Олександр Кравчук: "Колишні "регіонали" сподіваються на реванш, як у 2010 році"

Автор: Ольга Москалюк

Активіст Майдану, юрист Олександр Кравчук, який вдарив нардепа Михайла Добкіна, розказав "Цензор.НЕТ" подробиці їхньої сутички в суді, про реакцію на це людей та рідних, пригадав свою участь в акції "Україна без Кучми" та поділився своїми думками щодо майбутнього країни.

Олександр Кравчук став відомим загалу 18 листопада цього року. Тоді по завершенні засідання Апеляційного суду у справі екс-міністра юстиції Олени Лукаш після словесної перепалки він тричі вдарив в обличчя колишнього "регіонала" Михайла Добкіна. Останньому пощастило, що втрутилися правоохоронці. Бо Олександр - спортсмен. Займається боротьбою. Тому наслідки для Михайла Марковича могли бути більш відчутні та наочні. Певно, розуміючи це, під час розбірок вже на вулиці Добкін ховався за спинами своїх охоронців.

Вчинок Кравчука підірвав Інтернет. "Если бы не набитая морда Добкина, ко второй годовщине Майдана пришли бы без наказанных", "Это тревожные звоночки, которые надо услышать бывшим активным членам ПР" , - писали в соцмережах. За пару днів кількість його друзів у Фейсбуці зросла до дозволених п'яти тисяч, ще майже стільки ж з'явилося підписників.

В житті Олександр - скромний, спокійний та розсудливий чоловік. Помітно, що він не шкодує про свій вчинок, але й не вихваляється цим. Здається, йому не дуже до душі ярлик народного месника, який на нього повісили. З цього ми й почали нашу розмову.



"ДОБКІН ПОКАЗАВ СЕБЕ НЕ ЯК ЧОЛОВІК. ТАК ПОВОДЯТЬСЯ БОЯГУЗИ"

- Після того, як ви вдарили Михайла Добкіна, стали мегапопулярним. Як через це змінилося ваше життя?

- Хіба у тому, що дуже багато людей пишуть у Фейсбуці. Просять: "Зробіть щось, щоб нам було краще жити". В іншому плані все, як було раніше.

- Бачила, до вас також підходять на вулиці, дякують. А були ті, хто засуджував?

- Ще жодної людини такої не зустрів. Дякують, обнімають. Негативу немає. Хіба нещодавно Роман Скрипін брав інтерв'ю, намагався пожурити, мовляв, так не можна робити. Але я розумію, що це журналістська робота.

Люди задоволені, бо вже втомилися від того, що наробила Партія регіонів та такі, як Добкін. Бо те, що відбувається в країні - прямий результат. Влада, яка прийшла завдячуючи Майдану, не робить висновки, не притягує до відповідальності за те, що у нас розвалена економіка, армія, соціальні проблеми, велика кількість загиблих на Донбасі. Вона не абстрактна. Є конкретні люди та політичні сили. Народу набридло чекати, коли вони відповідатимуть. Звичайно, можна іти вперед на базі примирення. Але з ким?! На прикладі спілкування із Добкіним ми побачили, що про це не йдеться. Бо спочатку людина має визнати свої помилки.

- Добкін себе винним не вважає.

- Це так. Вони впевнені, що все робили правильно й продовжують у тому ж дусі. Думають, що у них є можливість зараз пересидіти важкі часи, а потім зможуть знову прийти до влади, як це було у 2010 році. Сподіваються на реванш. У них є кошти, які вони накрали. Ще й вливання від східного сусіда - Росії.

- Ви в суді пропонували Добкіну вийти на вулицю на чоловічу розмову. Що ви хотіли йому тоді сказати?

