Андрій Іллєнко: "Не пам’ятаю, щоб колись Рада у вересні йшла на 4 тижні займатися незрозуміло чим"
Батальйон "Свобода" нині воює відразу на двох напрямках — Добропільсько-Покровському та Харківському, тож Андрію Іллєнку та його побратимам доводиться виконувати дуже різні за специфікою бойові задачі. Які саме — офіцер батальйону "Свобода" розповів в інтерв’ю "Цензор.НЕТ".
А оскільки за плечима Іллєнка неабиякий досвід роботи народним депутатом, ми розпитали його і про негаразди з Держбюджетом-2027, і про мобілізацію, а також про те, якими мають бути пріоритети держави на п’ятому році російсько-української війни.
При цьому у бесіді знайшлося місце і для екскурсу в історію — звичайно, у контексті нинішнього стану справ...
Але розпочали з суто актуальних речей.
- Так, батальйон "Свобода" дійсно протягом декількох місяців виконує бойові задачі одночасно на двох напрямках — підтверджує Іллєнко. - Перший - Добропільсько-Покровський, де все ще знаходиться більша частина батальйону. Власне, батальйон там воює, починаючи з середини минулого літа. І зараз продовжує виконувати задачі, перебуваючи в оборонній операції.
Якщо ж ми говоримо про другу частину батальйону, то вона вже декілька місяців виконує завдання на території Харківської області. І в даному разі працює як безпілотна складова у складі 23-го штурмового полку руху корпусу "Хартія".
- Тобто в даній ситуації вашою безпілотною складовою підсилили "Хартію" на Харківщині?
- Ну, ми і так були в корпусі "Хартія" - але тут конкретно йдеться про 23-й штурмовий полк. Цей полк характерний тим, що його штурмові підрозділи комплектуються з легіонерів; хлопців, які приїжджають в основному з Латинської Америки. Відповідно, батальйон "Свобода" зараз знаходиться в стадії переходу в безпілотний батальйон в складі 23-го штурмового полку. І певна, менша, частина батальйону, яка вже перейшла, - виконує задачі на Харківщині. У той час як більша частина батальйону все ще знаходиться на Добропільсько-Покровському напрямку.
- Добропільсько-Покровський напрямок - це оборона, протидія важкому тиску супротивника; з його сторони - м’ясні штурми, КАБи, постійна експансія БПЛА різних типів. Доводиться терпіти?
- Загалом так, але не просто терпимо; ми активно завдаємо ворогу ураження, і, в принципі, батальйон показав свою гнучкість і ефективність. Тут важливо розуміти, що батальйон воює з першого дня повномасштабної війни, ще з оборони Києва. І всі ці роки він воював як піхотний батальйон - але нині робить це вже з великою розвиненою складовою безпілотних систем; причому як ударних дронів, так і наземних роботизованих комплексів. Відповідно, є великий досвід саме в піхотній та безпілотній складових. І комбінація цих факторів дає результат: попри те, що більше року батальйон знаходиться без ротації на дуже важкому напрямку фронту, ми успішно тримаємо оборону, завдаємо ворогу величезних втрат. Причому до того батальйон так само був у дуже важких боях: більше двох років ми захищали околиці Сіверська. А минулого літа нас в авральному порядку перекинули під Покровськ, коли там почались великі проблеми.
- Тобто вас перекинули з кризи у кризу?
- Так, і батальйон витримав цей перехід, хоча, враховуючи мінімальну ротацію, було дуже складно. І от вже рік і два місяці ми воюємо без ротації взагалі. Звичайно, люди виходять з позиції, коли є можливість, - але батальйон не відводили на відновлення. Відповідно, зараз та частина батальйону, яка ще залишається там, продовжує виконувати бойові задачі.
- А як командування формулює причини того, що батальйон не відводиться на відновлення?
