Дружина екскомбрига Лучанова Дарина, почувши, що її чоловіка ще на 2 місяці лишають під вартою, сказала йому: "Нічого страшного"
На судові засідання до підозрюваних у вбивстві братів Мосейчуків, військовослужбовців 155-ої бригади, частина яких – вихідці з відомої "Скелі", не приїхали ані рідні, ані друзі, ані побратими. Лише дружина Лучанова була присутня на засіданні щодо переобрання запобіжного заходу її чоловіку. Не було і мешканців села Калинівка Білоцерківського району Київщини, звідки, власне, і викрали братів, і де живе родина Дарини Лучанової.
Ця резонансна справа за участі бійців 155-ої бригади у липні вразила всю Україну. Якщо коротко: група військовослужбовців приїхала у крихітне село на Київщині, розшукуючи людей, чиї прізвища були у них в телефоні у вигляді пересланого повідомлення. Серед них було і ім’я неповнолітнього хлопця. Вони розпитували про цих людей і в місцевому ТЦК, у відділку поліції, у продавчині магазину. Їм не вказали, де шукати людей із списку. Наступного дня пізно ввечері ці ж незнайомці увірвалися у будинок братів Мосейчуків, чиїх імен у списку не було. Одного з братів було поранено. Їм зав’язали очі, запхали у машину і вивезли у невідомому напрямку. Через три дні стало відомо, що тіла застрелених братів знайшли на полігоні цієї ж бригади у Полтавській області. У той же день були затримані всі підозрювані у цій справі і поміщені під варту строком на 60 діб, які цими днями минули.
Цензор.НЕТ детально розповідав про життя села і що там відбувалося у кінці червня – на початку липня.
7 жовтня відбулися судові засідання щодо обрання запобіжного заходу для кожного з підозрюваних у цій справі. За два дні до цього, у понеділок, чотирьом затриманим продовжили тримання від вартою без можливості застави ще на 60 діб. Забіжу наперед і скажу, що іншим шістьом на такий самий строк також подовжили арешт.
АНДРІЙ ЗАЯЦЬ: "Я ВИКОНУВАВ НАКАЗИ КОМАНДИРА"
11.24. Суддя Шевченківського районного суду міста Києва Ковтуненко відкрив засідання.
Мене одразу вразило, що в судовому залі, де вже перебував один з підозрюваних, Андрій Заяць, 1982 року народження, не було нікого, крім представників суду та прокурора. Навіть його адвокат захищав підозрюваного за допомогою відеозв’язку з Луцька. Саме з цього міста родом і сам підозрюваний.
Прокурор пояснює, що справа надскладна, має великий обсяг слідчих дій, досі не отримано експертиз, які б чітко дали відповіді, яким чином були вбиті брати Мосейчуки і чи була використана під час вбивства зброя саме Зайця. Враховуючи поведінку підозрюваного після скоєння злочину – неодноразово збирав групу, яка викрала братів, інструктував, як позбутися речових доказів, щоб їх не викрили, можна зробити висновок, що у нього є схильність до таких дій. Його співслужбовці надали викривальні докази щодо Зайця. І якщо йому змінити запобіжний захід, він має повернутися у військову частину. У такому разі є ризик СЗЧ. Також прокурор попросив не лише тримати підозрюваного під вартою і надалі, а й не визначати суму застави.
Адвокат Зайця очікувано не погодився з прокурором. Сказав, що ризики не обґрунтовані, і чому його підзахисний має переховуватися, якщо він визнає свою вину в повному обсязі? Крім того, суд мав би зважити на те, що у нього є неповнолітня дитина.
Після цього суддя дав слово самому підозрюваному. Андрій Заяць сказав, що не збирається переховуватися від слідства. І що він виконував накази командира.
Об 11. 38. суддя пішов у нарадчу кімнату, звідки повернувся буквально за хвилину з рішенням продовжити тримати підозрюваного під вартою ще 60 діб без можливості застави.
Охорона одягла наручники Зайцю, вивела його, після чого завела наступного.
ВЯЧЕСЛАВ АРТАМОНОВ: "КОТЕНОК, ТЫ НЕ ПРИСЫЛАЕШЬ ПЕРЕДАЧИ, И Я ЗАПЕРЕЖИВАЛ"
11.47.
