Мої біонічні протези валяються вдома. Краще б за ці гроші я зробив ремонт, - ветеран Євгеній Холодницький

Автор: Ольга Скороход

Нині ветеран, а у 2022-му воїн, що пішов добровольцем до лав оборони, Євгеній Холодницький (Принц), більше трьох років живе з наслідками поранення – ампутаціями кистей обох рук. Однак його бойовий шлях – лише невелика частина цього інтерв’ю. Більше – про його реабілітацію.

Він їсть, пише та робить інші побутові справи за допомогою магнітного браслета, ліхтарика біля навушників та інших цілком звичайних приладів. Лямки рюкзака адаптував і використовує для спортивних тренувань. Записує відео, що мотивують інших, хоча зізнається, що робить це для себе.

При цьому він має цілі 3 біонічні протези, але практично не користується ними.

Чому так вийшло? Які поради Євгеній дав би воїнам, які також мусять жити з ампутаціями, а які – державним органам, що займаються лікуванням реабілітацією ампутантів? Чому лобізм з боку протезних підприємств переходить розумні межі, а держава забезпечує ветеранів протезами не "по-жлобськи", як це може здатися на перший погляд? У відвертій розмові з Цензор.НЕТ.

Я САМЕ ПІДГОТУВАВ ДРОН НА ЗЛІТ, КОЛИ ПРИЛЕТІЛО. ВІД ВИБУХУ НАШ ДРОН ТАКОЖ ПІДІРВАВСЯ

- До армії я пішов, у квітні 2022-му, коли мав 19. Я з Чернігівської області і спочатку тут проходив службу. Я був наймолодшим, тому старші командири не хотіли звідси відпускати. Але потім зрештою відправили, тому що всіх здорових вибирали.

Мене відправили спочатку в Чернігівський піхотний батальйон, з якого я успішно перевівся в 33 окрему механізовану бригаду. І вже в 33-й проходив службу, аж до поранення.

- З якими думками йшли у військо? Бо в такому віці навіть тоді далеко не кожен би пішов.

- Це юнацький максималізм. Тоді ж багато хто йшов добровільно на хвилі патріотичного піднесення.

Мій батько воював ще в 2015-16 роках, був списаний через здоров'я та знятий з військового обліку. Але в 22-му році він знову добровільно пішов. Зранку почалася війна і він одразу у військкомат поїхав. Перший місяць в Чернігові він побув у силах оборони, а потім повернувся додому. Йому здоров'я не дозволяло лишатися більше.

- Ваше армійське псевдо - Принц. Чому? Ви отримали його у 2022?

- Це з "Маленького принца", люблю цю книгу.

- Через поранення ваш бойовий шлях не був довгим. Тому можу вас просити описати свій стан у війську загалом. Як адаптувалися до воєнного життя, долали страх?

- Я не був супер-рексом. Але і страху як такого не було. У мене підрозділ був хороший. Ми з пацанами це якось через сміх і приколи переварювали.

Навіть не маю цікавих історій, щоб розповісти. Все-таки тоді була інша війна. Тобто було менше дронів, і було трошки більше контактних боїв.

- Чи мали досвід бойових контактів з росіянами? Якої ви думки про них з точки зору тактики бою?

Свого ворога треба поважати і вчитися в нього, бо інакше тобі ж гірше буде. Зрозуміло, що війна – це війна, де загарбника треба знищувати. Є певний стереотип, що росіяни – це чмоні. Але якби це був не сильний ворог, ми б його вже давно перемогли.

- Поранення ви зазнали через пів року від початку служби. Як і де це сталося?

- Під Роботиним 19 жовтня прилетіла міна. Ми заїхали на позиції, я був у підрозділі БПЛА - літали, розвідували. Нас постійно там пресували. Я саме вийшов, щоб налаштувати дрон на зліт. Все зробив, але від дрона не встиг далеко відійти, коли прилетіло. Від вибуху спрацювала плата ініціації і наш дрон також підірвався.

Я потрапив у лікарню, там швиденько мене підлатали, доволі швидко рани позаживали тож все без ускладнень. Черепно-мозкових травм не було, опорно-руховий апарат теж неушкоджений. По суті тільки уламкові поранення, які позаживали і все. Виписали та й поїхав собі додому.