- Та ніяк. Ніхто нічого не формулює, тому що це війна, є накази, і, відповідно, їх треба виконувати. Треба стояти, така оперативна обстановка. Всі це розуміють і рятуються своїми силами. Тобто якщо є можливість людей вивести на відпочинок – виводять на відпочинок. Якщо є можливість людей відпустити у відпустки, - люди йдуть у відпустки. Якщо люди повернулися з позиції - зрозуміло, що їм дають відпочити. Побачитися з родиною, поїхати додому – це святе.
Тобто це не те, що, там, люди рік і два місяці не були дома, не бачили родину. Така можливість є.
- Ви сказали про ті величезні втрати, яких батальйон "Свобода" завдає росіянам. А як вам озвучені польським прем'єром Туском дані про те, що Україна нібито втрачає близько 27 тисяч військових убитими та пораненими на місяць? Ви не здивувалися, почувши таку статистику?
- Знаєте, досвід п'ятого року служби підказує мені, що ця статистика не відповідає реаліям. При тому, що в неї включаються і ті поранені, які можуть через тиждень повернутися в стрій.
Але навіть ця цифра сумарних втрат загиблих і поранених - дуже сильно перебільшена. А нашими медіа ще й перекручена, тому що багато де 27 тисяч загальних втрат одразу перетворилися на 27 тисяч загиблих.
- Таке буває. Переходячи з вуст в уста у медійному просторі, цифри набувають фейкових рис...
- Тим більше, що навіть найстандартніший статистичний підрахунок говорить про те, що співвідношення загиблих до поранених в середньому - десь 1 до 4. Це стандартний підхід на всіх сучасних війнах. Тобто навіть з цієї точки зору цифра вже як мінімум в 4 рази перебільшена.
Але ще раз кажу: навіть ця цифра в такому вигляді неадекватна. Нема у нас таких втрат, це категорично завищено.
- Спитаю про інше. Перед кожною бесідою з військовими на передку я запитую: на які ваші нагальні потреби збиратимемо гроші? Типові відповіді – придбання дронів, ремонт автівок, бронювання електромобілів.
А якими є потреби батальйону "Свобода", на які варто задонатити?
- Батальйон "Свобода" постійно проводить збори. Це неминуче, бо таким є характер сучасної війни: без допомоги меценатів, місцевого самоврядування, без допомоги небайдужих українців - було б дуже важко. Скажу відверто, ми б не вивезли без цієї допомоги.
Тому ми постійно проводимо збори. Це можуть бути збори батальйонного рівня - коли ми збираємо, наприклад, на батальйонний зв'язок, або на НРК чи дрони.
Це можуть бути збори локальні - коли хлопці самі збирають собі ремонт корча або щось таке.
- Або ось такі, через ЗМІ. То на що збираємо гроші у цьому матеріалі?
- В нашому батальйоні ми маємо власну патронатну службу батальйону. Ми намагаємося піклуватися про своїх поранених, про родини загиблих.
- І чим предметно займається патронатна служба батальйону "Свобода"?
- Багато чим. Наприклад, якщо наш боєць зазнав поранення, він не лишається сам на сам. Його провідують, йому надають допомогу так швидко, наскільки це можливо. Йому передають пакет підтримки. У ньому — адаптивний одяг, засоби гігієни, білизна. Тому що майже завжди у людини, яка доставляється після евакуації з позицій, одяг в крові, згорів, порваний. Або коли військовому надавали медичну допомогу, цей одяг могли просто зрізати з нього. І в нього немає ані одягу, ані білизни. Воно все може бути брудне, непридатне.
А тут йому одразу дають засоби гігієни. Потім супроводжують, якщо потрібно, надають підтримку по багатьох питаннях, які виникають.
Але першочергово це - супровід, допомога, підтримка наших поранених. Так само - робота з родинами загиблих і зниклих безвісти. Доволі широке коло питань – і займається ними, зокрема, патронатна служба. Зрозуміло, що це все потребує фінансування. Починаючи від палива на проїзд – і закінчуючи, власне, закупівлею всіх цих матеріалів. Тим більше, що це – суто волонтерська діяльність.
