"Коли забираєш звідти війну з собою". Хто такий Влад Сорд, затриманий під ОП

Автор: Валерія Бурлакова

У ніч з 20 на 21 березня під Офісом Президента був затриманий Владислав Стафійчук, також відомий під псевдонімом Влад Сорд. Або ж просто Змій - це його позивний з 2014 року.

Можливо, сама по собі біографія Змія і не може служити виправданням тих чи інших його дій (хоча у США, наприклад, як альтернатива класичному правосуддю для безпосередніх учасників бойових дій, що вчинили злочини, працюють спеціалізовані ветеранські суди - і вони вже давно довели свою ефективність). Однак історія його життя щонайменше доводить, що "поліцейським провокатором" він не був. Що звинувачувати його у неповазі до України або будь-яких її символів - безглуздо. І, зрештою, що у державі не все так добре, як інколи здається. Змію просто допекло - так само, як колись допекло сотням тисяч людей, які пішли одного грудневого дня "паплюжити" встановлену на Майдані святкову ялиночку.

Владислав Стафійчук народився на Вінничині, звідки згодом поїхав у Крим - вчитися у КЮІ НУЮАУ імені Ярослава Мудрого. Та, як він сам казав, "виживати", працюючи на декількох роботах одночасно. Коли почалася Революція Гідності, у кримському інформаційному просторі до Влада доходило стільки кардинально різних думок, що протест він вирішив побачити на власні очі. І поїхав у Київ.

"Перший спогад про Майдан - ми вийшли на станції "Майдан Незалежності", ледь протиснулися з натовтом у підземний перехід, бачимо купу незрозумілих напівзабарикадованих виходів і питаємо якогось діда, загорнутого в прапор: "Дядьку, а де тут Майдан?". Він так посміхнувся дивно й кинувся нас обіймати зі словами: "Майдан - всюди! Всюди - Майдан!" Коли вийшли-таки назовні - відразу зрозуміли, що він мав на увазі. Реально Майдан був всюди".

На Майдані Влад приєднався до "Правого сектора", оселився на п’ятому поверсі Профспілок і познайомився зі своїм майбутнім найкращим другом - Сергієм Табалою, Сєвєром. 18 лютого у патовій ситуації на Майдані свою маленьку групку, що битиметься незважаючи ні на що, Змій з Сєвєром назвуть "Месники". А менше ніж за рік Сєвєр загине у ДАП під час штурму диспетчерської вежі. А Змій - одвічний мрійник та ідеаліст - надрукує і носитиме разом із кількома побратимами шеврон існуючого лише у його душі підрозділу (у якому підрозділі він у цей час не перебував би насправді): "Месники ім. Сергія Табали".

"...Твоя смерть - не метафізика, не кінець життя.

Твоя смерть - це не горе й один з гробів.

Твоя смерть - це не "клином птахи летять",

Не "підняти прапор - лунає гімн".

Твоя смерть - вибух ядерного реактора,

Що фарбує небо лише у сіре.

Твоя смерть - це світло у темних закутках.

Твоя смерть поздирала із мене шкіру..."

Бойовий шлях Змія розпочнеться у складі ДУК ПС з виїзду у район Савур-Могили "у шльопанцях". А далі - далі буде Іловайськ.

"Я вважаю, що заїзд в Іловайськ став точкою неповернення. Ось що таке справжній бойовий виїзд – коли… Навіть не знаю, як сказати правильно… Коли ти забираєш звідти війну з собою", - згадуватиме Змій.

У Іловайську під обстрілом перекинеться вантажна машина, залетить бортом у окоп, змішуючи бійців із багном. Напарнику Змія відріже ноги - "дуже рівно, трохи вище колін". Владу ж "лише" сильно травмує спину - і він буде вчитися ходити заново. Сєвєр загине якраз у цей час.

Після повернення до лав ПС Змій пересвариться із командиром через погані слова про Сєвєра і деякий час шукатиме свій підрозділ, завжди при цьому залишаючись на передовій - що у складі "ОУН" у Пісках, що у складі підрозділу "Одін" у Карлівці. В "Одіні" Змій буде разом із Міфом, Василем Сліпаком, котрий, знаючи, який Змій емоційний та запальний, тим не менш, дуже його любитиме - хоч і сваритиме за занадто експресивні вислови або дії час від часу.

