Мої біонічні протези валяються вдома. Краще б за ці гроші я зробив ремонт, - ветеран Євгеній Холодницький
Нині ветеран, а у 2022-му воїн, що пішов добровольцем до лав оборони, Євгеній Холодницький (Принц), більше трьох років живе з наслідками поранення – ампутаціями кистей обох рук. Однак його бойовий шлях – лише невелика частина цього інтерв’ю. Більше – про його реабілітацію.
Він їсть, пише та робить інші побутові справи за допомогою магнітного браслета, ліхтарика біля навушників та інших цілком звичайних приладів. Лямки рюкзака адаптував і використовує для спортивних тренувань. Записує відео, що мотивують інших, хоча зізнається, що робить це для себе.
При цьому він має цілі 3 біонічні протези, але практично не користується ними.
Чому так вийшло? Які поради Євгеній дав би воїнам, які також мусять жити з ампутаціями, а які – державним органам, що займаються лікуванням реабілітацією ампутантів? Чому лобізм з боку протезних підприємств переходить розумні межі, а держава забезпечує ветеранів протезами не "по-жлобськи", як це може здатися на перший погляд? У відвертій розмові з Цензор.НЕТ.
Я САМЕ ПІДГОТУВАВ ДРОН НА ЗЛІТ, КОЛИ ПРИЛЕТІЛО. ВІД ВИБУХУ НАШ ДРОН ТАКОЖ ПІДІРВАВСЯ
- До армії я пішов, у квітні 2022-му, коли мав 19. Я з Чернігівської області і спочатку тут проходив службу. Я був наймолодшим, тому старші командири не хотіли звідси відпускати. Але потім зрештою відправили, тому що всіх здорових вибирали.
Мене відправили спочатку в Чернігівський піхотний батальйон, з якого я успішно перевівся в 33 окрему механізовану бригаду. І вже в 33-й проходив службу, аж до поранення.
- З якими думками йшли у військо? Бо в такому віці навіть тоді далеко не кожен би пішов.
- Це юнацький максималізм. Тоді ж багато хто йшов добровільно на хвилі патріотичного піднесення.
Мій батько воював ще в 2015-16 роках, був списаний через здоров'я та знятий з військового обліку. Але в 22-му році він знову добровільно пішов. Зранку почалася війна і він одразу у військкомат поїхав. Перший місяць в Чернігові він побув у силах оборони, а потім повернувся додому. Йому здоров'я не дозволяло лишатися більше.
- Ваше армійське псевдо - Принц. Чому? Ви отримали його у 2022?
- Це з "Маленького принца", люблю цю книгу.
- Через поранення ваш бойовий шлях не був довгим. Тому можу вас просити описати свій стан у війську загалом. Як адаптувалися до воєнного життя, долали страх?
- Я не був супер-рексом. Але і страху як такого не було. У мене підрозділ був хороший. Ми з пацанами це якось через сміх і приколи переварювали.
Навіть не маю цікавих історій, щоб розповісти. Все-таки тоді була інша війна. Тобто було менше дронів, і було трошки більше контактних боїв.
- Чи мали досвід бойових контактів з росіянами? Якої ви думки про них з точки зору тактики бою?
Свого ворога треба поважати і вчитися в нього, бо інакше тобі ж гірше буде. Зрозуміло, що війна – це війна, де загарбника треба знищувати. Є певний стереотип, що росіяни – це чмоні. Але якби це був не сильний ворог, ми б його вже давно перемогли.
- Поранення ви зазнали через пів року від початку служби. Як і де це сталося?
- Під Роботиним 19 жовтня прилетіла міна. Ми заїхали на позиції, я був у підрозділі БПЛА - літали, розвідували. Нас постійно там пресували. Я саме вийшов, щоб налаштувати дрон на зліт. Все зробив, але від дрона не встиг далеко відійти, коли прилетіло. Від вибуху спрацювала плата ініціації і наш дрон також підірвався.
Я потрапив у лікарню, там швиденько мене підлатали, доволі швидко рани позаживали тож все без ускладнень. Черепно-мозкових травм не було, опорно-руховий апарат теж неушкоджений. По суті тільки уламкові поранення, які позаживали і все. Виписали та й поїхав собі додому.