СТАН ШОКУ ПРИТУПЛЮЄ БІЛЬ. МЕНЕ ХЛОПЦІ ПЕРЕМОТАЛИ І Я ПОПИВАВ ВОДИЧКУ. ДУМАВ: ПРОТЕЗИ ПОСТАВЛЮ, ЯКЩО НЕ ЗДОХНУ

- Ви так делікатно упустили те, що вам відірвало кисті рук. Виходить, у вас постраждали кисті рук і зір - з того, що видно сьогодні.

- Ні, мене всього побило. Моя ліва нога була зламана - стегнова кістка, відкритий перелом. Вся верхня частина стегна теж порізана. Права нога знизу, під коліном була пошматована. Рука права менше постраждала, але була посічена, і її вже прибрали в лікарні. Не знаю, чим вони керувалися, але ампутували. Хірургічно рівно там все зашили. У цьому плані молодці.

- Євгене, вже багато, доволі часу минуло. Чи пам'ятаєте ви свої перші думки, коли це сталося і коли ви зрозуміли, що буде ампутація?

- Критичних переживань не було. По-перше, це не було боляче навіть. Стан шоку перекриває відчуття болю. Нога боліла сильно, а руки не боліли взагалі. Лежав, водичку попивав, мене перемотали хлопці, та я чекав евак. Думав: протези поставлю, якщо, звичайно, не здохну.

- Наскільки швидко тоді вас евакуювали? Я так розуміла, що швидко, якщо допомогу вчасно надали.

- Я години три лежав, чекаючи. Це досить швидко. Тому що є випадки, коли хлопці лежать по 10 годин, через що розвивається турнікетний синдром і в результаті кінцівки ампутують високо.

Плюс я виконував обов'язки медика, тому що підрозділ саме формувався і людей не вистачало. Тому розбирався досить непогано в такмеді, то хлопцям трохи підказував.

Мене відвезли спочатку в Запоріжжя, нічого не бачив у цей час. Мене замотали всього, як мумію. Потім через три-чотири дні перевезли в Дніпро в лікарню імені Мєчнікова. Там ще тиждень був. Там мене вже мене розпакували, і я потроху бачив. Але зір ще не повертався. І потім через тиждень мене перевезли у Феофанію.

Я не обирав, де буду лікуватись. Просто мені з командуванням пощастило, бо це вони, організували мені найкращі умови для лікування.

Там чистили рани, перев'язували, зашивали, перешивали, ставили на ногу. Апарат зовнішньої фіксації поставили, з ним я полежав десь місяць. А потім пластину, що всунули мені в ногу. По очах трохи консультації надавали. Руки теж заживали. Врешті шви зняли, і все.

МІЙ ДОСВІД ПОКАЗАВ, ЩО БІОНІЧНИЙ ПРОТЕЗ – ЦЕ ХЛАМ. ВІД НЬОГО ПЕРЕБІЛЬШЕНІ ОЧІКУВАННЯ

- Як ви обрали місце виготовлення протезу?

- Це така довга розмова… Мені робили протез у центрі "Титанові". Буквально через пару тижнів, як я потрапив у Феофанію, до мене прийшов В’ячеслав Запорожець, який пообіцяв зробити мені найкращі протези. Він доволі впливовий у своїй сфері. Я ж людина після поранення, тоді був у дуже пригніченому стані. Та і я ж в цій темі взагалі не обізнаний був. Думаю: хоч є за когось зачепитися.

Я тоді ще не знав, що існує багато протезних підприємств і є з чого вибирати. От я тоді за одного виробника вчепився, повірив. У нього досить така напрацьована схема стосовно заохочення пацієнтів. Коротше, зробили мені перший біонічний протез швиденько - буквально через два місяці.

- Тобто ви перескочили етап механічного протезу, як це передбачено в урядовій постанові 321? Згідно з нею, лише через рік можна робити біоніку. Як так вийшло?

- Тому що Запорожець посприяв цьому, скажімо так. Хоча я і сам тоді думав, що біонічні протези – це найкраще. А зараз схиляюся до механіки, тому що мій власний досвід показав, що біонічний протез – це повний хлам. Принаймні, в моєму випадку.

- Чому? Він гальмує?

- Це все індивідуально, я не можу казати за всіх, але ті, з ким я спілкуюсь, зі мною погоджуються. Я намагався біонічним протезом двері в машину відчиняти, їсти, це незручно.

