Демократія таки помирає в темряві

Мене складно здивувати, але те, що зараз відбувається з The Washington Post, я все одно переживаю дуже особисто й болісно, навіть розуміючи, що це не історія одного дня і не раптове рішення.

Це тривала криза, яка почалася ще минулого року й поступово розгорталася на тлі складної фінансової ситуації, скорочення бюджетів, перегляду управлінських рішень і пріоритетів, що зрештою призвело до масових звільнень і закриття низки іноземних бюро, зокрема й київського офісу.

Для мене Washington Post завжди було особливим виданням — медіа, яке зробило Вотергейт символом сили журналістики, здатної змінювати хід історіі. Медіа, яке під час першої каденції Трампа свідомо обрало гасло "Democracy Dies in Darkness". Медіа, яке десятиліттями інвестувало в міжнародну присутність, розуміючи, що світ не закінчується на кордонах США і що складні, далекі війни та війни за свободу мають значення не менше, ніж внутрішня американська політика. А ще я дуже поважаю багаторічного колишнього головного редактора Марті Берона, для мене він моральний орієнтир у професії.

Саме тому фактичне закриття київського бюро я не можу сприймати лише як технічне чи фінансове рішення, адже йдеться не тільки про оптимізацію витрат, а й про символічний сигнал того, як навіть найбільші й найвпливовіші світові медіа звужують свою оптику, економлять на міжнародній журналістиці та відступають там, де ще зовсім недавно вважали свою присутність принциповою. Навіть у момент, коли війна в Україні залишається однією з ключових тем для глобальної безпеки. Хоча свого часу WP відкривали свій офіс в Україні першими з міжнародних видань.

Окремим і, на мій погляд, принципово тривожним контекстом у цій історії є позиція власника видання.

Джефф Безос у цій ситуаціі демонструє дуже чітку ієрархію пріоритетів: замість того, щоб інвестувати у складну, дорогу й критично необхідну міжнародну журналістику, він обирає шлях політичного комфорту, намагаючись вибудувати лояльні відносини з нинішньою адміністрацією Трампа. Він паралельно вкладає мільйони доларів у виробництво та промо гротескного фільму про першу леді — Меланія. Це така потворна, демонстративна заміна журналістських цінностей глянцем, лояльністю й безпечною відсутністю гострих питань, що стає дурно.

І так — демократія таки помирає в темряві.