СТАН ШОКУ ПРИТУПЛЮЄ БІЛЬ. МЕНЕ ХЛОПЦІ ПЕРЕМОТАЛИ І Я ПОПИВАВ ВОДИЧКУ. ДУМАВ: ПРОТЕЗИ ПОСТАВЛЮ, ЯКЩО НЕ ЗДОХНУ
- Ви так делікатно упустили те, що вам відірвало кисті рук. Виходить, у вас постраждали кисті рук і зір - з того, що видно сьогодні.
- Ні, мене всього побило. Моя ліва нога була зламана - стегнова кістка, відкритий перелом. Вся верхня частина стегна теж порізана. Права нога знизу, під коліном була пошматована. Рука права менше постраждала, але була посічена, і її вже прибрали в лікарні. Не знаю, чим вони керувалися, але ампутували. Хірургічно рівно там все зашили. У цьому плані молодці.
- Євгене, вже багато, доволі часу минуло. Чи пам'ятаєте ви свої перші думки, коли це сталося і коли ви зрозуміли, що буде ампутація?
- Критичних переживань не було. По-перше, це не було боляче навіть. Стан шоку перекриває відчуття болю. Нога боліла сильно, а руки не боліли взагалі. Лежав, водичку попивав, мене перемотали хлопці, та я чекав евак. Думав: протези поставлю, якщо, звичайно, не здохну.
- Наскільки швидко тоді вас евакуювали? Я так розуміла, що швидко, якщо допомогу вчасно надали.
- Я години три лежав, чекаючи. Це досить швидко. Тому що є випадки, коли хлопці лежать по 10 годин, через що розвивається турнікетний синдром і в результаті кінцівки ампутують високо.
Плюс я виконував обов'язки медика, тому що підрозділ саме формувався і людей не вистачало. Тому розбирався досить непогано в такмеді, то хлопцям трохи підказував.
Мене відвезли спочатку в Запоріжжя, нічого не бачив у цей час. Мене замотали всього, як мумію. Потім через три-чотири дні перевезли в Дніпро в лікарню імені Мєчнікова. Там ще тиждень був. Там мене вже мене розпакували, і я потроху бачив. Але зір ще не повертався. І потім через тиждень мене перевезли у Феофанію.
Я не обирав, де буду лікуватись. Просто мені з командуванням пощастило, бо це вони, організували мені найкращі умови для лікування.
Там чистили рани, перев'язували, зашивали, перешивали, ставили на ногу. Апарат зовнішньої фіксації поставили, з ним я полежав десь місяць. А потім пластину, що всунули мені в ногу. По очах трохи консультації надавали. Руки теж заживали. Врешті шви зняли, і все.
МІЙ ДОСВІД ПОКАЗАВ, ЩО БІОНІЧНИЙ ПРОТЕЗ – ЦЕ ХЛАМ. ВІД НЬОГО ПЕРЕБІЛЬШЕНІ ОЧІКУВАННЯ
- Як ви обрали місце виготовлення протезу?
- Це така довга розмова… Мені робили протез у центрі "Титанові". Буквально через пару тижнів, як я потрапив у Феофанію, до мене прийшов В’ячеслав Запорожець, який пообіцяв зробити мені найкращі протези. Він доволі впливовий у своїй сфері. Я ж людина після поранення, тоді був у дуже пригніченому стані. Та і я ж в цій темі взагалі не обізнаний був. Думаю: хоч є за когось зачепитися.
Я тоді ще не знав, що існує багато протезних підприємств і є з чого вибирати. От я тоді за одного виробника вчепився, повірив. У нього досить така напрацьована схема стосовно заохочення пацієнтів. Коротше, зробили мені перший біонічний протез швиденько - буквально через два місяці.
- Тобто ви перескочили етап механічного протезу, як це передбачено в урядовій постанові 321? Згідно з нею, лише через рік можна робити біоніку. Як так вийшло?
- Тому що Запорожець посприяв цьому, скажімо так. Хоча я і сам тоді думав, що біонічні протези – це найкраще. А зараз схиляюся до механіки, тому що мій власний досвід показав, що біонічний протез – це повний хлам. Принаймні, в моєму випадку.
- Чому? Він гальмує?
- Це все індивідуально, я не можу казати за всіх, але ті, з ким я спілкуюсь, зі мною погоджуються. Я намагався біонічним протезом двері в машину відчиняти, їсти, це незручно.