У людей трохи викривлене уявлення про біонічні протези, тому що вони виглядають, як рука. І на всіх відео в інтернеті можна бачити картину того, що людина буцімто ним обходиться в побуті повноцінно. Я впевнений, що ви бачили купу відео, де люди нібито каву за допомогою нього п'ють або втикають в екран смартфона. Але я не бачив, наприклад, щоб ним можна було двері відчинити чи зуби почистити.

Ним не можна керувати довільно. Тобто не можна ним ворушити так, як живою рукою. Є певні задані алгоритми, і протез діє в їхніх межах. Пальці ворушаться по цих заданих алгоритмах через датчики. Датчик на один м'яз, датчик на другий. У мене передпліччя лишилось, воно все рухається. І цей датчик просто ловить скорочення м'язу і переводить його в руку. Три пальці закрилось, три пальці відкрилось. Два пальці закрилось, два пальці відкрилось. Тобто доволі примітивно. І це не додає функціональності. Навпаки, дрібна моторика недоступна. Все, що мені можна робити, - це щось притримати. А я із цим справляюсь добре і без протезу.

Для того, щоб відкрити ключем двері за допомогою біонічного протеза, то я не знаю, скільки часу треба витрати. Тобто від нього перебільшене очікування, а на практиці функціоналу немає ніякого. І це не провина протезистів. Така межа технологій на даний момент.

- Я правильно розумію, що після біонічного ви ще отримали механіку?

- Ні, механіку я, якраз, не отримав. Хоча я механічний хочу собі один зробити на ліву руку, тому що знаю, для чого це може знадобитись. У мене залишилась можливість згідно з 518 постановою замовити протез на 2 мільйони гривень. Я просто не використовую цю можливість поки.

- У результаті скільки у вас зараз протезів?

- Три. Перший – той, що замість механіки. Потім другий зробили на кисть - теж біонічний (я перевіряв по реєстрах, він взагалі ніде не проходить). Я знаю, за які гроші він зроблений, але я його не просив. Це була ініціатива клініки.

І потім отримав один вже по новій постанові, яка передбачає велике фінансування. Два протези українського виробництва і один закордонного.

РІК МІЖ ОТРИМАННЯМ МЕХАНІЧНОГО І БІОНІЧНОГО ПРОТЕЗУ ДЕРЖАВА ПЕРЕДБАЧИЛА НЕ ЧЕРЕЗ ЖЛОБСТВО, А ЩОБ ДАТИ ЧАС ОБРАТИ

- Все-таки, незрозуміло, чому вам педалювали біонічний протез? Вас переконували, що механічний протез поганий?

- Підхід, коли до пораненого з ампутацією одразу допускають лобістів протезних підприємств, неправильний. Уявіть: людина зазнала поранення, лежить в лікарні, а до неї одразу з'являється купа представників протезних підприємств - і тому, що хочуть допомогти, і тому, що це величезні гроші.

Закон дає людині час адаптуватися й подумати. Я раніше думав, що рік перерви, передбачений між отриманням механіки й біоніки - це якесь жлобство з боку держави. Тепер я змінив думку. Цей час дається для того, щоб людина могла зрозуміти, як вона живе, для чого саме їй потрібен протез.

І реабілітація має бути відповідним чином заточена на це. Навіть в лікарняній палаті я вже вчився щось робити. Я їв, чистив зуби, ходив, мився. А потім я приходив до протезиста, який мене вчив кубики зі столу з місця на місце перекладати. І я сиджу й думаю, а яким боком це в'яжеться з моєю функціональністю в побуті? Тобто мені треба їсти, мені треба чистити зуби, мені треба підписати якийсь папірець. І я це все вже навчився робити, а зараз я сиджу перекладаю кубики.

І оцей рік він якраз дається для того, щоб людина зрозуміла, що може робити без протеза, тобто що зручніше робити просто з магнітним браслетом на руці. Наприклад, їсти (ложка чіпляється за магніт, і я їм). Щодо водіння авто, то звичайний ключ від авто я можу прокрутити без протеза. Коробка перемикається без протеза. Відчини-зачинити вікно – кнопка. Запалювання увімкнути - кнопка.

Щодо інших дій, то у мене є ножик і ліхтарик на навушниках. І є годинник на руці, за допомогою якого я можу і їсти, і писати, і ще щось туди запхнути, якщо треба зафіксувати якісь предмети. Ось це і є всі мої адаптивні речі.

