"Якщо у зятя буде настрій, він привезе ваших хлопців у багажнику", - казала сестра дружини комбрига 155-ої бригади вже після викрадення братів
Романа та Максима Мосейчуків, яких вивезли з будинку, знайшли вбитими і закопаними на території полігону 155-ої бригади. Після ексгумації у одного з них в голові виявили 15 куль, у іншого – 8. З ними "розібралися", бо дружині комбрига, яка виросла в селі Калинівка Рокитнянської селищної громади на Київщині, заважали… звуки мотоциклів з дороги.
Подібні сюжети описані в українській літературі, коли за клапоть землі або грушу на межі люди готові вбити не те що сусідів, а й рідню. Але в тому, що сталося в селі Калинівка на Київщині, дуже багато обтяжливих моментів. Бо в країні під час війни командир бригади з фронту відправляє підлеглих "розібратися" з сусідами, на яких жаліється його дружина. І ті їдуть. Шукають винних. Викрадають людей, яких згодом знаходять вбитими і закопаними на полігоні бригади… Після спілкування з друзями, сусідами та знайомими як вбитих, так і родини, яка стала причиною цих розбірок, розумію, що під час розслідування та судів ми почуємо ще купу несподіваних подробиць у цій справі.
Але все по порядку.
Про село
Село Калинівка розташоване між Білою Церквою та Кагарликом та належить до Рокитнянської громади. Це зовсім невелике селище, в якому немає ані школи, ані церкви. Лише невеличкий магазин та будинки мешканців, яких тут, згідно з даними Вікіпедії, 468 осіб. Але мені на око здалося ще менше.
У понеділок вдень, коли я приїхала сюди, в селищі кипіло життя: понад дорогою косили траву та зрізали кущі, по дорозі, як виявилося, центральній, на велосипедах, електромобільчиках та мотоциклах пересувалися люди. В очі впадало, що тут багато дітей.
Всі учасники страшних подій жили на одній вулиці. Ворота двох будинків зараз позначені написами "кати", "вбивці", "здохніть", а заїзд у двір дому, де мешкала родина дружини комбрига облита червоною фарбою. Моторошно. З цих помешкань не виходить ніхто, хоча кажуть, - тітка дружини залишається у селі. В її будинку напівпрочинені вікна. Попри ясний день, світилася лампа при вході. Біля ручки хвіртки заткнута записка з проханням надати дані газового лічильника. Тут же сліди від розбитих яєць, якими закидали і паркан, і сам будинок.
Ворота будинку тітки розташовані рівно навпроти будинку, звідки викрали братів, - Максима та Романа Мосейчуків. Обійстя, в якому живе тітка, поділений на чотири окремі входи і чотири подвір’я. Її сусідка, до того ж і кума, якраз під’їхала до подвір’я, коли я до нього підійшла. Під’їхала на мопеді. В цьому селі я особливу увагу звертала саме на засоби переміщення, бо вони призвели до трагедії.
Менше, ніж в сотні метрів від будинку тітки і вбитих братів, по тій же Молодіжній, розташоване подвір’я батьків дружини Станіслава Лучанова, комбрига 155-ої бригади. Навпроти нього немає забудови, лише футбольне поле та одноповерхова будівля, яку місцеві називають клубом. Біля нього, на вході – дві лавки.
Через дві хати від подвір’я, ворота якого також обписані словами "кати", "вбивці", "здохніть" та облиті червоною фарбою, за рогом – невеличкий магазинчик.
Я не можу навіть сказати, де тут центр села, настільки воно маленьке. Все поруч. Всі – на виду одне в одного.
Впритул до будинку батьків дружини комбрига розташована ферма. Колись тут працювали майже всі мешканці села, тепер – лише частина. Тепер мешканці села шукають роботу в Рокитному і десь далі.
Про зникнення братів Мосейчуків
Поява незнайомців у селі супроводжується пильними поглядами та підвищеною увагою. Після того, як ми розговорилися з місцевими, мені сказали, що номери моєї машини сфотографували. Про всяк випадок. Але саме така пильність місцевих допомогла знайти тих, хто вивіз братів Мосейчуків із села.