- Те, що вони були ляльками у кукловода, який сидить у Кремлі. Саме вони доклали всіх зусиль, щоб загнати у нинішнє нещастя одурманених та обкрадених ними людей на Донбасі. Ті повелися на брехню та маніпуляцію. "Регіонали" готували Україну до здачі - розвалювали армію, СБУ, завели російську резидентуру. Їх можна притягувати до відповідальності за великим переліком кримінальних статей. Я не розумію, чому цим ніхто не займається.

- Ми це питання ще обговоримо. Давайте завершимо із Добкіним. Коли ви вийшли на вулицю, вас розбороняти намагався ще й Нестор Шуфрич...

- Він був ще в залі засідання, підходив до мене, намагався заспокоїти. Коли ми вийшли в коридор, почав розказувати: "Коли почалися вбивства на Майдані, я просив, щоб не стріляли". Так виправдовувався. Я не скажу, що він вів себе агресивно. Шуфрич або замислювався, над тим, що відбувається, або грав. А от Добкін ні про що не думав, бо не розуміє ні причин, ні наслідків.

- Як розійшлися після перепалки?

- Добкін сховався за натовпом своєї охорони. Потім втік. Він показав себе, не як чоловік. Так поводяться боягузи.

- Після того він написав у себе на Фейсбуці: ""Добкина "избили", "разбили нос", "побили" - заголовки укрсми. Огорчу укрсмишных писак - мужик не попал. Бухой был". Як вам така реакція?

- Чи попав я - він прекрасно знає. Ці всі його слова є брехнею. Я взагалі не п'ю, бо постійно займаюся спортом. Не сприймаю алкоголь. Просто у нього в охороні працюють колишні міліціонери. Вони й порадили таке написати. Бо це у них улюблена відмазка.

- А рідні та близькі друзі як відреагували на всю цю ситуацію?

- Вони знають мій характер, що я можу зірватися, коли бачу таких негідників, як Добкін. Вже з цим змирилися. Я ж у 2001 році штурмував Адміністрацію Президента Кучми.

- Розкажіть про це детальніше.

- В мене тоді була своя юридична практика. Я стикався з правоохоронними органами, державними структурами. Бачив, що країна розвивається по найгіршому сценарію, який можна було уявити. Будувалася латиноамериканська "демократія". У вересні 2000 року вбили Георгія Гонгадзе. Я з ним був знайомий, хоч близько не спілкувався. У мене в міліції працювали друзі, з якими я разом тренувався. Вони розказали, що вбивство - справа рук міліцейського угруповання. Коли в грудні стало зрозуміло, що ніхто не буде займатися "плівками Мельниченка", почався протест. Встановили намети. Стояли до першого лютого, поки їх не знесли. Дев'ятого березня ми зрозуміли, що треба спробувати підняти народ, пішли на штурм Адміністрації. Це був один із етапів розвитку України. Для мене він був романтичним. Ми були наївні, не розуміли психології політиків. Тоді поряд з нами були Володя Чемерис, Юрій Луценко. Багато хто після того пішли з політики. "Україна без Кучми" прорвала інформаційну блокаду. Якби не ця акція, можливо, сьогодні ми були чимось на кшталт Казахстану.

"Я НЕ ХОЧУ БУТИ НІЯКИМ КЕРІВНИКОМ. МЕНЕ ВЛАШТОВУЄ МОЄ ЖИТТЯ"

- Чи є провадження по Добкіну?

- Мене нікуди не викликали. Я не чув, щоб він подавав заяву. Якщо хоче, нехай. Але це буде чергова театралізована вистава.

- Наступного дня після цього інциденту Володимир Парасюк на засіданні комітету вдарив есбеушника Пісного. Як ви поставилися до такого вчинку?

- Можна, я не буду давати свою оцінку? (ніяковіє.- О.М.).

- Хотілося б почути вашу думку.