А ось для професійних занять потрібен певний протез.

- Для яких дій ви використовуєте свій біонічний протез?

- Я не користуюсь ними взагалі, від слова зовсім. У мене є протез за вісім тисяч доларів, і є за сорок. І вони обидва валяються у мене вдома. І я думаю, що краще б я за ці гроші купив собі хороший робот-пилосос та зробив би вдома ремонт.

- Навіть так? А ким ви нині працюєте? Окрім того, що повертаєтесь до спорту.

- Щодо спорту, то я майже все життя ним займався - до поранення. Після поранення я приблизно розумів, як тренуватись. Суть в тому, щоб навантажувати м'язик. Рука – це інструмент, пальці – це інструмент. Я так всім і пояснюю, що 10 пальців – це найбільш просунутий, еволюційно зручний інструмент.

Якщо їх не мати, мої дві руки без пальців – це теж інструменти. Просто ними дещо робити трохи складніше, дещо трохи довше, але в цілому теж можна. А на рахунок спорту, замість пальців я використовую різноманітні лямки. Я придумав, як їх нашити для різних груп м'язів.

А біонічні протези - це взагалі не про спорт, вони не призначені для цього.

КЛІНІКА "ТИТАНОВІ" ДОСІ НЕ ПОВІДОМИЛА, КУДИ ПОДІЛИСЯ 22 ТИСЯЧІ ДОЛАРІВ, ЯКІ МЕНІ ЗІБРАЛИ МЕЦЕНАТИ

- Серед девайсів, які розроблені додатково до протезів, щоб адаптуватися до різних сфер життя, немає речей для спорту? Чому ви робили ті лямки самостійно?

- Довелося робити самому, тому що організація, де я протезувався, на всі мої прохання відмовляла. Тому що з цього грошей не потягнеш.

Потім я бачив каталог адаптивних речей, але я нічого з того не взяв. Хоча там були винаходи, схожі на ті, що я сам зробив.

- Тобто "Титанові"?

- Так, за біонічні протези держава відшкодує, а за різні штуковини, які пацієнт хоче собі для зручності, держава не платить.

- У мережі є кілька відео, на яких ветерани, які проходили протезування у Запорожця, звинувачують його в шахрайстві, однак з пресою ви перший погодилися розмовляти на цю тему.

- Я свою історію розповідаю. Але ж у тому і річ, що в нього є багато позитивних кейсів і військових, які його підтримають. Тому моя ситуація мало на що вплине.

- Рівень підготовки культі до протезування провели якісно?

- Там працюють хороші протезисти і реабілітологи – роблять все, як книжка пише. Я мав неприємний досвід лише щодо методу кріплення протезу і нечесного спілкування.

- Про що саме ідеться?

- По-перше, після виготовлення fasion-протезу вони мені запропонували зробити остеоінтеграцію – всадити в ліву руку імпланти. Я погодився, бо Запорожець справив хороше перше враження. Але він при цьому сказав, що протезування цим методом не фінансується державою, тому потрібні 97 тисяч євро.

Я маю знайомих, які погодилися профінансувати 40 тисяч євро. Ще десь пів мільйона гривень донатами кинули на рахунок фонду Запорожця. Це відбулося у 2024 році. Решту суми – ціну окремих елементів протезу – держава могла покрити.

- Як ці домовленості були оформлені?

- У квітні 2024-го було укладено тристоронній договір, а в червні мала бути операція. Минав час. Вже настала осінь, а на операцію мене так і не запросили. Ми почали ставити питання. Нам сказали, що проблема з сертифікацією і логістикою імплантів.

Тим часом я шукав інформацію про метод остеоінтеграції, і переваг для себе не побачив. Після поранення минуло вже півтора року, і я непогано справлявся без цього. Плюс, там дуже багато обмежень і ризиків, немає довгострокових клінічних досліджень цього методу. Тому в листопаді 2024-го я приїхав діставати пластину з ноги і ми поінформували про нашу відмову від операції. Запорожець сказав: нема питань. Однак минуло ще пів року, він подзвонив і сказав, що приїхали мої імпланти. Це був вже червень 2025 року, через рік після дати, коли мала відбутися операція.