- Я був першим, до кого звернулися військові, розшукуючи людей з якогось дивного списку, - розповідає друг братів Мосейчуків Василь. – Вони зупинилися біля мене, бо я стояв на вулиці біля свого дому. Одягнуті були в усе чорне, озброєні. Назвали ім’я та прізвище односельця і спитали його адресу, просили показати фотографію. Все це було дуже дивно. Звісно, що я нічого їм не сказав. Тоді вони поїхали у магазин. Продавчині вони вже показали список із 7 людей – це було повідомлення в телефоні, просили назвати їхні адреси, але вона одразу зрозуміла, що серед них є 17-річний, тобто неповнолітній, і також насторожилася, нічого їм не сказала. Вже пізніше ми дізналися, що ці військові їздили у райвідділ поліції, намагаючись знайти фотографії облич людей зі списку. Але там їм також не допомогли. До речі, в тому списку було моє ім’я і прізвище. Це мені вже сказала продавчиня. Ці люди не знали, які на вигляд ті, кого вони розшукують. Їм просто прислали список імен.
Василь крадькома сфотографував машину, на якій приїхали незнайомці. Пізніше це дуже допомогло слідству виявити виконавців страшного вбивства. Чорна КІА те що називається "на бляхах". Можна припустити, що це волонтерська машина, пригнана із-за кордону для армії…
- 27 червня ввечері я мав бути разом з Максимом та Романом у них на подвір’ї, - продовжує Василь. - Але вдень плани змінилися, і я поїхав на озеро із ночівлею. Якби я був разом з Мосейчуками, мене б забрали з ними!
Максим Мосейчук два з половиною роки відслужив у лавах Національної гвардії
На фото: Роман Мосейчук
Батько братів загинув у 2023 році
- Напередодні над селом дуже низько літав дрон, - говорить сусідка викрадених хлопців Галина. – Я ще маму спитала, чи чує вона звук, чи бачить, що дрон буквально чіпляє гілки наших дерев. Він буквально заглядав у кожен двір. І вивчав подвір’я дому напроти – Максима і Романа.
- Як думаєте, що хотіли побачити ті, хто ним керували?
- Як краще зайти у двір. Вони ж були не місцевими, не орієнтувалися. А у хлопців було налаштоване відеоспостереження. До них в двір заскочили з іншого боку, де камера не працювала.
- З дрона неможливо побачити, що камера не працює…
- Ми думаємо, що про це нападникам підказала тітка дружини комбрига, яка живе навпроти двору хлопців, моя сусідка, чи її донька Марина.
- Але ж чому забрали саме Романа і Максима? Їх же не було у тому списку людей, яких розшукували незнайомці? І чому тоді дрон літав саме на їхнім двором?
- Скорегувати і підказати, до кого іти, могли родичі дружини , - вважає Галина. – Чесно кажучи, ми самі не розуміємо, чому забрали Максима і Романа, якщо у списку був їхній брат Сергій, який не живе в селі – він проживає в Рокитному.
- Вже після того, як ті військові пішли в магазин, ми з іншими хлопцями стояли неподалік, говорили про тих незнайомців, - додає Василь. - Вони якраз вийшли після розмови з продавчинею. Один їв морозиво, інший пив "пепсі". Повз них проїхав батько Дарини, старий Пшик. Він біля них пригальмував, щось сказав, і вони своєю машиною поїхали просто на нас. Збіг? Міг же той вказати на нас, на мене, бо я був у списку? Міг. Ми миттєво розсипалися на всі боки.
Пізно ввечері 27 червня захоплювачі зайшли до братів Мосейчуків у подвір’я не через ворота, а збоку, де паркан ховається за кущами. Деякі сусіди чули постріли. Одному з братів прострелили ногу. Обом натягнули на голови балаклави, затягнули у машину, вирвали обладнання відеоспостереження, забрали його з собою. І поїхали.
Числа 2 липня, коли вже чітко стало зрозуміло що Максим та Роман зникли, і що, скоріше за все, їх викрали, по вулицях села ходила Марина – двоюрідна сестра дружини комбрига, і зухвало казала людям: "Якщо у зятя буде настрій, він привезе ваших хлопців у багажнику". Вона наговорила і багато іншого, чого їй в селі тепер не пробачать, крім того всі вважають, що вона, як і родина дружини комбрига, добре знала, що відбувається з хлопцями. Бо від неї тоді ж чули і слова: "Шукайте їхні могили"…
Брат Романа і Максима, Сергій, написав заяву у поліцію, що брати зникли. Тут стала у нагоді фотографія машини "на бляхах".