Адвокат має змогу пару хвилин поговорити зі своїм клієнтом через отвори у скляній клітці. Вони шепочуться. Лише раз виразно чутно слова підозрюваного "я просто переживаю". Ясно, що спілкуються російською. На якісь слова арештанта адвокат каже: "Та это будет хуже".
Суддя починає засідання. Переглядаючи документи, звертається до прокурора та адвоката, який цього разу сидить у залі: "Чому під час допиту підозрюваному не поставили просте запитання: чи визнаєте ви себе винним?" Після чого переходить до зачитування формулювань справи.
Тепер перед нами Вячеслав Артамонов, 1995 року народження. Він з Харківщини – з Ізюмського району. Коли суддя питає його, чи був він раніше судимий, підозрюваний затинається і відповідає "ні" так, наче він сам сумнівається у цьому.
Прокурор повторює вже вище зазначений текст, але наголошує, що у зв’зку з тим, що справа надскладна, слідство не змогли закінчити у тримісячний термін. Слідчі дії продовжили на три місяці. І це ще один аргумент за те, щоб підозрюваний лишався за ґратами.
Адвокат не погоджується, що його підзахисному інкримінують 115 статтю, зауважує, що по 146-ій він дав викривальні свідчення: як відбувалося викрадення братів Мосейчуків. Щодо 115-ої статті проти його клієнта свідчать сім осіб, але це все ті, хто разом з Артамоновим викрадав братів. Інших свідків немає. І його підзахисний не застосовував насильства. А із автомата стріляв Заяць. Артамонов стрельнув, бо вибіг собака. Поранення одного з братів сталося, бо куля у цей момент відрикошетила. А загалом підозрюваний позитивно характеризується, правда, адвокат не уточнив, ким. Одружений.
Суддя перепитав прокурора, чи аналізувався раневий канал і чи у всіх сімох, які приїхали по братів, була однакова зброя. Наскільки я зрозуміла, це питання вивчається. І поки точно нічого не можна сказати. Тоді суддя спитав Артамонова, чи він знав цих людей. "Ні. Ні разу не бачив", - відповів підозрюваний. Тоді суддя почав розпитувати, як давно він служить. "З 2025 року воюю. Пішов добровольцем". Суддя перепитав: "Мобілізований?" "Ні, - наполягав Артамонов. – Похоронив брата і пішов. Згодом перевівся у цю бригаду. Півтора року тут". Суддя продовжував розпитувати: "Учасник бойових дій?" Після позитивної відповіді, спитав, на яких напрямках той воював. Виявилося, що на Харківщині і в Покровську. Також Артамонов додав, що у нього вся родина військових.
Адвокат додав, що рідний брат Артамонова має інвалідність після поранення, він також учасник бойових дій. І додав, що 115-та стаття "тут ні до чого". Що це Лучанов давав накази через іншого свого підлеглого. І що коли група їхала в те село, вони думали, що ловлять СЗЧшників. І захопили їх і вивезли в частину виключно для того, щоб за те, що знайшли і повернули СЗЧшників, частина дала їм подяку.
О 11.58 суддя пішов у нарадчу кімнату. Поки його немає, адвокат дзвонить комусь і підносить до відкритої щілини у клітці телефон. Артамонов, почувши жіночий голос, дуже схвильовано і швидко-швидко починає говорити: "Котенок, я переживаю, все ли у вас хорошо. Не присылаешь посылки, и я запереживал". Жіночий голос відповідає: "Финансирования нет". На це Артамонов каже: "Зайчик. Я все понимаю". І сам починає питати: "Ты получила посылку?" Дає якісь прості розпорядження щодо речей з тієї посилки і просить: "Обними дочку".
12.01.
Суддя повертається і зачитує рішення, в якому також ухвалено і цього підозрюваного тримати у ізоляторі 60 діб без можливості застави.
Перед виведенням з камери, Артамонов ще записує на телефон адвоката голосове повідомлення, з контексту зрозуміло, що жінці. Там від нього лунають слова "кохана", "люблю", "солнышко".
