Дрони для саперів: організаційне питання

Це п'ята частина блогу, вона розповідає про те, як може пристосовуватися до цих нових викликів сама структура військових частин.

Вступ ви можете прочитати тут, загальний історичний екскурс - тут, розділ про дрони і мінування на воді й немінні загородження - тут. Четвертий і основний розділ, про основну частину робіт які можуть виконуватися дронами, ви можете прочитати тут.

Всі чотири вищезгадані розділи підводять нас до ще однієї цікавої задачі.

Досі не зовсім зрозуміло, за яким підрозділом мають бути закріплені подібні дрони і кому вони мають бути підпорядковані. Звичайно, повітряні БПЛА вже наявні у штаті підрозділів аеророзвідки, і саме з ними можуть взаємодіяти сапери у нашому випадку. Проте це навряд універсальне рішення, адже встановлення мін потребує відповідного інженерного досвіду і навичок. Треба щонайменше розуміти, де саме треба встановити ті чи інші боєприпаси і як їх розташувати.

Але наземні дрони – це царина геть не аеророзвідки. Справа навіть не тому, що розвідка «аеро». Справа  в тому, що задача аеророзвідки – це отримання даних для командних центрів різного рівня. Аеророзвідники батальйону в якийсь момент мають давати «картинку» для умовного ОУВ, корегуючи особливо важливі дальнобійні системи ураження і надаючи всю необхідну інформацію для планування операцій. Саме з цього випливає специфіка їх підпорядкування і особлива увага до них.

Задачі ж наземних дронів локальніші – вони працюють на невеликій ділянці, виконуючі локальні задачі під кожен окремий підрозділ. Це і мінування, і пророблення проходів в загородженнях, і навіть інженерна розвідка – пошук мін. Все це прив’язує наземні БПЛА до конкретних лінійних підрозділів на землі. Зазвичай саме у них вони і перебувають фізично.

Інженерну техніку типу машин розмінування УР-77, гусеничні мінні загородження і так далі зазвичай закріплюють за великими бригадами. Те саме стосується і роботизованих комплексів розмінування, на манір російського «УРАН-6». Але це відбувається саме тому, що ця техніка є досить складною і дороговартісною, а також вимагає тривалої підготовки для її операторів. Всього цього не скажеш про інженерну техніку рівня більшості наземних чи тим більше повітряних БПЛА.

Саме тому, цілком логічно надавати найбільш складні зразки таких БПЛА спеціалізованим інженерним бригадам і полкам, а значну частину менш функціональних, але дешевших БПЛА безпосередньо в інженерно-саперні підрозділи на місцях. Для цього необхідно створювати в кожному з окремих взводів окрему посаду операторів БПЛА, так як вже створені посади, наприклад, «машиніста ескаватора».