Я запитав, чому вони приїхали, якщо сім місяців тому ми відмовилися від них і всі погодилися. Запорожець поставив перед фактом, що на них було витрачено 28 тисяч євро. Тоді я запитав, де 22 тисячі – залишок з 50 тисяч, які профінансували меценати і доброзичливці. Ми планували їх витратити на дуже хороший протез кисті чи на фізичну реабілітацію.

- Куди поділися гроші?

- Невідомо. Я туди не лізу, бо фактично це не мої кошти. Меценати через своїх юристів спілкувалися з "Титановими".

- Чи спілкувалися з тими, кому зробили протезування методом остеоінтеграції? Багато фахівців з протезування висловлюють занепокоєння через фактичне нав'язування цього методу, бо там дуже багато ризиків і побічних ефектів.

- Так, безпосередньо спілкувався лише з одним з тих, кому робили остеоінтеграцію в руку. У нього цей протез переважно висить вдома на гачку. Мені розповідали лише про один випадок, коли людина активно користується таким протезом.

Це вибір кожного. Остеоінтеграція – це метод кріплення, який, можливо, трохи зручніший, ніж звичайна гільза. Якщо хтось на свій страх і ризик вирішив, що йому буде краще з тим імплантом, то нехай. Я для себе це не знайшов корисним.

Повторюся, мені здається неправильно, що "Титанові" просувають остеоінтеграцію як єдиний можливий варіант. Все інше вони називають "минулим століттям". Це неправда, бо у багатьох випадках достатньо класичного протезу. А, наприклад, в гомілку взагалі немає потреби вставляти імплант.

- А в плані повернення зору вам "Титанові" якось посприяли?

- Я на початках ще коли мав певні очікування від них і був такий зачарований, скажімо так, їхньою доброзичливістю, то просив консультацію офтальмолога. Вони дійсно записали мене в якусь клініку в Києві, я з'їздив туди, а потім перестав. У мене є знайомий хороший офтальмолог в Чернігові, що має власну клініку. У нього я продовжив лікування. Він мені діставав уламки з ока, і з оком у мене 100% зір, проблем нема наразі.

У СПОРТ Я НЕ ПОВЕРНУСЯ, БО ПАМ’ЯТАЮ СВОЇ МОЖЛИВОСТІ ДО ПОРАНЕННЯ

- Мотивуючі відео ви більше робите для себе чи для підтримки інших?

- Річ не в тому. Я ніде не працюю, бо на пенсії. Живу зараз на три хати: дівчина, батьки і бабуся. На державну виплату я купив будинок у Борисполі, але він без ремонту.

Друзі й знайомі всі на роботах в Києві. Тому я знімаю відео, адже соцмережі сприймаю як серйозний інструмент для спілкування. Я там купу нових людей знайшов.

- А ви не думали, скажімо, щоб вступити до паралімпійської збірної?

- Ні, я вже таким не буду займатись, тому що тренувався до поранення. Адаптивні види спорту на рівні змагальному мене не цікавлять. Багато хлопців знаходять спорт своєрідною терапією вже після поранення, і їм це цікаво. А я, пам'ятаючи свої можливості до поранення, більше не буду змагатися. Я зараз обрав для себе ті види спорту, де я нарівні з усіма: велосипед, біг, шахи.

- Наостанок, які поради ви могли б дати воїнам та воячкам, які також зіштовхуються з ампутаціями?

- Не враховуючи сім’ї, першим візитом до мене в лікарню був прихід Запорожця. А мало би бути не так. Першими мають прийти ветерани, які мали схожі поранення. У моєму випадку мають прийти люди з ампутаціями рук і розповісти свою історію. Я був би радий цьому - якби свого часу мені порадили не поспішати, а можливо для початку вдома щось переобладнати для зручності. Це вже порада не лише для ветеранів, а рекомендація для держави.

Бо коли приходить людина з руками і ногами й розповідає, що все буде добре, то це не те. Зараз маю друга, який втратив руку, і він не поспішає, а їздить по протезних центрах і обирає. Сподіваюся, що наше прохання почують.

****

Після виходу інтерв’ю з редакцією Цензор.НЕТ зв’язався В’ячеслав Запорожець, засновник та керівник протезно-реабілітаційного центру TYTANOVI. Він має іншу версію подій і попросив їх висвітлити.

- У розмові зі мною ви висловили думку, що інтерв’ю з Євгеном Холодницьким є не зовсім обʼєктивним. Адже, на вашу думку, в цьому матеріалі є деякі неточності. Що саме ви хочете уточнити у даній ситуації?