МАКСИМ МИКИТЕНКО: "Я ПРОСЛУЖИВ ТРИ МІСЯЦІ. ДВА НА БЗПВ, ПОТІМ МЕНЕ ЗАБРАЛИ У ГРУПУ СУПРОВОДУ. Я ЖОДНОГО ПОСТРІЛУ НЕ ЗРОБИВ"
Адвокат наступного підозрюваного займає своє місце. І поки не привели його підзахисного, суддя звертається до нього з питанням, яке хвилює і мене: "Групи підтримки немає?" На що захисник відповідає, що дружина не змогла приїхати…
О 12.05 заводять ще одного бійця 155-ої бригади. Це Максим Микитенко, 1985 року народження. Він родом з Чернігівської області. Йому дають змогу пару хвилин поспілкуватися з адвокатом. Вони шепочуться настільки тихо, що не розібрати жодного слова.
"Почнемо", - каже суддя і зачитує той же текст про клопотання, лише з іншим прізвищем і уточненнями по інших статтях кримінального кодексу, після чого адвокат просить додати до справи деякі документи, серед яких є і два свідоцтва про народження дітей Микитенка. Одна дитина – 2014 року народження. Друга – 2026-го. Трохи пізніше я підійшла і уточнила дату народження молодшої дитини – 28 січня. Тобто в червні дитині цього підозрюваного було пів року… Чи думав він про це, коли пхав у машину цивільних людей, як і про батьків-пенсіонерів, дані яких захисник також попросив додати у справу, невідомо.
Микитенко весь час суду простояв у клітці. Не присів ні разу.
Прокурор знову пояснює, чому не можна змінювати міру покарання і цьому підозрюваному. У цьому випадку він знову згадує про те, що група, яка вивозила братів Мосейчуків, збиралася вже після їхнього вбивства і домовлялася, як позбуватися мобільних телефонів, куди виїжджати, щоб не забрала поліція. Зауважив прокурор і на тому, що ніхто з цієї групи самостійно не звернувся до правоохоронців, розуміючи, що сталося. Лише після затримання всі почали давати показання.
Захист, знову ж, категорично заперечив слова прокурора і попросив додати до матеріалів справи письмову промову того, що адвокат сказав далі. Він наголосив, що з його підзахисним двічі проводили слідчий експеримент. І єдина причина, чому вони поїхали в село, - що розшукували тих, хто був, як їм повідомили, в СЗЧ. І що брати після того, як їх привезли у частину, жили там вільно, їли, пересувалися. На підставі всього вищесказаного адвокат просив для свого клієнта домашнього арешту.
Суддя спитав Микитенка: "У чому ви визнаєте свою вину? Ви бачите свою роль в тому, що в подальшому привело до смерті викрадених людей?" "Ми привезли їх за наказом командира, - відповів підозрюваний. – Нам повідомили, що це небезпечні дезертири зі зброєю". "Яка у вас у той момент була зброя?" - продовжував питати суддя. "У нас була…" - "Не у нас, а у вас?" - добивався суддя точної відповіді. "Закріплений за мною автомат А1М4". "Як давно ви служите?" - продовжував суддя. "Три місяці, - відповів Микитенко. – Два місяці проходив БЗВП, після чого мене забрали у групу супроводу. Я жодного пострілу не зробив". "Чи потребували ті люди допомоги?" - суддю цікавило багато аспектів саме щодо цього підозрюваного. Це питання він декілька разів повторив, інакше формулюючи, бо підозрюваний не розумів, що від нього хочуть. В результаті сказав: "Коли привезли їх у частину, одразу приїхали медики".
12.27. Суддя пішов у нарадчу кімнату. 12.29 – повернувся з тим самим рішенням: продовження тримання під вартою без можливості застави до 5 грудня.
РОМАН КОЗАК: "ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ ЗІБРАВ НАС ІЗ РІЗНИХ ПІДРОЗДІЛІВ"
12.34. Наступного підозрюваного заводять через зал, а не через кімнату збоку, як попередніх. У цьому випадку адвокат також виступав по відеозв’язку.
12.37. Суддя розпочинає засідання. Зачитує вже знайоме майже дослівно клопотання. Воно стосується Романа Козака, 1991 року народження. Він родом з Дніпропетровщини. Після цього питає його, чи хоче він поспілкуватися з адвокатом конфіденційно. Той каже: "Я не проти". Секретаря суду, прокурора та мене попросили вийти з зали судових засідань.
12.43 суд продовжується. Прокурор знову нагадує про продовження слідчих дій та складну справу, але в цьому випадку додає, що викрадені особи не могли покинути частину, вільно нею пересуватися. Один з групи підозрюваних охороняв братів, один з яких був поранений при викраденні.