- Минулого тижня на подвір’ї Мосейчуків провели слідчі дії з тими самими військовими, які розшукували людей по списку, - розповідає Василь. - Так ми зрозуміли, що Максима і Романа немає серед живих, хоча напряму нам про це ніхто ще не сказав. Тієї ж ночі на парканах родини з’явилися написи "кати" і "вбивці", бо так воно і є. Наступного тижня вже приїхала знімальна група Громадського, пішов поголос, що тіла Максима і Романа знайшла закопаними по полігоні 155-ої бригади на Полтавщині, а потім і в інтернеті з’явилася інформація про це, як і про затримання військових цієї бригади, причетних до викрадення і вбивства Мосейчуків.
У той день з села зникли батьки Дарини, дружини комбрига, якого самого оголосили в СЗЧ. Бо і він втік з місця служби. Так само щезла і вона з дітьми. Тітка наче вдома, але з будинку не виходить.
Про мотоцикли
Неможливо повірити, що причиною конфлікту який потягнув за собою викрадення і вбивство двох чоловіків, стали скарги на шум двигунів мотоциклів. Поки ми говорили на Молодіжній вулиці в Калинівці, повз десятки разів проїхали місцеві люди саме на мотоциклах. Та й косарка неподалік десь стрекотала. Заїдьте у будь-яке село зараз, зупиніться і послухайте. Ви почуєте, що десь пиляють, десь косять, десь хтось проїхав. Через це тепер можна викрадати і вбивати людей?
- Галино, ваш будинок над самою дорогою, у вас в дворі діти, може, і вам заважали мотоцикли?
- Мені ніхто не заважав, бо ніхто по вулиці не ганяв спеціально, не піднімався на заднє колесо, не влаштовував перегони, - каже жінка. – Ну, проїде час від часу хтось, і все. Скажу більше. Я дивуюся, що мого сина не було в тому списку, бо він також має мотоцикл… Моя сусідка, тітка Дарини, двічі викликала поліцію на братів – за нібито гучну музику з їхнього двору.
- Музика була справді гучною?
- Та ні.
- Багато років я дружив з братом Дарини – поки вони не забагатіли і не відсторонилися від всього села, - каже Василь. – Я бував у них вдома, ми спілкувалися. Так ось. У Вадима також є мотоцикл, на якому він їздить, той в дворі не стоїть. Після одруження Дарини з тим комбригом у дворі з’явилися чотири квадроцикли. І вони ж не на електродвигунах. Але їм, мабуть, можна користуватися і їздити на такому транспорті, а іншим – зась.
- Знаєте, як тільки в цій родині з’явилися статки, вони одразу почали і висловлювати своє невдоволення сусідами, тим, що біля клубу на лавках сидять діти, слухають музику, що на стадіоні діти грають, а тітка то розповідає, що діти біля її подвір’я обгортки цукерок розкидали, то жаліється, що їй також голосно від мотоциклів, - додає Галина. - І до всього цього додавалося: нічого, зять з усім розбереться. Розібрався…
Про родину Дарини
- Батьки Дарини живуть у Калинівці все життя, - каже Галина. - Це я з’явилася тут років десять тому. На той час тітка Дарини теж вже жила через стіну – наш будинок поділений на чотири частини. Дарина і Марина виросли у нас на очах. Про те, що Дарина вдало вийшла заміж, все село зрозуміло по тому, як стрімко почало змінюватися матеріальне становище родини. У батьків Дарини був паркан з металопрофілю, як і у тітки, а тут зробили автоматичні ворота, замінили огорожу на вищу. До них безкінечно заїжджали машини з будівельними матеріалами, біля двору стояла сільгосптехніка…
- У Дарини завжди було прагнення мати побільше грошей і можливість карати інших, - каже Михайло. - Колись вона зустрічалася з хлопчиною-поліцейським і були моменти, коли вона односельцям казала: "Приїде мій – з вами розбереться". І Дарина, і Марина достатньо чудили в селі. Коли Дарина вийшла заміж за Станіслава Лучанова, всі її родичі почали пропонувати іншим піти служити в "Скелю", бо там буде добре, гроші хороші. Заплатити за таку "мобілізацію" доведеться, але й служити буде добре.
- Тим, хто їм не подобався, родичі Дарини почали казати: "Нічого-нічого, ще розберуться з вами, хто де служив, і чому не служите зараз" При тому, що чоловік тітки Дарини чомусь не на війні. Моя сусідка дуже хизувалася зятем. Дуже раділа статкам, які з’явилися у родині, - говорить Галина.
- У вашому селі багато чоловіків пішли воювати?
І тут Галина мене вразила:
- Мій чоловік – пропав безвісти, він був прикомандирований до 95-ої десантної бригади… Поруч з нами живуть родини, в яких також є загиблі на війні, є ті, хто зараз на фронті.
Як відомо, батько братів Мосейчуків загинув у 2023 році. Один з братів ще рік після цього воював у лавах Нацгвардії.
- Як Дарина познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком, ви знаєте?
- Вона пішла служити і десь під час навчань пересіклася із цим Стасом, - відповідає Галина. - Одружені вони з 2023 року, вона народила йому двох дітей, яким, власне, і почали заважати звуки мотоциклів на дорозі.
- Все було добре, поки в цій родині бабки не з’явилися, - додає Василь.
Після появи Лучанова і Дарина, і її брат видалили всі соцмережі. На це також звернули увагу їхні друзі.
- Дарина тут постійно жила з дітьми?
- Та ні, наїжджала. Наскільки ми чули, з Лучановим вони мають квартири у Рокитному, Обухові і Києві. До речі, і Дарина, і її батько, і брат є діючими військовослужбовцями "Скелі", - додає Михайло. - В селі навіть сміялися: ось-ось і їхніх дітей запишуть у "Скелю".
Тим дивнішим і парадоксальнішим є допис цього підрозділу: мовляв, не вплутуйте наш полк у цю історію, бо Лучанов вже служить у іншій бригаді. Сподіваюся, про "штурмовиків" з родини дружини Лучанова також все стане відомо. На жаль, прикладів, коли члени родини непорядного офіцера значаться у бойових підрозділах, ще й отримують зарплатню по БРках, наче безвилазно знаходяться на передовій, достатньо. Не про всі відомо. Але і це також важливо з'ясувати.
- Вам доводилося спілкуватися із Станіславом?
- Мені ні, - відповідає Михайло. – Але я був свідком його розмови з підлітком. Якось він вийшов на дорогу, а той якраз їхав повз на мотоциклі. Той комбриг його зупинив. Він був абсолютно синім.
- Ви маєте на увазі - п’яним?
- Так, - продовжує Михайло. – Він сказав хлопцю: "Збери всю мотобанду, я хочу з ними поспілкуватися". Більше спілкування не було. Він як приїздив, з двору тестя не виходив, але не раз підіймав "Мавік". Літав, обстежував село… Якою ж це треба бути людиною, щоб через мотоцикл, через голосні звуки на дорозі вбити двох людей! Уявіть собі: в голові одного виявили 15 куль, а в голові іншого – 8.
Тобто, командир бригади, яка знаходиться на Покровському напрямку, наказує і відправляє в глибокий тил групу своїх бійців, щоб розібратися з сусідами, які заважають його дружині… Відправляє на волонтерській машині, яку приганяли явно не для розбірок. Вони беруть з собою дрон – а ми добре знаємо, що на війні їх досі не достатньо, і постійно бачимо збори саме на безпілотні апарати… І ніхто з них не відмовився? Не сказав, що не буде подібного робити? Тепер, впевнена, на судах вони будуть казати, що їх примусили, поставили в такі умови, що вони мали їхати і щось робити, що їм погрожували… Будуть валити все одне на одного і командира.
Про справедливість
– Якого покарання ви чекаєте?
- Ми сподіваємося, що всі причетні до цієї справи підуть під суд, але, крім Лучанова, мають нести відповідальність і Дарина та її родичі, бо вони – першопричина того, що сталося. Крім того, яке почуття безкарності мав комбриг, якщо таке організував і здійснив! Про "Скелю" і виходців з неї давно вже говорять в армії і не тільки в армії. Хто їх підтримує, покриває та дозволяє так поводитися? Командування армії має взяти на себе відповідальність за те, що сталося у нас в селі. Наше село мовчати і терпіти не буде!
Уточнимо ще й вік тих, хто опинився в епіцентрі цієї трагедії. Братам Мосейчукам було за 30. Дарині – 23 роки. Її чоловік, Станіслав Лучанов, значно її старший, йому добре за 40.
Вже я чула версію, що і брати в селі чудили. Але в самому селі ніхто з тих, з ким я говорила, про це навіть не натякнув. І при питаннях саме про цих чоловіків, очі не відвів.
- Після того як затримали виконавців викрадення і вбивства людей вам стало спокійніше у селі?
- Ні, - відповідає Галина. – Особливо перелякані діти і підлітки. Тим більше, що всі ми знаємо, чиї імена були в списку. Повторю, що там був і неповнолітній. Всі бояться. По вечорах мій син не виходить навіть у двір. Хто знає, як нам захочуть мститися, і хто.
- Я не боюся за себе, але у мене є батьки, родина, - додає Василь. – А я навіть був в тому списку…
Про маму братів Мосейчуків
Момент затримання Станіслава Лучанова 13 липня у Києві
В той час коли ми спілкуватися з односельцями Максима та Романа, в Києві затримали Лучанова, а Сергій, брат Максима та Романа, проходив процедуру впізнання. В селі вже почали говорити про похорон братів.
- Мамі хлопців сказали про вбивство синів?
- Все ще ні, - каже Галина. – Вона досі не знає, що сталося. Жінка, яка у 2023 році поховала чоловіка, з того часу перенесла два інсульти. Ці дні про не піклуються сусіди і бояться, як вона сприйме новину про смерть двох синів.
Галина хитає головою і дивиться на вікна будинку за пару метрів від нас - там знаходиться мати вбитих. Думаю, не лише я одразу подумала про те, що така новина може вбити жінку…
Максима та Романа планують поховати на Алеї Героїв місцевого цвинтаря, поруч із батьком. "Іншого місця для них немає і не може бути, - вважають односельці. - Максим і сам відслужив, гідно захищав країну. Його брат заслуговує бути поруч з батьком і братом.
Про комбрига
Станіслав Лучанов
В інформації про "бойовий" шлях Лучанова з’явилися дані, що він служив у 93-ій бригаді. Намагаючись це з’ясувати, у самій бригаді підняли спочатку накази, починаючи з 2014 року. Знайшли одного Лучанова – молодшого лейтенанта. Але його ім’я та по-батькові не збігаються з даними комбрига. Копнули глибше і виявилося, що Станіслав Лучанов дійсно служив у бригаді – з 2008 по 2011 роки, у підрозділі радохімічного та біологічного захисту. Знайшлися і аксакали бригади, які його пам’ятають. І у них з тих часів лишилися враження, що людина була мутна і неприємна…
Від офіцерів, які воювали у Покровську минулої зими, я дізналася, що у попереднього командира 155-ої бригади, який тільки-но навів порядки у підрозділи, зробив його боєздатним, виник конфлікт з начальником штабу штурмового полку "Скеля". На той момент це був саме Станіслав Лучанов. Командир 155-ої бригади доповідав про неможливі вимоги "Скелі" на нарадах, пропонував свої рішення, аргументуючи це тим, що потрібно берегти особовий склад. І в результаті… був знятий з посади. А на його місце був призначений той, чиї методи офіцеру Збройних сил України не подобалися. Логічно, правда?
Всі, хто воював у тій смузі і мав справу з обома бригадами, були ошелешені таким "мудрим" рішенням. Але вже тоді армія добре знала, що штурмові полки - це улюбленці Сирського. Їм в першу чергу дають мобілізованих людей, не зважаючи на втрати, які перевищують ті, що несуть суміжні підрозділи. Досі, хоча вже скільки фактів знущання над людьми, які потрапляють в ці підрозділи, вмирають під час курсу підготовки від "запалення легенів" та "падіння з сосни", стали публічними, ніхто не поніс за це покарання. Наче спеціально – аби у суспільстві продовжувала формуватися думка, що мобілізація – це квиток в один кінець і що керують підрозділами одні лише м’ясники.