- Що ж, читачі, які воліють допомогти пораненим батальйону "Свобода", знайдуть необхідну інформацію в кінці матеріалу. А ми перейдемо до іншої теми. Андрію, батальйон "Свобода" в межах загальної ініціативи пропонував тим, хто пішов в СЗЧ до 12 червня цього року, повернутися на службу шляхом переводу до вашого батальйону. Ця пропозиція тривала протягом літа. Можна спитати, якими є результати?
- Так, це була загальна ініціатива. Був виставлений дедлайн, 100 днів, і 20 вересня він завершився. Що стосується нашого батальйону: дивіться, сказати, що це була якась феєрія і стояли черги, я, на жаль, не можу. Хоча певний результат є. Звичайно, хотілося б кращого, бо повернення людей із СЗЧ - це дуже важливий елемент роботи.
Кожен такий випадок треба розглядати дуже індивідуально. Є різні типи СЗЧ, і різні люди можуть в ньому опинитися. Треба персонально ставитися до кожної історії. Якщо людина йде в СЗЧ з навчального центру одразу після мобілізації, або навіть не доїжджаючи до навчального центру (таке теж буває), то це одна історія. А якщо людина йде в СЗЧ, наприклад, через повний конфлікт з її командиром (або її не відпускали в іншу військову частину), це зовсім інша історія.
Тобто кожен цей випадок треба розглядати індивідуально.
- З якими проблемами щодо повернення цих людей із СЗЧ вам довелося мати справу?
- Коли є оці вікна для повернення, великих проблем немає. Але все ж таки одна велика адміністративна проблема була саме в цій історії. Раніше, коли йшлося про повернення з СЗЧ, ми могли набирати до себе всіх, хто йшов в СЗЧ, неважливо звідки. Чи вони йшли з Національної гвардії, чи з Прикордонної служби, чи зі Збройних сил України... А зараз було встановлено таке правило, що ми як Нацгвардія можемо повертати до себе лише тих, які пішли в СЗЧ з Нацгвардії. А тих, які пішли в СЗЧ із ЗСУ, - не можемо набирати.
Я, до речі, вважаю, що це – головна причина, чому цього разу було набагато менше людей, ніж зазвичай. Тому що раніше, в основному, в нас були люди, які йшли до нас із ЗСУ. Тобто вони пішли в СЗЧ ще в ЗСУ, а потім повернулися на службу вже до нас. А зараз це не було можливим, бо ввели, я вважаю, абсолютно бюрократичну, суто відомчу, перепону. І хоча я цю логіку розумію – мовляв, чого це наші СЗЧники будуть поповнювати інше відомство? - тим не менш, вважаю, що по факту це ламає саму логіку цього добровільного повернення.
- Вважаєте, що якби цю вузьку бюрократичну внутрішню логіку було скасовано, то можливості і приток людей був би набагато вищий?
- Звичайно, тому що в ЗСУ набагато більша, чисельніша структура, ніж в НГУ. Відповідно, математично звідти більше людей пішло в СЗЧ. І так само, відповідно, більшим є коло потенційних людей, які могли би повернутися до нас. Яких ми могли би до себе набрати. Бо далеко не всі підрозділи активно вели якусь кампанію в цьому плані. Вели ті, хто дійсно цим займається, хто має досвід в цьому плані. От ми, зокрема. Плюс наш батальйон, я без зайвих скромностей скажу, його знають, він відомий, має, я вважаю, хорошу репутацію. Тому до нас багато людей іде.
- Від проблем СЗЧ перейдімо до процесу мобілізації. Її перебіг і засади не влаштовують багатьох діючих військових. На вашу особисту думку, які важливі, хоча, мабуть, і непопулярні у тиловому суспільстві реформи мають бути проведені в цьому розрізі?