Захист, звісно, не погоджується. Після досить невиразних аргументів адвоката суддя запитав Козака, яка у нього посада у підрозділі. Він виявився командиром взводу. "Інші члени групи – ваші підлеглі?" - уточнив суддя. "Не мої, - відповів підозрюваний. – Головний сержант з різних підрозділів збирав нас у групу". Після розпитування суддею, виявилося, що Козак два роки проходив службу. На питання, чи знав він братів Мосейчуків, відповів трохи дивно: "У Києві я ні разу не був".
12.52. Суддя іде до нарадчої кімнати.
12.53. Повертається із рішенням не змінювати запобіжний захід. Після чого оголошує 10-хвилинну перерву.
АДВОКАТ ОЛЕКСІЯ ДОЛГАЛЕНКА: "ПРОСИМО ЗАБОРОНИТИ ПЕРЕДАВАТИ ПЕРЕДАЧІ НАШОМУ ПІДЗАХИСНОМУ І ЗУСТРІЧІ З РОДИЧАМИ, БО ДЛЯ ЙОГО ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ІСНУЄ ЗАГРОЗА"
О 13.00 охорона заводить наступного підозрюваного. Він одразу починає спілкуватися з адвокатом. Це також відбувається російською, але слова розібрати точно неможливо, бо вони буквально шепочуться. До речі, перед тим, як у залі з’явився цей підозрюваний, один з адвокатів, а в цьому випадку їх двоє, підійшов до мене і спитав, яке видання я представляю.
В 13.07. розпочинається чергове судове засідання щодо Олексія Долгаленка, 1999 року народження. Він – із Слов'яносербська Луганської області. Я пам’ятала, що це – командир одного з батальйонів 155-ої бригади. За показаннями свідків, саме він розстріляв братів Мосейчуків.
Адвокат Долгаленка одразу звернувся до судді з клопотанням заборонити його клієнту передавати передачі і надавати будь-які зустрічі з родичами, тому що існує загроза його життю і здоров’ю. Він може спілкуватися лише з єдиною особою – криміналістом у справі. Також захисник просить обмеження для розповсюдження інформації, задля чого просить проводити засідання у закритому режимі.
Прокурор наголошує, що суспільство має знати всі деталі цієї резонансної справи, і він проти закриття слухання. Але суддя все ж задовольняє прохання захисту. Мене просять вийти із зали, що я і роблю о 13.17.
Поки я чекаю, у вестибюлі з’являється чоловік, якого я вже бачила у залі суду. Мені було зрозуміло, що це ще один адвокат когось із підозрюваних. З ним – ще один чоловік і молода жінка у джинсах, короткій кофтині. "Нарешті хоч хтось із близьких тих, кого судять",- подумала я і не помилилася.
О 13.24 лунає повітряна тривога. О 13.26 - відбій. Але судове засідання не переривали.
13.33. Мене запрошують в залу. Разом зі мною заходять і троє людей, які були у вестибюлі. Суддя зачитує ухвалу Довгаленку – тримання під вартою без можливості застави.
СТАНІСЛАВ ЛУЧАНОВ: "Я БОЙОВИЙ ОФІЦЕР"
13.37. заводять наступного чоловіка. Це колишній командир 155-ої бригади Лучанов. Він спілкується з адвокатом, кидаючи довгі погляди за моє плече – фарбована білявка сіла на лавку під стіною за моєю спиною.
13.39. суддя починає засідання з запитання, що за люди з’явилися у залі. До мене він вже звик. Чоловік представляється помічником адвоката, а жінка каже: "Я Дарина Лучанова, дружина". "Вона – свідок у справі, - зауважує прокурор судді. І звертається до жінки: - Вас же запитували"… "Зараз я присутня як вільний слухач", - відповідає на це жінка. У цей час суддя підписує папери, які йому принесли. Віддає їх і продовжує засідання. Довго шукає в матеріалах справи посвідчення Лучанова з фотографією, щоб звірити його особу. Не знаходить. Зауважує знову, що потрібно, щоб одразу до справ були додані військові квитки.
О 13.45 оголошується розглядання клопотання щодо Станіслава Лучанова, 1989 року народження, уродженця Дніпропетровщини. Прокурор одразу просить видалити його дружину з зали суду, бо вона – свідок у справі. Але суддя лишає її. Досить часто Лучанов кидає на неї довгі погляди. А ще він кашляє.