У людей трохи викривлене уявлення про біонічні протези, тому що вони виглядають, як рука. І на всіх відео в інтернеті можна бачити картину того, що людина буцімто ним обходиться в побуті повноцінно. Я впевнений, що ви бачили купу відео, де люди нібито каву за допомогою нього п'ють або втикають в екран смартфона. Але я не бачив, наприклад, щоб ним можна було двері відчинити чи зуби почистити.
Ним не можна керувати довільно. Тобто не можна ним ворушити так, як живою рукою. Є певні задані алгоритми, і протез діє в їхніх межах. Пальці ворушаться по цих заданих алгоритмах через датчики. Датчик на один м'яз, датчик на другий. У мене передпліччя лишилось, воно все рухається. І цей датчик просто ловить скорочення м'язу і переводить його в руку. Три пальці закрилось, три пальці відкрилось. Два пальці закрилось, два пальці відкрилось. Тобто доволі примітивно. І це не додає функціональності. Навпаки, дрібна моторика недоступна. Все, що мені можна робити, - це щось притримати. А я із цим справляюсь добре і без протезу.
Для того, щоб відкрити ключем двері за допомогою біонічного протеза, то я не знаю, скільки часу треба витрати. Тобто від нього перебільшене очікування, а на практиці функціоналу немає ніякого. І це не провина протезистів. Така межа технологій на даний момент.
- Я правильно розумію, що після біонічного ви ще отримали механіку?
- Ні, механіку я, якраз, не отримав. Хоча я механічний хочу собі один зробити на ліву руку, тому що знаю, для чого це може знадобитись. У мене залишилась можливість згідно з 518 постановою замовити протез на 2 мільйони гривень. Я просто не використовую цю можливість поки.
- У результаті скільки у вас зараз протезів?
- Три. Перший – той, що замість механіки. Потім другий зробили на кисть - теж біонічний (я перевіряв по реєстрах, він взагалі ніде не проходить). Я знаю, за які гроші він зроблений, але я його не просив. Це була ініціатива клініки.
І потім отримав один вже по новій постанові, яка передбачає велике фінансування. Два протези українського виробництва і один закордонного.
РІК МІЖ ОТРИМАННЯМ МЕХАНІЧНОГО І БІОНІЧНОГО ПРОТЕЗУ ДЕРЖАВА ПЕРЕДБАЧИЛА НЕ ЧЕРЕЗ ЖЛОБСТВО, А ЩОБ ДАТИ ЧАС ОБРАТИ
- Все-таки, незрозуміло, чому вам педалювали біонічний протез? Вас переконували, що механічний протез поганий?
- Підхід, коли до пораненого з ампутацією одразу допускають лобістів протезних підприємств, неправильний. Уявіть: людина зазнала поранення, лежить в лікарні, а до неї одразу з'являється купа представників протезних підприємств - і тому, що хочуть допомогти, і тому, що це величезні гроші.
Закон дає людині час адаптуватися й подумати. Я раніше думав, що рік перерви, передбачений між отриманням механіки й біоніки - це якесь жлобство з боку держави. Тепер я змінив думку. Цей час дається для того, щоб людина могла зрозуміти, як вона живе, для чого саме їй потрібен протез.
І реабілітація має бути відповідним чином заточена на це. Навіть в лікарняній палаті я вже вчився щось робити. Я їв, чистив зуби, ходив, мився. А потім я приходив до протезиста, який мене вчив кубики зі столу з місця на місце перекладати. І я сиджу й думаю, а яким боком це в'яжеться з моєю функціональністю в побуті? Тобто мені треба їсти, мені треба чистити зуби, мені треба підписати якийсь папірець. І я це все вже навчився робити, а зараз я сиджу перекладаю кубики.
І оцей рік він якраз дається для того, щоб людина зрозуміла, що може робити без протеза, тобто що зручніше робити просто з магнітним браслетом на руці. Наприклад, їсти (ложка чіпляється за магніт, і я їм). Щодо водіння авто, то звичайний ключ від авто я можу прокрутити без протеза. Коробка перемикається без протеза. Відчини-зачинити вікно – кнопка. Запалювання увімкнути - кнопка.