- Дивіться, мобілізація – це процес, який в жодному суспільстві, в жодній країні, в жодну епоху не був популярним. Цей процес має в собі елемент примусу, а примусовий процес популярним апріорі бути не може. Інша річ, що він повинен прагнути до того, щоб максимально бути адекватним і таким, який би викликав якомога менше запитань і проблем.
Що я вважаю першочерговим? Декілька речей. По-перше, це справедлива мобілізація. Це не означає, що всіх одночасно треба відправити на фронт. Це означає те, що мобілізація повинна рівною мірою стосуватися всіх людей, незалежно від їхнього соціального статусу, зв'язків, кількості грошей і так далі. Тому що ненормальною є ситуація, коли люди, які мають певний соціальний та фінансовий рівень, служать тільки якщо вони самі вирішать служити. А якщо у них немає таких можливостей, тобто грошей, зв'язків, якогось соціального статусу, то тоді вже їх ніхто не питає, хочуть вони чи не хочуть. Це створює певну додаткову соціальну напругу і створює аргументи для ворожої пропаганди. Тому процес мобілізації має бути показово однаковим для всіх.
Це одразу ж перетікає в друге питання - корупційної складової, яка повинна присікатися найжорсткішим способом на всіх етапах мобілізації.
І третє, не менш важливе: країна, яка воює у війні за існування, за виживання, не може дозволити існування в своїй середині відкритої антимобілізаційної пропаганди, відкритої пропаганди проти власної армії. Не може толерувати напади на військовослужбовців, вбивства військовослужбовців в тилу і тому подібні речі. Це неможливо, і це має припинятися так само жорстко, як і корупція в процесі мобілізації.
Оце - речі, які я вважаю першочерговими. Ну звичайно, що потрібні максимальна прозорість, цифровізація, спрощення всіх процедур. Але, мені здається, багато в цьому плані у нас насправді вже є. Той же "Резерв +" і так далі. Тобто сказати, що взагалі нічого в цьому плані не робиться, не можна. Я взагалі не знаю, чи є країни, де мобілізація відбувалася за допомогою цифровізації...
- Принципове питання. Останнім часом деякі політики і навіть топ-представники держструктур стали озвучувати те, що раніше вважалося табу, а саме: говорити про необхідність зниження мобілізаційного віку. Підтримуєте таку ініціативу, можливо, з певними застереженнями?
- Вважаю, що, враховуючи тотальний характер війни, в якому ми знаходимося, нам потрібно виконувати те, що ми ще не виконували. Наприклад, в нас зараз величезна кількість людей, які вже по нинішніх законах підлягають мобілізації, - але від неї ухиляються. Є люди, які ухиляються, в прямому сенсі, без жодного документального прикриття. Люди, які мають документи, отримані через хабарі або фальшиві медичні висновки.
Також бронювання дуже часто є роздутим. Одна річ, коли бронюються дійсно критичні підприємства; те, без чого дійсно не може функціонувати країна. І зовсім інша - коли доходить до якихось абсурдних, несправедливих речей.
Якщо резюмувати, я би все-таки почав з наведення порядку в рамках, які існують, в тому числі вікових, мобілізаційних. А потім уже думав над іншими кроками.
- Інша болюча тема — Держбюджет на 2027 рік. Ви, Андрію, за своїх нардепівських часів працювали у бюджетному комітеті, тому ваша думка подвійно важлива.
- Було, було, але давно, ще у скликанні 2012-2014…
- У нас керівники держави відкрито кажуть: в країні серйозні проблеми з ліквідністю та дефіцитом коштів для покриття як поточних воєнних проблем, так і видатків на майбутній період. Зеленський каже про "космічний дефіцит фінансування", міністр фінансів - про найбільш критичну напруженість в бюджеті від початку повномасштабного вторгнення. Прем'єр Сергій Корецький попереджає, що державні фінанси перебувають у стані, близькому до критичного.
Тобто всі розуміють (та й як не розуміти?) неймовірні розміри проблем, але чи бачимо ми справжній масштаб антикризових дій?
- Думаю, тут є декілька факторів. По-перше, ми розуміємо об'єктивно, в якій ситуації перебуваємо. Ми вже п'ятий рік в ситуації тотальної війни. І багато чого у державі до цього часу функціонувало, не скажу, що добре, але принаймні задовільно. Тобто виплачувалися вчасно зарплати, пенсії, фінансувалися якісь основні бюджетні програми. Не відбулося якогось катастрофічного обвалу економіки.
І це вже насправді великий плюс, тому що могло бути значно гірше. Ми розуміємо, що це відбулося великою мірою завдяки підтримці наших іноземних партнерів. Без цієї підтримки, звичайно, ситуація була б геть складною.
Але, звичайно, є речі, які мені не зрозуміти. Наприклад, це ж не секрет Полішинеля, що в нас проблеми з бюджетом. Про це почали говорити ще навесні. А зараз виходить так, що останні місяці цього року будуть проблемними. І якщо не будуть залучені додаткові кошти; якщо не будуть прийняті відповідні законопроєкти для того, щоб отримати додаткове фінансування від європейських партнерів — матимемо серйозну проблему на останні місяці цього року.
- Тим більше, що витрати держави на оборону та безпеку багаторазово перевищують власні надходження. У проєкті бюджету на 2027 рік заплановані витрати становлять понад 7 трлн грн — і з них податками вийде зібрати лише близько 2,8 трильйона.
- Розмір проблем дуже серйозний. І про наступний рік, насправді, треба серйозно думати. Тому що, як усі ми знаємо, зараз бюджетний процес в розпалі. А перед нами тепер стоїть питання, як закрити дефіцит на останні місяці цього року.
І повторюся: ці проблеми були вже відомі, як мінімум, на середину літа. Вже про це було сказано і пересказано. І от у другій половині липня, Верховна Рада, в якої є купа незакритих питань, і яка має, власне, дати собі раду (тому що бюджетна політика, фінанси – це і уряд, і парламент), - оця сама Верховна Раду бере — і на півтора місяця йде на канікули! Потім ненадовго збирається, нічого, власне, не вирішує глобально з цими всіма проблемами – і знову йде на перерву! Тобто майже місяць Верховна Рада знову не буде проводити засідання. Я, от, чесно, не розумію цієї логіки.
- Я — теж. Андрію, от ви працювали у Верховній Раді двох скликань. Чи можете ви пригадати, щоб навіть у мирні часи парламент у вересні не працював?
- Ні, не пам'ятаю такого. Навпаки, вересень завжди був дуже активним місяцем, тому що це був перший місяць після так званої перерви. І потім, завжди у вересні починався бюджетний процес. Було наготовано багато законодавчих ініціатив.
Я в жодному разі не ідеалізую роботу парламентів минулого циклу. Але об'єктивно не пам'ятаю, щоб колись Верховна Рада у вересні йшла на 4 тижні займатися незрозуміло чим. Це дуже дивно і тривожно, враховуючи ситуацію в економіці і те, що відбувається зараз в нашій країні. Тим більше, прямо ж говориться про те, що Верховна Рада має ухвалити цілий пакет рішень. Це не якесь одне голосування - це десятки рішень, які має ухвалити Верховна Рада для того, щоб спробувати стабілізувати нашу фінансову ситуацію і не допустити великих проблем.
- Зазвичай в інтерв’ю я прагну не робити оціночних суджень — але тут зроблю виняток. Інакше як безвідповідальністю та інфантильністю діючої влади я це назвати не можу. Саме діючої влади у цілому — адже ми знаємо, кому підпорядковується більшість у парламенті.
