Ярослав Железняк: Федоров вірив, що в президенті ще щось добре лишилось. Я ж давно розчарувався

Автор: Ірина Ромалійська

З головним інсайдером Верховної Ради зараз Ярославом Железняком ми зустрічаємося в готелі "Національний" біля Верховної Ради. Він попереджає — в нас є максимум 30 хвилин, треба вкластися. Тому говоримо коротко і про головне — голосування за Хмару і Сибігу, політичні амбіції Федорова і самого Железняка, чи виплатять зарплати військовим та, чи можливі парламентські вибори зараз.

— Кілька хвилин тому ви в своєму телеграм-каналі написали, що президент таки вніс у Верховну Раду подання про призначення Євгенія Хмари міністром оборони, а Андрія Сибіги міністром закордонних справ. Чи будуть завтра на це голоси в парламенті?

— Будуть. На жаль, багато колег проголосують.

— З усіх фракцій? Взагалі є незадоволені такими поданнями?

— Більшість колег задоволені. Є люди, яким пофіг, - і це більшість. Є люди, які вважають, що це квота президента, - це його вибір. Є такі, як я, які вважають, що звільнення було без пояснень. Тому, незрозуміло, чому ми призначаємо Хмару. Тому що в нього є кращий план? Чи краще бачення? Чи нижчий рейтинг? Яка причина такої заміни?

— Особисто ви як будете голосувати?

— Я не буду голосувати.

— Як вирішується питання з тим, що за законом міністром має бути людина цивільна. А генерал Хмара - такою людиною не є.

— Я думаю, що станом на зараз він вже цивільний.

— А яким чином?

— Я не знаю, яким чином це вирішили, але знаю сам факт. Станом на зараз нам повідомили, що він не є військовослужбовцем.

— З голосами за Сибігу жодних неочікуваних історій не буде?

— Ні. За Сибігу голоси будуть.

— Але президентського подання на призначення Олександра Поклада головою СБУ немає. Чому?

— Він і далі буде виконувачем обов'язків, як і зараз.

— А чому виконувачем обов'язків, а не вже без цієї приставки?

— Мені здається, тут відповідь варто шукати в тому, що це дуже зручно для Зеленського — мати можливість у будь-який момент поміняти людину.

— Які сьогодні зранку в Раді були настрої? Чи розуміли депутати, будуть президентські подання чи ні?

— Ці люди не розуміють, за що вони завтра будуть голосувати, а ви хочете, щоб вони розуміли подання від президента? Хоча, якщо ви дивилися мої соціальні мережі, я говорив, що дуже ймовірно подання внесуть і зроблять це швидко — так, щоб не встигли відреагувати. Тобто ввечері внесли, а зранку проголосували. Зараз так і виходить.

— Чи відомо вам, чому до останнього Михайло Федоров розраховував, що може повернутися на посаду міністра оборони?

— Мені здається, що він, як людина, яка довго з президентом, ще вірив у те, що в президенті щось добре залишилось. Ще раніше в наших з ним розмовах я відстоював трохи іншу думку. Я вже давно в ньому розчарувався, тому...

— Не у Федорові, а в президенті?

— Ну до чого тут Федоров, Міша як Міша, нічого не змінилося. У президенті. Для нього, я думаю, це історія персональної зради. Тому що він реально вірив у президента, на відміну від багатьох.

— І саме тому, на вашу думку, він був обережний у своїх висловлюваннях у різних інтерв'ю? Нічого поганого особисто про президента не говорив…

— Я думаю, тут є дві частини. Особисте — знаєте ж, найбільші сварки це сварки між "ексами". Відповідно, він не хотів переходити цю межу і, справді, залишити якийсь маневр. А з іншого боку, я думаю, Федоров розуміє, що тоді всі червоні лінії будуть перейдені, і по ньому, і по його команді, особливо по його команді, почнуть працювати. Ті самі "виконувачі обов'язків", про яких ми згадували раніше в інтерв'ю.

— І саме тому він не обрав для себе роль лідера нинішніх протестів?

— Дивіться, ви ставите багато питань, які треба задати Михайлу. Хоча нам вже всі політичні експерти й прогнозують спільне політичне майбутнє. Але, якщо відверто, ми з Михайлом жодного разу на цю тему не говорили. Мені здається, зараз трохи не до виборів загалом, судячи з тенденцій, які відбуваються в Україні.

— Про ваше політичне майбутнє я ще запитаю. Але спочатку скажіть, яке політичне майбутнє Федорова ви бачите?

— Це, якщо він його собі обере. Як людина молода, яка вже достатньо довго побула в політиці, і, мені здається, вже насолодилась всіма її недоліками, Михайло може обрати собі чудово якийсь шлях в іншому напрямку. І, можливо, там буде успішним. Гарний приклад — Олексій Гончарук (прем'єр-міністр України у 2019–2020 роках, — ред.). Він пішов з політики і став чудовим підприємцем, виробником зброї, яка дуже сильно нам допомагає. Чудовий приклад.