- Я добре пам'ятаю 21 лютого 2014 року, коли на Майдані виступали всі наші керівники-опозиціонери. Сказали, що про все домовилися. Було зрозуміло: буде те саме, що раніше. Бачили вже до того їхні планування. Я подумав, що все ж таки підемо на штурм. Але тоді виступив Парасюк. Потім мої знайомі, які працювали у близького оточення Януковича, розказали, що виступ Володі справив на нього враження. Бо перед тим він вже розслабився, бо є домовленості. Але після того втік. Тому що слова Володі були точковим уособленням того, що думали люди.

А тепер тут Пісний розказує про те, що був на Майдані. Я його там не бачив. Щоб оцінити цю людину, мені достатньо було подивитися його маєток. Він виправдовується, що в нього родичі живуть в Америці. У мене теж. Працюють в університетах та отримують високу зарплату. Але у них немає таких хоромів. Тому коли повстає питання, кого підтримати - побратима по Майдану Парасюка чи корумпованого міліціонера Пісного, вибір очевидний.

- Минулого тижня Парасюк виклав у Фейсбуці ваше спільне фото й написав: "З майбутнім Генеральним Прокурором України". Ви відповіли: "Володя, що за маячня, який "прокурор"? Зніми цю назву смішну". Це ви соромитеся чи не бачите себе у владі?

- Я об'єктивно дивлюся на ситуацію. В мене немає досвіду слідчої роботи, щоб очолювати таку величезну структуру. Мої друзі вирішили пожартувати та закинули цю ідею (сміється - О.М.). Я не хочу бути ніяким керівником. Мене повністю влаштовує моє життя. Але мені не до вподоби, що відбувається. От по тому ж Пісному. Я читав біографію цієї людини. Він працював у правоохоронних органах з 1990-х років. Був при Кучмі, Ющенкові - коли міністром внутрішніх справ був Юрій Луценко. А ніхто ним не цікавився. Хоча до того ж Луценка є питання не лише з цього приводу. Ми стояли поруч на акції "Україна без Кучми". Тоді "Беркут" по-звірячому побив хлопців з УНА-УНСО. Їх запакували, потім жорстко катували. Наприклад, Миколі Ляховичу поламали ребра, які пробили внутрішні органи. Він стікав кровью, а його підвішували за наручники.

- Якесь Середньовіччя.

- Саме так. Такі жахи були. Від Ляховича вимагали, щоб він зізнався, що отримав безпосередній наказ від Мороза та Тимошенко на штурм Адміністрації. Лікарі ледве вирвали його з пазурів міліції, відвезли в лікарню, зробили операцію. Всі затримані хлопці отримали термін за участь у масових заворушеннях. Їх спеціально посадили до хворих, в результаті чого вони отримали туберкульоз. П'ятеро з них померли. Мені Ляхович розповідав, як після перемоги Помаранчевої революції прийшов до міністра Луценка. Сказав йому: "Юр, нас катували. Треба, щоб була справедливість. Ті люди, які здійснювали кримінальні злочини, мають понести відповідальність". На що той відповів: "Це вже мої люди. Я не буду цим займатися". Ніхто навіть з "беркутівців" не був покараний, що було великою помилкою, яка мала наслідки всі наступні роки...

- До речі, про "беркутівців". Рік тому під Апеляційним судом вони вас побили. Чому ви тоді не написали заяву?

- Я вам розкажу, як все було. Перед тими подіями я прочитав, що "Беркут" приходить на суди по Дмитру Садовнику (екс-командир "Беркуту", якого підозрюють у розстрілі людей на Майдані. - О.М.) та погрожує потерпілим, свідкам, адвокатам та здійснює тиск на суддів. Я пішов на засідання і побачив, що саме так відбувається. Я підійшов до майора - керівника "Грифону". Сказав: "Затримайте оцю особу за погрози потерпілим", вказуючи на одного з "беркутівців". Вони всі, до речі, були у бронежилетах та з раціями, хоч і в цивільному одязі. У нас виник конфлікт. Я прихватив заступника командира, підбігли міліціонери, схопили мене за руки. Я їх опустив - конфлікт вичерпано. Але тут мене почали бити з усіх боків ті, що в цивільному. При цьому міліціонери у формі так і тримали мене за руки. Там же стояли їхні керівники. Так куди на них подавати заяву? В міліцію? (всміхається. - О.М.).