- Я можу лише погодитися з вашою оцінкою. Нинішня Верховна Рада, звичайно, не викликає відчуття інституції, яка є гарантом стабільності державної системи. На превеликий жаль – скоріше, навпаки.
Але виходимо з того, що є. Зараз вибрати якусь іншу Верховну Раду у нас теж об'єктивно можливостей немає. Відповідно, мусимо витискати рішення, які критично потрібні країні, з цього парламенту. Сподіваюся, це все-таки буде зроблено. Але з таким підходом до роботи, з такими довгими перервами...
- Процитую Рахункову палату: "Спостерігаються складнощі з виконанням планів надходжень від податків і митних платежів, а також зростання податкового боргу, що змушує уряд шукати додаткові внутрішні резерви та стримувати чи відкладати некритичні видатки".
Звідси питання до вас. Чи є у держави методи, за рахунок яких ці складнощі можна принаймні зменшити? Іншими словами, де шукати гроші?
- Дивіться, я розумію, що є глобальні речі, такі як європейська допомога і все решта. Але давайте зробимо ту домашню роботу, яку ми можемо провести самі, без очікувань від когось допомоги.
- Наприклад?
- Наприклад, я взагалі не розумію, як сьогодні може фінансуватися будівництво стадіонів, парків.
- ...а також різноманітних віддалених від театру бойових дій об'єктів.
- Так, віддалених, дорогих і не обов'язкових. Знаєте, я роками перебуваю на Сході, де є цілий ряд прифронтових міст, які були навіть під окупацією, але потім були звільнені. І на момент, коли це будівництво починалося, ці міста були на 30 кілометрів від лінії фронту. І будівництво вже після 2022-го, під час повномасштабки, в тих місцях будувалися нові інфраструктурні об'єкти, не військового призначення. Які нині вже знищені. От просто їх нема. Як і тих грошей, які були на ці об’єкти витрачені.
Я добре пам'ятаю, як позаминулого літа ми їздили через Покровськ, коли це ще була основна дорога з Донбасу і на Донбас. Їздили - і бачили, як влітку 24-го року весь Покровськ засаджували клумбами, лавочками, сквериками і так далі. Засадили - а вже через декілька місяців там почалися міські бої...
Тобто, ну, як назвати оцей весь абсурд? Це якийсь, знаєте, пір во врємя чуми. Божевілля. І якщо порахувати, на оце все витрачаються багато мільярдів. І це неможливо - допускати цю ситуацію! Сьогодні є дві речі, на які мають іти державні гроші. Вони мають йти на на армію та оборонну промисловість. Тобто на критичне забезпечення життєдіяльності держави. Все решта зачекає. А оцього мільярдного марнотратства, цього абсурду просто не повинно бути. Як не має бути оцих всіх різних популістичних історій на кшталт "давайте роздамо усім по тисячі гривень". Слухайте, ну, навіть найбіднішій людині ця тисяча гривень нічого в житті не вирішить.
- А чого, на вашу думку, більше у подібних історіях? Реального бажання підтримати людей, підняти їм настрій? Чи бажання підтримувати свою електоральну базу ближче до виборів, які колись-таки відбудуться?
- Думаю, усе разом, питання в тому, що це популізм. І потрібно розуміти, що сьогодні, під час такого випробування, все має бути підкорено одній єдиній меті – перемозі і виживанню країни. Виборів зараз немає, і невідомо, коли вони будуть. Більше того, нам ще треба серйозно повоювати за те, щоб у нас ці вибори були. Щоб це були вибори в незалежній Україні, а не в екзилі.
- Вас дратує, коли, приїжджаючи до тилу, ви чуєте від цивільних питання: ну, коли це все закінчиться?
- Не дратує, бо я вже звик. Розумію, що тут подвійна історія: мене питають не тільки як військового, але також як людину, умовно, "з телевізора", яку ви бачили колись…
- Носія державних таємниць. Так, телевізор дає цю ауру.
- Думають, що я щось там знаю...Насправді, я-то аналізую і слідкую, але якоїсь ексклюзивної інформації у мене немає. Тому що я не учасник перемовин і не входжу до вищого керівництва держави та війська. Тому у мене немає якоїсь ексклюзивної інформації. Є лише те, що я знаю та бачу з відкритих джерел. Відповідно, я аналізую і роблю висновки. Мій висновок поки що такий: Путін не збирається наразі завершувати війну. Він хоче воювати далі, поки в нього буде для цього можливість. Поки в Росії є економіка та політична система, які дозволять йому цю війну продовжувати, або поки він буде при владі; якщо він не здохне або його не винесуть палацовим переворотом або смутою – поки все це функціонує, дуже малоймовірно, що війна завершиться. Тому що він вже не уявляє собі своє правління без війни. Поки йде війна, він може продавати оце "ми скоро дотиснемо Україну, і тоді...". Як тільки війна припиняється хоча б в обмеженому вигляді, навіть у вигляді якогось тимчасового перемир'я або припинення вогню, він не зможе ніяким чином пояснити, навіщо ж, власне, це все було. І навіщо була заплачена така величезна ціна, якщо Україна все одно існує: незалежна, озброєна, непідвласна Кремлю.
- А ще ж їхні військові у великій кількості повертатимуться додому, і це створюватиме великі проблеми. Не кажучи вже про те, що повернути економіку з воєнного стану у мирний — набагато складніше за перехід на воєнні рейки. Фарш не можна провернути у зворотному напрямку.
- Найголовніше - це те, що в повітрі висітиме це питання "Навіщо?" - навіть попри те, що він зачистить всередині Росії все, що можна. Все одно цей слон у кімнаті буде, що ти - не великий відновлювач імперії; ти нікчемний невдаха.
І тут не треба бути великим знавцем історії Москви, щоб знати, що кожна велика російська смута починалася після невдалих війн. Невдалих, навіть не обов’язково програних. Бо та ж сама Перша світова війна, яка завершувалася 1917 роком, перед падінням російської імперії, вона ж не закінчилася катастрофічним розгромом Росії. Не стояли ще німецькі війська під Москвою, як під час Другої світової війни. Фронт був на правобережній Україні, в Білорусі, доволі далеко. Просто в певний момент було зрозуміло, що цю війну не виграти. І ця війна затягнулася, втрати великі, перспективи незрозумілі. Тил виснажений, фронт виснажений - і стався вибух.
- Тобто найбільший страх їхніх правителів — це коли у підданих починає домінувати думка: ми думали, що ти цар, тому тобі все дозволялося. А виявилося, що ти – слабкий...
- Так, слабкість - це не те, що пробачається російським царям, генсекам. Їм пробачалося багато, якщо не все. Навіть будь-яка жорстокість, репресії масові і так далі. Головне – це щоб вони були успішними в плані війн, завоювань, цього імперського престижу. Якщо цього немає, якщо ти не можеш виграти війну – цього тобі не пробачать.
Ось чому Путін буде в борг брати, буде знімати останній піджак - але гратиме, поки не програє все. Мені здається, поки він у грі, у нього є надія, що він виграє. Ось чому я сказав, поки що не бачу особливих перспектив, щоб це закінчилося. Найближчим часом - навряд чи. Думаю, що найближчим часом буде далі йти війна. Бо Росія хоче воювати далі.
Увага! Охочі допомогти пораненим батальйону "Свобода" можуть донатити сюди:
Патронатна служба батальйону СВОБОДА
"Ценцерія Ветеранівʼʼ
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/7Hg4spSxXT
💳Номер картки банки
4441 1111 2368 4767
Поповнити конверт через Приват24
https://www.privat24.ua/send/gr1k2
Номер картки конверта
5168752137110360
PayPal
evgenijchehmestrenko@gmail. com
Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"
ФОТО: ФБ Андрія Іллєнка, медіа батальйону "Свобода"