— А що в нього за бізнес?

— "Магура" (морський дрон-камікадзе, виробляє компанія Uforce, — ред.).

— Круто. Знаєте, мені колись одна розумна людина казала, що Федоров може очолити умовну нову партію "Голос"...

— Ну типу ліберальна ніша?

— Так.

— Ну може.

— Ви себе бачите тоді в цій політичній силі?

— Якщо ви хочете запитати, чи бачу я себе в політиці, — то відповідаю: так. Чи планую я бути в наступному скликанні парламенту? Так. Чи готую я щось окреме в цьому напрямку? Певною мірою так, а далі це залежить, пробачте, від того, коли будуть вибори.

— Що готуєте? Це буде ваш власний проєкт?

— Мені взагалі не подобається слово "проєкт". Але зараз в нас одна з найкращих автоматизацій різних процесів контенту, аналізу, на штучному інтелекті. Ми дуже багато в це вкладаємося.

— "Ми" — це хто?

— "Ми" — це я і моя команда, яка зараз займається всіма нашими розслідуваннями, блогами, розборами. У мене одна з найкращих команд по OSINT, по фінансовому напрямку — точно. Ми багато чого робимо — і в рамках моєї діяльності в ТСК, і в рамках публічної діяльності. Тому так, колись я збираюся на вибори. Але ми не знаємо, коли вони будуть. І тому дивно зараз говорити, з ким ми опинимося на виборах. І для Михайла це теж виклик, і для всіх інших це виклик. Немає зараз жодного політика, зокрема з тих, хто входить у топ-3, який може сказати, що добіжить цю дистанцію. Ми навіть не знаємо року, в якому відбудуться вибори.

— Голова вашого комітету з питань фінансів Данило Гетманцев сьогодні написав, що цього тижня депутати мають проголосувати всі зобов'язання перед партнерами. Інакше — фінансова біда. Чи є голоси в залі за всі ці зобов'язання?

— Поки ні, немає. Судячи із сьогоднішнього дня, на Митний кодекс голосів не вистачило, перенесли на завтра. У нас зараз не виконано зобов'язань на 7,3 мільярда євро. А можливо, і більше. Більшість пунктів — технічні. Але є важливі: про ДБР, посилення ВАКС, посилення НАБУ і САП, різні антикорупційні ініціативи, щодо суддів, залізниці, закупівель. Загалом це великий набір наших зобов'язань за європейськими грошима, коштами МВФ, американськими, британськими, японськими та іншими.

— Що буде, якщо цього тижня голосів на ці рішення не вистачить?

— Дай Боже, щоб до кінця року ми хоча б третину з цього пройшли. Це я вже вважатиму успіхом на цьому етапі. Знаєте, як... потягнуло мене сьогодні на алегорії... Це як ви — студент, нічого не робили весь рік, гуляли, п'янствували, пару разів ще обматюкали викладачів, на семінари не ходили, а зараз вам треба здати одразу сесію. При цьому попередній семестр ви теж провалили і вже перебуваєте на випробувальному терміні. От у нас зараз щось схоже.

— Поясніть, чим це загрожує. Не буде зарплати у бюджетників?

— Я думаю, що якось воно все одно вирішиться. Будуть ухвалені якісь рішення. Найімовірніший варіант — секвестр, тобто скорочення якихось видатків. Їх там не так багато. І перерозподіл на військовий напрямок у першу чергу. Найкращий варіант — ми якимось чином зможемо отримати за кредитами позику, яку зможемо перекинути на такі потреби. У нас найбільша проблема — військовий бюджет. Там діра. Я вважаю, що це 200 мільярдів по зарплатах військових. Рахункова палата рахує 365 мільярдів. Але я думаю, що мій варіант більш притомний. Ці гроші треба знайти в будь-якому разі. Чи може виникнути ситуація, що ми не заплатимо зарплати? Ні.

— Тобто військові без зарплати не залишаться? Бо це просто жесть.

— Ні. Я думаю, ризикованість цього процесу всі чудово розуміють. Але чи великий це виклик, і де шукати ці гроші? Я поки не знайшов людини, яка відповіла на це запитання. Саме тому міністр терміново проводить усі ці наради щодо міжнародних зобов'язань, вимагає від Ради швидко за них голосувати. Це велика проблема. І вона збільшується. Плюс заблоковані порти й залізниця. І давайте чесно: зараз вони (росіяни, — ред.) будуть бити по наших елеваторах.

— До речі, про Гетманцева. Вас часто з ним пов'язують. Деякі люди мені взагалі кажуть, що ви ледь не одна команда. Як ви самі характеризуєте ваш зв'язок?

— Та ми ж тільки сьогодні сварилися в соцмережі! Дивіться, я політик, я перший заступник голови фінансового комітету, у мене багато людей, які можуть ситуативно зі мною працювати і, відповідно, ситуативно можуть зі мною сваритися. Все ж таки Гетманцев — людина команди Зеленського. За моїми діями, відповідями і тим, як я "мочив" і буду "мочити" Міндіча, Єрмака й те саме оточення президента, не схоже, що я виглядаю як член команди Зеленського. Напевно, якби у нас із Гетманцевим був якийсь зв'язок, президент і його оточення вже пред'явили б.