У своєму слові прокурор зауважує, що саме Лучанов надавав вказівки щодо братів. За статтею, яку йому інкримінують, передбачається довічне ув’язнення. Тому, власне, не можна міняти для нього запобіжний захід.
Захист веде себе впевнено і жваво. Після вступних фраз сам себе заохочує: поїхали далі. Він каже: це так написали, що це організоване угруповання. У справі є тільки суб’єктивні дані, об’єктивних доказів немає. Підозрювані посилаються на телефонні розмови, а де вони?
Після цього я увімкнула відеозапис, який тут в повному обсязі і наводжу. Як і слово Лучанова. Це така справа, коли не хочеться помилися в жодному слові і важливо передати інтонації.
Зауважу лише на цих словах колишнього комбрига: "Я бойовий офіцер, пройшов свій шлях під час війни від простого штурмовика до командира бригади, за що і був нагороджений найвищими державними нагородами. У мене є двоє маленьких дітей, які народилися під час війни і яких я майже не бачив. Я розумію всю відповідальність і запевняю, що ухилянь від слідства або втечі не буде, я її не планую".
Як і деякі інші підозрювані Лучанов не став винятком і саме в суді згадав про дітей, і що вони малі… Наче їх не було, коли планувалося викрадення братів, збиралася група військових зі зброєю, відправлялася на мирну Київщину із зони виконання бойових розпоряджень бригади… Хоча, якщо про піврічну дитину, може, один з виконавців цього злочину, і не думав, то, власне, Лучанов їх же типу захищав, щоб по вулиці біля будинку, де вони сплять, не їздили на мопедах і мотоциклах. Навряд, коли ці діти виростуть, скажуть батькові за це дякую.
О 14.15 суддя пішов у нарадчу кімнату, попередньо сказавши дружині Лучанова: "Підійти до клітки не дозволяю". Після цих слів один з охоронців підвівся і став між кліткою і жінкою.
Вона продовжувала сидіти на лавці, а Лучанов припав до скла. Вони намагалися спілкуватися, про щось спитати одне одного, але це не виходило. "Я не чую, що ти кажеш", - в якийсь момент сказала голосніше Дарина. Але добре було чутно частину її фрази "там, де у##бки"… Лучанов посміхався, дивлячись на дружину.
14.21. Суддя повернувся і зачитав рішення, яке не змінило Лучанову запобіжний захід. Він лишається у тюрмі ще на 60 діб.
"Нічого страшного", - сказала на це Дарина чоловікові. Його вивели. Ні від неї, ні від нього не було ані слів кохання, ані слів про дітей. Коли я знімала на відео реакцію на слова судді, жінка закривала обличчя руками. Чого їй соромитися, якщо її чоловік не винний, і взагалі був на лікарняному, як намагався довести адвокат?
Після цього Дарина з адвокатами вийшла з будівлі і пішла в бік воріт, звідки виїжджають машини з арештантами. Можливо, вона сподівалася ще побачити чоловіка… Але досить швидко повернулася і пішла до машини. Біля неї вона подзвонила. За хвилину підійшов старший чоловік. Можна припустити, що це її батько. Вона сіла в машину, і вони поїхали. Одразу зазначу – у мене не було ані бажання, ані цілі слідкувати за жінкою. Ми ішли в одному напрямку. Тому я просто це все бачила. На вулиці жінка вже обличчя не ховала.’
Післямова
Я бувала на багатьох судових засіданнях щодо наших військових. Як правило, вони були сфабриковані, шиті білими нитками і страшенно несправедливими у звинуваченнях. І у цих справах в суді завжди збиралися групи підтримки, пересічні українці, які хотіли висловити своє ставлення до того, що відбувається. Зрозуміло, були і члени родин. Найщемкіші моменти забути неможливо – коли дружина в залі і чоловік у клітці тримаються за руки у віконечку, через яке одягають наручники. А тут було зовсім інше відчуття: у залу по черзі заводили нікому не потрібних людей. Звісно, що вони заслуговують покарання і суворого. Але ж хоча б батькам не має бути байдуже на них.
Цензор.НЕТ і надалі спостерігатиме за перебігом цієї жахливої в усіх сенсах справи.
Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ
