, 1846, 15 июня)"
А от його пророчі твори: "Бєси" та "На ножах"?
За ці твори він і був підданий обструкції та забуттю майбутніми нащадками творців "СССР -ГУЛАГ".
А Лєсков скоріш був етнічним руським-слов'янином.
Н. В. Гоголь. Вечера на хуторе близ Диканьки.
Часть вторая.
Иван Федорович Шпонька и его тетушка
А посмотрите экранизацию его романа:
фильм "Иллюзия страха".
Рекомендую.
Русь і РоССия це зовсім різні речі.
Це як АДІДС і АБІБАС.
Ординці це дуже хитрі створіння що до підробок!
Так зрозуміло?
"Я вёл расстреливать бандитку.
Она пощады не просила.
Смотрела гордо и сердито.
Платок от боли закусила.
Потом сказала: "Слушай, хлопец,
Я всё равно от пули сгину.
Дай перед тем, как будешь хлопать,
Дай поглядеть на Украину.
На Украине кони скачут
Под стягом с именем Бандеры.
На Украине ружья прячут,
На Украине ищут веры.
Кипит зелёная горилка
В белёных хатах под Березно
И пьяным москалям с ухмылкой
В затылки тычутся обрезы.
Пора пограбить печенегам!
Пора поплакать русским бабам!
Довольно украинским хлебом
Кормиться москалям и швабам!
Им не жиреть на нашем сале
И нашей водкой не обпиться!
Ещё не начисто вписали
Хохлов в Россию летописцы!
Пускай уздечкой, как монистом,
Позвякает бульбаш по полю!
Нехай як хочуть коммунисты
В своей Руси будуют волю...
Придуманы колхозы ими
Для ротозея и растяпы.
Нам всё равно на Украине,
НКВД или гестапо...
Я вёл расстреливать бандитку.
Она пощады не просила."
Д. Самойлов.
А кто знал? Откройте нам секрет?
Ну вот, например, А.В. Турчинов видит ее так:
"Эта страшная смесь ордынской жестокости, таежного хамства и многовековой рабской озлобленности и создали феномен российского народа. Он опасен и разрушителен, склонен к агрессии (бессмысленной и беспощадной). Тоталитарная форма государственности для него является необходимой системой сдерживания и укрощения. Война стала для россиян формой самореализации, когда не сдерживают, когда можно проявить свое нутро. "
А писатель Лесь Подеревянський спорит с Тургеневым о справедливости меры русской ментальности аршином, которым пользовались в бане
Так сразу бы и писали. Надо ли было маскировать в нагромождении слов?
А точнее?
Минимальная пенсия "ДНР" 2730 рублей, ну и плюс конечно еще пенсия от Украинских "фашистов" . Зарплата шахтера, до: "Россия приди! Путен введи" - более 20 тысяч гривен.
А теперь 10-12 тысяч рублей.
Или вы о достатке "ополченцев"?
Эх, жители донбасса...как были вы ими, так ими остались...
В том то и закавыка, что жители Донбасса ( да и не только...хватает их по Украине) хотели российские пенсии и зарплаты, и украинские цены.
А получилось наоборот. Зарплаты и пенсии остались украинскими, а цены стали московскими.
Армстронг не высаживался на Луну, За Шекспира писал Марло, a Земля плоская ...
"Разжиганья" вовсе не боясь,
Наконец-то скажем в полный голос:
Вся Россия - русская свинья!
Та свинья свирепа и космата,
В грязной луже гордо возлежа.
Кроме водки, наглости и мата
Больше за душою - ни шиша.
Грязная, вонючая скотина,
Нечисть, осквернившая собой
Некогда Европы половину,
Синь Невы и снег кавказских гор.
Под ее ярмом народы стонут,
Ее рыло по уши в крови.
И безвинных трупов миллионы
В котлован империи легли.
Ни стыда, ни совести, ни чести -
Нагло хрюкнув, русская свинья
Мир учить берется с новой спесью,
Штатам набивается в "друзья".
На просторах Азии с Европой,
Всех поработив и в грязь втоптав,
Русская свинья обвислой жопой
Претендует сесть на пьедестал, --
Пьедестал всемирного почета.