- По-перше, як я зустрів Євгена? В інтерв’ю він говорить, що я прийшов у Феофанію і там його знайшов. Це зовсім не так. У мене є друг і товариш Антон Геращенко (колишній нардеп. – Ред.). Він перший, хто з Михайлом Федоровим почав займатися дронами. Євген якраз був потужним дронщиком, командир Євгена був товаришем Геращенка. Євген певне не знає, що Геращенко допомагав підрозділу, де він служив.

Коли Євген зазнав поранення (а найстрашніше, що він дістав поранення очей), через пів години після його поранення його командир дзвонить Геращенку, а той – мені. Я був у Краматорську, у нас працювала евакуаційна ще бригада.

І мені Антон дав доручення зробити все можливе і неможливе, щоб врятувати очі Євгену. А ми вже до того мали кейси сліпих хлопців, і це жахливо, бо 50% з них виходять із життя.

Ми поставили його на першочергову евакуацію. Це було дуже складно зробити тоді, адже потік поранених був великий. Добре, що Євген був на Запорозькому напрямку. Мій товариш полковник Кузєв тоді очолював Запорізький госпіталь. Поки проводили евакуацію, ми шукали професора-офтальмолога, бо такого фахівця в Запоріжжі не було. Я цим безпосередньо зайнявся, надав машину, і з Дніпра ми привезли професора, який всю ніч оперував Євгена.

Євген про це не знає або забув, але його батько це пам’ятає. Далі я відпрацював, щоб Євгена з Запоріжжя доставили в Мєчку, а з Мєчки – у Феофанію. Тому коли пишуть, що я ходжу по Феофанії й шукаю пацієнтів - це неправильно. Я дійсно пишаюся тим, що Євген зараз активно живе і що ми врятували йому очі.

Що далі відбувається? Далі його командир просив, щоб ми якнайшвидше зробили йому біонічний протез. Як так можна було? Саме завдяки моїй праці ми внесли зміни в 518 постанову. Тому зараз не заборонено виготовляти біонічний протез як первинний. Ви натомість спираєтесь на 321 постанову. Ці зміни були внесені в листопаді 2024 року.

- Тобто зміни були внесені після виготовлення біонічного протезу для Євгена чи саме в той час? Це ключове питання: чому не дали можливість отримати механічний протез?

- Саме тоді. Ми його "закривали" на початку 2025-го. До речі, первинний протез робили не ми, а наші колеги з "Орто-про".

- Кожен другий поранений, з яким я спілкувалася і який стикнувся з ампутацією, скаржаться на свій поспіх: зробили протез, не подумавши, а тепер шкодують чи то через якість, чи то через тип протезу або підготовку культі. Це моя невелика суб’єктивна статистика, але вона свідчить про проблему.

- Ми більше ста осіб запротезували. Я вам скажу більше. У нас одиниці протезних центрів роблять гарні протези верхніх кінцівок. Це буквально 2-3 центри, які роблять руки нормально. У нас більшість пацієнтів приходять після первинного протезування і просять зробити біоніку. Ми вас запрошуємо в наш центр справді поспілкуватися з ветеранами, які тільки вчаться опанувати біонічні протези і з тими, хто опанував. І ви зможе самі зробити висновок: користуються вони цими протезами в побуті чи ні.

- Основне звинувачення на вашу адресу - про гроші на імпланти, від яких Євгеній відмовився, але це не було підтверджено письмово. І ще 22 тисячі лишалося.

- Євген і його родина не відмовлялися від імплантів, інакше ми би їх не виготовляли і не завозили. Більше прикро, коли я в травні рік тому привозив в Україну хірурга Рікарда Бронемарка, то віз його саме для того, щоб зробити Євгену остеоінтеграцію предпліччя.

І я попереджав Євгена про це за місяць. Сказав: Євгене, імпланти є, Рікард погодився приїхати в Київ, будь ласка, приймай рішення. Він нічого не відповів, ми не скасовували приїзд Рікарда, тим більше, у нас була ще інше операція. А за два дні я знову Євгену написав, запитав, чи він буде оперуватися. Він сказав "ні". Без проблем, тим паче, що гроші, які виділяли йому на імплант, надала логістична компанія DSV.

- Яка доля решти грошей?