— Ярославе, до речі, а чому ви так сміливо на всіх майданчиках говорите те, що вважаєте за потрібне, критикуєте президента і його оточення? Чи відчуваєте якийсь тиск через це?

— Відчуваю.

— Який? Розкажіть. Бо ви кажете, що хтось боїться критикувати, бо по ньому почнуть працювати СБУ…

— Ну, у них, напевно, є за що зачепитися. У мене немає бізнесу. Усі мої статки відомі, задекларовані, перевірені, слава Богу. Мені нема чого приховувати. На жаль, бізнес батьків весь залишився в Маріуполі.

— А там що за бізнес?

— У нас було приміщення і пара салонів краси.

— Батьки зараз тут?

— Тато помер у 2017-му. А мама тут, у Києві. Працює масажистом, якщо ви хочете знати. Ну, косметологом і масажистом. Пенсія низька, якісь збереження були, але…

— Скільки років мамі?

— 65. Але вона сама педіатр. І зараз працює більше для себе. Це щоб не подумала, що в неї погана дитина і не допомагає (сміється). Ну от, за що мене "прижати"? Але так, Єрмак хотів відкрити справу за державну зраду. Арахамії — за російський слід, мені — за американський.

— Це те, що по вас, Арахамії, Гончаренку і ще четвертому комусь…

— Здається, якраз по Гетманцеву. Періодично мені щось розповідають, погрожують, працює наружка, прослушки…

— Ви помічаєте за собою зовнішнє спостереження?

— Зараз не помічаю. Радий був би помічати. Якщо можна її знову повернути, мені буде спокійніше ввечері вигулювати собаку.

— А погрози які?

— Ну таке, типу "забагато ти критикуєш"…

— А від кого це надходило?

— Ну, від різного оточення президента.

— Не хочете говорити прямо?

— Ну навіщо? Вони ж попереджають. Хтось передає сигнал, а хтось цим і попереджає. Але, зокрема, і від оточення Єрмака були такі історії. Зараз його, як бачите, немає. Он там ціла папка була на мене знайдена. І на "плівках Міндіча" мене постійно згадують… Дивіться, я забагато втратив у Маріуполі, щоб боятися ще й власної влади.

— А що саме ви там втратили?

— Ну все. Будинок. Усі дитячі фотографії. Весь бізнес.

— Будинок зруйнований?

— Здається, що ні. Останні сусіди, які виїжджали, казали, що дах пробитий. Зараз не знаю, як це перевірити. Єдине, що мене турбує, — що в підвалі залишилися дитячі фотографії, малюночки, все це. Я так жалкую, що не перевіз їх в Київ. Зараз прикольно було б малому показати.

— Остання тема, якої хочу торкнутися. Нещодавно дивилася черговий випуск "УП.Чат". І всі його учасники топили за проведення парламентських виборів. Що ви думаєте з цього приводу?

— Мені здається, це нереально. Нам би й "Зірка смерті" не завадила, щоб одним махом вирішити питання з нашими ворогами. Але "Зірка смерті" поки існує тільки у фільмах Лукаса. Вибори — це нереально. Як ви їх проведете? Подобається мені влада? Ні. Треба нас, депутатів, міняти після того, як ми пересиділи там по 3–4 роки? Звісно, треба. Відсутність політичної конкуренції — це зараз одна з найбільших наших проблем. Але як конкретно ми можемо провести вибори? Вибори — це ж не один день, це мінімум 60–90 днів виборчої кампанії.

— От, наприклад, зробити голосування не один день, а тиждень. І за допомогою "Дії", наприклад.

— Ви говорите про день голосування. Це теж виклик — величезний, інфраструктурний, у нас усі школи зруйновані в прифронтовій зоні, де ми їх проведемо, і таке інше. Але вибори — це ж не один день! Ще є виборчий процес: як голосуватимуть військові, яке фінансування, яка система, як відбуватиметься агітація. От з'являється якийсь кандидат, українець з українським паспортом, і починає пропагувати те, за що йому могли б дати статтю за державну зраду. Але він робить це в рамках своєї політичної програми. Ми його знімаємо за це з виборів чи ні? Я стежу за "Українською правдою", навіть спілкувався з багатьма, хто висловлював там цю позицію. Мені здається, що це просто неможливо з погляду процесу. Боюся, що це абсолютно теоретична дискусія.

— Чого чекати від завтрашнього парламентського дня?

— Внесуть, проголосують за цих двох — і все. Скажуть, що велика перемога, а інакше Путін нападе знову. Стандартна історія. Проблема всього нашого "серіалу", мені здається, у тому, що, як і в останніх епізодах мелодрам, він пішов на повтори.

Ірина Ромалійська для Цензор.НЕТ