- Як думаєте, чому тоді дали втекти Садовнику?

- По-перше, він багато знав. По-друге, пройшла інформація, що він очолював приватну охорону Віталія Яреми, коли той був керівником київської міліції. Треба її перевірити й запитати Ярему.

"У "МАЙДАНІВЦІВ" Є ЗАВДАННЯ - ЩОБ НЕ БУЛО "КОЛІЇВЩИНИ"

- Ви взагалі вірите в те, що колись винні у вбивствах на Майдані будуть покарані?

- Якщо не цим судом, то Вищим. Ті тортури та вбивства, які вони чинили - це величезний гріх. Від нього нікуди не подінуться.

Стосовно покарання... (Кравчук робить паузу. - О.М.). Я все ж вірю, що колись ці "Авгієві стайні" будуть розчищені - будуть підняті всі кримінальні справи. Починаючи із тих, які стосуються бізнесменів, яких "закатували у асфальт" донецькі угрупування, журналістів, яких вивозили та мучили, незаконних приватизацій стратегічних об'єктів за заниженими цінами. Це "колись" залежить від людей. Вони мають організуватися та сформувати громадянське суспільство, яке буде почуте та видасть справжню демократичну політичну структуру.

- Ясно, що люди втомилися від бездіяльності та "договірняків" між старою владою та новою. Але чи не станеться так, що це невдоволення знову "вибухне"?

- Якщо не робити того, в чому вони клялися людям - побудови демократичної держави, притягнення до відповідальності злочинців, ситуація не буде в підвішеному стані. За 15 років від "України без Кучми" народ дуже виріс. Він здатен самоорганізовуватися навіть попри протидію класу, який захопив владу. Від чого "договірняки"? Бо це один олігархічний клан. Вони можуть змінювати один одного, але люди вже все розуміють.

- Але чому після Революції гідності ми змінили лише обличчя у владі, а не її сутність? Не було потрібних лідерів?

- Проблема в тому, що переважна більшість партій - це проекти олігархів. Вони сприймають Україну, як можливість заробити та вивезти звідси капітали. Українці мають найнижчий соціальний рівень життя у Європі. Медицина та освіта рухнули. У владі йде накопичення грошей, які в неї ж і виливаються. Розірвати це коло смертями ми не змогли. У нас дуже багато розумних людей, є моральні авторитети, до думки яких варто прислухатися. Ми маємо створити потужний рух, як "Солідарність" в Польщі - підготувати своїх лідерів, які не зрадять.

- Як створити таку "Солідарність"?

- У нас був Майдан - є актив. Маємо визнаних людей, як Любомир Гузар, Славко Вакарчук, Дмитро Ярош, Володимир Чемерис. Вони перевірені роками боротьби.

- Як їх об'єднати?

- Треба достукатися, говорити їм про це. Нам же не треба видумувати велосипед - є досвід центрально-східних країн. Вони підготували національну еліту, яка почала будувати суспільство. Хоча зараз дехто говорить про революцію...

- А чи витримає Україна ще одну революцію?

- Дивлячись, яку. Якщо на кшталт Оксамитової революції - це одне. Не треба захоплювати будівлі. Люди виходять, кажуть, що влада має зробити, і все. Інше питання, як поведуть себе можновладці. Якщо Порошенко та Яценюк чинитимуть, як Янукович, то реація буде вже не такою, як у 2014-му.

- Можлива "Коліївщина", про яку сьогодні вже багато згадують.

- Це страшне - самосуди. Вже й так багато крові пролито. Але люди до такої межі доведені, що може бути соціальний вибух. Я виступаю за право права - мирний шлях врегулювання ситуації. У людей-"майданівців" в такому разі є завдання - щоб не було "Коліївщини".

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"