Щодо інших дій, то у мене є ножик і ліхтарик на навушниках. І є годинник на руці, за допомогою якого я можу і їсти, і писати, і ще щось туди запхнути, якщо треба зафіксувати якісь предмети. Ось це і є всі мої адаптивні речі.
А ось для професійних занять потрібен певний протез.
- Для яких дій ви використовуєте свій біонічний протез?
- Я не користуюсь ними взагалі, від слова зовсім. У мене є протез за вісім тисяч доларів, і є за сорок. І вони обидва валяються у мене вдома. І я думаю, що краще б я за ці гроші купив собі хороший робот-пилосос та зробив би вдома ремонт.
- Навіть так? А ким ви нині працюєте? Окрім того, що повертаєтесь до спорту.
- Щодо спорту, то я майже все життя ним займався - до поранення. Після поранення я приблизно розумів, як тренуватись. Суть в тому, щоб навантажувати м'язик. Рука – це інструмент, пальці – це інструмент. Я так всім і пояснюю, що 10 пальців – це найбільш просунутий, еволюційно зручний інструмент.
Якщо їх не мати, мої дві руки без пальців – це теж інструменти. Просто ними дещо робити трохи складніше, дещо трохи довше, але в цілому теж можна. А на рахунок спорту, замість пальців я використовую різноманітні лямки. Я придумав, як їх нашити для різних груп м'язів.
А біонічні протези - це взагалі не про спорт, вони не призначені для цього.
КЛІНІКА "ТИТАНОВІ" ДОСІ НЕ ПОВІДОМИЛА, КУДИ ПОДІЛИСЯ 22 ТИСЯЧІ ДОЛАРІВ, ЯКІ МЕНІ ЗІБРАЛИ МЕЦЕНАТИ
- Серед девайсів, які розроблені додатково до протезів, щоб адаптуватися до різних сфер життя, немає речей для спорту? Чому ви робили ті лямки самостійно?
- Довелося робити самому, тому що організація, де я протезувався, на всі мої прохання відмовляла. Тому що з цього грошей не потягнеш.
Потім я бачив каталог адаптивних речей, але я нічого з того не взяв. Хоча там були винаходи, схожі на ті, що я сам зробив.
- Тобто "Титанові"?
- Так, за біонічні протези держава відшкодує, а за різні штуковини, які пацієнт хоче собі для зручності, держава не платить.
- У мережі є кілька відео, на яких ветерани, які проходили протезування у Запорожця, звинувачують його в шахрайстві, однак з пресою ви перший погодилися розмовляти на цю тему.
- Я свою історію розповідаю. Але ж у тому і річ, що в нього є багато позитивних кейсів і військових, які його підтримають. Тому моя ситуація мало на що вплине.
- Рівень підготовки культі до протезування провели якісно?
- Там працюють хороші протезисти і реабілітологи – роблять все, як книжка пише. Я мав неприємний досвід лише щодо методу кріплення протезу і нечесного спілкування.
- Про що саме ідеться?
- По-перше, після виготовлення fasion-протезу вони мені запропонували зробити остеоінтеграцію – всадити в ліву руку імпланти. Я погодився, бо Запорожець справив хороше перше враження. Але він при цьому сказав, що протезування цим методом не фінансується державою, тому потрібні 97 тисяч євро.
Я маю знайомих, які погодилися профінансувати 40 тисяч євро. Ще десь пів мільйона гривень донатами кинули на рахунок фонду Запорожця. Це відбулося у 2024 році. Решту суми – ціну окремих елементів протезу – держава могла покрити.
- Як ці домовленості були оформлені?
- У квітні 2024-го було укладено тристоронній договір, а в червні мала бути операція. Минав час. Вже настала осінь, а на операцію мене так і не запросили. Ми почали ставити питання. Нам сказали, що проблема з сертифікацією і логістикою імплантів.
Тим часом я шукав інформацію про метод остеоінтеграції, і переваг для себе не побачив. Після поранення минуло вже півтора року, і я непогано справлявся без цього. Плюс, там дуже багато обмежень і ризиків, немає довгострокових клінічних досліджень цього методу. Тому в листопаді 2024-го я приїхав діставати пластину з ноги і ми поінформували про нашу відмову від операції. Запорожець сказав: нема питань. Однак минуло ще пів року, він подзвонив і сказав, що приїхали мої імпланти. Це був вже червень 2025 року, через рік після дати, коли мала відбутися операція.