"Одін" згодом зіткнеться з необхідністю оформлення, почнуться пошуки можливостей, безкінечне сидіння на базі "Азова" у тилу... А ми зі Змієм поїдемо шукати можливості потрапити на передову просто зараз. Спочатку у 53 бригаду, де служить батько Змія. Потім - у 93. Туди і оформимося.

Людей, що прийшли разом із нами на контракт у 93, під час оформлення розкидають по усій бригаді - але командир 1 роти 1 бату Вітер піде нам назустріч і забере усіх новоприбулих добровольців разом на шахту "Бутівка". Мабуть, у найпекельніше з місць, які на той момент тримала 93 бригада.

Шахта стане для Змія місцем сили. Ще багато років він писатиме про неї - і прозові оповідання, що увійшли до його збірки "Безодня" (а "Безодня", своєю чергою, увійшла у 2019 році до списку премії Книга року від ВВС). І вірші.

Під час наступної ротації Змій воюватиме на Луганщині, де потім переведеться з піхоти у артилерійську розвідку. А пізніше - служитиме у пресслужбі бригади, примудряючись все одно майже постійно перебувати на нулі.

Робота у пресслужбі для нього - не спосіб сховатися від обстрілів, але шлях до інших перемог. Саме завдяки Владу 93 бригада отримає почесне найменування "Холодний Яр", а ще - новий (на зміну жахливому радянському) гімн, написаний Змієм і виконаний гуртом "Тінь Сонця".

"Річ у тому, що 93 ОМБр - справді славетне з'єднання з багатим бойовим шляхом. 93 ОМБр - це бренд! І почесне найменування нам потрібно було не просто гідне, а таке, котре б спонукало прагнути до нових досягнень в боротьбі за Україну. Я вирішив, що тут, певно, підійде лише "Холодний Яр" - і вся міфологія навколо цього феномену. Думка не давала мені спокою, я порадився з Віталієм Гайдукевичем та з командиром бригади, полковником Владиславом Клочковим. Шлях до втілення ідеї був складним, але вони його схвалили. І в нас все вийшло! Складнощі армійської вертикалі від з'єднання до ГШ - це нюанси, найскладнішим було насправді представитися якомусь черговому затягнутому полковнику:

- Бажаю здоров'я! Це Змій вас турбує з 93-ї бригади.

- Хто-хто турбує?

- Змій з 93-ї бригади з приводу почесного найменування...

- Стоп, ваше звання скажіть і представтеся!

- Кажу ж - Змій вас турбує. З-М-І-Й.

… Не можу ж я зізнатися, що насправді я – якийсь там сержант"

Згодом Змій все ж таки піде з армії і житиме у Вінниці. Разом з дружиною, письменницею Вікторією Гранецькою, вони відкриють маленьке видавництво, займатимуться громадською діяльністю, мріятимуть про життя за містом.

А потім під час акції протесту Змій розіб’є скло у дверях Офісу Президента - і чекатиме у СІЗО запобіжного заходу. А потім судового засідання, і ще одного, і ще одного, і ще... Чекатиме так само, як колись чекав позитивних змін в Україні: і коли бився на вже майже спорожнілому Майдані з "Беркутом" 18 лютого; і коли прикривав у Іловайську або на шахті проведення "судової реформи" та інші "позитивні процеси" на мирній землі; і коли розвивав після повернення ветеранський рух у Вінниці сподіваючись на те, що ветерани, якщо об’єднаються, можуть бути почутими. Чекав роками, тоді ще не втрачаючи контролю над собою.

Але жах ситуації зовсім не в тому, що Змій зараз у СІЗО. І навіть не у тому, що, судячи з реакції великої кількості людей, наше суспільство - як би воно не "дякувало захисниками" - бачити їх з усім їхнім прагненням справедливості та зайвою безапеляційністю все ж таки воліло б або десь подалі на Сході, або вже "нашими янголами". А насамперед у тому, що розбите скло і фарба на будівлі обурює людей у сто разів більше, ніж розбиті українськими судами людські долі та опльовані озвученими рішеннями тризуби та прапори у кожному, мабуть, судовому залі нашої країни.

Валерія Бурлакова, Цензор.НЕТ