"Русский, мол, духовностью богат".
Чтобы мир спасти от сей мразоты -
Покупай скорее автомат.
"Лев Толстой о Петре І: "С Петра I начинаются особенно близкие и понятные ужасы русской истории. Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живыми в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных членов и подобиями Евангелий - ящиком с водкой... коронует ***** свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына... и не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему"
ПСС, М., 1936, т. 26, С. 568
Русские не только не являются славянами, но даже не принадлежат к индо-европейской рассе. Они пришельцы, которых надо выгнать обратно за Днепр… Я хотел бы, чтобы этот взгляд стал преобладающим среди славян».
К.Маркс , Ф.Енгельс ( Сочинения, том 31,
Москва, 1963)
"Портрет русского человека производит впечатление очень тяжелое. Перед глазами зрителя восстает чистейший тип идиота, принявшего какое-то мрачное решение и давшего себе клятву привести его в исполнение. Идиоты вообще очень опасны, и даже не потому, что они непременно злы (в идиоте злость или доброта - совершенно безразличные качества), а потому, что они чужды всяким соображениями всегда идут напролом, как будто дорога, на которой они очутились, принадлежит исключительно им одним. Издали может показаться, что это люди хотя и суровых, но крепко сложившихся убеждений, которые сознательно стремятся к твердо намеченной цели. Однако ж это оптический обман, которым отнюдь не следует увлекаться. Это просто со всех сторон наглухо закупоренные существа, которые ломят вперед, потому что не в состоянии сознать себя в связи с каким бы то ни было порядком явлений…" М.Е. Салтыков-Щедрин. «История одного города», 1869-1870
А теперь ответь, Пластырь - КТО КРЫМ СДАЛ???
В ориґіналі було: "...прівєт, умитая росія, страна тітанов і ґаспод..."
Кажух і вата
Заспрачаўся кажух з ватай,
Адагнаўшы згоду,
Хто зь іх лепшы, карысьнейшы,
Хто якога роду.
Вата кажа: «Што ты значыш
Мне, кажух касматы?
Я чужыя знаю землі -
Ты ж - сяло ды хату!»
«Праўда, праўда, - тут гаворыць
Ёй кажух-маруда, -
Я жыхар зусім тутэйшы,
Ты ж адно - прыблуда!»
1913 г.
И не просто прилагательное, а украденное у Киевской Руси вместе с её языком.
В Украине же русских нет. По крайней мере, на неоккупированных территориях. Есть русскоязычные (еще точнее - КИЕВСКОрусскоязычные), но никак не прилагательно-русские. Русских украинцев не существует: мы не рабы и не шовинисты. Мы не гаечки-шурупчики большой машины, а люди. В отличие от нелюдей - на людей не нападающие и свою ментальность принудительно не экспортирующие.
Із бородою, мов той цап
Всі ж думають, що то людина
А то - коцап
"Он взошел на двор и хотел было в избу зайти, но на него из дверей пахнуло такой тухлятиной, что он только нос заткнул. На дворе расположиться совершенно было негде. Велел он своему вознице раскинуть кошомку под телегою на улице и прилег помечтать о блаженстве сельской жизни, пока лошади вздохнут.
между тем вышла к нему на улицу та самая заспанная грязная молодка и, щелкая арбузные семечки, смотрела… или. лучше сказать, ни на что не смотрела. Он повел к ней такую речь:
- А как бы ты мне, моя красавица, состряпала чего-нибудь перекусить!
- Да рази я стряпка какая?
- Ну, хоть уху, например. Ведь у вас Урал под носом: чай, рыбы пропасть?
- Нетути. Мы ефтим не занимаемся.
- Чем же вы занимаетеся?
- Бакци сеем.
- Ну, так сорви мне пару огурчиков.
- Нетути, мы только арбузы сеем.
- Ну, а еще что сеете? Лук, например?
- Нетути. Мы лук из городу покупаем!
- Вот те на! - подумал он: - деревня из города зеленью довольствуется.
- Что же вы еще делаете?
- Калаци стряпаем и квас творим.