Я запитав, чому вони приїхали, якщо сім місяців тому ми відмовилися від них і всі погодилися. Запорожець поставив перед фактом, що на них було витрачено 28 тисяч євро. Тоді я запитав, де 22 тисячі – залишок з 50 тисяч, які профінансували меценати і доброзичливці. Ми планували їх витратити на дуже хороший протез кисті чи на фізичну реабілітацію.
- Куди поділися гроші?
- Невідомо. Я туди не лізу, бо фактично це не мої кошти. Меценати через своїх юристів спілкувалися з "Титановими".
- Чи спілкувалися з тими, кому зробили протезування методом остеоінтеграції? Багато фахівців з протезування висловлюють занепокоєння через фактичне нав'язування цього методу, бо там дуже багато ризиків і побічних ефектів.
- Так, безпосередньо спілкувався лише з одним з тих, кому робили остеоінтеграцію в руку. У нього цей протез переважно висить вдома на гачку. Мені розповідали лише про один випадок, коли людина активно користується таким протезом.
Це вибір кожного. Остеоінтеграція – це метод кріплення, який, можливо, трохи зручніший, ніж звичайна гільза. Якщо хтось на свій страх і ризик вирішив, що йому буде краще з тим імплантом, то нехай. Я для себе це не знайшов корисним.
Повторюся, мені здається неправильно, що "Титанові" просувають остеоінтеграцію як єдиний можливий варіант. Все інше вони називають "минулим століттям". Це неправда, бо у багатьох випадках достатньо класичного протезу. А, наприклад, в гомілку взагалі немає потреби вставляти імплант.
- А в плані повернення зору вам "Титанові" якось посприяли?
- Я на початках ще коли мав певні очікування від них і був такий зачарований, скажімо так, їхньою доброзичливістю, то просив консультацію офтальмолога. Вони дійсно записали мене в якусь клініку в Києві, я з'їздив туди, а потім перестав. У мене є знайомий хороший офтальмолог в Чернігові, що має власну клініку. У нього я продовжив лікування. Він мені діставав уламки з ока, і з оком у мене 100% зір, проблем нема наразі.
У СПОРТ Я НЕ ПОВЕРНУСЯ, БО ПАМ’ЯТАЮ СВОЇ МОЖЛИВОСТІ ДО ПОРАНЕННЯ
- Мотивуючі відео ви більше робите для себе чи для підтримки інших?
- Річ не в тому. Я ніде не працюю, бо на пенсії. Живу зараз на три хати: дівчина, батьки і бабуся. На державну виплату я купив будинок у Борисполі, але він без ремонту.
Друзі й знайомі всі на роботах в Києві. Тому я знімаю відео, адже соцмережі сприймаю як серйозний інструмент для спілкування. Я там купу нових людей знайшов.
- А ви не думали, скажімо, щоб вступити до паралімпійської збірної?
- Ні, я вже таким не буду займатись, тому що тренувався до поранення. Адаптивні види спорту на рівні змагальному мене не цікавлять. Багато хлопців знаходять спорт своєрідною терапією вже після поранення, і їм це цікаво. А я, пам'ятаючи свої можливості до поранення, більше не буду змагатися. Я зараз обрав для себе ті види спорту, де я нарівні з усіма: велосипед, біг, шахи.
- Наостанок, які поради ви могли б дати воїнам та воячкам, які також зіштовхуються з ампутаціями?
- Не враховуючи сім’ї, першим візитом до мене в лікарню був прихід Запорожця. А мало би бути не так. Першими мають прийти ветерани, які мали схожі поранення. У моєму випадку мають прийти люди з ампутаціями рук і розповісти свою історію. Я був би радий цьому - якби свого часу мені порадили не поспішати, а можливо для початку вдома щось переобладнати для зручності. Це вже порада не лише для ветеранів, а рекомендація для держави.
Бо коли приходить людина з руками і ногами й розповідає, що все буде добре, то це не те. Зараз маю друга, який втратив руку, і він не поспішає, а їздить по протезних центрах і обирає. Сподіваюся, що наше прохання почують.
Ольга Скороход, Цензор. НЕТ