- Ми з DSV прозумілися і зараз лікуємо ветеранів, які працювали у їхній компанії. Тобто ми відпрацьовуємо ці гроші, хоча імпланти ми просто повернули виробнику. Коли вони їх комусь продадуть, тоді можна буде повернути кошти.

Насправді я думаю, що Євген на мене ображений. Він не дарма згадує про червень 2025-го. У травні приїжджав Рікард Бронемарк ( шведський хірург , основоположник одного із методів остеоінтеграції) але Євген відмовився від операції. А майже через місяць після цього – 5 червня– Євген попросив позичити йому 10 тисяч доларів на купівлю житла. Але я тоді вже не був бізнесменом і не мав грошей. Я хотів допомогти і запропонував житло в Процеві – смарт-будиночок з ряду тих, які я побудував ще до війни і подарував ветеранам з ампутацією. Євген відмовився, бо державна субвенція, яку він отримав, мала бути витрачена на житло площею не менше 60 квадратних метрів. Хоча смарт-будиночок я йому хотів подарувати.

І ось після цієї розмови наші відносини зіпсувалися, бо до того вони були нормальними. Від мене почали вимагати повернути решту коштів, зокрема батько Євгена просив про це. Але навіть якщо гроші в благодійному фонді з якоїсь програми залишаються, то я не можу їх повертати приватній особі. Можу їх використати на іншу благодійну діяльність.

Це закінчилося тим, що компанія-донор DSV висунула нам претензії. Тобто, Євген їх накрутив. У нас теж з ними були гарні відносини до того. Ми з ними зустрілися, прозвітували: показали інвойси, оплати, імпланти. Адже письмової відмови не було ані від Євгена, ані від донорів.

Так, компанія "Інтегрум" затримала доставку імплантів, тому що певний час не мала американської ліцензії. Це кастом-імпланти, тобто не серійні імпланти, вони виготовляються в Америці. Тому і виникла затримка.

До речі, пластину з ноги Євгенію діставали у наших партнерів, клініки "Мірум", і я за це сплатив. Тобто грошей DSV, а потім DSV вичерпала цю суму.

- Чому для вас принциповий полегшений доступ до біонічного протезу?

- Для мене не є принциповим полегшений доступ до біонічного протезу. Тож це не зовсім коректне формулювання запитання. Мені дуже прикро, що Євген не захотів опановувати біонічні протези. А у нього були дуже гарні сигнали для цього. Він перестав носити протези, він дійсно навчився жити без них. Я його колись запитав: чому ти всім показуєш, що це круто, що ти сам можеш без протеза відкривати машину, їздити за кермом?... Це круто, але навіщо говорити, що біоніка не потрібна. Його заява небезпечна тим, що такий шлях не підходить більшості. Уявіть, хтось з профільних чиновників почитає це інтерв’ю і скаже: давайте скасуємо зміни до постанови, і нехай хлопці будуть спочатку рік на механічних протезах, а потім якась комісія буде вирішувати, чи потрібна їм біоніка.

Все індивідуально. Наприклад, хтось любить пересуватися на велосипеді, хтось - на самокаті, а хтось - на електрокарі.

- У цьому випадку Євгеній також підкреслив, що кожен сам для себе вирішує щодо методики протезування і типу протезу. Комусь може бути краще з біонікою чи остеоінтеграцією.

- Я це називаю ефектом метелика. Хлопці молоді, круті, з сильним духом зазнаЮть поранення і потім вони розуміють, що вони вже ніколи не будуть такими, як були до поранення. Розумієте, про що я? Це впливає на ставлення до життя й оточуючих. Це психологічний тягар, а у нас нема системи, яка дозволяє цим хлопцям далі працювати, отримувати житло, яке вони хочуть, здобувати професію.

До речі, ми зараз створюємо навчальний центр. І спочатку хлопці будуть проходити навчання, здавати іспит на користування біонікою, і тільки потім отримувати біонічний протез. Зараз відбувається навпаки: подали на 518 постанову, замовили біонічний протез, і потім вчимо його. А він каже, що не хоче вчитися. І що тоді?

І попереду у нас дуже багато роботи, бо дуже багато поранених. Роботи на десятиліття. І нам треба навпаки об'єднуватися, робити помилки, виправляти помилки. А помилки є завжди. Хто не працює, той не помиляється. І я всім протезистам пропоную об'єднуватися, досвідом обмінюватися.

Ольга Скороход, Цензор. НЕТ