Два місяці тому вже назовні вийшов гидкий інцидент, пов’язаний саме з 155-ою бригадою. Перед строєм били військовослужбовця, бо він… без поваги висловився про командира бригади. Тоді Лучанов публічно вибачився, запевнюючи, що нічого не знав про таке покарання… І це його не зупинило. В кінці червня, за даними обвинувачення, він дав наказ підлеглим їхати "зачистити село". Це ж наскільки треба бути впевненим у власній безкарності? І хто ж виплекав в ньому це відчуття?
Це не журналісти грають на руку ворогу, оприлюднюючи ці ганебні історії, не вони дискредитують армію, а, таке відчуття, саме керівництво створює умови для подібних ситуацій. Легко звинувачувати журналістів у розголосі, коли ви самі не наводите лад з полками, які кидають потворну тінь на все військо. Одного ганебного випадку достатньо, щоб перекреслити багаторічну роботу журналістів і відділів комунікацій самих бригад, які системно розповідають про справжніх Героїв, про їхні мужні вчинки, про достойних командирів. А потім через такого Лучанова, якого вчасно не зупинили, люди кажуть назагал: та вони там всі однакові…
Вся ця ситуація ще образлива для інших офіцерів тим, що Лучанов має всі три ордени Богдана Хмельницького - найвищі державні бойові відзнаки. Можу перелічити не менше десятка достойніших офіцерів, чиї заслуги держава чомусь не бачить. А тут – будь ласка. Хотілося б тепер детально по кожній нагороді отримати роз’яснення, за що саме було вручено ордени.
"Соромно за все це, - кажуть військові. – Тепер же все суспільство вважає, що в армії всі комбриги такі, всі командири – покидьки". На жаль, один такий приклад надовго впливає на загальну ситуацію. Але Лучанов – не показник, а виняток. Із штурмовими полками, які наплодили подібних офіцерів з роздутим его і відчуттям безкарності, треба терміново наводити порядок. Судячи з усього, це намагаються вже зробити, придумавши нове об’єднання військ і призначивши туди достойну людину, про яку з неймовірною повагою відгукуються ті, хто з ним служив і бачив його в боях.
Чим серце заспокоїться
Думаю, ми самі зараз даємо козирі захисту Лучанова. Його юристи вхопляться за те, що його схиляли до "розбірок" в селі родичі дружини. І вся родина не встигне оговтатися, як стануть головними звинуваченими у справі. Виконавці також є. А сам комбриг, очевидно, маючи таки підтримку на дуже високому рівні, місяців зо два посидить у СІЗО, а потім під заставу вийде… Звісно, що його адвокати вчепляться ще й у всі ордени Богдана Хмельницького, знайдуть позитивні характеристики, доводячи, що він не виконавець і такого героя не можна тримати в тюрмі…
У 2015 році армію штормило від судової справи батальйону "Торнадо". Тоді затримали 12 бійців, які чинили злочини проти цивільного населення. Докладно про ту ситуацію і покарання написано у дописі .
Все, що може вплинути на те, щоб справедливість все ж перемогла, це постійна увага суспільства і журналістів до цієї справи. Публічність і розголос ще поки впливають на прийняття адекватних рішень в нашій країні. Повторю тут фразу друга братів Мосейчуків: "Мовчати і терпіти наше село не буде". Слово "село" лише заміню словом "країна".
Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ
***
P.S.: 14 липня у Рокитнянському райсуді Київської області відбулося засідання, на якому обирали запобіжний захід Лучанову. Прокурор Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону Сергій Мірзоян перелічив інших підозрюваних у справі, а саме: Дмитрук, Заєць, Перцула, Артемонов, Шурко, Микитенко, Козак та Коломієць. За даними сторони обвинувачення, у братів Мосейчуків стріляв не Лучанов, а його підлеглий, командир батальйону в/ч А5001 Долголенко Олексій. Тіла вбитих братів поклали до заздалегідь викопаної ями на території полігону біля Полтави та закопали їх. Сам екскомбриг заявив, що був на момент злочину у відпустці та з підозрою не згоден, водночас готовий співпрацювати зі слідством. Лучанов у перерві в судовому засіданні заявив, що не був знайомий із братами Мосейчуками. Суд відправив екскомбрига 155-ї бригади під варту на 60 діб без права на внесення застави. Він перебуватиме у Київському слідчому ізоляторі.