- А едите что?
- Калаци с квасом, покаместь бакца поспееть.
- А потом бахчу?
- Бакцу.
- Умеренны, нечего сказать, - и он замолчал, размышляя о том, как немного нужно, чтобы сделать человека похожим на скота. А какая благодатная земля! Какие роскошные луга и затоны уральские! И что же? Поселяне из города лук получают и… И он не додумал этой тирады: извозчик прервал ее, сказавши:
- Лошади, барин, отдохнули.
- А, хорошо! Закладывай, - поедем.
И пока извозчик затягивал супони, он уже сидел на телеге. Через минуту только пыль взвилася и, расстилаясь по улице, заслонила и ворота, и стоящую у ворот молодку."
Т.Г.Шевченко "Близнюки"
Не удивительно, россия всегда пыталась скрыть свою суть, приукрасить действительность, переписать историю и сложить легендарную быль...
А тут такое разоблачение на века..
Просто написала, почему его как бы нет.
"...можно гордиться своими убийцами, воюющими в Сирии или Украине, можно желать всему миру сгореть в ядерном Армагеддоне, можно таскать своих детей в «коляскотанках», можно одевать их в гимнастерки армии, которая является непререкаемым победителем в номинациях: «самые большие потери убитыми и раненными», «самое большое количество пленных», «самое большое количество военных, перешедших на сторону противника», можно чавкая пожирать пальмовое масло, прикинувшееся молоком или сметаной, в конце концов - можно ждать хлеб из фуражной, свиной пшеницы, но все это - не предел, не дно, ибо процесс развивается дальше. В общем, окружение Путина, да и сам он, прекрасно понимают, что качество населения РФ 2000 года - совершенно отлично от населения 2008 года и уж тем более, от населения 2014 и конечно же - 2018 годов. Оно дрейфует в сторону деградации, наращивая темп движения. Эта масса совсем скоро станет опасной уже и для Путина, и для своего окружения, и для самой себя..."
Українець чвала Кацапщиною,надвечір заходить до найближчої дєрьовні.
Грима в двері кацапської хати,та до господаря-"Відчини,відчини!"
А той йому з-за дверей-"Да какой там ветчины,мы и хлеба вторую недели не видели!"
И неча на Пастора гнать: щас уже другие методички - "лолита" сдает Крым, лишая крысчан-хуйлоизбирателей украинского гражданства
http://vsviti.com.ua/interesting/history/56002
Перетнувши кордон Литви і Московії взимку 1674 року (єдиний зручний час для подорожі болотистою місцевістю), Куберо побачив, що селяни живуть в маленьких дерев'яних хатках із вогнищем посередині, в якому постійно спалюють дрова, підтримуючи жар, при цьому все перебувало в диму. В цих хатках одночасно жила вся худоба: кури, телята, корови, свині, вівці. Від цього люди в помешканнях були брудні, та "свинячі" на вигляд, як каже сам автор, вдягнуті в шкури овечі, баранячі та оленячі, а сморід стояв такий, що його "не порівняти з мертвими собаками".
Там же він стикнувся з квасом, що робили з висівок, і смердів він так, що довелося закривати носа. Дали йому спробувати і "горальки" (горілки), але місцеві п'ють її з таким смаком, що "немає кращої речі на світі". А спосіб життя "селян настільки варварський, мерзенний, що серед варварських народів світу я не бачив більшого ніж цей". Він зробив припущення, що це могло бути від слабкої комунікації з іншими народами.
Московити не мають права виходити за територію царства, це дозволялося лише послам та посланцям царя. І полишати дороги, вирубані сокирами, небезпечно, бо можна померти в хащах, оскільки місцевість навкруги безлюдна. Всі головні дороги мають стражників, особливо на кордонах царства. Оскільки усюди безкраїй ліс, то місцин для проживання мало, лише на полянах, де засівають пшеницю та овочі, звиклі до морозів. І все "царство Московське, то є суцільний ліс".
Куберо дістався міста і фортеці Смоленськ, що стоїть на берегах Дніпра. Однак, за свідченням іспанця, місцеві називали річку інакше - Невель. А сама ця ріка, "веде свій потік на південь, омиваючи землю Козачію, людності дуже жорстокої і хороброї, та впадає в Понт Евксинський, або Озеро Меотійське цих Козаків, по іншому званих Балаков, або Ієтас; а це люди такі, що наводять страх, і хоробрі, з тих, що є в тому регіоні; і сторона, до якої вони приєднуються, вважає щасливцями Полководців". Але Куберо все ж пізніше проходив іншим шляхом через небезпечні місцевості, де саме в той час повстав Стєнька Разін, який захопив та зруйнував Астрахань.
Цікаво, що в Смоленську Куберо став свідком контрабанди тютюну, який намагалися ввезти польські купці, що їхали на закупівлю хутра куниці та соболя. Але ввезення тютюну було царським указом заборонено під острахом смерті. За це їм відрізали вуха. І яким би не був наказ, його в точності виконають, бо "найбільше вони поважають лише свого Царя".
В Можайську він зустрівся з венеціанським купцем Йосипом Корнарі, що проживав у Москві. Корнарі розповів, що вся Московія дуже сильно постраждала від війн та нападів татар, які спалюють все на своєму шляху. Зустрів Куберо в Москві і російського посла до Пекіну - Еспатаріо, валаха за національністю (з Трансільванії), і він був його перекладачем, коли спілкувався з царем. Ще він зустрів: ірландця Дієго Менесіо, царського посла у Ватикані, ще одного ірландця Патрісіо Гордонео, посла в Швеції, голландця Херонімо Франдроя.
У своєму творі місіонер писав, що Москва складалася з дерев'яних будинки городян і церков, а найголовнішим храмом була церква Святого Іоанна Хрестителя біля царського палацу. Дзвін цієї церкви видався Куберо чи не найбільшим з тих, що він бачив у житті.
У Московії іноземцям заборонялося виходити з гостьового будинку, розмовляти з ким-небудь чи бачити когось 15 днів, поки не буде дозволено побачитись з царем. Отримавши 22 грудня 1674 року (за три дні до Різдва) аудієнцію в царя Олексія Михайлович (1629-1676), Куберо передав йому листа від польського короля та висловив пропозицію провести месу для католиків міста Москви. Але перш ніж її провести йому довелося отримати ліцензію від наближеної особи царя - боярина Артамона Сергія Матвійовича. На месу зійшлося близько 700 католиків (італійців, французів, валлонів, німців, поляків)!
Іспанця щиро здивувала повна відсутність по всій Москві навчальних центрів або Колегій, через це, як він думав, люди там недалекі розумом. Також дон Куберо був свідком церемонії благословення річки Москви і поховання знатної особи, і кількох інших обрядів.
З Москви його шлях пролягав річками через поселення Моркуч, Коломна до ріки Оки, Сергієвський Богоявленський Старо-Голутвінський монастир, Новосьолкі, Рязань, Папіно, потім Казімогрот, за яким починалась азійська Татарія. Далі йшов через Коп [Копаново], Муром, Новгород, Козьмодем'янськ, Казань, Самару, Сизрань, Саратов.
В кінці-кінців прибув до Астрахані, малонаселеного тоді містечка. Куберо повідомляє, що інша назва у ріки Волги була Раа'а (так її називали античні космографи). Він спростував відомості давніх та ******** йому карт, де зображувались береги цієї річки безлюдними, а вони, насправді, виявились дуже густо заселеними, тому він так докладно описав свій шлях по ній, згадуючи назви поселень і народів. Більшість назв він записував через перекладача, тож вони можуть мати помилки, однак він не міг знати про ті населенні пункти, які його судно пропливало вночі.
В Астрахані Куберо дізнався як заготовляють осетрову ікру (яку він назва "улесте", але невідомо на якій мові) і як сушать рибу, найсмачнішу з усіх, що він коштував у своєму житті. В місті він навіть зустрів сина воєводи, а той воєвода до цього служив послом в Іспанії (можливо, мова йде про сина Хуана Кареньо Міранди що перебував в Іспанії в 1668 році або син Петра Потьомкіна, якого цар відправив до іспанського двору в 1667 році, щоб укласти договір проти турецького султана). Саме місто нагадувало мандрівнику один великий шпиталь, бо всі мешканці ходили покусані москітами і чесалися. Через три місяці, тобто в травні 1675 році, разом з послом московського царя, відправленого до перського царя, Куберо вирушив морем у подальшу путь до Дербента (Дагестан) .
В Дербенті дон Педро зустрівся з французом Жаном Шарденом (1643-1713), який згодом зробив деталізований опис руїн Персеполя. Тими самими шляхами, що і дон Педро, одночасно пройшли венеціанець Амброзіо Бембо (1652-1705), що йшов з Алеппо, француз Франсуа Петі де ла Круа (1653-1713). Далі його шлях пролягав через Іран, Індію, Цейлон, Мальдіви, Сіам, Малайзію, Філіппіни, Мексику, після чого він повернувся до Іспанії в 1679 році.
Автор: http://gazeta.ua/ Сергій КУПРІЄНКО
Андрофаги - етнічне коріння та вічна жорстокість москвинів
► Сила - це ЄДИНИЙ аргумент, що його розуміє і шанує москвин.
► Право, справедливість, мораль - це для нього китайська грамота.!
Завів кацап християнина,
Зарізати хоче.
Зав'язав йому назад руки,
Ніж широкий точить.
А кацапчук семиліток: Мало не брикає:
Кругом скаче коло тата: Та все промовляє:
«Да полна уж тачать батька!..
Будєт с нєго, будєт!..
Режь же, батька! то-то любо: Как трепаться будєт!»
Мене дуже зацікавив цей віршик, який був написаний Степаном Руданським , особливо коли кацапчук семиліток просить батька швидше різати людину, бо це йому любо. Я навіть трішки сумнівався в цьому, поки не натрапив на цю статтю…
Внизу є частина з цієї статті, яка підтверджує правдивість цього віршика:
- За часів т. зв. "смуты" (1607-1611) повсталі московські стрільці виводили на ганок Кремля зв'язаних бояр і питали юрбу: "Иль любо?". Юрба кричала: "Любо, любо!". Тоді бояр кидали на підставлені списи. Потім розтинали їм черева, витягали кишки, відрубували руки, ноги. Юрба (чоловіки, жінки, діти) радісно кричали: "Любо! Любо!"
В лапотній кацапії збирали: жолуді, кропиву, лободу, снить, черв'яків, кору ... Тільки з 11 століття в Заліссі з'явилися овочі але вживалися без попереднього подрібнення. Угро - фінські предки жителів ******** Росії не мали поняття про існування салатів, вінегретів, задовольняючись пареною, ріпою, огірками, буряками. А салати з'явилися лише в 19 столітті, запозичивши їх технологію у європейських народів (поляки,українці, німці, білоруси, литовці та ін.).
Масла та вершків аж до -16 століття кацапи московити не знали, страви вони вживали на воді, так як рослинного масла народна кухня москалів просто не знала.
А найголовніше національне «російське блюдо» - щі - теж мало нагадує блюдо для людини. «Справжні (стародавні) щі» представляли собою великі варені шматки іноді навіть гнилої капусти або цілі качани в гарячій воді з розбовтаною в ній житнім борошном! Готувалися щі без солі, масла і спецій.
Ще дивніше, як козломорді москалі, готували дуже рідкісний для них продукт м'ясо. В Заліссі (теперішня центральна Рассея) був особливий спосіб приготування м'яса тварин з душком. Навряд чи хто зараз погодиться покуштувати смаковий букет тритижневої падалі? Звідси і пішла досить часто зустрічається в лапотной Росії фраза про тритижневої «свіжості» того чи іншого продукту.
А тепер ця бридка Личакова Кацапська нечисть яка тільки з 18 віку маскується під "вялікороссов", згорділа і сильно псує життя всім сусіднім народам, народам які навчили їх готувати їжу, срати в туалеті,
(І робити це не на ходу в зграї), а також трахатись індивідуально а не всім скопом. Коротше, зробили з них подобу цивілізованих людей, але нажаль тільки подобу...